Реферат на тему

Організація міжбанківських розрахунків

План

1. Економічна сутність і необхідність міжбанківських розрахунків

2 Класифікація і характеристика міжбанківських розрахунків

1. Економічна сутність і необхідність міжбанківських розрахунків

У ринковій економіці щодня укладається безліч угод. Безготівкові платежі
між суб’єктами підприємницької діяльності здебільшого не можуть бути
завершені в межах одного банку, тобто без розрахунків між установами, що
їх виконують. Отже, всі розрахунки за угодами суб’єктів підприємницької
діяльності, рахунки яких відкриті в різних банках, є міжбанківськими
розрахунками. Міжбанківські розрахунки являють собою систему організації
та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що
виникають між банківськими установами.

Частина міжбанківських розрахунків призначена для здійснення економічних
зв’язків між кредитними та фінансовими установами, зокрема для:

розміщення грошових коштів у формі депозитів і кредитів;

переобліку векселів;

отримання кредитів центрального банку в порядку рефінансування;

купівлі та продажу цінних паперів, включаючи державні.

Міжбанківські розрахунки обслуговують також різноманітні
зовнішньоекономічні зв’язки, що виникають у процесі експорту-імпорту
товарів та послуг, капіталів і міграції робочої сили. Саме тому їхня
чітка і збалансована організація — запорука ефективного функціонування
економічних процесів.

У сучасній банківській системі платіжно-розрахункова функція нарівні з
прийняттям депозитів і видаванням позик належить до найважливіших
банківських операцій. На здійснення розрахунків витрачається не менше
двох третин операційного часу банківського персоналу.

В умовах ринкової економіки придбання товарів та послуг оплачується
грошима, що перебувають або в обігу, або у формі депозитів на
банківських рахунках, іноді використовується кредит. При цьому численні
учасники економічного процесу — приватні особи, фірми, що діють на
фінансових ринках та в інших секторах економіки, — мусять враховувати
проблему невизначеності терміну надходження та виконання їхніх платежів.
Ця невизначеність зумовлена низкою чинників:

швидкістю, з якою боржник вживає заходів з метою здійснення платежу;

вибором засобу платежу та результативністю цього засобу з

погляду своєчасності та ефективності його оброблення;

кількістю посередників, що беруть участь у платіжній операції;

наявністю і вартістю кредиту, який використовується для компенсації
тимчасового дефіциту готівкових коштів у платника.

Будь-якому учасникові економічного процесу недоцільно тримати великі
суми готівкою або у вигляді банківського депозиту до запитання для
виконання своїх зобов’язань за платежами на випадок можливого
несвоєчасного надходження коштів. Господарюючим суб’єктам вигідніше
користуватися платіжними послугами банків, які можуть надати позики у
разі нестачі коштів, що виникає внаслідок їх несвоєчасного надходження.
Зі свого боку, банки завжди мають бути спроможними виконати платіжні
доручення своїх клієнтів.

Однак і в банках може виникнути тимчасова нестача коштів, спричинена
несвоєчасним їх надходженням, і через це банки змушені звертатися до
міжбанківського ринку або до центрального банку за короткостроковими
позиками для погашення своїх зобов’язань за міжбанківськими
розрахунками. Найкращим способом здійснення остаточних міжбанківських
розрахунків вважається переказування залишків коштів, що перебувають на
рахунках у центральному банку, комерційним банкам — отримувачам коштів.

Системи міжбанківських розрахунків різних країн помітно різняться. У
світі не існує єдиної платіжної моделі, однак є загальні принципи і
характеристики, що визначають функціонування національних платіжних
систем. Водночас є і загальні проблеми, які автоматично переносяться на
платіжні механізми.

Перша проблема стосується розмежування функцій між центральним і
комерційними банками. Цілком зрозуміло, що комерційні банки мають нести
відповідальність за обслуговування рахунків клієнтів та надання
спеціалізованих платіжних послуг, необхідних у міжбанківських стосунках.
Однак на сьогодні немає єдиної думки щодо таких питань:

яку роль має відігравати центральний банк в експлуатації різ

них компонентів фізичної інфраструктури платіжного механізму?

наскільки активно центральний банк має надавати послуги

щодо здійснення міжбанківських платежів? Платіжні послуги центрального
банку можуть бути пов’язані з обробленням безлічі окремих платежів, що
проходять через банківську систему. Ці платежі потім можуть зазнати
взаємного заліку і погашення на міжбанківській основі.

Вважається, що ринкові сили визначають оптимальне поєднання участі
центрального банку і комерційних банків на ринку платіжних послуг.
Наприклад, у платіжній системі США Федеральна резервна система як
постачальник платіжних послуг установлює ціну на дані послуги на такому
рівні, щоб повністю відшкодувати виробничі витрати, включаючи постійні,
змінні та тимчасові витрати. У деяких країнах операційні послуги
центрального банку субсидуються, і роль його в платіжному механізмі
вважається різновидом суспільного блага

Друга проблема полягає у виборі самої моделі міжбанківських платежів із
використанням валових розрахунків у реальному часі або чистих
розрахунків (тобто розрахунків з елементом взаємозаліку) і засобів
контролю в цих системах для забезпечення Їхньої цілісності та надійного
функціонування. У засобах контролю за кредитними ризиками і ризиками
ліквідності, що виникають за багатостороннього взаємозаліку,
заінтересовані всі учасники платіжного процесу.

Однак і в розвинутих країнах з ринковою економікою, з відносно сталими
концепціями платіжних систем і систем розрахунків немає згоди щодо
витрат на здійснення такого контролю. Третя проблема пов’язана з
вибором оптимального складу технічних засобів, що забезпечують
функціонування міжбанківських розрахунків. Потрібні великі витрати для
підтримування в автоматизованих системах операційного взаєморозуміння і
дублювання на рівні, необхідному для функціонування платіжної системи
навіть у разі несправності центральних систем комп’ютерів або стихійного
лиха. Питання щодо технічної реалізації та розміру витрат на дублювання
інформації вирішується кожною країною окремо.

2 Класифікація і характеристика міжбанківських розрахунків

Системи міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих
раїнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних
моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських
розрахунків:

1) розрахунки через організацію кореспондентських відносин

між комерційними банками. їх називають лоро-ностро;

2) розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в
установах Центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що
виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна характеризувати,
як платежі брутто;

3) Розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі
нетто.

розглянемо кожен із цих видів детальніше.

Міжбанківські кореспондентські відносини. Ці відносини включають
різноманітні форми співробітництва банків на засадах коректності,
чесності та узгодженості щодо виконуваних операцій. Хоча банки
конкурують за сфери впливу з метою залучення клієнтів та ділових
партнерів на ринку, вони можуть бути і кореспондентами, тобто клієнтами
один одного.

Необхідність у кореспондентських відносинах виникає, коли банк не може
запропонувати певні послуги своїм клієнтам, або коли відомо, що інший
банк зробить це швидше, краще та дешевше. З огляду на це й обирають
банки-кореспонденти.

Кореспондентські відносини між банками можуть виникати не лише в межах
однієї країни, а й з іноземними банками. Цей вид кореспондентських
відносин в основному використовується для міждержавних розрахунків. Для
встановлення кореспондентських відносин з іноземним банком комерційному
банку необхідно отримати генеральну ліцензію в центральному банку.

Організація кореспондентських відносин між банками передбачає відкриття
рахунків один у одного.

Кореспондентський рахунок являє собою рахунок, на якому відображаються
розрахунки однієї кредитної установи за дорученням та за рахунок іншої
кредитної установи. Він є різновидом депозитного рахунку до запитання і
виконує ту саму роль, що й поточний рахунок підприємства, але з
урахуванням специфіки діяльності банку. Отже, кореспондентський рахунок
банку в іншому банку — це пасивний рахунок у балансі
банку-кореспондента. Якщо при цьому кореспондентський рахунок
відкривається в установі центробанку, то на ньому зберігаються власні
кошти комерційного банку, статутний, резервний, страховий та інші фонди
банку.

Рахунок одного банку в іншому має дві назви, залежно від того, чи
йдеться про нього з погляду банку, що надає послугу за рахунком, чи з
погляду банку, що користується цією послугою, хоча це — той самий
рахунок. Припустимо, що банк X користується послугою банку У, який
відкрив кореспондентський рахунок для банку X. Банк X є власником коштів
на цьому рахунку. Для банку, що користується послугою (банк X), рахунок
має назву ностро, а банк називається банком-ностро, або
банком-респондентом. Для банку, що надає послугу (банк У), рахунок має
назву лоро, а банк називається банком-лоро, або банком-кореспондентом.

Рахунок-лоро = «Ваш рахунок у нас». Рахунок-ностро =
«Наш рахунок у Вас».

ляду на це банк-лоро є адміністратором платіжних доручень банку-ностро.
Банк-лоро, однак, визначає умови використання рахунку-ностро, а саме:

установлює розцінки комісійних зборів за платіжні послуги,

що ним надаються;

визначає вимоги щодо мінімального рівня залишків;

здійснює контроль розміру кредиту, що надається банкуностро за
рахунком, через обмеження обсягу овердрафтів протягом

одного робочого дня чи до початку наступного.

Після відкриття рахунків визначаються операції, які виконуватимуть
банки-кореспонденти один для одного. Основною формою кореспондентських
відносин є надання послуг клієнтам банків, насамперед обслуговування
їхніх платіжних оборотів на основі документальних операцій. Останні
означають платежі, що виконуються на основі документів, які засвідчують
факт перевезення товару, його оцінку, страхування і стан.

Перевагами цього виду розрахунків є обмеженість кола учасників
розрахунків, оскільки два банки завжди краще і швидше домовляться про
умови проведення розрахунків, ніж ширше коло учасників, а також
конфіденційність, точність, акуратність виконання розрахунків. Як
правило, банки не відкриють кореспондентських рахунків за відсутності
взаємної довіри і без всебічного обгрунтування встановлення
кореспондентських відносин. До переваг можна віднести і те, що банк
бачить стан свого кореспондентського рахунку після виконання кожної
операції.

r

o

x ue x

o

ph

#еликі витрати на їх здійснення та, що найголовніше, погіршення стану
ліквідності банку.

У складній банківській системі, що об’єднує велику кількість учасників,
банкам невигідно встановлювати численні двосторонні зв’язки і мати
безліч рахунків-ностро. Ці рахунки поглинають великі суми ліквідних
коштів. Отже, банк може відкрити обмежену кількість рахунків-ностро в
банках-кореспондентах, що стимулюватиме конкуренцію між останніми.
Щоправда, у країнах з розвинутою економікою великі банки нерідко
відкривають значну кількість кореспондентських рахунків, деякі з них і
за межами своєї країни — від 300 до 500 і більше. При цьому, звичайно,
використовується найновіша комп’ютерна та організаційна техніка. Так,
один з найбільших банків ФРН — Дойче Банк АГ — має 4 тис. кореспондентів
у 184 країнах світу і тільки у Франкфурті-на-Майні веде близько 5 тис.
поточних рахунків іноземних банків.

У країнах, де банківська система не є стабільною та збалансованою,
зазначені незручності двосторонніх розрахунків посилюються зі
збільшенням мережі розрахунків даного комерційного банку. їх можна
подолати установленням численних кореспондентських

відносин між банками країни, але з єдиною централізованою установою.

Розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах
центральних банків. Потреба в централізованій установі, що надає
розрахункові послуги практично всім учасникам банківської системи, може
бути задоволена через установлення ще однієї функції центрального банку
країни, тобто останній може бути централізованою установою, що відкриває
кореспондентські рахунки для комерційних банків.

Перелік операцій, здійснюваних за кореспондентськими рахунками,
відкритими в установах центробанку, у вітчизняній практиці досить
широкий. Це операції:

з кредитно-розрахункового, касового та іншого обслуговування клієнтів
самого комерційного банку, що передбачає переказування та стягнення
коштів, пов’язаних з реалізацією продукції та наданням послуг об’єктами
господарювання, розрахунками з бюджетом, позабюджетними фондами, а також
із прийманням та видаванням клієнтам готівки для виплати заробітної
плати і премій та для деяких адміністративно-господарських витрат;

на міжбанківському ринку цінних паперів, міжбанківських

кредитів і депозитів та касові операції з емісійним банком;

за господарськими угодами самого банку, наприклад за платежами в бюджет
та в позабюджетні фонди.

Перевагою рахунків-ностро, які відкриваються комерційними банками в
центральному банку, є те, що останній може надавати короткострокові
кредити для погашення їхніх зобов’язань за міжбанківськими розрахунками.
Платіж із використанням кредиту центрального банку є унікальною формою
платежу, бо вимога здійснити такий платіж надсилається установі, яка не
може збанкрутувати і яка завдяки своїм повноваженням щодо емісії грошей
ніколи не відчуватиме нестачі ліквідних коштів.

Центральний банк, відкриваючи рахунки-лоро для банків і створюючи
централізовану систему розрахунків, здійснює витрати і мусить
відшкодовувати їх. Тому за цими рахунками:

як правило, не сплачуються проценти,

у деяких країнах установлюється мінімальний резерв залишків на рахунках,

стягуються комісійні за платіжні послуги.

Комерційні банки, що мають рахунки-ностро в центральному банку, можуть
бути розділені на дві групи:

1) банки, що мають право на використання кредитів центрального банку,
коли на рахунку-ностро банку-кореспондента недостатньо коштів для всіх
термінових платежів. Ця ситуація називається овердрафтом (оуегсігагс).
Банки, що мають право доступу до кредитів центрального банку,
обмежуються у свободі користування такими

кредитами або за допомогою процента за кредит, або за адміністративним
шляхом;

2) банки, що не мають права отримувати короткострокові кредити
центрального банку у такий спосіб дебетового сальдо на
кореспондентському рахунку. У деяких країнах певні категорії банківських
установ не мають прямого доступу до кредитів центрального банку. Це,
наприклад, ощадні банки, які не можуть тримати резерви.

Зауважимо, що моделі централізованих розрахунків та інші види
міжбанківських розрахунків, які використовуються на Заході, засновані на
безпаперових технологіях «електронних грошей» з високим рівнем
використання комп’ютерних та телекомунікаційних систем і систем захисту
інформації. Для захисту інформації від несанкціонованого доступу
застосовуються методи криптографування — кодування інформації за певними
алгоритмами з системою складних ключів для накладення і зняття
електронного підпису. Відомо два основні методи криптографування: з
відкритими ключами і закритим алгоритмом кодування (DES) і, навпаки, із
закритими ключами і відкритим алгоритмом (RSА). Використання електронних
технологій і систем захисту інформації виключає можливості виникнення
помилок і несанкціонованого доступу, обмежуючи тим самим економічні
злочини.

Розрахунки через клірингові установи. З метою полегшення управління
міжбанківськими розрахунками, зниження їхніх ризиків та зменшення
потреби тримати великі резерви в центральному банку вдаються до
клірингу, тобто заліку взаємних вимог.

Кліринг — це система безготівкових розрахунків, що базується на заліку
взаємних вимог і зобов’язань фізичних та юридичних осіб.

Система клірингових заліків може використовуватися як для розрахунків
між банками всередині країни, так і для міжнародних розрахунків.
Організація міжбанківського заліку залежить від того, чи є
банки-учасники самостійними юридичними особами, чи вони входять до
системи того самого банку. У першому випадку банки обмінюються чеками,
векселями та іншими борговими зобов’язаннями клієнтів, доплачуючи лише
різницю за заліком. Це — міжбанківський кліринг. У другому —йдеться про
внутрішньобанківський кліринг. Для цього всередині системи банку, в його
головній установі, створюється кліринговий відділ, який і виконує
залікові операції для клієнтів цього банку.

Залежно від сфери застосування міжбанківський кліринг може бути:

локальним — між банками якогось регіону чи між банками

певної банківської групи та (або) між філіями одного банку;

загальнодержавним — між кредитно-фінансовими установа

ми всієї країни.

У західних країнах кліринг виконується через банки або спеціально
створені розрахункові центри — клірингові палати. В останньому випадку
банки домовляються не здійснювати негайного розрахунку за кожним окремим
платіжним дорученням, а накопичувати свої вимоги і зобов’язання за
певний період часу — кліринговий цикл. Після завершення циклу вхідні та
вихідні платежі заліковуються, а банки беруть до оплати лише суму своїх
чистих зобов’язань. Залік платежу здійснюють на рахунках банку, який
виконує розрахунки. Як правило, ним є центральний банк країни. Однак
чисті розрахунки можна виконувати також на рахунках-ностро в
комерційному банку.

Важливою функцією клірингової палати є її участь у підготовці
розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу
клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з
визначенням нетто-позиції кожного учасника з допомогою взаємної
компенсації загальної грошової суми платіжних доручень, чеків і
платіжних вимог, поданих йому іншими учасниками. Звіт про операцію з
нетто-позиціями передається до центрального банку, де здійснюється
розрахунок на кореспондентських рахунках учасників.

Практично всі клірингові палати в західних країнах є добровільними
асоціаціями фінансових установ. Здебільшого вони утворюються на
некомерційній кооперативній основі, частково — під керівництвом
адміністрації. Членство обмежується певним географічним регіоном,
наприклад містом, графством, адміністративною областю. Однак існують
організації і в національному масштабі. Як правило, організаційна
структура клірингової палати складається з представників великих
фінансових установ, які сплачують основну частку витрат клірингової
палати і є учасниками з правом голосу, та дрібних фінансових установ, що
не мають права голосу і є асоційованими учасниками. Великі асоціації
мають постійний штат працівників для проведення операцій клірингової
палати, але більшість клірингових палат виконують свої функції,
користуючись послугами співробітників банків-учасників.

Клірингова палата виконує численні функції для полегшення процесу
клірингу між банками-учасниками. Регламент клірингової палати визначає
термін, до якого мають бути подані платіжні документи, з тим щоб вони
були включені до взаєморозрахунків того самого дня. Регламент визначає
штрафи та інші покарання за недотримання терміну подання документів.
Центральному банку надані всі привілеї щодо пред’явлення документів.

Перевагою цього виду міжбанківських платежів є їхня концентрація. Це дає
змогу значно зменшити баланс платежів й обороти за платіжними коштами,
полегшити управління безготівковим оборотом. За допомогою клірингу
спрощуються, здешевлюються і прискорюються розрахунки, зберігається
готівка, а завдяки цьому підвищується рівень прибутковості та
ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках.

Система заліків взаємних вимог і зобов’язань дістала назву чистих
розрахунків або платежів-нетто.

Принцип клірингових розрахунків широко використовується в західних
країнах. Багатий досвід використання чистих розрахунків, накопичений,
зокрема, у Великобританії. Тут функціонують 13 розрахункових палат, що
перебувають під контролем Банку Англії. Особливе місце серед них посідає
Лондонська розрахункова палата, яка в середньому обробляє 7 млн. чеків
на суму понад 27 млн. фунтів стерлінгів та 2,35 млн. інших платежів на
суму 790 млн. фунтів стерлінгів.

Членами палати є Банк Англії і так звані клірингові банки. Вони мають
особливий статус, оскільки згідно із законодавством усі розрахунки в
країні здійснюються лише через ці банки. Для виконання розрахунків
кожний банк має у своєму розпорядженні певний резерв коштів. Розміри
резерву визначаються банками в різних країнах самостійно, в Англії це
становить 3 % активів комерційних банків.

Крім того, у Великобританії функціонують три електронні системи чистих
розрахунків. Серед них — Check&Credit Clearing С°, що здійснює переважно
операції з цінними паперами, та дві інші системи. Всі банки — учасники
електронних систем, власне, є кліринговими банками.

У США кожний федеральний резервний банк є водночас і розрахунковою
палатою свого округу. Всього тут налічується 32 палати ФРС, а також
розрахункова палата Нью-Йорка. Крім ФРС, подібні послуги надають і
приватні мережі, наприклад Deluxe Date Systems, VISA Chase Manhattan
Bank. У США функціонує система електронних взаємозаліків міжбанківських
платежів СНІРS — Сlеаing House Interbank Payments Systems.

Похожие записи