Реферат на тему:
1687 – 1709: неупереджені свідчення західноєвропейських сучасників про
гетьмана Івана Мазепу.
Шотландський генерал на російській службі Патрік Гордон (1635-1699),
учасник першого кримського походу (1687) згадує у своєму щоденнику
козаків і Мазепу. Він відрізняє українських козаків від московських
(дінців) та підкреслює, що не козаки, а татари підпалили траву у степу.
Це спричинилося великою мірою до невдачі того походу. Гордон був свідком
вибору Мазепи на нового гетьмана. 25 липня (ст.ст.) 1687 року він пише:
„25-го виступили на рівнину недалеко від козацького табору вибрані полки
та стрільці, які попереднього вечора одержали для цього наказ. Кіннота
теж виїхала туди, але у значному віддаленні від них. Близько 10-ї години
з великого табору прибув генералісимус із боярами й визначними людьми
перед військо. Вони перейшли через сторожу, подалися до шатра, де була
уряджена каплиця, наказано принести всі інсигнії гетьманської гідності й
покласти на малий стіл, накритий дорогим килимом. Довкола столу
поставлено крісла й лавки. На рівнині вже годину стояло близько 800
козаків на конях і 1200 без коней. Усім наказано зробити колесо. Як
тільки вони це зробили, визначні з них подалися разом із боярами до
шатра-каплиці, до якої теж занесено гетьманські інсигнії. Після молитов,
що тривали приблизно чверть години, всі вийшли з шатра, як також
винесено інсигнії і знову покладено на стіл. З черги генералісимус
вийшов на лавку і сказав козакам, що царі, згідно зі старим звичаєм,
дозволили їм вибрати вільними голосами гетьмана. Він зажадав, щоб вони
зробили рішення. Спочатку запанувала коротка тиша, але згодом почулися
голоси, що хочуть вибрати Мазепу. Це скоро поширилось, і всі почали
кричати, що хочуть Мазепу на гетьмана. Деякі назвали якогось
Борковського, але згодом вони затихли. Генералісимус запитав визначних
козаків, кого вони хотіли б мати за гетьмала. Усі одноголосно відповіли,
що хочуть Мазепу. Після того на лавку став думний дяк і голосно прочитав
текст присяги, на яку всі присягнули. Рівночасно принесено книжку зі
статтями, які вони обіцяли підписати. Як тільки гетьман склав присягу,
яку повторяв за дяком, принесено книжку зі статтями, під якими гетьман і
визначні козаки підписалися. Цю книжку зі статтями возили до більших
міст, де духовенство, міський уряд і козацька старшина підписувались.
Після присяги боярин узяв булаву, бунчук і царські корогви, що були
ознакою гетьманської гідності, і передав новому гетьманові, який передав
усе те старшим, що стояли поряд нього. Після поздоровлень усі сіли на
коней і поїхали назад до табору, а гетьман відпровадив боярина на
половині дороги”.
З французьких джерел.
Під час війни за іспанський трон французький король хотів прихилити на
свою сторону Москву та Швецію. З тією метою французький посол
запропонував 1703 року російському послові князеві В.Долгорукому
нав’язати приятельські взаємини з Францією, виповісти англійцям і
голландцям торговельний союз, а закордонну торгівлю передати французьким
купцям та вибрати Людовіка XIV як єдиного посередника для мирних
переговорів зі шведським королем.
Рівночасно французький король пише до царя листа (18 вересня 1702 р.), в
якому повідомляє, що висилає до Москви свого надзвичайного посла в особі
Жана де Балюза. З кінцем 1703 року Балюз прибув до столиці Московії.
Його місія полягала в тому, щоб переконати царя підписати з Францією
торговельний союз, узяти французького короля як посередника для мирних
переговорів зі шведським королем з умовою, що цар мав би тримати здобуту
ним Лівонію. За все те цар мав би виступити проти Австрії.
Однак цар не згодився на французькі пропозиції і через свого канцлера
Головкіна відповів Балюзові, що відмова англійцям і голландцям означала
б значну шкоду для російського скарбу.
Отже місія Балюза не увінчалася успіхом. Повертаючись із Москви, Балюз
свідомо вибрав поворотну дорогу через Батурин, де відвідав гетьмана з
надією, що зможе вивідати плани царя. Про ці відвідини й розмови з
Мазепою до свого кревного написав листа, без дати, але з кінця 1704
року. Цей лист знаходиться в Національній бібліотеці в Парижі:
„ … з Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька
днів гостем принца Мазепи, що виконує найвищу владу в цій країні. Я мав
до нього листа від канцлера Московщини. На границі мене зустріла почесна
козацька варта і з великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в
замку має резиденцію принц Мазепа.
Колись він (хоч козак, але знатного шляхетського роду), мав надвірну
рангу при королеві Казимирові. Батько мій і він зналися добре, навіть я
замолоду бачив п.Мазепу, гарного і стрункого на дворі.
Знаючи добре, що найвищі почесті міняють людей та що не завжди безпечно
нагадувати високим достойникам їхню молодість, я, прибувши до Батурина,
привітав принца якнайчемніше, належно його становищу, нічого не згадуючи
про минуле. Проте він сам перший запитав мене, чи я не син Антуана
Балюза. Отримавши від мене позитивну відповідь, принц Мазепа виявив
найприхильнішим способом своє задоволення, що його Прехристиянська
Величність має на своїй службі сина його старого приятеля.
?????????,?ув на прийнятті в Луврі, коли святкували Піренейський мир
(1659 p.). Не знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої
причини, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські.
Принц Мазепа вже поважного віку, на якихось десять років старший за
мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у
жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, вершник з
нього знаменитий. Він дуже поважний у козацькій країні, де нарід,
загалом свободолюбивий і гордий, мало шанує тих, що ним володіють.
Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною
відвагою та розкішними прийняттями у своїй резиденції для козацької
старшини. Я був свідком одного прийняття, в якому багато дечого на
польський зразок.
Розмова з цим принцом дуже приємна: має він великий досвід у політиці;
на протилежність до москвинів, слідкує і знає, що діється в чужоземних
країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одігу з найкращих, що я
бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно
латинські книжки”.
З австрійських джерел.
Говорячи про австрійські джерела, слід додати, що в бюро для шляхетських
справ („Райхсадельсамт”) знаходиться лист Мазепи до цісаря Иосифа І. На
останній сторінці цього листа є офіціальна замітка, що цісар 1 вересня
1707 року надав Мазепі титул „князя св.Римської імперії”.
Ще до офіційного надання гетьманові титулу „князя св. Римської імперії”,
сучасники-чужинці, пишучи про нього, називали його принцом або князем.
Сам же Мазепа, підписуючи свій лист до цісаря Иосифа І, ужив титулу
„запорозьких козаків князь і вождь”.
Немає сумніву, що Мазепа був відомою постаттю далеко поза межами
України. У Москві високо цінили свободу гетьмана Мазепи. За свої успіхи
й заслуги гетьман, як другий із черги, був нагороджений у Москві в 1700
році тодішнім найвищим орденом св.Андрія, а 1703 року отримав від
Августа II теж найвище тодішнє польське відзначення – орден „Білого
Орла”.
З шведських джерел.
Про похід шведського короля в Україїгу 1708 року є вже значна
література. Ще 1740 року були видані щоденники шведських очевидців та
офіційних історіографів Георга Нордборга й Густава Адлерфельта.
Адлерфельт, що вперше згадав Мазепу у вересні 1705 року, так пише про
похід Карла XII на Схід:
„Одною з причин були таємні переговори, які велися від деякого часу з
вождем російських козаків Мазепою. Ці переговори зміцнювали переконання
короля в його рішенні, тим більше, що Мазепа вже довший час мав добру
причину нарікати на царя. Гетьман стояв постоєм на прикордонні Волині зі
своєю армією в числі 25000 козаків і вдавав, що хоче з’єднатися з
Синявським, а на ділі вів таємну кореспонденцію з королем Станіславом,
якому дораджував, щоб він переконав шведського короля прибути на
Україїгу і звільнити її з московського ярма”.
Нордберг мав можливість використати різні тогочасні джерела й написати
про життя Мазепи більш як Адлерфельт. Як наочний свідок, він так
схарактеризував гетьмана: „Мазепа має приблизно 64 роки, середнього
росту, худорлявий, очі в нього бистрі, вуса має на польську моду.
Говорить із великим розсудком і, до речі, колись він студіював, а тепер
дуже добре володіє латинською мовою”.
Нордберг описує зустріч 26 березня 1709 року Гордієнка з Мазепою, під
час якої кошовий подякував гетьманові за визволення України з-під
московського ярма та запевнив його у своїй вірності та співпраці „для
оборони нашої батьківщини”. Мазепа, дякуючи за довір’я, підкреслив, що
він сам, удівець, без дітей, уже в старшому віці міг би поїхати до
Польщі або якоїсь іншої країни доживати свої дні у спокої, однак у
почутті честі й любові до своєї батьківщини, якою він вірно й чесно
керував довгі роки, не хотів покидати її на поталу, а вирішив піти під
шведську протекцію.
25 жовтня 1708 року Барділі записує, що „причиною несподіваного звороту
шведського короля з наміченого маршруту в напрямі Смоленська на Україну
був Мазепа. Козацький вождь, дуже невдоволений царем, постановив перейти
зі всім своїм народом під протекцію Карла XII. Щоправда,- пише далі
Барділі, – вже давніше Мазепа говорив про це через польського короля
Станіслава, але як тоді шведський король не надавав цьому значення, так
тепер дуже бажав скористати з послуг гетьмана, зокрема з уваги на велике
число козаків, що були добре ознайомлені з тереном”.
5 листопада (н.ст.) 1708 року Барділі записує, що від гетьмана прибули
посланці, наступного дня прибув сам Мазепа з 1500 козаками до шведів,
хоч король сподівався, що він прибуде зі всім військом. Довідавшись про
правдиві наміри гетьмана, багато козаків повернулося назад, але все ж
таки шведи радо повітали гетьмана, якого Барділі називає „Старим”.
Відносно дня, коли прибув Мазепа до шведів, є різні записи в учасників.
Шведський хорунжий Петре подає 2 листопада (н.ст., 23 жовтня ст.ст.);
лейбгвардійський полковник, барон Поссе згадує про прибуття гетьмана 5
листопада (26 жовтня ст.ст.); військовий канцелярист Нордберг подає 4
листопада (25 жовтня ст. ст.); підполковник фон Зільтманн подає 5
листопада; лейтенант Войге подає 8 листопада (29 жовтня ст.ст.). Обидві
дати, зазначає Томашівський, правдиві, тільки дата 5 листопада
відноситься до зустрічі Мазепи з першим шведським відділом під
командуванням полковника Гієльма, а дата 8 листопада стосується
особистої зустрічі гетьмана зі шведським королем.
У зв’язку з прийняттям Мазепи в головній квартирі короля в Горках
Барділі, що бачив гетьмана, описав його особу, як чоловіка середнього
зросту і худорлявої постави, даючи йому понад 60 років (гетьман мав тоді
69 років). Барділі підкреслив при тому його велику енергію, швидку
орієнтацію та знамените знання латинської мови.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
