Реферат на тему:

Політика відкритого ринку

В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ринковою
економікою віддають перевагу такому інструменту грошово-кредитної
політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому
ринку, що відповідає загальній тенденції переважного використання
ринкових інструментів регулювання економіки.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу
цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку
зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу,
позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього
центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на
рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати
заздалегідь поставленої мети.

Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому
потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати
зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищенню рівня
процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо
центральний банк продає цінні папери безпосередньо комерційним банкам,
то в цьому разі зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база,
тобто сума залучених банками коштів, залишається сталою. Зменшення
банківських резервів породжує мультиплікативне скорочення грошової маси.
Якщо ж центральний банк продає цінні папери небанківським учасникам
(дилерам) фондового ринку, то в такому разі зменшуються резерви
комерційних банків, які обслуговують небанківських дилерів, і одночасно
зменшується депозитна база цих комерційних банків, оскільки для
розрахунків із центральним банком за куплені цінні папери небанківські
дилери використовують свої банківські депозити. Отже, і в цьому разі
відбувається скорочення грошової маси, але частково воно відбувається в
момент розрахунків за цінні папери, а частково — через мультиплікативне
скорочення депозитів.

Центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за
мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити
рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати
підприємницьку діяльність, пожвавити кон’юнктуру ринку. Механізм впливу
операцій центрального банку на грошовий ринок під час купівлі цінних
паперів такий самий, як і під час продажу, тільки процес відбувається у
зворотному напрямі.

Об’єктом операцій центральних банків на відкритому ринку здебільшого є
цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним
попитом за незначних коливань ринкової вартості. Традиційно центральні
банки проводять політику відкритого ринку переважно з державними цінними
паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить
купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто
безпосередньо в емітента. Такі операції, по суті, є формою кредитування
центральним банком уряду. У багатьох країнах вони заборонені або
обмежені законом. Крім того, до операцій відкритого ринку не належать
угоди з купівлі та продажу цінних паперів, які центральний банк здійснює
не за свій рахунок, а за дорученням казначейства (міністерства фінансів)
з метою підтримання певного курсу державних цінних паперів.

Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній
діяльності центральних банків. Це — найбільш дійовий і гнучкий метод
грошово-кредитної політики. Результати застосування цього методу
центральні банки можуть досить точно спрогнозувати, передбачити, його ж
дія забезпечує ефективний вплив на грошовий ринок, а отже, і на
економіку в цілому. Позитивні аспекти цього методу грошово-кредитної
політики полягають у тому, що центральний банк самостійно визначає
обсяг, час і напрям здійснення операцій на відкритому ринку і в такий
спосіб повністю контролює застосування цього методу. Наслідки проведення
операцій на відкритому ринку легко піддаються коригуванню. Якщо у
здійсненні грошово-кредитної політики допущена помилка, центральний банк
може швидко її виправити, здійснивши операцію зворотного спрямування.

Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його
привабливим для застосування. Водночас для проведення цих операцій
центральні банки використовують різноманітні угоди стосовно цінних
паперів, які різняться певними параметрами, а саме:

формою угоди — звичайна купівля чи продаж цінних паперів

центральним банком або ж угода на умовах зворотної купівлі цін

них паперів (РЕПО);

об’єктом угоди (державні цінні папери або корпоративні);

терміновістю угоди;

учасниками угоди (тільки банки чи разом із небанківськими

дилерами фондового ринку).

Історично першою формою операцій на відкритому ринку були звичайні
операції центрального банку з купівлі та продажу цінних паперів. У.
найбільших масштабах ці операції здійснюються в США. Так, частка
державних цінних паперів в активах консолідованого балансу федеральних
резервних банків США протягом 1994—1996 рр. становила понад 80 % .
Зростання попиту на цінні папери, зокрема з боку центрального банку,
призводить до зростання їхньої ринкової вартості й одночасно до падіння
фактичної дохідності, що, природно, спонукає власників цінних паперів
(комерційні банки, інституційних інвесторів, населення) до їх продажу. І
навпаки, якщо зростає пропозиція цінних паперів, зокрема з боку
центрального банку, це призводить до зниження цін на цінні папери й
відповідно до підвищення їхньої фактичної дохідності, що, у свою чергу,
стимулює інвесторів укладати гроші в цінні папери. Отже, центральні
банки проводять операції на відкритому ринку, спираючись на дію ринкових
механізмів коливання цін і дохідності фінансових інструментів.

Значущість і важливість політики відкритого ринку в США визначається
самою процедурою прийняття рішень щодо проведення операцій із цінними
паперами. Ключові рішення приймає спеціально створений у рамках
Федеральної резервної системи Федеральний комітет відкритого ринку. Він
аналізує економічну ситуацію в країні (показники цін і заробітної плати,
тенденції розвитку виробництва, прогноз зміни валютного курсу й рівня
безробіття, динаміку процентної ставки тощо) і на підставі цього
аналізу, а також враховуючи основні напрями й параметри
грошово-кредитної політики визначає конкретні рекомендації щодо політики
відкритого ринку у вигляді директиви. Безпосередньо на ринку операції з
цінними паперами згідно з директивою Комітету здійснює тільки один
федеральний резервний банк, а саме: Банк Нью-Йорка. Він укладає угоди з
купівлі — продажу цінних паперів із спеціально відібраними первинними
дилерами ринку. Це — фінансово надійні банки, брокерські та дилерські
фірми, що мають стабільну позицію та значний досвід діяльності на
фондовому ринку і на довгостроковій основі здійснюють операції з
державними цінними паперами у великих обсягах.

У 80—90-ті роки у країнах із розвинутою ринковою економікою значно
зростає ринок операцій із цінними паперами на умовах угоди про зворотну
купівлю. Це пояснюється, по-перше, позитивними якостями цього гнучкого
регулятивного інструмента, а, по-друге, стрімким розвитком
телекомунікацій і комп’ютерної техніки, що обумовило розроблення й
використання таких досконалих розрахункових і депозитарних систем, яких
потребують операції РЕПО.

Операція РЕПО — фінансова операція, що складається з двох частин. У
першій частині цієї операції (стандартне РЕПО) одна сторона продає цінні
папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов’язання
викупити указані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої
сторони.

му короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Процентний дохід, який можна отримати від інвестування коштів в угоду
РЕПО, визначається за формулою:

Сума коштів, Ставка Термін

Процентний дохід = інвестованих Х РЕПО Х операції

у проведення 365

угоди РЕПО

Обсяг державних цінних паперів, куплених на умовах угоди РЕПО, в
портфелі федеральних резервних банків США за три роки (1994—1996 рр.)
зріс більш як у 5 разів, а їхня частка в активах банків збільшилася з 1
до 4 %. В активах Німецького федерального банку цінні папери на умовах
угоди про перепродаж становлять більше третини.

Зворотне РЕПО – дзеркальне відображення стандартного РЕПО. Воно означає
ту саму угоду, але з позиції покупця цінних паперів у першій частині
РЕПО.

Операції РЕПО дають змогу центральному банку впливати на короткострокову
кон‘юктуру ринку з подальшим нівелюванням ефекту цього впливу через
певний проміжок часу.

У світовій практиці угоди РЕПО укладаються здебільшого на позабіржовому
ринку, на короткий проміжного часу і на великі суми , тобто це операції
оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є
стандартизованими.

Що стосується переміщення і зберігання цінних паперів, то, як показує
світова практика функціонування ринку РЕПО, можуть застосовуватися різні
способи. Перший спосіб полягає у тому, що цінні папери, куплені у першій
часині операції РЕПО, справді переказуються покупцеві цінних паперів. У
цьому разі покупець цінних паперів у першій частині РЕПО мінімізує свій
кредитний ризик. Другий спосіб передбачає переказ цінних паперів на
користь третьої особи, що визначило назву цієї операції –
«трьохстороннє» РЕПО. Третя сторона – згідно з договором має певні
зобов‘язання перед безпосередніми учасниками угоди. Останній третій
спосіб проведення операції РЕПО вирізняється тим, що цінні папери
залишаються у сторони, яка є продавцем ціних паперів у першій частині
цієї операції. Продавець виступає зберігачем цінних паперів для покупця.
Цей спосіб РЕПО традиційно називають «довірчим РЕПО». Він
характеризується мінімальними витратами на переміщення цінних паперів, а
також найвищим рівнем кредитного ризику для покупця цінних паперів.

Формування в Україні з 1995 р. ринку державних цінних паперів зумовлює
необхідність визначення місця і ролі центрального банку України на цьому
ринку. Закон «Про банки і банківську діяльність», передбачає, ща НБУ
здійснює обслуговування державного боргу, виконуючи операції, пов‘язані
із розміщенням облігації державної позики, їх погашенням та виплатою
процентів по них. Крім того, НБУ може купувати і продавати цінні папери,
що випускаються державою.

Національний банк здійснює операції з державними борговими
зобов‘язаннями, зокрема з ОВДП, як на первинному, так і на вторинному
ринку.

В умовах дефіциту державного бюджету і недостатності внутрішніх і
зовнішніх джерел для його покриття Національний банк у деяких випадках
здійснює операції з купівлі ОВДП на первинному ринку, вступаючи при
цьому у ролі кредитора уряду. Проект Закону «Про національний банк
України» передбачає, що центральний банк може проводити операції з
державними цінними паперами тільки на вторинному ринку, тобто
використовуючи їх лише як інструмент регулювання грошового ринку.

На вторинному ринку НБУ проводить операції з ОВДП, які пов‘язані з
регулюванням ліквідності комерційних банків і впливають на грошову масу.
Такий вплив справляється через укладання угод з купівлі-продажу ОВДП як
на біржовому, так і позабіржовому ринках. У зв‘язку з цим НБУ формує
портфель ОВДП, що перебувають у його власності, і підтримує стан
портфеля на відповідному рівні ліквідності.

НБУ продає облігації, коли виникає потреба вилучити з обігу надлишкову
масу грошей, і скуповує облігації з метою підвищення ліквідності
комерційних банків і розширення грошової маси. Необхідною умовою
використання операцій з ОВДП для регулювання грошового ринку є
досягнення необхідної стабільності цінових умов реалізації угод, що
укладаються на вторинному ринку. Така стабільність у даний час
забезпечується завдяки введенню на біржовому ринку уповноважених осіб
НБУ. Їм надається право:

подавати заявки на участь у біржових торгах у ролі покупців та продавців
державних облігацій;

припиняти біржові торги у разі значного відхилення цін на облігації
порівняно з цінами, що були встановлені на попередніх торгах.

Подальший розвиток ринку ОВДП, зокрема зростання обсягів угод на
позабіржовому ринку, зумовлюють необхідність запровадження інституту
«маркет-майкерів».

Починаючи з 1997р. НБУ проводить на позабіржовому ринку операції з
державними цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Під час проведення цих
операцій НБУ укладає з комерційним банком генеральну угоду про
продаж-купівлю цінних паперів на певний строк із зобов‘язанням
зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однією із
сторін за ціною, обумовленою заздалегідь. Ці операції активно
використовуються НБУ для регулювання ліквідності комерційних банків.
Так, у 1997 р. частка платіжних засобів, які Національний банк випустив
в обіг для рефінансування комерційних банків через проведення операцій
РЕПО, у загальній сумі рефінансування становила 18,6%. На 1998 р. НБУ
передбачив переважне використання саме цього методу рефінансування.

Згідно з положенням, затвердженим НБУ, операції РЕПО поділяються на три
види залежно від терміну дії і порядку встановлення процентної ставки:

— нічне РЕПО. Термін дії становить 1 день. Процентна ставка є
фіксованою на весь період проведення операції;

— —відкрите РЕПО. Термін операції в угоді не визначається. Кожна із
сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО у будь-який час, але
з обов’язковим повідомленням про завершення операції. Процентна ставка
не є фіксованою;

строкове РЕПО. Термін операції визначається в угоді. Ставкає постійною
протягом усього терміну проведення операції.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО з купівлі — продажу
державних цінних паперів, безпосередньо домовляючись з комерційними
банками або проводячи тендер заявок комерційних банків на участь в
операціях РЕПО. В останньому НБУ через свої регіональні управління не
пізніше як за тиждень до проведення тендера надсилає повідомлення із
зазначенням його умов. Комерційні банки, які бажають узяти участь у
тендері, подають заявки, в яких пропонують свої умови, зокрема стосовно
ціни в першій і другій частині операції. Після закінчення тендера НБУ
наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер,
повідомлення — підтвердження про намір укласти угоду на здійснення
операції РЕПО. В угоді передбачаються: термін, сума, ціна і перелік
державних цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;
зобов’язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має
кореспондуватись із зобов’язанням купити ці державні цінні папери зі
зворотним продажем, і порядок установлення процентного доходу.

Під час проведення операцій РЕПО визначаються дві ціни: ціна продажу
цінних паперів і ціна їх зворотного викупу. Орієнтиром для визначення
ціни продажу в першій частині операції РЕПО може бути середньозважена
ціна того аукціону, на якому були придбані державні цінні папери, що є
предметом угоди. Ціна зворотного викупу цінних паперів, тобто ціна в
другій частині операції РЕПО, визначається в результаті торгів між
учасниками угоди.

Операції щодо обліку облігацій за угодами РЕПО здійснюються у
депозитарії Національного банку. Банк — продавець подає депо —
розпорядження, на підставі якого депозитарій здійснює блокування
облігацій на окремому рахунку. Виписка з цього рахунку видається банку —
продавцю облігацій, а повідомлення про блокування — банку — покупцю.
Після надходження повідомлення покупець переказує кошти на рахунок
продавця облігацій. У разі зворотного викупу після надходження в
депозитарій повідомлення про переказування коштів, у депозитарії
здійснюються операції з розблокування облігацій.

У разі невиконання умов договору РЕПО до порушників застосовуються
санкції, що визначені угодою.

Похожие записи