Рецензія

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………..….3

1. Кредитна політика
банку……………………………………………………………….4

Кредитоспроможність
клієнта…………………………………….……………..5

2. Оцінка кредитних
ризиків……………………………………..……………………….6

Коефіцієнти, вживані при оцінці кредитоспроможності………………9

Інші джерела інформації про
позичальника…………………..……………..16

3. Методи управління кредитнимии
ризиками……………………………………….17

4.Етапи видачі
кредиту……………………………………………….……………………
17

Кредитна
заявка……………………………………………………………………
…..17

Інтерв’ю з
клієнтом……………………………………………….………………
…18

Вивчення кредитоспроможності і оцінка
ризику………………..….……19

Підготовка до укладення
договору……………………………………….….…20

Кредитна
угода…………………………………………………………………….….23

5. Чинники, що впливають на ризик не поверненню
позик……………………25

Література……………………………………………………..
………….…………………29

В с т у п

Кредитна діяльність банку є одним з основоположних критеріїв, який
відрізняє його від небанківських установ. У світовій практиці саме з
кредитуванням пов’язана значна частка прибутку банку. Одночасне
неповернення кредитів, особливо великого, може привести банк до
банкрутства, а в силу його положення в економіці, до цілого ряду
банкрутств пов’язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому
управління кредитним ризиком є необхідною частиною стратегії і тактики
виживання і розвитку будь-якого комерційного банку.

Портфель банківських позик схильний до всіх основних видів ризику, які
супроводять фінансовій діяльності: ризику ліквідності, ризику процентних
ставок, ризику неплатежу по позиці (кредитному ризику).

Управління кредитним ризиком вимагає від банкіра постійного контролю за
структурою портфеля позик і їх якісним складом. У рамках дилеми
«прибутковість – ризик» банкір вимушений обмежувати норму прибутку,
страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен провести політику
розосередження ризику і не допускати концентрації кредитів у декількох
великих позичальників, що здатний викликати серйозними наслідками у разі
непогашення позики одним з них. Банк не повинен ризикувати коштами
вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоч і високоприбуткові) проекти. За
цим уважно спостерігають банківські контрольні органи в ході
періодичних ревізій.

Кредитний ризик залежить від зовнішніх ( пов’язаних зі станом
економічної середи, з кон’юнктурою ) і внутрішніх ( викликаних невірними
діями самого банку ) чинників. Можливості управління зовнішніми
чинниками обмежені, хоч своєчасними діями банк може певною мірою
пом’якшити їх вплив і запобігти великим втратам. Однак основні важелі
управління кредитним ризиком лежать в сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, загальними,
установками відносно операцій з клієнтурою, які ретельно розробляються і
фіксуються в меморандумі про кредитну політику, по-друге, практичними
діями банківського персоналу, що інтерпретує і що втілює в життя ці
установки. Отже, зрештою здатність управляти ризиком залежить від
компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації його рядового
складу, що займається відбором конкретних кредитних проектів і
виробленням умов кредитних угод.

У цій роботі мова піде в основному про зарубіжний досвід управління
кредитним ризиком комерційного банку. Це пов’язано з тим, що сучасний
вітчизняний досвід кредитування багато в чому ще не склався внаслідок
невеликого терміну розвитку системи комерційних банків ,тому не може
бути в достатній мірі узагальнений. Крім того, вивчення зарубіжного
досвіду і використання його в сучасній вітчизняній банківській практиці
допоможе зняти багато проблем наших банкірів, багато з яких випробовують
елементарну нестачу знань.

У процесі управління кредитним ризиком комерційного банку можна
виділити декілька загальних характерних етапів:

— розробка цілей і задач кредитної політики банку;

-створення адміністративної структури управління кредитним ризиком і
системи прийняття адміністративних рішень;

— вивчення фінансового становища позичальника;

— вивчення кредитної історії позичальника, його ділових зв’язків;

— розробка і підписання кредитного договору;

— аналіз ризиків неповернення кредитів;

— кредитний моніторинг позичальника та всього портфеля позик;

— заходи щодо повернення прострочених і сумнівних позик і по реалізації
застав.

1. Кредитна політика банку.

Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду
директорів банку. Рада директорів делегує функції по практичному наданню
позик на більш низькі рівні управління і формулює загальні принципи і
обмеження кредитної політики.У великих банках розробляється письмовий
меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники даного
банку. Зміст і структура меморандуму різна для різних банків, але
основні моменти, як правило, присутні в документах такого роду.

Передусім формулюється загальна мета політики, наприклад надання
надійних і рентабельних кредитів. Міра ризику повинна відповідати
звичайній нормі прибутковості по позиках з урахуванням вартості
кредитних ресурсів і адміністративних витрат банку.

Крім цього в меморандумі дається розшифровка яким чином банк має намір
досягнути заявленої мети. Для цього визначаються:

— сприятливий для банку види позик;

— позики, від яких банк рекомендує стримуватися;

— переважне коло позичальників;

— небажані для банку позичальники по різних категоріях;

— географія роботи банку по кредитуванню;

— політика в області видачі кредитів працівникам банку;

— обмеження розмірів позик по різних категоріях позичальників;

— політику банку в області управління кредитним ризиком, ревізій і
контролю.

Кредитоспроможність клієнта.

Один з основних способів зниження ризику неплатежу по позиці –
ретельний відбір потенційних позичальників. Існує ряд методик аналізу
фінансового становища клієнта і його надійності з точки зору своєчасного
погашення боргу банку. У практиці американських банків застосовується
«правило п’яти ( С )», де критерії відбору клієнтів позначені словами,
що починаються на букву “ С “:

сharacter (характер позичальника);

сapacity (фінансові можливості);

сapital (капітал, майно);

сollateral (забезпечення);

сonditions (загальні економічні умови).

Під «характером» позичальника мається на увазі його репутація, міра
відповідальності, готовність і бажання погасити борг. Банк прагне
передусім з’ясувати, як позичальник (фірма або приватна особа)
відносився до своїх зобов’язань в минулому, чи були у нього затримки в
погашенні позик, який його статус в діловому світі. Банк прагне отримати
психологічний портрет позичальника, використовуючи для цього особисте
інтерв’ю з ним, досьє з особистого архіву, консультації з іншими банками
і фірмами і іншу доступну інформацію.

Фінансові можливості позичальника — його здатність погасити кредит
визначаються за допомогою ретельного аналізу його прибутків і витрат ,
перспектив зміни їх в майбутньому. В принципі у позичальника банку є три
джерела коштів для погашення позики:

– поточні касові надходження ( cash flow );

– продаж активів;

– інші джерела фінансування (включаючи запозичення на грошовому ринку).

Комерційні банки традиційно відносяться до тієї категорії кредиторів,
позики яких гасяться за рахунок чистого сальдо поточних касових
надходжень ( net cash flow). Ця величина дорівнює чистому операційному
прибутку + амортизаційні відрахування — приріст дебіторської
заборгованості — приріст товарних запасів —сума рахівниць до оплати.

Критичне значення для погашення позики має динаміка дебіторської
заборгованості підприємства і зміна його товарних запасів. Частіше за
все з цими статтями пов’язані труднощі в погашенні позики.

Повертаючись до «правила п’яти ( С )», відмітимо далі, що банк велику
увагу приділяє також іншим чинникам, а саме акціонерному капіталу фірми,
його структурі, співвідношенню з іншими статтями активів і пасивів, а
також забезпеченню позики, його достатності, якості і мірі реализуємості
застави у разі непогашення позики.

Нарешті, при розгляді заявки на кредит приймаються до уваги загальні
умови, що визначають діловий клімат в країні і що впливають на
положення як банку, так і позичальника: стан економічної кон’юнктури,
наявність конкуренції з боку інших виробників аналогічного товару,
податки, ціни на сировині та ін..

Одна з цілей кредитних працівників банку полягає в тому, щоб виразити
в цифрах (квантифіцирувати) вказані критерії стосовно до кожного
конкретного випадку. На основі цього буде прийняте зважене рішення
відносно кредитоспроможності позичальника, доцільності видачі йому
кредиту, цінових і нецінових умов цього кредиту та ін.

У рамках дилеми «ризик – прибутковість» позичальники, ті що мають
більш слабі фінансові позиції (а отже, більш схильні до ризику) повинні
платити за кредит більше, ніж більш надійні позичальники.

2. Аналіз фінансових звітів.

Найважливішим джерелом інформації про стан справ перспективного
позичальника служать його фінансові звіти, кошториси, дані про прибутки
і збитки. Банки використовують ці матеріали не тільки для визначення
обгрунтованості заявки на кредит з точки зору потреби фірми в додаткових
грошових ресурсах, але і з урахуванням перспектив розвитку фірми в
майбутньому, отримання нею прибутку і міри ймовірності неплатежу по
позиці.

Нижче розбирається приклад визначення фінансових коефіцієнтів,
приведений в книзі В.М. Усоськина «Сучасний комерційний банк». Є схема
балансу типографської фірми «Нешнл бук прінтінг» та її звіт про
прибутки і витрати (цифри умовні). Потрібно визначити фінансові
коефіцієнти та їх динаміку за 1987-89 рр., а також зробити попередній
висновок про кредитоспроможність позичальника.

Баланс ( в тис. дол.)

Стаття балансу 31.12.87 31.12.88 31.12.89

Актив

Каса 15.7 28.2 37.6

Цінні папери 0.0 4.4 10.0

Дебітори 282.1 434.4 629.6

Запаси 89.6 131.7 222.1

Інші поточні активи 8.0 0.0 11.2

Оборотний капітал ( усього ) 359.4 598.7 910.2

Основні кошти ( сальдо ) 319.3 311.9 1184.3

Передоплата 8.8 18.1 10.2

Інші 34.7 32.2 19.9

Основні кошти – всього 362.8 362.2 1214.4

Усього активів 758.2 961.0 2124.9

Пасив

Рахунки до оплати банкам 15.0 5.0 103.0

Векселі до оплати 114.5 102.8 175.1

Накопичені платежі 90.3 213.9 184.0

Платежі, що наступили по довгострокових позиках 30.5 19.9 74.0

Заборгованість поточного року по податках 0.0 15.1 21.9

Короткострокові зобов’язання – всього 250.3 356.7 558.0

Довгостроковий борг 0.0 80.3 810.3

Борг другої черги 0.0 0.0 0.0

Довгостроковий борг – всього 0.0 80.3 810.3

Зобов’язання – всього 250.3 437.0 1368.3

Капітал ( привілейовані акції ) 0.0 0.0 0.0

Капітал ( прості акції ) 10.0 10.0 10.0

Надмірний капітал 0.0 0.0 0.0

Нерозподілений прибуток 497.9 514.0 746.6

Акціонерний капітал – всього 507.9 524.0 746.6

Зобов’язання і капітал – всього 758.2 961.0 2124.9

При порівняльному аналізі балансу фірми за три роки передусім
визначаються наступні особливості в динаміці операцій компанії:

1. Основні статті активу – дебітори, товарні запаси і основні кошти.
Висока питома вага цих статей звичайно характерна для промислових
компаній,і в цьому відношенні баланс фірми не є незвичайним.

2. Дебіторська заборгованість збільшилася за три роки в 2,2 рази з 282,1
до 629,6 дол. грн. У чому причина такого зростання? Чи зосереджені ці
неоплачені рахунки у якогось одного покупця і чи не є ця заборгованість
безнадійно простроченої? Чи зростає дебіторська заборгованість більш
швидкими темпами, ніж сума продажу і якщо так, то пов’язане це із зміною
умов кредиту або з погіршенням якості клієнтури компанії?

3. Товарні запаси фірми зросли приблизно в 2,5 разу. Чому? Який склад
запасів? Це може послужити забезпеченням позики в банку, або готова
продукція, яка не продана і тому не представляє інтересу?

4. Основні кошти зросли утроє – з 319 тис. дол. до 1184 тис. дол. У чому
причина? Який склад коштів – будівлі, обладнання? Яке обладнання було
куплене? Якщо воно придбане для розширення виробництва, то яка
імовірність, що попит на продукцію компанії буде зростати? Якщо
обладнання потрібне для забезпечення одного проекту, чому компанія не
взяла його в оренду?

5. Рахунки до оплати в пасиві балансу (кредиторська заборгованість)
також зросли. Цього потрібно було чекати, оскільки приріст запасів
звичайно покривається комерційним кредитом. У зв’язку з цим цікаво, чи
з’явилися у компанії нові постачальники і які умови погашення кредиту.
Довгостроковий борг компанії різко збільшився в 1989 р. (з 0 до 810 тис.
дол.). Яка структура боргу, відсотки по позиках? Чи є ставки відсотка
фіксованими або змінними?

6. Відносно акціонерного капіталу також виникають питання. Яка частина
власного капіталу була використана для купівлі обладнання в 1989 р.?
Чому велика частка прибутку відраховується в резерв, а не виплачується
акціонерам?

Працівник банку зіставить сильні сторони компанії (широке використання
комерційного кредиту, зростання короткострокових активів темпом,
відповідним зростанню короткострокових зобов’язань) з її слабкостями
(швидке збільшення заборгованості) і поставить питання про якість її
активів. Цю проблему він вирішить за допомогою аналізу коефіцієнтів.

Але раніше цього необхідно оцінити також дані звіту про прибутки і
витрати компанії.

Звіт про прибутки і витрати

Статті прибутків і витрат 1987 1988 1989

Чиста сума продажу 2564.9 3024.7 4178.9

мінус собівартість проданих товарів 1861.6 2121.6 2976.6

Валовий прибуток 703.3 903.1 1202.3

мінус операційні витрати 624.8 682.3 807.5

Операційний прибуток 60.5 220.8 394.8

Інші прибутки 7.6 3.9 20.8

мінус інші витрати 14.0 125.2 149.5

Чистий прибуток до сплати податків 54.1 99.5 266.1

мінус податки 3.1 22.4 33.5

Чистий прибуток після сплати податків 51.0 77.1 232.6

Аналіз звіту про прибутки і витрати компанії за три роки дозволяє
зробити наступні висновки:

1. Валові прибутки компанії стійко зростали – з 2565 тис. до 4179 тис.
дол. Чи пов’язане це зростання з агресивною стратегією по розширенню
продажу або зі зниженням цін на продукцію? У якій мірі зростання
прибутків визначається новими покупцями? Чи будуть вони акуратно
оплачувати свої рахунки?

2. Собівартість продукції також зросла. У чому причина цього
збільшення? Чому зростали операційні витрати (з 642 тис. дол. до 807
тис. дол.), тобто витрати, пов’язані з утриманням адміністративного
апарату, орендою приміщень та ін. Значну частину зростання «інших
витрат» склали відсотки по боргу (61,8 тис. з 149,5 тис. дол.). Які
умови отриманих компанією позик?

3. Чистий прибуток після сплати податків компанією стійко зростав. Чи
пов’язане це з високою якістю управління або з умовами, що змінилися в
галузі?

Всі ці питання також будуть піддані ретельному розбору, перш ніж банк
ухвалить рішення про надання кредиту компанії.

При вивченні кредитоспроможності фірми важливе значення додається
аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення різних статей
балансу, і динаміці цих показників. Це важливі джерела інформації і
прогнозів з приводу стану справ фірми і ризику, пов’язаного з видачею їй
кредиту.

Коефіцієнти, застосовані в практиці кредитного аналізу

Їх можна розділити на п’ять груп:

— показники ліквідності;

— показники заборгованості;

— показники погашення боргу;

— показники ділової активності;

— показники рентабельності.

1. Показники ліквідності ( liquidity rations ) застосовуються для
оцінки того, як співвідносяться найбільш ліквідні елементи балансу
фірми, її оборотний капітал (касова готівка, дебітори, запаси
товарно-матеріальних цінностей) і короткострокові зобов’язання (видані
векселі, короткострокові боргові зобов’язання та ін.). Чим вище
покриття цих зобов’язань за рахунок швидкореализуємих активів, тим
надійніше положення фірми, тим більше у неї шансів на отримання кредиту
у банку.

До числа найбільш важливих показників вказаної групи, що широко
використовуються відноситься коефіцієнт ліквідності ( current ratio ):

Короткострокові активи

К-т ліквідності = —————————————-

Короткострокові зобов’язання

Раніше вважалося, що числове значення цього показника повинне бути
таке, що дорівнює 2 або вище. Нині не менш важливим, ніж величина
показника, вважається склад і якість активів, що використовуються при
розрахунку коефіцієнта. Якщо при високій числовій величині показника
(скажемо, 3,5) в активах висока частка товарних запасів, що
нереалізовуються, коефіцієнт не свідчить про благополуччя компанії. І
навпаки, коефіцієнт може бути менше 2, але якщо в активах переважає
готівка, цінні папери та інші ліквідні статті, можна говорити про міцне
фінансове положення. У нашому умовному прикладі коефіцієнт ліквідності у
«Нешнл бук прінтінг» рівний 1,63 (910,2: 558,0). При цьому майже 3/4
короткострокових активів складає каса, цінні папери і дебіторська
заборгованість. З урахуванням такого складу активів показник 1,63 можна
вважати задовільним.

У кредитній практиці застосовується ще один показник ліквідності, який
називається «кислотний тест» ( acid test ) або коефіцієнт «лакмусового
папірця»:

Каса
+ Цінні папери + Дебіторські рахунки

К-т «лакмусового папірця» =
———————————————————————

Короткострокові зобов’язання

При його розрахунку враховуються тільки ті види активів, які можуть бути
легко і швидко перетворені в готівку.

Показник, рівний 1, звичайно свідчить про стійке положення фірми. У
«(Нешнл бук» цей коефіцієнт рівний 1,21 (677,2: 558,0), тобто на 1 дол.
короткострокових зобов’язань доводиться 1,21 дол. швидкореализуємих
активів. Однак для оцінки достатності цієї цифри треба порівняти її зі
середніми значеннями показника в галузі. Крім того, необхідно перевірити
якість дебіторських рахунків, що становлять понад 90% чисельника
формули.

2. Показники заборгованості ( leverage ratios ) показують, як
розподіляється ризик між власниками компанії (акціонерами) і її
кредиторами. Активи можуть бути профінансовані або за рахунок власних
коштів (акціонерний капітал), або за рахунок запозичених (борг). Чим
вище співвідношення позикових коштів до власності акціонерів, тим вище
ризик кредиторів і тим обережніше повинен відноситися банк до видачі
нових кредитів. У разі банкрутства компанії з високою заборгованістю
шанси на повернення кредиторам вкладених ними коштів будуть вельми
низки. Для оцінки заборгованості розраховується передусім коефіцієнт
покриття основних коштів ( fixed assets-to-net worth ratio ), який
виражається наступною формулою:

Основні
кошти

К-т покриття основних коштів = —————————————

Власний
капітал

Він показує, яка частина основних коштів профінансована за рахунок
власного капіталу. У принципі будівлі, обладнання та інші довгострокові
активи повинні покриватися або за рахунок коштів акціонерів, або за
допомогою довгострокових позик. Нормальним вважається відношення 0,75 –
1, оскільки більш висока цифра може означати, що в основні кошти
вкладена частина оборотного капіталу, і це може негативно позначитися на
виробничій діяльності фірми. У «Нешнл бук» коефіцієнт рівний 1,56
(1184,3: 756,6), тобто на кожний долар власних коштів в основний капітал
вкладене 1,56 дол. Потрібно перевірити, чи не приведе прагнення компанії
здійснити значну програму модернізації виробництва до заморожування
частини оборотного капіталу в основних коштах.

Другий показник цієї групи – коефіцієнт короткострокової заборгованості
( current debt-to-het worth ratio ):

Короткострокові зобов’язання

К-т довгострокової заборгованості =
——————————————————

Власний капітал

він дає можливість порівняти майбутні платежі компанії по боргах в межах
найближчого року з сумою коштів, вкладених акціонерами. У «Нешнл бук»
цей показник в 1989 р. становив 0,73 (558,0: 756,6); інакше говорячи
власники компанії приймають на себе більшу частку фінансового ризику,
ніж кредитори. Для банку це показник надійності ситуації.

Ще один показник у вказаній групі – коефіцієнт покриття загальної
заборгованості ( total debt-to-net worth ratio ):

Загальна сума
зобов’язань загальної заборгованості

Коефіцієнт покриття =
———————————————————————

Власний капітал

Він показує, яка частина всіх активів компанії покрита за рахунок коштів
кредиторів, а яка за рахунок акціонерів. Якщо показник перевищує 1,
частка кредиторів вище. Практика показує, що оптимальна величина
коефіцієнта не повинна перевищувати 2. У «Нешнл бук» показник на 1989
р. становив 1,80 (1368,5: 756,6). Інакше говорячи, кредитори вклали в
справу 1,80 дол. на 1 долар, вкладений акціонерами. У принципі це
непогане співвідношення, але його необхідно зіставити із середніми
цифрами в галузі. Мабуть, показник буде трохи вище, ніж у інших фірм,
оскільки «Нешнл бук» взяла в 1989 р. великі позики для оновлення
виробничого обладнання. Тому необхідно встановити, чи була ця
інвестиційна програма продиктована необхідністю і наскільки вона
ефективна.

3. Показники погашення боргу дозволяють оцінити здатність компанії
сплатити поточну заборгованість шляхом генерування готівки грошових
коштів в процесі операційної діяльності. Головний показник фінансової
стійкості підприємства – його здатність виплатити відсотки і основний
борг по отриманих кредитах. Для детального аналізу необхідно скласти
таблицю грошових потоків ( cash flow statment ). Але більш простим і
оперативним є метод розрахунку коефіцієнтів погашення боргу. Це
передусім коефіцієнт грошового потоку ( cash flow-to-current maturities
ratio ):

Прибуток після сплати
податків + Амортизація — Дивіденди

К-т грошового потоку =
————————————————————————
———

Довгострокові позики з
терміном погашення в межах року

Показник показує, яка частина грошових надходжень компанії від операцій
буде необхідна для покриття основного боргу і відсотків по позиках з
терміном погашення протягом найближчого року. Чим нижче коефіцієнт, тим
менше «маржа безпеки» при погашенні боргів. Теоретично коефіцієнт,
рівний 1, забезпечує компанії фінансову стабільність.

У «Нешнл бук» показник рівний 6,81 (232,64+271,6-0,0): 74,0. Він
означає, що притока касової готівки може поменшати в 6 раз, перш ніж
виникнуть ускладнення з погашенням поточної заборгованості. Необхідно
разом з тим додатково проаналізувати конкретні терміни грошових
надходжень компанії, зіставивши їх з терміном чергових платежів.

Ще один показник – коефіцієнт процентних виплат ( times interest earned
ratio )

Прибуток до сплати податків + Процентні платежі

Коефіцієнт процентних виплат =
———————————————————————

Процентні платежі

Коефіцієнт показує, у скільки разів прибутки компанії перевищують суму
процентних платежів по позиках. Показник, природно, не повинен бути
менше за 1, інакше здатність компанії гасити свої зобов’язання буде
поставлена під загрозу. У «Нешнл бук» коефіцієнт процентних виплат був
рівний в 1989 р. 4.59 (266,1+74): 74. Це говорить про пристойне
фінансовому становищі фірми: платежі по відсотках можуть зрости в 4.59
раз, перш ніж виникне загроза невиконання фірмою її зобов’язань.

4. Показники ділової активності ( activity ratios ) дозволяють оцінити
ефективність використання керівництвом компанії її активів. Звичайно
застосовується три вигляду коефіцієнтів вказаного типу, які
представляють співвідносини дебіторської заборгованості, рахунків до
оплати (аccounts payable ) і запасів до показника продажу. Мета
коефіцієнтів полягає в тому, щоб визначити швидкість оборотності
заборгованості і запасів.

Перший показник – коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості
(ассоunts receivable turnover ratio ):

Середня сума дебіторських рахунків х 365

К-т оборотності дебіторських рахунків =
————————————————————

Сума продажу в кредит

Він дозволяє визначити середній термін в днях інкасації коштів по
поставках продукції покупцям з наданням відстрочки платежу. Середня сума
дебіторських рахунків розраховується шляхом підсумовування їх на початок
і кінець періоду і розподілу на два. Замість продажу в кредит часто
використовують загальну суму продажу, оскільки касові операції, як
правило, незначні.

Зрозуміло, значення вказаного показника мають сенс тільки в порівнянні з
аналогічними коефіцієнтами інших підприємств галузі. Якщо показник
відносно високий, то це може вказувати на затримки в оплаті рахунків
покупцями або на надто пільгові умови кредитування, щоб стимулювати збут
продукції.

У «Нешнл бук» показник оборотності в 1989 р. був рівний 54,99 (629,6 х
365): 4178,2, тобто оплата рахунків в середньому становила 55 днів.

Наступний показник – коефіцієнт оборотності запасів ( inventory
turnover ratio ):

Запаси х 365

К-т оборотності запасів =
—————————————————————

Собівартість проданих товарів

У знаменнику вказуються витрати на виробництво проданих товарів ( продаж
— прибуток та накладні витрати ). У компанії показник рівний 27.23
(222.1 х 365 ): 2976.6. Цю цифру потрібно порівняти із середнім
показником по галузі. Висока швидкість оборотності запасів говорить про
ефективність використання ресурсів, але може бути сигналом швидкого
виснаження ресурсів.

Третій коефіцієнт – коефіцієнт оборотності кредиторської зиборгованості
(accounts payable turnover ratio ):

Рахунки до оплати х 365

К-т оборотності кредиторської заборгованості =
———————————————-

Собівартість продукції

Коефіцієнт дозволяє визначити, наскільки швидко компанія сплачує рахунки
постачальників. Різке підвищення показника може вказувати на проблеми з
притоком грошової готівки, а зниження – на дострокову оплату рахівниць з
метою отримання знижки.

У “Нешнл бук” показник становив 21,47 (175,1 х 365): 2976,6. Його
знов-таки потрібно порівняти із середніми показниками в галузі.

5. Показники рентабельності ( profitability ratios ) свідчать про
загальну ефективність роботи компанії, про успішну політику її
керівництва і окремі служби. При розрахунку показників рентабельності
чистий прибуток порівнюється з такими параметрами, як сума продажу,
активи і акціонерний капітал компанії.

Почнемо з коефіцієнта, що характеризує співвідношення прибутку до суми
продажу ( return on salea ratio):

Чистий прибуток х 100

Прибуток на одиницю продажу =
—————————————————

Продаж

Цей коефіцієнт не має стандартів, він пов’язаний з галуззю виробничої
діяльності і з багатьма іншими чинниками. У «Нешнл бук» він був рівний
5,6 центів на 1 дол. продажу (232,6: 4178,9) х 100.

Другий показник — прибуток на одиницю активів ( return on asset ratio
):

Чистий
прибуток х100

Прибуток на одиницю активів=
———————————————

Активи

Коефіцієнт характеризує прибутковість виробництва з точки зору
використання активів компанії. У «Нешнл бук» цей показник в 1989 р.
становив 10,9 цента на одиницю активів (232: 2124,9)х100.

Нарешті, показник прибутку, отриманого на одиницю акціонерного капіталу
, свідчить про те, наскільки ефективно і прибутково використовувалися
кошти акціонерів:

Чистий прибуток х 100

Прибуток на одиницю акціонерного капіталу =
———————————

Акціонернии капітал

При оцінці значень цього показника необхідно враховувати ризик,
пов’язаний з інвестуванням коштів в дане підприємство. У «Нешнл бук»
прибуток на одиницю капіталу була рівна 30,7 (232,6: 756,6)х100.
Очевидно, 30,7 цента на 1 вкладений долар – це непоганий кінцевий
результат.

Великий інтерес для банківського працівника представляє зміни
коефіцієнтів на протязі ряда років. Динаміка показників за 1987-89 рр.
дозволяє зробити деякі висновки.

Динаміка фінансових коефіцієнтів компанії за 1987-89 рр.

Коефіцієнт 1987 1988 1989

К-т ліквідності 1.58 1.67 1.63

К-т покриття основних коштів 0.62 0.59 1.56

К-т короткострокової заборгованості

0.49 0.68 0.73

К-т покриття загальної заборгованості 0.49 0.83 1.8

К-т оборотності дебіторських рахунків 40 52 55

К-т оборотності запасів 17 22 27

Прибуток на одиницю акціонерно- го капіталу 10 14.7 30.6

Аналіз динаміки основних коефіцієнтів показує:

1. Коефіцієнт ліквідності був стабільний і свідчить про здібності
компанії гасити короткострокові зобов’язання.

2. Коефіцієнт покриття основних коштів і коефіцієнт загальної
заборгованості різко виросли за останній рік. Це може говорити про те,
що компанія заморожує частину оборотного капіталу в основних коштах і
використовує для цього кредити. Разом з тим, короткострокова ліквідність
компанії, хоч і погіршувалась, але в даний момент не досягла
небезпечної межі.

2. Оборотність дебіторських рахунків сповільнилася – з 40 до 55 днів. Це
могло бути пов’язане із зростанням продажу і з розширенням нової
клієнтури. У той же час необхідно з’ясувати, в якій мірі уповільнення
інкасації було пов’язане з більш пільговими умовами надання кредиту
клієнтам.

3. Оборотність запасів також дещо сповільнилася – з 18 до 22 днів. Чи
було це пов’язано з накопиченням запасів компаній в передбаченні
зростання обсягу виробництва? Або зіграли роль інші причини?

4. Прибутковість компанії різко зросла в 1989 р.: показники прибутку на
акціонерний капітал і на одиницю продажу подвоїлися. Які перспективи
зміни прибутковості в майбутньому?

Оцінюючи кредитну заявку, банк повинен брати до уваги всі ці чинники.
Таким чином, вивчення фінансових звітів – балансу, рахунку прибутків і
збитків, розрахунок різних коефіцієнтів на базі цих звітів – дозволяє
глибше зрозуміти істинне положення справ компанії, оцінити перспективи
її розвитку і її здатність виплатити борг по кредиту.

Інші джерела інформації про позичальника

Фінансова звітність є лише одним з каналів отримання інформації про
позичальника. До інших джерел відносяться також архіви банку, звіти
спеціалізованих кредитних агентств, обмін інформацією з іншими банками і
фінансовими установами, вивчення фінансової преси.

Банки зберігають всю інформацію про минулі операції із своїми
клієнтами. Архіви кредитного відділу дозволяють встановити, чи отримував
заявник в минулому позики у банку, і якщо отримував, чи були затримки з
платежами, порушення умов договору та ін. Бухгалтерія повідомляє про
всі випадки недозволеного овердарфта.

Банківські відділи кредитоспроможності вивчають звіти кредитних
агентств, які містять базову інформацію про фірми, історію їх
діяльності, зведення про фінансове положення за ряд років. Це особливо
важливо, якщо банк раніше не мав контактів з позичальником. Агентства
можуть випускати спеціалізовані звіти про компанії в певній галузі або
групі галузей, що також представляє інтерес для банку.

Нарешті, банки і інші фінансові установи обмінюються конфіденційною
інформацією про компанії. Банк просить заявника представити список інших
банків і фінансових установ, з якими він веде справи або мав відносини в
минулому. Потім банк перевіряє цю інформацію поштою або по телефону. Він
просить інші банки охарактеризувати заявника на основі минулого досвіду
роботи з ним.

Таким чином, в розглянутому прикладі банк видимо має справу з
кредитоспроможним позичальником. Безумовно вимагає перевірки його
кредитна історія, особисті якості керівників фірми і оцінка цілей, на
які компанія просить надати кредит. Крім цього, для банку буде мати
значення сума кредиту, терміновість, порядок погашення основної суми і
сплату відсотків, а також забезпечення. З великою часткою імовірності
можна стверджувати, що якщо компанія є клієнтом банку, то кредит буде
наданий їй на більш пільгових умовах, ніж у випадку, якщо її основний
рахунок знаходиться в іншомуР анку.

3. Етапи видачі кредиту

Процес кредитування можна розділити на декілька етапів, кожний з яких
вносить свій внесок в якісні характеристики кредиту і визначає міру його
надійності і прибутковості для банку:

– розгляд заявки на отримання кредиту і інтерв’ю з майбутнім
позичальником;

– вивчення кредитоспроможності клієнта і оцінка ризику по позиці;

– підготовка і укладення кредитної угоди;

– контроль за виконанням умов угоди і погашенням кредиту.

Кредитна заявка

Клієнт, який звертається в банк за отриманням кредиту, представляє
заявку, де містяться початкові відомості про необхідну позику: мета,
розмір кредиту, вид і термін позики, передбачуване забезпечення.

Банк вимагає, щоб до заявки були прикладені документи і фінансові
звіти, які служать обгрунтуванням прохання про надання позики та
пояснюють причини звертання в банк. Ці документи – необхідна складова
частина заявки. Їх ретельний аналіз проводиться на подальших етапах,
після того як представник банку проведе попереднє інтерв’ю із заявником
і зробить висновок про перспективність операції.

До складу пакету супровідних документів, що представляються в банк разом
із заявкою, входять наступні.

1. Фінансовий звіт, що включає баланс банку і рахунок прибутків і
збитків за останні 3 роки. Баланс складається на дату (кінець року) і
показує структуру активів, зобов’язань і капіталу компанії. Звіт про
прибутки і збитки охоплює річний період і дає докладні відомості про
прибутки і витрати компанії, чистого прибутку, розподілі її
(відрахування в резерви, виплата дивідендів та ін.).

2. Звіт про рух касових надходжень що базується співставі балансів
компанії на дві дати і дозволяє визначити зміни різних статей і рух
фондів. Звіт дає картину використання ресурсів, часу вивільнення фондів
і утворення дефіциту касових надходжень та ін.

3. Внутрішні фінансові звіти характеризують більш детально фінансове
положення компанії, зміну її потреби в ресурсах протягом року
(поквартально, щомісячно).

4. Внутрішні управлінські звіти. Складання балансу вимагає багато часу.
Банку можуть бути потрібні дані оперативного обліку, які містяться в
записках і звітах, підготовлених для керівництва компанії. Ці документи
стосуються операцій і інвестицій, зміни дебіторської і кредиторської
заборгованості, продажу, величини запасів та ін.

5. Прогноз фінансування. Прогноз містить оцінки майбутнього продажу,
витрат, витрат на виробництво продукції, дебіторської заборгованості,
оборотності запасів, потреби в грошовій готівці, капіталовкладеннях та
ін. Є два типи прогнозу: оцінний баланс і касовий бюджет. Перший включає
прогнозний варіант балансових рахунків та рахунок прибутків і збитків на
майбутній період, другий прогнозує надходження і витрачання грошової
готівки (по тижнях, місяцях, кварталах).

6. Податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там
мають місце відомості, не включені в інші документи. Крім того, вони
можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він
ухиляється від сплати податків з частки прибутку.

7. Бізнес-плани. Багато які кредитні заявки пов’язані з фінансуванням
початківців-підприємств, які ще не мають фінансових звітів та іншої
документації. У цьому випадку представляється докладний бізнес-план,
який повинен мати інформацію про цілі проекту, методах ведення операцій
т. ін. Зокрема, документ повинен включати:

– опис продуктів або послуг, які будуть запропоновані на ринку
(включаючи патенти, ліцензії); плани досліджень і розробок та ін.;

– галузевий і ринковий прогнози (опис ринків, інших компаній, які
пропонують аналогічний продукт, державне регулювання відповідних
галузей, переваги і слабкі сторони конкурентів);

– плани маркетингу (мети, реклама, вартість компанії по просуванню
продукту на ринок та ін.);

– план виробництва (потреба у виробничих потужностях і робочій силі,
обладнання, що є та ін.);

– план менеджменту (структура компанії, керівні органи, консультанти та
ін.);

– фінансовий план (прогноз операційного і інвестиційного бюджетів,
прогноз руху готівки, перспективний баланс на п’ять майбутніх років).

Заявка надходить до відповідного кредитного працівника, який після її
розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником –
власником або представником керівництва фірми. Ця бесіда має велике
значення для розв’язання питання про майбутню позику: вона дозволяє не
тільки з’ясувати багато важливих деталей кредитної заявки, але і скласти
психологічний портрет позичальника, з’ясувати професійну підготовленість
керівного складу компанії, реалістичність його оцінок положення і
перспектив розвитку підприємства.

Інтерв’ю з клієнтом

У ході бесіди інтерв’юєру не треба прагнути з’ясувати всі аспекти
роботи компанії; він повинен сконцентрувати увагу на ключових, базових
питаннях, що представляють найбільший інтерес для банку. Рекомендується
розподілити питання по 4 – 5 групах. Приклади питань приводяться нижче.

1. Інформацію про клієнта і його компанію:

– чи є фірма одноосібним підприємством, товариством або корпорацією;

– як давно встановлена компанія;

– яка її продукція;

– хто власники, скільки акцій вони мають;

– який досвід і кваліфікація менеджерів;

– чи прибуткова компанія;

– хто основні постачальники і покупці;

– на яких умовах продається продукт.

2. Питання з приводу прохання про кредит:

– яку суму грошей компанія збирається отримати у банку;

– як розрахована ця сума;

– чи досить акуратно складений прогноз фінансових потреб;

– чи враховують умови, на яких клієнт хоче отримати позику, час служби
активів, що фінансуються за допомогою позики;

– чи враховують умови позики здатність клієнта погасити кредит в
належний термін.

3. Питання, пов’язані з погашенням кредиту:

– як клієнт має намір повертати кредит;

– скільки грошової готівки компанія отримує в ході операційного циклу;

– чи є у клієнта спеціальне джерело погашення кредиту;

– чи є особи, готові дати гарантію і яке їх фінансове становище.

4. Питання з приводу забезпечення позики:

– яке забезпечення буде передане в заставу;

– хто власник забезпечення;

– де складовано забезпечення;

– чи знаходиться оно під контролем клієнта і чи може бути продане;

– чи потрібно чий-небудь особливий дозвіл, щоб продати забезпечення;

– як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забезпечення;

– чи схильне забезпечення псуванню;

– які витрати по зберіганню забезпечення.

5. Питання про зв’язки клієнта з іншими банками:

– які банки використовуються в цей час клієнтом;

– чи звертався він до інших банків за позикою;

– – чому клієнт прийшов в цей банк;

– чи є непогашені позики і який їх характер.

Вивчення кредитоспроможності і оцінка ризику

Після бесіди кредитний інспектор повинен ухвалити рішення: чи
продовжувати роботу з кредитною заявкою або відповісти відмовою. Якщо
пропозиція клієнта розходиться в якихось важливих аспектах з принципами
і установками політики, яку проводить банк в області кредитних операцій,
то заявку потрібно рішуче відкинути. При цьому необхідно пояснити
заявнику причини, по яких кредит не може бути наданий. Якщо ж кредитний
інспектор по підсумках попереднього інтерв’ю вирішує продовжити роботу з
клієнтом, він заповнює кредитне досьє і направляє його разом із заявкою
і документами, пред`явленою клієнтом, у відділ по аналізу
кредитоспроможності. Там проводиться поглиблене і ретельне обстеження
фінансового положення компанії-позичальника. При цьому кредитний
інспектор повинен вирішити, хто з працівників відділу краще підходить
для проведення експертизи. Наприклад, якщо мова йде про оцінку
забезпечення, запропонованого клієнтом, то потрібно висновок
досвідченого аналітика, оскільки оцінка майна представляє складну
процедуру. Якщо ж потрібно отримати відомості у кредитного агентства, то
цим може зайнятися менш кваліфікований працівник. Ефективність роботи
кредитного інспектора визначається його умінням давати доручення тим
службовцям банку, які найкращим образом підходять для цього.

При аналізі кредитоспроможності використовуються різні джерела
інформації:

– матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;

– матеріали про клієнта, що є в архіві банку;

– відомості, що повідомляються тими, хто мав ділові контакти з клієнтом
(його постачальники, кредитори, покупці його продукції, банки та ін.);

— звіти та інші матеріали приватних і державних установ і агентств
(звіти про кредитоспроможність, галузеві аналітичні дослідження,
довідники по інвестиціях та ін.).

Експерти відділу кредитоспроможності передусім звертаються до архівів
свого банку. Якщо заявник вже отримував раніше кредит в банку, то в
архіві є відомості про затримки в погашенні боргу або інших порушеннях.

Важливі відомості можна отримати у банків та інших фінансових установ,
з якими мав справу заявник. Банки, інвестиційні і фінансові компанії
можуть надати матеріал про розміри депозитів компанії, непогашеної
заборгованості, акуратності в оплаті рахунків та ін. Торгові партнери
компанії повідомляють дані про розміри наданого їй комерційного кредиту,
і за цими даними можна судити про те, чи використовує клієнт ефективно
чужі кошти для фінансування оборотного капіталу.

Відділ кредитоспроможності може також звернутися до спеціалізованих
кредитних агентств і отримати у них звіт про фінансове положення
підприємства або фізичної особи (у разі персональної позики). Звіт
містить зведення про історію компанії, її операціях, ринках продукції,
філіали, регулярності оплати рахунків, розмірах заборгованості та ін.

Найбільшою популярністю серед зовнішніх джерел інформації
користуються запити у інших банків, обслуговуючих даного клієнта,иу його
торгових партнерів. Ці відомості особливо цінні, оскільки вони засновані
на минулому досвіді прямого спілкування з даною компанією.

Потрібно враховувати, що навмисне спотворення або неналежне
використання конфіденційної інформації може нанести істотну шкоду
сторонам, що беруть участь у справі . Особливо небезпечне
розголошування отриманих відомостей. Скажемо, якщо клієнт взнає, що банк
отримав невтішний відгук про нього від його постачальника, він швидше
усього відмовиться від послуг цього постачальника. Якщо ж випадок з
розголошуванням конфіденційної інформації отримає широкий резонанс,
банку вже ніхто не надасть відомостей такого роду.

Тому в діловому світі неухильно дотримуються правила передачі
конфіденційної інформації. У банківській справі США вони регулюються
«Етичним кодексом про обмін банків інформацією кредитоспроможності
комерційних фірм», розробленим асоціацією Роберта Морріса, а також
аналогічним кодексом для обміну інформацією між банками і фірмами, що
надають комерційний кредит.

Підготовка до укладення договору

У разі сприятливого висновку банк приступає до розробки умов
кредитного договору. Цей етап називається структуруванням позики. У
процесі структурування банк визначає основні характеристики позики:

– вигляд кредиту;

– суму;

– термін;

– спосіб погашення;

– забезпечення;

– ціну кредиту;

– інші умови.

Структурування може надати серйозний вплив на успіх кредитної операції.
Якщо банк визначив в договорі дуже напружені терміни погашення позики,
то позичальник може залишитися без капіталу, необхідного для нормального
функціонування. У результаті випуск продукції не буде зростати згідно з
первинним планом. Навпаки, якщо банк надасть дуже ліберальні умови
виплати боргу (скажемо, якщо грошові кошти для погашення піврічної
позики будуть отримані протягом одного місяця), то позичальник буде
тривалий час безконтрольно використати отриманий кредит.

Неправильне визначення суми кредиту також може викликати серйозні
проблеми. Якщо сума занижена (наприклад, замість необхідних ЗОО тис.
дол. отримає 100 тис. дол.), те позичальнику незабаром буде потрібний ще
200 тис. дол., і первинна позика не буде погашена в термін. У зворотній
ситуації (видано 200 тис. дол., коли необхідно 100 тис.) клієнт буде
мати в своєму розпорядженні зайві суми і затратить їх на фінансування
витрат, не передбачених кредитним договором.

Перший крок, який повинен зробити кредитний інспектор, розробляючи
умови майбутньої позики – визначити вид кредиту. Це залежить від мети
кредиту, характеру операцій, для фінансування яких береться позика,
можливості та джерел погашення кредиту. Ми вже говорили, що комерційні
позики можуть бути використані для фінансування оборотного капіталу і
для фінансування основних фондів компанії. Кошти для погашення позики в
цих двох випадках акумулюються по-різному. Якщо позика береться для
фінансування запасів або дебіторської

заборгованість, то кошти, необхідні для її погашення, утворяться після
продажу цих запасів або оплати рахунків покупцями продукції. У другому
випадку позика застосовується для купівлі обладнання, будівель та ін, та
засобу для погашення кредиту будуть отримані в процесі тривалої
експлуатації цих елементів основного капіталу. Ясно, що при фінансуванні
запасів або дебіторської заборгованості клієнт потребує
короткострокового кредиту, що погашається протягом декількох місяців,
тоді як у другому випадку кредит повинен відповідати часу служби
обладнання і відповідно мати більш тривалий термін – від 1 до 25 – 30
років.

Банк пропонує клієнту той вид кредиту і ті умови погашення, які в
найбільшій мірі відповідають характеру операції, лежачої в основі
позики. У першому випадку це може бути сезонна позика, що відновляється
кредитна лінія, перманентна позика для поповнення оборотного капіталу, у
другому – термінова позика, лізингова угода, позика під заставну т.ін.

Погашення позики може проводитися одноразовим внеском після закінчення
терміну або рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредиту. У
останньому випадку розробляється шкала погашення у відповідності з
термінами оборотності капіталу.

Велика увага приділяється питанню вартості кредиту, куди входять
визначення процентної ставки, розмір компенсаційного залишку на рахунку,
комісійні за видачу і оформлення кредиту та ін.

При визначенні ставки по кредиту повинні враховуватися різні чинники:
вартість для банку залучених коштів (депозитів і недепозитних джерел);
надійність позичальника та міра ризику, пов’язана з позикою; витрати по
оформленню і контролю за погашенням кредиту; характер відносин між
банком і позичальником та ряд інших моментів.

Фахівці банку при визначенні ставки по кредиту виходять з розрахунку
необхідної мінімальної норми прибутковості по позиці, яка розраховується
по наступній формулі:

Необхідна норма прибутковості = Граничні витрати+ Цільовий прибуток =

Прибуток по позиці —
Витрати по позиці

=
————————————————————

Чиста сума
використаних коштів де:

– граничні витрати визначаються як вартість для банку короткострокових
залучених коштів (звичайно береться ринкова ставка по тримісячних
депозитних сертифікатах);

– цільовий прибуток – надбавка до базової процентної ставки (для позик з
високим ризиком – 5 – 6%, з низьким ризиком –– 2%);

– прибуток по позиці – сума процентних платежів, комісійні за відкриття
кредиту і за розробку умов позики;

— витрати по позиці – прямі і непрямі витрати по видачі,
обслуговуванню і погашенню позики;

– чиста сума використаних клієнтом коштів – це середня сума
заборгованості по кредиту протягом всього періоду дії позики мінус суми,
внесені позичальником, мінус резервні залишки в центральному державному
банку.

Приклад. Граничні витрати по позиці становлять 9%, цільовий прибуток
– 4%, витрати по позиці – 40 тис. дол., чиста сума кредиту 2 млн. дол.
Мінімально допустимий прибуток по позиці (х) знаходимо по формулі

х- 40000

9% + 4% = ———————

2000000

де х = ЗОО тис. дол. Інакше говорячи, прибуток по даній позиці повинен
бути не менше за 300 тис. дол. Виходячи з цього банк розраховує
ефективну ставку відсотка по наступній формулі:

Прибуток по позиці
365

Ефективна ставка = ———————— х
——————————

Сума позики
Термін позики в днях

Якщо термін позики – 1 рік, а прибуток 340 тис. дол., то ефективна
ставка рівна 17% річних.

При розрахунку процентної ставки по позиці банк враховує всю гамму
своїх взаємовідносин з клієнтом. Якщо ці відносини не обмежуються
разовим отриманням кредиту, а мають більш широкі масштаби (наприклад,
клієнт зберігає великий стабільний залишок на поточному рахунку,
користується послугами інвестиційного і трастового відділів, має
кредитну картку банку та ін.), банк отримує додатковий прибуток.
Природно, він прагне зберегти і зміцнювати ці відносини і може
встановити більш пільговий відсоток по позиці.

Коли робота по структуруванню позики кінчена, кредитний інспектор
повинен ухвалити принципове рішення: чи переходити до остаточних
переговорів про укладення кредитної угоди або відмовити у видачі позики.
Необхідно ще раз підкреслити, що якщо на одній з стадій обстеження і
підготовки матеріалів стає ясно, що якісь важливі характеристики позики
(мета, сума, забезпечення, умови погашення) не відповідають політиці
банку в області кредитування і прийнятим стандартам, потрібно
відмовитися від надання кредиту. Тому, закінчивши структурування позики,
кредитний інспектор повинен ще раз оцінити всю інформацію, (архіви,
матеріали, інтерв’ю з позичальником, звіти про кредитоспроможність,
балансові коефіцієнти та ін.) і ухвалити остаточне рішення про
доцільність позики. Якщо висновок позитивний, то робота переходить в
стадію переговорів про остаточні умови кредитної угоди, після чого
проект договору повинен бути представлений позиковому комітету банку для
затвердження.

Кредитна угода

Являє собою розгорнений документ, що підписується обома сторонами
кредитної операції і містить докладний виклад усіх умов позики.

Його основні розділи:

– свідчення і гарантії;

– характеристика кредиту;

– зобов’язуючі умови;

– забороняючі умови;

– невиконання умов кредитної угоди;

– санкції у разі порушення умов.

Розділ «Свідчення і гарантії» підтверджує, що позичальник:

– має сертифікат про інкорпорування;

– має повноваження укладати кредитні договори і підписувати боргові
зобов’язання;

– не має заборгованості по податках;

– має право розпоряджатися активами;

– не має активів в заставі крім відомих банку;

У розділі «Характеристика позики» детально викладаються умови кредиту,
а саме вигляд позики, сума, процентна ставка, шкала погашення і
забезпечення. Вказані всі учасники операції, робиться посилання на
боргове зобов’язання і документ про забезпечення кредиту.

У розділі «Обмежуючі умови» сформульовані правила, яких повинен
дотримуватися позичальник протягом всього періоду дії позики:

— підтримувати певний рівень оборотного капіталу;

— підтримувати стабільний рівень акціонерного капіталу;

— дотримувати встановлену величину балансових коефіцієнтів (коефіцієнта
ліквідності та ін.);

— регулярно надавати фінансові звіти, підготовлені з дотриманням всіх
загальноприйнятих бухгалтерських правил;

— повідомляти банку про будь-яке погіршення фінансового положення та про
будь-які несприятливі зміни;

— забезпечити необхідне страхування від нещасних випадків, пожежі та
ін.;

— регулярно сплачувати податки та інші зобов’язання, які у випадку
несплати можуть привести до накладання арешту на майно;

— тримати в порядку і забезпечувати необхідний ремонт будівель і
обладнання;

— забезпечити працівникам банку можливість обстежити бухгалтерські книги
компанії на предмет виявлення їх ідентичності даним, приведеним в
звітах;

— повідомляти банку про судові переслідування, що намічаються або
розпочаті проти компанії.

У розділі «Заборонні умови» вказані дії, які не повинні проводитися
позичальником:

– не продавати або закладати активи (крім випадків, коли це потрібно для
нормальної роботи компанії);

– не купувати акції або облігації ( за винятком зобов’язань федерального
уряду);

– не виплачувати винагороди службовцям та дивідендів акціонерам вище
зумовленого максимума;

– не проводити опціоних операцій з акціями компанії або інших операцій з
відстроченим відшкодуванням коштів;

– не видавати гарантій по боргах інших підприємств;

– не розширювати систему участі в інших підприємствах;

– не брати участь в злитті та поглинанні;

– не робити таких змін в керівних органах компанії, які вплинули б на її
політику.

У розділі «Невиконання умов кредитної угоди» приводяться випадки, які
потрібно трактувати як «невиконання» або «порушення» договору:

– несплата чергового платежу по позиці;

– порушення однієї з обмежуючих або заборонних умов;

– оголошення банкрутства або ліквідації справи;

– смерть позичальника.

У розділі «Санкції у разі порушення умов угодам» перераховується
наступне:

– вимога негайного погашення всієї суми боргу, що залишається і
відсотків по ній;

– вимога додаткового забезпечення або гарантій;

– право банку погасити борг, який залишився за рахунок коштів, що є на
поточному рахунку позичальника.

Не всі кредитні угоди мають всі вказані розділи і пункти, але деякі
моменти – характеристика кредиту, зобов`язань кредитора і позичальника,
що розуміється під порушенням договору – обов’язково присутні в
документі про кредитну операцію.

Угоду підписують представники банку і компанії, а якщо треба – гарант.
Після цього комплект всіх документів передається клієнту, а інший
комплект з супровідними документами підшивається в кредитне досьє банку.
Потім в це досьє підшиваються всі звіти компанії, переписка, записи
телефонних переговорів .

4. Чинники, що впливають на ризик неповернення позики

Втрати від непогашення позик – неминучий продукт активної діяльності
будь-якого банку. Їх неможливо повністю ліквідувати, але звести до
мінімуму – реально Існує ціла система, що допомагає виявити причини
виникнення проблемних кредитів, а також спрогнозувати саму їх появу.
Згідно з цією системою до виникнення сумнівних кредитів приводять
чинники, що залежать та що не залежать від банку. До перших чинників
відносяться всі аспекти, пов’язані з кредитним процесом, тобто з
адекватним аналізом кредитної заявки, кредитною документацією та ін.
Самостійні чинники – несприятливі економічні умови, в яких виявився
позичальник, стихійні лиха. Несприятливі економічні умови, що впливають
на виробничу діяльність позичальника, американські комерційні банки
конкретизують таким чином.

Незавершений менеджмент

Більшість фірмових крахів– результат погано організованого менеджменту.
Типоться шкаеми – нестача глибини і різноманітності управлінської
експертизи, незадовільні планові і бухгалтерські служби, загальна
некомпетентність. Як правило, незавершений менеджмент пов’язаний з
зростанням витрат, коли компанія що розвивається динамічно, стикається з
недоліками сильно зацентрализованного управління, яке не спроможне
охопити всі деталі господарського процесу

Неадекватний первинний капітал фірми

Невеликі компанії часто виявляються перед проблемою недостатності
первинних вкладень. Це відбувається внаслідок недооцінки загальної
вартості бізнесу, в якому має намір досягнути успіху дана компанія, і
переоцінка терміну, через який очікується отримання прибутку. Дана
проблема визнається компанією дуже пізно, коли акціонерний капітал вже
вичерпаний, а кредитори відмовляють в додатковому фінансуванні

Високий рівень фінансового коефіцієнта

Фінансовий коефіцієнт відображає співвідношення зовнішніх довгострокових
зобов’язань до власного капіталу корпорації. При високому фінансовому
коефіцієнті та при падінні об’єму реалізації різко збільшуються витрати
по обслуговуванню боргу.

Коефіцієнта поточних витрат

Під коефіцієнтом поточних витрат розуміється співвідношення фіксованих
витрат до валових витрат. Відповідно при високому коефіцієнті та при
зниженні об’єму реалізації компанія відчуває різке зменшення прибутку

Високі темпи зростання продукції, що реалізовується

Коли компанія починає невиправдано різко збільшувати обсяги продажу
своєї продукції, то зростає ризик її неоплати. Причина в тому, що
компанія втрачає пильність в підборі покупців, не приділяючи уваги їх
платоспроможності. У цій ситуації банк робить рестриктивні міри,
направлені на припинення зростання активів, наполягаючи на тому, щоб
фірма пригальмувала реалізацію продукції покупцям з сумнівною
платоспроможністю

Конкуренція

Нові компанії стикаються з серйозними проблемами у разі виходу на ринок.
У конкурентній боротьбі фірма може обрати як наступальну, так і захисну
тактику. Наступальна тактика пов’язана із завоюванням ринку за допомогою
різних заходів (зниження цін, зростання об’єму реалізації та ін.), які
можуть привести навіть до тимчасової втрати прибутку. Мету захисної
тактики – стабілізувати прибутки шляхом можливого скорочення об’єму
реалізації.

Якщо фірма не пристосовується до умов конкурентної боротьби, то гине

Економічний спад

Багато невеликих фірм не в змозі прибутково розвиватися в умовах
загального економічного спаду

Перераховані чинники, що впливають на погіршення господарської
діяльності компанії, діють автономно, незалежно від банку. Але банк,
знаючи, де у фірми виникли слабкі місця, може і повинен дати відповідні
рекомендації, що запобігають появі несвоєчасно погашених позик.

Велика увага комерційними банками повинна приділяється прогнозуванню
проблемних кредитів на першій і другій стадіях кредитного процесу, тобто
етапах аналізу кредитної заявки та її виконання. Банківська практика
сформулювала 25 сигнальних прапорів, які допомагають в кредитному
процесі виявити потенційні проблемні кредити.

Сигнали з історії позичальника

Недавня фінансова неспроможність позичальника

Розходження і суперечності в інформації про позичальника

Сигнали, що стосуються керівництва і управління позичальника

Позичальник шукає партнера, на чиї зв’язки можна розраховувати

Невисокі моральні якості керівника

Боротьба за владу в керівництві серед партнерів, між членами сім’ї –
власниками компанії

Часті зміни в керівництві

Перекірливий, неврівноважений характер керівника

Прагнення керівництва позичальника прискорити кредитний процес, вчинити
тиск на банківського працівника

Сигнали, які відображають виробничу діяльність позичальника

Коло постачальників і покупців у позичальника не диверсифіковано

Ослаблений контроль позичальника за своїми дебіторами

Позичальник відноситься до тієї галузі, яка в даний момент проблемна

Спрощене ведення балансу, тобто активи і пасиви не деталізуються по
статтях

Сигнали, що стосуються організації кредитування

Позичальник не представляє чітко мету, на яку клопочеться кредит

У позичальника немає ясної програми погашення позики

Відсутність резервних джерел погашення кредиту

Позичальник не має матеріального (сировинного та ін.) забезпечення
своєї мети, на яку наданий кредит

Сигнали, що фіксують відхилення від встановлених норм

Порушення в періодичності надання позичальником звітних даних про свою
господарську діяльність

Відхилення від норми порядку ведення банківських рахунків (порушення в
системі овердрафту )

Перегляд умов кредитування; зміни в схемі погашення кредиту; прохання
про пролонгації позики

Відхилення показників господарсько-фінансової діяльності
компанії-позичальника від планових або очікуваних

Відхилення в системі обліку і контролю позичальника

Ці сигнали насторожують банк і допомагають запобігти простроченим
кредитам або виявити їх виникнення. Якщо банк ідентифікував сумнівні
кредити, якими повинні бути його подальші кроки? Банк приймає програму
дій, направлену на погашення кредитів. У більшості випадків позичальник
ще не втратив здатність відповідати по своїми зобов’язаннями. У цій
ситуації банк розглядає питання про зміну умов кредитної угоди. Нові
умови зачіпають графік погашення кредиту, торкаються організації
взаємних і узгоджених дій банку і позичальника, мета яких – ліквідація
проблемних кредитів. Банк може взяти на себе функції контролера за рухом
оборотних коштів компании-позичальника або консультанта в процесі
прийняття фірмою управлінських рішень. У випадках коли позичальник
вичерпав всі можливості для погашення позики і укладення нової кредитної
угоди неефективно, банк вимушений вдатися до передачі справ в суд.

Література

1. В. М Усоськин «Сучасний комерційний банк»

2. Е.Б. Ширінська «Операції комерційних банків і зарубіжний досвід»

3. Фінансово-кредитний словник, т. 1-3.

4. А.Г.Голуб, Л.П.Семенюк, Т.С.Смовженко “Гроші кредит банки” Львів
1997 рік.

5. Закон України “Про банки та банківську діяльність” 1991 рік.

6. А.Н.Мороз “Основи банківської справи” Київ 1994 рік.

7. Р.І.Тиркало “ Банківська справа”Тернопіль 2000 рік.

3. Методи управління кредитними ризиками

Кредитний ризик пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх
зобов’язань, тобто з небезпекою втрати банком основної суми позики і
процентів на неї. До основних і найбільш поширених методів мінімізації
кредитного ризику відносять:

диверсифікація капіталу;

оцінка юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;

регулювання обсягів кредитних вкладень;

використання ефективних форм забезпечення повноти та своєчасності
повернення кредиту;

створення комерційними банками спеціальних резервів для відшкодування
втрат від кредитної діяльності, тощо.

Існують чотири основні діючі форми повноти та своєчасності повернрння
позик:

застава;

гарантія;

поручительство;

страхування.

Застава оформлюється договором застави, та у разі невиконання
позичальником своїх зобов’язань перед банком – реалізація останнім
заставленого майна на свою користь.

Гарантія забезпечується гарантійним листом , клієнт здійснює виплату
суми позики і відсотків по ній в разі настання гарантійного випадку – не
повернення позики.

Договором поруки оформлюється поручительство. Відповідальність несе
поручитель всім своїм майном перед банком в рвзі неповернення кредиту з
боку позичальника.

Страхування оформлюється страховим полісом, у разі не повернення
позики – настання страхового випадку, виплата суми боргу та відсотків
здійснюється страховою компанією.

Санкції за порушення кредитної дисціпліни регламентуються
Положенням НБУ “ Про кредитування “ за статтею 38 Закону України “Про
банки і банківську діяльність”.

Банки забезпечують постійний контроль за дотриманням позичальникам
умов кредитної угоди: цільовим використанням кредиту, своєчасністю і
повнотою погашення позик тощо. В разі порушення умови цільового
використання кредиту банк може використовувати до клієнта штрафні
санкції:

якщо кредит виданий за рахунок власних кредитних ресурсівкомерційного
банку—до 25 % від суми кредит;

якщо кредит виданий за рахунок залучених ресурсів – не менше 25 % від
суми кредиту;

При несвоєчасності погашення позики банк стягує крім передбачених
відсотків штраф не менше 0,5 % від суми прострочки за кожен її день.

Санкції можуть застосовуватися і до комерційних банків в разі
порушення кредитної дисціпліни, наприклад, при несвоєчасності надання
позики начальником може стягуватись пеня в розмірі 0,5 % за кожень день
відстрочки.

13

Похожие записи