ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття та необхідність банківського кредитування

підприємств

Розділ 2. Порядок надання кредиту

Розділ 3. Шляхи вдосконалення діючої системи

довгострокового кредитування підприємств

Висновки

Список використаної літератри

ВСТУП

З розвитком товарного виробництва кредит стає обов’язковим атрибутом
господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі
відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання
грошового еквівалента, відносне відокремлення руху грошової форми
вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і
виникають кредитні відносини. Це відносне відокремлення проявляється у
розбіжності в часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають
при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту. Якщо
рух товарних потоків випереджає грошові, тоді споживачі матеріальних
цінностей на момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що
може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли ж рух грошових
потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу
наїромаджукпься тимчасово вільні грошові кошти. Виникає протиріччя між
безперервним вивільненням грошей у кругообігу оборотних коштів і
потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в
інтересах прискорення процесу відгворення. Це протиріччя може бути
усунуте за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати
позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей
та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

За останні роки в Україні відбулись і відбуваються глибокі економічні
зміни, зумовлені процесами розбудови ринкової економіки. У спадок від
Радянського Союзу нам залишилися підприємства, що потребують капітальних
вкладень для свого належного функціонування і зайняття місця на ринку
товарів та полуг.

В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел
фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної
форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це
головним чином прибуток та інші кошти підприємств, які мають назву
децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу
децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок
банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між
підприємствами і комерційними банками.

Довгострокові кредити банки надають тим підприємствам, у котрих немає
або недостатньо власних коштів на розвиток виробництва (розширення,
реконструкцію, технічне переоснащення), інфраструктури (житлове,
соціально-культурне й інше будівництво). Розмір кредиту визначається як
різниця між вартістю будівництва і сумою власних коштів, що
спрямовуються на це будівництво.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлює той
факт, що у наш час все більше зростає роль довгострокового кредиту
комерційних банків як виду фінансування капітальних вкладень
підприємств. Дане питання має бути не лише належним чином врегульоване
між цими сторонами при укладені кредитної угоди, але підприємство має
зробити всі необхідні фінансові розрахунки для належного і вчасного
погашення зобов’язань перед банком та отримання за рахунок такого
кредитування поставленої підприємницької мети.

Метою курсової роботи стало вивчення ряду питань – поняття та
необхідності банківського кредитування підприємств, порядку надання
кредиту, шляхів вдосконалення діючої системи довгострокового
кредитування підприємств.

Для досягнення поставленої мети було використано як законодавчу базу,
так і наукові та літературні джерела. Серед літературних джерел,
звернення до яких робилося найчастіше можна відзначити праці: Бандурка
О.М., Коробова М.Я., Орлова П.І., Петрова К.Я. “Фінансова діяльність
підприємства”, Савлука М.І. “Гроші та кредит”, Івасіва Б.С. “Гроші та
кредит”, Кірейцева Г.Г. “Фінанси підприємств”, та інші.

Курсова робота складається з вступу, розділу 1 “Поняття та необхідність
банківського кредитування підприємств”, розділу 2 “Порядок надання
кредиту”, розділу 3 “Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового
кредитування підприємств” та висновків.

Розділ 1. Поняття та необхідність банківського кредитування підприємств

Ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність
використання суб’єктами підприємницької діяльності позикових фінансових
ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто
поряд зі статутним капіталом та іншими складовими власного капіталу. За
питомою вагою перше місце серед позикових ресурсів у більшості
підприємств посідає банківський кредит,

Крім банківського кредиту, у складі позикових фінансових ресурсів
підприємств усіх галузей народного господарства велике значення має
кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає в розрахунках з
іншими юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями,
бюджетом, органами соціального страхування, позабюджетними фондами, а
також у розрахунках з робітниками і службовцями підприємства. Закон
України «Про оподаткування прибутку підприємств» кваліфікує частину
кредиторської заборгованості, залученої до складу позикових фінансових
ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують
відносини позики. Вони являють собою дві форми позабанківського кредиту.

Під фінансовим кредитом розуміють надання коштів банком-резидентом,
іноземним банком (банківською установою), небанківською фінансовою
установою в позику на певний термін для цільового використання та під
відсотки. Правила надання фінансових кредитів встановлюються
Національним банком України (стосовно кредитів, що надаються
комерційними банками, тобто банківських кредитів), а також Кабінетом
Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій)
відповідно до законодавства.

Якщо кредиторська заборгованість усіх видів, особливо її перманентне
зростання, найчастіше є показником негараздів у фінансовому господарстві
підприємства, то банківський кредит — це закономірне явище ринкової
економіки, притаманне нормальному та ефективному функціонуванню
господарюючих суб’єктів. Це, природно, аж ніяк не свідчить про те, що
господарська практика не знає випадків використання банківських кредитів
як джерела покриття збитків та інших прорахунків у діяльності
підприємств. Проте для нормально функціонуючої ринкової економіки такі
явища не характерні, вони трапляються, як правило, у разі порушення
підприємствами і банками чинного банківського законодавства.

Необхідність кредиту як джерела фінансових ресурсів підприємств
визначається характером кругообігу та обігу основних і оборотних коштів.
Відомо, що в процесі кругообігу та обігу основні й оборотні кошти
підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу:
спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набувають
товарної форми і знову — грошової. Інакше не може відбуватися процес
виробництва та реалізації продукції, процес відтворення.

Особливості та умови кругообігу фінансових ресурсів у народному
господарстві породжують появу тимчасово вільних коштів, які чекають
свого використання і формують так званий позичковий фонд. Основні
джерела позичкового фонду (кредитних ресурсів, як їх називають на
практиці) формуються за рахунок таких економічних явищ:

незбіг у багатьох підприємств моменту продажу (реалізації) продукції,
тобто вивільнення фінансових ресурсів у грошовій формі, з їх черговим
авансуванням, вкладенням у діло, в результаті чого тимчасово вільні
кошти осідають на поточних, депозитних та інших банківських рахунках;

встановлений законодавством порядок виплати заробітної плати робітникам
та службовцям (як правило, двічі на місяць), в результаті якого в обігу
підприємств, установ, організацій постійно є кошти у вигляді
заборгованості з оплати праці, які можуть тимчасово бути нікуди не
вкладеними й осідати на банківських рахунках;

накопичення коштів, призначених для фінансування реновації основних
засобів або їх поліпшення (насамперед мова йде про постійне накопичення
амортизаційних коштів у міру зносу основних засобів і реалізації
продукції);

наявність вільних коштів у вигляді тимчасово невикористаного прибутку,
що створюється в галузях матеріального виробництва та в сфері послуг і
призначений як для фінансування загальнодержавних потреб, так і для
виробничо-технічного і соціального розвитку суб’єктів підприємництва;

постійна наявність коштів підприємств, організацій, установ у
розрахунках як результат розриву в часі між моментом списання грошової
суми з банківського рахунку платника і моментом її зарахування на
рахунок одержувача;

наявність тимчасово вільних коштів державного бюджету, що осідають на
банківських рахунках у ході його касового виконання;

вільна грошова маса в населення у вигляді грошових заощаджень на
банківських рахунках або залишків готівки.

Таким чином, з одного боку, у підприємств періодично з’являється
об’єктивна необхідність залучення кредитних ресурсів, з другого — у
господарстві в силу ряду обставин наявні тимчасово вільні кошти, які
можуть бути одержані підприємствами у вигляді кредитів. Найчастіше
потреба в кредитах має відносно короткотерміновий характер (до одного
року) і виникає для поповнення оборотних коштів.

Річ у тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства
створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба
в коштах для створення запасів протягом року коливається. Особливо
наочно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним
характером виробництва, багатьох підприємств, які переробляють
сільськогосподарську сировину, підприємств лісової, торфодобувної
промисловості, підприємств будівельних матеріалів. Наприклад,
підприємства, що переробляють сільгоспсировину, в період збирання врожаю
мають створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін
переробки. Природно, що в цей період у них виникає підвищена потреба в
оборотних коштах для оплати й накопичення сировини, що надходить від її
виробників — колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських
господарств; після закінчення сезону переробки запаси цієї сировини
зменшуються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшується
або зовсім зникає потреба в оборотних коштах на формування запасів цієї
сировини1.

Основна функція комерційних банків — здійснення на договірних засадах
кредитного, розрахункового й касового обслуговування підприємств та
організацій. Усі напрями партнерських відносин між підприємством і
комерційним банком, у тому числі в галузі кредитування, регулюються
двосторонніми договорами. В них фіксуються умови, за яких банк здійснює
ведення рахунків клієнтів, кредитування, безготівкові розрахунки за їх
дорученнями, касове обслуговування, в тому числі проведення інкасації та
перевезення грошових знаків, довірчі операції, консультативні послуги,
які пов’язані з банківською діяльністю, тощо.

Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право
відкривати поточний рахунок в одному або кількох комерційних банках за
власним вибором. Поточний рахунок використовується для проведення всіх
розрахунково-касових операцій (платежі підприємства своїм
постачальникам, до державного бюджету, зарахування коштів, які надходять
підприємству від покупців, видача готівки для виплати заробітної плати
робітникам і службовцям підприємства тощо). Що ж до інших банківських
операцій, у тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання й
погашення кредитів, то підприємство має право вступати в партнерські
відносини не тільки з банками, у яких відкриті його поточні рахунки, а й
з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між
собою, для боротьби за клієнтуру, що сприяє впровадженню ринкових
відносин і поліпшенню банківської справи в країні.

Кредити, які надаються комерційними банками підприємствам, залежно від
термінів кредитування поділяються на короткотермінові, середньотермінові
і довготермінові.

Короткотермінові кредити видаються банками строком до 12 місяців в
основному на збільшення фонду оборотних коштів. В окремих випадках
короткотермінові кредити можуть спрямовуватися в основні засоби.

Середньотермінові кредити видаються банками строком на 1-3 роки,
довготермінові кредити — на строк від 3-х років і більше.
Середньотермінові і довготермінові кредити видаються тільки на
збільшення фонду основних засобів підприємства, тобто в основні кошти на
капітальні вкладення.

Цільовий характер кредитування знаходить відображення в об’єктах
кредитування. Під об’єктом кредитування треба розуміти конкретні
елементи оборотних засобів, засобів обігу, основних засобів, частина
вартості яких формується за рахунок банківського кредиту. При визначенні
об’єктів кредитування підприємство має враховувати, що правила
кредитування містять пряму заборону банкам покривати кредитом збитки від
господарської діяльності; не можуть бути об’єктами кредитування також
формування і збільшення статутного капіталу, придбання цінних паперів
інших юридичних осіб.

Довготермінові і середньотермінові кредити можуть надаватися
комерційними банками підприємствам на капітальні вкладення, пов’язані з
реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням,
упровадженням нової техніки, вдосконаленням технології виробництва та на
інші витрати, що призводять до збільшення вартості основних засобів. До
таких кредитів підприємства вдаються, якщо вони відчувають брак власних
коштів, призначених на такі цілі, а саме: прибутку та амортизаційних
відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних засобів.

Кредити в основні засоби комерційні банки видають за умови економічної
доцільності та окупності витрат на капітальні вкладення за рахунок
збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції тощо.
Для одержання такого кредиту до кредитного договору додаються
кошторисно-технічна документація, в разі необхідності — бізнес-план,
який містить розрахунок окупності, договір підряду, якщо роботи
планується виконувати підрядним способом, а також календарний графік
проведення робіт.

Розділ 2. Порядок надання кредиту

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною
заявкою, яка включає певний пакет документів. В заявці зазначаються
цільове призначентія кредиту, його сума, строк користування та конкрегні
дати погашення, характерне гака й економічний ефект проекту від
кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює
сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об’єкта, в
першу чергу, вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за
його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції і
для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок
клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені
копії статуту та установчого договору або положення про господарський
підрозділ разом із установчими документами і відповідно оформленою
довіреністю на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи,
техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту, графік надходжень та
платежів на весь термін користування кредитом, копії документів про
підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в
інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на останню звітну
дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому для
визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Працівник банку повинен впевнитись у тому, що клієнт зареєстрований як
суб’єкт підприємницької діяльності в органах державної реєстрації.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню
бесіду з майбутнім позичальником, що має велике значення для остаточного
вирішення питання про надання кредиту. Це також дає можливість банку
з’ясувати важливі деталі, пов’язані із заявою про отримання кредиту,
визначити своє ставлення до клієнта, його перспективи.

На цьому етапі банк повинен приділити увагу достовірності документів та
інформації, на підставі яких вирішується питання про надання кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення
кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання
кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника
визначається показниками, які характеризують його акуратність при
розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і
перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з
різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і може
вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу,
прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

При аналізі кредитоспроможності клієнта банком проводиться ретельне
вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможності
своєчасно і в повному обсязі погасити кредит і відсотки, якісне
забезпечення кредиту, здатність позичальника виробляти та реалізовувати
конкурентоспроможну продукцію (послуги) та ін.

Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності базується на
використанні різних джерел інформації, серед яких: матеріали, отримані
безпосередньо від клієнта; матеріали про клієнта, які містяться в
архівах і базах даних банку; відомості, які при потребі можуть або вже
отримані банком від зовнішнього оточення клієнта (постачальники, покупці
продукції, кредитори тощо); звіти й інші офіційні матеріали різних
установ та організацій.

З метою отримання більш повної картини про господарсько-фінансову
діяльність клієнта, уточнення і перевірки достовірності поданої
інформації та документів банками можуть здійснюватись /перевірки на
місцях. Програма відвідування клієнта на місці повинна бути добре і
детально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Після проведення оцінки кредитоспроможності і господарсько-фінансового
стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до
третього етапу надання кредиту — розробки умов кредитування, підготовки
і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням
кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк,
способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як чітко визначені характеристики кредиту, а за договором
досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст
кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що
визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком
і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між
банком і позичальником на рік або більш тривалий строк, якщо клієнт
користується кредитами постійно, і на менш короткий строк — при
тимчасовій потребі в кредитах або при наданні окремого кредиту.

У кредитній угоді передбачається:

— мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту;

— форма забезпечення зобов’язань позичальника;

— відсоткова ставка;

— порядок і форма сплати відсотків та основного боргу;

— права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо Надання і погашення
кредитів;

— перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для
кредитування;

— періодичність надання їх банку;

— можливість проведення банком перевірок на місці наявності і стану
зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитної угоди визначається
сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов визначаються за
згодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до форми
та умов кредитного договору, а тому при його укладанні треба керуватися
загальними положеннями Цивільного кодексу України1.

Банки видають кредити на капітальні вкладення, якщо, перш за все,
розрахунки економічної ефективності свідчать, що за той чи інший термін
після введення в дію об’єкта підприємство матиме додаткові фінансові
джерела у вигляді прибутку, який може бути спрямований на погашення
кредиту і процентів за користування ним. Нижче наведено приклад для
вирішення питання про надання довготермінового кредиту підприємству
харчової промисловості.

Харчокомбінат має намір за рахунок банківського кредиту розширити
виробництво шляхом будівництва нового цеху кондитерських виробів
(кошторисна вартість будівництва, включаючи придбання і монтаж
необхідного устаткування, — 980 тис. грн). Проектні показники цеху після
введення в дію (у цінах «нульового» року, тобто року проведення робіт,
тис. грн):

Підприємство пропонує банку скласти кредитну угоду на одержання
довготермінового кредиту в сумі 980 тис. грн на 4 роки на умовах сплати
15 відсотків річних за користування кредитом. При вирішенні питання про
видачу кредиту і термін кредитування банк приймає до уваги суму річного
прибутку від введення в дію об’єкта, термін виконання робіт і суму
процентів за кредит. Передусім треба визначити, скільки коштів
підприємство має сплатити банку у вигляді відсотків за весь термін
кредитування — від дня першої видачі позички до дня повного погашення
кредиту. Робиться це згідно з календарним планом робіт і, отже, строками
одержання кредиту до введення об’єкта в дію, і згідно з графіком
погашення кредиту після введення об’єкта в дію за рахунок прибутку.
Припустимо, що за 4 роки з моменту одержання першої позички підприємство
має сплатити 380 тис. грн у вигляді процентів за кредит. Загальна сума
боргу підприємства становить (980 + 380) 1360 тис. грн. Річна сума
прибутку, призначена на погашення кредиту, становить 329 тис. грн, тобто
кредит можна надати на строк (1360 : 329) 4,1 року1.

oooooccccccccccccccccccccc

o!¦#E&3/4(A(A(Ae(AE(E(E(I(I(?(O(O(Oe(O(U(Ue(oa*OoE1/21/21/21/21/21/21/21
/21/21/21/21/21/21/21/21/2

Ue(TH(a(a(ae(ae(e(e(i(i(?(o(o(„)†)?)?,?1I5″;Oe>^AooooooooocssOOOE3/43/43
/43/43/43/4

`„i

dh

&

ств (грошовий потік — це сума чистого прибутку підприємства, тобто
балансового прибутку від звичайної діяльності мінус податок на прибуток,
збільшена на суму амортизаційних відрахувань на повне відтворення
основних засобів). Якщо грошовий потік забезпечує повернення кредиту і
процентів за нього, то це вказує на можливість видачі кредиту за умови
дотримання й інших вимог щодо кредитування (застава, гарантії, окупність
конкретного об’єкта та ін.).

На жаль, темпи інфляції, які склалися в Україні під час переходу до
ринкової економіки, практично звели нанівець довгострокове кредитування
підприємств на капітальні вкладення, бо за тим рівнем відсотка, який
вимагають банки, окупність витрат на капітальні вкладення досягти
найчастіше неможливо1.

Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку та звітності в Україні,
проценти за будь-які кредити, зокрема й банківські кредити, є елементом
витрат звичайної діяльності підприємства (фінансові витрати), які
враховуються при визначенні фінансового результату діяльності
(прибутку). У податковому законодавстві встановлено, що витрати на
сплату процентів включаються до складу валових витрат, а це значить, що
плата за кредит на користь банку не дорівнює реальній ціні кредиту для
підприємства (ця ціна фактично нижча на 30 відсотків, тобто на ставку
оподаткування прибутку).

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються комерційними банками на
договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить
від загальної економічної кон’юнктури і факторів, які формують попит та
пропозицію на ринку позичкових коштів, а також регулюючих дій держави на
цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків
значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює
Національний банк при наданні кредитів комерційним банкам (ставки
рефінансування або облікові ставки НБУ).

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду
та об’єкта кредиту, терміну кредитування, фінансового стану
позичальника, міри кредитного ризику, наявності або відсутності гарантій
щодо своєчасного повернення боргу. Світовий досвід свідчить, що за умов
стабільної економіки відсотки ставки встановлюються по різних кредитах
на рівні 3—7 відсотків річних і мають тенденцію до підвищення у періоди
інфляції. У 1993-1994 рр. в Україні рівень таких ставок комерційних
банків був у межах 200— 400 відсотків річних, у 1995 р. — 100-200
відсотків, з 1996 р. він поступово зменшувався, що яскраво віддзеркалює
зміну інфляційної ситуації в країні. В даний час в Україні комерційні
банки надають кредити підприємствам на умовах сплати 25-40% річних.

Одним із вирішальних факторів, які впливають на рівень банківських
відсотків, є облікова ставка НБУ. У разі зміни вона, як зазначалося,
значною мірою впливає на процентну політику комерційних банків. При
зміні облікової ставки НБУ розміри процентів за кредит, зафіксовані в
договорі між банком і підприємством, можуть змінюватися лише на підставі
згоди між сторонами.

При вирішенні питання про залучення банківського кредиту на умовах
запропонованої банком відсоткової ставки підприємство має насамперед
оцінити ймовірний рівень інфляції у період користування позичкою. Якщо
запропонований відсоток за кредит не перевищує відсотка інфляції або
перевищує його в межах, які відповідають нормальному рівню банківського
відсотка, то таку позичку слід вважати вигідною для підприємства1.

Наступний етап банківського кредитування характеризується тим, що банк
здійснює контроль за виконанням умов кредитного доювору. Меюю цьою етапу
с забезпечення своєчасності та повноти повернення кредиту і процентів.
Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо
господарсько-фінансова діяльнісгь клієнта погіршується і виникає ризик
неповернення крсдііту, то банк приймає цілий комплекс заходів, які
забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне
виконання прийнятих на себе зобов’язань винна сторона відшкодовує іншій
стороні всі заподіяні останній у зв’язку з цим збитки, а також сплачує
штрафи, пеню, неустойки, які передбачені кредитним договором.

Згідно з чинним законодавством під збитками розуміються витрати,
понесені кредитором у зв’язку з пошкодженням майна кредитора, а також
нестримані доходи, які кредитор мав би отримати, якби боржник виконав
свої зобов’язання відповідним чином, тобто так, як передбачалося
договором.

Відшкодування нестриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення
конкретних спорів, можливе лише тоді, якщо відповідними доказами це буде
доведено в суді. Тому в кредитному договорі слід чітко сформулювати, що
конкретно сторони розуміють під нестриманими доходами.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту
разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії
кредитного договору (пролонгують), для чого до кредитного договору
вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до
кредитного договору/, у більшості випадків пов’язані з пролонгацією
строків повернення кредитів.

В разі виникнення у підприємства тимчасових фінансових труднощів через
об’єктивні причини та неможливості у зв’язку з цим погашення кредиту в
строк, встановлений кредитною угодою, банк може в окремих випадах надати
позичальнику відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку
погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до
кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної
угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його
погашенням та сплатою відсотків за ним. В разі виникнення певних
порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживати
економічні й правові санкції.

В разі погіршення економічного стану позичальника, використання ним
кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку,
надання недостовірної звітності та запущеності бухгалтерського обліку,
несвоєчасного погашення кредиту, а також, коли наданий кредит
виявляється незабезпеченим, банк має право пред’явити вимогу про
дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому чигілі через
спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством
порядку.

Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням,
він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою ддя
стягнення всіх коштів в межах зобов’язань позичальника за кредитною
угодою.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та
надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на
застосування штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк
стягує їх в претензійно-позивному порядку. Якщо позичальник систематично
не виконує зобов’язання щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди,
банк може звернутися в передбаченому законодавством порядку із заявою
про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може
використовувати такі форми, як уступка права вимоги та переказування
боргу.

Згідно з Господарським кодексом України в період дії зобов’язань може
здійснюватись заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може
переказати свої права за зобов’язаннями іншій особі, оформивши це угодою
про уступку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється письмово
угодою з повідомленням про це боржника.

Переказування боргу оформляється письмовою угодою між первинним
боржником і новим боржником. Укладення угоди про переказ боргу можливе
тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному
боржнику.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового
кредитування підприємств

Для пожвавлення інвестиційної діяльності важливим є максимальне
залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед — довгострокових
банківських кредитів. Використання кредитної форми фінансування примушує
інвесторів уважніше ставитися до ефективності інвестицій, щоб
забезпечити не лише погашення кредиту, а й сплату відповідних процентів.

Довгострокове кредитування — це кредитування прямих інвестиційних
заходів (капітальних вкладень) — витрат на придбання засобів праці
(елементів основного капіталу).

Об’єктами такого кредитування є проекти:

— будівництва нових підприємств;

— реконструкції, технічного переозброєння і розширення діючих
підприємств;

— обладнання спільних підприємств;

— випуску нової продукції, придбання науково-технічної продукції,
інтелектуальних цінностей та інших об’єктів власності;

— природоохоронних заходів.

Основні джерела ресурсів для довготермінового кредиту — це власні кошти
банків, кошти державного інвестиційного фонду, кошти підприємств і
організацій, а також бюджетні кошти на рахунках у банках, вклади
громадян і позички в інших банків.

Для розгляду можливості надання довгострокового кредиту позичальник крім
стандартного переліку документів (для короткострокового кредитування) за
погодженням з установою банку має додатково подати такі матеріали:
проектно-кошторисну документацію; основні техніко-економічні показники
проекту; контракт на будівництво; документи на право землекористування;
позитивне рішення екологічної експертизи; план технічного переозброєння;
бізнес-план1.

На підставі наданих позичальником матеріалів установа банку проводить
комплексну оцінку його кредитоспроможності та фінансового стану й
попередню інженерно-економічну експертизу довгострокового кредитного
проекту. Визначення кредитоспроможності підприємств і організацій є
однією з важливих сторін госпрозрахункової діяльності банків. При цьому
спеціалісти банків вивчають доцільність та можливість здійснення
інвестицій, а також їхню економічну ефективність. Для цього вони
аналізують синтетичну та аналітичну звітність про фінансово-господарську
діяльність, проектно-кошторисну документацію, плани технічного
переозброєння та інші матеріали.

Кредитні відносини між банком і позичальником передбачають належне
забезпечення, повернення у визначений строк, оплату і цільове
використання кредитів.

Обов’язковими умовами довготермінового кредитування є: надійний статус
позичальника як юридичної особи, екологічна безпека об’єкта
кредитування, дотримання норм тривалості будівництва.

Потреба в довготерміновому кредиті визначається або як повна вартість
витрат на об’єкт (захід), якщо кредит є єдиним джерелом фінансування,
або як різниця між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника,
спрямованими на цей об’єкт.

Видача довготермінових позичок може проводитись одночасно або поетапно,
у міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання
товарно-матеріальних цінностей, верстатів, обладнання та ін.

Процентна ставка за користування кредитом обумовлюється кредитною угодою
з урахуванням терміну позички, забезпечення своєчасних розрахунків
позичальника за раніше отримані позички та рівня ризику.

Процентна ставка має бути регульованою (плаваючий процент) їа умови
щорічного перегляду в бік зростання (знижки) залежно від умов ринку,
зміни процентів на депозити (вклади), офіційно оголошеного індексу
інфляції та інших чинників.

Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу
здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертатиметься
банку. Термін погашення кредиту встановлюється у межах окупності витрат
за проектом.

Обсяги державного кредитування, його напрями, об’єкти і порядок
визначаються Державною програмою економічного й соціального розвитку
України та урядовим «Положенням про фінансування та державне
кредитування капітального будівництва», яке набуло чинності з 1 січня
1997 р.

Рішення про надання державного кредиту та про розмір процентної ставки
за користування ним приймає Національний банк України спільно з
Міністерством економіки і Міністерством фінансів України. Після цього
між Національним банком України та комерційними банками укладається
кредитна угода. У свою чергу, установи комерційних банків та інвестори
укладають між собою кредитні угоди.

Контроль за цільовим використанням державного кредиту інвесторами
здійснює Національний банк України, а за своєчасним поверненням його в
державний бюджет — Міністерство фінансів, головне управління Державного
казначейства.

Однією із нових форм довгострокового кредитування є андерайтинг. Ця
операція означає надання коштів клієнтам для реалізації ними
довгострокових широкомасштабних проектів через викуп банками промислових
облігацій, які емітують ці клієнти. Установи банку мають право
здійснювати операції андерайтингу тільки щодо провідних підприємств
пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна
промисловість тощо), продукція яких користується попитом на світовому
ринку. Сума ліміту для одного клієнта не може перевищувати 10% власного
капіталу банку. Крім того, андерайтинг надається, як правило, тільки тим
підприємствам, які не мають заборгованості за раніше одержані кредити.
За андерайтингу банки викуповують тільки іменні промислові облігації із
плаваючою процентною ставкою, забезпечені заставою майна позичальника і
можливістю конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі
облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для
інвестора і надійно захищають його права з урахуванням інфляційних
процесів.

Про можливість надання андерайтингу банки ухвалюють рішення після
проведеної оцінки надійності облігацій підприємства на підставі поданих
клієнтом матеріалів: проект проспекту емісії облігацій: розрахунок
строку дії облігацій: розрахунок процентної ставки на облігації; проект
договору застави на майно та інші матеріали.

Винагорода банку за андерайтинг, крім процентних виплат на облігації,
має бути в межах 20% загальної вартості облігацій, виходячи з їхньої
номінальної вартості, тобто облігації викуповуються банком за ціною,
обов’язково нижчою за номінальну вартість облігацій1.

Запровадження андерайтингу є диверсифікацією інвестиційних операцій
комерційних банків, сприяє розвитку ринку цінних паперів в Україні та
просуває цінні папери українських підприємств на світовий ринок.

Нині великого поширення набрав метод фінансування інвестиційних
проектів, який дістав назву фінансового проектування. Під фінансовим
проектуванням у міжнародній практиці розуміють таке фінансування
інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням кредитів, які
надають банки, є сам проект, тобто ті доходи, які отримає в майбутньому
підприємство, що будується або реконструюється.

Значна частина витрат на інвестиційні проекти має фінансуватись за
власні кошти замовників. Така практика відповідає загальноприйнятому у
світі підходу до фінансування нових проектів, коли більшість витрат і
ризиків покладається на самих замовників проекту, оскільки акціонери
мають можливість згодом отримати великі прибутки, тоді як кредитори
можуть сподіватися тільки на своєчасне повернення кредитів та процентів.
Існує кілька засад проектного фінансування.

1. Фінансування, яке грунтується на привабливості самого проекту без
урахування платоспроможності його учасників, їхніх гарантій і гарантій
третіх осіб щодо погашення кредиту.

2. Фінансування, за якого джерелом погашення заборгованості стають
грошові потоки, котрі генеруються в процесі реалізації проекту.

3. Фінансування, забезпечене економічною й технічною життєздатністю
самих учасників проекту.

Отже, проектне фінансування здебільшого характеризується особливим
способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності
отримання сторонами, що беруть участь у його реалізації (підрядні
органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції),
запланованих потоків коштів.

Банківська практика знає такі форми проектного фінансування:

1. Без будь-якого регресу на позичальника. Банк-кредитор бере на себе
весь ризик, пов’язаний із реалізацією проекту, й оцінює лише потоки
коштів, які генеруються проектом і спрямовуються на погашення кредитів.

2. Без регресу на позичальника в період, що настає за введенням проекту
в експлуатацію. Підрядчики гарантують освоєння капіталовкладень,
уведення об’єкта кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної
вартості і за певних умов беруть на себе відшкодування збитків,
пов’язаних із затримкою введення об’єкта в експлуатацію.

3. З повним регресом на позичальника. Кредитор у такому разі не бере на
себе жодних ризиків, пов’язаних з проектом, обмежуючи свою участь
наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб.

Найбільш поширеною формою проектного фінансування є фінансування з
повним регресом на позичальника, оскільки воно забезпечує швидке
отримання необхідних інвестору коштів, а також дешевший кредит.

У зарубіжній практиці ця форма використовується для надання коштів
фінансування проектів, які пов’язані із державним замовленням,
бездохідних проектів, коли кредити погашатимуться за рахунок інших
доходів позичальника; для надання експортного кредиту; для кредитування
дрібних проектів, які чутливі навіть до невеликого непередбаченого
збільшення кошторисних витрат.

Значно рідше трапляється на практиці проектне фінансування без регресу
на позичальника. За такої операції кредитор не має жодних гарантій і
бере на себе майже усі ризики, пов’язані з реалізацією проекту.
Фінансування за такою схемою є дуже дорогим для позичальника, бо за
великий ризик кредитор бажає отримати й велику компенсацію1.

За таким типом фінансуються лише високорентабельні проекти, як правило,
такі, що передбачають випуск конкурентоспроможної на світовому ринку
продукції.

Досить поширеним є проектне фінансування з обмеженим регресом на
позичальника. Тут усі ризики, пов’язані з реалізацією проекту,
розподіляються між сторонами так, що кожний бере на себе ті ризики, які
залежать від нього. У результаті розумного розподілу ризиків зменшується
ціна фінансування.

ВИСНОВКИ

Ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність
використання суб’єктами підприємницької діяльності позикових фінансових
ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто
поряд зі статутним капіталом та іншими складовими власного капіталу. За
питомою вагою перше місце серед позикових ресурсів у більшості
підприємств посідає банківський кредит.

Довготермінові і середньотермінові кредити можуть надаватися
комерційними банками підприємствам на капітальні вкладення, пов’язані з
реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням,
упровадженням нової техніки, вдосконаленням технології виробництва та на
інші витрати, що призводять до збільшення вартості основних засобів. До
таких кредитів підприємства вдаються, якщо вони відчувають брак власних
коштів, призначених на такі цілі, а саме: прибутку та амортизаційних
відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних засобів.

Кредити в основні засоби комерційні банки видають за умови економічної
доцільності та окупності витрат за рахунок збільшення обсягів
виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Для одержання такого
кредиту до кредитного договору додаються кошторисно-технічна
документація, в разі необхідності — бізнес-план, який містить розрахунок
окупності, договір підряду, якщо роботи планується виконувати підрядним
способом, а також календарний графік проведення робіт.

Банки видають кредити, якщо, перш за все, розрахунки економічної
ефективності свідчать, що за той чи інший термін після введення в дію
об’єкта підприємство матиме додаткові фінансові джерела у вигляді
прибутку, який може бути спрямований на погашення кредиту і процентів за
користування ним.

Таким чином, для пожвавлення інвестиційної діяльності важливим є
максимальне залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед —
довгострокових банківських кредитів. Використання кредитної форми
фінансування примушує інвесторів уважніше ставитися до ефективності
інвестицій, щоб забезпечити не лише погашення кредиту, а й сплату
відповідних процентів.

Довгострокове кредитування — це кредитування прямих інвестиційних
заходів (капітальних вкладень) — витрат на придбання засобів праці
(елементів основного капіталу). Об’єктами такого кредитування є проекти:
будівництва нових підприємств; реконструкції, технічного переозброєння і
розширення діючих підприємств; обладнання спільних підприємств; випуску
нової продукції, придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних
цінностей та інших об’єктів власності; природоохоронних заходів.

Список використаної літератури

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p.

Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова
діяльність підприємства. — К.: Либідь, 1998.

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: у 2-х
частинах. – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000.

Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. — М., 1998.

Бородина О.Й. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.

Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002.

Гроші та кредит / За ред. проф. Б. С. Івасіва. — Тернопіль: Карт-бланш,
2000.

Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях / За ред Б. Л. Луціва. –
Тернопіль: Карт-бланш, 2000.

Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.

Финансовое право / Под ред. Н. И. Химичевой. – М., 1995.

Финансовое право / Под ред. О. Н. Горбуновой. – М., 1996.

Фисенко М А. Финансы предприятий. — Минск, 1995.

Фінанси підприємств / За ред. А. М. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та
доп. — К.: КНЕУ, 1999.

Фінанси підприємств / За ред. Г. Г. Кірейцева. – К., 2002.

Фінансова діяльність підприємства / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов
П.І., Петрова К.Я. — К.: Либідь, 2002.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
265-273.

1 Фінанси підприємств / За ред. Г. Г. Кірейцева. – К., 2002. – С.
140-150.

1 Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998. – С. 311.

1 Фінанси підприємств / За ред. Г. Г. Кірейцева. – К., 2002. – С.
154-162.

1 Фінансова діяльність підприємства / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов
П.І., Петрова К.Я. — К.: Либідь, 2002. – С. 174-191.

1 Финансовое право / Под ред. О. Н. Горбуновой. – М., 1996. – С. 233.

1 Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. – С.
354-365.

1 Гроші та кредит / За ред. проф. Б. С. Івасіва. — Тернопіль:
Карт-бланш, 2000. – С.349-354.

PAGE

PAGE 3

Похожие записи