Реферат на тему

Організація платіжного обігу

План

1. Організація платіжного обігу

2. Ресурси та пасивні операції

3. Оцінка економічного ризику

4. Аналіз показників банківської звітності

Література 1. Організація платіжного обігу

Порядок, форми та терміни платежів безпосередньо впливають на стан
фінансів та платоспроможність підприємств. При безготівковому платіжному
обігу (БПО) рух грошей відбувається у вигляді переказів на рахунках у
кредитових установах та зарахувань взаємних вимог.

Принципи безготівкових розрахунків

1. Обов’язковість зберігання грошей на рахунках у банку всіма
підприємствами та організаціями, проведення усіх розрахунків через
банківські установи.

2. Платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції,
надання послуг, виконання робіт. Однак це не виключає авансових платежів
та попередньої оплати за домовленістю платника та того, хто отримує
гроші.

3. Платежі здійснюються при наявності коштів на рахунку платника чи
права на кредит.

4. Згода платника на списання коштів з його рахунка. 

5. Згода платника шляхом виписки платіжних документів.

Вимоги до безготівкових розрахунків (БР)

1. Повинні сприяти нормальному кругообороту коштів, забезпеченню
безперервного потоку реалізації продукції. 

2. Своєчасність.

3. Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у
встановлений термін. 

4. Контроль за дотриманням зобов’язань.

Основні форми безготівкових розрахунків

Платіжна вимога (ПВ) – розрахунковий документ, що містить вимогу того,
хто отримує кошти, до платника про сплату певної суми через банк.

ПВ найдоцільніші при розрахунках за товари та послуги. Вони зручні для
постачальника, оскільки банк здійснює інкасування ПВ, стежить за
стягненням грошей з покупця.

Покупець має можливість за документами контролювати дотримання
постачальником договірних умов, відмовитися від акцепта, якщо умови
порушені. 

Акцепт буває: попередній (ПА); наступний (НА). 

ПА – банк списує кошти з рахунка платника, не отримавши від нього у
встановлений термін відмови.

НА – банк списує кошти одразу, але якщо платник у встановлений термін
представить відмову від акцепта, відновлює їх на рахунку.

За такого порядку списання коштів рух їх основної маси набирає
швидкість.

Недоліки системи ПВ: 

· складний документообіг;

· можливість виникнення неплатежів через відсутність коштів у платника.

Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення (ПД) –
розрахунковий документ, що містить доручення платника банку про
перерахування з його рахунка певної суми на рахунок постачальника.

ПД використовуються, зокрема, у розрахунках за сільськогосподарську
продукцію, закуплену в колгоспах. За допомогою ПД здійснюється: 

· попередня оплата товарів та послуг; 

· авансові платежі;

· переважна частина нетоварних платежів до бюджету. 

Розрахунки дорученнями прискорюють платежі, однак постачальники
потрапляють у залежність від покупців, які можуть затримувати виписку
ПД.

Розрахунки чеками. Розрахунковий чек (РЧ) – документ, що містить
доручення чекодавця банку про перерахування з його рахунка певної суми
на рахунок клієнта.

Чек виписує представник покупця одразу після одержання товару у
постачальника.

З підприємством, що своєчасно виконує свої зобов’язання перед банком та
постачальниками, банк може укласти угоду про видачу чекових книжок без
депонування коштів та гарантувати платежі за чеками за рахунок банку у
випадку відсутності коштів у чекодавця.

Розрахункові чеки використовуються:

· у розрахунках за товари, одержані за приймально-здавальними
документами;

· у розрахунках за транспортні послуги.

Відмінність РЧ від грошових чеків (ГЧ) полягає в тому, що з РЧ не можна
давати здачу готівкою, а за ГЧ з банку можуть видавати готівку.

Акредитивна форма розрахунків. Акредитив (АР) – доручення банку покупця
до банку постачальника про оплату рахунків останнього за відвантажений
товар чи надані послуги на умовах, передбачених в акредитивній заяві
покупця.

З підприємствами-платниками, які своєчасно виконують зобов’язання перед
банком та постачальниками, банківські установи можуть укласти угоду на
відкриття акредитива без депонування коштів. У цьому випадку банк
гарантує при тимчасовій відсутності коштів на рахунку підприємства
оплату дебетових авізо, що надходять, на суми виплат за акредитивами за
рахунок банку.

АР застосовуються при іногородніх розрахунках за товари, головним чином
при разових поставках. Недоліки АР – затримка вантажообігу, оскільки
товар відвантажується тільки після отримання акредитива.

РЧ та АР зручні для постачальників у розрахунках з недобросовісними
платниками чи покупцями, чия платоспроможність невідома. Для платників
депонування власних коштів при виставленні акредитива чи купівлі чекової
книжки на окремих рахунках уповільнюють грошовий обіг та можуть
призвести до тимчасових фінансових ускладнень.

Способи розрахунків

До найпоширеніших способів розрахунків належать: заліки взаємних вимог;
планові платежі.

Заліки взаємних вимог (ЗВВ) можуть носити постійний та разовий характер,
проводяться між двома чи групою підприємств. Для проведення заліку
кожному його учаснику відкривається окремий рахунок, з якого
здійснюються платежі та на який зараховуються надходження. Якщо
надходження більші, ніж виплати, утворюється кредитове сальдо, сума
якого заноситься на розрахунковий рахунок (РР). 

Сума дебетового сальдо, що утворилося внаслідок перевищення виплат над
надходженнями, оплачується з РР чи за рахунок банківського кредиту (БК).

Використання БК для погашення сальдо за ЗВВ є економнішим, ніж
спрямування його на оплату кожного окремого розрахункового документа,
оскільки сума кредиту зменшується на суму взаємно залікових платежів.

Планові платежі застосовуються у розрахунках між підприємствами, що
мають постійні та відносно рівномірні поставки продукції.

Наприклад, поставляючи залізну руду на металургійні заводи, платник не
оплачує окремо кожну поставку, а сплачує кошти періодично (один раз за
3-5 днів). У кінці кожного місяця розрахунки уточнюються.

Цей спосіб розрахунків значно спрощує їх, скорочує кількість
розрахункових документів, максимально зближує рух грошових засобів і рух
продукції.

2. Ресурси та пасивні операції

Ресурси КБ – це власні (ВКБ) та залучені кошти банку (ЗКБ):

1) позики, одержані від НБУ та інших кредитних установ;

2) кошти інших банків, що зберігаються на кореспондентських та
міжбанківських депозитних рахунках;

3) кошти від випуску облігацій;

4) товарно-матеріальні цінності, придбані банками та призначені для
здійснення лізингових операцій; 

5) кошти підприємств і організацій (між якими важливе значення мають
термінові депозити), залучені на банківські рахунки;

6) кошти населення у внесках;

7) бюджетні кошти (кошти місцевих бюджетів);

8) кошти, залучені від громадських організацій, фондів, органів та
установ страхування, кредитних товариств, ломбардів, кас взаємодопомоги.

Пасивні операції банку – це операції, внаслідок яких відбувається
збільшення коштів на пасивних чи активно-пасивних рахунках у формі
перевищення пасиву над активом без еквівалентного збільшення коштів на
активних рахунках. 

Форми пасивних операцій:

1) відрахування від прибутку банку на формування чи збільшення його
фондів;

2) кредити від юридичних осіб;

3) депозитні операції.

Відрахування від прибутку банків на формування чи збільшення їх фондів
здійснюють до таких фондів КБ:

Рахунки, №

статутний 010

резервний 011

спеціальний 012

основних засобів 013

амортизації 014

економічного стимулювання

розвитку банківської справи 016

соціального розвитку 016

оплати праці 017

страхові резерви комерційного ризику 891

Кредити, одержані від інших юридичних осіб, – це короткотермінові та
довготермінові позики, надані одними банками іншим (рахунок № 823).

Депозитні операції (ДО) – це основна група пасивних операцій у світовій
банківській практиці щодо залучення коштів юридичних та фізичних осіб.
Депозити – певні суми грошових засобів (цінних паперів), що вкладаються
у банк на певний час.

Існує 4 групи депозитів:

· термінові (з їх різновидом – депозитними сертифікатами);

· депозити на вимогу;

· ощадні внески громадян (населення); 

· цінні папери.

Термінові депозити поділяються за термінами: 

· до 3 місяців; 

· від 3 до 6 місяців; 

· від 9 місяців до 1 року; 

· понад 1 рік;

· депозитні сертифікати.

Депозити на вимогу:

· кошти на розрахункових, поточних рахунках підприємств;

· кошти на спеціальних рахунках для збереження різних (за цільовим
економічним призначенням) фондів;

· власні кошти підприємств, призначені для капітальних вкладень, що
зберігаються на окремих рахунках; 

· кошти у розрахунках; 

· кредитні залишки коштів на кореспондентських рахунках за розрахунками
з іншими банками; 

· кошти місцевих бюджетів;

· кошти на рахунках за доходами місцевих бюджетів;

· кредитні залишки коштів на рахунках іноземних банків – кореспондентів.

Ощадні внески населення:

· термінові;

· термінові з додатковими внесками;

· виграшні;

· грошово-речові виграшні;

· молодіжно-преміальні; 

· умовні;

· на пред’явника; 

· на поточні рахунки; 

· на вимогу;

· депозитні сертифікати. 

Цінні папери як вид депозитів: 

· акції та облігації підприємств і організацій, акціонерних товариств та
компаній, що належать даному банку; 

· акції та облігації, що знаходяться на зберіганні та прийняті під
забезпечення позик; 

· цінності та документи на іноземні операції (акредитиви в іноземній
валюті).

Основні правила депозитних операцій (ДО)

1. Одержання банківського прибутку або створення умов для отримання
прибутку у майбутньому. 

6 ? a i

2 ^

????????@?a e

i

0 2 \

^

????????????=? суб’єктів ДО та поєднання різних форм депозитів. 

3. При здійсненні банківських операцій повинна забезпечуватись взаємна
узгодженість і взаємозв’язок між ДО та операціями щодо надання позик за
термінами і сумами депозитів та кредитних вкладень. 

4. Особливе значення у процесі організації ДО приділяти терміновим
депозитам, що найбільше забезпечують підтримання ліквідності балансу
банку. 

5. Мінімізація вільних (незалучених в активні операції) коштів на
депозитних рахунках.

6. Розробка заходів щодо розвитку банківських послуг та підвищення
якості й культури обслуговування клієнтів.

3. Оцінка економічного ризику

Головний елемент діяльності КБ протягом усієї його діяльності – це
ризик, що виражається у відхиленні очікуваних результатів від середньої
або очікуваної величини [14, 21, 38].

Одним з показників ступеня ризику є середньоквадратичне відхилення:

де N – кількість спостережень; Е – очікуваний дохід; Еі – дохід,
передбачений у і-те спостереження; Рі – значення ймовірності.

Модель вибору портфеля цінних паперів

Фахівці з фінансового аналізу, що працюють у банках, приділяють багато
часу розробці методів визначення найкращого набору акцій, облігацій та
інших цінних паперів на певну суму.

Нехай хj – частка коштів, спрямована на придбання цінних паперів j.

Припустимо, що прибуток у кінці планового періоду на одиницю вкладень у
папери j характеризується двома показниками: 

aj – фактичний прибуток (випадкова величина); 

aj – відповідний очікуваний прибуток.

Тоді обмеження моделі матимуть наступний вигляд:

Ризик враховується за допомогою цільової функції. 

Нехай хj, j=1,п вибираються таким чином, щоб дисперсія фактичного
прибутку мінімізувалася при виконанні умов (6.1)-(6.3). Тоді цільова
функція матиме наступну квадратичну форму:

де Е – символ середнього значення. 

Оскільки

то дисперсія питомого прибутку визначатиметься виразом:

4. Аналіз показників банківської звітності

В аналізі показників використовуються дві форми банківської звітності
(табл.10.1 та 10.2).

Таблиця 10.1

Форма 1. Типовий звіт про доходи за рік

(7) П 782 (40 %)

9. Чистий дохід (9) = (7) – (8) ЧД 1174

10. Дивіденди за звичайні акції   М 974

11. Нерозподілені прибутки (9) — (10) + (11) НП 200

12. Кількість акцій   А 300000 шт.

13. Дохід на 1 акцію (9)/(12) ДНА 3913 крб.

Таблиця 10.2

Форма 2. Типовий баланс діяльності фірми, млн. грн.

№ Актив Позна- чення Прик лад Заборгованість та власний капітал
Позна чення Приклад

1. Гроші на рахунках Г 40 Кредиторська заборгованість КЗ 150

2. Цінні папери ліквідні ЦП 50 Короткострокові позики КОП 50

3. Дебіторська заборгованість ДЗ 320 Інші поточні пасиви
(зобов’язання) Ін 20

4. Товарно-матеріальні запаси МЗ 250 Усього поточних пасивів ПП
220

5. Усього поточних активів ПА 660 Довгострокова заборгованість

(> 1 року) ДСЗ 440

6. Фіксовані активи за залишковою вартістю (виробничі будівлі,
обладнання) ФА 550 Звичайні акції ЗА 350

7. Усього активів ВА 1210 Нерозподілені прибутки НП 200

        Усього пасивів та власного капіталу ВП 1210

Таблиця 10.3

Аналітичні показники

12. Коефіцієнт довгострокової

Усі зазначені аналітичні показники (табл.10.3) розраховуються за даними
форм 1, 2 банківської звітності (виконано С. Велицьким).

Література

Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998.
– 120 с.

Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь,
1992. – 164 с.

Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки
принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. –
С. 16-18.

Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система //
Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20.

Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов,
подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. –
1995. – № 3. – С. 82-85.

Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных
АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106.

Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ
// Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29.

Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и
статистика, 1994.

Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза – К.: Ельтра, 1993.
– 328 с.

Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. – К.: Основи,
1997. – 943 с.

Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих витрат за
кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу та повної
моделі банку // Вісник НБУ. – 1999. – № 9. – С. 61-64.

Ганах Н.І., Мельниченко І.Г. До питання розвитку ринку інформаційного
бізнесу в Україні // Вісник Білоцерківського державного аграрного
університету. – 3-ій вип. – Ч. 2. – Біла Церква, 1997. – С. 125-130.

Ганах Н.І., Мельниченко Г.І. Застосування методів
експериментально-статистичного моделювання для дотримування маневрених
характеристик виробництва // Проблеми праці, економіки та моделювання. –
Ч. 1. – Хмельницький, 1998. – С. 52-54.

Ганах Н.І., Прокопенко Н.С. Особливості сучасного податкового
законодавства України в контексті прийняття Податкового кодексу //
Регион, город, предприятия в условиях переходной экономики. – Донецк:
ИЭПИ НАН Украины, 2000. – С. 62-68.

Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.І. Мороз та ін. – К., 1992.
– 386 с.

Похожие записи