.

Механізм формування власного капіталу банку та шляхи його вдосконалення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 8131
Скачать документ

Реферат на тему:

Механізм формування власного капіталу банку та шляхи його вдосконалення

Власний банківський капітал, його функції та складові

Фінансовою основою банку виступає його власний капітал. Створення банку
розпочинається з вирішення найважливішого питання — формування
статутного капіталу, який є основною складовою власного банківського
капіталу.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій
формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують
економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються
для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання
прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний
капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському
капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових
посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на
грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних
осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше
призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується
через виконувані власним капіталом банку функції (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Функції, які виконує власний капітал банку

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує
насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для
покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає
гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його
ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у
разі виникнення збитків від поточної діяльності. Такі збитки, як
правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо поточних
прибутків для цього, а також для покриття непередбачених витрат
недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли банк
має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий
час може вважатися надійним і платоспроможним навіть за наявності
збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого
капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду
неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і
вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється залежно від
низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а
також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні;
стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх
забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості. Чим вищий у країні
рівень розвитку гарантування вкладів і здійснення активних операцій, тим
менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума
може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними
та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку,
втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і
послуг.

Функція забезпечення оперативної діяльності порівняно із захисною
функцією у банківській діяльності є другорядною для власного капіталу
банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших
кроках створення та функціонування банку, коли за рахунок власного
капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська
діяльність. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого
розширення та структурного розвитку банку, розроблення та запровадження
нових банківських технологій і продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру
власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові
органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення
нормативу платоспроможності має на меті недопустити надмірної
мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних
доходів, знизити ризик банкрутства банків і підвищити рівень захисту
інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його
неоднорідним за складом. Одна його частина, найпостійніша, призначена
для забезпечення банківської діяльності, і виступає у формі статутного
капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних
різниць, переоцінки основних засобів і нематеріальних активів, фондів
розвитку банку та матеріального заохочення його працівників. Друга
частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших
операцій і послуг банку від збитків. Вона рухоміша й виступає частково у
формі резервного капіталу, резервів для покриття ймовірних збитків від
активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру
власного капіталу, однак може використовуватися й для забезпечення
банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому розмір її є
найрухомішим, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і
тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних і
наглядових органів. Ця частина власного капіталу виступає у формі
нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на
умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу
класифікація його за різними ознаками (рис. 2.2).

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний
капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний власний
капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У
разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники
(акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного
капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за
рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і
шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним
називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах
власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі
акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні — як
мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів і
майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на
засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у
яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У
разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини
майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Рис. 2.2. Класифікація видів власного капіталу банку

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в
грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів.
Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу
банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій
іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та
ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у
матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд,
обладнання тощо, у формі фінансових активів — у вигляді внесків до нього
акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування
власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу
банку: приватний — заснований на власності фізичної особи; колективний —
заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств
і підприємств, та державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи з резидентності вирізняють власний капітал національний, що
сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам —
резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах
власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, який
нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у
виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання
послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на
матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.

Відповідно до характеру використання в банківській діяльності власний
капітал банку поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний
капітал, який приносить банкові дохід, неробочим — капітал, вкладений в
активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є
збитками банку.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний
власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця
між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку. Регулятивний
власний капітал використовується органами банківського нагляду для
обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших
потреб. Обчислюється регулятивний власний капітал за досить складною
формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За
основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім
коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті,
що характеризують ризики банківської діяльності.

Зазначимо, що до прийняття Закону України «Про банки і банківську
діяльність» власний капітал банку, обчислюваний НБУ, мав назву
нормативного. У Законі дається таке визначення регулятивного капіталу:
«Капітал регулятивний (власні кошти) — складається з основного та
додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються
нормативно-правовими актами Національного банку України» [1, с. 5].
Наведене визначення терміна регулятивного капіталу викликає низку
зауважень. По-перше, у ньому не простежується економічна суть
регулятивного капіталу. По-друге, згідно з положеннями Базельської угоди
(1988 р.) на ризики зважується не капітал банку, а його активи, які
потім співвідносяться з розміром власного капіталу для визначення
адекватності капіталу. Сам же розмір капіталу за здійснення нагляду може
зменшуватися на вкладення в інші юридичні особи тощо. Отже, регулятивний
банківський капітал — це капітал, який банк повинен мати у своєму
розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог
регулювального органу.

Характеристику співвідношення балансового і регулятивного власного
капіталу по банківській системі України наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

БАЛАНСОВИЙ І РЕГУЛЯТИВНИЙ ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Показник 1.01.1999 1.01.2000 1.01.2001 1.01.2002

Балансовий власний банківський капітал, млн грн. 4842,7 5877,6 6449,6
7908,9

Регулятивний власний банківський капітал, млн грн. 4197,2 4307,5 4943,3
8018,5

Питома вага регулятивного власного капіталу у балансовому власному
банківському капіталі, % 86,7 73,3 76,6 101,4

З даних таблиці видно, що у 1999 р. відбулося зменшення питомої ваги
регулятивного власного капіталу. Це пов’язано з тим, що починаючи з
грудня 1999 р. його значення коригується на суму недосформованого
резерву під кредитні ризики (1014,7 млн грн. на 1.01.2000 р.) та з
урахуванням субординованого боргу (98,0 млн грн. на 1.01.2000 р.)
банків. У 2000 р. нормативний капітал зріс на 14,8 % в основному за
рахунок збільшення обсягів статутних капіталів і субординованого боргу
банків. Серед факторів, які негативно вплинули на обсяг нормативного
капіталу, — недосформовані резерви під кредитні ризики (1544,8 млн грн.)
і зменшення фінансового результату банків (– 29,6 млн грн.). Високі
темпи зростання регулятивного капіталу у 2001 р. певною мірою зумовлені
ліквідацією банку «Україна», який мав від’ємний капітал.

Зазначимо, що не слід уважати різницю між балансовим і регулятивним
власним банківським капіталом своєрідним невикористаним потенціалом
банків. Розмір регулятивного власного банківського капіталу залежить не
лише від рівня балансового власного капіталу, а й від якості активів.
Тому актуальним є проблема поліпшення структури активів системи банків,
а не лише зростання власного банківського капіталу.

Характеризуючи регулятивний і балансовий власний капітал, слід
розглянути питання оцінки вартості власного капіталу банку. Така оцінка
дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних
управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити
ефективність діяльності банку.

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості
власного капіталу банку (рис. 2.3). Кожний з них має як позитивні, так і
негативні сторони.

Рис. 2.3. Способи визначення вартості власного капіталу банку

За способом визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного
капіталу всі активи та зобов’язання банку обліковуються на його балансі
за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується
як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань. Такий спосіб
оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість
активів і зобов’язань не дуже різняться. Якщо ринкова вартість з тих чи
інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості,
застосування цього способу призводить до спотворення результатів,
неадекватності оцінки власного капіталу банку. Спосіб визначення
бухгалтерської вартості простий, не потребує наявності спеціальної
кваліфікації працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.

Сутність способу ринкової вартості полягає у тому, що активи та
зобов’язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої
розраховується власний капітал банку. Цей спосіб оцінювання точніше
відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу динамічніше та
реалістичніше визначити вартість власного капіталу, оскільки ринкова
вартість активів і зобов’язань постійно змінюється. Однак банки
здебільшого не зацікавлені у визначенні вартості власного капіталу в
такий спосіб, особливо якщо він не сприяє зміцненню позицій банку на
ринку. Спосіб використовується переважно менеджерами банку для
внутрішніх потреб, хоч він корисний і для зовнішніх користувачів —
вкладників і кредиторів банку. Зауважимо, що спосіб ринкової вартості не
позбавлений окремих вад: по-перше, не завжди доцільно й правильно можна
оцінити активи і зобов’язання за ринковою вартістю; по-друге, він є
трудомістким, потребує наявності висококваліфікованих фахівців, а також
значних грошових витрат.

Сутність способу регулювальних бухгалтерських процедур полягає в
обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами,
встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською
діяльністю. Власний капітал банку розраховується як сума низки його
складових. Оскільки порядок визначення і склад власного капіталу в
різних країнах різний, економічно розвиненими країнами з метою захисту
вкладників і кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості
банківських систем було укладено (1988 р.) Базельську угоду, якою
сформульовано єдині основні підходи до визначення складу та порядку
розрахунку власного капіталу банків країн, що її підписали. Основні
положення Базельської угоди використовують й інші держави, зокрема
Україна. Національний банк України, визначаючи адекватність власного
капіталу банків, додержується положень цієї угоди. При цьому НБУ
постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу. Вади
цього способу:

розробляючи порядок розрахунку власного капіталу банків, НБУ виходить із
цілей органу, що здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю,
та власної монетарної політики;

постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного
капіталу утруднює порівнянність за здійснення аналізу фінансового стану
банку. У разі зміни правил розрахунку власного капіталу слід забезпечити
порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних
періодів за новими правилами;

спосіб допускає включення до складу власного капіталу деяких видів
боргових зобов’язань і резервів на покриття збитків. Це може призвести
до спотворення результатів аналізу діяльності банку.

: ЛІТЕРАТУРА Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // Урядовий кур’єр. — 2001. — 17 січня. — С. 5—13. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. № 784-ХІV // Там само. — 1999. — 15 вересня. — С. 5—12. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд»» від 20 квітня 2000 р. № 1694-ІІІ // Там само. — 2000. — 18 травня. — С. 8. Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення банківського законодавства» від 4 жовтня 2001 р. № 2747-ІІІ // Там само. — 2001. — 31 жовтня. — С. 2. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ // Галицькі контракти. — 1996. — № 42. — С. 40—50. Закон України «Про державну таємницю» від 10 вересня 1999 р. № 1079-ХІV // Урядовий кур’єр. — 1999. — 24 листопада. — С. 1—11. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ // Там само. — 2001. — 25 квітня. — С. 1—13. Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (далі — ВВРУ). — 1998. — № 16. — Ст. 68. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV // Урядовий кур’єр. — 1999. — 1 липня. — С. 1—9. PAGE 1 PAGE 63 Функції власного капіталу банку Захисна Забезпечення оперативної діяльності Регулювальна Способи визначення вартості власного капіталу банку Визначення бухгалтерської (балансової) вартості Визначення ринкової вартості Регулювальних бухгалтерських процедур

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020