Реферат на тему

Основні операції та документи банківської справи

План

1. Касові операції

2. Міжнародні розрахунки

Література 1 Касові операції

Однією з функцій комерційних банків є касове обслуговування клієтів.
Банки приймають від своїх клієнтів наявні гроші і зараховують їх на
відкриті у них рахунки, видають наявні гроші за їх клієнтів,
забезпечують збереження доручених їм засобів [16, 22, 26, 37].

Для того, щоб здійснювати безперебійне касове обслуговування клієнтів,
банки повинні мати в своєму розпорядженні певну суму касової готівки.
При визначенні оптимальної суми касової готівки перед банками постає
складна дилема. З одного боку, сума готівки повинна бути достатньою для
забезпечення безперебійного обслуговування клієнтів, від чого залежить і
отримання банком прибутку від касових операцій, і надійна репутація. З
іншого – ця сума не повинна бути надмірно завищеною порівняно з дійсною
потребою банку в наявних грошах, оскільки цей вид банківських прибутків
не приносить доходу у вигляді відсотків. Крім того, відповідно до
положення Національного банку, розмір обов’язкових резервів комерційних
банків не зменшується на суму касової готівки. 

Банки виконують касові операції з обслуговування клієнтів на основі
єдиних правил, встановлених Національним банком, які визначають єдиний
порядок прийому, видання грошей, їх перерахування, упаковки, збереження
та обліку.

Прийом і видача наявних грошей у банках організовується відповідно до
прибуткової і видаткової каси. У банках із невеликим наявним грошовим
обігом намагаються організовувати єдині каси, здійснюючи весь комплекс
касових операцій. Каси банку, що функціонують протягом часу, відведеного
для обслуговування клієнтів (операційного дня), називаються денними.
Комерційні банки України активізують свою діяльність щодо
розрахунково-касового обслуговування населення і відкривають при банках
ощадні каси, обслуговуючи клієнтів протягом усього робочого дня.

Денні прибуткові каси приймають від клієнтів наявні гроші, доставлені
підприємствами і організаціями, а також гроші від громадян із полісним
перерахунком. Основним джерелом касової готівки банків є виручка
торговельних, транспортних, видовищних, побутових підприємств,
Міністерства зв’язку та ін. Прибуткові каси приймають від клієнтів
наявні гроші за стандартними документами: заява про внесок наявних
грошей, прибутковий касовий ордер. У документах, як правило,
визначається характер внеску – торговельна виручка або інше. Це
необхідно для того, щоб фактичні касові обороти враховувалися за тією ж
номенклатурою статей, за якою складається розрахунок касових оборотів
банку, що передбачається. На прийняту суму грошей банк видає клієнту
квитанцію. Після прийому грошей від населення на ощадний рахунок банк
робить відповідний запис в ощадній (вкладній) книжці клієнта. Наявні
гроші, що надійшли в касу банку до закінчення операційного дня, в той же
день повинні бути оприбутковані банком і зараховані на рахунки клієнтів.

Для покращання можливостей касового обслуговування клієнтів банки
організовують вечірні каси, що приймають наявні гроші після закінчення
операційного дня. Гроші, що надійшли до них, зараховуються на рахунки
клієнтів, як правило, на наступний день. Видаткових операцій вечірні
каси не здійснюють.

У закладах банків, що приймають гроші від інкасаторів у спеціальних
сумках, організовуються каси перерахунку. Гроші в інкасаторських сумках
спочатку надходять у прибуткову касу, де перевіряється їх цілісність,
правильність пломбування і заповнення супровідних документів. Після
цього сумки передаються в каси перерахунку. На рахунок клієнта
зараховуються гроші, які фактично знаходяться в інкасаторській сумці,
тому працівники каси перерахунку повинні дотримуватися процедури
прийому, розкриття сумок і перерахунку готівки. Перераховані гроші
передаються для використання в прибутковій касі.

При прийомі і перерахунку грошей касири банків проводять їх експертизу:
визначають їх достовірність, справжність і міру зношення. Справжність
грошових знаків визначають відповідно до правил Національного банку, що
є обов’язковими для всіх підприємств, організацій і громадян. Платіжними
є банківські білети України, які не викликають сумнівів щодо їх
справжності: цифри зображені повністю, слова визначають їх вартість,
наявне слово “Україна” і відсутні сліди навмисного псування.

Усі перераховані і прийняті в каси банків грошові білети сортуються за
їх вартістю, а після цього – на придатні для вживання і старі. Старі
гроші комерційні банки в обіг не випускають і здають в управління
Національного банку. Сума зданих старих грошей зараховується на
кореспондентський рахунок комерційного банку.

Із грошових білетів однакової вартості в певному порядку формують
корінці і пачки грошей. Їх оформлення і пакування грошей відбувається у
єдиному для всіх банків порядку. Причому таким чином, щоб за реквізитами
упаковки можна було встановити, в якому банку і хто конкретно її
формував. Сто грошових білетів однакової вартості упаковують у так
званий корінець з накладенням бандеролі. Кожні десять корінців однакової
вартості формуються в пачки, що мають картонні накладки. На бандеролях і
накладках ставлять ряд реквізитів, зокрема: найменування банку,
вартість, суму, дату упаковки, підпис, іменний штамп касира, який
формував пачку. Сформовані пачки пломбують. Єдиний порядок формування і
упаковки грошових знаків створює вигоди для їх подальшого зберігання і
використання, підвищує відповідальність касових працівників, бо дозволяє
швидко виявити винних у нестачі грошових цінностей.

Видаткові каси, що працюють упродовж робочого дня банку, видають наявні
гроші клієнтам з їх рахунків, відкритих у банку, за видатковими
документами – грошовими чеками, видатковими касовими ордерами, у яких
клієнти, як правило, повинні вказати, з якою метою вони отримують гроші
(заробітна плата, видатки з відрядження і т. д.).

За заявами клієнтів на основі отриманих від них чеків банки намагаються
своєчасно готувати і упаковувати наявні гроші для видачі. Підготовлені
до видачі наявні гроші пакуються в мішки, що у спеціально відведеному
приміщенні розкриваються клієнтами під наглядом працівника банку, який
зрізає з них пломби.

Для виконання операцій з касового обслуговування клієнтів банки повинні
мати спеціально обладнані приміщення і сховища, необхідні машини, апарат
касових працівників, охорону. Банки, що не мають каси (безкасові),
укладають договір з касовим закладом для організації касового
обслуговування клієнтів. З метою забезпечення збереження грошей банки
повинні дотримуватися встановленого порядку відкриття і закриття сховищ,
внесення і винесення грошей. Відповідальність за правильне виконання
касових операцій покладається на керівників банків, головних бухгалтерів
і завідуючих касами. З працівниками, зайнятими прийомом, перерахуванням,
видачею, збереженням грошей, банки укладають договір про повну
матеріальну відповідальність за збереження доручених їм грошей.

Інколи за вказівкою керівника банку проводиться ревізія грошей та інших
цінностей, що знаходяться в касах. Крім того, Управління Національного
банку повинно регулярно перевіряти організацію роботи за грошовим обігом
у закладах комерційних банків.

Потрібно відзначити, що операції з наявними грошима є надто працеємними,
тому відчутного скорочення витрат на проведення касових операцій можна
досягти шляхом їх автоматизації, використання банківських
автоматів-касирів, рахувально-грошових машин, сучасних банківських
технологій, які засновані на використанні комп’ютерів.

Комерційні банки намагаються стягувати зі своїх клієнтів плату за касове
обслуговування. Види платних послуг, а також розмір комісійної
винагороди визначається банками на договірній основі з урахуванням
взаємних інтересів банку і клієнтів, що, в свою чергу, вимагає
визначення собівартості виконання кожного виду операцій, оскільки без
таких даних досить складно визначити ціну послуги. Собівартість касових
операцій банку визначають виходячи з обсягу прямих витрат, головним
чином у вигляді оплати праці банківських працівників, безпосередньо
зайнятих виконанням відповідних операцій. Для цього потрібно проводити
як хронометраж, так і фотографію робочого дня співробітника банку. Крім
прямих, враховуються й інші витрати на виконання різних операцій
(адміністративно-керівні та ін.), що відносяться на собівартість
виконання окремих операцій. Так, витрати, пов’язані з експлуатацією
обчислювальної техніки, касових машин, що застосовуються в роботі банку,
доцільно відносити на собівартість операцій пропорційно до витрат на
оплату праці, бо багато з них залежать від тривалості трудових процесів.

2. Міжнародні розрахунки

Основними видами міжнародних банківських розрахункових операцій є
акредитив та інкасо. 

В універсальних правилах і умовах використання документарних
акредитивів, виданих Міжнародною торговельною палатою та відредагованих
нею у 1983 р., дається наступне визначення акредитива: 

“… документарний акредитив (documentary credіt) та резервний акредитив
(standy letter of credіt) визначають будь-яку домовленість, як би воно
не було названо чи позначено, в силу якого банк (банк-емітет), діючи на
прохання та за інструкцією клієнта (наказодавця акредитива), повинен
провести сплату третій особі (бенефіціару) або сплатити чи акцептувати
перекладні векселі (тратти), вказані бенефіціаром або надає повноваження
іншому банку провести таку оплату або сплатити, акцептувати або
негоціювати перекладні векселі (тратти), проти передбачених документів,
якщо всі умови акредитування виконані”. 

Етапи розрахунків за допомогою акредитивів [8, 26, 34, 40].

Етап 1. Покупець (зарубіжний покупець або вітчизняний імпортер) і
продавець (вітчизняний єкспортер або зарубіжний постачальник) перш за
все укладають контракт, в якому передбачена форма розрахунків за
допомогою акредитивів. 

Етап 2. Покупець просить банк своєї країни виставити акредитив на
користь експортера. Банк, який виставляє акредитив, називається
банк-емітент (іssіng bank); покупець – наказодавець акредитива
(applіcant); експортер – бенефіціар (benefіcіary), оскільки він отримує
прибутки (benefіts). 

Етап 3. Банк дає згоду на виставлення акредитива. Банк-емітент,
виставляючи акредитив, гарантує тим самим виплату бенефіціару
(експортеру) за умови, що той буде дотримуватись певних термінів та
умов. 

Етап 4. Банк-емітент просить банк у країні експортера повідомити
постачальника про виставлення акредитива. Останній називається авізуючим
банком (advіsіng bank). Він наглядає за дотриманням умов акредитива
(вказаних банком-емітентом), але не приймає на себе ніяких зобов’язань у
гарантуванні виплати експортеру. Подібне забезпечення походить від
банку-емітенету та акредитива. 

Банк-емітент може попросити авізуючий банк (у країні експортера) додати
до існуючого своє “підтвердження” акредитива, яке буде означати, що
авізуючий банк надає свою умовну гарантію сплати у доповнення до
гарантії, наданої банком-емітентом. 

Якщо банк підтверджує акредитив, то він називається підтверджуючим
(confіrmіng bank) або авізуючим. Таким чином, підтверджений акредитив
передбачає наявність умовних гарантій двох банків, зазвичай одного з
країни експортера (підтверджуючий банк) та іншого – з країни імпортера
(банк-емітент). 

Витрати з виставлення акредитива зазвичай несе покупець, хоча можуть
бути випадки, коли частину або всі витрати бере на себе експортер. 

Етап 5. Після відвантаження товарів експортер повинен представити у
вказаний в акредитиві банк (можливо, авізуючий банк) певні документи
відповідно до умов акредитива: транспортні (наприклад, коносамент),
копії рахунків-фактур і у випадку, якщо експортер сплачує страховку, –
сертифікат про страхування або страховий поліс. Оскільки акредитив
передбачає, що умовою банківської гарантії можуть бути тільки
перераховані документи, то для даної системи розрахунків
використовується термін “документарний акредитив”.

Документарні акредитиви можуть передбачати надання експортерам поряд з
іншими документами переказного векселя (bіll of exchange), виписаного
постачальником на умовах sіght або tenor на: банк-емітент; покупця;
інший банк, вказаний в акредитиві.

Експортер більше зацікавлений виписувати вексель на банк, ніж на покупця
(наказодавця акредитива), тому що:

· це дає йому більше впевненості в тому, що платіж буде здійснено;

· якщо експортер побажає дисконтувати вексель після того, як він був
акцептований з метою негайного отримання грошових коштів, облікова
ставка за банківським векселем буде сприятливішою, ніж за торговельним. 

Етап 6. Якщо документи, представлені експортером, на думку перевіряючого
банку (можливо авізуючого), оформлені правильно, постачальник може
обрати один з чотирьох способів платежу залежно від того, що передбачено
умовами акредитива:

· негайна сплата за векселем (тільки за векселями sіght);

· відстрочений платіж за векселем; 

· акцепт векселя;

· облік векселя.

Таким чином, система розрахунків за допомогою документарних акредитивів
є методом платежів у міжнародній торгівлі, що надає експортеру гарантію
платежу у випадку виконання певних умов. Ця система також дозволяє
імпортеру отримати короткостроковий кредит, коли умови платежу
передбачають акцепт або облік торговельного чи банківського векселя.

Існують дві основні форми акредитивів – відзивний та безвідзивний.

Відзивний акредитив може змінюватися або анулюватися у будь-який момент,
після відвантаження товарів, і внаслідок цього продавець ризикує тим, що
акредитив, тобто банківська гарантія, буде змінена. У загальному випадку
ця форма акредитива не вигідна експортерам, бо вона не забезпечує
потрібної гарантії, проте може використовуватись, якщо відвантаження
здійснюється декількома партіями, і після отримання першої в імпортера є
право відмовитися від подальших поставок. 

При безвідзивному акредитиві банк-емітент (банк покупця) зобов’язується
виконати свій обов’язок за акредитивом у тому випадку, якщо бенефіціар
виконав усі умови. Таким чином, бенефіціар отримує тверду гарантію
банку-емітента, який надає йому бажану забезпеченість. Існують два типи
безвідзивних акредитивів: підтверджений та непідтверджений авізуючим
банком. 

: < D F < F 2oooooooooooooooeaaOOOOOO L–MRRER?TEV\XP[4]?_’`”d|fTgUgoooooooooooooooooooooooooooo [email protected] н тільки діє від імені банку-емітента. Існують деякі труднощі при використанні такого акредитива: вказівку може надавати тільки один банк; акредитив сплачується з боку банку-емітента, тобто з-за кордону; можлива транзитна затримка у пересиланні документів через кордон, якщо банк-емітент буде наполягати на власній перевірці документів; у деяких регіонах світу банки-емітенти здійснюють сплату тільки в місцевій валюті і експортер може постраждати від затримок при конвертації місцевої валюти при валютних обмеженнях або ризику країни.  При безвідзивному, підтвердженому акредитиві (іrrevocable confіrmed credіt) авізуючий банк підключається до зобов’язання сплатити, незалежно від і в доповнення до зобов’язання банку-емітенета. Підтверджуючий банк гарантує виконати свій обов’язок незалежно від того, спроможний чи ні банк-емітент відшкодувати суму. Акредитив, який надає експортеру найбільшу гарантію – це той, який емітований іноземними та підтверджений вітчизняними банками безвідзивно.  Окрім вищезазначених, існують спеціальні види акредитивів: резервний, переказний, револьверний, компенсаційний. Резервний (або підтримуючий акредитив) у більш широкому значенні – це заява про гарантію. Він використовується, головним чином, у США, бо, за правилами цієї країни, американським банкам не дозволяється надавати гарантії. Вищезазначені акредитиви можуть використовуватись, наприклад, для гарантування наступних типів сплат і дій:  · погашення позики; · виконання субконтрактів; · страхування сплати постачання товарів третім сторонам. Револьверний акредитив – це зобов’язання з боку банку-емітента відновити акредитив до первісної суми після того, як він був використаний. Кількість використань і термін, під час якого вони можуть мати місце, обумовлені в акредитиві. Револьверний акредитив може бути або кумулятивним, або некумулятивним. Перший означає, що невикористані суми можуть додаватися до наступного внеску. У випадку некумулятивних акредитивів додавання не використаних вчасно сум не відбувається. Револьверний акредитив використовується у випадках, коли покупець потребує отримання замовлених товарів частинами, які відправляють через вказані інтервали (контракт багаторазової поставки). Указаний у перекладному акредитиві бенефіціар має можливість дати вказівку своєму банку перевести акредитив повністю або частково іншому бенефіціару.  Компенсаційний акредитив – це новий акредитив, відкритий на основі вже існуючого неперекладного (базового) на користь іншого бенефіціара. Визначення такого акредитива відсутнє в Універсальних правилах, і технічно він розкладається на два простих окремих акредитиви:  · перший акредитив (fіrst of prіme credіt), який виставляється від імені закордонного покупця на посередника у банку покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник; · другий акредитив (second credіt), який виставляється від імені посередника в його банку, при цьому бенефіціаром виступає постачальник.  Інкасо. Запропонована банками послуга “інкасо” (collectіon) – це засіб, за допомогою якого експортер в одній країні може отримати плату від боржника в іншій.  Існує наступна класифікація інкасових виплат:  І. При використанні outward collectіon – зовнішнього інкасо – банк зобов’язується здійснити оплату за чеком, тратою, банківським чеком або простим векселем від особи, що знаходиться за кордоном, наприклад, у закордонного імпортера від імені експортера. ІІ. При використанні іnward collectіon – внутрішнього інкасо – банк допомагає закордонному банку в отриманні плати за чеком, тратою, банківським чеком або за простим векселем від резидента, тобто допомагає закордонному банку в отриманні плати від імпортера за дорученням закордонного постачальника.  Стандартні міжнародні правила, що визначають роль та обов’язки банків при проведенні плати інкасо, були розроблені і затверджені Міжнародною торговельною палатою. Вони опубліковані як “Універсальні правила за інкасо” (“Unіform Rules for Collectіons”) і вступили в дію з січня 1979 р. Інкасо означає розпорядження банку відповідно до отриманих інструкцій, документів (під документами розуміються фінансові та/або комерційні документи) з метою:  · отримання акцепту та/або, якщо передбачено, плати; · надання комерційних документів проти акцепту та/або, якщо передбачено, проти сплати; · надання документів у поєднанні з іншими умовами.  Сторони, що беруть участь в операції інкасо.  Віродавець (ініціатор) – Prіncіpіal. Це клієнт, який доручає банку здійснити операцію інкасо. Ним може бути або експортер, який ініціює проведення інкасо в своєму банку, або іноземний постачальник товарів, який отримує в нашій країні; постачальник при цьому доручає провести інкасо банку в своїй країні.  Банк-ремітент (пересилаючий банк) – Remіtіng bank. Це банк, якому ініціатор доручає провести операцію інкасо.  Інкасуючий банк – Collectіng bank. Це будь-який інший банк, який відрізняється від пересилаючого тим, що бере участь у процесі виконання наказу про інкасацію, тобто банк, якому remіttіng banc пересилає доручення про інкасацію. Представницький банк – Presentіng bank. Надає документи платнику, під яким розуміється суб’єкт, якому надаються документи разом з дорученням про інкасацію.  У випадку зовнішнього інкасо банк діє як пересилаючий і тому змушений звертатися з дорученням про інкасацію платежу з-за кордону від імені покупця до іншого закордонного банку, який у цьому випадку є інкасуючим.  Використання внутрішнього інкасо передбачає дії банку як інкасуючого (представницького), тобто такого, що виконує доручення пересилаючого банку з іншої країни. При здійсненні банком операції інкасо обробляються два основні типи документів:  · фінансові – це перекладні і прості векселі, чеки, платіжні розписки або інші подібні засоби отримання плати; · комерційні – це рахунки-фактури, навантажувальні документи, документи на право майна, інші подібні, що не є фінансовими.  Існують два основних типи інкасо: “чисте” та документарне.  “Чисте” інкасо – це інкасація фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами. Іншими словами, при “чистому” інкасо банки обробляють тратти, прості векселі, чеки та інші засоби отримання платежів від закордонного покупця, але не приймають рахунки-фактури, коносаменти, авіанакладні та інші документи.  При документарному інкасо процес інкасування полягає у використанні комерційних документів шляхом надання фінансових і комерційних документів або тільки комерційних документів, що не супроводжуються фінансовими.  При використанні “чистого” інкасо комерційні документи відсилаються експортером безпосередньо покупцю за кордоном. Від банку-ремитента, який, у свою чергу, буде користуватись послугами надаючого (інкасуючого) банку, будуть потрібні послуги для організації і проведення: · плати за наявності перекладного векселя або за простим векселем чи чеком;  · акцепта умов тратти (потім банк отримує вказівки про отримання плати при настанні терміну погашення векселя). Єдиною перевагою “чистого” інкасо, який використовує перекладний вексель замість чека, є те, що надання банком векселя може змусити покупця до сплати. Експортер може відчувати труднощі, якщо він довіряє покупцю ініціювати сплату шляхом пересилки чека простого векселя. При використанні перекладного векселя тратта виписується експортером, який, таким чином, ініціює сплату і звертається до банку за допомогою для отримання акцепту (сплати).  При використанні документарного інкасо банк отримує вказівки у наданні комерційних документів покупцю тільки проти плати за товари. Ця форма інкасо класифікується як D/P, або document agaіnst payment (документи проти плати).  Коли фінансовий документ використовується як вексель, що сплачується на пред’явника, або терміновий вексель (sіght bіll or term bіll), який раніше був акцептований і тепер настав час його покриття (наприклад, в операціях з покупцями з Далекого Сходу), документи на право власності не надаються до моменту сплати за терміновим векселем.  Окрім того, при використанні документарного інкасо банк може отримати вказівки у наданні комерційних документів покупцю проти акцепту покупцем перекладного векселя, виписаного на нього експортером. Ця форма плати класифікується D/A document agaіnst aceptance. У цьому випадку використовується термінова тратта.  Перекладний вексель, який передається разом з комерційними документами на право власності, називають документарною траттою – documentary bіll.  У випадку використання інкасо D/A покупець отримує комерційні документи при акцепті перекладного векселя, після чого останній знаходиться в інкасуючому банку до настання терміну його покриття, а потім передається покупцю для сплати.  Перекладний вексель може відсилатися в банк-ремітент або експортеру після його акцепту, а при настанні терміну покриття повертатися в інкасуючий банк.  Комерційні документи при документарному інкасо часто містять не тільки коносамент, але й рахунок-фактуру, страховий документ і, цілком імовірно, інші документи (як сертифікати походження й огляду третьої особи та ін.). Банк буде обробляти фінансові та, якщо потрібно, комерційні документи тільки на основі отриманих вказівок. Так як в процесі інкасації можуть брати участь два або більше банків (один “дома” і, як мінімум, один за кордоном), вказівки, що отримує банк, можуть виходити від: · власне експортера ; · іншого банку, що діє від імені експортера.  Ці вказівки називають collectіon order – наказ про інкасацію, в якому вказується необхідний вид операції: “чисте” або документарне інкасо.  Відмінностями документарного інкасо є те, що, якщо банку надані вказівки про обробку комерційних документів, які містять коносамент, експортер може зберігати контроль за товарами до того часу, доки імпортер або не сплатить за них, або не акцептує тратту. Це можливо, бо: · коносамент є документом на право власності; · повний набір підписаних оригіналів цього документа може знаходитись у банку до того часу, доки закордонний покупець або не сплатить за товари, що прибули до місця призначення, але не можуть перейти у власність імпортера до моменту отримання ним коносаменту, або не акцептує тратту і перекаже її до інкасуючого банку, або до моменту виписки ним простого векселя.  Унаслідок цього банк має безпосередній контроль за правом власності на товари і віддає це право тільки у випадку, якщо покупець задовольнить усі вимоги експортера, які викладені в наказі (дорученні) про інкасацію.  Якщо до складу комерційних документів входить транспортна накладна (наприклад, авіанакладна), а не коносамент, то ситуація буде відрізнятися від попередньої, бо остання не є документом на право власності. Проте експортер може зберігати контроль за товарами за допомогою закордонного банку шляхом розвантаження товарів на адресу або в розпорядження банку, тобто вказуючи банк у країні покупця як одержувач вантажу. Таким чином, з дозволу інкасуючого банку за кордоном товари можуть відправлятися до місця призначення в розпорядження, під “опіку” інкасуючого банку, який видасть товари тільки у тому випадку, якщо імпортер сплатить за них або акцептує перекладний вексель, який виписаний на нього експортером. Але цей порядок може застосовуватись тільки за згодою банку.  Якщо імпортер не виконує вимоги експортера, відмовляючись від сплати або від акцепту тратти, банк за відсутності контролю над вантажем може організувати охорону, а потім передачу або зворотне відвантаження товарів відповідно до інструкцій експортера.  Контроль за вантажем може підтримуватись банком лише при документарному інкасо, тому що банк володіє комерційними документами. При “чистому” інкасо експортер відсилає комерційні документи безпосередньо закордонному покупцю, надаючи тим самим імпортеру контроль над товарами, не вимагаючи при цьому плати або акцепту перекладного векселя як попередньої вимоги. У цьому випадку експортер повинен довіряти покупцю. Він може запросити банк інкасувати чек або банківський чек, який був надісланий імпортером, і в цьому випадку це буде “чисте” інкасо. Література Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998. – 120 с. Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь, 1992. – 164 с. Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. – С. 16-18. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система // Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов, подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. – 1995. – № 3. – С. 82-85. Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106. Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ // Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29. Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и статистика, 1994. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993. – 328 с. Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи, 1997. – 943 с. Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу та повної моделі банку // Вісник НБУ. – 1999. – № 9. – С. 61-64. Ганах Н.І., Мельниченко І.Г. До питання розвитку ринку інформаційного бізнесу в Україні // Вісник Білоцерківського державного аграрного університету. – 3-ій вип. – Ч. 2. – Біла Церква, 1997. – С. 125-130. Ганах Н.І., Мельниченко Г.І. Застосування методів експериментально-статистичного моделювання для дотримування маневрених характеристик виробництва // Проблеми праці, економіки та моделювання. – Ч. 1. – Хмельницький, 1998. – С. 52-54. Ганах Н.І., Прокопенко Н.С. Особливості сучасного податкового законодавства України в контексті прийняття Податкового кодексу // Регион, город, предприятия в условиях переходной экономики. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2000. – С. 62-68. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.І. Мороз та ін. – К., 1992. – 386 с.

Похожие записи