ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
…………………………

4

Розділ І. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ
ПОБУДОВИ……………………………………………………….
……..

6

1.1. Створення банківської системи
України…………………………….. 6

1.2. Побудова банківської
системи…………………………………………….

11

Розділ ІІ. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЯК ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ
НАГЛЯДУ……………………………………………….

17

2.1. Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків…. 17

2.2. Встановлення економічних нормативів, що регулюють діяльність
комерційних банків……………………………………………..

22

2.3. Застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення
банківського законодавства…………………………..

28

Висновки……………………………………………………….
……………………… 36

Використана
література……………………………………………………..
… 37

ВСТУП

У спадщину від часів радянської влади Україна отримала систему
центрального планування. В умовах централізованої
адміністративно-командної економіки самі банки, по суті, не були
комерційними організаціями, вони були організаціями державного
управління, що наділені функціями адміністративного контролю за своїми
клієнтами. У самій системі органів управління банки відігравали
другорядну роль, виконуючи функції “касира і бухгалтера” держави.

У 1991 році почалося формування національної банківської системи
України. За дуже короткий час виникло біля двохсот банківських установ,
у своїй переважній більшості це були, за світовими стандартами, дрібні й
малопотужні установи. Тому зрозуміла ситуація, коли почалася серія їх
банкрутств. Таким чином, виникла необхідність в регулюванні процесів, що
відбувалися в банківській системі.

Банки різних рівнів завдяки своїй діяльності глибоко проникають в усі
сфери економіки, чим і впливають на всі економічні та соціальні процеси
в країні. Робота банківської системи забезпечує ринок механізмами та
інструментами, що самоврегульовують взаємовідносини у ринкових умовах, а
державі надають можливість ефективно впливати на економічні процеси
задля реалізації всіх суспільних інтересів.

Оскільки банки відіграють ключову роль у фінансовій системі і
національній економіці, до їхньої діяльності суспільство виявляє
неабиякий інтерес. В цьому світі банки більше підлягають державному
нагляду і незалежному контролю, ніж підприємства інших видів діяльності.

В даній курсовій роботі проведено аналіз банківської системи України,
визначено місце і роль Центрального банку в ній. Окремо розглянуто
заходи впливу, що застосовуються Національним банком щодо комерційних
банків, які порушують банківське законодавство України.

Для опрацювання в курсовій роботі використано законодавчі та нормативні
акти уряду, Національного банку України, періодичні видання, статистичні
та інші інформаційні джерела.

РОЗДІЛ І. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ
ПОБУДОВИ

1.1. Створення банківської системи України

Незалежна українська банківська система почала формуватися в 1991 році.
В березні цього року затвердили закон “Про банки і банківську
діяльність”, який уможливив створення Національного банку України (НБУ)
на базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР.
Уже влітку 1991 року інструкції радянського Державного банку не мали
зобов’язуючої дії в Україні. 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР
було офіційно ліквідовано і Національний банк України став справжнім
Центральним банком.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька
етапів.

І етап (1991-1992рр.):

процеси перереєстрації та реорганізації.

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні
банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період
“міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних
державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та
малих підприємств, акціонерних товариств. На цьому етапі за станом на 1
січня 1992 року зареєстровано 77 банків [8;41].

ІІ етап (1992-1993рр.):

поява банків “другої хвилі”.

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації
пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих
кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992
року зареєстровано ще 60 банків, 3 банки вилучено з реєстру [8;47]. На
цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу
міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів
України” у комерційних банках дедалі зменшувалася частка
“міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Міністерство
фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать
інших міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Це не
влаштовувало колишніх власників акцій, і вони вилучали свої кошти із
комерційних банків та інших акціонерних товариств.

На цьому етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних
“кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості
трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростала на гіперінфляції.

ІІІ етап (1994-1996рр.):

перші банкрутства.

Активна побудова Національним банком системи регулювання діяльності
комерційних банків збігалася в часі із призупиненням інфляційних
процесів, що стали, як вже зазначалося, основним джерелом безбідного
існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого
контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до
управління банківськими процесами з середини, ці банки опинилися на межі
банкрутства. 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року –
20 банків; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися
у стані прихованого банкрутства.

У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно
впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансову ринку України почали
працювати іноземні банки та їхні представництва – всього їх було
зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних
банків [8;42].

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була
зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та
окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько
70 банків [5;42].

IV етап (1996-2000рр.):

стабілізація банків та впровадження національної валюти — гривні.

Цей заключний етап становлення вітчизняної банківської системи потребує
детальнішого розгляду. Можна підбити підсумки роботи
кредитно-банківської системи. Протягом перших п’яти років існування
незалежної держави в Україні:

створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та
первинного ринку цінних паперів;

проведено перший етап реформування грошової системи країни, введено
проміжну валюту — український карбованець;

створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні
технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало
змогу досягти світового рівня міжбанківських розрахунків, значно
підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в
обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему
визнано найшвидкісною в Європі;

введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та
банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської
системи.

Для банківської системи України важливими подіями стали введення в обіг
у вересні 1996 року повноцінної грошової одиниці — гривні та підготовка
до переходу з 1 січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського
обліку і статистичної звітності.

Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування
процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні
недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування,
розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів,
невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання,
недосконалість податкового та фінансового законодавства спонукають до
поглиблення банківської реформи.

Остаточно не вирішені питання діяльності інших фінансово-кредитних
установ (кредитних спілок, позичкових товариств тощо), банківської
таємниці й захисту інтересів клієнтури, програмних продуктів.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг,
брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, повільний
прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського
нагляду — усе це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно було
передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської
системи України.

На етапі стабілізації продовжують діяти 227-229 банків, серед яких: два
— державні; 117 (1996 рік) 184 (1997-1998рр.) — у формі акціонерних
товариств; 50 (1996 рік), 41 (1997-1998рр.) — у формі товариств з
обмеженою відповідальністю [8;43].

На цьому етапі сформувалися групи провідних банків, які вже завоювали
певне місце на ринку, визначився напрям менеджменту, розподілено
клієнтів та ринок пасивів. Сучасна банківська система має чітку градацію
за обсягами статутних фондів. У загальному обсязі сплачених статутних
фондів частка малих банків (з обсягом статутного фонду до 3млн.грн.)
становить 10%, середніх (від 3 до 10млн.гривень) — 24%, великих (понад
10млн. гривень) — 66% [8;43].

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона не налічує
ще й десяти років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським
банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні
закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід
також зауважити, що банківська система в нашій країні формувалася,
зазнаючи впливу багатьох негативних чинників, які не лише не сприяли
розвитку, а навпаки — гальмували його.

1.2. Побудова банківської системи

Банківська система і банки — це незвичайні економічні структури. Їхній
вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) дуже великий і
потрібна жорстка регламентація та контролю їх діяльності, щоб цей вплив
мав виключно позитивний характер.

Створенням Національного банку України було закладено основи класичної
дворівневої структури банківської системи, яка включає, з одного боку —
центральний банк як головний банківський інститут, який є емісійним
центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною
системою (виходячи з основних завдань центральний банк не націлений на
комерційну діяльність і одержання прибутків); з іншого — банківську
систему, представлену мережею комерційних банків, яка на умовах здорової
конкуренції покликана задовольнити потреби населення, держави та
народного господарства у банківських послугах і створити умови для
стабілізації та поступового зростання національної економіки.

Важлива роль в Україні ринкової економіки, стабілізації
грошово-кредитної системи належать Національному банку України.

Юридичний статус, повноваження і принципи організації Національного
банку визначаються Конституцією України, Законом України “Про
Національний банк”, Законом України “Про банки та банківську діяльність”
та іншими нормативно-правовими актами.

Національний банк є: емісійним центром, банком банків; особливим органом
державного управління, який проводить єдину державну політику в сфері
грошового обігу; валютним органом; органом банківського нагляду;
організатором міжбанківських розрахунків.

Діяльність НБУ багато в чому залежить від стану економіки держави, а, з
іншого боку, і його дії впливають на стан економіки.

Отже, Національний банк разом із своїми філіями становить перший рівень
банківської системи.

НБУ має статутний капітал, що є державною власністю і становить 10млн.
гривень. Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до
його компетенції, які є обов’язковими для органів державної влади та
місцевого самоврядування, банків, підприємств, установ незалежно від
форм власності, фізичних осіб, що здійснюють господарську діяльність на
території України. Нормативні акти НБУ видаються у формі інструкцій,
положень, правил і затверджуються постановами Правління.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді
України в межах їх конституційних повноважень.

Структура Національного банку будується за принципом централізації з
вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять центральний апарат, регіональні
управління (територіальні управління), розрахункові палати,
Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця
України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські
навчальні заклади й інші структурі підрозділи й одиниці, необхідні для
забезпечення діяльності Національного банку.

Основою банківської системи є комерційні банки.

У вузькому розумінні комерційний банк — це банк, що виконує повний набір
базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання
максимального прибутку.

В широкому розумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує
на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного
банку характерне для України. В Україні всі, по суті, банки, крім
центрального, називають комерційними.

В Україні, відповідно до Закону “Про банки і банківську діяльність”
(20.03.1991р.) банки визначаються як установи, функцією яких є
кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок
залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших
кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного
господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Класифікацію комерційних банків наведено на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1. Класифікація комерційних банків.

Основними функціями комерційного банку, що визначають його економічну
суть, слід назвати:

посередництво в кредиті;

посередництво у розрахунках;

випуск кредитних знарядь обігу.

У даному визначенні наведено три основні функції комерційного банку, що
охоплюють такі фундаментальні основи банківської діяльності, як
акумулювання тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у позику на
умовах платності і відшкодування, розрахунково-касове обслуговування
клієнтів, а також депозитну емісію, засновану на кредитах і
розрахункових операціях банку. Ці функції тісно пов’язані між собою та
дають змогу комерційному банку виступати в ролі інституту, що емітує
платіжні засоби для обслуговування всього кругообігу капіталу в процесі
виробництва й обігу товарів.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

універсальний банк — коли будь-які обмеження на діяльність банків на
грошовому ринку знімаються, тобто такі банки здійснюють майже всі види
банківських операцій, не заборонені чинним законодавством, і
обслуговують широке коло клієнтури;

спеціалізовані банки — коли банківська діяльність обмежена певним видом
операцій чи сектором грошового ринку, тобто спеціалізовані банки
виконують обмежене коло операцій або обслуговують обмежену кількість
клієнтів.

Окремі дані про динаміку та стан комерційних банків України протягом
кількох останніх років наведено в таблиці 1.2. [6;131].

Таблиця 1.2.

Основні дані про комерційні банки України.

Показники 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

Кількість банків за реєстром (на кінець року)

у т.ч. зареєстровано протягом року

133

60

211

84

228

28

230

3

229

10

227

8

214

3

Із загальної кількості:

— державні

— акціонерні товариства

відкриті

закриті

— товар-ва з обмеженою відпов-тю

2

159

96

63

67

2

169

119

50

59

2

177

125

52

50

2

184

133

51

41

2

178

125

53

34

Кількість банків за участю іноземного капіталу

— зі 100% іноземним капіталом

— з ін.капіталом, що перевищує 50%

12

1

1

12

1

1

14

2

6

22

6

12

28

9

14

Кількість банків, які отримали ліцензію Національного банку України на
здійснення валютних операцій – – 115 134 146 157 161

Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано
ліцензію – – – 4 2 2 2

Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому
еквіваленті, млн.грн. 0,5 15 87 541 1098 1636 2103

Кількість ліквідованих банків у зв’язку з порушенням банк-го закон-ва та
з інших причин (за рік) 3 6 11 1 11 10 16

Кількість банків, у яких відізвано ліцензію на здійснення валютних
операцій у зв’язку з порушенням банківського законодавства (за рік) 3 1
– 7 26 5 9

Продовження таблиці 1.2.

Показники 1999 01’2000

Кількість банків за реєстром (на кінець періоду) 203 203

Із загальної кількості:

— державні

— акціонерні товариства

відкриті

закриті

— товариства з обмеженою відповідальністю

2

173

124

49

28

2

173

124

49

28

Кількість банків за участю іноземного капіталу

— зі 100% іноземним капіталом 30

8 30

8

Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на
здійснення валютних операцій 153 153

Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано
ліцензію 1 1

Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому
еквіваленті, млн.грн. 2910 2933

Кількість ліквідованих банків

у зв’язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин (за
період) 11 –

Кількість банків, у яких відкликано ліцензію на здійснення усіх
банківських

у т.ч. валютних операцій

Кількість банків, у яких зупинено дію ліцензії на здійснення окремих
банківських операцій

у т.ч. валютних операцій

1

1

РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЯК ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ
НАГЛЯДУ

2.1. Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків

Реєстрація і ліцензування банків — важливі функції банківського
регулювання й нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати
банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та
нормативних актів Національного банку України.

Реєстрація банку — це момент відповідного запису у Реєстрі банків, їх
філій та представництв, валютних бірж та фінансово-кредитних установ.
Він означає створення специфічної юридичної особи — банківської
установи. Зворотній процес — викреслення реквізитів банку з Реєстру —
свідчить про те, що банк як юридична особа перестав існувати. Створення
і реєстрація комерційних банків в Україні регулюються “Положенням про
порядок створення і реєстрації комерційних банків”, затвердженим
Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 року.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді
акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю
відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про
господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про
підприємництво”, інших законодавчих актів України та нормативних актів
НБУ.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи
з моменту його реєстрації в Національному банку України. Засновниками
банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи за
винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів,
політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських
фондів. При формуванні статутного фонду комерційного банку забороняється
використовувати бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Для реєстрації комерційного банку в двотижневий строк після аудиторської
перевірки стану його засновників до територіального управління НБУ за
місцем створення банку подаються такі документи: заява про реєстрацію
банку; установчий договір, підписаний засновниками банку; статут банку;
протокол установчих зборів; економічне обгрунтування і мета створення
банку; аудиторський висновок про фінансовий стан та платоспроможність
засновників; бухгалтерська і фінансова звітність учасників банку; копія
платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку; копія звіту
про проведення відкритої підписки на акції; угода про надання приміщення
для розміщення банку; установчі документи акціонерів; копія рішення
органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення
банку у випадках, передбачених чинним законодавством.

Територіальне управління НБУ в двотижневий строк з дати отримання від
банку повного пакета документів готує висновок про:

фінансовий стан, платоспроможність і репутацію акціонерів банку,
наявність власних вільних коштів для внеску до статутного фонду банку і
підтвердження про внесок на тимчасовий рахунок банку коштів до
статутного фонду кожним акціонером у передбачених законом розмірах;

наявність приміщення, придатного для розміщення банку;

професійну придатність і репутацію голови правління банку і головного
бухгалтера.

Пакет необхідних документів і висновок подаються до Національного банку.
Документи для реєстрації і ліцензування банку розглядаються Управлінням
реєстрації і ліцензуванням банків, юридичним департаментом та, у разі
необхідності, іншими структурними підрозділами та подаються комісії з
питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю
іноземного капіталу, ухвалює Правління НБУ, а комерційного банку,
створеного за участю вітчизняного капіталу — Комісія НБУ з питань
нагляду і регулювання діяльності банків.

Національний банк може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі
порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших
установчих документів законодавству України, незадовільного фінансового
стану засновників, а також у разі професійної непридатності
рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної
матеріально-технічної бази.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене
в судовому порядку.

Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного
дозволу на здійснення певних банківських операцій.

Національний банк України визначає порядок надання ліцензії банкам
відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”, а
також “Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення
банківських операцій”, затвердженого постановою Правління НБУ від
06.05.98р. №181. Ліцензування банківської діяльності здійснюється з
метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків
та банківських установ, умови діяльності яких відповідають установленим
Національним банком обов’язковим вимогам і не загрожують інтересам їх
клієнтів.

Політика ліцензування повинна передбачати низку критеріїв, які
застосовуються під час розгляду заявок на видачу банківської ліцензії,
серед яких: мінімальний розмір статутного капіталу (цей критерій має
вагоме значення під час розгляду заявок на видачу ліцензій); фінансовий
стан засновників банку та їхня репутація; перспективи діяльності банку,
що визначаються на підставі висновків незалежного аудиту; професійна
придатність керівника тощо.

Для отримання ліцензії новоствореними банками подаються такі документи
до НБУ:

клопотання банку про надання ліцензії на здійснення банківських
операцій;

бізнес-план банку на перші три роки його діяльності;

професійна придатність керівників відповідних підрозділів;

висновок територіального управління НБУ щодо технічної готовності та
забезпеченості кваліфікованими кадрами.

Рішення про надання ліцензії ухвалює Комісія з питань нагляду і
регулювання діяльності банків. При дотриманні певних обов’язкових умов
функціонування банками, Національний банк може видавати ліцензію на
розширення їх діяльності.

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути
відкликана у разі:

виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана ліцензія;

затримання початку здійснення діяльності, на яку видана ліцензія, більше
як на один рік з моменту видання ліцензії;

виявлення порушень банками вимог банківського і антимонопольного
законодавства та нормативних актів НБУ;

збиткової діяльності банку протягом трьох місяців;

систематичного порушення економічних нормативів, які встановлені
Національним банком, протягом трьох місяців підряд або шести місяців
протягом року;

здійснення операцій, на які не було видано ліцензії;

недостовірних інформації та звітності або несвоєчасного їх подання;

невиконання в установлений термін вимог НБУ щодо діяльності банку та
умов, на підставі яких видано ліцензію.

У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на всі види
банківських операцій Правління НБУ зобов’язує учасників банку вирішити
питання щодо форм подальшого функціонування банку або припинення його
діяльності через реорганізацію чи ліквідацію. Якщо зазначені вимоги не
виконані, Правління НБУ приймає рішення про ліквідацію банку.

Рішення Правління Національного банку про відкликання ліцензії на
здійснення всіх банківських операцій повідомляється всім банкам України,
а також оповіщається у центральній пресі.

За станом на 1 січня 2000 року в Реєстрі банків, їх філій та
представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ зареєстровано
203 банки. З них 2 – державні (Ощадний банк України та Укрексімбанк),
173 – акціонерні товариства (з них 124 – відкриті, 49 – закриті), 28
банків – товариства з обмеженою відповідальністю. Кількість малих банків
порівняно з початком 1999 року зменшилась з 32 до 6; середніх –
збільшилась із 97 до 99; великих (за винятком 7 найбільших банків) – із
21 до 37. За 1999 рік із Реєстру вилучено 11 банків. Вісім із них
ліквідовано, а три інші стали філіями. Стан банківської системи України
за результатами 1999 року характеризується також тим, що 52 банки (25,6%
від загальної кількості вітчизняних комерційних банків) віднесено до
категорії проблемних. Із них 12 перебувають у режимі фінансового
оздоровлення, у трьох відкликано ліцензії на здійснення всіх банківських
операцій, 37 – знаходяться у стані ліквідації [17;18].

2.2. Встановлення економічних нормативів, що регулюють діяльність
комерційних банків

З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування
національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та
кредиторів комерційних банків, Національний банк України встановлює для
всіх комерційних банків обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи
мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з
капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам, наданням
великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та
валютним ризиками.

Дію нормативів регламентує Інструкція “Про порядок регулювання та аналіз
діяльності комерційних банків”, затверджена постановою Правління НБУ від
14.04.98р. №141, із змінами та доповненнями. Вона побудована на основі
вимог Базельського комітету.

Контроль Національного банку за дотриманням комерційними банками
встановлених економічних нормативів здійснюється щоденно (за щоденними
формами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності за 1 число
місяця).

Національним баком встановлено такі обов’язкові економічні нормативи
регулювання діяльності комерційних банків:

нормативи капіталу;

нормативи ліквідності;

нормативи ризику;

нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку.

Норматив капіталу (Н1) встановлюється для діючих банків, які були
зареєстровані Національним банком України:

у сумі 5млн. гривень на день введення в дію змін і доповнень до
Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних
банків;

у сумі 8млн. гривень за станом на 1 жовтня 1999 року;

у сумі 10млн. гривень за станом на 1 квітня 2000 року.

НБУ може переглядати значення нормативу капіталу за станом на кожне
перше число нового року.

Мінімальний розмір статутного капіталу (Н2) контролюється тільки на час
створення та реєстрації комерційних банків, згідно з вимогами чинного
законодавства.

Норматив платоспроможності банку (Н3) — це співвідношення капіталу банку
і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем
ризику. Таке співвідношення визначає достатність капіталу банку для
проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для
різноманітних видів банківської діяльності. Його нормативне значення не
може бути нижчим 8%.

Норматив достатності капіталу (Н4) визначає достатність капіталу,
виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру
різноманітних ризиків. Його значення має бути не менше ніж 4%.

Нормативи ліквідності.

Серед таких нормативів розрізняють:

норматив миттєвої ліквідності (Н5), що розраховується як відношення суми
коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань
(його значення — не менше ніж 20%);

норматив загальної ліквідності (Н6), що розраховується як відношення
загальних активів до загальних зобов’язань банку (нормативне значення
має бути не меншим 100%);

норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів банку, що
характеризує частку високоліквідних активів у робочих активах і має бути
не меншим ніж 20%.

Нормативи ризику.

Серед них:

максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8), значення якого
не повинно перевищувати 25%. Загальна сума зобов’язань будь-якого
позичальника (фізичної чи юридичної особи) перед банком у разі надання
останнім одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25%
капіталу банку;

норматив “великих” кредитних ризиків (Н9), що визначає співвідношення
сукупного розміру “великих” кредитів та капіталу банку. Максимальне
значення нормативу не повинно перевищувати 8-кратного розміру капіталу
банку;

норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
наданих одному інсайдеру (Н10). Максимальне значення не має перевищувати
5%;

норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та
поручительств, наданих інсайдерам (Н11) зі значенням не більше 40%;

норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12),
значення – не більше 200%;

норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13) –
максимальне значення не повинно перевищувати 300%;

норматив інвестування, що характеризує використання капіталу банку для
придбання часток акціонерних товариств, підприємств та недержавних
боргових зобов’язань (не більше 50%).

Нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку:

Сюди входять:

норматив загальної відкритої валютної позиції банку (Н15) із значенням
не більше 35%;

норматив довгої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті
(Н16); його значення має бути не більше 30%;

норматив короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій
валюті (Н17); значення – не більше 5%;

норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції в неконвертованій
валюті (н18). Норма – не більше 3%;

норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських
металах (Н19). Значення нормативу має бути не більше 2%.

Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів
здійснюється відповідними територіальними управліннями НБУ та
Управлінням нагляду за великими банками Національного банку України
щоденно та щомісячно.

Розрахунок економічних нормативів банками (юридичними особами)
проводиться на підставі щоденних балансів. При цьому звітними вважаються
економічні нормативи, розраховані:

на конкретно встановлену дату: для діючих банків нормативи капіталу (Н1)
– на 01.04 кожного року; для новостворених банків – Н1, Н2 на час
реєстрації;

за щоденними розрахунками: нормативи максимального розміру ризику на
одного позичальника (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та
поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10), максимального розміру
кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11);

за формулою середньозваженої величини (за місяць) – всі інші нормативи.

Заходи впливу за порушення комерційними банками економічних нормативів
застосовуються відповідно до статті 62 Закону України “Про Національний
банк України” та Положення “Про застосування Національним банком України
заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського
законодавства”, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.02.98 №38,
із змінами і доповненнями.

Згідно даних Департаменту пруденційного нагляду НБУ за станом на
01.01.2000р. (у грудні порівняно з січнем 1999 року) 54 банки (33% від
загальної кількості) допустили порушення економічних нормативів
регулювання діяльності комерційних банків. Протягом І півріччя 1999 року
порушення економічних нормативів виявлено в середньому у 100 банках.
Загальна кількість порушень скоротилась із 367 у січні 1999 року до 174
у червні, а на 01.01.2000 ця цифра становила 121, тобто майже втричі
зменшилась порівняно з початком 1999 року [17;22].

Із введенням у дію змін і доповнень до Інструкції про порядок
регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, майже у 6 разів
зменшилася кількість порушень нормативу капіталу. Нормативи
платоспроможності та достатності капіталу порушували лише проблемні
банки. У червні 1999 року намітилася тенденція до зменшення кількості
випадків порушення нормативів миттєвої та загальної ліквідності.
Кількість банків-порушників нормативу співвідношення високоліквідних
активів і робочих активів банку порівняно з початком року зменшилася
(із 45 до 34), але протягом останніх місяців залишилась практично на
тому ж рівні.

Що стосується нормативів ризику, то найчастіше порушувалися нормативи
ризику на одного позичальника (Н8) – 22 банки та максимального розміру
кредитів одному інсайдеру (Н10) – 10 банків. Решту нормативів ризику
порушували лише поодинокі банки.

Кількість банків-порушників нормативів валютної позиції майже не
змінюється — в середньому 55 банків [17;22].

Зменшення кількості порушень обумовлене низкою факторів. Серед них:

комерційні банки активно нарощували капітал (здебільшого статутний
фонд), до того ж рівень граничного значення нормативу капіталу (Н1) було
знижено;

посилення вимог щодо виконання банками обов’язкових резервів підвищили
рівень високоліквідних активів (Н7) та поліпшило норматив поточної
ліквідності (Н5);

деяке поліпшення якості активів сприяло зменшенню кількості порушень
банками нормативу загальної ліквідності (Н6);

інші фактори.

2.3. Застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення
банківського законодавства

Основним завданням Національного банку України щодо вжиття заходів
впливу є регулювання діяльності комерційних банків з метою приведення її
у відповідність із нормами і вимогами чинного банківського законодавства
та нормативних актів НБУ, а також з метою забезпечення ліквідності,
платоспроможності та стабільності банківської системи, захисту інтересів
вкладників і кредиторів.

Заходи впливу, які застосовує НБУ, носять непримусовий і примусовий
характер.

Непримусові заходи впливу використовуються Національним банком при
незначному рівні підвищеного ризику та глибині проблем у
фінансово-кредитній діяльності комерційного банку і носять характер
добровільності їх вирішення.

Примусові заходи впливу застосовуються Національним банком у разі, якщо
діяльність комерційних банків та їх установ характеризується високим
рівнем розвитку та серйозним порушенням банківського законодавства,
невиконання вимог НБУ щодо усунення цих порушень.

Підставою для застосування Національним банком України та його
територіальними управліннями непримусових або примусових заходів впливу
можуть бути:

результати здійснення Національним банком та відповідними рівнями
системи банківського нагляду перевірок діяльності комерційних банків;

матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових
адміністрацій та інших органів, що характеризують дотримання банками
законодавчих актів з питань банківської діяльності;

результати перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями,
уповноваженими на здійснення таких перевірок;

інші матеріали, що характеризують діяльність комерційних банків
(статистична звітність, щоденні баланси тощо).

Непримусові заходи впливу застосовуються всіма рівнями системи
банківського нагляду НБУ і до них належать:

лист із зобов’язаннями;

письмове попередження.

Лист із зобов’язаннями — це письмове визнання комерційним банком своїх
проблем і недоліків у роботі, яке також має містити перелік заходів, що
банк зобов’язується вжити для їх вирішення і усунення, із зазначенням
конкретних строків виконання цих заходів. Лист підписується головою
Правління та Ради комерційного банку і оформляється відповідним
протоколом. НБУ на підставі ретельного аналізу вжитих заходів припиняє
дію листа із зобов’язаннями, якщо банк виконав усі зобов’язання або
загальний стан банку значно покращився і банк працює стабільно.

Якщо банк не виконує свої зобов’язання або якщо проблеми банку є досить
серйозними, відповідний рівень системи банківського нагляду НБУ надсилає
до комерційного банку письмове попередження, в якому повідомляє своє
занепокоєння станом справ і вказує на конкретні заходи, яких необхідно
вжити для виправлення порушень або розв’язання інших проблем, та строки
їх усунення. Цим листом НБУ також попереджає банк про можливість
застосування примусових заходів у разі недотримання банком вимог
письмового попередження. Попередження надсилається Правлінню та Раді
комерційного банку, які повинні у 3-денний строк надати відповідь із
зазначенням терміну виправлення вказаних проблем.

У разі виявлення в діяльності комерційного банку фінансових та
операційних недоліків, що загрожують інтересам кредиторів і вкладників,
втрати платоспроможності і ліквідності, але за реальних умов для
виправлення ситуації Національний банк може пред’явити такому банку
вимогу щодо розроблення програми фінансового оздоровлення, яка в
обов’язковому порядку має містити:

аналіз причин, які призвели до погіршення фінансового стану банку;

заходи щодо фінансового оздоровлення із зазначенням строків їх виконання
та розрахунок економічного ефекту від впровадження кожного заходу;

прогнозні показники діяльності комерційного банку із щомісячною
розбивкою, яких передбачено досягти після виконання заходів фінансового
оздоровлення.

Департамент пруденційного нагляду разом з Управлінням з питань роботи з
проблемними банками розглядає програму і подає її до Комісії з питань
нагляду і регулювання діяльності банків. Комісією може бути встановлений
строк дії програми фінансового оздоровлення банку від 6 до 12 місяців. В
разі потреби термін може бути продовжений ще на 6 місяців. У разі
ефективного виконання заходів, поліпшення фінансового стану, банк
переводиться у загальний режим роботи. А в разі неподання банком у
встановлений строк програми фінансового оздоровлення або її невиконання,
НБУ може прийняти рішення про відкликання ліцензії на здійснення всіх
видів операцій та ліквідацію банку.

Комерційному банку для підтримки поточної ліквідності, платоспроможності
та недопущення платіжної кризи, може бути надана стабілізаційна позика
за умов забезпечення заставою або під гарантію чи поручительство інших
фінансово стійких банків. Такі позики надає Національний банк України.

До примусових заходів впливу належать:

зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій або
всіх банківських операцій;

відсторонення керівництва від управління банком чи іншою
кредитно-фінансовою установою;

призначення тимчасової адміністрації для управління установою, банком;

накладання штрафів;

ліквідація або реорганізація банку.

Національний банк має право приймати рішення про зупинення (обмеження)
дії ліцензії на здійснення окремих операцій на строк до одного року.
Таке рішення приймається в разі виявлення недостовірних даних, на
підставі яких була видана ліцензія; виникнення становища, яке загрожує
інтересам кредиторів та вкладників банку; порушення економічних
нормативів, встановлених НБУ; подання недостовірної інформації та
звітності; здійснення операцій, на які не було надано ліцензії;
неподання документів на вимогу уповноважених працівників банку,
приховування рахунків, активів, документів; невиконання вимог
Національного банку в установлений строк; невиконання норм обов’язкових
резервів; в деяких інших випадках.

Рішення про обмеження дії ліцензії приймається Комісією НБУ з питань
нагляду та регулювання діяльності банків. У разі усунення банком
порушень Комісія може приймати рішення про дострокове скасування
обмежень на дію ліцензії.

Якщо банк не припинив здійснення банківських операцій, на які обмежено
дію ліцензії, або не виправив порушення, то Правління НБУ може прийняти
рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських
операцій, — в цьому випадку одночасно приймається рішення про ліквідацію
комерційного банку.

НБУ має право відстороняти керівництво (голову Правління та головного
бухгалтера) від управління комерційним банком в таких випадках:

невиконання банком зобов’язань відповідно до його мети із зобов’язаннями
або програми фінансового оздоровлення;

визнання професійної непридатності керівництва;

порушення банківського законодавства та нормативних актів НБУ, завдання
значних збитків банку, втрата капіталу, ліквідності й платоспроможності,
що є прямим наслідком особистих дій керівництва чи його бездіяльності;

надання недостовірної інформації та звітності, неподання або несвоєчасне
їх подання; приховування рахунків, документів, активів тощо.

Якщо шляхи виходу з кризової ситуації, що склалася в банку, не будуть
реалізовані з боку керівництва, то перед Правлінням НБУ порушується
питання про необхідність призначення тимчасової адміністрації. Метою
діяльності тимчасової адміністрації є приведення справ комерційного
банку у відповідність до чинного законодавства, відновлення
платоспроможності, усунення виявлених порушень та здійснення інших
заходів щодо стабілізації діяльності комерційного банку. Загальна
тривалість діяльності тимчасової адміністрації не може перевищувати
дванадцяти місяців. В окремих випадках строк може бути продовжений на
три місяці.

НБУ має право накладати на банки штрафи в разі допущення ними порушень,
серед яких: порушення порядку, строків та технології виконання
банківських операцій, економічних нормативів регулювання діяльності
комерційних банків, нормативів обов’язкового резервування; надання
недостовірної інформації та звітності; інші порушення.

Штрафи накладаються за кожен випадок порушення у розмірі не менше 50
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (крім штрафів за порушення
економічних нормативів), але не більше одного відсотка від суми
зареєстрованого статутного фонду.

Штраф за порушення порядку, строків та технології виконання банківських
операцій накладається в розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.

Штраф накладається на банки в розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів
за такі порушення:

неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників НБУ, а
також приховування рахунків, документів, активів тощо;

надання недостовірної інформації та звітності, а також неподання або
несвоєчасне їх подання.

Мінімальна сума штрафу за кожен випадок порушення економічних нормативів
та значень (лімітів) відкритої валютної позиції становить 10
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розрахунки штрафів за
порушення нормативів проводяться згідно з Положенням про застосування
Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за
порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління
НБУ від 04.02.98 №38.

Якщо нарахована сума штрафу не буде перерахована банком-порушником у
зазначений термін, то штраф стягується шляхом подання до арбітражного
суду позовної заяви. Якщо стягнення штрафу спричинить суттєве погіршення
фінансового стану банку, то до банку можуть не застосовуватись штрафні
санкції. У цьому разі мають застосовуватися інші заходи впливу.

Рішення НБУ про ліквідацію або реорганізацію комерційного банку може
бути прийняте в разі: порушення банком банківського законодавства чи
інших нормативних актів Національного банку, що призвело до:

значної втрати активів або доходів;

неплатоспроможності банку;

істотної шкоди інтересам клієнтів банку, приховування будь-яких
рахунків, інших документів чи активів.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та
оформлюється відповідною постановою. Ліквідація банку проводиться
ліквідаційною комісією, яка створюється відповідним територіальним
Управлінням Національного банку. До складу комісії можуть входити
кредитори, які не є акціонерами банку, і представники органів Державної
податкової служби за їх згодою. Ліквідатором комерційного банку може
бути особа, основною діяльністю якої є надання юридичних чи аудиторських
послуг. Робота ліквідатора (ліквідаційної комісії) оплачується за
рахунок банку, що ліквідується, або з інших джерел.

Національний банк здійснює контроль за діяльністю ліквідаційної комісії.
З дня свого призначення ліквідатор має повне та виняткове право
управляти та контролювати банк, вживати будь-яких заходів для ефективної
ліквідації банку та одержання максимальної виручки від продажу активів
банку.

Дії ліквідатора можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками,
акціонерами банку в судовому порядку.

Продаж або реорганізація банку, що ліквідується, можуть здійснюватися за
умови згоди кредиторів, майнові вимоги яких становлять не менше двох
третин суми визнаних претензій до банку. У разі продажу або
реорганізації банку, що ліквідується, вся сукупність майнових прав,
зобов’язань переходить до юридичної особи, яка бажає викупити банк у
цілому або приєднати його.

Для задоволення вимог кредиторів ліквідатор проводить роботу щодо
продажу майна комерційного банку. Вимоги кредиторів не задовольняються в
випадках, коли майна банку не вистачає для задоволення вимог; вимоги не
надійшли протягом встановленого часу; вимоги не визнані ліквідатором, не
оскаржені кредитором в установленому порядку. Вимоги кредиторів, що
надійшли пізніше встановленого часу, можуть бути задоволені, якщо
залишились кошти чи майно банку після задоволення вимог кредиторів,
вимоги яких надійшли протягом встановленого часу.

Після закінчення роботи ліквідаційна комісія складає ліквідаційний
баланс, який передається разом з матеріалами про її роботу
територіальному управлінню НБУ.

Рішення про виключення комерційного банку з Реєстру банків, їх філій та
представництв, валютних бірж та фінансово-кредитних установ приймає
Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Ліквідація комерційного банку вважається завершеною, а банк таким, що
припинив свою діяльність, з моменту внесення запису про це до вище
згаданого Реєстру.

ВИСНОВКИ

Сьогодні, в умовах розвитку товарного і становлення фінансового ринку,
різко міняється структура банківської системи. З’являються нові види
фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування
клієнтів. Йде пошук оптимальних форм устрою кредитної системи, ефективно
працюючого механізму на ринку капіталів, нових методів обслуговування
комерційних структур. Створення стійкої, гнучкої й ефективної
банківської інфраструктури — одна з найважливіших задач економічної
реформи в Україні. Завдання ускладнюється тим, що крім економічних
труднощів додаються соціальні: постійно міняється законодавча база;
прагнення більшості банкірів одержати відразу прибуток — як наслідок —
розвиток тільки одного напрямку діяльності, що веде до банкрутства
окремих банків і кризи банківської системи в цілому. Завдяки тому, що
прибуткові та стабільні клієнти стали рідкістю, посилилась конкурентна
боротьба за клієнта. Внаслідок цього, для залучення клієнтів банки
почали знижувати кредитні і підвищувати депозитні ставки. Ця тенденція
посилюється також внаслідок зниження темпів інфляції. Таким чином,
прибуток банку стає чутливим до змін ринкової ставки, що свідчить про
підвищення процентного ризику. Середовище, в якому працюють українські
банки, є дуже ризиковим.

Банкам для того, щоб вижити в даних умовах, необхідно досконало володіти
інформацією про стан своїх справ, мати детальну інформацію про свою
діяльність, володіти та застосовувати методи оперативного реагування на
зміни зовнішніх факторів. Необхідно, шляхом вдумливого вивчення
закордонної практики, відновити втрачені раціональні принципи
функціонування банківських установ, які існують в цивілізованому світі і
опираються на багатовіковий досвід ринкових фінансових структур.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Про банки і банківську діяльність, Закон України від 20 березня 1991р.
// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності., Випуск 1,
Київ, 1996р., С.5-16.

Про національний банк України, Закон України від 20 травня 1999р., //
Голос України. 1999, №112 від 22.06.99р., С.4-7.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до
комерційних банків за порушення банківського законодавства, затверджене
постановою Правління НБУ від 04.02.98р., №38 // Законодавчі і нормативні
акти з банківської діяльності, додаток до журналу “Вісник НБУ”, №4/1998.
С.39.

Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення банківських
операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 06.05.98р. №181 //
Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, додаток до
журналу “Вісник НБУ”, №7/1998. С.30.

Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних
банків, затверджена постановою Правління НБУ від 14 квітня 1998, №141 //
Офіційний вісник України 1998, №21. – С.74-145.

Бюлетень Національного банку України №1/2000., Щомісячна статистичне
видання Національного банку.

Аржевітін С., Етапи створення банківської системи України, // Вісник
НБУ. – 1997. — №3.

Аржевітін С., У переддень десятирічного ювілею // Вісник НБУ. – 2000. —
№2. – С.41.

Бугулов В., Бугулова Т., Національний банк та його операції //
Міжрегіональна академія управління персоналом, Київ, 1997.

Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз., М.І.Савлук, М.Ф.Пуковкіна
та ін.; за ред. А.М.Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 394с.

Банківський нагляд і аудит: Навч. модуль, НБУ, Черкаський банківський
коледж, 1999. – 155с.

Горячек І. Конопатська П., Регулювання діяльності комерційних банків //
Вісник НБУ. – 1998. — №7. – С.13.

Горячек І. ключові принципи ефективного банківського нагляду // Вісник
НБУ. – 1999. — №5. – С.35.

Державне регулювання економіки / за ред. І .Р.Михасюка. – Львівський
національний університет ім.І.Франка., 1999. – 640с.

Джо Селбі, Національний банк України і банківський нагляд // Вісник НБУ.
– 1998. — №12. – С.50.

Зінченко В., Виїзне інспектування — метод поточного контролю за
діяльністю банківської системи в Україні // Вісник НБУ. – 1998. — №7. –
С.3.

Зінченко В. Підсумки діяльності комерційних банків України за 1999 рік
// Вісник НБУ. – 2000. — №3. – С.18.

Кірєєв О. Жабська І., Банківський нагляд як комплексний процес // Вісник
НБУ. – 1998. — №3. – С.40.

Клименко В., Пуховкіна М. Основні напрями регулювання кредитного ризику
// Вісник НБУ. – 1999. — №5. – С.37.

Національний банк і грошово-кредитна політика.: Підручник / За ред.
А.М.Мороза, М.Ф.Пуховкіної. К.: КНЕУ, 1999.

Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи,
Українська фінансово-банківська школа, К. “Лібра”, 1998.

Терещенко В. Підсистема “Банківський нагляд: аспекти побудови, пошук
оптимального рішення” // Вісник НБУ. – 1998. — №10. – С.16.

Папуша А. Економічне середовище і діяльність центральних банків //
Вісник НБУ. – 1998. — №6.

PAGE 38

PAGE 38

Комерційні банки

за формами власності

за способом формування статутного капіталу

за належністю капіталу

за розміром статутного капіталу

за галузевою ознакою

за територією діяльності

державні

колективні

приватні

змішаної форми власності

іноземні

акціонерні

пайові

бюджетні

відкритого типу

закритого типу

регіональні

міжрегіональні

закордонні

галузеві

міжгалузеві

великі

середні

малі

Похожие записи