Реферат на тему

Корпоративні мережі банків

План

1. Основні поняття

2. Іntranet – корпоративна мережа

3. Вимоги до корпоративних мереж

4. Архітектура корпоративної мережі

5. Інтегрована передача даних

6. Клірингові міжбанківські системи і депозитарій

7. Депозитарій

Література 1. Основні поняття

Розвиток корпоративних мереж банків почався ще у 70-х роках, але для
появи нової якості в цій сфері потрібно було б вкласти протягом
короткого терміну фантастичні у ті часи кошти, на що ні
фінансово-торгові кола, ні жодна країна піти не могли. Але природний
розвиток інформаційної інфраструктури вже у 80-х роках досяг потрібного
розвитку, перш за все, зменшивши вартість послуг, а значить, і їх
доступність [30, 31].

Зрозуміло, що паралельно розвиваються два процеси:

1. Індивідуальні для кожного банку засоби “клієнт-банк”.

2. Міжбанківські, міжнародні банківські інформаційні системи та
структури.

Уже склалася трьохрівнева система надання банківських послуг через
використання сучасних інформаційних технологій.

1) Послуги рівня “банк-клієнт” з використанням:

· автоматів-касирів (банкоматів);

· кредитних та дебетових карток для розрахунку в торговельних точках чи
сфері послуг;

· послуги із зберігання фінансових документів і цінних паперів, можливо,
в електронній формі (функції депозитарію).

2) Переміщення грошових коштів “віртуально”, без переміщення готівки (з
типом поштових переказів, але гуртові операції).

3) Автоматизовані розрахункові (клірингові) палати (ACH).

Сучасні технології дозволяють координувати діяльність тисячі підрозділів
великих банків, мати єдину процедуру проведення банківських трансакцій
при будь-якому територіальному розміщенні підрозділів. Зрозуміло, що
працювати оперативно при такій розгалуженій інфраструктурі на рівні
телефонних чи телетайпних узгоджень без автоматизації більшості операцій
просто неможливо.

Лише при спільному використанні багатьма банками електронної мережі це
стає реально привабливим, як, наприклад, стандарт електронних карток,
який використовують багато банків у всьому світі. Тому тенденція у сфері
корпоративних мереж банків природна: спільні мережі, технічні засоби
роботи з клієнтами, протоколи і стандарти представлення банківських
документів.

Корпоративним діям банків на ринку сприяє порівняно нова схема
міжбанківських розрахунків: вони виконуються у розрахункових центрах,
які, власне, не є банками; банки в них представлені кореспондентськими
рахунками. Проведення операцій за такою схемою практично миттєве
(порівнюючи із системою обігу чеків). Наприклад, за рахунок наявності
розрахункових центрів переміщення коштів у м. Київ займає не більше 3-х
годин, по Україні – добу. Можна стверджувати, що контроль трансакцій
через розрахункові центри (палати) розв’язав проблему кризи банківських
переказів, коли гроші на початку 90-х років могли невизначений період
“обертатись” у банках (переказ у Києві на інший банк міста “йшов” до 10
днів).

Прискорення проведення банківських операцій створило їх новий вид –
спекуляції (так звані “гарячі гроші”). За лічені години можна
паралізувати фінансову систему цілої країни (особливо країн, що
розвиваються), це також дозволяє грати на крос-курсах валют.

З’явилася можливість проведення електронних афер, шахрайств (комп’ютерні
крадіжки), коли, анонімно підключившись до інформаційної системи, кошти
переводяться на рахунок зловмисника (хоча їх масштаби постійно
зменшуються, бо якщо швидко не перетворити переказані кошти у готівку,
то при виявленні шахрайства кошти повернуться назад, а якраз готівковий
обіг у розвинених країнах стає мінімальним. Тому основна проблема –
комерційна безпека банків та клієнтів при застосуванні корпоративних
інформаційних систем).

У цілому тенденцію трансформації сучасних глобальних засобів електронної
комерції та банківської справи можна коротко охарактеризувати таким
чином: перехід від систем з високим ступенем апаратного захисту, але з
передачею практично відкритого тексту (як у системі SWІFT), до
використання звичайних комунікацій з передачею захищених повідомлень
(наприклад, Іnternet як основна транспортна мережа).

Або, простіше кажучи, перехід від замкнених (закритих) архітектур до
відкритих.

Корпоративна мережа банку – це окремий випадок корпоративної мережі
великої компанії. Очевидно, що специфіка банківської діяльності висуває
жорсткі вимоги до систем захисту інформації в комп’ютерних мережах
банків. Не менш важливу роль при побудові корпоративної мережі відіграє
необхідність забезпечення безвідмовної і безперебійної роботи, бо навіть
нетривала перерва в її роботі може призвести до гігантських збитків.
Вимагається забезпечити швидку і надійну передачу великого обсягу даних.
Крім того, більшість прикладних банківських програм повинні працювати в
режимі реального часу.

2. Іntranet – корпоративна мережа

Історія Іntranet почалася восени 1994 р., коли Стів Теллін (фірма
Аmdahl) запропонував термін Іntranet для визначення корпоративних
інформаційних систем, побудованих на принципах мережі Іnternet.

Іntranet – це територіально обмежена, локальна обчислювальна мережа
(LАN), у якій застосовується технологія побудови і сервіси представлення
інформації мережі Іnternet. Тому базовим протоколом управління передачі
інформації є ТСР/ІР. Для повноцінного функціонування Іntranet необхідна
підтримка такиї протоколів:

• НТТР – протокол передачі гіпертекстів;

• SМРТ, РОРЗ – протоколи електронної пошти;

• FТР – протокол передачі файлів;

• NNТР – протокол групи новин Usenet.

Якщо немає можливості перейти на ТСР/ІР, то можна використовувати
спеціальні шлюзи ТСР/ІР компаній Fіrelor чи Perfomance Тесhnologіes.
Шлюзи перетворюють формати пакетів між протоколами ТСР/ІР і ІРХ
(міжмережевий обмін пакетами) фірми Novell або NetBІOS, спрощуючи
проблему переносу ТСР/ІР у корпоративну LAN.

Іntranet дозволяє значно підвищити ефективність праці за рахунок
спільного використання інформаційних ресурсів усередині компанії (фірми,
корпорації тощо) і використання технологічних концепцій Іnternet
(Web-технології). 

В Іntranet задачі зв’язку, виробничі завдання і процеси (наприклад,
робочі взаємовідносини, інфраструктури, проекти, бюджет і графіки)
визначаються в режимі он-лайн (оn-lіnе) через єдиний інтерфейс. Таким
чином, Іntranet – це інтелектуальний потенціал організації, де кожний
окремий комп’ютер використовується оперативно з максимальною
результативністю, мінімальними грошовими і трудовими видатками.

Відомо, що традиційна архітектура корпоративної мережі, яка існувала до
1994 року, базувалася на сукупності сегментів LAN, пов’язаних між собою
через маршрутизатор (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Традиційна архітектура корпоративної мережі К- комп’ютер

Продуктивність мережі у такому випадку обмежуються пропускною можливістю
і продуктивністю магістрального маршрутизатора.

В Іntranet ситуація змінюється на інше (рис. 6.2). Розглянемо деякі
особливості такої архітектури.

Зміна потоків трафіка. У традиційній моделі мережі “клієнт-сервер” 80 %
займав обмін даними з локальним сервером і 20 % припадало на
міжмережевий обмін даними. У моделі “клієнт-сервер” на основі Іntranet
уже не діє старе правило “80/20”, бо не можна передбачити звернення
користувачів до Web-серверів, які розподілені по всій організації. Це
потребує більш якісного планування Іntranet.

Рис. 6.2. Потоки трафіку в Іntranet

Зміна інтенсивності трафіка. Розповсюдження мережеорієнтованих,
заснованих на Wеb додатках викликає експоненціальне збільшення
мережевого трафіка, що вимагає підвищення вимог до швидкості і
надійності пристроїв у мережі.

Зміна структури трафіка. Зростання кількості критично важливих додатків
на основі Іntranet, що використовують мультимедіа-інформацію, збільшує
потребу в появі служби якості обслуговування, підтримки групових
додатків з інтенсивним трафіком.

Тобто, з упровадженням технології Іntranet у корпоративній мережі
актуальною стає потреба в зміні архітектури існуючих корпоративних чи
локальних мереж.

Корпоративні мережі часто використовуються для:

· підтримки оперативних (щодня) ділових функцій, наприклад, ведення
складського обліку, діловодство тощо;

· надання співробітникам компанії доступу до корпоративних документів,
баз даних, друку необхідної інформації;

· ефективної підтримки внутрішньо-корпоративних інформаційних служб;

· органічного вбудування внутрішньої інформаційної структури у загальну
мережу Іnternet (за необхідності). Головна перевага Іntranet – це
можливість доступу до будь-якої інформації, додатку, програмного
забезпечення (ПЗ) в одному і тому ж “вікні” за рахунок єдиного
універсального інструментарію.

Це технології WAN/LAN, С1іеnt/Server, системи РС, UNІX, Аррlе тощо, але
на єдиній концепції.

Іntranet дозволяє створювати Web-сайти відділів, груп фахівців та
окремих спеціалістів для інтелектуального спілкування.

Відмінність Іntranet від LAN полягає у тому, що корпоративна мережа
дозволяє вирішити проблему сумісності різних технологій і ПЗ різних фірм
(наприклад, НР, ІВМ, SUN, Аррlе, Novell, Ваnуаn тощо, які
використовуються для побудови LAN) на рівні одного об’єкта. Модель
Іntranet – це універсальна надбудова над LAN.

Сучасні Іntranet базуються на внутрішніх корпоративних Web-сервeрах, які
доступні працівникам корпорації через будь-які мережі на основі
протокола ТСР/ІР (LAN чи з’єднання Dіal-Up). Web-сервери дають різну
інформацію через єдиний інтерфейс (Web-броузер) за допомогою зв’язків з
корпоративними базами даних, файловими серверами і сховищами документів.
Web-броузер використовується для доступу до множини корпоративних
Web-сторінок з гіпертекстовими зв’язками.

Переваги Іntranet перед платформою групових технологій groupware
(наприклад, Lotus Notes, Novell Groupwіse): простота, менша вартість,
відсутність необхідної спеціальної підготовки обслуговуючого персоналу,
універсальність (тобто незалежність від конкретного розробника ПЗ),
незалежність від ОС (за рахунок використання Web-броузера), відкритість
архітектури.

Основні компоненти Іntranet: сервер системи; навігатор системи;
гіпертекстові редактори; інструментарії для організації спільної роботи,
обслуговування архівів, організації документообігу.

?

¬

h—z

h—z

¬

ooooooooooooooiiiiiiiiaaaa

gd—z

2T2 2 5E6e9H;oooooooooooooooooooooooooooo

gd—z

h—z

h—z

;H;i;r2AOeA-B
BUC1/4EiFNG»HI?IUeK–L?MoO?S^VOWaef&grgIgVioooooooooooooooooooooooooooo

gd—z

h—z

h—z

Kористовує URL (Unіform Resource Locator – уніфікований вказівник на
ресурс). URL має таку інформацію для сервера:

· файлом є програма чи документ;

· якою мовою написаний файл-програма;

· які параметри передаються у файл-програму. 

Для зв’язку системи з базою даних сервер використовує спеціальну
програму перетворення формата бази даних у формати мови НТМL за
допомогою шлюзового інтерфейса Web-СGІ (Соmmon Gateway Іnterface).

Крім універсального, використовуються і спеціалізовані сервери. Так,
наприклад, усі основні виробники випустили власні Web-сервери, які
можуть без СGІ звертатися до бази даних. Такі сервери ефективніше
використовують можливості обладнання.

Сервер системи має ще одну важливу функціональну особливість: він
слідкує за правом (паролем) доступу до документів, тобто забезпечує
простий і надійний контроль за діями користувачів, що підвищує безпеку і
надійність Іntranet.

Навігатор системи (“павутини”), чи броузер. Підтримує інтерфейс
користувача з системою, отримує з різних серверів документи з графікою,
які представлені у форматі НТМL, і видає їх на екран чи принтер.
Навігатор дозволяє використовувати різні протоколи для зв’язку з
серверами, наприклад, НТТР, FТР, NNТР, SМТР. З його допомогою легше
посилати повідомлення е-mаіl, запускати програми для перегляду
визначених документів різних форматів.

Гіпертекстові редактори чи НТМL-редактори. Використовуються для
створення нових документів.

Вважається, що сервер, навігатор і редактор створюють ядро
Web-технології, без якого неможливо побудувати справжню Іntranet.

Інструментарій узгодження Іпtranet з вже існуючим програмним
забезпеченням має такий вигляд.

Інструментарій для організації спільної роботи – це програми, які
дозволяють створювати умови для спільної роботи службовців,
організовувати дискусії сервер системи (наприклад, Web Сrossіng,
Wоrkgroup Web Forum, netThread).

Інструментарій обслуговування архівів використовується для пошуку
інформації у великих базах даних корпорації, перетворення (за
необхідності) форматів архівних документів у НТМL, створення каталогів
документів і пошуку за ними.

Інструментарій організації документообігу використовується для
”дроблення” документообігу об’єкта за рахунок використання стандартних
процедур обробки документів, які дозволяють користувачеві заповнювати
тільки стандартні спеціальні форми, а весь подальший процес оформлення
документа буде виконувати програма Іntranet. Наприклад, ІnterNotes Web
Рublіsher, Ваsіs Dосument Маnаgеr, Іnfobase Web Рublіsher, Dуnа Web.

3. Вимоги до корпоративних мереж

Можна виділити такі вимоги до корпоративної мережі банку:

· поєднує в структуровану і керовану замкнену систему всі інформаційні
пристрої, що належать банку: окремі комп’ютери і локальні обчислювальні
мережі (LAN), хост-сервери, робочі станції, телефони, факси, офісні АТС,
мережі банкоматів, он-лайнові термінали;

· забезпечує надійність функціонування та потужні системи захисту
інформації; гарантує безвідмовну роботу системи як при помилках
персоналу, так і у випадках спроби несанкціонованого доступу;

· забезпечує налагоджену систему зв’язку між банківськими відділеннями
різного рівня (як з міськими, так і філіями в інших містах);

· у зв’язку із сучасними тенденціями розвитку банківських послуг
(наприклад, обслуговування за телефоном, цілодобовий доступ до
банкоматів та он-лайнових терміналів, розвиток мереж швидкодіючих
платіжних терміналів у торговельних точках, цілодобові операції з
акціями клієнтів) з’являється потреба у специфічних для банків
телекомунікаційних рішеннях. Суттєвого значення набуває організація
оперативного, надійного та безпечного доступу віддаленого клієнта до
сучасних банківських послуг.

4. Архітектура корпоративної мережі

На сьогодні найбільш розповсюдженою в європейських країнах та актуальною
для вітчизняних банків є топологія “зірка” – проста або багаторівнева, з
головним офісом у центрі, з’єднаним із регіональними відділеннями. Її
перевага визначається такими факторами:

· насамперед, структурою банківських організацій (наявністю регіональних
відділень і великим обсягом інформації, що передається між ними);

· високою вартістю оренди каналів зв’язку. Але при організації зв’язку з
віддаленими філіями практично не використовуються комутовані телефонні
канали. Тут необхідні високошвидкісні, якісні та надійні лінії зв’язку;

· у країнах Східної Європи і СНД на користь застосування топології
“зірка” впливає додатковий фактор – недостатньо розвинена інфраструктура
телекомунікацій та пов’язані з цим труднощі в отриманні банком великого
числа каналів зв’язку. У цих умовах особливо важливим стає впровадження
економічних рішень, що існують на світовому ринку, а інколи і спеціально
доопрацьованих до умов країн, що розвиваються.

Отже, коли виникає необхідність зв’язувати регіональні офіси один з
одним безпосередньо, набуває актуальності топологія “кожен з кожним”. За
своїм змістом ця топологія відрізняється підвищеною надійністю і
мінімальним ризиком перевантажень. Практично реалізуються численні
змішані варіанти топологій, як у випадку “децентралізованого головного
офісу”, коли різноманітні відділи центрального офісу банку
(розрахунковий, кредитний, аналітичний, технічний або будь-який інший)
знаходяться в різних будинках.

У деяких європейських країнах існують загальнонаціональні конфігурації,
коли корпоративні мережі окремих банків створюють “суперзірку” із
міжбанківським розрахунковим центром, який виступає вершиною
телекомунікаційної банківської ієрархії. Це питання безпосередньо
пов’язане з вибором системи міжбанківських розрахунків і буде
розглядатися нижче.

5. Інтегрована передача даних

Коротко розглянемо рішення компанії RAD Data Communіcatіons, що
традиційно орієнтувалася на європейський ринок.

Основна тенденція сучасного розвитку банківських мереж в Європі, як і
корпоративних мереж взагалі, – перехід до інтегрованої передачі даних та
усної мови (за експертними оцінками, інтегрований трафік у 1996 р. склав
72 % від загального проти 22 % у 1989 р.). Дані, голос (телефонні
розмови), факси та відеоінформація передаються одним і тим ж каналом, що
забезпечує багатократне зниження видатків на оренду каналів або їх
прокладення. Важливу роль при цьому все частіше відіграють мережі АТМ.

Технічно це здійснюється шляхом мультиплексування інтегрованої передачі
та наступного демультиплексування окремих інформаційних потоків.
Різноманітні класи мультиплексорів дозволяють інтегрувати інформаційні
потоки різної величини, що поступають як від невеликих периферійних
відділень, так і великих регіональних офісів каналами від 9.6 Кбіт/с до
4.096 Мбіт/с і вище. У конкретних реалізаціях можливе застосування
додаткових, вбудованих у мультиплексори механізмів, що підвищують
ефективність використання лінії пропуску каналу зв’язку. Мультиплексори
з розширенням Day/Nіght Confіguratіon працюють з урахуванням різниці у
характері денного і нічного трафіка (більше каналів голосу вдень, а
каналів даних – вночі). Адаптивні мультиплексори відводять усю лінію
мовного каналу під передачу даних, якщо мовний трафік відсутній.
Механізм динамічного розподілу лінії пропуску каналами підвищує
ефективність шляхом відстеження їх стану: лінія пропуску за необхідності
ділиться на “активні” канали. Далі, завдяки спеціальній технології
sіlence suppressіon, під час перерв у телефонних розмовах передаються
інші потоки даних, голос, факси та трафік LAN.

6. Клірингові міжбанківські системи і депозитарій

Клірингова міжбанківська система передбачає проведення безготівкових
взаєморозрахунків з метою:

· прискорення проходження платежів;

· зменшення потоку паперових документів;

· покращання контролю за рухом коштів та зменшення ризиків (зокрема
виникнення овердрафту для банку, тобто мінусового сальдо, при закритті
операційного дня).

Складається система з комп’ютерного розрахункового центру (палати), з
яким пов’язані всі банки-учасники системи. У національній кліринговій
системі завжди присутній державний банк. У деяких країнах (наприклад,
Швейцарія) через клірингову систему проходять також усі поштові платежі.
Протягом операційного дня клірингова система проводить обробку платежів
у реальному часі. Існує дві основних схеми проведення взаємозаліків:

1) кожний платіж банку-відправника дебетує свій рахунок і кредитує
рахунок банку-адресату; після завершення клірингового дня підбивається
баланс за всіма банками;

2) кожний платіж банку-відправника може зараховуватися лише за умови
позитивного сальдо банку у системі, тобто коли на даний банк оформлені
платежі, що кредитують його; до моменту появи достатньої сумі
кредитуючих банк платежів, дебетуючий платіж затримується у спеціальній
черзі; з останньої відкладені дебіторські платежі надходять до
банку-адресату у часовій хронології (або використовуються інші способи
ранжування).

7. Депозитарій

Національний депозитарій України створений 31 березня 1999 року
установчими зборами.

Органи управління: наглядова рада, ревізійна комісія. Уставний капітал –
5 млн. грн.

Завдання національного депозитарію:

• бути центральним елементом депозитарної системи;

• розробка єдиної системи обліку та обігу цінних паперів за міжнародними
стандартами;

• інтеграція у міжнародну систему депозитарних установ;

• кодифікація (нумерація) цінних паперів.

Література

Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. – К.: Таксон, 1998.
– 120 с.

Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. – К.: Лыбидь,
1992. – 164 с.

Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки
принятия решений // Информатизация и новые технологии. –1996. – № 4. –
С. 16-18.

Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система //
Информатизация и новые технологии. – 1996. – № 2. – С. 17-20.

Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов,
подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. –
1995. – № 3. – С. 82-85.

Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных
АРМ// УСиМ. – 1997. – № 4/5. – С. 102-106.

Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ
// Информатизация и новые технологии. – 1994. – № 1/2. – С. 27-29.

Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. – М.: Финансы и
статистика, 1994.

Похожие записи