Курсова робота

Підприємства та комерційний банк, основи взаємодії ЗМІСТ

Вступ 3

1 Комерційний банк як фінансовий посередник 4 1.1. Суть, види
та правові основи організації 4 1.2. Структура та органи
управління 8

2. Кредитна політика банку, її основні елементи 12 2.1.
Сутність, класифікація та призначення кредитів 12 2.2. Підстави,
порядок надання кредиту в комерційних банках України та контроль
за

їх поверненням 19 3. Форми забезпеченості
повернення кредитів наданих комерційними банками (на прик-
ладі АКБ “УКРСОЦБАНК”) 24 3.1. Характеристика діяльності
АКБ “УКРСОЦБАНК” 24 3.2. Застава, як засіб забезпечення
виконання зобов’язань 32 3.3 Резервування на випадок
неповернення 39

Висновки 43 Список використаної літератури 45 Додатки 46

ВСТУП

Підприємництво – це господарська діяльність, зв’язана з виробництвом і
реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг, необхідних
споживачу. Вона має регулярний характер і відрізняється свободою у
виборі напрямків і методів діяльності, самостійністю в прийнятті рішень,
відповідальністю за прийняті рішення і їхні наслідки. Цей вид діяльності
не виключає ризику, збитків і банкрутств. Підприємництво чітке
задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина
зацікавленості в орієнтовано на одержання прибутку, чим в умовах
розвитий конкуренції досягається і результатах фінансово — господарської
діяльності.

Будь-яке підприємство має потребу у фінансуванні. Під фінансуванням
підприємства розуміють залучення необхідного для придбання основних і
оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреби
в капіталі.

У цьому плані особливу роль грають кредити, перетворюючи, власне кажучи,
в основне джерело, що фінансує народне господарство додатковими
грошовими ресурсами. З переходом від командно-адміністративної до
ринкової економіки монополізована, державна банківська структура стає
більш динамічної і гнучкою. Банківська система ґрунтується на приватній
і колективній власності й орієнтована на подолання конкуренції . В
умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та
сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та
структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та
банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним
відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в
розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко й ефективно
реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання. Проведений
об’ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що
банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою
кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих
кредитів. За наявними даними більше половини виданих пакетів неповністю
чи невчасно повертаються позичальникам. З огляду на економічну та
політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією повернення
кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ,
єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого
майна.

І все-таки необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує
кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом
саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань,
але через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства
змушують ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки ті
майно позичальника, яку відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього
потрібно також враховувати ті, що вартість майна постійно змінюється,
тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість у
майбутньому.

Отже метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних
аспектів визначення та оцінки форм забезпечення повернення кредитів.

Методологічну та теоретичну основу роботи складають існуючі розробки
українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти
Верховної Заради України, Національного банку, внутрішньобанківські
інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні
матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, інші джерела
інформації.

Комерційний банк як фінансовий посередник

СУТЬ, ВИДИ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ КомерційнОГО банкУ

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових
підприємств – фінансових посередників. Вони залучають капітали,
заощадження населення та інші вільні грошові кошти, які вивільняються у
процесі господарської діяльності та надають їх у тимчасове користування
іншим економічним агентам, які потребують додатковий капітал. Фінансові
посередники виконують, таким чином, важливу народногосподарську функцію,
забезпечуючи суспільство механізмом міжгалузевого та міжрегіонального
перерозподілу грошового капіталу.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються як
акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами
універсального характеру. Їх часто називають «фінансовими
універмагами» . Вони пов’язані з усіма сферами та фазами
відтворення. Характерна риса комерційних банків — повна
самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони
провадять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє
оперативному впливу банків на економіку. Однак, це не означає, що
комерційні банки діють безконтрольно. Зокрема, у США комерційні банки
належать до найбільш контрольованої сфери підприємницької
діяльності. Основою такого контролю є спеціальне законодавство й
антимонопольні закони. Перший банк у сучасному його розумінні виник в
Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Джерела сучасної
банківської справи треба шукати у діяльності середньовічних мінял
Північної Італії.

До основних функцій банків належать:

кредитування підприємств, держави, приватних осіб та операції з цінними
паперами;

регулювання грошового обігу;

залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення
їх у позичковий капітал;

здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;

випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія);

консультації і надання економічної та фінансової інформації.

Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на
перший погляд. Кажуть, що банк — це сховище грошей. Разом з тим, таке
життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує
його дійсне призначення в народному господарстві. Ще більш ускладнює
справу саме термінологічне значення слова банк («банко» — лава, на якій
здійснюють грошові та кредитні операції), а також такі сучасні вирази,
як банк даних, банк рослин, книжковий банк, які до банку, як такого, не
мають ніякого відношення.

Аналіз суті банку вимагає досліджування не випадкової групи питань, які
характеризують банківську діяльність, а відповіді на конкретні
запитання, які ставляться методологією. Без дотримання цих вимог
питання про суть банку може втратити свою цільову направленість,
перетворити аналіз в пустий опис операцій, які виконуються банком, які
при всій їх важливості не з’ясовують центрального питання про те, з чого
складається дійсна сутність банку.

Банк як установа або організація.

Найбільш масовим уявленням про банк є його визначення як установи, як
організації. «Банківські установи та організації» — найбільш популярний
термін, його можна зустріти повсюди як у серйозній, науковій, так і в
учбовій літературі, у банківському законодавстві, банківських документах
та періодичній літературі. Не слід забувати, що «організація» являє
собою певну і визначену сукупність людей. «Організація об’єднання людей,
які діють на основі правил та процедур». Що це за об’єднання, чим воно
займається у відповідності і за своїми правилами — все це стосовно банку
як установи організації залишається прихованим. Слід відмітити, що банк
хоча і виконує суспільну місію він історично був справою приватної
особи і лише потім, із розвитком банківської справи, особливо в
сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі
об’єднання.

Банк як підприємство.

Логічною є трактовка суті банку не як організації або установи, а як
підприємства. І дійсно, як і будь-яке підприємство, банк є самостійно
господарюючим суб’єктом, має права юридичної особи, виробляє та
реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Мало
чим відрізняються і завдання банку як підприємства — він вирішує
питання, які пов’язані із задоволенням суспільних потребу своєму
продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку
соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і
інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види
господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та
випливають із Статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен
мати спеціальний дозвіл (ліцензію).

Банк як торгівельне підприємство.

Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність
відрізняється від діяльності інших підприємств. Ці відмінності
складаються з наступного:

Перш за все, банки на відміну від промисловості, сільського
господарства, будівництва, транспорту і зв’язку діють у сфері обміну, а
не виробництва. Ця обставина дає, однак, підставу деяким авторам
рахувати, що банк — це торгівельне підприємство. Асоціації
банківської діяльності з торгівлею не випадкові. Банки дійсно як би
«купують» ресурси, «продають», функціонують у сфері перерозподілу,
сприяють обміну товарами. Банки мають своїх «продавців», сховища,
особливий «товарний запас», їх діяльність в багатьох випадках залежить
від обіговості. На цьому схожість між банком і сферою торгівлі в
основному закінчується.

Більше того, схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не
товарами, а особливим продуктом. Відомі, наприклад, такі операції, які
банки здійснюють з обміном (купівлею-продажем) валют на грошовому ринку,
коли валюта однієї країни (а також золото) покупається чи продається за
визначеним курсом, по визначеній ціні. Обслуговуючи зовнішньоекономічну
діяльність, дані операції, особливо в банках, які зайняті
обслуговуванням зовнішньої торгівлі, поряд з купівлею-продажем акцій,
облігацій, можуть займати значну питому вагу, формувати важливу частину
банківського прибутку. Разом з тим банківська «торгівля» складається не
стільки внаслідок цього, а в результаті «торгівлі» кредитом, коли банки
«купують» ресурси, платять за залучені кошти, які розміщують
підприємства, населення на банківські рахунки, у внески, і
«продають» їх позичальникам. Відмінність від торгівлі тут суттєва: при
торгівлі товар змінює свого власника, віддаляється від продавця до
покупця, при кредитуванні — власник позичаємої вартості залишається тим
самим. Різниця в тому, що при торгівельній угоді продавець одержує
еквівалент свого товару — гроші, при позиці кредитору повертається не
тільки початкова вартість позики, але і надбавка до неї у вигляді
позичкового проценту.

Банк як посередницька організація.

Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його
сутність. Нерідко банк характеризується як посередницька організація.
Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово
осідають у одних і вимагають застосування у інших.

Особливість ситуації при цьому складається з того, що кредитор, який має
певну частину ресурсів, бажає при відповідних гарантіях, на
конкретний термін, під процент віддати її іншому
контрагенту-позичальнику. Інтереси кредитора, однак, повинні співпадати
з інтересами позичальника. Звичайно, в сучасному грошовому
господарстві таке співпадання інтересів є випадковим. Банк-посередник
забезпечує можливість здійснення угоди із врахуванням попиту і
пропозиції. Зібравши численні кошти, банк може задовольнити потреби
самих різноманітних позичальників, надає вибір кредиту на любий
смак — строк, забезпечення, позичковий процент.

Роль посередника в різних сферах людської діяльності можуть брати на
себе різні служби (юридичні, комісійні, поштові та інші), але всі вони
не стають банками. Банк як посередник має іншу природу, яка зв’язана не
з посередницькою діяльністю як такою, а з особливістю його
діяльності.

Але банк, виступаючи як кредитор, як позичальник, як посередник між
ними, з позиції своєї сутності не є ні тим, ні другим, ні третім.

Банк — це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і
фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках; в цих своїх
якостях він розкриває свою суть. Банк — це особливе явище
господарського життя.

Банки як агенти біржі.

Банки є учасниками біржі: Вони можуть самостійно організовувати біржові
операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля
цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, так
як вона досить специфічна і відмінна від банківської справи.

Банк як кредитне підприємство.

Кредит — це відношення між кредитором і позичальником з приводу
зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк —
це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в
якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент
при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості
позичальника. Відповідно, банк — це не відносини, а один із суб’єктів
відносин. Існує ще одна відмінність: кредит — це відношення як в
грошовій, так і в товарній формі. В банку ж концентровані лише грошові
потоки.

Банк — наслідок розвитку кредиту. Саме на основі грошових та кредитних
відносин з’явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому
можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є
кредитна та емісійна справа.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, які оперують в
різних секторах ринку позичкового капіталу. Крупні комерційні банки
представляють клієнтам повний комплекс фінансового обслуговування,
включаючи кредити, прийом депозитів, розрахунки та інше. Цим вони
відрізняються від спеціалізованих фінансових установ, які володіють
обмеженими функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль
стрижневої , базової ланки кредитної системи.

Банки поділяють(див. Табл. 1). Серед комерційних банків розрізняють
два типи :

універсальні

спеціальні банки.

Універсальний банк здійснює всі або майже всі види банківських
операцій:

надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів;

операції з цінними паперами;

прийом вкладів всіх видів;

надання різноманітних послуг.

Спеціальний банк спеціалізується на одному чи не багатьох
видах банківських операцій. До країн, де переважає принцип
спеціалізації банків відносяться Великобританія, Франція, США, Італія,
Японія. Принцип універсалізації домінує в Швейцарії, Німеччині й
Австрії.

Значення комерційних банків в сучасних кредитних системах дуже велике.
Сьогодні вони здатні запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних
банківських продуктів та послуг. Широка диверсифікація операцій банку
дозволяє зберігати клієнтів та залишатись рентабельними навіть за
несприятливої кон`юнктури. Але далеко не всі банківські операції
повсякденно присутні та використовуються в практиці конкретної
банківської установи. Проте існує певний базовий “набір”, без якого банк
не може нормально існувати та функціонувати.

До таких конституючих операцій банка відносяться:

прийом депозитів;

здійснення грошових платежів;

видача грошових кредитів.

Саме на виконанні цих функцій і створюється той фундамент, на якому
розвивається робота банку.

Комерційні банки можуть здійснювати широке коло операцій по
кредитуванню, розрахунково-касовому та іншому обслуговуванню
юридичних та фізичних осіб(див. Табл. 2.).

Інші операції комерційних банків:

Операції з векселями;

Факторингові;

Лізингові;

Консорціумі;

Фондові;

Валютні;

Фінансування капітальних вкладень;

Міжбанківські;

Розрахунково-касові.

Усі операції банки повинні виконувати на договірних умовах, що ставить
їх у партнерські відносини з клієнтами. Комерційні банки кредитують
підприємства в межах власних і мобілізованих коштів. У разі нестачі
цих коштів вони можуть брати позички в інших комерційних та в
Національному банку. Банки не відповідають за зобов’язаннями держави,
а держава не несе відповідальності за зобов’язаннями банків.

Існуюча в нас десятки років державна монополія на банківську справу
скасована. Під кінець 1991 р. на території колишнього СРСР діяло 1616
комерційних банків, з них на Україні — 61. Ринок банківських послуг на
Україні у 1993 р. формували близько 240 комерційних банків. Тим не менше
до рівня держав з традиційною ринковою економікою нам ще далеко за
кількістю банків, що припадають на 100 тисяч населення, ми відстаємо
від розвинутих країн у десятки разів. В залежності від країни на
один наш банк припадає 20-50 зарубіжних. Для порівняння: в
розвинутій ринковій економіці США зараз нараховується біля 15 тисяч
комерційних банків.

1.2. СТРУКТУРА ТА ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ КомерційнОГО банкУ.

Управління в цілому та управління в банківській справі зокрема є
сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін в економічній науці. Це,
в першу чергу, пов’язано зі значними якісними змінами в світовому
господарстві, які зачепили як роль банків так і банківської справи в
економіці, так і взаємодії всередині самих банків.

Починаючи з періоду пізнього Середньовіччя значення банків для
функціонування економіки було достатньо великим, але тільки у ХХ
столітті, коли остаточно сформувався світовий ринок, воно набуло
настільки всеохоплюючий характер. Сьогодні практично жодний економічний
процес не відбувається без активної участі банків. Зміни якісного
характеру банківської діяльності, в свою чергу, викликали значне
збільшення кількості банків і, як наслідок, збільшення конкурентної
боротьби між ними.

Кожний рік в різних країнах світу з`являються сотні нових банків, які
прагнуть потіснити вже існуючі і зайняти місце під сонцем, завоювати
свою долю на ринку. В той самий час лібералізація банківського
законодавства призвела до інтернаціоналізації банківської справи, а
також до зростання конкуренції між банками та іншими
кредитно-фінансовими установами. Вистояти та вийти з оптимальними
показниками діяльності без створення системи ефективного менеджменту в
цій сфері просто таки неможливо.

Головним органом управління є загальні збори акціонерів.

Основні питання діяльності вирішує рада директорів. Вона є представничим
органом власників банку, його акціонерів та повинна відстоювати їх
інтереси. Рада директорів формує вищі управлінські органи, які ведуть
практичну діяльність згідно з рекомендаціями та вказівками ради. Основні
функції ради зводяться до

Визначення стратегічних цілей банка та формулювання його політики.

Підбір людей на керівні посади. Справа в тому, що сучасний банк являє
собою дуже складне і ризиковане підприємство. Для його успішної роботи
необхідні компетентні та відповідальні люди. Їх підбором займається рада
директорів.

Визначення стратегічних цілей банку відноситься до області
довготермінової стратегії. В крупному банку цілі та задачі установи та
програма конкретних дій по їх досягненню викладається у навмисному
меморандумі, який готується радою директорів разом з керівниками
відділів та служб.

Меморандум про політику банку повинен визначати наступні важливі
моменти:

категорії клієнтів, на обслуговування яких будуть в першу чергу
направлятися ресурси банка;

операції, які підлягають приоритетному розвитку в запланований період;

методи маркетингу та просування до споживача нових банківських послуг та
продуктів;

методи забезпечення ліквідності;

міри по закріпленню конкурентних позицій банка на ринку;

політика встановлення тарифів на послуги банка;

розмір та склад банківського персоналу, програми навчання співробітників
та ін.

Створення комітетів.

Для мінімізації помилок прийняття рішень в банку створюється кілька
постійних комітетів, куди входять члени ради директорів та спеціалісти
банку. Як правило в банку є чотири комітети:

адміністративний (поточні питання);

обліково-позичковий (прийняття рішень про видачу кредитів);

комітет по довірчій діяльності (інвестування коштів);

ревізійний (перевірка фінансового стану відділів банку).

Комітети збираються щотижнево для розгляду поточних справ. Крім того,
можуть створюватись спеціальні комітети для вирішення будь-яких
екстраординарних питань.

Контроль за позичковими та інвестиційними операціями.

Рада директорів періодично контролює структуру портфелю кредитів та
цінних паперів згідно з прийнятими цілями політики банку. У випадку
зміни кон’юнктури (падіння попиту на кредит, зростання процентних ставок
і т.д.) може бути змінена і сама політика.

Консультації.

Значна частина часу директорів банку йде на виконання консультативних
функцій. В раду входять представники бізнесу, які мають великий досвід
та знають стан справ в регіоні. Вони консультують керівництво банку з
різних питань поточної політики.

Періодична перевірка діяльності банку.

Директори здійснюють загальний контроль за операціями банків. На
засіданнях (1 раз на місяць чи частіше) заслуховуються звіти керівників
відділів та обговорюються стан справ банку.

Для керівництва та здійснення практичних операцій рада директорів формує
управлінські структури банку. За ступенем самостійності та об’ємом
повноважень управлінський склад має три рівня:

вищі менеджери (top executives);

адміністратори (administrators);

особи, які наділення наглядовими та ревізійними функціями (supervisors).

Вищі менеджери володіють найвищим ступенем самостійності при прийнятті
рішень, та їх повноваження розповсюджуються на всі аспекти діяльності
банку. Керівники цього рівня зосереджують увагу не на виконанні окремих
банківських задач та функцій, а намагаються забезпечити кінцеві
результати діяльності банку. Головне в їх роботі – координація
діяльності окремих служб, визначення конкретних програм, консультації,
оцінка результатів роботи відділів і т.д.

До категорії адміністраторів відносяться керівники окремих
функціональних служб, які відповідають за свій обсяг роботи. Вони діють
в рамках затверджених програм та повноважень. Їхньою головною метою є
забезпечення нормальної роботи свого відділу в той час, коли загальні
цілі банку знаходяться в них на другому плані.

Персонал третього рівня – наглядачі – це найбільш кваліфіковані
оперативні працівники, яким доручається керівництво
вузькоспеціалізованою групою чи ділянкою і які допомагають трудовим
робітникам, вирішують спірні та складні питання, дають консультації з
конкретних випадків, займаються навчанням персоналу.

До числа найвищих посадових осіб банку, які управляють його повсякденною
діяльністю, відносяться ( в США):

голова ради директорів;

президент;

казначей;

контролер.

Голова ради директорів. За звичай не займається оперативною роботою. Він
скликає і проводить раду директорів, приймає участь у розробленні
стратегічних рішень, представляє банк на різних форумах тощо.

Президент – це управляючий всім діловим життям банку. Як правило, він
визначає характер щоденної діяльності банку. Реальна роль президента
залежить від багатьох обставин. Іноді він може зосереджувати головні
зусилля на налагодженні зв’язків банку з владою, суспільними
організаціями та іншими фінансовими установами. Але частіше всього він
приймає участь у виробленні оперативних рішень, дає вказівки щодо видачі
крупних кредитів, оцінює перспективних клієнтів тощо.

Як правило, в крупних банках є також велика кількість віце-президентів,
які відповідають за роботу крупних відділів чи регіональних підрозділів
банку.

Дуже важливою, зокрема в американських банках, є посада казначея. Він
відповідає за безпосереднє здійснення всіх оперативних функцій і є
зв’язковою ланкою між головними відділами банку. За його наказом і з
його дозволу здійснюється облік і продаж векселів, видачу позик, прийом
депозитів, видачу ощадкнижок, здійснює купівлю цінних паперів для банку,
контролює касові операції, несе відповідальність за правильність
банківської документації та звітності. Казначей є обов’язковим членом
ради директорів і її постійним секретарем.

Контролер очолює бухгалтерську роботу та відділ статистики. Крім того,
він займається проблемами введення нових методів роботи, автоматизації
тощо. ).

В 2000 році у процесі ринкових перетворень у банківському

секторі економіки особливу увагу було приділено

оздоровленню та зміцненню банківської системи,

посиленню її надійності, підвищенню рівня

капіталізації банків. Капіталізація банківської системи

є одним з актуальних завдань у діяльності

комерційних банків. У звітному році загальний обсяг

капіталу комерційних банків України, за попередніми

даними, зріс на 11,5% і на кінець 2ООО року становив

6,5 млрд. грн., у тому числі сплачений статутний

капітал — 3,7 млрд. грн. (зростання на 756 млн. грн.,

або на 25,9%).

Оптимальна політика Національного банку щодо

нарощення капіталу комерційних банків сприяла

зростанню на 39,5% кількості комерційних банків зі

статутним капіталом від 1О до 5О млн. грн., частка

яких в загальній кількості діючих банків України на

кінець року становила 73,4%.

На кінець 2ООО року в банківській системі України

налічувалося 64 проблемні банки (32,8% від

загальної кількості комерційних банків у державі), з

яких 12 функціонувало в умовах дії програм

фінансового оздоровлення, у 9 встановлена режим

особливого нагляду, у 1 призначено тимчасову

адмін1страцію, у 1 відкликано ліцензію на здійснення

всіх банківських операцій, 38 банків перебували в

стадії ліквідації, а 3 банки — в стадії реорганізації.

3берігалась тенденція щодо зростання залишків

коштів на рахунках підприємств, організацій та

населення в комерційних банках, обсяг яких на О1.2001 року становив
18,6 млрд. грн., або

збільшився проти початку року на 53%.

За попередніми даними загальний обсяг вкладів

населення станом на О1.О1.2ОО1 р. становив

6,6 млрд. грн., або збільшився проти початку

минулого року на 54%.

Зростання залучених до банківської системи коштів

населення і суб’єктів господарювання, поряд зі

зниженням облікової ставки Національного банку та

процентних ставок комерційних банків за позичками,

дало можливість збільшити обсяги кредитних

вкладень у реальний сектор економіки. Так, обсяг

заборгованості за кредитами, наданими суб’єктам

господарювання, зріс порівняно з початком року на

62,3% і станом на 01.01.2ОО1 року перевищив

19,О млрд. грн. Потреби в банківських кредитах і далі зростатимуть.

Незважаючи на падіння прибутковості, протягом

минулого року банківська система продовжувала

зростати. 3а даними НБУ, загальні активи

комерційних банків за рік зросли на 11 млрд.

224 млн. гривень, або 43,5%, до 37 млрд. 30 млн. грн.

У тому числі кредитний портфель банків за 2ООО рік

зріс на 9 млрд. 464 млн. гривень, або на 66, 5%, до

23 млрд. 689 млн. гривень.

Пасиви комерційних банків протягом минулого року

зросли-на 10 млрд,-59О млн. гривень, або на 53,1%

до 3О млрд. 519 млн. гривень. У тому числі кошти

юридичних осіб у банках виросли на 4 млрд. 146 млн.

гривень, або на 51,1%, до 12 млрд. 255 млн. гривень.

Кошти приватних клієнтів збільшилися на 2 млрд. 386

млн. грн., або на 53,5%, до 6 млрд. 845 млн. гривень.

Прогнозувати розвиток економіки у 2001 році важко,

оскільки країна не має — історії економічного

зростання. Останні дані свідчать про прискорення

зростання наприкінці 2ОО0 року. 3 метою закріплення

високих темпів зростання позитивні тенденці1 повинні

бути підтримані подальшим покращанням якості

економічної політики.

Обсяги кредитування в Україні в поточному році зросли на 30,3% ( на
початок жовтня 2001р.)

З початку 2001 р. загальний обсяг кредитів, наданих суб’єктам
господарювання, виріс на 33% (у 2000 р. — на 42,8%). Реально, обсяги
кредитування зросли в поточному році на 30,3%, у минулому — на 21,2%.

Про це повідомляє Асоціація українських банків у розповсюдженому
прес-релізі, передає УФС.

АУБ відзначає, що умови для реального зростання кредитування економіки
України були створені, по-перше, завдяки загальної фінансової
стабільності в країні, по-друге, поступовому зменшенню Національним
банком України дисконтної ставки протягом року. Так, протягом 2001 р.
дисконтна ставка була знижена з 27% (на початок року) до 15% річних, що
обумовило поступове зменшення процентних ставок комерційними банками.

Як повідомляється в прес-релізі, середня процентна ставка по кредитах
зменшилася з 38% (на початок року) до 30,7% на початок жовтня.

2. Кредитна політика банку, її основні елементи

Сутність, класифікація та призначення кредитів

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище
випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками
– коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей,
щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві
товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит.

Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини
між юридичними та фізичними особами і державами з приводу
перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою
відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони :

позичальник ;

кредитор.

Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи
матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода
позички, є об’єктами кредиту.

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку.
Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання
позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені
строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують
переважну частину доходів у багатьох банків.

Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового та
споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій
банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати
позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів,
належних кредитору.

Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для
банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє
і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних
та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна
бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні
кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До
цих заходів належать :

перевірка здатності позичальника повернути позичку;

перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою
(банком, страховою компанією);

створювання резервного фонду;

тощо.

Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в
діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий
характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для
забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу,
задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської
діяльності.

Так найпоширенішими є кредитні відносини між банками та підприємствами,
організаціями і товариствами. Другий тип відносин – це кредитні
відносини між банками і державою. Третій – між підприємствами,
організаціями та товариствами. Четвертим типом є відносини між банками
та населенням і останній (п’ятий) – між фізичними особами і банками
(споживчій кредит).

Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють три
основні форми кредиту :

товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою
платежу);

грошовий;

акцентний,

авальний.

Але, існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції:

перерозподільну;

емісійну;

контрольну.

При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні
економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його
функції.

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах
повернення, отже – кредит виконує перерозподільну функцію.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу –
емісійна функція.

Кредиту також властива контрольна функція, вступивши в кредитні
відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю
діяльністю.

Для того, щоб мати повне уявлення про кредит та його види, потрібно
класифікувати його за різними параметрами :

1. Терміни погашення.

• Онкольні позички, що підлягають поверненню у фіксований термін після
надходження офіційного повідомлення від кредитора.

• Короткострокові позички, що надаються, як правило, на заповнення
тимчасового дефіциту власних оборотних коштів у позичальника. Сукупність
подібних операцій утворить автономний сегмент ринку позичкових капіталів
— грошовий ринок. Середній термін погашення по цьому виду кредиту
звичайно не перевищує шість місяців. Найбільше активно застосовуються
короткострокові позички на фондовому ринку, у торгівлі і сфері послуг, у
режимі міжбанківського кредитування.

У сучасних вітчизняних умовах короткострокові кредити, що отримали
домінуючий характер на ринку позичкових капіталів, характеризується
наступними ознаками:

а) більш короткими термінами, що звичайно не перевищують одного місяця;

б) ставкою відсотка. Обернено пропорційно терміну повернення позички;

в) обслуговуванням в основному сфери обігу, тому що недоступні через
ціни для структур виробничого характеру.

• Середньострокові позички, надані на термін до одного року на цілі як
виробничого, так і чисто комерційного характеру. Найбільше поширення
одержали в аграрному секторі, а також при кредитуванні інноваційних
процесів із середніми обсягами необхідних інвестицій.

• Довгострокові позички, використовуються, як правило, в інвестиційних
цілях. Як і середньострокові позички, вони обслуговують рух основних
засобів, відрізняючись великими обсягами переданих кредитних ресурсів.
Застосовуються при кредитуванні реконструкції, технічного переозброєння,
нового будівництва на підприємствах усіх сфер діяльності. . Середній
термін їхнього погашення звичайно від трьох до п’яти років, але може
досягати 25 і більш років, особливо при одержанні відповідних фінансових
гарантій з боку держави.

2.Спосіб погашення.

• Позички, що погашаються одноразовим внеском (платежем) з боку
позичальника. .

• Позички, що погашаються на виплат протягом усього терміну дії
кредитного договору.

3.Спосіб стягування позичкового відсотка.

• Позички, відсоток по яким виплачується в момент їх повного погашення.
Традиційна для ринкової економіки форма оплати короткострокових позичок.

• Позички, відсоток по яким виплачується рівномірними внесками
позичальника протягом усього терміну дії кредитного договору. Традиційна
форма оплати середньо — і довгострокових позичок, що має досить
диференційований характер у залежності від домовленості сторін .

• Позички, відсоток по який утримується банком у момент безпосередньої
видачі їх позичальнику. Для розвиненої ринкової економіки ця форма
абсолютно нехарактерна і використовується лише лихварським капіталом.

4.Наявність забезпечення.

• Довірчі позички, єдиною формою забезпечення повернення яких є
безпосередньо кредитний договір. В обмеженому обсязі застосовуються
деякими закордонними банками в процесі кредитування постійних клієнтів,
що користуються їх повною довірою (підкріпленим можливістю безпосередньо
контролювати поточний стан розрахункового рахунку позичальника). При
середньо — і довгостроковому кредитуванні можуть використовуватися лише
як виняток з обов’язковим страхуванням виданої позички, звичайно — за
рахунок позичальника.

•Забезпечені позички, як основний різновид сучасного банківського
кредиту, що виражає один з його базових принципів. У ролі забезпечення
може виступити будь-яке майно, що належить позичальнику на правах
власності, найчастіше — нерухомість чи цінні папери. При порушенні
позичальником своїх зобов’язань це майно переходить у власність банку,
що у процесі його реалізації відшкодовує понесені збитки.

•Позички під фінансові гарантії третіх осіб, реальним вираженням яких
служить юридично оформлене зобов’язання з боку гаранта відшкодувати
фактично нанесений банку збиток при порушенні безпосереднім
позичальником умов кредитного договору. У ролі фінансового гаранта
можуть виступати юридичні особи, що користаються достатньою довірою зі
сторони кредитора, а також органи державної влади будь-якого рівня.

5.Цільове призначення.

•Позички загального характеру, використовуються позичальником за своїм
розсудом для задоволення будь-яких потреб у фінансових ресурсах

•Цільові позички, що припускають необхідність для позичальника
використовувати виділені банком ресурси винятково для вирішення задач,
визначених умовами кредитного договору.

6.Категорії потенційних позичальників.

•Аграрні позички — один з найбільш розповсюджених різновидів кредитних
операцій, що спровокувало появу спеціалізованих кредитних організацій —
агробанків. Характерною їхньою особливістю є чітко виражений сезонний
характер, обумовлений специфікою сільськогосподарського виробництва.

•Комерційні позички, надані суб’єктам господарювання, що функціонують в
сфері торгівлі і послуг.

•Позички посередникам на фондовій біржі, надані банками брокерським,
маклерським і дилерським фірмам, що здійснюють операції з
купівлі-продажу цінних паперів

•Іпотечні позички власникам нерухомості, надані як звичайними, так і
спеціалізованими іпотечними банками. У сучасній закордонній практиці
одержали настільки широке поширення, що в деяких джерелах виділяються як
самостійну форму кредиту.

•Міжбанківські позички — одна з найбільш розповсюджених форм
господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка по
міжбанківських кредитах є найважливішим чинником, що визначає облікову
політику конкретного комерційного банку по інших видах видаваних їм
позичок. Конкретна величина цієї ставки прямо залежить від центрального
банка, що є активним учасником і прямим координатором ринку
міжбанківських кредитів.

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити
класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така
класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також
умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна
економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки
працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви
на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним.

Банки співпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають
постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими
підприємствами та організаціями, які в цей нелегкий час, долаючи
труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку. Це насамперед
стосується тих вітчизняних товаровиробників, які в економіці України
займають не останнє місце.

Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується
українськими банками, є :

кредитування по системі овердрафт;

кредитування по відкритій кредитній лінії;

кредитування фізичних осіб під заклад дорогоцінних металів.

Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби
клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних
розрахунків. Овердрафт – це кредит банку, який надається платоспроможним
позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки.
Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що перевищує
залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень,
встановлюється ліміт кредитування.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків
кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення
працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на
розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні
обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в
забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді
застави, що оформлюється договором.

Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися
кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без
додаткового оформлення документів на видачу позички.

Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим
використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи
тісний зв’язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням
кредитом.

Кредитна лінія. Якщо позичка надається в межах встановленого банком для
позичальника ліміту кредитування, то така форма надання кредиту
називається відкриттям кредитної лінії. Використовується позичальником
по мірі потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі
визначеного періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за
рахунок кредиту будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в
кредитній угоді. Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік,
але може бути відкрита і на більш короткий період.

Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим
станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо
встановить погіршення фінансового становища позичальника.

Розрізняють:

відновлювальну

не відновлювальну кредитну лінію.

В разі відкриття не відновлювальної кредитної лінії – після видачі
позички та її погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються.
Відновлювальна передбачає надання і погашення кредиту в межах
встановленого ліміту автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою
(рамочною), якщо вона відкривається банком клієнту для сплати ряду
поставок товарів в рамках одного контракту.

Кредитування фізичних осіб під заклад дорогоцінних металів. При
укладенні договорів з фізичними особами під заклад ювелірних виробів
установи банку укладають з регіональними представництвами Національного
банку України або суб’єктами підприємницької діяльності, яким згідно
діючого законодавства надані такі повноваження, договори на здійснення
оцінки ювелірних виробів та в разі їх непогашення – скупки цих цінностей
по оціночній вартості.

В підтвердження оцінки банку надається довідка про проведення оцінки, де
вказується номер кредитної угоди, ціль та умови надання кредиту, данні
про якість, вагу та ціну, тощо.

Ювелірні вироби до погашення кредиту зберігаються в спеціальних
депозитних ячейках у сховищі банку. Фізичні особи погашають кредити
шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку,
переказами через пошту або готівкою.

Якщо кредит не погашається в строк, наступного дня банк передає
заставлене майно регіональному управлінню Національного банку України
або вищезазначеній організації на реалізацію згідно укладеного договору.

Кредитні відносини в економіці базуються на певній методологічній
основі, одним з елементів якої виступають принципи, яких строго
дотримуються при практичній організації будь-якої операції на ринку
позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому
етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в
загальнодержавному і міжнародному кредитному законодавствах:

1.Поверненості кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного
повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення
їхнього використання позичальником. Він знаходить своє практичне
вираження в погашенні конкретної позички шляхом перерахування
відповідної суми коштів на рахунок тої кредитної організації, що його
надала, що забезпечує поновлюваність кредитних ресурсів банку як
необхідної умови продовження його статутної діяльності

2.Строковість кредиту. Означає, що позичка повинна бути повернена в
строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :

короткострокові – термін видачі до 1 року;

довгострокові – більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на
цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного
капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не
більше 12 місяців. Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння
та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення
та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені
нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці
строки, як правило, перевищують 12 місяців.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається
особливе значення. Від його дотримання залежить :

(нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими
засобами, темпи зросту виробництва;

забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення
безповоротних вкладень;

можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання
матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище
нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту
залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із
джерел кредитування є повернуті позички.

3.Платність кредиту. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого
повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й
оплати права за їхнє використання. Економічна сутність плати за кредит
відображається у фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок
його використання прибутку між позичальником і кредитором.

Практичне вираження розглянутий принцип знаходить у процесі установлення
величини банківського відсотка, що виконує три основні функції:

перерозподіл частини прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;

регулювання виробництва і обороту шляхом розподілу позичкових капіталів
на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;

на кризових етапах розвитку економіки — антиінфляційний захист грошових
нагромаджень клієнтів банку.

Ставка (чи норма) позичкового відсотка, що визначається, як відношення
суми річного доходу, отриманого за позичковий капітал, до суми наданого
кредиту, виступає як ціна кредитних ресурсів.

Принципово відрізняючи від традиційного механізму ціноутворення на інші
види товарів, визначаючим елементом яких виступають суспільно необхідні
витрати праці на їхнє виробництво, ціна кредиту відбиває загальне
співвідношення попиту та пропозиції на ринку позичкових капіталів і
залежить від цілого ряду факторів, у тому числі чисто кон’юнктурного
характеру:

циклічності розвитку ринкової економіки (на стадії спаду позичковий
відсоток, як правило, збільшується, на стадії швидкого підйому—
знижується);

темпів інфляційного процесу (які на практиці навіть трохи відстають від
темпів підвищення позичкового відсотка);

ефективності державного кредитного регулювання, здійснюваного через
облікову політику центрального банку в процесі кредитування ним
комерційних банків;

ситуації на міжнародному кредитному ринку ;

динаміки грошових нагромаджень фізичних і юридичних осіб (при тенденції
до їхнього скорочення позичковий відсоток, як правило, збільшується);

динаміки виробництва і обороту, що визначає потреби в кредитних ресурсах
відповідних категорій потенційних позичальників;

сезонності виробництва ;

співвідношення між розмірами кредитів, наданих державою, і його
заборгованістю (позичковий відсоток стабільно зростає при збільшенні
внутрішнього державного боргу).

4.Забезпеченість кредиту. Цей принцип виражає необхідність забезпечення
захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні
позичальником прийнятих на себе зобов’язань і знаходить практичне
вираження в таких формах кредитування, як кредити під заставу чи під
фінансові гарантії. Він особливо актуальний у період загальної
економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.

5.Цільовий характер кредиту. Поширюється на більшість видів кредитних
операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів,
отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному
розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету видаваної
позички, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї
умови позичальником. Порушення даного зобов’язання може стати основою
для дострокового відкликання кредиту введення штрафного (підвищеного)
позичкового відсотка

6.Диференційований характер кредиту. Цей принцип визначає
диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій
потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як
від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від державної
централізованої політики підтримки окремих галузей чи сфер діяльності
(наприклад, малого бізнесу й ін.)

За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від
вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного
банку України, строків використання кредиту, характеру кредитуємого
заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту,
а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних
банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій
приділяється велика увага при структуризації позики і складається з
процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших
елементів.

Процентні ставки за кредит можуть бути:

фіксованими;

плаваючими.

Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього
строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись
банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку,
зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку
України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності
позичальника.

Отже, кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитором і
позичальником із приводу вартості, що передається в тимчасове
користування.

Кредит це кошти чи інші речі, об’єднані родовими ознаками, передані в
борг однією стороною іншій стороні. Таким чином, під кредитними
правовідносинами розуміються всі правовідносини, що виникають унаслідок
надання (передачі), використання і за умови повернення коштів чи інших
речей.

Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує
безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит також сприяє
економії витрат обертання.

Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах
економічного підйому, економічної стабільності кредит виступає фактором
росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит харчує
підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак,
проявитися в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив
в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту
в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для
обертання.

2.2. Підстави, порядок надання кредиту в комерційних банках
України та контроль за їх поверненістю

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України
“Про банки і банківську діяльність“, нормативними документами НБУ та
іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові
кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим
господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти і
кошти обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків
господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних
кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних
нормативів діяльності.

Планування є невід’ємною частиною економічної діяльності. Будучи
основним інструментом планування, бізнес-план допомагає приймати
правильне рішення спочатку здійснення угоди і до повного перетворення в
життя. За допомогою бізнес-плану зважується одна з основних складених
будь-якого справи – пошук джерела фінансування намічених заходів.

Бізнес-план передбачає кілька етапів здійснення задуманого. При цьому
позичальник уже на стадії ведення переговорів про одержання кредиту
повинний закладати собі визначену волю у використанні позичених
кредитором засобів, оскільки цільове використання позики є обов’язковою
умовою кредитного договору.

За допомогою бізнес-плану можна знайти способи залучення до спільної
діяльності партнерів. . Продуманий бізнес-план, що підтверджує
перспективність, компетентність і надійність підприємця – запорука
успіху в одержанні кредиту, наданні під нього гарантій і страхуванні
кредитних ризиків.

Розглянемо зміст бізнес-плану:

Найменування підприємства, адреса засновника проекту, контактні номери
телефонів, Ф.И.О. керівника; колектив розроблювачів, дата початку і
закінчення розробки;

Історія підприємства, дані про чисельність і якість провідних
спеціалістів, фінансове положення;

Запитувана сума, необхідна для фінансування проекту;

Предмет бізнес-плану – детальне відображення схеми проекту з прогнозом
орієнтованих виходів на поетапні терміни загальних вкладень, їхню
можливу віддачу й окупність на відповідних етапах і за весь період
здійснення плану-проекту;

Техніко-економічне обґрунтування етапів проекту;

Підсумкові витрати і прибуток;

Економіко-технологічний прогноз з урахуванням перспектив експлуатації
підприємства і ситуації на ринку;

Пропоновані варіанти участі сторін у розподілі прибутку;

Можливі перспективи співробітництва крім даного проекту.

При визначенні кредитоспроможності фірми враховують клас (А, Б, У, Г,
Д), до якого належить позичальник і кількість набраних балів.(див.
Табл.3)

Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди,
тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються
фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості
позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його
репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника ґрунтується на основі розгляду
кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою
коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація,
виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Система показників, що характеризують кредитоспроможність підприємств, і
методика їхнього розрахунку.

Коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ 1)

Розділ 2 активу – витрати майбутніх періодів + розділ 3
активу

КЛ1=———————————————————————
——————-

Розділ 2 пасиву – кредити, непогашені в термін + розділ 3
пасиву

Характеризує, на скількох обсягів поточних зобов’язань по
кредитах і розрахункам можна погасити за рахунок усіх мобілізованих
оборотних активів.

Бали:

0
менше 1

5
1 – 1,75

10
1,75 – 2,5

20
більше 2,5

Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (КЛ 2)

Каса + розрахункові рахунки в банках + короткострокові
вкладення

КЛ 2=-
————————————————————————
————

Розділ 3 пасиву

Характеризує, на скільки короткострокових зобов’язань можуть бути
негайно погашені ліквідними коштами і цінними паперами.

менше 0.2 0

0,2 – 0,25 5

більше 0,25 10

Коефіцієнт співвідношення притягнутих і власних засобів (ДО3)

Розділ 2 пасиву + розділ 3 пасиву

ДО 3 =——————————————-

Розділ 1 пасиву

Характеризує розмір притягнутих засобів на 1 грн. власних засобів.

більше 1 0

0,75 – 1 5

більше 0,25 10

Коефіцієнт фінансової незалежності (КН)

Розділ 1 пасиву

КН=——————————————————

Розділ 2 пасиву + розділ 3 пасиву

Свідчить про питому вагу власних засобів у загальній сумі
заборгованості

менше 0,2 0

0,2 5

більше 0,2 10

Коефіцієнт маневреності власних засобів (КМ)

Розділ 1 пасиву – розділ 1 активу

КМ=——————————————-

Розділ 1 пасиву

Характеризує мобільність використання власних засобів

менше 0,5 0

0,5 5

більше 0,5 10

Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти
становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.

Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та
способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити , який же
порядок надання кредиту.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання
кредиту. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з
обґрунтованим клопотанням, в якому вказується : цільове призначення
кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення,
коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За
проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування
позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :

копії установчого договору, статуту та інших документів, що
підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками

зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір
застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної
операції;

бухгалтерська звітність за звітний період ;

інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки
кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда
з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного
вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку
з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати висновок
про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників
підприємства, визначити перспективи його розвитку.

На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження
фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе
значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника,
визначення його платоспроможності, здійснення аналізу
кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з
програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. З огляду
на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках
західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі
з наших банків. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються
різні джерела інформації :

матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника;

данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Звітність потенційного позичальника – лише одне з джерел отримання
інформації про нього. Велике значення мають архіви банку, де знаходяться
данні про минулі операції з клієнтами і допомагають встановити : чи
отримував клієнт у минулому кредити, чи були проблеми з їх поверненням,
чи порушувалися умови кредитної угоди.

Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей
етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією
позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички :
вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну
кредиту, інші деталі.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно
встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з
врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну
виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до
переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом.

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника
індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути
мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна,
нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір
власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його
потреби в кредитних коштах.

Клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна
ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися
від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій
банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів.
Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення,
банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових
осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить
від суми, строку, ризику та від інших факторів.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується
висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження.
Одночасно підписується кредитна угода.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням
відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків
одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється
відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.

Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий
депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові
книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських
партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною
кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного
відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.

Фінансово-стабільним позичальникам – клієнтам банку, що не допускають на
протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або
торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги
і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником
відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування
виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва,
товарообігу, а також надходжень доходів.

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами :

одночасним внеском по закінченню строку позики;

рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;

шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення
позики.

Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов
кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням
кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальниками та гарантом
повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом.
Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків
за користування позичкою.

В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних
даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності.
Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності
забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При
цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та
іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших
джерел.

Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок
непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним
клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої
позикові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним
ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи
обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю
позичкових операцій , банк повинен будувати свою кредитну політику так,
щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається
під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної
кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується
кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру
кредитного контролю.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить
стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно
аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних
кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної
політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного
портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що
потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними
позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та
фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При
контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про
відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється
кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.

3. Форми забезпеченості повернення кредитів наданих
комерційними банками ( на прикладі АКБ “УКРСОЦБАНК”)

3.1.Характеристика діяльності АКБ “УКРСОЦБАНК”

Акціонерно-комерційний банк “Укрсоцбанк” у нинішньому своєму статусі
заснований у вересні 1990 року. З самого початку своєї діяльності він
зарекомендував себе як надійний і стабільний банк.

За фінансовим капіталом, обсягом кредитних та грошових розрахункових
операцій, розгалуженої мережі філій “Укрсоцбанк” є одним із
найпотужніших банків України

.На здійснення усіх видів банківських операцій УСБ має ліцензію НБУ(див.
Також табл. 4) і як універсальний обслуговує усі сфери народного
господарства та надає клієнтам широкий спектр банківських послуг. Це,
насамперед, операції по розрахунках, кредити та депозити, розрахункове
обслуговування в національній та іноземній валютах, фінансування
інвестиційної діяльності, операції з цінними паперами.

Стратегічною метою АКБ “УКРСОЦБАНК” у

середньостроковій перспективі є забезпечення умов

сталого розвитку Банку як стабільного фінансового

інституту, здатного перетворитися в одного з лідерів

української банківської системи. Реалізація цієї мети

має багатовекторну спрямованість та залежить від

багатьох факторів, але вирішення саме цього

завдання стане основним елементом розвитку та

сприятиме подальшому становленню АКБ

«УКРСОЦБАНК як надійної та перспективної

фінансової установи. Результатами виконання

обраного стратегічного плану розвитку АКБ

«УКРСОЦБАНК мають стати наступні досягнення:

оптимізація кредитного ризику та зниження

ризику ліквідності;

збільшення нормативного капіталу, підвищення

рівня платоспроможності Банку;

зниження обсягу неділових (непрацюючих)

активів;

підвищення рівня доходності активі в Банку;

забезпечення процесу прийняття управлінських

рішень своєчасною та адекватною інформацією

разом з автоматизацією операцій та скороченням

неефективних витрат робочого часу;

оптимізація вкладень за рівнем галузевого та регіонального ризиків з
врахуванням потенційної

ефективності;

підвищення ефективності філіальної мережі через

скорочення витрат на й функціонування,

забезпечення гнучкості та здатності адаптації до

потреб ринку, утримання регіональних ринків та

зайняття нових ринкових ніш;

розвиток гарантійних і документарних операцій;

розвиток інвестиційних операцій диверсифікація

вкладень.

Одним з основних завдань та передумов досягнення

вищенаведених цілей у стратегічному розвитку АКБ

УКРСОЦБАНК є довгострокові відносини з

клієнтами, що будуються на партнерстві,

взаєморозумінні та досягненні максимальної

ефективності взаємовигідних відносин. Для цього

АКБ «УКРСОЦБАНК впроваджує ряд заходів,

спрямованих на:

підвищення якості обслуговування клієнтів;

розвиток спектру банківських продуктів і послуг

для максимального задоволення потреб клієнтів;

прогнозування розвитку потреб клієнтів, появу нових напрямів
банківського бізнесу, проведення

маркетингових досліджень, розробка та пропозиція

повного спектру банківських продуктів і послуг;

пропонування клієнтам спеціально розроблених

індивідуальних схемі технологій, що забезпечують

розвиток і оптимізацію бізнесу клієнтів, страхування

його ризиків.

Реалізація вищенаведених заходів протягом 2000

року разом з чіткою розробкою дій на майбутнє

надають АКБ «УКРСОЦБАНК» значних переваг,

приймаючи до уваги невизначеність економічного

становища у країні та несталість процесів ринкового

середовища.

Аналіз діяльності АКБ «УКРСОЦБАНК

протягом 2000 року

1. Аналіз структури активів та пасивів АКБ «УКРСОЦБАНК» за 2000 рік

Аналіз структури активів та пасивів АКБ «УКРС0ЦБАНК» за 2000 рік
свідчить, що за рахунок проведення цілеспрямованої і більш виваженої
кредитно-ресурсної політики Банку структура балансу суттєво поліпшилась.

Активи. Активи Банку за станом на О1.О1.2ОО1р. склали

1705,9 млн. грн., або в порівнянні з початком року

зросли майже на 4О%(див. Табл. 5).

Зокрема, в активі балансу кошти на коррахунку в НБУ

склали 111,5 млн. грн. та збільшились порівняно з

початком року на 17,3 млн. грн., або в 1,2 рази, а

гривневий еквівалент коштів на коррахунках в інших

(закордонних) банках зріс майже в 4 рази, розмір

готівкових коштів збільшився на 12,3 млн. грн., або

23,8%, це дозволило Банку забезпечити

безперебійне проведення внутрішньодержавних і

міжнародних розрахунків та готівково-касове

обслуговування клієнтів.

Кошти, розміщені у короткострокові депозити (в тому числі овернайт) і
кредити в інших банках, за станом на

1 січня 2000 р., в порівнянні з початком року

збільшились в 1,5 рази і становили 137,1 млн. грн.

Кредитні вкладення Банку (без міжбанківських

кредитів) за станом на О1.О1.2ОО1 року склали

1017,1 млн. грн., або 59,6% сукупних активів Банку.

Заборгованість за кредитами з урахуванням

вексельних операцій зросла на 265,9 млн. грн., або в

1,4 рази.

Обсяг цінних паперів в портфелі Банку на продаж та

інвестиції на 1 січня 2001 року складав 62,1 млн. грн.

та у порівнянні із станом на 1 січня 2000 виріс на

1О,0 млн. грн., або 19,2%.(див. Рис1.)

()() Пасиви. Позитивні зрушення відбулися у структурі пасивів —

зобов’язань і капіталу банку.

Пасиви банку зросли у порівнянні з початком року на

37,6% і склали 1705,9 млн. грн., в основному за

рахунок приросту коштів клієнтів.

Кошти на кореспондентських рахунках банків

протягом року збільшилися на 1,5 млн. грн. та

складали 1,7 млн. грн. станом на 01.01.2001 року.

Одночасно депозити та кредити банків зросли на

238,5% та складали 100,5 млн. грн., що є

забезпеченням під міжбанківські кредити іншим

банкам та свідчить про зростання активності на

грошовому ринку, приріст коштів до запитання

клієнтів (без бюджетних) склав 60,9% та дорівнював

станом на 1 січня 2001 року 756,1 млн. грн.,

одночасно з цим строкові депозити клієнтів банку

[без бюджетних] склали 292,5 млн. грн.

Протягом 2000 року АКБ «УКРС0ЦБАНК”- вживав додаткові заходи по
залученню на обслуговування

ресурсоємких клієнтів та мобілізації коштів

населення. Проявом цього стало розширення

продуктового ряду, створення пільгових умов та

переваг в обслуговуванні клієнтів, що призвело до

підвищення їх довіри до Банку, задоволенні

позитивними зрушеннями та впевненості у

перспективності відносин. Станом на 1 січня

2001 року, в порівнянні з початком звітного року,

залишки коштів на рахунках підприємств і

організацій зросли на 47% і склали 806,6 млн. грн.,

їх питома вага у загальній структурі ресурсів зросла

до 47,3%.

Зростає до Банку довіра громадян України, про що свідчить збільшення
коштів фізичних-осіб за звітний

рік на 28,3%, загальна їх сума склала 242 млн. грн.—

14,2% у загальній сумі пасивів, з них 88,3%

строкові вклади. (див. рис 2)

Аналіз прибутковості

Капітал Банку на 1 січня 2001 року склав 333,3 млн. грн., в т.ч.
статутний — 48,6 млн. грн.

Загальна сума капіталу збільшилась за рік на

4,5 млн. грн. за рахунок прибутку.

У 2ООО році Банк проводив стабільну діяльність, зберігаючи при цьому
темпи росту прибутку.

Прибуток Банку, скоригований на суму сформованих резервів під кредитні
операції, зріс порівняно з

минулим роком на 24,6 млн. грн., або на 30%, та

склав 105,9 млн. грн.

При цьому чистий прибуток отримано в розмірі 4,8 млн. грн. (див.
Табл.6.)

Сума процентних доходів, отриманих у 2000 році зросла порівняно з
минулим роком на 7,6 млн. грн.

Намагаючись максимально знизити ризик від

проведення активних операцій, Банк дотримується

політики збільшення питомої ваги комісійних доходів у

їх загальній сумі. У 2ООО році комісійні операції

забезпечили Банку 25% доходів, проти 18,9% — у

минулому році.

3. Обслуговування клієнтів

Кредитні операції

Кредитна політика АКБ «УКРС0ЦБАНК» у 2000 році

була спрямована на формування якісного та

збалансованого «кредитного портфеля» шляхом

забезпечення оптимального співвідношення рівня ризику та дохідності від
проведення всіх типів

кредитних операцій. Доступність, ефективність та

надійність дозволили суттєво збільшити обсяг

кредитного портфеля і підвищити його якість.

Головними принципами кредитної політики у 2000 році були:

вкладення коштів у високоякісні активи з метою

захисту інтересів вкладників та акціонерів Банку;

надання кредитів на умовах забезпеченості,

платності, терміновості, повернення та цільового

використання;

здійснення диверсифікації ризиків шляхом

додержання прийнятного рівня концентрації у кредитних вкладень на одного
позичальника, на різні галузі економіки, регіони, тип кредитних операцій
тощо;

проведення всіх кредитних операцій у відповідності

з вимогами діючого законодавства України,

нормативних актів Національного банку та внутрішніх

положень АКБ «УКРСОЦБАНК».

3а цей рік Банком проведена значна робота по

розробці та впровадженню в дію ряду окремих

кредитних продуктів, спрямованих на найбільш

привабливі для потенційних позичальників типи

кредитування. Особлива увага при цьому приділялася

розвитку кредитування фізичних осіб, яке на даний

час є вельми актуальним та перспективним з точки

зору потенційного обсягу кредитних вкладень та

доходу від них в поєднанні з їх високою якістю.3а цей період Банк
направив в економіку держави

понад 3,1 млрд. грн. кредитних коштів, які сприяли

зміцненню економічного потенціалу країни,

збереженню і збільшенню робочих місць та

задоволенню соціальних потреб населення.

Кредитні вкладення склали 59,6 % у загальній сумі

операцій Банку і дали змогу отримати в 2000 році

доходи в сумі 201,4 млн. грн., або майже 45,5 %

загальної суми доходів Банку(див. Рис. 3).

Кредитний портфель Банку майже на 87% сформовано за рахунок
короткострокових позик.

Практично всі кредити забезпечені гарантіями

повернення — переважно заставою майна, майнових

прав та договорами поруки.

3 метою запобігання ризиків можливих втрат від

кредитних операцій та своєчасного і повного

виконання зобов’язань перед вкладниками. Банк, за

рахунок доходів, формує необхідний рівень резервів

на їх відшкодування.

Вексельні операції

У результаті розвитку в 2 році вексельних

операцій в системі АКБ “УКРСОЦБАНК” було

досягнуто позитивних результатів.

Обсяги вексельних операцій (за номінальною вартістю

векселів) у 2000 році склали 618 284,5 тис. грн.

Всього по системі АКБ “УКРСОЦБАНК» було

отримано доходу від проведення вексельних операцій

у сумі 8 613,9 тис. грн., що на 27,6% вище ніж за

період 1999 року.

У структурі обсягів проведених у 2000 році

вексельних операцій найбільша доля припадала на

такі операції:

доміциляція векселів — 47,8%

врахування векселів — 4О,8%

У структурі доходів, отриманих від проведення

вексельних операцій, превалюють доходи від

врахування векселів — 85,7% від усіх отриманих

доходів за вексельними операціями.(див. Рис. 4)

Депозитні операції

Депозитні кошти юридичних осіб є одним із основних і

найбільш стабільних джерел формування ресурсної

бази АКБ “УКРСОЦБАНК”. Для їх залучення в умовах

досить високої конкуренції на українському ринку

банківських послуг. Банк протягом звітного року

застосував єдину систему тарифних ставок і пільг,

здійснював активний пошук нових ефективних

інструментів і методів стимулювання депозитних

вкладень.

Проведення політики, орієнтованої на клієнта, безумовне виконання взятих
на себе зобов’язань

дозволило Банку збільшити порівняно з 2000 роком

обсяги залучених коштів від юридичних осіб майже на

47,4%.

На 1 січня 2001 року загальна сума розміщених в

АКБ «УКРСОЦБАНК» коштів підприємств і організацій

різних форм власності становила 8О6,6 млн. грн. Їх

питома вага у загальній сумі депозитів юридичних і

фізичних осіб — 64,3%.

Приватні клієнти

3гідно з опублікованими рейтинговими оцінками станом на 1 січня 2ОО1
року Банк увійшов у шістку

українських банків за обсягами вкладів громадян в

національній та іноземній валюті. Банк також є одним

із лідерів по загальній чисельності клієнтів — фізичних

осіб, кількості банківських продуктів, що їм

пропонуються та обсягів їх продажу.

У 2000 році кількість рахунків приватних клієнтів збільшилась на 14% і
становить майже 193 тис. грн.

Саме у 2000 році було впроваджено єдину систему роботи з фізичними
особами — вкладниками з застосуванням типових договорів та єдиних
тарифів

по всій мережі АКБ «УКРСОЦБАНК”.

У липні 2000 року було впроваджено систему грошових

переказів “СОФТ», яка дозволяє переказати кошти

будь — якій особі, без відкриття банківського рахунку, по

всій території України, протягом 1О-15 хвилин.

Враховуючи попит клієнтів на послуги з термінового

переказування грошових коштів, Банк продовжував

розвивати мережу пунктів світової системи WESTERN Union.

Кількість трансакцій у 1999р. склала 71 696, а в

2000р. — 12О 289. Темпи росту кількості трансакцій по

виплатах і відправленню грошових переказів за 2000р.

мають позитивну динаміку, і за минулий рік приросту

кількості трансакцій склав 48 593 [68%].

Операції з пластиковими картками

У 2000 році банк активно працював над тим, щоб

запропонувати своїм клієнтам більше новим послуг на

вигідних для них умовах.

Була розпочата робота по реалізації програми

розвитку операцій з картками міжнародних платіжних систем VISA
International та Europay International .

Плани розвитку Банку у цьому напрямку досить

амбіційні, але для цього є всі підстави. У 2000 році

АКБ “УКРСОЦБАНК” вийшов на п’яте місце за

обсягами видачі готівки. Це як перша умова, а інша це наша розгалужена
філіальна мережа.

Банк планує емітувати декілька десятків тисяч карток VISA

, більшу частину з яких будуть складати VISA Electron. Це є основною
базою для реалізації зарплатних проектів.

Саме 2ООО рік став стартовим для розвитку карткового бізнесу в АКБ
«УКРСОЦБАНК». Ми все

підготували, щоб у 2001 році встановити,

щонайменше, 30 банкоматів та 500 РОS — терміналів.

Вкладні операції

Безумовне виконання своїх зобов’язань перед

вкладниками-приватними особами дозволило Банку

істотно збільшити обсяги залучених коштів.

Висока конкурентність на цьому сегменті ринку

банківських послуг сприяла розширенню асортименту

депозитних продуктів для фізичних осіб. Протягом

звітного року було впроваджено 14 нових видів

вкладів в національній та іноземній валютах, які

надають клієнтам можливості вибору

найбільш оптимальних і привабливих умов

заощадження та примноження власних коштів.

На кінець звітного періоду загальні обсяги

зобов’язань Банку за залученими коштами населення склали 242 млн. грн.,
тобто зросли за рік на 28,3%

При цьому кошти на рахунках до запитання зросли на 84,5%, кошти на
строкових рахунках приватних

клієнтів зросли на 23,4%.

Розмір середнього вкладу приватних клієнтів зріс за звітний рік на 2О,7
%.

3а рік вкладення приватних клієнтів у депозити до

запитання в національній валюті зросли на 227 %, в

іноземній — на 150 %, строкові депозити в національ-

ній та іноземній валюті збільшилися на 123 %. Це

свідчить, що Банк і надалі підтримує свій імідж

фінансова стійкого та надійного Банку серед своїх

приватних вкладників.

4. Розвиток інформаційних систем

3авдяки вкладанню великих коштів у розвиток банку,

впровадженню передових програмних продуктів і

технічних заходів наші клієнти мають можливість у

будь-якому місці отримати повний спектр банківських

послуг.

Головне завдання банківських технологій — забезпечити клієнту
максимальну ефективність та зручність. Так, в рамках єдиної стратегії
розвитку АКБ

«УКРСОЦБАНК», одним з ключових моментів

визначена програма довгострокового інформаційного

переоснащення Банку.

У 2ООО році розпочато роботу по уніфікації апаратного та програмного
забезпечення. Банк

заключив угоду з фірмою ІВМ на поставку

комп’ютерної техніки (що займає друге місце серед

контрактів фірми ІВМ і його контрагентами.)

Протягом року запущена у промислову експлуатацію

Внутрішня Платіжна Система. Цей інструмент

дозволяє прискорити проходження безготівкових

розрахунків всередині банку, одночасно

забезпечуючи процедуру безпеки.

У 2ООО році було також здійснено перехід на систему банківського
обслуговування населення «СБОН+»,

підключено до системи «Клієнт-Банк» Центрального

апарату — 98 клієнтів, по філіям — більш 3000 клієнтів,

розроблено програмне забезпечення задачі «Операції

банку з векселями».

У Запорізькій обласній філії працює пілотний проект

АБС “Профікс -Банк». Проведення даної роботи

дозволить скоротити внутрішні недоліки Банку при

обслуговуванні клієнтів. Це, перш за все, повинно

позитивно відобразитись на тарифній політиці Банку.

Для поліпшення матеріально — технічної бази у 2000

році придбано 146 серверів та З000 робочих станцій

фірми 1ВМ. Проводяться роботи по модернізації

локальної та телефонної мережі Центрального

апарату та філій Банку.

У 2ООО році Банк будував пише фундамент

інформаційної системи. Але результати проведеної

роботи доводять, що, взявши курс на освоєння та

впровадження самих сучасних банківських технологій,

АКБ «УКРСОЦБАНК» за технічними можливостями та

рівнем послуг впевнено йде до рівня світової

банківської системи.

5.Діяльність АКБ “УКРСОЦБАНК”

АКБ “УКРСОЦБАНК” є на сьогоднішній день одним із

провідних в Україні незалежних реєстраторів цінних

паперів. Мережа підрозділів Банку, які здійснюють

ведення реєстрів власників цінних паперів, включає

головний офіс та 17 філій Банку. Послуги

незалежного реєстратора надаються 311 емітентам.

Загальна кількість зареєстрованих Банком акціонерів власників іменних
цінних паперів перевищує

130 тисяч.

Зберігач цінних паперів АКБ «УКРСОЦБАНК» на

сьогоднішній день обслуговує більше 19 тисяч

рахунків клієнтів у цінних паперах, На даних рахунках обліковуються
цінні папери 21 емітента.

У 2000 році АКБ «УКРСОЦБАНК» розпочав операції з

випуску фінансових векселів банку. Станом на

О1.О1.2ОО1 року випущено векселів на загальну суму

6 8О1,6 тис. грн. Протягом поточного року банком

здійснювалися заходи по випуску ощадних

сертифікатів АКБ «УКРС0ЦБАНК” на пред’явника,

номінованих як у національній, так і в іноземній валюті.

Зазначені операції будуть здійснюватися всіма

установами банку з початку 2001. року.

Банк, маючи ліцензію Державної комісії з цінних

паперів і фондового ринку на право здійснення діяльності торговця
цінними паперами, активно

приймає участь у здійсненні угод з цінними паперами

за рахунок та за дорученням клієнтів. Так, у 2000 році було укладено та
виконано більше 4 ООО комісійних

угод з цінними паперами на загальну суму більш як

2О млн. гривень.

6. Міжнародна діяльність АКБ «УКРСОЦБАНК»

АКБ

«УКРСОЦБАНК” вважає співробітництво зі своїми

іноземними партнерами однією з умов успішного

розвитку. Маючи велику кількість клієнтів — експортерів

та імпортерів, 6анк намагається всіляко сприяти їхній

зовнішньоторговій діяльності, здійснюючи —

експортне та пост — експортне фінансування, надаючи

послуги з проведення розрахунків і пошуку іноземних

партнерів, допомогу і консультації щодо укладання

зовнішньоторгових контрактів та оформлення

відповідних документів.

Кваліфіковані спеціалісти відділу

документарних операцій допомагають клієнтам

структурувати трансакції із використанням акредитивів,

інкасо, банківських гарантій таким чином, щоб

забезпечити їм найбільшу захищеність та сприятливі

фінансові умови. Кількість акредитивів та інкасо,

оброблених банком у другій половині 2000 р., зросла

порівняно із першою половиною року на 35%.

Виходячи

із потреб своїх клієнтів, 6энк зацікавлений у розвитку

співробітництва у сфері фінансування торгівлі із

банками-кореспондентами, з якими вже налагоджені

добрі стосунки, а також у пошуку нових іноземних

партнерів. Беручи до уваги стабільні фінансові показники 6анку, а також
оптимістичні показники

розвитку економіки у 2000 — на початку 2001 рр.,

він розраховує на встановлення кредитних ліній з боку

іноземних банків та інших фінансових інститутів, а

також міжнародних організацій.

Банком вже

розпочато роботу по приєднанню до програми

Європейського банку реконструкції і розвитку

кредитування малого та середнього бізнесу, на черзі—

нова програма ЄБРР сприяння торгівлі для банків у

Центральній і Східній Європі та СНД, програми

Світового банку, Німецька-українського фонду

та іноземних державних та приватних фінансових

інститутів.

Ще одним перспективним напрямком

міжнародної діяльності є співробітництво із

іноземними банками та інвестиційними компаніями у

галузі проектного фінансування. Банком ведеться

активна робота на пошук та аналіз перспективних

проектів українських компаній, що бажають залучити

фінансування або знайти інвестора, з метою

залучення іноземних фінансових установ до участі у

цих проектах.

7. Розрахунковий центр

На початку 2001 р. розрахунковий центр АКБ

«УКРСОЦБАНК” відмітив свою річницю. Створення

розрахункового центру було викликане необхідністю

створити конкурентноспроможну розрахункову

систему, спроможну, використовую чи існуючу

філіальну мережу Банку і мережу кореспондентських

рахунків, забезпечити ефективну і безперебійну

роботу банку, економію витрат, підвищити якість

банківського обслуговування, збільшити

оперативність проходження платежів, надати

можливість для більш ефективного використання і

перерозподілу ресурсів.

Протягом 2000 року ми працювали над підвищенням якості, оперативності й
ефективності нашої роботи,

намагалися поліпшити всі аспекти і сторони нашої

діяльності.

3авдяки цим зусиллям АКБ “УКРСОЦБАНК” забезпечував:

своєчасне і якісне проведення розрахунків за

дорученням клієнтів. У 2000 році АКБ “

УКРСОЦБАНК” одержав сертифікат якості

здійснених платежі в через кореспондентський

рахунок у American Express Bank— рівень

проведених платежів без втручання операторів

іноземного банку склав 96%;

розрахункову підтримку фінансових продуктів (

WESTERN Union, СОФТ);

оптимізацію-мережі кореспондентських рахунків.

Спільними зусиллями департаменту інформатизації і

розрахункового центру була введена в експлуатацію

третя — мод6ль обслуговування консолідованого

кореспондентського рахунку, що прийшла на зміну менш ефективній шостій
моделі, і

внутрішньобанківська платіжна система, що не тільки

дозволила зайняти конкурентноспроможну позицію

на ринку розрахункових банківських послуг, але

забезпечила реалізацію цілей, поставлених

розрахунковим центром. Введення в експлуатацію

третьої моделі є, безперечно, значним досягненням

для системного банку з розгалуженою мережею філій

в Україні.

Переваги використання АКБ «УКРСОЦБАНК» клієнтами у якості розрахункового
Банку безперечні:

здійснення АКБ «УКРСОЦБАНК» розрахунків у

російських рублях, комісії за проведення яких є

пільговими і вигідно відрізняються від комісій

банків — конкурентів. Результатом введення таких

тарифів стало значне збільшення (на 72%) кількості

рахунків клієнтів у російських рублях;

операційний день для прийому платіжних доручень

поточним днем: до 18.0О у російських рублях; до

18.00 у доларах США. Зрозуміло, коли мова йде

про платежі, виконання яких “поточним днем» є

пріоритетним, співробітники розрахункового центру

готові зробити все від них залежне;

серед інших переваг хотілося б відзначити

диференційований підхід у стягненні комісій при

здійсненні платежів в іноземні й валюті — у

залежності від суми платежу і його валюти. На нашу

думку, такий засіб стягнення комісії максимально

враховує потреби клієнтів: що стосується платежів

малими сумами — розмір такої комісії мінімальний,

щодо платежів великими — сумами — можливість

фіксацiї максимальної комісії.

8. Розвиток філіальної мережі

Намагаючись максимально наблизити банківський

сервіс до клієнтів у всіх промислово — розвинутих

регіонах країни, АКБ «УКРСОЦБАНК» постійно вдосконалює та розвиває
власну мережу структурних

підрозділів. На сьогодні філіальна мережа Банку — це

4О8 філій та відділень у різних регіонах країни.

Розгалужена мережа філій, продумана координація та

контроль за її діяльністю, дають можливість

максимально використовувати кредитні ресурси,

підвищувати ефективність використання загальних

активів банку, зменшити час проходження платежів,

що є особливо важливим для клієнтів, які мають

представництва в інших регіонах.

3а звітний період в організаційній структурі банку

відбулися певні зміни. У Центральному апараті банку

створена Управління філіальної мережі.

Це дало можливість забезпечити комунікаційний

зв’язок між філіями та Центральним апаратом АКБ

“УКРСОЦБАНК», своєчасно і в необхідному обсязі

отримувати інформацію для оперативного прийняття

управлінських рішень, для побудови оптимальної

моделі філіальної мережі, з точки зору забезпечення

прибутковості усіх філій.

Для більш раціонального розміщення структурних

підрозділів банку, наближення банківських послуг до

клієнта та підвищення керованості мережею у 2ООО

році АКБ “УКРСОЦБАНК” зробив перші кроки з оптимізації філіальної мережі
у напрямку

розширення мережі безбалансових відділень з

максимальним переліком послуг, що надаються.

Серед установ АКБ «УКРСОЦБАНК” необхідно

відмітити Донецьку, Запорізьку обласні філії,

Кримську республіканську філію, які мають найбільш

розгалужену систему філій та відділень.

У 2000 році остаточна сформувались параметри,

контури та основні характеристики філіальної мережі.

Головна увага, сили та засоби були спрямовані на

вдосконалення якості роботи і максимальне

використання універсальних можливостей банку в

регіонах.

Кожна філія, кожне відділення повинні стати повноцінними представниками
банку у будь-якому

куточку країни, пропонуючи десяткам тисяч людей

новітні технології та повний перелік послуг

столичного рівня — це наша головна мета.

Перспективним планом розвитку АКБ ”УКРСОЦБАНК» на 2001 рік передбачена
також

відкриття нових філій та відділень Банку.

Переважна частина вкладень УСБ спрямовується на підтримку вітчизняного
товаровиробника. При цьому, понад 70% кредитів направляється в ринковий
сектор економіки. Банк надає кредити підприємницьким структурам як у
національній так і в іноземній валютах – головним чином на розвиток
виробництва споживчих товарів. Інвестиційна діяльність банку зосереджена
на реалізації найбільш перспективних проектів будівництва
народногосподарського призначення, реконструкції та технічне
переозброєння підприємств та оновлення технологій виробництва,
будівництва об’єктів житла та соціальної сфери.

9. Кадрова політика

Втілення у життя найскладніших програм

функціонування та подальшого розвитку АКБ

“УКРСОЦБАНК” відбувається завдяки постійно

зростаючому кваліфікаційному та інтелектуальному

рівню персоналу.

Розвиток та використання кадрового потенціалу стає

основним фактором конкурентоспроможності Банку

сьогодні та на перспективу.

На перше місце виходять такі якості персоналу, як

відповідальність, компетентність та вміння

оперативно вирішувати будь — які питання

повсякденної діяльності. У банку відпрацьовується

ефективний механізм добору кадрів, ретельного

вивчення ділових та особистих якостей кандидатів.

3а минулий рік значно оновився кадровий склад

Центрального апарату та філій, поліпшився його

якісний та професійний рівень.

35,8% працівників банку мають вік до 35 років,

82,9% мають вищу освіту. Двадцять один співробітник

Банку має учений ступень кандидата наук.

Активізується робота з оптимізації чисельності

персоналу та приведення її у відповідності до вимог щодо продуктивності
та ефективності праці. Станом

на О1.О1.2ОО1р. персонал АКБ «УКРСОЦБАНК»

налічував (з урахуванням філій) 8126 чол., з них у

Центральному апараті — 574 чол.

Одним із пріоритетних напрямків діяльності є

формування постійна діючої системи підвищення

кваліфікацій персоналу на базі власного навчального

центру.

Основна увага приділяється підготовці керівників

підрозділів, персональних менеджерів по роботі з

корпоративною клієнтурою, фахівців з продажу

продуктів та послуг банку, маркетингу, банківських

технологій. 3 метою розвитку платних послуг буде

продовжена централізоване навчання фахівців в

області валютного контролю, документарних операцій,

фінансування зовнішньоекономічної діяльності,

довірчого управління, брокерських та агентських

послуг.

При цьому кадрова політика банку залишається

незмінна — дорожити своїми співробітниками,

створювати умови для розвитку та ефективної

реалізації їх професійних здібностей.

3.2. Застава, як засіб забезпечення виконання зобов’язань.

Під формою забезпечення повернення кредиту розуміють конкретне джерело
погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його
використання, організацію контролю банку за достатністю та придатністю
цього джерела. Форми забезпечення повернення кредиту гарантують
кредитору збереження та мобільність його позикового фонду.

Фінансовий стан підприємства є економічною гарантією можливості повного
погашення кредиту, якщо виникає в цьому необхідність.

Для підприємств з нестійким фінансовим станом виникає необхідність мати
додаткові та реальні гарантії повернення кредиту.

Такими гарантіями повернення кредит виступають:

застава майна і прав;

передача права власності;

гарантії і поручительства;

страхування.

Законом України “Про заставу”, прийнятого Верховною Радою України
2.10.92 р. зі змінами і доповненнями від 25.02.94р., від 14.12.95р.,
визначено що в основу гарантій покладено заставу майна чи майнових прав,
за допомогою яких забезпечуються зобов’язання боржника.

Згідно цього закону, право на заставу – це спосіб забезпечення
зобов’язань, при якому кредитор (в даному випадку Банк) має право в
разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення,
виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами.

Предметом застави не можуть бути національній культурні та історичні
цінності, що перебувають у державній власності і занесені до Державного
реєстру національного культурного надбання.

Тільки при наявності якісної застави та її збереження, може бути
гарантовано повернення кредиту. Тому найбільш надійним способом
збереження застави виступає передача її кредитору, тобто банку. В даному
випадку позичальник залишається власником майна з опосередкованим
володінням (за схемою). Кредитор набуває права безпосереднього володіння
і несе повну відповідальність за збереження, пошкодження чи втрату
майна.

У відповідності до Закону “Про заставу” об’єктами, що можуть бути
предметом застави, виступають:

нерухомість;

застава товарів і обігу чи переробці;

заклад;

застава цінних паперів;

застава майнових прав.

Розглянемо кожен з них детальніше.

Отже, предметом нерухомого майна (іпотеки) є майно, що пов’язане із
землею – будівлі, споруди, квартири, підприємства (їхні структурні
підрозділи), як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, що
віднесене законодавством до нерухомості. Предметом іпотеки можуть бути
належні громадянам на праві приватної власності земельні ділянки та
багаторічні насадження. Забезпечення нерухомим майном, як правило,
застосовуються при видачі великих довгострокових кредитів. При цьому
забезпечення кредиту оформлюється борговим зобов’язанням позичальника –
іпотекою. По деяких видах іпотечних позик банк може продавати іпотеки
позичальника індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску
(емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, забезпечуються іпотекою.
Далі цей механізм передбачає надходження облігацій на ринок цінних
паперів з тим, щоб реалізувати їх. Виручені кошти спрямовує в обіг.
Платежі позичальників по іпотечних позиках розподіляється між власниками
облігацій. Доход банку в цьому випадку складається з різниці між
позичковими процентами, що сплачує позичальник банку, і процентом цінних
паперах, який банк сплачує власникам облігацій.

Досить активно при наданні позик застосовується застава товарів в обігу.
Вартість заставленого майна в цьому випадку може в кілька разів
перевищувати суму позики і вимагає постійного контролю з боку банку.
Тому найкраще застосовувати заставу товарів в обігу для клієнтів, що
зарекомендували себе, як добросовісні позичальники і є першокласними
клієнтами банку.

Вексельними кредитами є банківські операції по врахуванню (дисконту
векселів); видача позичок до запитання під забезпечення векселів.

Кредит подається за заявою векселедержателя, яка подається до банку, в
якому йому відкриті основні рахунки – розрахунковий, поточний. При
розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов’язаний
переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредит.

Врахування або дисконт векселів полягає в тому, що банк придбавши
вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред’явнику, а
платіж отримує тільки за настанням зазначеного у векселі строку.

Економічною суттю операції є дострокова грошова реалізація векселя його
держателем банку і переведення комерційного кредиту у банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну
винагороду на свою користь, тобто вексель сплачується зі знижкою.
Різниця між сумою, за яку банк придбав вексель сумою яку він отримує за
цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом.
Сума, яка підлягає утриманню на користь банку як дисконт, розраховується
на підставі ставки врахування векселів.

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

С = К * Т * П = 10000 * 45 * 12 = 150 грн.

360 * 100 306 * 100

де С- сума дисконту.

К – номінальна сума векселя 10000 грн.

Т – строк у днях від дня обліку до дня платежу 45 днів.

П – ставка врахування – 12% річних.

Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягується банком як би
наперед, але зараховується на дохідний рахунок банку після отримання
платежу за векселем.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати
вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується
при кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі і
здійснюється так: банк-кредитор сплачує товари фірмі – постачальнику
позичальника. Позичальник отримавши товар, що юридично належить банку,
зобов’язати зберігати його до моменту повернення позики. Зобов’язання
позичальника засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогу
банку-кредитора. Якщо партія доставлених товарів продана, то позичальник
має право розпоряджатись виручкою тільки за дорученням банку-кредитора.
Без доручення виручка зараховується в рахунок погашення позики.

Застава цінних паперів передбачає заставу лише високоліквідних чеків,
векселів, облігацій платоспроможних підприємств, які можуть бути
передані в заставу з допомогою передавального напису (індосаменту) і
цінні папери, що передаються за домовленістю заставодержателя та особи,
на ім’я якої виписано цінний папір. За взаємною згодою сторін цінний
папір може бути переданий на депозит до нотаріальної контори чи в банк.
Причому за умовами договору застави, отриманий доход від цінних паперів
може бути спрямований на погашення основного боргу чи нарахованих
відсотків.

Кредитори, як правило, приймають в заставу високоліквідні цінні папери,
платоспроможних підприємств. При нестійкій платоспроможності власників
цінних паперів кредитор може потребувати у заставодавця застрахувати
таку заставу.

Застава майнових прав значно розширює можливості кредиторів щодо
отримання кредиту оскільки вони можуть використовувати різноманітні
майнові права вимоги, як ті що можуть бути пред’явлені в даний період,
так і ті що виникають в майбутньому. В договорі “застави прав” повинна
бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця, при
чому заставодавець зобов’язаний дозволити повідомити свого боржника про
здійснену заставу прав.

Оцінка позичальника та ризику по наданій позичці за рекомендаціями
спеціалістів банку соціального розвитку ”Укрсоцбанк” виконується в 2
етапи:

1-й етап. Попередня оцінка позичальника.

2-й етап. Оцінка фінансового стану позичальника.

Попередня оцінка позичальника здійснюється з метою визначення ринкової
позиції позичальника, його взаємовідносин з банком у минулому,
перспектив розвитку. До показників цього етапу можна віднести наступні:

період функціонування підприємства – кількість років з часу державної
реєстрації підприємства. Під час кредитування банком перевага надається
саме підприємством з тривалішим строком функціонування;

наявність бізнес-плану — характеризує перспективи розвитку підприємства

прибуткова діяльність – свідчить про рентабельну діяльність
підприємства. Як правило, кредитування прибуткових підприємств є найменш
ризиковим, бо наявність прибутку в період економічного занепаду свідчить
про якісні можливості підприємства і в майбутньому;

погашення позичок у минулому – характеризує наявність або відсутність
фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів;

сплата відсотків за користування кредитом – характеризує наявність або
відсутність фактів сплати або несвоєчасної оплати відсотків на
користування кредитом. Як і попередній показник використовується при
наявності кредитної історії в архівах банку.

Основним завданням на першому етапі є оцінка сильних і слабких сторін
поданого для кредитування проекту чи господарської операції і визначення
міри ризику банку. Якщо вході розгляду заяви не будуть отримані
відповіді на ключові питання, пов’язані з наданням кредиту, її
відхиляють, навіть при наявності солідного забезпечення.

Важливість аналізу фінансового стану позичальника та оцінка його
кредитоспроможності була розкрита вище. Зазначимо лише що відповідно до
порядку регулювання та налізу діяльності комерційних банків під
кредитоспроможністю клієнта розуміють наявність передумов для отримання
кредиту і здатність повернути його.

Вона визначається показниками, які характеризують позичальника: його
поточним фінансовим станом, його акуратністю при розрахунках за раніше
отримані кредити, здатністю у разі необхідності мобілізувати кошти із
різних джерел.

Щоб застава могла стати реальною гарантією повернення кредиту, необхідно
дотримання ряду економічних і юридичних вимог. Це тим більше важливе, бо
закон “Про заставу” є, але повноцінного механізму його реалізації поки,
ще не має

Найважливіші етапи реалізації заставного права.

Вибір об’єкта застави – перший і найбільше відповідальний етап.

Досвід використання застави, як форми забезпечення наданих кредитів
комерційними банками України поки що, невеликий, вони ще не встигли
розробити власні методичні посібники по оцінці майна клієнта, як
предмета застави.

Головною вимогою до вибору різноманітного виду майна в якості застави є
рівень його ліквідності.

Оцінка вартості застави – важливий і дуже не простий етап, що
безпосередньо випливає за визначенням достатньої (тобто необхідної з
погляду банка – кредитора) вартості застави.

Оцінка вартості застави, його адекватні суми кредиту, здійснюється в
більшості випадків приблизно. Справа не тільки втому, що заставники ,як
правило, виявляють завищену вартість свого майна. Але об’явлена оцінка
цінностей, що закладаються, пов’язане з визначення їхньої ринкової
вартості, але в наших умовах коли ринки тих, або інших товарів або ще
зовсім відсутні, або тільки почали формуватися, цей механізм практично
поки не працює (за винятком невеликого кола товарів, тим більше важко
розраховувати на нього в обстановці високої інфляції, постійної зміни
правил оподаткування і т.д.).

Існування цінового ризику, а також ризику не продажу окремих об’єктів
застави передбачає застосування маржі. Це означає, що вартість застави
повинна бути більша, ніж розмір кредиту й оплати за . Рівень маржі — у
відсотках від вартості закладеного майна – установлюється при висновку
договору застави і залежить від якості майна, попиту на нього, порядку
збереження, виду застосування застави. У договорі застави відбивається
також право заставоутримувача змінювати розмір маржі, при зміні
кон’юнктури і виникненні нових обставин.

За кордонні комерційні банки в основах своєї кредитної політики,
передбачають граничні межі застосованої ними маржі. (Стосовно до різних
об’єктів і видів застави.).

Визначення (вибір) виду застави – це не менш відповідальний і тонкий
етап. Суть цього етапу полягає в тому, щоб із різних можливостей обрати
такий вид застави який найбільш повно відповідає умовах конкретної
кредитної угоди.

По-перше, цей вибір можна зробити між звичайною заставою і заставою. В
останньому випадку у заставоутримувача з’являються особливі обов’язки і
права, а саме:

застосовувати заходи для забезпечення цілісності і предмета застави, не
припустити його псування;

застрахувати предмет в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах
заставника.

Одночасно за договором банк можне набувати права користування предметом
застави. Придбані таким чином майнові вигоди повинні направлятися на
покриття витрат зазначеного предмета або зараховується в рахунок
погашення кредиту та відсотків по ньому.

Сфера застосування застави невелика. Це пов’язано насамперед з тим, що у
банків не вистачає приміщень для збереження цінностей, з іншого боку, із
тим, що даний варіант припускає вилучення відповідного майна з
господарського обороту. Крім того, не всякий предмет застави по своїх
природних, натурально-речовинних характеристиках може стати предметом
застави. Тому в сферу застави потрапляють, як правило, дорогоцінні
каміння і вироби з них, золото і вироби з нього, валютні цінності,
предмети мистецтва, деякі види рухомого майна.

Як показує практика більшість предметів застави залишаються в
заставодавців. Але й у цьому випадку можливі різні режими володіння,
збереження і користування предметом застави заставником, що повинно бути
чітко зафіксовано в договорі застава.

По-друге, вибір варто зробити між варіантами застави по способу
володіння предметом застави (варіант обумовлюється в договорі):

без права продажу;

із правом продажу;

з правом здачі решти майна в оренду.

Контроль за цілістю об’єкта застави – також невід’ємний етап реалізації
заставного права проводиться він у попередньому і наступному порядку
щодо висновку кредитної угоди. При попередньому контролі банк перевіряє
відповідність запропонованого позичальником заставного матеріалу
необхідним вимогам. Головними напрямками банківського контролю на цій
стадії є:

перевірка права власності потенційного позичальника на запропонований
об’єкт застави;

визначення якості, вартості, місця і порядку майбутнього збереження
об’єкта застави, засобів забезпечення його цілісності.

Необхідно також перевірити, чи не закладене запропоновано майно по
іншому договору; хоча законодавством застава майна, яке вже раніше було
заставлене по іншому договору, але за умов, що позичальник повідомляє
кредитора про вже здійснену заставу.

Якщо зазначені вимоги не виконуються, або не можуть бути виконані
надалі, банк може відхилити заяву клієнта про надання кредиту.

Наступний контроль потрібний для того, щоб стежити за точністю виконання
заставником умов договору і своєчасно одержувати достовірну інформацію
про склад вартість реально наявних предметів застави.

Якщо предмет застави залишений у володінні заставодавця, то в договорі
варто передбачити пункт про характер і періодичність даних, що подаються
заставодавцем банку (дані про фактичний обсяг і вартість закладених
цінностей у розтині окремих видів або груп цінностей). На підставі цих
даних банк одержує можливість перевіряти забезпечення виданого кредиту,
порівнюючи вартість застави, що фактично має, із сумою кредиту.

Договір застави обов’язково повинен містити пункт, що стосується того,
коли і як банк може скористатися правом звернення стягнення позички.
Крім того, у ньому може бути обговорений пільговий термін, протягом
якого клієнт може і повинен прийняти додаткові заходи для вишукування
необхідних джерел погашення боргу .

Інші гарантії забезпечення повернення кредитів.

Окремою формою забезпечення повернення кредиту є :

гарантії

поручительства.

Захищаючи інтереси кредитора, вони на відміну від заставу, мають іншу
природу: відповідальними за невиконання зобов’язань перед банком є не
лише кредитор, а й третя сторона – поручитель чи гарант. Існують
декілька видів гарантій, які розрізняються між собою по суб’єкту
гарантійного зобов’язання; порядку оформлення гарантій; джерелу коштів,
які використовуються для гарантування платежу.

В якості суб’єкта гарантованого зобов’язання можуть бути
фінансово-стійкі підприємства або спеціальні установи, що мають кошти.

Найбільш розповсюдженою є банківська гарантія, але УСБ не надає гарантій
фізичним і юридичним особам.

Банки вдаються до форми поручництва в двох випадках, переслідуючи дві
різні цілі:

коли самі виступають гарантом, звичайно по зобов’язаннях інших банків –
щоб заробити комісійні;

коли приймають поручительства по зобов’язаннях своїх позичальників,
включаючи поручительства інших банків, — щоб забезпечити повернення
наданих кредитів.

Вказані гарантії надаються як у формі спеціального документа
(гарантійного листа), так і так і надпису на векселі (Аваль).

Зараз широко використовується надання гарантій одним банком іншому при
видачі останнім кредиту клієнту першого банка. Така ситуація виникає у
зв’язку з відсутністю у банка вільних ресурсів для надання кредиту
своєму клієнту, або видача великої суми кредиту може знизити ліквідність
його балансу. Під час видачі гарантії банк не втрачає зв’язки з
клієнтом, хоча і не надає йому кредит, одночасно має визначений доход.

Банки не єдині учасники ринку гарантійних послуг. Водночас відомо, що
банківські гарантії приймають значно охочіше в якості забезпечення
банківського кредиту, чим поліси навіть першокласних страхових компаній,
тому що: по-перше, рівень банківських комісій значно нижче страхових
премій; по-друге банки виконують свої гарантійні зобов’язання на першу
вимогу, тим часом як страхові компанії обумовлюють такі платежі масою
додаткових документів і процедур.

Іншим видом забезпечення повернення кредитів є гарантія
фінансово-стійкої організації чи установи. Тут джерелом гарантії є
власні кошти цієї організації. Тому банк у попередньому порядку повинен
переконатися в спроможності гарантів як у фінансовому плані, та і з
погляду готовності виконати свої зобов’язання при настанні гарантійного
випадку.

Гарантії можуть надавати і фінансово стійкі підприємства, з якими
підприємство-позичальник має систематичні виробничі зв’язки (наприклад,
постачальник або покупець даного підприємства.) В цьому випадку
необхідна інформація про кредитоспроможність підприємства-гаранта. Якщо
вказане підприємство обслуговується в тому ж банку, що й позичальник –
така задача вирішується просто. Задача ускладнюється, якщо
підприємство-гарант обслуговується іншим банком. Тому для цього потрібно
мати єдиний центр, де була б відома інформація про кредитоспроможність
будь-якого підприємства чи організації в країні

Що стосується з’ясування готовності гаранта виконати при необхідності
своє зобов’язання, то в цьому плані практикується використання двох
відповідей на такі питання як:

збір широкої і об’єктивної інформації про клієнта;

попередня зустріч з ним, де потрібно з’ясувати його умови і реальні
наміри.

Необхідною вимогою до гарантій як до засобу забезпечення повернення
кредитів є правильне оформлення відповідного документа . Рекомендується
перевіряти істинність гарантій, для чого потрібно звернутися до того,
від чийого імені подана гарантія. Такою перевіркою повинна займатися
служба економічної безпеки банку.

Взагалі варто мати на увазі, що практика видачі і прийому гарантій
потребує високої юридичної письменності, знання багатьох нюансів. Через
незнання тонкощів відповідного законодавства сторони часом несуть
суттєві збитки.

Поручительство теж виступає формою забезпечення повернення кредиту.
Функція поручництва полягає в тому, що воно створює для кредитора велику
можливість реального задоволення його вимоги до боржника по
забезпеченому поручництвом зобов’язанню у випадку невиконання цього
зобов’язання. Велика можливість досягається завдяки тому, що при
поручництві відповідальним перед кредитором стає поряд із боржником ще
інша особа – поручитель. Крім того можуть мати місце обставини, що
збільшують таку можливість (наприклад, велика платоспроможність
поручителя в порівняні з боржником). Поручительство на відміну від
гарантії оформляється письмовою угодою між банком і поручителем. В угоді
може бути може бути визначена максимальна сума, яку гарантує повернути
поручитель. Використання цієї форми забезпечення повернення кредиту
потребує ретельного аналізу кредитоспроможності поручителя.
Поручительство знайшло широке застосування при видачі довгострокового
кредиту населенню. В світовій практиці поручителем може бути фізична
особа, яка має постійне місце роботи, постійний прибуток або майно (дім,
автомобіль, дачу, земельну ділянку).

Є ряд зобов’язань, що взагалі не можуть бути виконанні без особистої
участі боржника. Тому поручитель по загальному правилу несе обов’язок
відшкодувати в грошовій формі невиконане боржником зобов’язання. У
випадку невиконання зобов’язань боржник і поручитель відповідають перед
кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлене договором
поручництва. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник,
зокрема за сплату відсотків за відшкодування збитків, за сплату
неустойки, якщо інше не встановлене договором. Особи, що спільно дали
поручительство, відповідають перед кредитором теж солідарно. .

Якщо до поручителя пред’явлений позив він зобов’язаний залучити боржника
до участі в справі. У противному випадку боржник має право проти вимоги
поручителя всі заперечення, що він мав проти кредитора. Поручитель
вправі висувати проти вимог кредитора заперечення, що міг би подати
боржник. Поручитель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому
випадку, якщо боржник він них відмовився, або визнав своє зобов’язання.

Обов’язок поручителя залучити боржника до участі в справі не
процесуальним, а матеріально – правовим. Він повинен бути реалізований у
форм оповіщення боржника поручителем. Поручитель повинен залучити
боржника до участі в справі у всіх випадках пред’явлення позову
кредитором.

До поручителя, що виконав зобов’язання, переходять усі права кредитора
по цьому зобов’язанню. Кредитор зобов’язаний вручити поручителю
документи, що засвідчують вимогу до боржника і передати права по
забезпеченню цієї вимоги. Це означає, що поручитель став на місце
кредитора по головному зобов’язанню. По суті поручителю дається право
регресу і одночасно він наділяється деякими правами кредитора.

Таким чином, дивлячись на існуючі труднощі, застава як форма
забезпечення повернення кредиту у порівняння з поручительством,
гарантією та інших має свої переваги, але вище наведені проблеми
змушують комерційний банк з обережністю ставитися до неї і
використовувати у комплексі з іншими формами більшого забезпечення
безпеки кредитування і розвитку банківської справи.

3.3.Резервування на випадок неповернення кредиту.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи,
захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до
статті 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
Національний банк України встановлює порядок формування та використання
резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями
банків. Формування такого резерву відбувається в обов’язковому порядку
за всіма наданих кредитів у національній та іноземній валютах,
установам, підприємствам, організаціям та фізичним особам, а також за
міжбанківськими кредитами здійснюється тільки у період до повного
формування комерційним банком суми резерву.

Резерв використовується тільки для покриття непогашеної кредитної
заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування за
бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами
в системі одного банку.

З метою нарахування резерву комерційні банки здійснюють класифікацію
виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких
критеріїв:

оцінки фінансового стану позичальника;

погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та
відсотків за нею.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його
розвитку кредити можна віднести до таких категорій :

клас “А” – фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погасити основну
суму кредиту та відсотків за нею у визначені строки. Одночасно можна
зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на
такому самому високому рівні;

клас “Б” – фінансова діяльність добра або дуже добра, але її не можна
підтримувати на цьому рівні тривалий час.

Клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її чітка
циклічність протягом короткого часу;

Клас “Д” – фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що
основна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та
відсотків за нею є :

добрим – якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються
у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не
більше 90 днів;

слабким – якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним
становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом,
пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

недостатнім – якщо прострочена заборгованість за кредит та відсотки за
ким становлять більш 90 днів та відсотки не сплачуються.

Для визначення сум відрахувань до резерву Національним банком України
затверджена така класифікація кредитів в залежності від рівня їх
забезпеченості :

забезпечені кредити – які мають забезпечення у вигляді ліквідної
застави, реальна вартість якої перевищує кредитну заборгованість не
менше ніж на 25%, або які мають гарантію Уряду України чи банківську
гарантію;

недостатньо забезпечені кредити – ті, що мають забезпечення у вигляді
ліквідної застави, реальна вартість якої становить не менше ніж 60% від
суми кредитної заборгованості; кредити застрахованому порядку, та
кредит, надані під гарантії, договори – поруки юридичних осіб.

Незабезпечені кредити – які не мають забезпечення, або ринкова вартість
забезпечення становить менше ніж 60% суми кредитної заборгованості.
Реальна вартість застави визначається на оцінки ризику щодо даного
кредиту.

Відповідно до перерахованих критеріїв кредитний портфель банку
класифікується за такими за такими групами :

Стандартні кредити – кредити, незалежно від виду забезпечення, строк
погашення яких не настав, за якими своєчасно і в повному обсязі
погашається основний борг, включаючи кредити пролонговані у
встановленому порядку але не більше двох разів із загальним строком
пролонгації не більше 180 днів.

Кредити під контролем – пролонговані більше ніж 2 рази, або з загальним
строком пролонгації більше 180 днів; прострочені до 60 днів забезпечені
кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

Субстандартні – прострочені до 30 днів незабезпечені кредити;
прострочені від 60 до 60 дів недостатньо забезпечені кредити, а також
прострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

Сумнівні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені; прострочені від
60 до 180 недостатньо забезпечені; а також прострочені понад 180 днів
забезпечені кредити.

Безнадійні – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і
недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

За кожною групою позик формується відповідний розмір резервів з
урахуванням ступеня ризику.

На основі перелічених вище критеріїв можна скласти таблицю. (див. Табл.
7.)

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним
позичальником окремо зменшується на вартість :

гарантій (гарантій Кабміну України; гарантій банків, зареєстрованих як
юридичні особи у країнах, віднесених до категорії “А”); Перелік країн,
віднесених до категорії “А” : Австралія, Австрія, Бельгія,
Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія,
Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія,
Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція,
Японія.

застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщенні у
банку, що надає кредити; майна та майнових правих позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставного майна (майнових прав)
включається у розмірі не більше 50% вартості, визначеної договором
застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу
державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної
договором застави, але не більше реальної вартості.

Враховуючи зміни кон’юнктури ринку, комерційний банк зобов’язаний один
раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору
приводити перегляд вартості заставного майна.

За кредитами, класифікованими як “безнадійний”, при визначенні розміру
резерву встановлюється такий порядок врахування вартості застави :

за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк
пролонгації) становить від 180 до 360 днів до, розрахунку приймається не
більше 25% вартості майна та майнових прав;

за кредитами, якщо прострочена заборгованість перевищує 360 днів, резерв
формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від
наявності застави.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо
кожної групи кредитів. Визначивши загальну суму заборгованості за кожною
групою та відповідну суму зменшення, тобто різницю множать на процент
ризику за кожною групою кредитів. Цей процент встановлюється НБУ. (див.
табл.8.).

Далі отримані суми за кожною групою складаються разом і банк отримує
загальну суму страхового (резервного) фонду для покриття можливих втрат
за позиками.

Слід зауважити, що резерви під кредитні ризики розподіляються на:

загальні (під стандартну заборгованість) ;

спеціальні (під нестандартну заборгованість).

Загальні резерви створюються під один вид активних операцій, а саме під
так звані стандартні кредити. При цьому стандартними кредитами
вважаються тільки кредити, видані позичальникам класу “А”,
обслуговування боргу та відсотків за яким вважається добрим. ( в нашому
прикладі позичальник має дуже стійкий фінансовий стан; за результатами
оцінки віднесений до класу “А”, в зв’язку з цим підлягає відрахуванню до
резервного фонду 2% від суми заборгованості.).

Спеціальні резерви створюються під усі інші групи позик на підставі
періодичного перегляду кредитного портфелю. Спеціальний резерв – це
резерв, що створюється для відшкодування збитків, які вже понесена
комерційним банком і сума яких піддається достовірній оцінці.
Спеціальний резерв, розрахований з огляду на оцінку кредитного портфеля
комерційного банку за станом на 01.07.97., має бути сформований до
01.07.99. за таким графіком :

резерв за безнадійними кредитами в повному розмірі має бути сформований
до 01.01.98. Укрсоцбанком він був сформований у повному обсязі. Надалі
специфічний резерв за безнадійними кредитами формується у наступному
кварталі після віднесення кредиту до категорії «безнадійних» ;

специфічний резерв за кредитами, віднесеними до категорій “під
контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, має бути сформований у термін
не пізніше 01.07.99. рівними частками не менше 12,5% щоквартально :

S = 12,5% * N * С, де

12,5 – постійний відсоток, що забезпечує формування резерву рівними
частками у встановлений строк (100% : 8 кварталів);

N – кількість кварталів з початку формування резерву, починаючи з
01.07.97р.

С – сума розрахункового резерву, що встановилася на відповідну
квартальну дату.

Щодо практики формування спеціального резерву слід зазначити, що у світі
є два підходи :

індивідуальний

портфельний.

Індивідуальний підхід до резервування передбачає створення конкретного,
спеціального резерву під кожний випадок навіть однотипних активних
операцій. Тобто у разі наявності в банку, наприклад, 10 виданих кредитів
резерв буде формуватися під кожний кредит окремо. Таке досягається за
допомогою використання параметрів аналітичного обліку, і в кожний
конкретний момент часу можна дізнатися, якою є балансова вартість як
кожного кредиту окремо, так і всього кредитного портфеля.

Портфельний підхід передбачає визначення сукупного розміру необхідного
резерву під весь портфель однотипних активних вкладень. Тобто, резерв у
такому випадку формуватиметься під весь портфель одразу і реальну
балансову вартість окремого кредиту визначити буде неможливо в наслідок
знеособленості резерву. Кожний підхід має свої переваги та недоліки.

На відміну від спеціального, загальний резерв – це резерв під можливі
збитки від активних операцій, які мають певну ймовірність виникнення,
але суму яких неможливо оцінити достовірно.

Формування загального та спеціального резервів можна представити у
вигляді таблиці. (див. Табл.9.)

На сьогоднішній день практика створення комерційними банками України
резервів компенсацій втрат за кредитними операціями регулюються
нормативними актами НБУ, а також положенням “Про порядок формування
використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними
операціями комерційних банків”. №122 від 27.03.98.

Згідно цього положення загальний резерв обліковується на балансі
головного банку, а спеціальний – на балансі установ банку, які
зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів
відповідальність несе головний банк. Це положення визначає формування і
використання резервів у випадку неповернення кредиту. Так,
заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку,
передбаченому Законом України “Про заставу”. У разі, якщо частина
кредитної заборгованості залишилась непогашеною в наслідок недостатності
коштів, одержаних комерційним банком від реалізації майна позичальника,
переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії комерційного
банку щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призведе
до повного її покриття, ця частина заборгованості списується за рахунок
спеціального резерву.

ВИСНОВКИ

Управління в цілому та управління в банківській справі зокрема є
сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін в економічній науці.
Кожний рік в різних країнах світу з`являються сотні нових банків, які
прагнуть потіснити вже існуючі і зайняти місце під сонцем, завоювати
свою долю на ринку.

В той самий час лібералізація банківського законодавства призвела до
інтернаціоналізації банківської справи, а також до зростання конкуренції
між банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Вистояти та вийти
з оптимальними показниками діяльності без створення системи ефективного
менеджменту в цій сфері просто таки неможливо.

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище
випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками
– коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей,
щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві
товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит.

Отже, кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитором і
позичальником із приводу вартості, що передається в тимчасове
користування.

Кредит це кошти чи інші речі, об’єднані родовими ознаками, передані в
борг однією стороною іншій стороні. Таким чином, під кредитними
правовідносинами розуміються всі правовідносини, що виникають унаслідок
надання (передачі), використання і за умови повернення коштів чи інших
речей.

Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує
безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит також сприяє
економії витрат обертання.

Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах
економічного підйому, економічної стабільності кредит виступає фактором
росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит харчує
підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак,
проявитися в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив
в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту
в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для
обертання.

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України
“Про банки і банківську діяльність“, нормативними документами НБУ та
іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові
кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим
господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти і
кошти обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків
господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних
кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних
нормативів діяльності.

Під формою забезпечення повернення кредиту розуміють конкретне джерело
погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його
використання, організацію контролю банку за достатністю та придатністю
цього джерела. Форми забезпечення повернення кредиту гарантують
кредитору збереження та мобільність його позикового фонду.

Законом України “Про заставу”, прийнятого Верховною Радою України
2.10.92 р. зі змінами і доповненнями від 25.02.94р., від 14.12.95р.,
визначено що в основу гарантій покладено заставу майна чи майнових прав,
за допомогою яких забезпечуються зобов’язання боржника.

Згідно цього закону, право на заставу – це спосіб забезпечення
зобов’язань, при якому кредитор (в даному випадку Банк) має право в
разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення,
виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами.

Недостатньо кваліфікована оцінка реальної вартості заставного майна , як
в теперішньому так і в майбутньому , теж негативно впливає на діяльність
банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався
випадок неповернення кредиту, або в кращому випадку реалізувати його за
ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім
застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають
можливість зменшити кредитний ризик

До таких форм належать — гарантія і поручительство. Але і вони мають
свої недоліки, тому що потрібно постійно перевіряти використання
кредиту, а також фінансовий стан гарантів та поручителів. Банківську
гарантію приймають в якості забезпечення кредиту значно охочіше, ніж
страхові поліси першокласних страхових компаній.

Поручительство створює для кредитора велику можливість реального
задоволення його вимоги до боржника по заданому поручительством
зобов’язанню у випадку невиконання цього зобов’язання.

Таким чином, дивлячись на існуючі труднощі, застава як форма
забезпечення повернення кредиту у порівняння з поручительством,
гарантією та інших має свої переваги, але вище наведені проблеми
змушують комерційний банк з обережністю ставитися до неї і
використовувати у комплексі з іншими формами більшого забезпечення
безпеки кредитування і розвитку банківської справи.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи,
захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до
статті 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
Національний банк України встановлює порядок формування та використання
резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями
банків. Формування такого резерву відбувається в обов’язковому порядку
за всіма наданих кредитів у національній та іноземній валютах,
установам, підприємствам, організаціям та фізичним особам, а також за
міжбанківськими кредитами здійснюється тільки у період до повного
формування комерційним банком суми резерву.

Резерв використовується тільки для покриття непогашеної кредитної
заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування за
бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами
в системі одного банку.

Отже, використання комерційними банками системи резервування втрат від
наданих позик сприяє стабілізації фінансового стану банків та попереджає
настання загальної банківської кризи в результаті банкрутства одного чи
кількох банків пов’язаних між собою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

«Відсоток за кредит», Прочан С.М. 1990р.

«Комерційні банки і їхні операції» (Корниенко Е. Б., Мирун Н. И. і
інші), Сімферополь, 1995.

«Основи банківської справи» за редакцією А. Н. Мороза, Київ, Либра,
1994р.

«Процентні ставки комерційних банків: рівень і фактори» «Гроші і
кредит». № 9 1991р.

Економіка підприємств під ред. Покропивного , Київ, 1995р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991р.

Інструкція з організації роботи з наявним оборотом установами банків
України» № 4 від 20.06.1995р., затверджена Постановою Правління НБУ №
149.

Інструкція НБУ «Про порядок відкриття розрахункових, поточних і
бюджетних рахунків в установах банків», затверджена Постановою
Правління НБУ від 27.05.1996р. № 2121.

Лексис В., «Кредит і банки». М: Перспектива,1993.

Положення НБУ «Про кредитування», затверджене Правління НБУ № 2
від28.09.95р.

Положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву можливі
втрати по кредитах комерційних банків», затверджене постановою НБУ №
20 від 31.01.96р.

Ривуар Ж. «Техніка банківської справи». М: Прогрес,1993.

Савдакасов К. Комерційні банки. Управлінський аналіз діяльності. “Вісь
–89” 1998р.

Фінансово-кредитний словник у 3-х томах. M: Фінанси і статистика,
1984-88р.

ДОДАТКИ

Табл. 1. Класифікація банків за різними ознаками.

За формами

власності

За організаційно правовою формою діяльності

За територією діяльності

За приналежністю до країн

За розміром статутного капіталу

Державні

Приватні

Кооперативні

Змішані

Пайові

Акціонерні товариства

Регіональні

Міжрегіональні

Загальнонаціональні

Міжнародні

Національні

Іноземні

Спільні

Малі

Середні

Крупні

Табл. 2. Класифікація банківських послуг.

Банківські послуги

традиційні нетрадиційні

Розрахунково-касові

Кредитні

Валютні

Депозитні операції банків

Тощо Гарантійні

Посередницькі (брокерські)

Трастові (довірчі)

Консультаційні

Тощо

Табл.3. Клас надійності позичальника.

Клас Загальна сума балів

Клас А: надійний позичальник Більше 250

Клас Б: позичальник з мінімальним ризиком Від 200 до
250

Клас У: позичальник із середнім ризиком Від 100 до 200

Клас Г: позичальник з високим ризиком Від 50 до 100

Клас Д: позичальник з повним ризиком Менше 50

Табл. 4. Показники виконання нормативів Національного банку
України

Назва нормативу Норматив Фактичний показник

1.

Платоспроможність

Не менше 8%

19,22%

2. Максимальний розмір ризику на одного позичальника Не більше
25% +

3. Ліквідність:

3.1 миттєва Не менше 20% 36, 65 %

3.2 загальна Не менше 100% 112, 08 %

3.3 Співвідношення високоліквідних активів до робочих Не менше 20%
28, 56 %

Табл.5. Балансовий звіт АКБ «УКРС0ЦБАНК

на 1 січня 2001 року

Рядок Найменування статті 2000 рік

(тис. грн.) 1999 рік

(тис. грн.)

АКТИВИ

1 Кошти та залишки в НБУ

175 285 145 760

2 Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним
банком України, та цінні папери, емітовані

Національним банком України 37 463 47 539

3 Кошти в інших банках 379 755 161 620

4 Цінні папери на продаж 11 646 2 997

5 Кредити та заборгованість клієнтів 834 493 649 793

6 Інвестиційні цінні папери 10 540 1 513

7 Довгострокові вкладення до асоційованих компаній і дочірніх установ
383 620

8 Основні засоби та нематеріальні активи 216 124 200 294

9 Чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових

інструментів

0 0

10 Нараховані доходи до отримання 5 630 8 972

11 Інші активи 34 613 21 016

12 Усього активів 1 705 932 1 240 124

ЗОБОВ ЯЗАННЯ

13 Кошти банків 102 188 29 843

14 Кошти клієнтів 1 259 746 862 287

15 Інші депозити 1 922 1 844

16 боргові цінні папери емітовані банком 1 668 0

17 Чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових

інструментів 0 0

18 Нараховані витрати до сплати 3 537 2 051

19 Інші зобов’язання 3 542 15 284

20 Усього зобов’язань 1 372 603 911 309

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ

21 Статутний капітал 48 601 48 601

22 Капіталізовані дивіденди 0 0

23 Акції, викуплені в акціонерів -408 -86

24 Емісійні різниці 329 329

25 Резерви 14 733 61 592

26 Переоцінка основних засобів та нематеріальних активів 29 237 31
408

27 Нерозподілений прибуток 240 37 186 971

28 Усього власного капіталу 333 329 32 8815

29 Усього пасивів 1 750 932 1 240 124

Рис.1. Структура активів АКБ «Укрсоцбанк»

Структура активів АКБ «Укрсоцбанк» за станом на 01.01.2000

Структура активі в АКБ «Укрсоцбанк» за станом на 07.01.2001р.

(національна валюта та гривневий еквіваленті
іноземної валюти), млн. грн.

Рис. 2. Структура пасивів АКБ “Укрсоцбанк”

Структура пасивів АКБ “Укрсоцбанк” за станом на 01.01.2000

Структура пасивів АКБ “Укрсоцбанк” за станом на 01.01.2001.

(національна валюта та гривневий еквівалент іноземної валюти), млн. грн.

Табл. 6 Звіт про прибутки та збитки АКБ “Укрсоцбанк” за 2000 рік

Рядок Найменування статті

Звітний рік

(тис. грн.)

1.1. Процентний дохід 256 207

1.2. Процентні витрати -104 350

1. Чистий процентний дохід 151 857

2.1. Комісійний дохід 111 009

2.2. Комісійні витрати -6 727

2. Чистий комісійний дохід 104 282

3. Дивідендний дохід 0

4. Чистий торговельний дохід 14 558

5. Прибуток/збиток від інвестиційних цінних паперів 218

6. Прибуток від довгострокових вкладень в асоційовані компанії й
дочірні установи та інших інвестицій 1

7. Інший операційний дохід 3 667

8. Операційний дохід 274 583

9. Загально адміністративні витрати -80 201

10. Витрати на персонал -91 291

11. Прибуток від операцій 103 091

12. Витрати на безнадійні та сумнівні борги -98 032

13. Прибуток до оподаткування 5 059

14. Податок на прибуток -1 012

15. Прибуток після оподаткування 4 047

16. Непередбачені доходи/витрати 793

17. Чистий прибуток/збиток Банку 4 840

Рис.3. Обсяг кредитних вкладень.

1 Врахування 252629,6 40,80%

2 Акцептний кредит 6503 1,10%

3 Аваль 11912 1,90%

4 Доміциляція 296248,1 47,80%

5 Інкасування 2779,6 0,40%

6 Купівля — продаж 17747,6 2,90%

7 Інші комісійні операції 31474,6 5,10%

ВСЬОГО 619294,5 100,00%

Рис.4. Показники та питома вага вексельних операцій.

Табл.7. Залежність погашення заборгованості від фінансового стану.

Погашення заборгованості

Добре

Слабке

Недостатнє

Фінансовий стан

А Стандартний Під контролем Субстандартний

Б Під контролем Субстандартний Сумнівний

В Субстандартний Сумнівний Безнадійний

Г Сумнівний Безнадійний Безнадійний

Д Безнадійний Безнадійний Безнадійний

Табл. 8 Принципи встановлення процентної ставки

Групи кредитів Рівень резерву (ступінь ризику)

Стандартні кредити 2%

Кредити під контролем 5%

Субстандартні 20%

Сумнівні 50%

Безнадійні 100%

Табл. 9 Формування загального та спеціального резервів в комерційному
банку.

Тип резерву Потрібний розмір резерву Порядок формування Джерело
формування

Щоквартальні відрахування Прибуток

Загальний кредит під кредитні збитки

Спеціальний резерв під кредитні збитки 2% від суми стандартних кредитів

5% — від суми підконтрольних кредитів;

20% від суми субстандартних;

50% від суми сумнівних кредитів;

100% — від суми безнадійних. щоквартальні витрати та відрахування;
балансова сума кредитного портфеля;

решта за рахунок прибутку Валові витрати в межах 40%

PAGE

PAGE

PAGE 88

Похожие записи