План

Вступ

Пасивні операції комерційних банків. Їх загальна характеристика.

2. Формування власного капіталу.

3. Основні напрями розвитку пасивних операцій.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В сучасних умовах становлення ринкової системи в Україні дуже актуальною
для теоретиків та практиків банківської справи є проблема пасивних
операцій та методів управління пасивами Перехід незалежної України на
рейки ринкового господарювання поставив на часі потребу в докорінних
змінах у всій системі економічних відносин, в тому числі в банківській
системі.

В умовах адміністративно-розподільчої системи господарювання пасивні
операції, як такі, та управління пасивами практично були відсутні. Всі
підприємства і організації були зобов’язані тримати свої кошти в
Державному банку, а населення країни в ощадкасах, які з 1963 року також
ввійшли в систему Державного банку. Для реалізації політики кредитування
був заснований загальнодержавний позичковий фонд, який розподілявся від
Правління Держбанку до районних відділень і конкретних підприємств.

Діюча в теперішній час дворівнева банківська система значно змінює
справу. На зміну загальнодержавному позичковому фонду приходить ринок
позичкових ресурсів. Банки купують ресурси на цьому ринку в умовах
жорсткої конкурентної боротьби. Засобом же залучення ресурсів служать
пасивні операції банків. В нових умовах змінюється і емісійна функція
банків. Раніше монополією грошової емісії володів Державний банк СРСР. В
теперішній час основну емісію безготівкових грошей проводять комерційні
банки, виконуючи свої комерційні операції. Однак, якщо дозволити банкам
безмежно надавати позички і створювати тим самим кошти на депозитних
рахунках, то тоді з’явиться нестримна інфляція, що приведе до розвалу
грошової системи. Звідси виникає необхідність управління пасивами.

Для банківської системи України проблема залучення ресурсів стоїть дуже
гостро. З переходом до ринкової економіки та виникненням комерційних
банків почався процес перерозподілу ресурсів і клієнтів колишніх
спеціалізованих банків. Для новостворених комерційних банків робота по
створенню банку починається з формування своєї ресурсної бази. Для
пошуку ресурсів розробляються та впроваджуються різноманітні
маркетингові програми залучення грошових коштів, при цьому часто
використовується зарубіжний досвід, оскільки вітчизняні розробки в даній
сфері практично відсутні. Проблема ускладнюється тяжкою економічною
ситуацією в країні, слабким розвитком економіки і ринків грошових
ресурсів.

Внаслідок специфіки банківської діяльності операції по формуванню
банківських ресурсів, пасивні операції відіграють важливу роль, оскільки
без мобілізації ресурсів і їх ефективного використання неможливе
одержання прибутку банками.

Пасивні операції – це операції пов’язані із залученням капіталу. Вони
відіграють первинну і вирішальну роль щодо активних операцій. Під
управлінням же пасивами слід розуміти діяльність, пов’язану з залученням
коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням відповідної структури
джерел ресурсів для банку, а також дій в сфері пасивних операцій, що
спрямовані на задоволення потреб банку по дотриманню економічних вимог.

Порядок здійснення пасивних операцій цікаво простежувати на прикладі
банку «Україна», а саме його Вінницької дирекції. Банк “Україна” – один
із найбільших банків країни, тому аналіз пасивних операцій буде
висвітлювати стан справ в банківській системі в цілому.

Процеси, які відбуваються в економіці України та в банківській системі
зокрема, вимагають нових узагальнень і розробки рекомендацій, які
враховували б сучасні умови діяльності банків та їх клієнтів. Тому
необхідне подальше вивчення теорії та практики здійснення пасивних
операцій та методів управління пасивами, що і є метою написання курсової
роботи.

При написанні курсової роботи використані монографії і підручники,
статті з періодичних видань, постанови Верховної Ради, інструктивні
матеріали НБУ та АК АПБ “Україна”, баланси, статистична і бухгалтерська
звітність Вінницької дирекції банку “Україна”. В розробці цієї теми
використані праці, подані в списку літератури.

1. Пасивні операції комерційних банків. Їх загальна характеристика.

Операції, завдяки яким банки формують свої ресурси, називаються
пасивними [13,c.309]. Суть пасивних операцій заключається в залученні
різних видів вкладів в рамках депозиту та ощадних операцій, отримання
кредитів від інших банків, емісії різних видів цінних паперів, а також
проведення інших операцій в результаті яких збільшуються грошові засоби
в пасиві балансу комерційного банку. Історично пасивні операції
відігравали первинну роль по відношенню до активів, так як для
здійснення активних операцій необхідною умовою є достатність ресурсів.
Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні
кошти для формування ресурсів. Банківські ресурси — це сукупність
коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними
для проведення активних та інших операцій. Акумулюючи грошові доходи та
збереження юридичних та фізичних осіб, банки перетворюють їх в
позичковий капітал, тобто капітал, що надається в позику власникам на
умовах поверненості за плату у вигляді проценту.

Існує дуже велика кількість різних класифікацій ресурсів комерційних
банків, побудованих на основі відповідних критеріїв, однак всі вони
мають деякі умовності. Найбільш поширеною класифікацією ресурсів
комерційного банку є класифікація відповідно до джерел формування.
Згідно цього критерію кошти комерційного банку поділяються на власні,
запозичені та залучені, а пасивні операції — на операції по формуванню
власного капіталу банку, депозитні операції, операції по залученню
коштів комерційним банком [13,c.310].

Власні ресурси комерційного банку, маючи чітко виражену правову основу і
функціональну визначеність, є основою для залучення коштів інших
суб’єктів ринку і є фінансовою базою розвитку діяльності банку. Він
дозволяє здійснювати компенсаційні виплати вкладникам та кредиторам у
випадку виникнення збитків і банкрутства банків; підтримувати об’єм і
види операцій у відповідності із завданнями банку.

До складу власних ресурсів комерційного банку входять — статутний фонд,
резервний фонд, фонди економічного стимулювання, інші спеціальні фонди,
а також нерозподілений прибуток на протязі року [25,c.15].

Основним елементом власного капіталу банку є статутний фонд. Формування
статутного фонду відбувається за рахунок пайових внесків власників банку
(якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від
випуску і розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Розмір
статутного фонду, порядок його формування і зміни визначається Статутом
банку. Сума статутного капіталу законодавчо не обмежується, але для
забезпечення стійкості банків Національним банком України встановлюється
мінімальний його розмір. Мінімальний розмір статутного фонду, який
встановлений Національним банком для заново створених вітчизняних
комерційних банків, повинен становити суму, що еквівалентна 3 млн. екю
по курсу НБУ (на 1.09.99 р.). До цього розміру повинні бути доведені
статутні фонди діючих комерційних банків. Статутний фонд комерційних
банків за участю іноземного капіталу частково може бути створений у
валюті. В цьому випадку мінімальний його розмір повинен бути не менший
суми, еквівалентній 10 млн. екю, причому перший внесок в іноземній
валюті повинен складати 1 млн. екю.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації
банку. Якщо банк створюється як акціонерне товариство, то його статутний
фонд утворюється за рахунок коштів акціонерів, що поступили від
реалізації акцій. Його величина дорівнює сумі випущених простих та
привілейованих акцій. Збільшення акціонерного капіталу банку можливе за
рахунок додаткових випусків акцій або за рахунок банківського прибутку,
спрямованого на поновлення власних коштів банку. Якщо банк створюється
як товариство з обмеженою відповідальністю, то його статутний фонд
створюється за рахунок пайових внесків учасників. Проте незалежно від
організаційно-правової форми банку його статутний фонд повністю
формується за рахунок внесків учасників (юридичних та фізичних осіб) і
слугує забезпеченням їх зобов’язань. Роль статутного капіталу
визначається його значенням як головного джерела коштів для забезпечення
витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування,
а також як гарантії платежів банку за своїми зобов’язаннями.

Резервний капітал формується в процесі виробничої діяльності банку і
складається із двох елементів: статутного (страхового) резерву та
резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями
комерційних банків. Статутні (страхові) резерви банку – це частина його
капіталу, яка сформована за рахунок прибутку, що залишається в
розпорядженні банківської установи, і розмір таких відрахувань
встановлюється вищим органом управління банком, але він не повинен бути
меншим, ніж законодавчо встановлений. В Україна законодавчо встановлена
мінімальна величина цього резерву – 25 % статутного фонду із щорічним
відрахуваннями – в розмірі 5% суми чистого прибутку. Метою створення
резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із
основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви.
Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів за
браком поточного банківського прибутку. Як правило, резервний фонд
використовується для покриття тільки непередбачених витрат. Наявність
засобів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку,
зменшує ймовірність його банкрутства [13,c.313].

Банки формують і інші спеціальні фонди: «Знос основних засобів», «Знос
малоцінних та швидкозношувальних предметів», що створюються шляхом
амортизаційних відрахувань, а також фонди економічного стимулювання, що
створюються з прибутку. До спеціальних фондів банку відносяться і
засоби, отримані ним від переоцінки основних фондів, що проводиться за
рішенням уряду; засоби від продажу банком акцій їх першим власникам
понад номінальні вартість.

Одним із елементів додаткового банківського капіталу є невикористанні
резерви страхування банківських ризиків (кредитного, валютного,
інвестиційного). Призначення цих резервів – зниження негативних
наслідків в зв’язку з неповерненням позик, виникненням збитків від
операцій з валютою, а також фактичне зниження ринкової вартості цінних
паперів, придбаних банком.

Сучасна структура ресурсної бази комерційних банків, як правило,
характеризується незначною часткою власного капіталу. Власний капітал
здебільшого не буває більшим 10% обсягу ресурсів комерційного банку, що
пояснюється специфікою їхньої діяльності та посередницькою роллю на
фінансових ринках. Величина власного капіталу визначається кожним
комерційним банком самостійно і залежить від ряду факторів:

рівень мінімальних вимог Національного банку України до статутного
фонду. Більш високі вимоги збільшують потребу в власному капіталі;

специфіка клієнтури. При великій кількості мілких клієнтів власних
засобів потрібно менше, ніж при наявності крупних вкладників;

характер активних операцій. Більш ризикові операції вимагають більшого
розміру власного капіталу.

Більша частина ресурсної бази комерційного банку формується не за
рахунок власного капіталу, а за рахунок залучених коштів, головну
частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють грошові засоби в готівковій чи безготівковій
формі, в національній чи іноземній валюті, передані в банк їх власником
чи третьою особою по дорученню і за рахунок власника для зберігання на
визначених умовах . Операції, пов’язані із залученням грошових засобів
на вклади, називаються депозитними. Усі депозити поділяються на такі
види: до запитання, строкові та ощадні.

Депозити до запитання розміщуються в банках на різних рахунках, що
відкриваються клієнтам. Вони призначені для здійснення поточних
розрахунків і можуть бути вилучені власниками на першу вимогу. При цьому
кошти можуть бути вилучені як готівкою, так і в безготівковому порядку —
переказом на інший рахунок. Рух коштів на цих рахунках може оформлятися
чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих
країнах надходження або витрачення коштів з депозитів до запитання
здебільшого оформляється чеком, тому ці рахунки ще називають чековими.

Можливість власника рахунку будь коли вилучити кошти потребує наявності
в обороті банку значної частки високоліквідних активів, які не дають
доходу (готівка в касі, залишки на кореспондентському рахунку в Нацбанку
та інші ). Тому по депозитах до запитання, як правило не сплачують
процентів. Водночас банки здебільшого не стягують з клієнтів і плати за
користування такими рахунками, так як депозити до запитання є
нестабільними, що не дає змогу банку використовувати їх для позичкових
та інвестиційних операцій. В умовах зростаючої конкуренції по залученню
вкладів комерційні банки намагаються привабити клієнтів, стимулювати
приріст депозитів до запитання шляхом надання додаткових послуг
власникам рахунків, а також підвищення якості їх обслуговування.

Строкові депозити — це грошові засоби, зараховані на депозитні рахунки
на строго обумовлений строк з виплатою проценту. Величина депозиту
встановлюється здебільшого в круглих числах і залишається незмінною
протягом усього строку зберігання коштів. Строк зберігання таких
депозитів повинен бути не менший одного місяця. Вилучення строкових
вкладів проводиться в готівкових коштах або шляхом переказу грошей на
розрахунковий (поточний) рахунок.

Строкові депозити є джерелом отримання доходів їх власниками. Вони
оформляються договором між вкладником та банком. Банки самостійно
розробляють форму депозитного договору. В договорі зазначається сума
вкладу, строк, на який вноситься вклад до банку, розмір депозитного
проценту, зобов’язання і права вкладника та банку, відповідальність
сторін за невиконання умов депозитного договору, порядок вирішення
спорів.

Розрізняють власне строкові депозити і депозити з попереднім
повідомленням про вилучення. Власне строкові депозити передбачають
передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по
закінченні якого вклад можна вилучити будь-коли. Рівень процентної
ставки на такі депозити є, як правило, прямо пропорційним терміну
зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення
допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний
(обумовлений договором) строк після надання відповідної заяви. Залежно
від цього строку коливається і процентна ставка на депозити.

Однією із форм строкових депозитів є депозитний сертифікат — це письмове
свідоцтво банку про депонування коштів і право вкладника на отримання
депозиту й належних процентів. Сертифікати бувають депозитні і ощадні.
Депозитні сертифікати видаються юридичним особам, ощадні — фізичним
особам.

Сертифікати можна класифікувати і по таким критеріям: 1) по способу
випуску; 2) по способу оформлення; 3) по строкам обігу; 4) по умовах
виплати. У відповідності до першого критерію розрізняють сертифікати, що
випускаються в разовому порядку і серіями; за другим критерієм — іменні,
що їх не можна передавати іншій особі, та на пред’явника, котрі можуть
вільно обертатися на фінансовому ринку (вторинний ринок цінних паперів);
за третім критерієм — строкові і до запитання; за четвертим критерієм —
ті, по яким виплачується регулярно процентна ставка до закінчення
визначеного розрахункового періоду і з виплатою проценту в день
погашення сертифікату.

Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можливість
використання залучених коштів вкладенням у різні високоліквідні активи,
прибутковість яких дає змогу сплачувати вкладникам порівняно високий
процент.

Ощадні депозити призначенні для тривалого нагромадження коштів,
вилучення яких пов’язане з певними обмеженнями (Наприклад, попереднім
повідомленням). Кошти, розміщенні в ощадні депозити, не можуть бути
використанні для поточних розрахунків, а є лише заощадженням та засобом
отримання доходу у формі фіксованого проценту.

Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної
книжки, яка засвідчує його особу та зобов’язує банк проводити відповідні
виплати. Ощадну книжку можуть замінити періодичні виписки з рахунку, які
надсилають клієнту поштою. Вилучення коштів з ощадного депозиту
здійснюється за попереднім повідомленням власника депозиту. Період
завчасного повідомлення може бути закріплений законодавчо (в якості міри
державного регулювання) чи встановлюється за договором між банком і
власником депозиту. Саме тому, ощадні депозити допускають тривале
існування на рахунках стабільних залишків засобів, які використовуються
в активних операціях банку [13,c.317].

Загалом у розвинутих країнах спостерігається тенденція до поступового
зникнення чітких меж між різними видами депозитів. З’являються рахунки,
що поєднують властивості як строкових депозитів, так і депозитів до
запитання. Прикладом цього можуть служити NAW-рахунки, на які
сплачується ринкова ставка процента, а власник має право виписувати в
межах залишку тратти на пред’явника, що приймається в оплату на рівні з
чеками.

Депозити являються важливим джерелом ресурсів комерційного банку.
Структура їх в банку рухома і поставлена в залежність від кон’юнктури
грошового ринку. Однак цьому джерелу формування банківських ресурсів
притаманні деякі недоліки. Мова йде перш за все про значні матеріальні
та грошові затрати банку при залученні засобів на депозити, обмеженості
вільних грошових засобів в рамках окремого регіону. Крім того,
мобілізація засобів на депозити залежить в значній мірі від клієнта
(вкладника), а не самого банку. І не менш конкурентна боротьба між
банками на ринку кредитних ресурсів заставляє їх приймати міри по
розвитку послуг, що сприяють залученню депозитів.

Крім залучених на депозити коштів, комерційні банки можуть формувати
ресурси, отримуючи послуги на грошовому ринку – на ринку міжбанківських
кредитів, в центрального банку, на ринку євровалют, випускаючи власні
боргові зобов’язання, а також укладаючи угоди про продаж цінних паперів
із можливістю поступового викупу (операції «репо»).

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій – отримання позик на
міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують стійкі у фінансовому
відношенні комерційні банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки
для отримання доходу намагаються розмістити вільні ресурси в інших
банках. Строки міжбанківських кредитів можуть бути різними – від 1-го
дня до 3-6-ти місяців. Процентна ставка по міжбанківських кредитах, як
правило, нижча ніж по кредитах, що надаються господарюючим суб’єктам, і
пов’язана з обліковою ставкою НБУ. Міжбанківський кредит надається, як
правило в рамках кореспондентських відносин. Механізм міжбанківських
кореспондентських відносин передбачає відкриття коррахунків одними
банками в інших для здійснення платіжних і розрахункових операцій.
Залучення міжбанківського кредиту здійснюється або самостійно банком
шляхом прямих переговорів, або ж через фінансових посередників.
Міжбанківські кредити є дорогим джерелом кредитних ресурсів.

За останні роки отримали розвиток євровалютні кредити як фінансовий
інструмент управління пасивними операціями. Джерелом надання позик на
євровалютному ринку є вклади в іноземній валюті, що зберігаються
комерційним банком даної країни і використовуються для кредитних
операцій на міжнародних ринках позичкових капіталів.

Комерційні банки можуть залучати ресурси за допомогою випуску власних
боргових зобов’язань. Вони є переважно короткостроковими і можуть бути
випущенні банком у формі векселів, облігацій, акцептів, комерційних
паперів, що розміщуються на фондовому ринку.

Недепозитні способи залучення коштів комерційним банком дають йому змогу
оперативно отримати необхідні додаткові ресурси у разі непередбачених
витрат. Тим самим забезпечуючи належний рівень платоспроможності банку
та підтримуючи його фінансову стійкість. Джерелами не депозитних
залучень на ринку короткострокового капіталу є ринок федеральних фондів,
депозитні сертифікати великих розмірів, євровалютні депозити та інші.

З розглянутого видно, що комерційні банки в Україні для формування
кредитних ресурсів використовують в тій чи іншій мірі різні джерела
залучення ресурсів. При цьому найбільш поширеним джерелом залучення
ресурсів являються короткострокові депозити, залучення яких вимагає від
комерційних банків постійного пошуку нових форм роботи. Проте кожне
джерело має свої певні особливості, які по різному впливають на
діяльність комерційного банку, і потребують додаткового висвітлення в
даній роботі.

2. Формування власного капіталу.

Капітал банку – це залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням
зобов’язань. Він визначається як різниця між загальними сумами активів
та зобов’язань банку.

Власний капітал комерційних банків має багатофункціональне значення. Він
виконує наступні основні функції:

захисна функція, власний капітал служить перш за все для страхування
інтересів вкладників;

регулююча функція через фіксування розміру власного капіталу, регулюючі
органи впливають на діяльність комерційних банків в цілому;

оперативна функція за рахунок власного капіталу фінансування придбання
необхідних для банку приміщень, оснащення меблями, обчислювальною
технікою, забезпеченням іншими матеріальними ресурсами.

Капітал банку складається зі:

статутного капіталу та інших фондів банку;

результатів переоцінки основних засобів;

результатів поточного року.

У консолідованому балансі банку відображається брутто-капітал. Проте для
аналізу реального капіталу та для розрахунку економічних нормативів слід
визначити чистий капітал, або нетто-капітал.

Згідно з Базельською угодою капітал банку поділяється на такі складові:

Основний (капітал 1-го рівня) (ОК) включає в себе сплачений
зареєстрований статутний капітал, емісійні різниці, резервні фонди,
прибутки та збитки минулих років, прибутки та збитки минулих років, що
очікують затвердження. Основний капітал (ОК) коригується на (мінус)
власні цінні папери в портфелі банку на продаж; суму нематеріальних
активів; капіталовкладення в нематеріальні активи.

Додатковий капітал (ДК) включає в себе загальні резерви, результати
переоцінки основних засобів, результати поточного року.

При обчисленні загальної суми капіталу розмір додаткового капіталу не
повинен перевищувати розміру основного капіталу.

Відвернення від загальної суми капіталу (В) відображається в акціях та
боргових цінних паперах у портфелі банку на продаж та інвестиції (крім
державних боргових зобов’язань), вкладеннях банку в асоційовані та
дочірні компанії.

Сума не відкоригованого капіталу обчислюється за формулою:

К1= ОК + ДК – В (2.1.1)

Основні засоби (ОЗ) складаються з операційних основних засобів,
капітальних вкладеннях в операційні основні засоби, не операційних
основних засобів, капітальних вкладеннях в не операційні основні засоби.

Капітал банку обчислюється за формулою:

К = К1 – (ОЗ – К1) (2.1.2)

де (ОЗ – К1) – розмір перевищення ОЗ над К1 (якщо ОЗ перевищує К1, до
розрахунку беруть різницю ОЗ – К1, інакше до розрахунку беруть 0 ).

Найважливішої складового капіталу банку є статутний капітал. Він
враховується на рахунку “Сплачений зареєстрований капітал банку», по
якому:

проводяться суми оплаченого зареєстрованого статутного капіталу
акціонерами банку в грошовому вираженні і суми, спрямовані на поповнення
статутного фонду за рішенням загальних зборів акціонерів після
затвердження річного бухгалтерського звіту при нормативному розподілі
прибутку.

проводяться суми зменшення статутного капіталу на суму викуплених і
потім анульованих у встановленому порядку акцій або погашення
зобов’язань банку в результаті його ліквідації.

Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів
акціонерів або пайових внесків учасників банку в грошовій формі [1].

Забороняється використання для формування статутного фонду бюджетних
засобів, засобів, отриманих у кредит під заставу, а також збільшувати
статутний фонд для покриття збитків.

Комерційні банки створюють також резервний, страховий і інші фонди.
Порядок і розміри формування резервного і страхового фонду визначає
Національний банк. Забороняється використання засобів резервного і
страхового фонду крім як на покриття збитків комерційних банків. Порядок
і розміри формування інших фондів визначаються загальними зборами
акціонерів (учасників) банку.

Резервний фонд створюються з метою погашення втрат або ліквідації
ризиків. За рахунок резервного фонду погашаються непередбачені,
незаплановані, не враховані в плані витрат банку втрати. Резервний фонд
створюється за рахунок прибутку банку.

З метою підвищення надійності і стабільності банківської системи,
захисту кредиторів комерційних банків у банках формується резерв для
покриття можливих витрат по позичках . Порядок формування і використання
резерву на можливі витрати по позичках комерційних банків регулюється
спеціальним положенням НБУ.

Комерційний банк зобов’язаний створювати резерв для покриття можливих
витрат по основному боргу (без відсотків і комісій) по усіх виданих
позичках у валюті України й іноземній валюті. у тому числі по
міжбанківських кредитах і врахованих векселях , а також операціям по
фінансовому лізингові. Не здійснюється нарахування резерву по бюджетних
позичках. Резерв використовується тільки для покриття безнадійної
кредитної заборгованості.

Резерв поділяється на загальний і спеціальний. Загальний резерв
нараховується на стандартні позички, спеціальний — на нестандартні
позички.

Засоби загального резерву враховуються комерційними банками при
розрахунку власних засобів і економічних нормативів, установлених
Національним банком України.

У капіталі деяких банків значну частку займає фонд основних засобів. Це
стосується тих банків, що мають солідну матеріально-технічну базу у
вигляді будинків, устаткування, транспортних засобів, інвентарю. По
рахунку фонду основних засобів проводяться суми основних фондів при
їхньому придбанні, введенні в експлуатацію, а також суми зносу основних
засобів, суми вибуття основних засобів у зв’язку з ліквідацією або
передачею.

Поточні доходи банку відрізняються від інших джерел власних засобів
істотними коливаннями протягом місяця, року, оскільки визначаються в
залежності від надходження доходів і списання витрат. Звичайно банки
дотримують списання значних витрат до одержання доходів від клієнтів.

Банку необхідно мати достатній капітал для забезпечення обсягу і
характеру своїх комерційних угод. Відповідно до Базельської угоди
основними показниками достатності капіталу є мінімальний коефіцієнт
ризикованості активів і мінімальний коефіцієнт капітального покриття
[14,c.62].

Дотримання банківських норм достатності капіталу дає можливість:

. зменшити кредитний ризик;

. відмовитися від кредитування при наданні послуг у випадку, якщо сума
банківського капіталу близька до нормативів достатності капіталу;

. скасувати кредитні ліміти;

. змінити плату за кредит

Достатність капіталу — здатність банку захистити кредиторів і вкладників
від непередбачуваних збитків, що може понести банк у процесі своєї
діяльності в залежності від розміру різних ризиків. Характеристики
достатності капіталу входять у систему обов’язкових економічних
нормативів регулювання й оцінюючих показників діяльності комерційних
банків. Обов’язковим економічним нормативом є мінімальний розмір
статутного фонду (Н1) [2].

Для реєстрації комерційного банку встановлюється мінімальний розмір
статутного фонду в сумі еквівалентної 1 млн. ЕКЮ. Існуючі комерційні
банки повинні збільшити свої статутні фонди і здійснити перереєстрацію в
наступний термін:

у сумі, еквівалентної 500 тис. ЕКЮ, до 1 січня 1997 року;

у сумі, еквівалентної 1 млн. ЕКЮ, до 1 січня 1998 року;

у сумі, еквівалентної 2 млн. ЕКЮ та 3 млн. ЕКЮ, до 1 квітня 1999 року,
із нарощуванням до 5 млн. ЕКЮ ло 2005 року.

Мінімальний розмір статутного фонду комерційних банків при участі
іноземного капіталу встановлений у сумі, збільшеної не менш чим у три
рази від суми, передбаченою частиною першої статті 51 Закону України
«Про банки і банківську діяльність», а для комерційних банків із 100 %
капіталом — не менш чим у 5 разів.

Починаючи з 1 січня 1998 року, у випадку, якщо розмір внесеного
статутного фонду комерційного банку за станом на 31 березня кожного року
буде складати суму, еквівалентну менш 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом
національної грошової одиниці України, Національний банк скасовує дозвіл
на створення комерційного банку і відзиває всі ліцензії на виконання
банківських операцій. Розрахунок нормативу мінімального розміру
статутного фонду здійснюється за поточним курсом НБУ [2].

При оцінці діяльності комерційного банку використовується показник
мінімального розміру власних засобів банку (капіталу) і показник
достатності капіталу. Показник мінімального розміру власних засобів
банку (капіталу) установлений для діючих банків, що були зареєстровані
Національним банком України до 01.01.97р.:

у сумі, еквівалентної 2 млн. ЕКЮ, на день введення в дію Інструкції;

у сумі, еквівалентної 3 млн. ЕКЮ, на 1 квітня 1999 року.

Для банків України, що зареєстровані Національним банком України після
01.01.97р., а також для новостворюваних банків показник мінімального
розміру власних засобів (капіталу) встановлюється в зазначених розмірах,
починаючи після 1 календарного року з початку діяльності.

Показник достатності капіталу банку (Н4) розраховується як
співвідношення капіталу і загальних активів банку (на рівні 4%).

Співвідношення капіталу (К) до загальних активів банку, зменшених на
створені відповідні резерви (ЗА),визначає достатність капіталу, виходячи
з загального обсягу діяльності, незалежно від розміру різноманітних
ризиків. Цей показник розраховується по формулі:

(2.1.3)

де К — капітал банку;

ЗА — загальні активи банку.

Для Вінницької дирекції АК АПБ “Україна” показник достатності капіталу у
розрізі досліджуваного періоду становив:

Динаміка зміни показника достатності капіталу

Таблиця №2.1.1

Дата 01.04.98 01.07.98 01.10.98 01.01.99

Н4 33.24 35.82 29.67 54.02

Комерційні банки різних видів і форм власності утворюються у вигляді
акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю.
Статутний фонд комерційного банку формується тільки за рахунок власних
вільних засобів учасників (акціонерів). Забороняється використовувати
для формування статутного фонду комерційного банку бюджетні засобів,
засобів, отриманих в кредит чи під заставу. Частка якого-небудь з
учасників не повинна перевищувати 35% статутного фонду. Банкам
забороняється збільшувати статутний фонд за рахунок нерозподіленого
прибутку або інших фондів, а також збільшувати статутний фонд для
покриття збитків. Внески учасників (акціонерів) у статутний фонд
комерційного банку здійснюються тільки у вигляді коштів у національній
валюті України. Перерахування сум в іноземній вільноконвертованій валюті
, внесених іноземними засновниками, акціонерами, учасниками у
національну валюту України здійснюється за офіційним курсом НБУ на дату
підписання установчого договору про створення банку. Засоби можуть
перераховуватися тільки з розрахункових рахунків юридичними особами, з
особових рахунків готівкою — фізичними особами [18,с.53].

Акціонерні комерційні банки для формування і розширення свого статутного
капіталу вдаються до випуску власних цінних паперів — акцій. Випускаючи
власні акції, комерційні банки виступають як емітенти цінних паперів.
Вони несуть від свого імені зобов’язання по цінних паперах, що
випускаються, перед власниками цих паперів

Акція — цінний папір без установленого терміну обігу , що свідчить про
пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує
членство в акціонерному товаристві і дає право на участь в управлінні
ним, надає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді
дивідендів , а також на участь у розподілі майна при ліквідації
акціонерного товариства. Акціонерний банк здійснює емісію акцій при
своєму заснуванні та при збільшенні розмірів початкового статутного
капіталу банку шляхом випуску акцій.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного
товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства.
Рішення про випуск акцій оформляється протоколом. Протокол рішення про
випуск акцій повинний обов’язково включати: фірмове найменування
емітента і його місцезнаходження; розмір статутного фонду або вартість
основних оборотних коштів емітента; мету і предмет його діяльності;
вказівку службових осіб емітента; найменування контролюючого органу
аудиторської фірми; ціль випуску акцій; категорії акцій; кількість
іменних акцій і акцій на пред’явника; кількість привілейованих акцій;
загальна вартість емісії і кількість акцій; номінальна вартість акцій;
порядок виплати дивідендів; термін і порядок передоплати акцій і їхньої
оплати; термін повернення засобів при відмові від випуску акцій;
черговість випуску акцій; порядок повідомлення про випуск і порядок
розміщення акцій; умови розпорядженнями акціями; переважне право на
придбання акцій при новій емісії

Емітент має право на випуск цінних паперів із моменту реєстрації випуску
цінних паперів і присвоєння номера реєстрації в Державній комісії з
цінних паперів і фондового ринку. Емітент має право на опублікування
інформації про випуск цінних паперів із моменту її реєстрації в
Державній комісії цінних паперів і фондового ринку. Для реєстрації
випуску цінних паперів емітент подає наступні документи: заявку на
реєстрацію випуску цінних паперів; засвідчену копію протоколу рішення
про випуск цінних паперів; нотаріально завірену копію статуту емітента
або змін до нього, зв’язаних із збільшенням (зменшенням) статутного
фонду, зразок сертифіката акції; баланс, звіт про фінансові результати і
їхнє використання, довідку про фінансовий стан, підтверджений аудитором
(аудиторською фірмою), за останній фінансовий рік; копію свідоцтва про
державну реєстрацію товариства.

Акції, призначені для відкритого продажу допускаються для розміщення не
раніше чим через 30 днів після опублікування відомостей про їх випуск.

Не пізніше чим через 7 днів після закінчення терміну відкритого продажу
цінних паперів емітент подає в орган, що реєструє, звіт про результати
випуску цінних паперів. Звіт про результати випуску цінних паперів
повинний містити таку інформацію:

а) дату початку і дату закінчення відкритого продажу цінних паперів;

б) фактичну ціну реалізації цінних паперів;

в) кількість реалізованих цінних паперів;

г) загальну вартість реалізованих цінних паперів ( у порівнянні з
запланованої при організації випуску величиною), у тому числі для акцій
у такому розрізі: кошти, внесені як плата за акції; загальна оцінка
матеріальних засобів, внесених як плата за акції; оцінка іноземної
валюти, внесена як плата за акції;

д) для акцій — розподіл засобів на статутний фонд (у сумі номінальної
вартості реалізованих акцій) і додаткових власних засобів — (у сумі
перевищення фактичної ціни продажу акцій над їхньою номінальною
вартістю) [6,c.150].

3. Основні напрями розвитку пасивних операцій.

Важке економічне становище в державі, широка бартеризація економічних
відносин та використання системи взаємозаліків між суб’єктами
господарювання привело до того, що ресурсна база банків України
знаходиться на неналежному рівні. Значна кількість грошових розрахунків
проводиться поза банківською системою. Тому на даному етапі банкам
необхідно проводити заходи по залученню коштів до свого обороту. Для
цього потрібно застосовувати нову техніку та технологію проведення
пасивних операцій, тобто використовувати ті перспективи, які
відкриваються перед менеджерами банків.

Однією з частин ресурсів банку є власний капітал. Як ми вже знаємо, цей
капітал в основному складається з акціонерного капіталу, який
утворюється за допомогою емісії та розміщення акцій. Через незначний
розвиток фондового (вторинного) ринку цінних паперів формування
акціонерного капіталу банків відбувається шляхом первинного розміщення.
Тобто в даній ситуації банк залежить від кількості осіб, що хочуть
купити його акції. Створення капіталу відбувається за рахунок коштів
акціонерів. Зараз в багатьох банках спостерігається зменшення кількості
акціонерів. Для виправлення ситуації менеджерам банків доцільно
запровадити систему пільг для акціонерів, елементами якої є:

Кредитування їх під заставу акцій. При виникненні тимчасової потреби в
грошах акціонеру банку, що бажає залишитись у складі його власників не
вигідно продавати акції банку, тому що вони будуть викуплені за нижчої
від вартості придбання ціною. Ціна ж майбутнього придбання буде вищою
від ціни продажу, що відбувся, у випадку успішної діяльності банку, бо
без цього немає інтересу утримувати акції. Для більшої ліквідності
застави можна оцінювати заставлені акції за номіналом з врахуванням
дисконту на суму процентів на кредит, але процентна ставка при цьому має
дорівнювати обліковій ставці НБУ. Дивіденди, нараховані за підсумками
звітного року, нараховуються і акціонеру-боржнику, тому що він під час
користування кредитом не перестає залишатись акціонером.

Встановлення системи пільгових тарифів (з урахуванням принципів
доходності тарифів) на послуги банку для акціонерів.

Встановлення системи пільгових (але не занижених) курсів обміну валют
для акціонерів.

Безплатна видача пластикових карток акціонерам як дебетових для
зарахування суми дивідендів, засобів, що підлягають виплаті акціонеру,
які заносяться на рахунок акціонерів, так і кредитових (особливо це
доцільно при використанні методу кредитування акціонера).

Комплексне обслуговування акціонера [17,c.130].

Так як власний капітал становить незначну частину ресурсної бази банку,
поряд з розвитком операцій по залученню власного капіталу слід приділяти
значну увагу удосконаленню такого вагомого виду операцій, як депозитні
операції.

Формування залучених банківських ресурсів шляхом проведення депозитних
операцій є однією з найважливіших економічних основ для організації
діяльності комерційного банку в цілому, оскільки залученому капіталу
належить основна питома вага у покритті потреб банку в коштах для
здійснення активних операцій, а деякою мірою і для наданя
комісійно-посередницьких послуг. Щоправда, високий рівень інфляції,
бюджетний дефіцит, зниження життєвого рівня населення, відсутність
коштів і неплатежі господарюючих суб’єктів, що безпосередньо пов’язано з
деградацією виробництва, а також ряд інших факторів перешкоджають
активному розвиткові депозитних операцій як однієї з найважливіших
функцій комерційних банків. Разом з тим зниження темпів інфляції в
країні і одночасно доходності альтернативних можливостей зберігання
активів суб’єктами ринку створюють оптимальні передумови для активізації
банківської діяльності щодо залучення додаткових обсягів депозитів від
юридичних і фізичних осіб, причому як на рахунки до запитання так і на
різноманітні види строкових вкладів. Практична реалізація завдань щодо
вдосконалення депозитних операцій комерційних банків пов’язана
насамперед з проблемою нарощування обсягів різних видів депозитів усіх
категорій вкладників, адже в умовах розвитку ринкових відносин значно
розширюються сфери діяльності комерційних банків, що викликає
необхідність залучення додаткових обсягів капіталів з метою забезпечення
ресурсами потреби в зростанні банківських активів. Заходи, що можуть
значною мірою сприяти вирішенню даної проблеми, можна згрупувати за
такими основними напрямами: значно більшу увагу приділяти розвиткові
депозитних операцій з населенням на основі впровадження нової техніки і
технології банківського обслуговування фізичних осіб; розширити обсяги
строкових депозитів за рахунок використання коштів спеціального
призначення, що містяться на рахунках підприємств; розширити практику
залучення коштів клієнтів на ощадні вклади як найбільш стійку частину
мобілізованих банками ресурсів; активно використовувати процентну
політику як метод стимулювання розміщення коштів на різні види
депозитів; розширити коло депозитних рахунків клієнтів з різноманітним
режимом функціонування; активно застосовувати комплексне обслуговування
клієнтури як засіб підвищення конкурентоспроможності банку у залученні
додаткових сум коштів на депозити.

Нині, враховуючи значні обсяги готівки, що перебуває на руках у
населення, саме ті банки, які зможуть запропонувати індивідуальним
вкладникам більший комплекс високоякісних послуг, отримають у своє
розпорядження великі суми додаткових ресурсів. Розвиток таких послуг
вимагає від банків нових підходів до встановлення форм депозитних
рахунків, впровадження нової технології ведення банківських операцій із
застосуванням різноманітних засобів (чекових книжок, кредитних карток,
надання кредитів власникам поточних рахунків у формі овердрафту та ін ).
Це дозволило б повніше задовольнити потреби клієнтів комерційних банків
у різноманітних послугах, покращити загальну якість обслуговування,
підвищити зацікавленість осіб у розміщенні своїх коштів на поточних
рахунках в банку і в кінцевому підсумку залучити нових вкладників
[16,c.51].

Великі потенційні можливості для нарощування обсягів залучених ресурсів
містяться у збільшенні масштабів діяльності банків з акумуляції коштів
на строкові депозити. Незважаючи на те, що комерційні банки останнім
часом активізували даний вид операцій, питома вага строкових вкладів у
структурі ресурсів комерційних банків України залишається на значно
нижчому рівні, ніж аналогічний показник у банках розвинутих країн .

З метою розширення ресурсної бази комерційних банків в частині строкових
депозитів банкам доцільно було б нарівні із зазначеними вкладами
використовувати кошти спеціального призначення, що містяться на рахунках
підприємств, розглядаючи їх як своєрідний вид строкових вкладів. І хоча
за економічним змістом такі ресурси можна скоріше вважати вкладами до
запитання, оскільки строк за ними не встановлюється, та на практиці
вказані кошти зберігаються в банках порівняно тривалі строки, які можна
приблизно розрахувати, враховуючи їх цільове призначення. Тому як
джерела строкових депозитів банки можуть використовувати й такі залишки
коштів: нагромаджений підприємствами нерозподілений прибуток минулих
років; невикористані амортизаційні відрахування; кошти призначенні для
фінансування капітальних вкладень, що зберігаються на рахунку до моменту
початку фінансування; тимчасово вільні кошти фондів спеціального
призначення, що утворюються на підприємствах за рахунок прибутку, а
також ряд інших коштів спеціального призначення.

Важливим напрямом вдосконалення депозитних операцій банків слід також
вважати розширення практики залучення коштів клієнтів на ощадні вклади і
в першу чергу вклади населення як найбільш стійку частину мобілізованих
банківських ресурсів. Чим більша кількість клієнтів обслуговується
банком і чим дрібніші залишки коштів на їхніх рахунках, тим більша
частина ресурсів може бути використана банком для власних активних
операцій. Це тим більш важливо тому, що ощадні депозити мають, як
правило, більш тривалі строки зберігання порівняно з іншими видами
вкладів.

Особливо ефективним засобом додаткового залучення коштів індивідуальних
вкладників як на ощадні, так і на інші види рахунків слід вважати
впровадження у банківську практику різних видів дебетних і кредитних
карток, що можуть використовуватися для оплати різноманітних товарів та
послуг, отримання готівки та надають багато інших додаткових
можливостей, що стимулює їх власників до розміщення коштів у банку. Хоча
даний вид послуг вимагає від банку значних матеріальних затрат, він є
досить перспективним, особливо в умовах зростання конкурентної боротьби
між банками.

Серед методів стимулювання залучення коштів на різні види депозитів
важливе місце належить процентній політиці банку. В основному процентна
ставка за вкладами визначається банком з кожним конкретним клієнтом на
договірних засадах. Разом з тим розмір процента безпосередньо пов’язаний
з умовами депозиту. З точки зору банку, процент, що виплачується за
депозитами, є важливим інструментом управління процесами формування і
використання грошових нагромаджень підприємств і населення та ефективним
засобом у конкурентній боротьбі банків за вкладників. Загалом конкретні
розміри процента за вкладними операціями складаються під впливом попиту
і пропозиції на ринку кредитних ресурсів. Однак інфляція в країні може
значно знизити ефективність даного стимулу до розміщення коштів у
банках, обезцінюючи вклади юридичних та фізичних осіб. Тому банки для
утримання коштів клієнтів змушені постійно підтримувати процентні ставки
на позитивному рівні стосовно темпів інфляції в країні. Дані обставини
зумовлюють потребу у комплексному регулюванні процентних ставок
комерційного банку не лише за пасивними, а й за активними операціями,
враховуючи необхідність підтримання високого рівня рентабельності. При
цьому слід пам’ятати, що процес зростання процентних ставок за
банківськими активами і пасивами має певні об’єктивні межі, що
визначаються станом економіки країни загалом та фінансів і грошового
обігу зокрема. Беручи це до уваги, корисним може бути використання в
рамках гнучкої процентної політики за вкладними операціями досвіду
зарубіжних комерційних банків щодо відкриття депозитних рахунків
грошового ринку, поширених, зокрема, у США. Норма процента за цими
рахунками корегується щотижня з урахуванням інших ринкових норм
процента. По суті, зміна процентної ставки за даним видом депозиту
визначається динамікою кон’юнктури на грошовому ринку в країні, а тому є
досить вигідною для клієнтів банку.

У стосунках банку з різними групами клієнтів можуть бути використані
депозитні рахунки, що мають різноплановий режим функціонування. Йдеться
про вивчення можливостей застосування у вітчизняних умовах досвіду
комерційних банків розвинутих країн щодо відкриття різного роду СМА-,
АТS-, NOW-рахунків та деяких інших видів депозитів. З одного боку,
кошти, що зберігаються на таких рахунках, можуть використовуватись для
здійснення поточних платежів, а з іншого — вони є своєрідними
фінансовими інвестиціями, що приносять своїм власникам певні доходи, а
отже дозволяють усунути один із основних недоліків звичайних депозитів
до запитання — низьку прибутковість (або її повну відсутність),
зберігаючи при цьому належний рівень ліквідності [16,c.54].

Так, на СМА-рахунках (саsh management ассоunt) клієнтам надасться
можливість зберігати певний обумовлений контрактом мінімум, а всі кошти
понад нього вкладаються у різні види короткострокових ліквідних активів,
здатних приносити прибуток. Коли ж на рахунку виникає нестача ресурсів,
зазначені активи перетворюються на грошові кошти й зараховуються на
рахунок. Подібним чином здійснюються операції і на АТS-рахунках
(automatic transfer service), з яких кошти понад встановлений мінімум
перераховуються на ощадні рахунки, а в разі необхідності — у зворотньому
напрямі. Відкриття NOW- рахунків (negotiable order of withdrawal )
дозволяє їх власникам розраховуватися траттами, аналогічними до чеків,
одночасно отримуючи при цьому доход як і за ощадними депозитами.

В Україні банкам слід активніше розвивати подібні додаткові послуги з
ведення депозитів до запитання, оскільки це може мати значний позитивний
вплив на стан залученого банківського капіталу загалом, сприяючи
досягненню стабільності ресурсної бази комерційного банку, що,
відповідно, позитивно відображається на доходності його активів та рівні
ризику.

Загалом у перспективі чітке розмежування між різними видами депозитів —
до запитання, строковими, ощадними — поступово зникатиме, що
підтверджується досвідом комерційних банків розвинутих країн, де усе
більше розширюються сфери застосування змішаних типів рахунків.

Як ще один ефективний метод додаткового залучення банками коштів на
депозити доцільно розглянути можливості щодо комплексного обслуговування
клієнтури, тобто задоволення потреб клієнтів у найрізноманітніших
послугах і з високою якістю. Це означає, що окрім традиційного
обслуговування банки надають своїм клієнтам цілий ряд додаткових послуг.
Наприклад, у стосунках з індивідуальними особами банки можуть взяти на
себе зобов’язання здійснювати регулярні платежі за комунальні послуги, а
також погашати інші зобов’язання з рахунків вкладників, розраховуючись,
скажімо, з торговельними організаціями. Крім того, за дорученням тієї чи
іншої особи банк може взяти на себе повне розпорядження її коштами,
вкладаючи їх у різні види доходних активів.

Підприємствам банки можуть надавати різноманітні консультаційні послуги
з управління активами, аналізуючи форми використання і джерела грошових
коштів господарських організацій. Може бути корисним досвід зарубіжних
банків, які повністю беруть на себе розрахунково-облікове обслуговування
клієнтів: ведення амортизаційних і пенсійних рахунків, бухгалтерський
облік операцій, нарахування і сплата податків, розрахунки заробітної
плати, контроль за динамікою товарних запасів і продаж, аналіз витрат та
інші послуги.

В цілому розглянуті напрями вдосконалення депозитних операцій
комерційних банків можуть суттєво підвищити їхні потенційні можливості у
збільшенні обсягу коштів, які залучаються на різні види вкладів, що може
сприяти вирішенню нагальних завдань макроекономічної стабілізації шляхом
оптимального розподілу й використання кредитних ресурсів, залучених
банківською системою [16,c.56].

Слід відзначити, що вказані напрями стосуються насамперед мікро рівня
організації відносин між суб’єктами ринку в плані безпосереднього
зв’язку «банк — клієнт». Це означає, що кожен комерційний банк
самостійно обирає для себе і для власної клієнтури найбільш оптимальні
способи організації депозитних операцій, спрямовані на збільшення та
підтримання стабільності своєї ресурсної бази.

Однак далеко не всі можливі аспекти вдосконалення зазначених операцій
залежать від ефективності функціонування самих комерційних банків.
Важливе місце у даній сфері грошово-кредитних відносин належить
оптимальному застосуванню окремих інструментів і важелів регулювання
макроекономічних процесів з боку держави як активного учасника процесу
розширеного відтворення. Йдеться насамперед про окремі інструменти
впливу Національного банку України на діяльність комерційних банків.

НБУ слід вжити ряд заходів, спрямованих на перегляд існуючих основ
резервної політики. Така політика є найбільш адміністративним
інструментом регулювання з усього набору важелів впливу, якими нині
оперують центральні банки у країнах з розвиненими ринковими відносинами,
адже норма резервування, по суті, визначає, яку саме частку залучених
ресурсів банки можуть спрямувати у різні види вкладень з метою отримання
прибутку. Тому в сучасних умовах у ряді розвинених країн має місце
тенденція до поступової відмови центральних банків від активного
застосування резервної політики і переходу до переважного використання
більш «м’яких» форм регулювання банківської діяльності, зокрема, через
операції на відкритому ринку, тобто купівлю-продаж державних цінних
паперів.

Зрозуміло, що в Україні в силу обмеженого розвитку фондового ринку повна
відмова від резервної політики на сьогодні неможлива. Однак існуюча
норма резервування, встановлена Нацбанком для всіх видів залучених
ресурсів на рівні 17%, що вимагає перегляду у двох важливих напрямах.

По-перше, занадто високою є сама величина резервування, яка в принципі
не викликає заперечень в умовах гіперінфляції як необхідний інструмент
фінансової стабілізації через обмеження механізму депозитної
мультиплікації комерційних банків. Однак зниження темпів інфляції
потребує і відповідного корегування норми обов’язкових резервів також у
бік зниження. У Великобританії, наприклад, вона становить 0,45%, у
Швейцарії — 2,5%, в Японії — від 0,125 до 2,5%, що загалом відображає
незначну роль даного інструмента у регулюванні ресурсної бази
комерційних банків [16,c.56].

По-друге, необхідно диференціювати норму резервування залежно від виду
залучених ресурсів, адже за діючих інструкцій НБУ комерційний банк в
Україні незалежно від того, чи залучив він кошти на вклад до запитання,
чи на депозит строком, скажімо, на 5 років, зобов’язаний дотримуватися
однакової норми резервування — 17%. Зрозуміло, що за таких обставин
певною мірою втрачаються стимули до залучення грошей на депозити з
тривалими строками зберігання коштів, а саме ці депозити слугують
основою ресурсного забезпечення довгострокового кредитування банками
економіки, що є необхідною умовою пожвавлення господарської кон’юнктури
в Україні. Тому мають бути вжиті заходи з диференціації норм
резервування ресурсів, залучених комерційними банками: вищі — для
вкладів до запитання, нижчі — для строкових депозитів (при цьому чим
більший строк депозиту, тим нижча норма) Необхідно також внести
відповідні корективи і в нормативні показники ліквідності балансу
комерційних банків з метою забезпечення чіткої відповідності строків
депозитного зберігання коштів та строків кредитування й інвестицій.

З метою підвищення довіри громадян до банківської системи в Україні за
рішеннями НБУ про формування Міжбанківського фонду обов’язкового
страхування вкладів фізичних осіб у лютому 1996 р. була започаткована
система депозитного страхування. Згідно з цим рішенням НБУ зобов’язав
банки сплатити перший внесок у розмірі 1% від суми статутного фонду
банку станом на 1 лютого 1996 р. Після першочергового внеску комерційні
банки повинні щоквартально перераховувати у фонд 0,5% від суми залишків
вкладу фізичних осіб. Виплати із фонду передбачалися у випадку
банкрутства банку або прийняття рішення про його ліквідацію на суму, яка
не перевищує в еквіваленті 300 ЕКЮ в обсязі 100%, на суму від 300 до 500
ЕКЮ — в обсязі 80% в національній валюті по курсу НБУ на момент визнання
банку банкрутом або його ліквідації [14,c.85].

Однак, як по суб’єктивних, так і по об’єктивних причинах запровадити в
практичну площину це рішення НБУ не вдалося. Замість даного рішення,
28.05.1996 р. постановою правління НБУ № 125 «Про тимчасовий порядок
формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб»
запроваджується інший механізм утворення фонду страхування. Відтепер
фонд створюється комерційними банками за рахунок придбання ними
державних цінних паперів та передачі їх на зберігання НБУ. Останній, у
разі банкрутства банку або його ліквідації, кошти від реалізації
державних цінних паперів мав направляти на рахунок ліквідаційної
комісії. Вона і покликана була виплачувати відшкодування вкладників.

Позитивною стороною у формуванні коштів Фонду є участь держави. Так,
відповідно до Положення «Про порядок створення Фонду гарантування
вкладів фізичних осіб, формування та використання його коштів»
передбачається, що одноразовий внесок держави має становити 20 млн. грн.
Крім участі держави у формуванні Фонду, його джерелами також виступають:
початковий збір із комерційних банків (1% зареєстрованого статутного
фонду станом на 21.01.1998р.); доходи, отримані від інвестування коштів
Фонду в державні цінні папери; регулярні та спеціальні збори з
комерційних банків; пеня, котра стягується з комерційних банків в
розмірі 0,5% від суми невчасного або неповного перерахування
початкового, регулярного або спеціального зборів до Фонду за кожен день
прострочення; позики комерційних банків, міжнародних фінансових
інституцій та іноземних банків; інші джерела, які не заборонені
законодавством України.

Проведений аналіз депозитного страхування в Україні дає змогу зробити
висновок про те, що його організація має ряд недоліків і тому потребує
доповнення та вдосконалення. Як засвідчують статистичні дані, частка
депозитів 500 і більше гривень складає 64% від їх загальної суми, тому
відшкодування із Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в сумі 500
грн. видається недостатньою.

Потребує взаємозв’язку і уточнення норма обов’язкового резервування і
відсоток регулярних платежів до Фонду гарантованих вкладів. При їх
рості, або незмінній величині, протягом тривалого часу проходить
подорожчання кредитних ресурсів внаслідок обмеження вільних кредитних
ресурсів комерційних банків, що призводить до скорочення їх пропозиції.

Дана система повинна стимулювати залучення вкладів та депозитів на
довгостроковій основі. Необхідно істотно збільшити розмір вкладів, що
підлягають компенсації, та враховувати економічну нестабільність та
інфляційні очікування, встановити його в порівнянні до доларового чи
євро еквіваленту.

Використання даних напрямків розвитку пасивних операцій може привести,
як показує зарубіжна практика, до покращення діяльності банку. Практичне
їх застосування дозволить банку збільшити обсяг своєї ресурсної бази,
яку він може використовувати для проведення активних операцій, і, як
наслідок , збільшити прибутковість банку та завоювати передові позиції
на ринку банківських послуг

Висновки.

Суть пасивних операцій заключається в залученні різних видів вкладів в
рамках депозиту та ощадних операцій, отримання кредитів від інших
банків, емісії різних видів цінних паперів, а також проведення інших
операцій в результаті яких збільшуються грошові засоби в пасиві балансу
комерційного банку. Історично пасивні операції відігравали первинну роль
по відношенню до активів, так як для здійснення активних операцій
необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних
операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти для формування
ресурсів.

Найбільш поширеною класифікацією ресурсів комерційного банку є
класифікація відповідно до джерел формування. Згідно цього критерію
кошти комерційного банку поділяються на власні, запозичені та залучені,
а пасивні операції — на операції по формуванню власного капіталу банку,
депозитні операції, операції по залученню коштів комерційним банком.

Власні ресурси комерційного банку, маючи чітко виражену правову основу і
функціональну визначеність, є основою для залучення коштів інших
суб’єктів ринку і є фінансовою базою розвитку діяльності банку. Виходячи
з нормативу достатності капіталу встановленим Нацбанком на рівні 4%,
можна зробити висновок про незначний вплив розміру капіталу на величину
ресурсної бази, левова частка якої формується за рахунок інших видів
пасивних операцій. Найбільш розповсюдженим видом пасивних операцій за
рахунок яких формується ресурсна база банку являються депозитні
операції.

Під депозитом розуміють грошові засоби в готівковій чи безготівковій
формі, в національній чи іноземній валюті, передані в банк їх власником
чи третьою особою по дорученню і за рахунок власника для зберігання на
визначених умовах. Операції, пов’язані із залученням грошових засобів на
вклади, називаються депозитними. Усі депозити поділяються на такі види:
до запитання, строкові та ощадні. Можна сказати, що депозитні операції
займають вагоме місце в процесі формування банками своїх ресурсів. В
значній мірі завдяки депозитам банк може формувати довгострокові та
короткострокові ресурси, на основі яких він може проводити активні
операції та отримувати прибуток. Вдале проведення депозитної політики
банком являється запорукою успіху. Проте не можна відводити даному виду
операцій визначальне місце. Всі види пасивних операцій перебувають в
тісному взаємозв’язку.

Крім залучених на депозити коштів, комерційні банки можуть формувати
ресурси, отримуючи послуги на грошовому ринку – на ринку міжбанківських
кредитів, в центрального банку, на ринку євровалют, випускаючи власні
боргові зобов’язання, а також укладаючи угоди про продаж цінних паперів
із можливістю поступового викупу (операції «репо»).

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій – отримання позик на
міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують стійкі у фінансовому
відношенні комерційні банки, у яких завжди є надлишок. Отримання
міжбанківських кредитів в політиці банку по залученню ресурсів займає
важливе місце. Правильна політика по залученню МБК дозволяє банку
підтримувати власну ліквідність та платоспроможність на належному рівні.
Проте даний вид залучення ресурсів є досить дорогим. Тому для отримання
стабільного прибутку банк повинен оптимізувати структуру своїх ресурсів,
що являється можливим лише при ефективному управлінні пасивами.

Управління пасивами — складна і багатогранна проблема, що не має
однозначної відповіді і потребує щоденного аналізу стану не лише
банківських активів і пасивів, але й перспективи розвитку економіки і|
країни в цілому. Управління може здійснюватися як на макраекономічному
рівні – Національним банком так і на мікро- рівні – самим банком.
Національний банк при управлінні використовує такі інструменти:
встановлення ліміту кредитів, що надаються комерційним банкам і уряду;
зміна рівня дисконту, тобто відсотків, які стягує центральний банк за
надані ним кредити; операції з купівлі-продажу державних цінних паперів
та валюти; встановлення центральним банком норм та нормативів, та
обов’язкових нормативів через впровадження спеціальних інструкцій
Національного банку для використання комерційними банками.

Виходячи з вищенаведеного можна надати такі основні рекомендації по
вдосконаленню пасивних операцій в українських банках:

запровадити систему пільг для акціонерів для додаткового залучення
акціонерного капіталу;

нарощувати обсяги різних видів депозитів усіх категорій вкладників;

спростити режим функціонування відповідних рахунків;

впровадження у банківську практику різних видів дебетних і кредитних
карток, що стимулює їх власників до розміщення коштів у банку;

значно більшу увагу приділяти розвиткові депозитних операцій з
населенням на основі впровадження нової техніки і технології
банківського обслуговування фізичних осіб;

розширити обсяги строкових депозитів за рахунок використання коштів
спеціального призначення, що містяться на рахунках підприємств;

розширити практику залучення коштів клієнтів на ощадні вклади як
найбільш стійку частину мобілізованих банками ресурсів;

активно використовувати процентну політику як метод стимулювання
розміщення коштів на різні види депозитів;

розширити коло депозитних рахунків клієнтів з різноманітним режимом
функціонування , використовуючи практику відкриття різного роду СМА-,
АТS-, NOW-рахунків західними банками;

активно застосовувати комплексне обслуговування клієнтури як засіб
підвищення конкурентоспроможності банку у залученні додаткових сум
коштів на депозити;

поєднання мікроекономічних напрямів вдосконалення депозитних операцій
комерційних банків із заходами макроекономічного впливу з метою
розширення ресурсної бази.

Список використаної літератури:

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 20.03.1991р. (із
змінами та доповненнями ).

Інструкція № 10, затверджена постановою Правління Національного банку
України № 141 від 14.04.1998 року “Про порядок регулювання та аналіз
діяльності комерційних банків”.

Бухгалтерська та статистична звітність Вінницької дирекції банку
«Україна» за 1999 – 2000 р.

Андрушків Т.І. Перспективи розвитку ринку вкладів та депозитів., Фінанси
України, №11, 1998. – 48 – 54 с.

Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Е.Ф. Жуков, А.М.
Максимова, О.М. Маркова и др.; Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и
биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471 с.

Банковское дело. Учебник / Под ред. проф. В.И. Колеснокова, проф.
Кроливецкой. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 480 с.

Банковское дело: Справ. пособие / М.Ю. Бабичев, Ю.А. Бабичева, О.В.
Трохова и др.: Под ред. Ю.А. Бабичевой. – М.: Экономика, 1994. – 397 с.

Бицька Н.З., Чайківський Я.І. Робота ощадного банку із залучення
коштів., Фінанси України, №12, 1999. – 68 – 77 с.

Вісник Української академії банківської справи: Науково – теоретичний та
практичний журнал, Суми, 1996.

Вступ до банківської справи / Під ред. д.е.н., проф. М.І. Савлука. – К.:
Лібра, 1998. – 344 с.

Гроші, банки та кредит: у схемах та коментаріях: Навч. посібник / За
ред. Б.Л. Луціва. – Львів: Львівський банківський коледж НБУ, 1999. –
156 с.

Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та
ін. – К.: Либідь, 1992. – 331 с.

Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. – К.: КНЕУ,
1999. – 404 с.

Гуцал І.С. Фінансування кредитного механізму в Україні в перехідний до
ринку період. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 433.

Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. –
Тернопіль: «Тернопіль», 1996. – 140 с.

Дзюблюк О.В. Про деякі напрямки вдосконалення депозитних операцій
комерційних банків в умовах фінансової стабілізації економіки України,
Вісник ТАНГ, випуск №2, 1997. – 48 – 57 с.

Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках. Навч. посібник. – Товариство
«Знання», КОО, 1997. – 172 с.

Івасів Б.С. Операції комерційних банків: Навч. посібник. – К.: НМК ВО,
1992. – 116 с.

Кириченко О.М. Банківський менеджмент, К.: Основи, 1999. – 671 с.

Основы банковского дела / Под ред. М.И. Савлук, Модуль 6: Коммерческие
банки: Услуги, К.: УФБШ – 1996. – 47 с.

Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. – М.:
Финансы и статистика, 1996. – 272 с.

Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України / За ред.
А.О. Епіфанов, Інститут економіки НАН України – Суми: Слобожанщина,
1999. – 266 с.

Шульга Н.П., Мельникова І.М. Банківське депозитне обслуговування
фізичних осіб: Навч. посібник КДТЕУ – К.: 1999. – 143 с.

Зміст

План…………………………………………………………….1

Вступ…………………………………………………………..2

Пасивні операції комерційних банків. Їх загальна
характеристика………………………………………………………………..4

Формування власного капіталу……………………………….13

3. Основні напрями розвитку пасивних операцій……………..21

Висновки……………………………………………………31

Список використаної літератури…………………………..34

PAGE

PAGE 35

Похожие записи