Реферат на тему:
Операції комерційних банків
Усі комерційні банки незалежно від форми власності, обсягу капіталу та
спеціалізації виконують три групи операцій: пасивні, активні та
операції, пов’язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури
(розрахункові та касові операції). Пасивні операції спрямовані на
створення кредитних ресурсів. У свою чергу активні операції — це
операції з розміщення кредитних ресурсів з метою отримання прибутку та
забезпечення ліквідності. Розрахунково-касові операції банків дають
змогу клієнтам здійснювати розрахунки в безготівковій формі та
отримувати готівкові кошти з поточних рахунків.
Окрім того, з числа названих операцій виокремлюють базові операції
банків. До них зараховують депозитні операції, розрахунково-касові
операції та кредитні операції. Звичайно, коло операцій, що їх виконують
банки, може бути значно ширшим, але саме ці операції є обов’язковими,
тому й мають таку назву.
Пасивні операції — це залучення банком коштів за рахунок власних і
запозичених джерел з метою створення кредитних ресурсів. Кредитні
ресурси комерційних банків у свою чергу поділяються на власні, позичені
та залучені.
Активні операції — це розміщення й використання банком кредитних
ресурсів з метою отримання прибутку і забезпечення ліквідності.
Характеристика пасивних операцій комерційних банків
Усі пасиви комерційного банку можуть бути класифіковані за джерелами
походження, термінами залучення і суб’єктами.
Особливістю банківського бізнесу є те, що тут використовується значна
частка позичених і залучених ресурсів, які часто становлять понад 90 %
обороту. Тому для комерційного банку важливими показниками є
платоспроможність і ліквідність. Від рівня цих показників банку іноді
залежить фінансове становище багатьох його клієнтів, які на банківських
рахунках тримають свої обігові кошти, а банк використовує їх як кредитні
ресурси.
Ліквідність банку — це його здатність виконувати свої зобов’язання по
строках і сумах. Ліквідність забезпечується певною структурою пасивних і
активних операцій.
Платоспроможність банку розуміють як достатність його власного капіталу
для покриття можливих збитків, пов’язаних з ризиком проведення активних
операцій. Мінімально допустимий рівень платоспроможності комерційних
банків, нижче якого у своїй діяльності вони не повинні опускатися,
нормується Національним банком України. Рівень платоспроможності
українських банків характеризують нормативи адекватності регулятивного
та основного капіталу. їх виконання для комерційного банку є
обов’язковим. Тому подальше нарощування обороту банку залежить, окрім
інших умов, від постійного збільшення його власних коштів (власного
капіталу) пропорційно зростанню активів.
До власного капіталу належать кошти засновників та акціонерів банку, а
також прибуток банку і створені за його рахунок фонди.
Пасивні операції банків з формування власних кредитних ресурсів
спрямовані на створення власного капіталу, який, у свою чергу,
формується з основного та додаткового капіталу.
Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає
передаванню, перерозподілу та має повністю покривати поточні збитки.
Додатковий капітал має менш сталі характеристики, його розмір може
змінюватися.
Основний капітал складається з фактично сплаченого та зареєстрованого
статутного капіталу та розкритих резервів (резерви, що оприлюднені
банком у фінансовій звітності), створених за рахунок нерозподіленого
прибутку.
Додатковий капітал складається з резервів під стандартну заборгованість
клієнтів та інших банків, прибутку поточного року та суб-ординованого
боргу:
ВК = ОК + ДК,
де ВК — власний капітал; ОК — основний капітал; ДК — додатковий капітал.
Регулятивний капітал розраховується як різниця власного капіталу і
відвернень власного капіталу.
Операції з формування залучених і позичених ресурсів називають пасивними
депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в
банківському балансі тимчасово вільних коштів клієнтів, що зберігаються
на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Клієнтами можуть
бути як юридичні, так і фізичні особи, які обслуговуються в банку, а
також інші банки, які відкривають кореспондентські та депозитні рахунки
в цьому банку.
Позичені кредитні ресурси банк купує на міжбанківському кредитному ринку
та у своїх клієнтів, відкриваючи їм строкові депозитні рахунки. Залучені
кошти банк отримує від клієнтів, які розміщують їх у банку на своїх
поточних і кореспондентських рахунках. Ознакою класифікації кредитних
ресурсів на залучені та позичені є умови їх використання комерційним
банком.
Так, за кожною сумою позичених коштів окремо банк або складає депозитний
договір з клієнтом, або підписує кредитну угоду з іншим банком, якщо
купує позикові кошти на міжбанківському кредитному ринку. Умови таких
угод обов’язково передбачають визначення термінів повернення коштів та
плату за їх використання, а в разі отримання коштів від інших банків
(міжбанківських кредитів чи депозитів) може передбачатися застава,
гарантія чи поручництво.
Окрім того, до позичених коштів належать кошти інвесторів, які банки
отримують через емісію та розміщення власних незабезпече-них боргових
зобов’язань (банківських векселів).
Позичені кошти комерційних банків є найбільш оперативною частиною
банківського капіталу щодо залучення, а тому вони здатні своєчасно
забезпечувати банку виконання зобов’язань.
Залучені кошти банк отримує без визначення окремих умов їх використання
(платності, повернення, строковості та забезпеченості) за кожною сумою.
Ці кошти клієнти банку, юридичні та фізичні особи, або
банки-кореспонденти розміщують на своїх поточних чи кореспондентських
рахунках, відкритих у банку. Умови використання цих коштів визначаються
при відкритті банком цих рахунків і є загальними для всіх сум, які на
них надходять.
Важливою для комерційного банку є класифікація кредитних ресурсів за
ознакою платності. Так, власні та залучені кошти банку можна вважати
безоплатними. Водночас позичені кошти завжди для комерційного банку
платні.
Здійснюючи пасивні депозитні операції, банки мають змогу користуватися
тимчасово вільними коштами клієнтів, що зберігаються на їхніх поточних,
кореспондентських і депозитних рахунках.
Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати: за категорією
клієнта банка:
• операції з отримання тимчасово вільних коштів юридичних осіб на
поточні, бюджетні, депозитні рахунки;
• операції з отримання тимчасово вільних коштів фізичних осіб на
поточні, депозитні рахунки;
• операції з отримання тимчасово вільних коштів банків-корес-пондентів
на кореспондентські та депозитні рахунки;
за строком:
• операції з отримання тимчасово вільних коштів клієнтів на рахунки до
запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські);
• операції з отримання тимчасово вільних коштів клієнтів на строкові
депозитні рахунки.
Мобілізовані здійсненням пасивних операцій кошти засновників, акціонерів
і клієнтів комерційні банки розміщують через проведення активних
операцій.
Характеристика активних операцій комерційних банків
Активи комерційного банку насамперед класифікуються за рівнем їхньої
ліквідності. Ліквідність активів — це їх здатність з певною швидкістю
трансформуватися у гроші або в інші платіжні засоби. Це найважливіша
властивість активів, тому що саме завдяки їй банк здатний виконувати
свої зобов’язання перед клієнтами в певні строки та за певними сумами.
За цією ознакою всі активи поділяються на первинні резерви, вторинні
резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери, основні
засоби банку і нематеріальні активи.
До первинних резервів належать активи, які в будь-який час банк може
використати для погашення своїх зобов’язань. Іншими словами, це активи,
які перебувають в абсолютно ліквідній формі. Іншою їх особливістю є те,
що вони не приносять банку доходу. До цієї групи активів належать:
• кошти на кореспондентських рахунках у центральному (національному)
банку;
• банкноти і монети в касі банку;
• кошти на кореспондентських рахунках в інших банках;
• платіжні документи у процесі інкасування.
Оскільки первинні резерви майже не приносять банкам доходу, вони
прагнуть максимально зменшити їх суму. Але це можливо до
певної межі, яка встановлена нормативними вимогами НБУ до мінімального
рівня миттєвої ліквідності комерційних банків.
Вторинні резерви — активи банку, які в досить короткий термін можуть
бути трансформовані в первинні резерви й використані для виконання
поточних платежів за зобов’язаннями банку. Ця група активів, окрім
високої ліквідності, є джерелом отримання прибутку банку. До цієї групи
активів банку належать:
• вкладення в короткострокові державні боргові зобов’язання;
• міжбанківські кредити на термін до семи днів.
Найдохіднішу групу активів комерційних банків становлять надані банком
кредити. Але проведення цих операцій пов’язано з високим ступенем
ризику. Тому процес наповнення кредитного портфелю банку певною мірою
контролюється НБУ. Так, Національний банк зобов’язує комерційні банки
резервувати частину прибутку для покриття можливих збитків від
проведення кредитних операцій. Також встановлюються нормативи обмеження
максимальних кредитних ризиків з метою диверсифікації кредитного
портфеля.
Вкладення в основні засоби — це довгострокові активи банку. За своєю
матеріальною формою та функціональним призначенням ці активи є для банку
найменш ліквідними. Але вони виконують важливу роль, забезпечують
нормальну діяльність комерційного банку.
Список використаної літератури:
Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю. А. Бабичевой. — М.:
Экономика, 1994. — 397 с.
Банковское дело: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П.
Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 480 с.
Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни “Банківські
операції” / Керівник авт. колективу А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 1998.—448
с.
Калина А. В., Кочетков А. А. Работа современного коммерческого банка;
Учеб.-метод, пособие. — К.; МАУП, 1997. — 224 с.
Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл, Р. Смит. — М.: СП
“Космополис”, 1991. —480 с.
Кочетков В. Н. Анализ кредитоспособности клиентов. Кредитные риски;
Учеб.-метод, пособие. — К.; УФИМБ, 1995. — 16 с.
Коцовсъка Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вовнюк М. Операції комерційних
банків; Курс лекцій. — Львів; Центр Європи, 1997. — 276 с.
Остапишин Т. П. Основи банківської справи; Курс лекцій. — К: МАУП,
1999.— 112 с.
Основы банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза. — К.; Либра, 1994.— 330
с.
Платіжні системи; Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / В. А.
Ющенко, А. С. Савченко, С. Л. Цокол та ін. — К.; Либідь, 1998. —416 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
