Реферат на тему

Основні операції та документи банківської справи

План

1. Використання векселів

2. Факторингові операції

Література 1. Використання векселів

Вексель займає особливе місце в системі безготівкових розрахунків,
оскільки може безпосередньо використовуватися для погашення боргових
зобов’язань поза банками. Однак оберненість векселя обмежена. Він
повинен оплачуватися грошима як законним платіжним засобом.

В Україні ще не створені умови (економічні, правові, організаційні) для
широкого використання векселів у розрахунках. Уперше господарчим органам
було дозволено застосовувати векселі у розрахунках Законом “Про
підприємства в Україні”, прийнятим у 1991 р. У червні 1992 р. Верховна
Рада України прийняла Постанову “Про застосування векселів у
господарському обігу”, якою Україна, власне, приєдналася до вексельного
закону, прийнятого на Женевській вексельній конференції в 1930 р. Це
відкрило шлях для вступу України в міжнародний вексельний обіг. Новим
кроком у розвитку вексельного обігу стало вдосконалення Національним
банком у лютому 1993 р. “Порядку вчинення банками операцій з векселями”,
яким встановлено порядок надання вексельних кредитів і проведення
банками комісійних операцій з векселями.

У практиці вексельних розрахунків найчастіше використовується
перекладний вексель (тратта). В угоді з використанням тратти зазвичай
беруть участь три особи:

· векселедавець (трасант), що виписує вексель і дає наказ іншій особі
про його сплату;

· платник за векселем (трасат), якому даний наказ про оплату векселя; 

· одержувач грошей (ремітент), що володіє векселем, пред’являє його до
сплати трасату та одержує гроші. Якщо векселедавець наказує сплатити
йому ж, то в угоді будуть брати участь тільки дві особи – трасант і
трасат. Оскільки власник векселя має право передати тратту шляхом
індосаменту іншій особі для погашення свого боргу, число осіб, що беруть
участь у вексельній угоді, може збільшуватися. У їх складі намагаються
бути і банки.

Використання векселя в розрахунках можна проілюструвати у вигляді схеми,
представленої на рис 3.1 [34].

Рис. 3.1. Схема використання векселя в розрахунках

Оптовий продавець А, придбавши товар у виробника В (операція 1) і
продавши його роздрібному продавцю Б (операція 2), виписує вексель
терміном погашення 10 днів на продавця Б і розраховується ним з
виробником В (операція 3). Останній пред’являє вексель продавцю Б для
акцепту (операція 4). Ставши власником акцептованого векселя, В
розраховується ним з постачальником Г за сировину (операції 5 і 6).
Постачальник Г намагався розрахуватись траттою за своїми зобов’язаннями,
але йому потрібні були гроші, і він врахував її в своєму банку Е
(операції 7 і 8). Через декілька днів банку Е теж стали потрібні гроші,
і він переоблікував вексель у центральному банку Ж (операції 9 і 10).
При настанні терміну платежу за векселем центральний банк пред’явив
вексель банку Д, що обслуговує акцептанта векселя Б, і списав суму
векселя з кореспондентського рахунка цього банку (операції 11 і 12).
Банк Д списує суму векселя з рахунка акцептанта Б (операція 13) і вручає
останньому сплачений вексель (операція 14).

Векселі виписуються на бланках стандартної форми і мають суворо
встановлений набір реквізитів:

· назву “вексель” у тексті документа;

· простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму грошей;

· назву того, хто повинен платити;

· зазначення терміну платежу;

· зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж;

· назва того, кому чи за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

· зазначення дати і місця складання векселя;

· підпис того, хто видав вексель.

Відсутність у векселі обумовленості наказу про сплату надає йому
характер безумовного абстрактного зобов’язання, володіння яким є для
векселеутримувача підставою права на платіж без будь-яких додаткових
умов. Це істотно полегшує стягнення платежів за векселем. 

Термін платежу за векселем встановлюється по-різному: за поданням; після
закінчення певного часу від подання; після закінчення певного часу від
складання; на певний день. У векселі з терміном оплати за поданням або
після закінчення певного часу від подання векселедавцем намагається
передбачити нарахування відсотка на вексельну суму.

За визначенням у тексті одержувача грошей векселі поділяються на іменні
(“Сплатіть Х”, включаючи і самого векселедавця), ордерні (“Сплатіть Х
або за його наказом”) і на пред’явника (“Сплатіть пред’явникові”). На
практиці найчастіше застосовуються ордерні векселі, які можна передавати
іншій особі шляхом індосаменту. У цьому випадку Х на іншому боці чека
пише “Сплатіть У або за його наказом”.

Індосамент – найважливіший атрибут векселя, що забезпечує його
оберненість, хоча і не входить до числа обов’язкових. Це передавальний
підпис, який власник векселя (індосант) робить на користь іншої особи
(індосатора) на зворотному боці векселя. Розрізняють декілька видів
індосаменту:

· бланковий, коли індосант ставить на зворотному боці векселя тільки
свій підпис (такий вексель може передаватися будь-якій особі, що стане
його власником, з усіма правами);

· іменний, коли індосант ставить на зворотному боці векселя перед своїм
підписом прізвище, ім’я і по батькові особи, якій передаються всі права
на вексель;

· цільовий, коли індосант зазначає мету передачі векселя іншій особі,
наприклад, “Для депонування” (такий запис носить характер доручення, і
новий власник може індосувати вексель тільки з цією метою);

· безобіговий, коли індосант зазначає у тексті індосаменту слова “Без
обігу”, що дає йому право виключити можливість пред’явлення до нього
вимог у разі несплати векселя трасантом.

Індосант несе відповідальність за акцепт і платіж за векселем перед
особами, які підписали вексель після нього. Але він може заборонити
новий індосамент і тоді позбавляється цієї відповідальності.

Важливим атрибутом тратти є акцепт платника як письмова згода на оплату
векселя, що істотно підвищує його ліквідність. У цьому разі у тексті
векселя зазначається слово і робиться підпис на лицьовому боці (або
тільки один підпис).

Вимагати акцепту векселя має право як векселедавець, так і кожен з
індосантів із визначенням чи без визначення його терміну.

Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, може
розповсюджуватися на весь чи частину суми векселя. В останньому випадку
акцептант несе відповідальність за акцептовану частину суми. Якщо
платник відмовляється від акцепту, це означає його відмову від платежу
за векселем, що дає право власнику пред’явити йому позов у встановленому
порядку, не чекаючи завершення терміну векселя.

У практиці допускається доручення за векселем третьої особи – аваль.
Поручитель повинен вказати, за кого він дає аваль – за себе чи за
індосантів. Аваліст несе за векселем таку ж відповідальність, як і
особа, за яку він дав поручительство. Але після сплати векселя він стає
його власником і набуває права вимоги від того, за кого він дав
доручення, і від тих осіб, які зобов’язані за векселем перед останнім.

Аваль зазначається на лицьовому боці векселя словами “Враховувати за
аваль” і підписом.

Завершальною стадією обігу векселя є його оплата. Векселеутримувач
повинен пред’явити вексель до оплати або у встановлений термін, або у
два наступних робочих дні. Для оплати вексель пред’являється або
платнику, або третій особі – доміціану, якому доручено його сплатити.
При оплаті платник має право вимагати від векселедавця передати йому
вексель з розпискою про одержання платежу.

Важливим моментом руху векселя є відмова в оплаті чи акцепті. Вона
повинна бути нотаріально засвідченим актом протесту, що дає право
векселеутримувачу пред’явити позов через арбітраж будь-якій особі, яка
зобов’язана сплачувати за векселем. Особа, що сплатила позов за
векселем, має право вимагати оплати в порядку регресу від інших осіб,
які підписали вексель. Така солідарна відповідальність істотно підвищує
довіру до векселя і його ліквідність. Розмір позову включає суму
векселя, відсотки, пеню за затримку платежу, понесені витрати.

Векселі, що з’явилися в обігу у зв’язку з оплатою товарів, робіт чи
послуг, називаються комерційними. Від них необхідно відрізняти
”товариські” або ”бронзові” векселі, що виписуються без реальних
поставок товарів (або послуг) з метою отримання грошей шляхом їх обліку
у банку. Поява таких векселів у значних обсягах дестабілізує грошовий
обіг.

Простий вексель відрізняється від перекладного тим, що векселедавець і
платник за ним – одна й та ж особа. Векселедавець за простим векселем
має такі ж зобов’язання, як і акцептант за перекладним. Тому реквізити
простого векселя дещо відрізняються від реквізитів тратти. Наприклад, у
ньому немає назви платника і замість наказу сплачувати – наявна обіцянка
здійснити платіж. Він теж може індосуватися і, отже, обертатися. Але
ймовірність виписки простого векселя без реальної угоди, тобто
”товариського” або ”бронзового”, значно вища, ніж при використанні
тратти. Тому прості векселі у практиці розрахунків застосовуються значно
рідше, ніж перекладні, і тільки у внутрішньому обігу.

Крім комерційних, на практиці часто використовуються банківські векселі.
Векселедавцем і платником виступає один і той же банк. Векселі відомих
банків, що користуються високою довірою, є надійними платіжними
документами та у ліквідності мало чим поступаються наявним грошам.
Найчастіше банківські векселі використовуються тоді, коли здійснення
розрахунків шляхом звичайних документів (доручень, чеків та ін.)
ускладнене. 

Подібно до банківських векселів, у розрахунках намагаються
використовувати банківські сертифікати (депозитні та ощадні). Обіг
банківських сертифікатів, виписаних на пред’явника, здійснюється простою
передачею боржником кредиторові в погашення боргу, іменних – шляхом
індосування.

Використання векселів як засобу платежу припускає активну участь у
вексельному обігу банків через дві основні їх функції – кредитну і
розрахункову.

— » P R \

^

R ^

т кредитування, видаючи під них такі види кредитів: обліковий (дисконт),
заставний та кредит для рефінансування векселів.

Розрахункова діяльність банків полягає у виконанні доручень клієнтів з
оплати векселів шляхом проведення двох операцій: інкасування та
доміціляції.

Інкасування векселя полягає у виконанні банком доручення
векселеутримувача щодо стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк
стягує комісійну винагороду.

Доручення на інкасування здійснюється передачею векселя банку з написом
на зворотному боці “Сплатіть за наказом… банку. Валюта на інкасо” і
підписом власника векселя. Банки приймають на інкасо тільки векселі з
оплатою в місцях, де є заклади банків. Прийнявши такий вексель, банк
повинен вчасно переслати його в банк за місцем платежу і повідомити
платнику про інкасування векселя.

Оплативши вексель, банк платника письмово повідомляє про це банк
векселеутримувача, а сам вексель вручає платнику. Якщо вексель не
оплачений у строк, банк повинен наступного дня передати його нотаріусу
(судовому виконавцю) для протесту. Банк несе відповідальність за
наслідки ненадання векселя для протесту. Несплачений вексель разом з
актом протесту повертається банком векселеутримувачу за його вимогою.
Усі видатки банку з пересилання, протесту, збереження векселів
відшкодовуються йому векселеутримувачем понад комісійної винагороди.
Доміціляція векселя полягає в дорученні векселедавця чи трасата банку
сплатити за векселем у встановлений термін за рахунок заздалегідь
внесеної в банк суми чи за рахунок решти грошей, наявних на його
рахунку. Свою згоду бути доміціліатом банк виражає на лицьовому боці
векселя словами “Як аваліст за… ” і підписом. Оплата такого векселя
гарантована і швидко здійснюється, якщо платник і одержувач за векселем
обслуговуються банком-доміціліатом. В іншому випадку буде потрібен час
для пересилання векселя і платежу між банками. За цю операцію банк може
стягувати з платника комісійну плату, особливо якщо його розрахунковий
рахунок знаходиться в іншому банку.

Для широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність
економічних відносин, висока довіра їх суб’єктів один до одного, високий
рівень розвитку вексельного права.

На жаль, в Україні всі ці умови тільки починають формуватися, що не
тільки стримує розвиток вексельного обігу, але й призводить до
використання векселів у незаконних операціях. Тому необхідний особливо
ретельний контроль за вексельними розрахунками. З цією метою Указом
Президента України від 2.11.93 запроваджено обмеження платежу за одним
векселем граничною сумою в 1 млн. крб., заборонені видача та індосування
векселів за межі України, встановлено, що господарчі органи зобов’язані
купувати бланки векселів тільки в комерційних банках зі сплатою мита до
держбюджету, а банки зобов’язані забезпечити друк, збереження, облік і
продаж вексельних бланків.

2. Факторингові операції

Факторинг – це специфічна послуга, що надається банками своїм клієнтам у
зв’язку з їх розрахунково-платіжним обслуговуванням. Головна мета
факторингу – забезпечити постачальнику своєчасну оплату відвантажених
товарів. Основний механізм досягнення цієї мети – надання кредиту під
боргові вимоги постачальника або зобов’язання платника. Тому у
факторингу поєднується багато банківських послуг: розрахунково-платіжні,
кредитні, аудиторські, інформаційні, проведення обліку та ін. [24, 34].

На відміну від країн з розвиненою ринковою економікою, де факторинг
широко розвинений, в Україні факторингові операції почали розвиватися у
1989-1991 рр. при першій хвилі формування мережі комерційних банків.

Факторинговими операціями займаються факторингові відділи банків чи
спеціалізовані фірми, що зазвичай є дочірніми компаніями банків
(чинники).

Зміст і послідовність факторингових операцій показані на рис. 3.2 [34].

Підприємство (постачальник) укладає з чинником договір про факторингове
обслуговування, яким він уступає право на отримання платежу за своїми
борговими вимогами на певних умовах. Для укладення такого договору
чинник ретельно вивчає економічний і фінансовий стан підприємства, сферу
його діяльності, характер зв’язків та ін. Це необхідно для визначення
того, наскільки обґрунтовано підприємство надає відстрочку платежів
своїм постачальникам і наскільки великий ризик його кредитування. З
урахуванням цих оцінок визначається доцільність, а також умови і
вартість факторингового обслуговування. З підприємствами невеликої
кредитоспроможності чинник може взагалі відмовитися укладати договір чи
встановити низьку межу оплати розрахункових документів постачальника,
високу ставку відсотка за кредит і розмір комісійної винагороди.

Рис. 3.2. Зміст і послідовність факторингових операцій

У договорі може передбачатися ряд умов, що захищають інтереси сторін:
відкритий чи закритий договір; з правом регресу чи без нього; з
попередньою оплатою або без неї; з повним чи частковим обслуговуванням
та ін.

При відкритому договорі до відома всіх дебіторів даного підприємства
доводиться про його укладення з пропозицією здійснювати платежі
безпосередньо чиннику. При закритому договорі дебітори не повідомляються
про укладення такого договору і підприємство розраховується з чинником
самостійно. Найчастіше укладаються відкриті договори.

Договір з правом регресу дозволяє чиннику повернути постачальнику
розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати
повернення засобів. Вони не гарантують постачальникам оплату продукції і
укладаються рідко. Найчастіше укладається договір без права регресу, при
якому чинник бере весь ризик платежу на себе.

Договір з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових
документів постачальника, як тільки вони будуть пред’явлені чиннику. Це
означає, що останній буде кредитувати свого клієнта до моменту
надходження платежу від боржника, за що він стягує відсоток. Такий
договір вигідний для тих підприємств, які часто відчувають нестачу
грошових засобів, оскільки вони оперативно отримують додаткове
фінансування. За договором без попередньої оплати чинник зобов’язується
оплатити постачальнику розрахункові документи у встановлений у договорі
термін, зазвичай у день оплати документів боржником.

Договір з повним обслуговуванням передбачає надання клієнту не тільки
факторингових послуг на вигідних для нього умовах, але і цілий ряд
інших: аудиторських, підготовку аналітичних матеріалів, проведення
обліку дебіторської заборгованості, повне управління його борговими
вимогами та ін.

За угодою сторін у договорі можуть передбачатися й інші умови, зокрема,
участь клієнта у забезпеченні факторингового обігу, сплата чинником
клієнту відсотків за користування цими засобами та ін.

У договорі передбачається розмір плати за факторингове обслуговування.
Вона складається з двох частин: відсотка за кредит, що надається
чинником своєму клієнту; комісійної винагороди за обслуговування. Розмір
відсотка за кредит визначається на рівні ринкової ставки за
короткостроковими кредитами із збільшенням на декілька (2-3) пунктів,
комісійної винагороди (з урахуванням послуг, що надаються) і коливається
від 0,5 % до 3 % від суми придбаних розрахункових документів.

Після укладення договору чинник відкриває для клієнта факторинговий
рахунок, з якого оплачує на погоджених умовах його розрахункові
документи, акцептовані платниками, та на який зараховуються надходження
від останніх на адресу клієнта. За цим рахунком відбуваються й інші
платіжні операції за взаємовідносинами чинника з клієнтом і його
боржниками. Дебетове сальдо відбиває заборгованість клієнта перед
чинником, а кредитове – суму засобів клієнта, якими користується чинник.

Для забезпечення стабільності відносин чинника з клієнтом можуть
встановлюватись максимальні суми за операціями факторингу, в межах яких
оплата товарів чи послуг відбувається без ризику неотримання платежу.

Порядок розрахунків підприємства з чинником визначається в договорі
сторін. Якщо чинник сплачує клієнту всю суму, зазначену в розрахункових
документах, то оплату відсотків і комісійних клієнт може провести
окремим платіжним дорученням через свій банк. Якщо чинник сплачує
клієнту тільки частину суми документів (зазвичай 80 %), то належний йому
платіж він може утримати або з цієї суми, або з частини платежу (20 %),
що буде виплачена клієнту після надходження засобів від його
контрагента.

Неповна попередня оплата чинником розрахункових документів клієнта має
на меті страхування ризиків втрат від неотримання платежу внаслідок
помилок при виписуванні документів, припинення діяльності чи
неплатоспроможності платника та ін.

Факторингові операції доречні і вигідні як для банків, так і для їх
клієнтів. Тому вони мають перспективи розвитку в Україні при ринковій
трансформації економіки та оздоровленні грошового обігу.

Література

Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998.
– 120 с.

Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь,
1992. – 164 с.

Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки
принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. –
С. 16-18.

Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система //
Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20.

Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов,
подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. –
1995. – № 3. – С. 82-85.

Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных
АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106.

Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ
// Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29.

Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и
статистика, 1994.

Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993.
– 328 с.

Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи,
1997. – 943 с.

Похожие записи