Операції комерційного банку в іноземній валюті

План

1. Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних
угодах.

2. Фінансування експортно-імпортних угод.

3. Посередницькі операції комерційних банків з іноземною валютою.

1. Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних
угодах

Згідно з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов’язані з
експортом та імпортом товарів, наданням послуг, іншими комерційними
угодами, здійснюються резидентами України лише через уповноважені банки.
Міжнародні розрахунки за комерційними угодами виконуються банками, як
правило, у вільно конвертованій валюті.

Уповноважені банки здійснюють міжнародні розрахунки у формах
документарного акредитива, банківського переказу та інших. Можливість
використання тих або інших форм розрахунків може визначатися
міждержавними угодами, встановлюватися в міжбанківських
кореспондентських угодах з іноземними банками. Залежно від стану
платіжного балансу України НБУ може коригувати форми розрахунків з
окремими країнами. Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків
визначаються за погодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.

Зовнішньоекономічний контракт — це матеріально оформлена угода двох або
більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних
контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором
країни, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних
прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До умов, які повинні бути передбачені в контракті, належать, зокрема:

умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил;

ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна одиниці виміру
товару і загальна вартість товарів за контрактом та валюта платежу).

Валюта ціни — це валюта, в якій встановлюється ціна контракту, а валюта
платежу — це валюта, в якій здійснюється платіж. Валюта ціни не
обов’язково повинна збігатись з валютою платежу. В останньому випадку в
контракті обумовлюється курс переведення однієї валюти в іншу.

Встановлення валютних курсів називається котируванням валюти. Воно буває
двох видів:

• пряме (визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної);

• непряме (зворотнє) (визначає кількість іноземної валюти, що
виражається в одиницях національної валюти).

Співвідношення між двома валютами, яке випливає з курсів цих валют до
третьої валюти, називається крос-курс;

умови платежів, тобто спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків і
гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань.

Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України
від 23.09.94 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Цим Законом передбачено такі положення:

1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні
валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати
заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних
днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення
зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення
поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з
моменту здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на
користь постачальника продукції, що імпортується, потребує
індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних
операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який
передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим
банком платежу на користь нерезидента.

3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для
забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами повинні
здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту
зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.

4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне
за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від
суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову
одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення
заборгованості.

5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3,
придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих
днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна
курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально
направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця
відноситься на результати господарської діяльності резидента.

6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку
виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації,
комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів
спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ — це доручення клієнта банку перерахувати грошові
кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює
переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей
банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У
зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується,
зокрема, для оплати:

• боргових зобов’язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

• рекламацій за поставку неякісної продукції;

• авансових платежів;

• розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється
від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському
обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені
контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти
на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом
більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.

2. Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у
кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від
імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують
регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником
(наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає
законодавчих обмежень.

Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує
на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує
суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а
ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити
одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він
розпоряджається товарами на свій розсуд.

3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних
інструкцій з документами з метою:

одержання акцепту або платежу залежно від угоди;

видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;

видачі документів на інших умовах.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:

• фінансові — документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом
(переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи);

• комерційні — документи, що надають право власності на товар і
супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право
власності).

Існує два види інкасо:

чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються
комерційними документами);

документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються
комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).

У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують
документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника.
Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до
покупця лише після оплати продукції.

Існує два різновиди документарного інкасо: документи проти платежу та
документи проти акцепту.

Техніка розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа.
Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку
експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове
доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера
покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через
свій банк проводить платіж.

У другому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму
банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку
імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку
експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий
кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку
погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку
експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризик неплатежу при
настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходи
щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином: товари,
призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження
до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає
клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.

4. Акредитив являє собою угоду, відмежовану від договору купівлі-продажу
або іншого контракту, на якому він може базуватися.

Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється
Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, які
розроблені Міжнародною Торговою Палатою і затверджені в 1993 р. Ці
Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно
з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта,
повинен зробити платіж третій особі або за наказом клієнта сплатити чи
акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти
проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов акредитива.

Інакше кажучи, документарний акредитив — це грошове зобов’язання банку,
яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на
користь експортера.

Банк, який видає зобов’язання, повинен виконати платіж експортеру або
забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє
акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк
погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він
довіряє своєму клієнту.

Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця документарні
акредитиви поділяються на:

безвідзивні;

відзивні

непідтверджені;

підтверджені;

У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзивні
акредитиви, оскільки безвідзивний акредитив може бути змінений чи
відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після
відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без
попереднього повідомлення експортера.

Непідтверджений акредитив означає, що банк експортера обмежується тільки
повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки в
тому випадку, якщо банк імпортера перерахує йому відповідну суму.

Підтверджений акредитив — це зобов’язання двох банків (один з яких, як
правило, знаходиться в країні експортера, а інший — у країні покупця).

Схема розрахунків за допомогою акредитива така. Після укладення
контракту, в якому передбачена акредитивна форма розрахунків, імпортер
звертається до свого банку з проханням виставити акредитив на
експортера. Банк виставляє акредитив і тим самим гарантує платіж
експортеру за умови, що будуть дотримані умови акредитива. Банк
імпортера просить банк експортера повідомити останнього про виставлення
акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива
(зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на
себе жодних зобов’язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю
гарантію надає тільки банк імпортера.

Банк імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого
підтвердження своє підтвердження акредитива. Підтвердження акредитива
банком експортера буде означати, що банк експортера також стає гарантом
платежу за акредитивом при дотриманні умов останнього. Таким чином,
підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного — в країні
імпортера, а іншого — в країні експортера).

Після відвантаження товарів експортер повинен подати у зазначений в
акредитиві банк документи, що відповідають умовам акредитива
(транспортні документи, копії рахунків-фактур та інші).

Документарні акредитиви можуть передбачати подання експортером разом з
іншими документами переказного векселя, виписаного постачальником на:

• банк імпортера;

• імпортера;

• інший банк, зазначений в акредитиві.

Якщо документи подані експортером і на думку перевіряючого банку
оформлені правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу
залежно від того, що передбачено умовами акредитива:

• негайний платіж по векселю;

• відстрочений платіж по векселю;

• акцепт векселя;

• облік векселя.

Ця форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при
додержанні останнім умов акредитива і дозволяє до того ж імпортеру
отримати короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт
чи облік торгового чи банківського векселя. Експортер також може
отримати платіж достроково шляхом обліку строкового векселя.

Крім вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резервний,
переказний, револьверний та компенсаційний.

Револьверний акредитив — це зобов’язання зі сторони банку-емітента
відновити акредитив до початкової суми після того, як він був
використаний.

У свою чергу, револьверний акредитив може бути комулятивним та
некомулятивним.

Комулятивний — це коли невикористані суми можуть бути додані до
наступного чергового внеску.

Некомулятивний — це коли додавання невикористаних своєчасно сум за
строками не проводиться.

Компенсаційний акредитив — це новий акредитив, відкритий на базі вже
існуючого, непереказного (базового акредитива) на користь іншого
бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздрібнюється на два
простих акредитиви:

• перший, який виставляється від імені зарубіжного покупця на
посередника в банку покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник;

• другий, який виставляється від імені посередника в його банку, при
цьому бенефіціаром є постачальник.

2. Фінансування експортно-імпортних угод

Комерційні банки надають своїм клієнтам ряд кредитів і послуг кредитного
характеру на проведення операцій, пов’язаних з експортом та імпортом
продукції.

Банківське кредитування здійснюється у таких формах:

акцепт векселів;

видача гарантій;

облік векселів;

підтвердження акредитивів;

кредитування по відкритому рахунку;

видача позички в іноземній валюті під контракт і під заставу.

Підтвердження акредитива застосовується як форма кредитування імпортера
і виражається в тому, що банк, який обслуговує імпортера, повинен: або
перевести в банк експортера на свій коррахунок суму коштів, зазначену в
акредитиві; або якщо на цьому рахунку достатньо коштів для виконання
акредитива, послати повідомлення оплатити акредитив зі свого коррахунку
без додаткового переказу грошей.

Підтвердження акредитива може проводити і банк експортера, але при цьому
збільшуються витрати імпортера при розрахунках акредитивами.

Кредитування по відкритому рахунку як форма кредитування
експортно-імпортних операцій може надаватися як у розрізі
міжбанківських, так і міжурядових відносин.

У міжбанківських відносинах такий рахунок відкривається в комерційному
банку, що обслуговує експортера. По цьому рахунку встановлюється ліміт
кредитування або кредитна лінія, в межах яких здійснюються платежі
експортеру. На цей же рахунок надходять платежі від імпортера.
Дозволяється наявність дебетового сальдо по відкритому рахунку в межах
ліміту і протягом певного періоду. При використанні ліміту оплата
експортно-імпортних операцій не проводиться (подібно до контокорентного
рахунку).

Кредит під контракт на виробництво продукції для експорту видається і
погашається у валюті.

Умови надання кредиту:

• наявність гарантії вітчизняного банку або гарантії зарубіжного
ділового партнера;

• наявність забезпечення. Як забезпечення по кредитах в іноземній валюті
банк може приймати акредитиви або платіжні гарантії, виставлені
іноземними банками-кореспондентами на користь позичальника чи його
гаранта.

Кредити видаються на звичайних комерційних умовах, однак з урахуванням
валютного курсу, що складається на валютному ринку по вільно
конвертованій валюті (ставку по іноземній валюті встановлюють
поквартально).

Джерело погашення кредиту — виручка в іноземній валюті.

Для отримання кредиту позичальник подає до банку заяву, в якій
зазначається така інформація:

мета, сума, термін кредиту;

найменування і кількість товару, що купують, його вартість, країна
придбання і валюта платежу (валюта, в якій товар оплачується), валюта
ціни (валюта, в якій товар оцінюється);

економічне обгрунтування кредиту;

джерела погашення кредиту в іноземній валюті.

До заяви додаються:

— гарантійний лист банку чи іноземного партнера;

— техніко-економічне обгрунтування кредиту, включаючи кошторис витрат по
кредитованому проекту і розрахунок окупності кредитованих витрат;

— графік поставки імпортного товару;

— розрахунок строків погашення кредиту і сплати процентів.

Після розгляду документів укладається кредитний договір. Позичальник
подає банку строкові зобов’язання, в яких обумовлюються суми і строки
погашення кредиту.

З позичкового рахунку оплачуються доручення клієнтів на проведення
розрахунків з іноземними партнерами.

Нарахування процентів починається з моменту виникнення позичкової
заборгованості.

Заходи впливу за несвоєчасну сплату процентів:

• припинення подальшого кредитування в іноземній валюті;

• дострокове погашення кредиту;

ooiaaUUE????????????

&

gdTHkh

gdTHkh

@[email protected]

&

gdTHkh

eAAeC„DZG¬M?NSBT–VRWnW„W¦WAeWRY?Z:\V]TbdeOef?g
h.h|hoi4jxjoooooooooeeeeoooooooooooooo

&

gdTHkh

w.wPw?wOwoooooooooooaOAe?????

&

gdTHkh

d? ¤E`„a$gdTHkh

‰b‰A‰e‰L?f‹?aOOOOOAe????©©©©?OO

&

gdTHkh

„A^„

&

^„

¤|¦c©|?ooooooccccccccccccossssNoo

$a$gdTHkh

gdTHkh

• збільшення розміру плати за кредит;

• блокування валютного рахунку позичальника і гаранта.

У процесі кредитування клієнтів в іноземній валюті особлива увага
приділяється техніко-економічному обгрунтуванню. Воно має містити таку
інформацію:

• терміни і графік проведення заходу;

• технологія реалізації валютної угоди;

• запланований обсяг іноземної валютної виручки;

• заплановані витрати, включаючи податки і мито;

• витрати на погашення кредиту і сплату процентів;

• непередбачені витрати;

• передбачуваний обсяг доходів, за рахунок яких може бути погашений
кредит.

Кредитування під заставу. Заставою можуть виступати грошові вимоги до
покупців в іноземній валюті і сама іноземна валюта, яка є у
позичальника.

3. Посередницькі операції комерційних банків з іноземною валютою

Під іноземною валютою розуміється як власне іноземні грошові знаки у
вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та
є законними платіжними засобами на території відповідної держав, так і
платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземки валюті або
монетарних металах.

Під валютній операціями розуміються операції, пов’язані з переходом
права власності на валютні цінності, з використанням валютних цінностей
в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей
та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, та операції,
пов’язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на
територію України або за її межі валютних цінностей.

Під торгівлею валютою розуміють купівлю-продаж іноземної валюти за
національну або інші конвертовані валюти.

Купівля та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку. При
цьому тут складається така система взаємовідносин:

між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;

між комерційними банками однієї і тієї ж країни;

між комерційними банками різних країн;

між комерційними та центральними емісійними банками;

між центральними емісійними банками.

У першій ланці з цих сфер валютного ринку ведеться роздрібна торгівля
іноземною валютою, а в решті — оптова торгівля. Торгівля валютою може
здійснюватись комерційними банками на комісійних засадах або за власний
рахунок.

Валюти розрізняють за двома ознаками:

1. Конвертованістю:

• вільно конвертована;

• неконвертована.

2. Строковістю:

• касова, або операція спот, при якій розрахунки між продавцем і
покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день
після укладення угоди;

• строкова, або форвардна угода, що передбачає розрахунок між продавцем
та покупцем валюти не раніше, ніж через два робочі дні після її
укладення за курсом, зафіксованим в угоді.

І касовою і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного
курсу в момент її укладення. Касові угоди укладаються за поточним
ринковим курсом — так званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам
ринок таких контрактів називають спотовим. Валютний курс, за яким
здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним
курсом, а ринок відповідно — форвардним.

Більш складним різновидом форвардної угоди є угода своп, що укладається
між банками і дозволяє їм тримати свою валютну позицію закритою, тим
самим запобігаючи ризику зміни курсу валюти. Валютні операції своп
полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій:
купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на
умовах форвард. Якщо продаж валюти проводиться на спотовому ринку і
одночасно укладається угода про купівлю тієї саиої валюти на форвардному
ринку, то це валютна операція своп, що має назву репорт. Якщо ж ідеться
про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з одночасним продажем на
форварді, то відповідну операцію називають депорт.

Валютна позиція банку — це співвідношення між сумою активів та
позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і
позабалансових зобов’язань у цій самій валюті. Різниця між сумою активів
у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією
щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який
наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в
іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний
ризик існує в банку, і навпаки.

Валютна позиція банку буває закритою і відкритою. Валютна позиція
називається закритою, якщо сума активів та позабалансових вимог
збігається із сумою балансових та позабалансових зобов’язань у кожній
іноземній валюті, а відкритою, — якщо сума активів та позабалансових
вимог не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов’язань.

Валютна позиція відкрита довга — це коли сума активів і позабалансових
вимог перевищує суму балансових і позабалансових зобов’язань. Якщо
відбувається навпаки, то відкрита валютна позиція називається короткою.

Валютна позиція банку визначається щоденно і окремо стосовно кожної
іноземної валюти. На розмір відкритої валютної позиції банку впливають
такі операції:

— купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як
поточні так і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та
інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах,
незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

— одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та
нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;

— купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за
іноземну валюту;

— надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду:

— погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті
(списання, якої здійснюється з гривневого рахунку витрат):

— інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній
валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній).

Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної
валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки
(списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до
перелічених операцій.

Обрахування загальної величини відкритої валютної позиції проводиться
таким чином:

визначається відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою як
різниця між сумою активів за балансовими та позабалансовими рахунками та
сумою пасивів за балансовими та позабалансовими рахунками. При цьому
довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка
відкрита валютна позиція — зі знаком мінус;

довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною валютою
переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ;

загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі
абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку у
гривневому еквіваленті за кожною іноземною валютою.

Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті є одним із методів
управління валютним ризиком. Зайнявши певну валютну позицію, можна
отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу,
оскільки:

довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу
іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу
іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.

Розмір прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у
валютних курсах.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі
структурного балансування активів та зобов’язань в іноземній валюті за
строками і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування.
До них відносяться: структурне балансування валютних потоків; зміна
строків валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування
платіжних вимог в іноземній валюті тощо.

Обмеження величини валютної позиції також може бути досягнене методами
штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових
операцій, таких як строкові валютні угоди, форвардні валютні контракти,
валютні ф’ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти.

Комерційні банки відіграють головну роль на валютних ринках, оскільки
вони:

купують і продають іноземну валюту, що сприяє безперебійності
розрахунків по міжнародних угодах;

допомагають учасникам зовнішньоекономічної діяльності уникати чи
зводити до мінімуму експозицію до іноземної валюти. Це ситуація, при
якій експортер або імпортер піддаються впливу валютного ризику, тобто
невизначеності фінансових результатів угоди.

Це досягається завдяки таким заходам:

1. Введенню банківського рахунку в іноземній валюті.

2. Наданню позички в іноземній валюті.

3. Укладанню форвардних валютних угод. При цьому банк дає згоду продати
або купити певну кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному
курсу для поставки її в майбутньому.

Експортери та імпортери можуть уникнути своєї експозиції до іноземної
валюти шляхом фіксації зі своїм банком обмінного курсу наступних
валютних надходжень або платежів.

Суми контрактів та тривалість форвардного періоду можуть довільними і
визначаються в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їхнім
потребам.

Основним питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень
обмінного курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція
купівлі-продажу валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не
втратити значних коштів на форварді, учасникам бажано мати прогноз зміни
валютних курсів і враховувати вплив відповідних чинників на процес
формування форвардних валютних курсів.

Для європейських умов, коли котирування показує кількість валюти за один
долар США, короткотерміновий (до року) форвардний курс можна розрахувати
за формулою:

,

де: ФКВ/Д — форвардний курс валюти до долара США;

СКВ/Д — спот-курс валюти до долара США;

КВ — річна відсоткова ставка за даною валютою;

КД — річна відсоткова ставка за доларом США;

n — форвардний період у днях;

Т — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Для розрахунку довготермінових форвардних курсів використовується
формула:

,

де: ФКВ/Д — форвардний курс валюти до долара США;

СКВ/Д — спот-курс валюти до долара США;

КВ — річна відсоткова ставка за даною валютою;

КД — річна відсоткова ставка за доларом США;

n — кількість років;

Приклад. Іноземна фірма має намір вкласти 300000 доларів США на термін 6
місяців. Є два варіанти вкладення коштів: євродоларовий депозит під 8%
річних або облігації внутрішньої державної позики уряду України під 23%
річних. На дату інвестування спот-курс гривні становив USD/UAH = 2,9700.

Необхідно проаналізувати дохідність та рівень ризику кожного з
напрямків вкладення коштів, а також переваги та недоліки укладання
форвардного валютного контракту.

Розв’язок: У першому варіанті валютний ризик відсутній, оскільки
іноземна фірма має у розпорядженні долари США і відсутня конвертація
однієї валюти в іншу. Дохід фірми в цьому разі складе, доларів США:

У другому варіанті фірмі необхідно обміняти долари США на гривні, шо за
спот-курсом складатиме 891000 грн. (300000 х 2,9700). Через 6 місяців
буде одержано дохід у розмірі, грн.:

Після закінчення терміну інвестування необхідно конвертувати основну
суму та одержаний дохід у долари США, але курс гривні на цей час може
змінитися. Отже, за другого варіанта існує валютний ризик, пов’язаний зі
зміною валютного курсу протягом 6 місяців.

При обміні доларів США на гривні в іноземної фірми утворюється відкрита
довга позиція за гривнями, яка принесе дохід у разі підвищення курсу
гривні і збитки — у разі його зниження. Якщо фірма вибирає цей варіант
вкладення коштів, то їй необхідно вирішити: узяти на себе валютний ризик
і залишити позицію відкритою чи хеджувати валютний ризик, уклавши
форвардну угоду. Якщо за 6 місяців курс не зміниться, то фірма отримає
дохід у розмірі 34500 дол.. та не втратить коштів на основній сумі. При
підвищенні курсу гривні до долара, фірма одержить додатковий дохід, який
виникає в результаті узятого нею на себе валютного ризику та сприятливої
кон’юнктури ринку. Але цей ризик може призвести і до недоодержання
запланованого доходу через зниження курсу гривні.

Якщо фірма вирішує застрахувати валютний ризик, то вона має укласти
форвардний контракт терміном на 6 місяців на суму 993465 грн. (891000 +
102465). Другий учасник угоди — український банк визначає форвардний
курс гривні через 6 місяців. Для цього використовується формула:

Банк пропонує курс USD/UAH = 3,1842, і в разі згоди інвестора такий
курс фіксується у форвардному контракті.

Через 6 місяців, одержавши за ОВДП загальну суму 993465 грн., фірма
реалізує форвардний контракт і одержує, доларів США:

993465 : 3,1842 = 311998,30 доларів США

Сума доходу в 11998,30 доларів США (311998,30 — 300000) майже дорівнює
ставці за євродоларовим депозитом у 8%. Отже, операція хеджування
валютного ризику захищає від збитків через несприятливу зміну курсу, але
й виключає можливість одержання додаткових прибутків.

Укладення форвардного валютного контракту за курсом USD/UAH = 3,1842 не
дає змоги іноземній фірмі скористатися значно вищим, ніж у
євродоларовому депозиті, рівнем дохідності ОВДП. Але укладення
форвардної угоди за будь-яким вищим курсом гривні до долара, ніж 3,1842,
може надати можливість одержання вищої дохідності, ніж у євродоларовому
депозиті.

4. Укладанню валютних опціонів. Вони дають власникам право (але не
зобов’язання) купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість
іноземної валюти по фіксованому курсу обміну. Існує два типи валютних
опціонів — опціони покупця і опціони продавця. Опціон покупця дає право
купувати, опціон продавця дає право продавати.

Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від
несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс
змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість
скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за
вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон
обмежує валютний ризик учасника ринку, пов’язаний зі змінами валютних
курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту
страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії.
Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу
валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості
періоду дії опціону.

Приклад. Українська фірма 12 жовтня відвантажила товар, за який має
одержати виручку на суму 700000 доларів США протягом листопада, але
точна дата надходження коштів невідома. Після одержання коштів фірмі
потрібно буде придбати гривні за долари США для закупівлі устаткування
на ринках України. Протягом періоду з 12 жовтня по 30 листопада
очікується підвищення курсу гривні відносно долара США. З метою
страхування валютного ризику фірма звертається до комерційного банку і
укладає з ним опціонний валютний контракт на таких умовах: опціон
продажу за доларами США на суму 700000 доларів США; термін з 01 по 30
листопада; ціна виконання USD/UAH = 2,5800; опціонна премія становить
50000 грн. Платіж у доларах США фірма одержала 26 листопада.

Необхідно визначити та проаналізувати результати опціонної валютної
угоди при різних спот-курсах на дату отримання коштів: а) USD/UAH =
2,5800; б) USD/UAH = 2,6400; в) USD/UAH = 2,5000.

Розв’язок:

1. У першому варіанті виконання опціону не надає переваг фірмі, оскільки
ціна виконання і спот-курс співпали. Фірма втратила опціонну премію в
розмірі 50000 грн., для банку ця ж сума є доходом.

2. У другому варіанті, коли курс змінився до рівня USD/UAH = 2,6400, то
фірмі вигідніше обміняти долари США за діючим курсом і одержати 1848000
грн. (700000 х 2,6400). У такому разі опціон втрачає свою доцільність.
Фірма втрачає опціонну премію 50000 грн., але виграє завдяки падінню
курсу гривні. Цей виграш становить 42000 грн. (1848000 — 1806000).
Результат для фірми — втрата коштів у розмірі 8000 грн. (50000 — 42000).
Сума доходів банку становить 50000 грн.

3. У третьому варіанті фірма пред’являє опціон до виконання і одержує
1806000 грн. (700000 х 2,5800). Якщо б фірма не придбала опціон, то 26
листопада при обміні доларів США за спот-курсом фірма одержала б 1750000
грн. (700000 х 2,5000). Виграш, як різниця між даними сумами, становить
56000 грн. (1806000 — 1750000). Результат для фірми — виграш коштів у
розмірі 6000 грн. (56000 — 50000), для банку — втрата коштів у розмірі
6000 грн. При підвищенні курсу гривні понад рівня 2,5000 фірма
отримувала б більші прибутки від операції з опціоном, а банк, навпаки, —
збитки.

Для проведення розрахунків за опціонною угодою відводять 2 робочі дні.
Тому валютний опціон має бути пред’явлений до виконання його власником
не пізніше як за 2 робочі дні до дати розрахунків за умови прийняття
рішення про його виконання.

Використання валютних опціонів фірмами для страхування валютних ризиків
доцільне у таких випадках:

коли час та сума валютних надходжень і платежів точно не визначені, а
отже, застосування форвардів та ф’ючерсів неможливе;

при захисті експортних або імпортних товарів, які чутливі до зміни цін,
виражених у конкретній валюті;

при публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;

для підтримки комерційної пропозиції на укладання контрактів із
зарубіжним партнером, які оцінюються в іноземній валюті.

Для банків основними напрямками використання валютних опціонів є
страхування відкритої валютної позиції та захист інвестиційного
портфеля, деномінованого в іноземній валюті.

Похожие записи