Реферат на тему

Методологія платіжного балансу України

План

Концептуальні основи платіжного балансу

2 Класифікація та структурні компоненти платіжного балансу

1. Концептуальні основи платіжного балансу

Платіжний баланс — це структура макроекономічних показників, яка
відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за
відповідний період та джерела її фінансування.

Термін «платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та
послуг, тобто з торговельним балансом. Однак зовнішньоекономічні зв’язки
більш диференційовані. Вони відображаються цілою системою рахунків, що
охоплюють усі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ
заробітної плати працюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного
типу трансферти (безоплатні надходження та видатки), переливи та
накопичення капіталів, зміни міждержавної взаємозаборгованості тощо —
все це і є складовими платіжного балансу країни.

Стан платіжного балансу держави є одним із базових показників для
визначення напрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою
характеризує міжнародні економічні позиції держави, дає уявлення про її
фінансові можливості та потреби в кредитах зарубіжних фінансових
організацій, зокрема в позиках МВФ.

Визначення правильних підходів до регулювання платіжного балансу,
способів покриття його дефіциту, стратегії використання резервів сприяє
підвищенню валютної ліквідності України, що є одним із визначальних
факторів збереження та розвитку її державності.

До 1993 р. в Україні платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній
практиці, не складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов’язань
країни давалися в розрізненому вигляді в торговельному балансі, балансі
фінансових ресурсів та валютному плані країни. Відповідно до спільної
Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від
17 вересня 1993 року Національний банк України взяв на себе
відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України.
При цьому враховуються також вимоги Міжнародного валютного фонду.

Нагадаємо, що Міжнародний валютний фонд, статутом якого передбачено
формування багатосторонньої системи платежів за поточними розрахунками,
досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-членів тощо, було
створено у 1944 р. у Бреттон-Вудсі на міжнародній фінансово-економічній
конференції. Був розроблений механізм регулювання платіжних балансів
країн — учасниць МВФ, а також визначена роль їхніх центральних банків у
світовій та національних валютних системах. Україна стала членом МВФ з
вересня 1992 р.

Міжнародний валютний фонд здійснює нагляд за світовою валютною системою.
У «Принципах нагляду», затверджених Фондом у 1977 p., відзначено, що
оцінка політики країн-членів у сфері обмінних курсів має проводитися на
основі комплексного аналізу загального економічного стану країни-члена.
При цьому стабілізації платіжного балансу мають сприяти заходи як
зовнішньої, так і внутрішньої економічної політики. За вимогами розділу
5 Статті VIII та розділу 3(6) Статті IV Статей угоди Міжнародного
валютного фонду країни-члени зобов’язані подавати МВФ дані з платіжного
балансу, необхідні для виконання його функцій.

Таким чином, з 1993 p., коли виникла потреба у формуванні бази даних, що
відповідає міжнародній структурі та принципам складання платіжного
балансу, в Україні, як це має місце в більшості європейських держав,
було засновано інтегровану систему збирання інформації, в основу якої
покладено банківську звітність. Національний банк України фактично
акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоторговельної статистики за
статтями платіжного балансу стосовно окремих країн та валют.

У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та
нерезидентами держави, за якими потоки товарів та капіталів перетинають
кордони економічної території України.

Операції платіжного балансу — це рух економічних цінностей, що
відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату
економічних цінностей.

Суть операцій платіжного балансу полягає в зміні права власності на
реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов’язані з експортом товарів,
послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фінансовими вимогами і
зобов’язаннями.

В окремих випадках важко визначити, чи належать міждержавні потоки
ресурсів до операцій платіжного балансу. Адже передавання реальних
ресурсів інколи здійснюється в межах двох підрозділів однієї юридичної
особи (економічні взаємовідносини між холдинговою компанією і дочірнім
підприємством). Рух ресурсів може не передбачати участі двох сторін
(переведення майна з однієї країни в іншу у разі міграції населення).
Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу вважається
такий потік економічних цінностей, у результаті якого збільшується
багатство однієї країни та зменшується багатство іншої.

Наголосимо, що в платіжний баланс включаються операції, пов’язані з
процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ресурсів. Тобто
відображаються економічні події, що відбулися протягом звітного періоду,
а не загальний стан вимог і зобов’язань держави на визначений момент
часу.

Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини
певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної
території країни, через кордони якої і здійснюється рух економічних
цінностей.

Економічна територія країни є її географічною територією, управління
якою здійснює уряд цієї країни і в якій вільно переміщуються люди,
товари та капітал. Економічна територія охоплює: повітряний простір,
територіальні води, континентальний шельф, виключне право володіння яким
має дана країна, територіальні анклави (чітко означені земельні ділянки,
що знаходяться в інших країнах і використовуються даною державою на
орендній основі або через придбання власності для дипломатичних,
військових, наукових та інших цілей). Тобто до економічної території
країни може належати територія, на якій розташовані посольства,
консульства, військові бази, а також вільні зони і підприємства, що
керуються з берега і розташовані в прибережних водах.

Економічна територія країни не включає територіальні анклави, що
використовуються зарубіжними урядами або міжнародними організаціями,
хоча фізично вони розташовані в географічних кордонах цієї країни.
Наприклад, територія, на якій розташована штаб-квартира Організації
Об’єднаних Націй у Нью-Йорку, не належить до економічної території США.

Отже, економічна територія країни не обов’язково збігається з державними
кордонами, вона складається з географічної території, що адмініструється
національним урядом.

Поняття «резидент» — головне концептуальне поняття платіжного балансу,
оскільки останній грунтується на економічних відносинах між резидентами
і нерезидентами. Поняття резидентності є єдиним для системи національних
рахунків, монетарної статистики та статистики платіжного балансу. Треба,
однак, зауважити, що термін «резидент», який вживається під час
складання платіжного балансу, зовсім не пов’язаний з терміном
«національність», а точніше з громадянством. Так, фізичні особи, що
постійно проживають на території України, є її резидентами незалежно від
їхнього громадянства. До резидентів, скажімо, Німеччини належать
ро-бітники-мігранти, які працюють і проживають у цій країні не менше
одного року.

Поняття резидентності застосовується до агентів зовнішньоекономічної
діяльності, які діють на економічній території держави. Це — домашні
господарства і фізичні особи, що ведуть домашнє господарство; юридичні
особи і суспільні організації, такі як корпорації і квазікорпорації
(наприклад, дочірні підприємства при прямих інвестиціях).

Виділимо кілька типів підприємств, установ та організацій, що є
резидентськими в економіці даної країни.

1. Підприємства, що мають центр економічної заінтересованості в даній
країні, тобто виробляють тут значний обсяг товарів (послуг) тощо. Це
можуть бути різні види підприємств — приватні, державні, ті, що
контролюються державою, та ін. Вони повинні мати на даній економічній
території хоча б одну виробничу структуру, якою управляють протягом
певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплекти звітів про
місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про
операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю,
мати поточний рахунок, формувати фонди для своєї діяльності.

Прибережні підприємства, що беруть участь у процесі виробництва, є
резидентами тієї країни, в прибережних водах якої вони перебувають,
незалежно від того, чи розташовані вони в спеціальних зонах і т. п.

Підприємства, що працюють з пересувним обладнанням (кораблі, повітряні
судна, бурові вишки та платформи, залізничний рухомий склад) у
міжнародних водах і повітряному просторі, є резидентами тієї країни, де
розташовані їхні управлінські структури.

«Закордонні» підприємства, залучені до виробничого процесу в даній
країні (включаючи складання компонентів виробу, виготовлених за
кордоном), є резидентами економіки тієї країни, де вони розташовані.

Компанії, що повністю чи частково засновані за кошти іноземного
капіталу, але розташовані в даній країні і здійснюють у ній економічну
діяльність, вважаються її резидентами. Це стосується, наприклад,
спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю
іноземного капіталу.

Представництва іноземних компаній, які мають певний штат співробітників,
використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають у країні не
менше року, є її резидентами. Так само і представництва українських
компаній за кордоном є резидентами тієї країни, де розташовані і
здійснюють свою діяльність.

2. Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї країни, за
законами і постановами якої вони були створені і в якій їхнє
функціонування як юридичного чи соціального об’єкта офіційно визнане та
задокументоване.

3. Установи органів державного управління, розташовані на

території даної країни, є її резидентами. Вони включають усі установи
органів управління на центральному, обласному та місцевому

рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші

структури державного управління, розташовані за межами країни.

Будь-яка діяльність таких установ, наприклад будівельні роботи під

час спорудження посольств, вважається такою, що експортується

країною, в якій знаходиться анклав. Заробітна плата, що виплачується
найнятому на місці персоналу, вважається платежами на користь резидентів
економічної території, на якій розташоване посольство.

Міжнародні організації не вважаються резидентами жодної національної
економіки. Вони являють собою екстериторіальні одиниці і не є
резидентами країни, в якій розташовані. Заробітна плата, що виплачується
персоналу, вважається платежами резидентам тієї країни, в якій вони
перебувають не менше одного року.

4. Домашнє господарство як сектор економіки вважається резидентом даної
країни, якщо воно має в ній центр своєї економічної заінтересованості і
ця країна є основним місцем проживання

його членів. Усі фізичні особи — члени такого домашнього господарства
вважаються резидентами даної країни. Член домашнього господарства, який
залишає економічну територію своєї держави, але через певний обмежений
проміжок часу повертається

назад, продовжує бути її резидентом, навіть якщо такі поїздки

систематичні. Центр економічного інтересу цих фізичних осіб за

лишається в країні за місцем проживання. Якщо фізична особа

приїжджає у свою країну тільки з короткими візитами і заснувала

домашнє господарство за кордоном, то вона не вважається більше

резидентом своєї країни.

До категорії «резиденти» також належать:

мандрівники, тобто особи, які залишають економічну територію своєї
держави на обмежений строк у справах, для відпочинку,

поліпшення здоров’я, підвищення рівня освіти, з релігійних та інших
мотивів;

особи, які працюють деякий час на іншій економічній території, тобто не
на тій, де розташоване домашнє господарство, члена

ми якого вони є (сезонні робітники, іноземні студенти).

працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім

повертаються до свого домашнього господарства (прикордонні працівники,
персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві;

персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається

на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного

обладнання, які частково або повністю використовуються поза економічною
територією).

2 Класифікація та структурні компоненти платіжного балансу

Статистика платіжного балансу повинна мати певну узгоджену структуру,
якомога більше пристосовану для реалізації цілей макроекономічної
політики (в тому числі і формування напрямів її розвитку). За своїм
призначенням та методологією складання платіжний баланс має
збалансовувати обсяги зовнішньоторговельної діяльності країни за видами
з обсягами розрахунків.

Платіжний баланс складається з:

поточного рахунку, в якому відображаються потоки товарів,

послуг, прибутків і поточних трансфертів;

рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій, в

якому відображаються капітальні трансферти і придбання розміщення
нематеріальних, не фінансових активів, а також фінансових

активів і пасивів.

У загальному вигляді структуру платіжного балансу можна представити
таким чином:

І. Поточний рахунок:

товари,

послуги,

доходи,

поточні трансферти.

ІІ. Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій:

А. Рахунок операцій із капіталом

— капітальні трансферти

Б. Рахунок фінансових операцій

прямі інвестиції,

портфельні інвестиції,

інші інвестиції,

резервні активи:

монетарне золото,

спеціальні права запозичення,

резервна позиція в МВФ,інші зарубіжні активи.

І. Поточний рахунок. На цьому рахунку відображається рух реальних
цінностей через державний кордон. Від’ємне сальдо на поточному рахунку є
ознакою того, що імпорт реальних цінностей перевищує їх експорт, тобто
країна потребує зовнішнього фінансування та є споживачем іноземного
капіталу.

Питання, в якій формі надходить цей капітал — у формі зростання
міждержавної заборгованості, обсягів іноземного кредитування

чи притоку іноземних інвестицій, вирішується на основі аналізу стану
рахунку операцій із капіталом та фінансових операцій. Сальдо на рахунку
показує чистий приріст чи зменшення національного доходу внаслідок
зовнішньоекономічних відносин даної країни з іншими державами. Сальдо
поточного рахунку та сальдо рахунку операцій із капіталом та фінансових
операцій, власне, і складають сальдо платіжного балансу.

Розглянемо окремі статті поточного рахунку платіжного балансу.

Стаття «Товари» охоплює більшість операцій поточного рахунку, що
відображають перехід права власності на товари (експорт і імпорт) від
нерезидента до резидента і в зворотному напрямі. Наголосимо, що під час
обліку операцій за цією статтею поточного рахунку необхідно мати на
увазі такі її особливості:

1. Енергоносії— виділяються окремим кодом.

Товари для перероблення — це товари, які перетинають кордон

із метою їх перероблення, після чого повертаються до країни —

власника товару. Категорія товарів для перероблення не передбачає

переходу права власності. Ці товари враховуються на валовій основі

(повна вартість товарів до та після перероблення). Якщо ж мають

місце платежі саме за перероблення товарів, вони враховуються за

категорією інших ділових послуг.

Ремонт товарів — вартість ремонту пересувного обладнання,

який виконується нерезидентом або для нерезидента. До цієї статті

не належать інші види ремонту: ремонт будівель та споруд (будівельні
послуги), ремонт комп’ютерної техніки (комп’ютерні та

інформаційні послуги) та технічне обслуговування транспортного

обладнання в морських та повітряних портах (інші послуги на транспорті).

Товари, придбані у портах транспортними організаціями —

пальне, продовольство, матеріальні запаси, допоміжні матеріали.

Надання супутніх послуг (технічне обслуговування транспортних

засобів, лоцманські послуги тощо) не належать до цієї статті.

Немонетарне золото — золото як засіб накопичення та золото

промислового призначення, яке не включається в резервні активи

органів грошово-кредитного регулювання.

` ? —

?

відображає рух коштів, пов’язаних з наданням як традиційних послуг,
наприклад організація поїздок і перевезень, так і нових— комунікаційні,
фінансові і комп’ютерні послуги, забезпечення авторських і ліцензійних
прав, різного роду ділові послуги тощо. Роль нових послуг у міжнародній
торгівлі зростає. Мандрівник (споживач послуг) потребує товарів і послуг
країни, що приймає (постачальника послуг).

Основні види послуг:

Транспортні послуги — вантажні та пасажирські перевезення всіма видами
транспорту та супутні послуги. За пунктом «інше» відображаються
допоміжні послуги, у тому числі оренда транспортних засобів разом з
екіпажами, а також складування, навантажування, розвантажування,
технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги,
комісійні виплати, агентські послуги, пов’язані з пасажирськими та
вантажними перевезеннями. Використання терміну «інший транспорт»
потребує конкретного уточнення виду транспорту.

Послуги за статтею «Подорожі» відображають вартість усіх видів товарів
та послуг, придбаних приїжджими. За цією категорією послуг враховуються
платежі за туристичні путівки, за проживання в готелі, придбання товарів
особистого користування, а також приватні перекази з-за кордону на
користь нерезидентів (у тому числі іноземних студентів), готівкова
валюта, продана на відрядження, тощо.

Комунікаційні послуги — послуги зв’язку, в тому числі телекомунікаційні,
забезпечення телефонного, телексного, телеграфного зв’язку,
радіомовлення, електронної пошти, супутникового, факсимільного та
телевізійного зв’язку, поштові послуги.

Будівельні послуги — будівництво об’єктів, монтаж обладнання, ремонт
будівель та споруд за межами економічної території.

Страхові послуги — охоплюють різні види страхування, що здійснюються
страховими компаніями-резидентами для нерезидентів, і навпаки
(наприклад, страхування зовнішньоторговельних вантажів). Фінансові
послуги — це послуги фінансових посередників (наприклад, у зв’язку з
відкриттям кредитних ліній), виплата чи стягнення комісійних за операції
з акредитивами, банківськими акцептами, фінансовим лізингом. Як
фінансові послуги кваліфікуються також виплата чи стягнення комісійних
за проведення операцій з цінними паперами, за управління активами, за
обслуговування кореспондентських рахунків та ін.

Комп’ютерні та інформаційні послуги — оброблення баз даних, упровадження
програмного забезпечення, включаючи розроблення і програмування
конкретних систем замовника, управління обчислювальними комплексами,
консультації у сфері обчислювальної техніки, експлуатація та ремонт
обчислювальної техніки, послуги інформаційних агентств, пряма
(індивідуальна) передплата на періодичні видання.

Роялті та ліцензійні послуги — офіційно дозволене використання
нематеріальних активів (патенти, ліцензії, авторські права, торговельні
знаки, технології). Проте придбання та продаж таких активів належать до
операцій із капіталом (капітальні трансферти).

Послуги приватним особам та послуги у сфері культури і відпочинку —
створення художніх фільмів, радіо і телевізійних програм, проведення
спортивних, культурних та оздоровлювальних програм, послуги, пов’язані з
навчанням чи лікуванням за кордоном.

Урядові послуги — зовнішньоторговельні операції посольств, консульств,
військових представництв, які вони проводять із резидентами тієї країни,
де розташовані.

Інші ділові послуги — різноманітні види ділових, професійних, технічних
та пов’язаних із науково-дослідною діяльністю послуг, які не увійшли до
наведених вище категорій послуг. Це, зокрема:

а) перероблення давальницької сировини;

б) операційний лізинг — оренда обладнання без персоналу, здавання в
оренду (чартер) морських і повітряних суден та іншого

транспортного обладнання без команди та екіпажу;

в) послуги з підготовки документів, консалтинг у сфері бухгалтерського
обліку, аудиту й податкового законодавства, надання оперативної допомоги
фірмам;

г) послуги в галузі реклами та маркетингу, проведення виставок

та торговельних ярмарків;

д) наукові дослідження та дослідно-конструкторські розроблення, виконані
резидентами для нерезидентів, і навпаки;

ж) архітектурні, інженерні та інші технічні послуги, геологічна
розвідка, перевірка та сертифікація якості продукції, технічний

контроль;

з) послуги в галузі сільського господарства, видобування корисних
копалин, перероблення на місцях тієї продукції, яка надійшла за

імпортом і не підлягає реекспорту, і навпаки (наприклад, перероблення
ядерних відходів);

к) послуги з добору кадрів (наприклад, екіпажів суден), письмового та
усного перекладу, оплата будівельних матеріалів
компаніями-не-резидентами, що ведуть будівельні роботи на території
даної країни.

л) агентські послуги — оплата компаніями послуг їхніх закордонних
агентів, у тому числі представництв.

До статті «Доходи» поточного рахунку входять компенсації працівникам,
доходи від інвестицій (доходи від прямих інвестицій та інші дивіденди і
проценти). Ця стаття відображає взаємозв’язок між доходами і капітальним
рахунком, а також між платіжним балансом і балансом зарубіжних
інвестицій.

Основні види доходів, що відображаються на поточному рахунку:

Оплата праці — заробітна плата та інші виплати, отримані робітниками та
службовцями за межами країни, резидентами якої вони є.

Доходи від прямих інвестицій:

а) дохід від пайової участі в капіталі компаній — дивіденди, роз

поділений та нерозподілений прибуток закордонних відділень,
реінвестований прибуток;

б) проценти за борговими зобов’язаннями — це проценти, які

сплачує прямому інвестору підприємство прямого інвестування, і

навпаки.

Дохід від портфельних інвестицій являє собою рух коштів між резидентами
і нерезидентами, що виникає внаслідок володіння акціями, облігаціями,
довгостроковими цінними паперами, інструментами грошового ринку. До
нього належать:

а) дохід від пайової участі в капіталі компаній (дивіденди);

б) дохід за борговими зобов’язаннями (проценти).

Дохід від інших інвестицій:

а) проценти за довгостроковими кредитами (гарантованими або

негарантованими);

б) інший дохід від інших інвестицій — проценти за іншими фінансовими
вимогами/зобов’язаннями (міжбанківськими кредитами,

позиками, депозитами, за користування залишками коштів на коррахунку та
ін.).

Стаття «Поточні трансферти» відображає операції, проведені на
безоплатних засадах. Ця група операцій збільшує доходи та споживання
країни-одержувача за рахунок доходів та споживання країни-постачальника.
Поточні трансферти включають грошові трансферти урядам для фінансування
видатків, гуманітарної допомоги, щорічних або регулярних внесків у
міжнародні організації, оплати урядом або міжнародними організаціями
витрат (у тому числі і заробітної плати співробітникам) на надання
технічної допомоги.

Сектор державного управління — гуманітарна допомога, внески державних
органів до фондів міжнародних організацій, податки і штрафи, сплачені
нерезидентами державним органам України.

Інші сектори:

а) грошові перекази осіб, які працюють за кордоном, — безоплатні грошові
перекази сім’ям;

б) інші трансферти — дарування, спадок; аліменти та інші ви

плати на утримання дітей; пенсії та інші виплати в межах програм

соціального забезпечення, що виплачуються недержавними організаціями;
приватні перекази, що надходять резидентам від нерезидентів, або
навпаки; періодичні відрахування (включаючи членські

внески) в благодійні, релігійні, наукові і культурні організації; сплата
мита і штрафів, якщо вона проводиться резидентами України на

користь державних органів інших країн.

II. Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій.

Цей рахунок поділяється на рахунок операцій із капіталом та рахунок
фінансових операцій.

У рахунку операцій із капіталом відображаються всі виплати за
капітальними трансфертами і за придбання/розміщення нематеріальних, не
фінансових активів. Капітальні трансферти можуть бути в грошовій і
матеріальній формах. Грошові капітальні трансферти призначені для
придбання/розміщення основних фондів. Капітальні

трансферти в матеріальній формі є відображенням зміни права власності на
основні фонди, списання дебіторської заборгованості.

У рахунку фінансових операцій показуються всі операції, пов’язані зі
зміною права власності на іноземні фінансові активи або пасиви країни.
Насамперед це операції, що полягають у пред’явленні та погашенні
фінансових вимог однієї країни до інших країн, і навпаки.

Основним компонентом рахунків операцій з капіталами та фінансових
операцій є капітальні трансферти. Трансферт вважається капітальним, коли
має місце передача права власності на основний капітал або анулювання
боргу кредитором, коли одна із сторін не отримує вартісного еквівалента.

Капітальні трансферти сектора державного управління — це » державні
трансферти на інвестиційні цілі, тобто капітальні трансферти державних
органів на користь організацій-нерезидентів. Вони призначені для повного
або часткового покриття видатків на придбання основного капіталу
(наприклад на фінансування великомасштабних будівельних проектів).
Формою капітальних трансфертів сектора державного управління є також
податок на спадок.

Капітальні трансферти інших секторів — це інвестиційні субсидії,
передача права власності на основний капітал, спадок на користь
некомерційних організацій-нерезидентів з метою фінансування валового
накопичення основного капіталу (наприклад, на будівництво приміщення
бібліотеки); грошові перекази мігрантів (перекази у зв’язку з виїздом на
постійне місце проживання); податки на спадок у формі капітальних
трансфертів інших секторів.

Придбання/реалізація не фінансових активів — придбання/реалізація землі
та її надр, а також активів нематеріального характеру (патентів,
авторських прав, ліцензій, торгових знаків).

До статті «Прямі інвестиції» належать операції з придбання інвестором
контрольного пакета акцій, з тим щоб мати вирішальний голос в управлінні
підприємством, розташованим за межами країни-інвестора. Зауважимо,
однак, що інвестор може бути й одноосібним власником підприємства.

Капітал у формі прямих інвестицій — це: 1) капітал, вкладений прямим
інвестором у зарубіжне підприємство прямого інвестування; 2) капітал,
отриманий прямим інвестором від такого підприємства.

Облік прямих інвестицій провадиться за принципом їх спрямованості
(інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню
економіку).

Прямі інвестиції можуть набувати таких форм. Акціонерний капітал —
капітал відділень, акції дочірніх та асоційованих підприємств, крім «не
голосуючих» привілейованих акцій, а також інші капіталовкладення
(capital contributions) прямого інвестора, що збільшують статутний фонд
підприємства прямого інвестування.

Реінвестований прибуток являє собою ту частину прибутку підприємств
прямого інвестування, що належить прямому інвестору і не підлягає
розподілу. Цей прибуток збільшує розмір іноземних активів держави,
резидентом якої є прямий інвестор.

Інший капітал у формі прямих інвестицій («міжфірмовий борг») охоплює всі
операції із залучення коштів і кредитних ресурсів, що мають місце між
прямим інвестором і підприємствами прямого інвестування. За цією
позицією також враховуються «не голосуючі» привілейовані акції дочірніх
і асоційованих підприємств, що не дають права на участь у додаткових
прибутках. Вкладення коштів у нерухоме майно приватними особами
(наприклад, у будівництво дачних та інших будівель для власного
використання та здавання в оренду) теж належить до цієї категорії.

У статтю «Портфельні інвестиції» входять операції з тими акціями та
іншими борговими цінними паперами, що не належать до прямих інвестицій і
перетинають кордон країни.

Стаття портфельні інвестиції рахунку фінансових операцій включає
операції з акціями, іншими цінними паперами та похідними фінансовими
інструментами, за винятком тих випадків, коли ці операції належать до
прямих інвестицій чи резервних активів. Характерною рисою цих
інструментів є те, що вони можуть вільно обертатися на фінансовому
ринку.

Операції з портфельними інвестиціями можна розділити на дві групи:
операції з фінансовими активами (зарубіжні цінні папери) та з
фінансовими зобов’язаннями (вітчизняні цінні папери).

За видом фінансового інструмента розрізняють такі операції з
портфельними інвестиціями:

операції з цінними паперами, які дають право на участь у капіталі, тобто
операції з акціями різних типів, сертифікатами участі,

які замінюють акції, всіма видами капіталовкладень у довірчі товариства
та інвестиційні фонди.

операції з борговими цінними паперами: 1) з облігаціями та

іншими довгостроковими або безстроковими борговими зобов’язаннями; 2) з
інструментами грошового ринку (борговими цінними па

перами, термін погашення яких з моменту їх випуску становить рік

або менше року — казначейські зобов’язання, векселі, банківські

акцепти, короткострокові депозитні сертифікати); 3) з похідними

фінансовими інструментами (опціони, варіанти).

Стаття «Інші інвестиції» охоплює операції, що стосуються різних видів
інвестицій, таких як торговельний кредит, інші види зовнішніх позик,
валюта й депозити, використання кредиту МВФ тощо.

«Інші інвестиції» — це категорія фінансових операцій, які не ввійшли до
статей «Прямі інвестиції», «Портфельні інвестиції» та «Резервні активи».

Як і портфельні інвестиції, інші інвестиції розподіляються на «інші
інвестиції — активи» та «інші інвестиції — пасиви» відповідно до їхньої
належності до фінансових активів чи фінансових зобов’язань країни.

За видом фінансового інструмента операції з іншими інвестиціями
класифікуються так.

Торговельні (комерційні) кредити — це вимоги та зобов’язання, що
виникають внаслідок того, що продавець надає кредит безпосередньо
покупцю товарів, або покупець здійснює попередню оплату (банківські
позики на фінансування зовнішньоторговельних операцій до цієї категорії
не належать, вони враховуються разом з позиками).

Позики — це пряме надання кредитором боржнику певної суми коштів; крім
того, до категорії позик входять платежі за угодами РЕПО (Repurchase
agreement), виплата основної суми боргу за фінансовим лізингом. Залежно
від початкового терміну погашення позики поділяються на довгострокові та
короткострокові.

Довгострокові позики — це кредити МВФ та інших міжнародних організацій,
гарантовані або негарантовані державні кредити, довгострокові кредити,
що надходять за прямими кредитними лініями, інші позики, початковий
термін погашення яких становить понад рік.

Короткострокові позики — банківські кредити, в тому числі на
фінансування зовнішньоторговельних операцій, платежі за угодами РЕПО,
інші види позик та авансів (включаючи іпотечні кредити), що передбачають
початковий термін погашення менший за один рік або виплачуються за
першою вимогою.

Депозити — ліквідні депозити (депозити до запитання) та інші види
депозитів, кошти за трастовими угодами, депозити в кредитних спілках,
будівельних товариствах тощо.

Інші активи (пасиви) — інші інвестиції, що не ввійшли до трьох
зазначених вище категорій.

Резервні активи — це іноземні фінансові активи, які фактично належать
органам грошово-кредитного регулювання, перебувають у розпорядженні цих
органів та можуть бути реально використані, якщо в цьому з’явиться
потреба. Ці фінансові активи контролюються монетарною владою і
призначені для фінансування і регулювання дефіциту платіжного балансу та
для інших чітко обумовлених цілей. Основні складові резервних активів:
монетарне золото, спеціальні права запозичення (SDR), резервна позиція в
МВФ, іноземна валюта, інші фінансові вимоги. Зміна стану резервних
активів означає, що проводяться фінансування дефіциту платіжного
балансу, офіційна інтервенція на валютному ринку, метою якої є вплив на
курс національної валюти та інші операції.

У платіжному балансі відбиваються зміни міжнародних резервів протягом
певного періоду. Зміни мають місце, якщо провідні грошово-кредитні
інститути продають або купують іноземні ліквідні активи чи певні
ліквідні зобов’язання.

Похожие записи