РЕФЕРАТ

Національний банк України в банківській системі України, його
призначення, функції та організаційна структура.

Формування банківської системи України почалося з побудови незалежної
суверенної держави і прийняття Декларації „ Про державний суверенітет
України ” від 19 липня 1990р. та Закону України „Про економічну
самостійність” від 3 серпня 1990р.,в яких було визначено, що Україна на
своїй території самостійно організовує банківську справу і грошовий обіг
і створює банківську систему.

Банківська система ? складова фінансової системи країни, що підпадає під
загальну дію економічних законів, які діють у громадянському
суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов’язаною, має
загальну мету і завдання.

Банківська система виступає складовою кредитної системи держави і являє
собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та
спеціалізацією національних банківських установ, що існують в межах
єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в
певний проміжок часу (певний історичний період).

Діюча в Україні банківська система виникла на основі прийнятого
Верховною Радою України 20 березня 1991 року Закону України „ Про банки
і банківську діяльність”. Відповідно до цього закону сучасна банківська
система України представлена двома рівнями банків :

Національній Банк України з відповідною мережею своїх установ і своїми
філіями;

комерційні банки різних організаційно-правових форм, різної
спеціалізації і сфери діяльності.

В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка основана на
взаємовідносинах між банками у двох площинах ? по вертикалі та по
горизонталі. По вертикалі ? відносини підлеглості між центральним
банком, як таким, що керує, управляє і низовими ланками ? комерційними
банками; по горизонталі ? відносини рівного партнерства між будь-якими
низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій,
пов’язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає
можливість враховувати інтереси двох категорій клієнтів ? комерційних
банків і урядових структур, причому перевага надається функціям „ банк
банків „ та управлінню діяльністю банківських установ з метою
регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових
послуг. Національний банк України є центральним банком України,
особливим центральним органом державного управління, юридичний статус,
завдання, функції, повноваження і принципи організації якого
визначаються Конституцією України, Законом „Про Національний банк
України” та іншими законами України.

Центральний банк держави має бути єдиним емісійним центром, що як
публічна установа держави користується монопольним правом грошової
емісії на території держави. Він має бути банком держави, який
зобов’язується підтримувати загальнодержавні економічні програми, якщо
вони не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути
банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який
надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування
на певних умовах і у разі тимчасового дефіциту ліквідних коштів.
Центральний банк також має залишатися органом банківського нагляду і
контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і
компетентності в національній кредитно-фінонсовій системі.

Отже, можна говорити про подвійну правову природу центробану, який , з
одного боку, є органом державного управління у сфері банківської
діяльності, а з іншого ? займається господарською діяльністю.

Міжнародною банківською практикою розроблено і перевірено ряд базових
факторів, що становлять умови діяльності центрального банку, до яких
належать:

система чинних законів;

ступінь незалежності центрального банку від органів державної виконавчої
влади;

взаємодія з банківською системою і кредитними установами країни.

Ці чинники вимагали свого закріплення у нормативно-правових актах, що
встановлювали правовий статус НБУ ма врегулювали його взаємовідносини з
органами державної влади, визначали його місце в системі органів
державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежності банку
при хдійсненні його функцій

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є
об’єктом права державної власності і перебуває у його повному
господарському віданні.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва
в Україні, а також представництва за її межами.

Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку
із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку
є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню
стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, —
цінової стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних
засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну
політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує
її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує
систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій,
бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему
грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики
платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських
технологій, створює, координує та контролює створення електронних
платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської
діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської
діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних
карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську
перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав,
міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво
здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень
валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній
валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими
фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на
здійснення валютних операці;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та
здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних
відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших
цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і
монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у
системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в
разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює
мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї
компетенції, визначеної законом.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією
центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральгий банк
спроможний виконувати своє основне завдання ? забезпечувати стабільність
грошової одиниці.

Враховуючи взаємозв’язок між незалежністю центрального банку та
особливостями застосування інструментів грошово-кредитної політики,
можна говорити про явний політичний вплив з боку уряду або
представницьких органів чи його відсутність у визначенні інструментів
монетарної політики.

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у
сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення
стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в
економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення
зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни.
Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в
досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною
зайнятістю та відсутністю інфляції.

Відповідно до пріорітетів економічних напрямів країни центральний банк
здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням таких інструментів
регулювання грошового обігу та обсягу кредитування в господарстві:

непрямих методів ? облікова ( дисконтна ) та ломбардна політика, а також
політика на відкритому ринку;

прямих або адміністративних методів ? переоблікове контингентирування,
політика обов’язкових резервів та різні селективні методи.

Окреме місце в забезпеченні стабільного функціонування банківської
системи в цілому відводиться банківському наглядові. Банківський нагляд
має базуватися на нормах спеціального банківського законодавства, що
пристосоване до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником
монетарної політики і саме ця його функція, в першу чергу потребує
наявності сильної і пристосованої до ринкових умов банківської системи.
Таким чином, завдання банківського нагляду тісно пов’язані і
визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що
означає і здійснює грошово-кредитну політику в державі. Крім того,
банківський нагляд забезпечує додержання стандартів та нормативів
суб’єктами, що контролюються банківськими законами і положеннями.

Однією з основних функцій центробанку є спрямування банківського нагляду
на підтримку надійності й ефективності окремих банків, щод забезпечити
стабільність і нормальне функціонування всієї системи. Служби
банківського нагляду здійснюють наглядові функції, спрямовані на оцінку
й стримування численних ризиків для недопущення їх збитковості,
неліквідовності й банкрутства.

З метою підвищеня ефективності банківського нагляду і наближення його до
вимог світових стандартів в жовтні 2000 року Правління НБУ прийняло
постанову про реорганізацію банківського нагляду. Нею було передбачено
встановлення перехідного періоду протягом 2001-2005рр. для підготовки
виведення банківського нагляду з-під контролю НБУ і створення
самостійного наглядового органу.

Спеціальним органом у системі НБУ на який покладено забезпечення
проведення всебічного і постійного банківського нагляду, є Генеральний
департамент банківського нагляду, а також департаменти інспектування та
моніторингу банків; реєстрації та ліцензування банків; реорганізації і
ліквідації банків. Директори зазначених банків підпорядковуються
директорові Генерального департаменту банківського нагляду.

Операції з банківського нагляду виконують також відділи банківського
нагляду за діяльністю комерційних банків, створені в регіональних
відділеннях НБУ. До складу входять 3 сектори:

сектор реєстрації та ліцензування;

сектор аналізу та контролю економічних нормативів;

сектор інспектування.

Основним завданням відділу є здійснення контролю і нагляду за
додержанням банками чинного законодавства України та нормативних актів
НБУ і забезпечення функціонування банківських установ на основі
принципів безпечної і стабільної діяльності.

Із січня 2001 року наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх
підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України
та закордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших
юридичних і фізичних осіб у частині здійснення банківської діяльності (
ч.2 ст.67 ЗУ „ Про банки і банківську діяльність” ), крім того НБУ має
право проводити перевірку осіб, які охоплюються його наглядовою
діяльністю, для додержання зоконодавства щодо банківської діяльності.
При здійсненні перевірки центральний банк має право вимагати від цих
осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки.
Інспектовані особи зобов’язані подавати НБУ затребувану інформацію у
визначений ним строк.

Об’єктом перевірки Національного банку України може бути також особа,
щодо якої є достовірна інформація про здійснення нею банківської
діяльності без банківської ліцензії.

В Україні запроваджено змішану форму банківського нагляду, яка
передбачає зосередження функцій нагляду в рамках центрального банку у
тісній взаємодії з органами внутрішнього та зовнішнього аудиту. Під час
здійснення банківського нагляду Національний банк України може
користуватися послугами інших установ за окремими угодами. Як і в
країнах континентальної Європи, в Україні здійснення банківського
нагляду відбувається із застосуванням дистанційного контролю та
інспектування на місцях.

Отже, метою банківського нагляду є :

впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в
інтересах функціонування банківської системи та економіки держави в
цілому;

забезпечення ефективної та надійної роботи банків, їх спроможності
задовольнити потреби, вимоги та претензії своїх клієнтів;

забезпечення відповідності діяльності банківської системи
грошово-кредитній політиці центробанку, враховуючи той фактор, що
регулювання може суперечити меті їх діяльності;

забезпечення додержання законів, нормативно-правових актів Національного
банку України, яким встановлено правила, що передбачають відповідний
рівень професіоналізму та компетентності ведення банківської справи.

Конституція України визначила головні аспекти діяльності Національного
банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної і
валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах
влади. Наявність владних повноваженьє однією з найважливіших ознак
Національного банку України, що свідчить про право центробанку
встановлювати формально-обов’язкові правила поведінки і домагатися
здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу.
Національний банк Україниє центром банківської системи і виступає
одночасно у двох іпостасях ? як орган держави, що виконує функцію
забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр
самоврядування банківської системи.

Прийнятий у 1999р. Закон України „Про Національний банк України” заклав
нові підходи щодо організаційної структури та правового статусу органів
управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та
статусним законом керівними органами центробанку держави є Голова НБУ,
Рада НБУ та Правління НБУ.

Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою
України за поданням Президента України більшістю від конституційного
складу Верховної Ради України строком на п’ять років.

Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України
за поданням Президента України у таких випадках:

1) закінчення строку повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні
кримінального злочину;

3) у зв’язку з заявою про відставку за політичними або особистими
причинами, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом
України;

4) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або
визнання безвісно відсутньою;

5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце
проживання;

6) за поданням Президента України в межах його конституційних
повноважень.

Голова Національного банку виконує такі функції:

1) керує діяльністю Національного банку;

2) діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без
доручення у відносинах з органами державної влади, з банками,
фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими
установами і організаціями;

3) головує на засіданнях Правління Національного банку;

4) підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази
та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком;

5) розподіляє обов’язки між заступниками Голови Національного банку;

6) видає розпорядчі акти, обов’язкові до виконання усіма службовцями
Національного банку, його підприємствами, установами;

7) приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності
Національного банку, крім віднесених до виключної компетенції Ради
Національного банку та Правління Національного банку відповідно до цього
Закону;

8) одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та
Президентом України за діяльність Національного банку.

Голова Національного банку має одного першого заступника та трьох
заступників, які призначаються та звільняються ним за погодженням з
Радою Національного банку.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного
банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова
Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою
України за поданням Президента України, входить до складу Ради
Національного банку за посадою.

Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має
вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі
економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах
законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади
України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи
економічною тематикою.

Президент України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом
прийняття відповідного Указу.

Верховна Рада України призначає сім членів Ради Національного банку
шляхом прийняття відповідної Постанови. Строк повноважень членів Ради
Національного банку — сім років, крім Голови Національного банку, який
входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним
повноважень за посадою.

Члени наглядової ради державного банку виконують свої функції без
отримання будь-якої матеріальної винагороди.

Наглядову раду державного банку очолює голова, який обирається
наглядовою радою зі складу її членів.

Засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше десяти її
членів.

Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від
загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової ради
державного банку.

Припинення повноважень членів Ради Національного банку відбувається у
зв’язку із закінченням строку їх повноважень або у разі:

а) власного бажання, за умови подання письмової заяви;

б) припинення їх громадянства або виїзду за межі України на постійне
місце проживання;

в) набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні
кримінального злочину;

г) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або
визнання безвісно відсутньою.

Повноваження призначеного складу Ради Національного банку достроково
припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом України або
Верховною Радою України у зв’язку з тим, що виконання Основних засад
грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило
стабільність грошової одиниці України. У цьому разі Президент України та
Верховна Рада України зобов’язані кожен звільнити своїх представників та
призначити новий склад Ради Національного банку. Рада Національного
банку:

1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та
основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15
вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх
Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням
Основних засад грошово-кредитної політики;

2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан
соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо
внесення відповідних змін до неї;

3) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

4) затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає
Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня
поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення
до проекту Державного бюджету України на наступний рік;

5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу
Національного банку;

6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки
Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує
бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних
друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного
банку;

7) затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису
Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

8) затверджує рішення Правління Національного банку про участь у
міжнародних фінансових організаціях;

9) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах
розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального
розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на
економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань
банківської діяльності;

вдосконалення платіжної системи;

інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного
банку;

10) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу
політики державних запозичень та податкової політики на стан
грошово-кредитної сфери України;

11) з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної
політики має право застосування відкладального вето щодо рішень
Правління Національного банку з питань:

а) диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

б) лімітів позабалансових зобов’язань;

в) формування резервів, покриття фінансових ризиків;

г) порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

д) мінімального розміру золотовалютних резервів;

е) з інших питань, віднесених до її компетенції.

Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одного разу на
квартал.

Голова Ради Національного банку обирається Радою Національного банку
строком на три роки.

Голова Ради Національного банку:

організовує засідання Ради Національного банку і головує на них;

скликає позачергові засідання за своєю ініціативою або за наполяганням
не менше однієї третини від загальної кількості членів Ради
Національного банку, а також на вимогу Голови Національного банку;

здійснює інші повноваження і функції відповідно до Регламенту Ради
Національного банку України;

Голова Ради Національного банку має заступника, який обирається Радою
Національного банку строком на три роки.

Звільнення Голови Ради Національного банку або його заступника протягом
строку його повноважень здійснюється:

у зв’язку із закінченням строку його повноважень;

за власним бажанням, за умови подання письмової заяви;

у разі систематичного невиконання своїх обов’язків за станом здоров’я
протягом чотирьох місяців.

Правління Національного банку згідно з Основними засадами
грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та
інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію
грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно
до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю
Національного банку.

Правління Національного банку:

1) приймає рішення:

щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для
реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до
прийнятих рішень Ради Національного банку з цих питань та необхідності
забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної
валюти;

про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;

про зміну процентних ставок Національного банку;

про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності;

щодо лімітів позабалансових зобов’язань Національного банку;

про формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного
банку;

щодо розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до Державного
бюджету України;

щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку;

про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює
Національний банк;

про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для
забезпечення кредитів Національного банку;

про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

про встановлення економічних нормативів для банків;

про розмір та порядок формування обов’язкових резервів для банків;

про застосування заходів впливу до банків та інших осіб, діяльність яких
перевіряється Національним банком відповідно до Закону України “Про
банки і банківську діяльність” ;

про створення та ліквідацію підприємств, установ Національного банку;

про участь у міжнародних фінансових організаціях;

про купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності Національного
банку;

щодо встановлення плати за надані відповідно до закону послуги
(здійснені операції).

2) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт
Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік
та інші документи і рішення відповідно до статті 9 цього Закону;

на вимогу Ради Національного банку надає для інформування бухгалтерські,
статистичні та інші відомості щодо діяльності Національного банку та
банківської системи України, необхідні для виконання її завдань;

3) визначає організаційні основи та структуру Національного банку,
затверджує положення про структурні підрозділи та установи Національного
банку, статути його підприємств, порядок призначення керівників
підрозділів, підприємств та установ;

4) затверджує штатний розпис Національного банку та форми оплати праці;

5) установлює порядок надання банківських ліцензій банкам, інших
ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а
також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом;

6) видає нормативно-правові акти Національного банку;

7) затверджує Регламент Правління Національного банку;

8) виконує функції, передбачені статтями 3, 23, 28, 60 і 64 цього
Закону, та інші функції, що випливають із основної мети діяльності
Національного банку.

Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку.

Кількісний та персональний склад Правління Національного банку
затверджується Радою Національного банку за поданням Голови
Національного банку.

Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління
Національного банку за посадою.

Національний банк організується та функціонує відповідно до загальних
правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно з
ст.22 Закону України „ Про Національний банк України” до системи НБУ
входять: центральний апарат, філії ( територіальні управління ),
розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного
паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані
підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці і
підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Конституція України від 28 червня 1996 року.

Закон України „ Про банки і банківську систему” від

07. 12. 2000 р.

Закон України „ Про Національний банк України „ від

20. 05. 1999 р.

Орлюк О. П. Фінансове право: навч. посібник. ? К.: Юрінком Інтер, 2003.
? 528с.

PAGE

PAGE 17

Похожие записи