Реферат на тему

Національний банк України — центр методичного забезпечення організації
бухгалтерського обліку в банках

План

1.Суть і види обліку

2. Принципи організації бухгалтерського обліку в банках

3. Організація бухгалтерського обліку в банках

1. Суть і види обліку

Для нормального функціонування будь-якої ланки економіки необхідно,
щоб суб’єкти господарювання мали правдиву, об’єктивну інформацію
про стан матеріальних та фінансових ресурсів як на своєму підприємстві,
в товаристві чи організації, так і в партнерів. Таку інформацію дає
облік, який не тільки відображає реальні господарські процеси, а й
активно впливає на них. Отже, облік — це важлива функція управління
господарством. У ній одночасно поєднуються різні види управлінських
робіт, завдяки чому облік виконує такі важливі функції, як інформаційну,
контрольну та аналітичну.

Облік — це спостереження, вимірювання та реєстрація фактів, процесів,
подій природи або суспільного життя. Якщо облік здійснюється над
об’єктами господарського характеру, то він називається господарським.

В економічній літературі найпоширенішою є класифікація господарського
обліку залежно від призначення облікової інформації, складу об’єктів і
способів отримання даних: виділяють оперативний, статистичний та
бухгалтерський облік. Вони тісно пов’язані між собою і доповнюють один
одного.

Оперативний облік здійснюється безпосередньо на місці та забезпечує
реєстрацію певних виробничих та комерційних операцій, які не мають
безпосереднього відображення на рахунках бухгалтерського обліку або
відображаються на них в іншому аспекті. Він застосовується для
оперативного планування та поточного спостереження за окремими
операціями. В банках, наприклад, оперативно обліковуються зміни залишків
на поточних рахунках клієнтів під час надходження коштів та оплати
документів протягом операційного часу. Якщо підприємство або установа
використовує електронно-обчислювальну техніку, то оперативний облік
базується на програмному забезпеченні автоматизованого збирання,
оброблення та накопичення даних, необхідних різним користувачам
облікової інформації для прийняття відповідних рішень.

Статистичний облік являє собою систему вивчення, узагальнення і контролю
масових явищ, що характеризують закономірності та тенденції розвитку
господарства. Кількісну сторону масових явищ статистичний облік вивчає в
нерозривному зв’язку з їхньою якісною характеристикою. Дані
статистичного обліку допомагають аналізувати різні процеси та
прогнозувати подальший їх розвиток. При цьому для вивчення досліджуваних
об’єктів застосовуються спеціальні способи та прийоми: спостереження,
групування, середні та відносні числа, індекси, динамічні ряди тощо.

Бухгалтерський облік — це спосіб безперервного і суцільного
документального спостереження, вимірювання та відображення господарської
діяльності окремого підприємства, організації, установи з метою
забезпечення користувачів обліковою інформацією для прийняття
відповідних рішень. На відміну від інших видів обліку бухгалтерський
облік базується на:

безперервному, суцільному і послідовному відображенні господарських
коштів та операцій;

документуванні усіх господарських процесів; узагальненні даних у
грошовому (вартісному) виразі; подвійному відображенні стану та змін
господарських фактів на основі теорії двоїстості;

використанні специфічних способів і прийомів (оцінка, інвентаризація,
рахунки, подвійний запис, баланс тощо).

Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділяється на
фінансовий та управлінський. Кожний із зазначених видів бухгалтерського
обліку має свої мету, призначення, користувачів облікової інформації і
відіграє свою роль в управлінні підприємством, організацією або
установою.

Фінансовий облік охоплює сукупність правил та процедур, що забезпечують
підготовлення та оприлюднення інформації про результати
фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації
відповідно до вимог чинних законодавчих актів. Іншими словами,
фінансовий облік має забезпечити відображення усіх господарських
операцій за звітний період, а також складання встановленої
бухгалтерської (фінансової) звітності, призначеної для внутрішніх і
зовнішніх користувачів.

Об’єктами фінансового обліку, які підлягають обов’язковому відображенню,
є:

активи і пасиви підприємства (установи, організації);

джерела власних засобів;

витрати за їх елементами і доходи за їх видами;

фінансові результати діяльності підприємства та їх розподіл;

господарські операції і процеси, що здійснюються із зазначеними вище
об’єктами.

Фінансовий облік дає змогу визначити результати господарської діяльності
звітного періоду (прибуток або збиток) і його мають вести всі
підприємства (установи, організації) незалежно від видів діяльності та
форм власності. За даними фінансового обліку складається фінансова
звітність, яка використовується внутрішніми та зовнішніми користувачами.
Фінансова звітність не є комерційною таємницею, регулюється державою і
стандартами різних рівнів. Інколи фінансовий облік називають зовнішнім
обліком.

Управлінський облік здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності з
метою забезпечення внутрішніх інформаційних потреб керівництва для
планування, аналізу, контролю і прийняття відповідних рішень. При цьому
головним є своєчасне одержання достовірної інформації про доходи і
витрати як на підприємстві (установі, організації) в цілому, так і в
окремих його структурних підрозділах, а також про фінансові результати,
що вже попередньо відображені у фінансовому обліку. Однак в
управлінському обліку витрати перегруповуються за їхнім цільовим
призначенням, тобто за видами продукції (послуг), регіонами тощо.
Аналогічно групують доходи і фінансові результати суб’єкта
господарювання. У межах управлінського обліку виробничих підприємств
здійснюється детальний облік витрат та калькулювання собівартості
виробленої ними продукції або наданих послуг.

На відміну від фінансового обліку, який регулюється законодавчо та
національними чи міжнародними стандартами, управлінський облік
самостійно організується суб’єктами господарювання виходячи із
особливостей видів їхньої діяльності, структури і розмірів підприємства
(організації, установи), потреб та вимог управління.

Господарюючі суб’єкти самостійно розробляють структуру і зміст
внутрішньої звітності, а також визначають періодичність її складання та
подання на різні рівні управління.

2. Принципи організації бухгалтерського обліку в банках

Організація бухгалтерського обліку в банках базується на використанні
загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах. Основними принципами
бухгалтерського обліку є: І. Принцип безперервності діяльності. Він
означає, що банківська установа постійно функціонує і продовжуватиме
свою діяльність у майбутньому необмежений період. Власники банку не
мають наміру його ліквідувати, продати або скоротити масштаби
діяльності. Відповідно до цього принципу господарські засоби
враховуються у балансі за їхньою фактичною собівартістю, а не за
ринковою ціною. Якщо ж з’являються ознаки, що банківська установа
припинить свою діяльність і буде ліквідована повністю або зменшена
кількість її філій, застосовуються інші правила бухгалтерського обліку.
В цьому разі активи банку оцінюються за ринковою (ліквідаційною)
вартістю.

Принцип постійності. Цей принцип вимагає від банків протягом тривалого
часу керуватися одними й тими самими правилами і

методами бухгалтерського обліку. Зміни обраних методів і правил

обліку мають бути обгрунтовані (наприклад зміни в законодавчій

базі) та докладно описані в додатку до фінансової звітності. При

цьому необхідно забезпечити порівнюваність із фінансовими звітами за
минулі періоди.

Принцип обачливості (обережності). Цей принцип передбачає, що активи й
пасиви мають бути оцінені та відображені в обліку

розумно, з достатньою мірою обережності. За даним принципом до

ходи обліковуються, коли можливість їх отримання стає цілком

очевидною, а витрати та збитки — коли їх здійснення є ймовірною,

можливою подією. Принцип обачливості дає змогу уникнути зави

щення оцінки активів і доходів, а також недооцінки зобов’язань і

витрат. Передбачені потенційні збитки мають бути відображені в

результатах звітного періоду, а не переноситися на наступні. Реалізація
цього принципу вимагає ведення банками спеціальних рахунків сумнівних
активів, резервів під знецінювання активів та можливих утрат за
сумнівними активами, резервів під ризики та платежі.

Принцип нарахування. Згідно з цим принципом доходи й витрати
відображаються в обліку в тому звітному обліковому періоді, в

якому вони були нараховані або зроблені, незалежно від того, коли

фактично були отримані чи сплачені гроші. Безперервна діяльність

суб’єкта господарювання передбачає виділення звітних періодів для

складання необхідної звітності та виявлення результатів господарсь

кої діяльності. Найчастіше звітний період збігається з календарним
роком, а проміжними звітними періодами є поквартальні та/або місячні.

Принцип реалізації (дати операції). Згідно з цим принципом

доходи від реалізації продукції (надання послуг), а також витрати

відображаються в обліку в день їх здійснення, тобто в день виникнення
прав (активів) або зобов’язань (пасивів), незалежно від того,

коли фактично було отримано чи сплачено гроші за ними.

Принцип окремого відображення активів та пасивів. За даним

принципом всі рахунки, на яких вони обліковуються, є активними

або пасивними, за винятком рахунків прибутків та збитків, пере

оцінки, а також клірингових, транзитних та технічних банківських

рахунків. Іншими словами, статті активів та пасивів оцінюються окремо і
відображаються в розгорнутому вигляді, вони не повинні

сальдуватись у балансі.

Прийнятність вхідного балансу. Цей принцип означає, що за

лишки за рахунками на початок поточного звітного періоду мають

відповідати залишкам на кінець попереднього звітного періоду.

Власне, цей принцип означає реалізацію поділу безперервної діяльності
банку на звітні періоди.

Принцип суттєвості. Даний принцип означає, що в обліку

мають бути відображені всі суттєві (важливі) події або господарські

операції. Водночас несуттєві події чи факти не повинні відображатися в
обліку. Зауважимо, що визначення суттєвості може бути

суб’єктивним.

Принцип собівартості. Згідно з цим принципом активи й пасиви
обліковуються за фактичними витратами на їх придбання або

виникнення. Активи та зобов’язання в іноземній валюті переоцінюються на
звітну дату за офіційним курсом Національного банку

України, що діяв на останній робочий день звітного періоду.

Принцип відкритості. Відповідно до цього принципу фінансові звіти мають
бути достатньо якісними і детальними, щоб уник

нути двозначності, достовірно відображати фінансовий стан установи та
результати її діяльності за звітний період. Звітність має бути

чітко складеною, зрозумілою для користувачів та супроводжуватися

пояснювальною запискою.

Принцип консолідації. Згідно з цим принципом, якщо уста

нова має філіали, дочірні та спільні підприємства, вона повинна

складати зведену фінансову звітність у цілому по банку, в якій буде

відображена економічна ситуація загалом. Під час підготовки до

складання зведеної фінансової звітності необхідно: уніфікувати рахунки
дочірніх та спільних підприємств; здійснити зведення статей

балансу; зменшити валюту балансу на залишки за взаємними розрахунками та
вкладеннями.

Перевага змісту над формою. Цей принцип означає, що операції
відображаються відповідно до їхньої економічної суті, а не

юридичної форми. Так, операції з обліку векселів, фінансовий лізинг
відображені в плані рахунків банків відповідно до їхньої економічної
суті, тобто як кредитні операції.

Облік, грунтуючись на зазначених принципах, має забезпечити одержання
достовірної, якісної, своєчасної та доступної для розуміння інформації з
метою прийняття її користувачами відповідних рішень.

3. Організація бухгалтерського обліку в банках

Бухгалтерський облік у банківській системі України організується
Національним банком з урахуванням діючих у міжнародній практиці
принципів та стандартів бухгалтерського обліку та чинного національного
законодавства. Найбільш жорстко регулює Національний банк України
фінансовий облік. Управлінський облік, як зазначалося, банки організують
самостійно, залежно від особливостей діяльності, структури, потреб
управління. Бухгалтерський облік у банках має грунтуватися на єдиних
методологічних засадах. Методологія відображення в обліку окремих
банківських операцій, використання визначених у межах чинного
законодавства принципів, способів, прийомів та процедур ведення
бухгалтерського обліку фіксуються у відповідному документі банку
(наприклад у наказі), котрим визначається облікова політика банку. Зміни
положень облікової політики та їхні причини викладаються окремо у
пояснювальній записці до річного звіту банку.

Господарські операції, тобто факти підприємницької та іншої діяльності,
що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових
результатів, відображаються у бухгалтерському обліку методом їх
суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах
здійснюються на підставі первинних документів, тобто письмових свідоцтв,
що фіксують, підтверджують господарські операції та надають юридичної
сили даним бухгалтерського обліку.

Первинні документи складаються у момент проведення кожної господарської
операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення.
Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передавання
їх для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність наведених
у документах даних несуть особи, які склали і підписали ці документи.
Банківські документи підписуються особисто, а у разі їх складання на
обчислювальних машинах — у вигляді паролю або іншим способом
авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила
господарську операцію. У документах забороняються виправлення і
підчищення.

Банківські документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні
мати обов’язкові реквізити, перелік яких, залежно від виду документів,
може визначатися законами України, нормативними документами
Національного банку України, інших міністерств та відомств (у межах
їхньої компетенції), а також самим банком. Залежно від характеру
операції, технології оброблення даних до документів можуть включатися
додаткові реквізити.

*

?

, ° 0

°

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

h?

ються банками самостійно з дотриманням загальних методологічних засад.
Банки, що складають облікові регістри на машинозчитувальних носіях,
повинні забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для
читання вигляді. На вимогу контрольних або судових органів та своїх
клієнтів банк зобов’язаний зробити копії таких регістрів на паперовому
носії.

Інформація про господарські операції банку за звітний період з облікових
регістрів переноситься у згрупованому вигляді до фінансових
(бухгалтерських) звітів.

З метою упорядкування руху та своєчасного відображення господарських
операцій у бухгалтерському обліку банки встановлюють графіки
документообороту. Документооборот за банківськими операціями —
послідовне переміщення розрахунково-грошових документів з часу їх
виписування або надходження ззовні до закінчення операцій за робочий
день і здавання в поточний архів. Графік документообороту встановлює
чітко визначений рух (переміщення) документів між банком і клієнтами,
між різними установами банків, кількість підрозділів банку та
виконавців, через які проходить кожен первинний документ, визначає
максимальний термін його перебування в підрозділі, терміни для
відображення в обліку.

Документооборот залежить від специфіки виконання тих або інших
банківських операцій, структури обліково-операційного апарату банку,
автоматизації обліку тощо. Тому порядок проходження документів усередині
банку визначається ним самостійно з урахуванням вимог, які встановлює
Національний банк України до окремих операцій. При цьому мають
дотримуватися основні правила документообороту:

кожний документ підлягає попередньому контролю;

документи за безготівковими розрахунками спочатку відображаються за
дебетом рахунків платників, а лише потім — за кредитом рахунків
одержувачів;

прибуткові касові документи відображаються в обліку після

прийняття грошей касою, а видаткові направляються в касу для

оплати тільки після відображення їх за рахунками бухгалтерського

обліку.

Графіки документообороту за різними операціями банку можуть набувати
різної форми. Вони можуть оформлятися у вигляді схеми або переліку робіт
зі створення, перевірки та оброблення документів, що виконуються кожним
підрозділом банку, а також усіма виконавцями із зазначенням їхнього
взаємозв’язку і термінів виконання робіт. Наголосимо, що однією з умов
надання Національним банком України комерційним банкам ліцензії на
здійснення банківських операцій є наявність у них відповідних внутрішніх
документів, які регламентують здійснення комерційним банком діяльності,
що згідно з чинним законодавством підлягає ліцензуванню.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності
банки проводять інвентаризацію коштів, грошових зобов’язань та майна.
Інвентаризація — це спосіб бухгалтерського обліку, що забезпечує
відповідність облікових даних про наявність коштів, грошових зобов
‘язань та майна їхній фактичній наявності. Залежно від повноти охоплення
коштів (зобов’язань, майна) інвентаризації бувають повні й часткові.
Повна інвентаризація охоплює всі кошти, грошові зобов’язання та майно
установи банку, а часткова — лише один або кілька видів господарських
об’єктів. Окремо можна виділити вибіркову інвентаризацію, однак за
характером охоплення вона належить до часткової.

Кількість та вид інвентаризацій у звітному році, дати їх проведення,
перелік майна, коштів та грошових зобов’язань, що підлягають
інвентаризації під час кожної з них, визначаються банком, крім випадків,
коли проведення інвентаризації згідно з чинним законодавством є
обов’язковим.

Розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з
даними бухгалтерського обліку, встановленими під час інвентаризації,
регулюються установою банку у такому порядку:

виявлений надлишок підлягає оприбуткуванню та зарахуванню на результати
фінансово-господарської діяльності як прибуток

банку;

нестача цінностей і коштів відшкодовується за рахунок вин

них осіб або зараховується на збитки банку відповідно до чинного

законодавства.

Для групування, відображення руху засобів, коштів, їхніх джерел і
господарських процесів у бухгалтерському обліку призначені рахунки. За
своєю формою бухгалтерський рахунок — це таблиця, що має дві протилежні
за своїм призначенням сторони — дебет і кредит. Підсумки записів за
дебетом та кредитом рахунків називають оборотами, а різницю між ними (з
урахуванням залишку на початок періоду, за котрий беруться обороти) —
сальдо.

Господарські операції відображаються на рахунках бухгалтерського обліку
з допомогою подвійного запису, тобто одночасної реєстрації кожної
операції в однаковій сумі в дебеті одного рахунку та кредиті іншого.
Внаслідок цього між рахунками виникає взаємозв’язок, що називається
кореспонденцією рахунків. Вона відображається відповідним записом —
проводкою, тобто формулою, котра показує, за дебетом та кредитом яких
рахунків і в якій сумі записується та чи інша операція.

За допомогою подвійного запису господарських операцій на рахунках
бухгалтерського обліку забезпечується контроль, тому що кожна операція в
однаковій сумі відображається на дебеті одного і на кредиті іншого
бухгалтерського рахунків, чим досягається рівність підсумків оборотів за
дебетом і кредитом усіх рахунків. Відсутність такої рівності свідчить
про те, що під час записів операцій на рахунках допущено помилку. Крім
цього, на основі подвійного запису контролюється економічний зміст
проведених господарських операцій. Він допомагає з’ясувати, в результаті
яких операцій відбулися зміни даного виду засобів, їхніх джерел
утворення чи господарських процесів, звідки ці засоби надійшли і куди
вони вибули.

Рахунки бухгалтерського обліку поділяють на балансові і позабалансові. В
основу розмежування відображення господарських фактів на балансових чи
позабалансових рахунках у банках покладено такі критерії:

ймовірність того, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню
економічну вигоду, пов’язану з конкретним видом активу або

пасиву;

конкретний вид активу або пасиву має вартість, яка може бути»

точно оцінена.

Якщо господарські засоби, кошти і цінності не відповідають зазначеним
вище двом критеріям, то вони обліковуються на позабалансових рахунках.
На цих рахунках банків обліковуються:

— вимоги та зобов’язання банку, які можуть виникнути у майбутні періоди
та за якими він несе ризики;

-— документи і цінності;

— операції з приватизації.

Зауважимо, що бухгалтерський облік за позабалансовими рахунками банки
ведуть методом подвійного запису. Для цього вони використовують рахунки
групи 991 «Контррахунки».

Залежно від обліку засобів або джерел їх утворення рахунки поділяють на
активні, пасивні та активно-пасивні. Активні рахунки призначені для
обліку розміщення коштів і господарських засобів, а пасивні — для обліку
джерел утворення господарських засобів і коштів. Певна частина рахунків
має змішаний характер, і тому їх називають активно-пасивними рахунками.
Якщо на активно-пасивному рахунку сальдо дебетове, то він є активним
рахунком, якщо кредитове — пасивним.

Позабалансовий банківський рахунок є активним, якщо при переведенні його
на балансовий рахунок останній дебетується; якщо ж при переведенні
балансовий рахунок кредитується, то позабалансовий рахунок вважається
пасивним.

За своїм призначенням та структурою банківські рахунки поділяються на
основні, регулюючі й операційні. Взято за основу те, як вони
відображають ті чи інші об’єкти бухгалтерського обліку, що обліковується
за дебетом та кредитом і показує залишок кожного рахунка. Так, основними
є рахунки, що призначені для обліку господарських засобів і джерел їх
утворення.

Регулюючі рахунки використовуються в обліку для регулювання (уточнення)
оцінки господарських засобів та їхніх джерел, показаних на основних
рахунках. Вони, у свою чергу, поділяються на контрактивні, контрпасивні,
контрарно-доповнювальні.

Контрактивні рахунки призначені для регулювання оцінки окремих основних
активних рахунків, а тому самі є пасивними. За кредитом цих рахунків
показується збільшення сум, які підлягають вирахуванню з основного
активного рахунку, а за дебетом — зменшення цих сум. Сальдо показує
остаточну суму, яка підлягає вирахуванню із залишку основного активного
рахунку. До таких рахунків належать, наприклад, такі: «Знос операційних
основних засобів», «Знос нематеріальних активів», «Резерв під знецінення
цінних паперів у портфелі банку на інвестиції» тощо.

Контрпасивні рахунки призначені для регулювання основних пасивних
рахунків, а самі є активними. Вони слугують для зменшення сум джерел
засобів, які обліковуються на основних пасивних рахунках. Дебет
контрпасивного рахунку показує збільшення сум, що підлягають вирахуванню
із сальдо основного пасивного рахунку. Прикладами такого рахунку є:
«Технічний рахунок для розподілу доходів бюджетів України», «Технічний
рахунок для перерахування коштів Державного бюджету України»,
«Неамортизований дисконт за цінними паперами власного боргу, емітованими
банком» тощо.

До контрарно-доповнювальних рахунків належать такі, які можуть мати
дебетове або кредитове сальдо. При цьому уточнення оцінки на
регульованих рахунках здійснюється в бік збільшення або зменшення. До
таких рахунків, наприклад, належать рахунки «Результати переоцінки
вартості господарських матеріалів», «Результати переоцінки іноземної
валюти та банківських металів» тощо.

Операційні рахунки використовуються для відображення та контролю витрат,
фінансових результатів. Вони неоднорідні за своїм складом. До них можна
віднести такі рахунки: «Витрати майбутніх періодів», «Результат
поточного року» тощо.

За способом групування та узагальнення облікових даних бухгалтерські
рахунки поділяють на синтетичні й аналітичні. Синтетичні рахунки
призначені для обліку інформації про склад і рух господарських засобів,
коштів, джерел їх утворення і господарських процесів в узагальненому
вигляді і в грошовому вимірнику. Облік, що ведеться на таких рахунках,
називається синтетичним. У банках синтетичний облік здійснюється на
рівні балансових рахунків II, III та IV порядків.

Для детальної характеристики об’єктів бухгалтерського обліку
використовують аналітичні рахунки, які деталізують зміст синтетичних
рахунків. Облік, що ведеться на аналітичних рахунках, називається
аналітичним.

Національним банком України розроблені і доведені до банків методичні
вказівки про ведення параметрів аналітичного обліку.

Згідно з ними банкам рекомендується поділяти параметри на такі, що
належать до клієнтів (контрагентів), та на параметри безпосередньо
аналітичних рахунків. При цьому вважається, що всі аналітичні рахунки
можна розподілити між контрагентами у такий спосіб, щоб кожен контрагент
був зв’язаний з одним або кількома аналітичними рахунками.

Усі параметри Національним банком України поділені на дві групи:
обов’язкові й необов’язкові. У свою чергу, обов’язкові параметри бувають
загальні та спеціальні.

Обов’язкові параметри вводяться із урахуванням вимог Національного банку
України щодо звітності банків. Вони є обов’язковими для заповнення під
час занесення у комп’ютерну систему нового контрагента або під час
відкриття аналітичного рахунку.

Не обов ‘язкові параметри мають рекомендаційний характер для заповнення.
Вони можуть використовуватися під час організації управлінського обліку
та звітності.

Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків
залежно від їхнього економічного змісту. Такі параметри використовуються
для автоматизованого ведення окремих банківських операцій та надання
спеціальної звітності Національному банку України.

Рекомендований Національним банком України формат параметрів
аналітичного обліку узгоджений із форматом кодування відповідних
параметрів у класифікаторах Державного комітету статистики України та
Держстандарту України. Довжина номера аналітичного рахунку не є
фіксованою, мінімальна довжина становить 5 цифр, а максимальна — 14
цифр.

Між аналітичними й синтетичними рахунками існує нерозривний зв’язок. На
аналітичних рахунках відображаються ті самі зміни, що й на синтетичних,
але детальніше. Залишки й обороти всіх аналітичних рахунків мають
дорівнювати один одному за сумою і відповідати за сумою залишкам і
оборотам синтетичного рахунку, в розвиток якого їх ведуть.

Для відображення у бухгалтерському обліку та звітності майно та
господарські операції оцінюються в національній грошовій одиниці
України. Записи за валютними рахунками в синтетичному обліку
здійснюються в гривні, а в аналітичному обліку — у подвійному виразі: в
іноземній валюті — за її номіналом і в гривні — за офіційним валютним
(обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на час здійснення
операції.

Активи та зобов’язання в іноземній валюті мають переоцінюватися на
звітну дату. Але в банках така переоцінка проводиться, як правило, в
кожну дату зміни курсу валюти.

Облік активів та пасивів здійснюється за фактичними витратами на їх
придбання або виникнення.

Під час здійснення операцій необхідно розрізняти дату операції та дату
валютування. Дата операції — це дата відображення у бухгалтерському
обліку операції в день її здійснення, тобто в день виникнення прав
(активів) або зобов’язань (пасивів), незалежно від того, коли фактично
були отримані чи сплачені грошові кошти за цією операцією. Дата
валютування — це дата реального (фактичного) зарахування або списання
коштів за операцією.

Здійснюючи бухгалтерський облік, банки повинні зважати на заборону
взаємного заліку активів та зобов’язань, доходів та витрат як у
бухгалтерських записах, так і в фінансовій звітності, а саме:

кредитів, депозитів, іншої дебіторської та кредиторської заборгованості
різних юридичних і фізичних осіб;

кредитів, депозитів, іншої кредиторської та дебіторської заборгованості
одних і тих самих юридичних чи фізичних осіб, що

враховуються в різній валюті та з різними строками погашення;

депозитів та кредитів, що надані під заставу депозиту, якщо

інше не передбачено чинним законодавством;

витрат на виплату процентів та доходів у вигляді процентів

тій самій особі.

На підставі даних бухгалтерського обліку банками складається
бухгалтерська {фінансова) звітність, тобто система взаємозв’язаних
узагальнювальних показників, що відображають фінансовий стан банку та
результати його діяльності за звітний період. При цьому важливою рисою
бухгалтерського обліку в банках є щоденне завершення усіх процесів
обліку та складання щоденних балансів.

Похожие записи