КУРСОВА РОБОТА
ТЕМА :
Сучасні моделі ринкової економіки
Зміст
Вступ
………………………………………………………………
……………………………………….3
1. Ринкова економіка. Поняття
ринку…………………………………………………………5
1.1Основні методи державного регулювання
………………………………………….8
2.Моделі ринкової економіки провідних країн
світу…………………………………..10
2.1. Модель ринкової економіки
США…………………………………………………..11
2.2. Розвиток шведської моделі ринкової
економіки……………………………….14
2.3. Японська модель ринкової
економіки……………………………………………..17
2.3.1 Порівняльна характеристика японської моделі
та моделями провідних країн
світу………………………………………..20
2.4. Модель німецької ринкової
економіки…………………………………………….24
3. Вплив національних моделей ринкової економіки
на формування ринку в
Україні………………………………………………………..
….26
3.1. Сучасна модель ринкової економіки в
Україні…………………………………27
Висновок……………………………………………………….
…………………………………….33
Список використаних
джерел…………………………………………………………
………..35
Додаток………………………………………………………..
…………………………………………36
Вступ
Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні
ринкові моделі. Скажімо, є ринок американський, швецький, німецький,
японський тощо. На один з них може орієнтуватися Україна.
У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах
залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення
приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58
відсотків підприємств є державними, в Ізраїлі 64 відсотки валового
національного продукту виробляється в суспільному секторі, в Канаді у
ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих, у Швейцарії 65 відсотків
власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню
контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також
головні банки і торгівельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного
бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних
вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у США традиційно невелика
і в 80-х роках становила близька 35 відсотків.
У квітні 1992 року ООН опублікувала черговий звіт, в якому рівень
розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує
доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвинутішою країною світу з
160 було визнано Канаду, Швейцарія – на четвертому місці. Як бачимо
велика частка державного сектору економічній ефективності не завадить.
Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від
частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку в
якій домінував б дрібний приватний сектор, країні з переважаючою
державною власністю не доцільно.
Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна
гра сил, а активна й послідовна діяльність держави щодо створення
необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися не
старими адміністративно-командними, а новими методами, які адекватні
ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові
програми розвитку визначальних сфер народного господарства; забезпечити
підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих
цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а
не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства;
створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного
капіталу, насамперед у формі прямих інвестицій у виробничу сферу,
галузі, що виробляють товари споживання.
1. Ринкова економіка. Поняття ринку
З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється
купівля або продаж товарів. Ринок – поняття більш широке і містке. Це і
магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються продукти
харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких
продаються і купуються цінні папери (акції, облігації), – фондові біржі.
На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент) за
стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у
конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні
зобов’язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та
інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та
потенційних товарів утворюють ринок.
Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад
як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що
породило товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток
суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридично
незалежних господарюючих суб’єктів і перехід від натурального
виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та
ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно
зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого –
розвиваються засоби зв’язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися
за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для
цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а
отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити
висновок, що ринок – це обмін, який ведеться за законами товарного
виробництва і обігу.
Проте, коли мова іде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що
це не просто сфера обміну (він може відбуватись і у неринковій формі –
наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за
суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи,
збалансування актів купівлі – продажу має досягатися за допомогою ціни.
Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок
виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і
пропозиції. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, що
встановлює, скільки, кому і як виробляти, споживати, за якими цінами
реалізувати товари, чи сучасними досягненнями науково-технічного
прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки, не дали
позитивного результату. Інтереси суб’єктів виробництва не реалізуються,
виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його
структура, порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.
Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність
процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне
визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється
в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її
реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно
необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом та
пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має
відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. В такому
випадку ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до
рівноваги. Отже, ціна рівноваги – це ціна, за якої пропозиція відповідає
попиту.
Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями
виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і
цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.
Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий
його інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість
якихось споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін
і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його
розширення або зменшення. Отже, економіка, що функціонує в ринкових
умовах, розвивається за ринковими законами: вартості, попиту і
пропозиції, середнього прибутку та ін.
Сутність ринкових зв’язків невіддільна від свободи підприємництва і
конкуренції. Головним інтересом підприємця є збільшення прибутку. А це
означає, що в ринкових умовах відбувається протидія інтересів як різних
підприємців між собою, так і підприємців і працівників, зайнятих
виробничою діяльністю.
Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітниками і власниками
інших факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринкової
економіки.
Досвід розвинених країн, а також нашої країни, що нехтували ринковими
відносинами, довів: модель без ринкової економіки безперспективна, вона
придушує інтереси людей, паралізує всіляку ініціативу, сповільнює
економічний та соціальний розвиток. Ринок є одним з найбільших досягнень
цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого
способу виробництва, де діють закони товарного виробництва.
Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки генетичну
пам’ять економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості
історичних, економічних, природних, соціально-політичних, національних,
культурних та інших умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов
визначає ступінь розвитку ринкових відносин.
Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно
відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні
гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист
непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової,
грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі
організованість та виконавча дисципліна. [5.103-105]
Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу
обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють
збалансування за рахунок цін, а з іншого – забезпечує зв’язок між
виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його
цілісність. Побудувати сучасний ринок означає: привести в дію економічні
інтереси людей, стимули виробництва, прискорити економічне зростання,
вивести країну на рівень сучасних досягнень науково-технічного та
культурного розвитку.
1.1. Основні методи державного регулювання економіки є:
проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, державних підприємств і
підприємств немонополізованого сектора економіки;
державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських
розробок, або науково-технічна політика;
активна амортизаційна політика;
кредитно-грошова політика;
здійснення структурної або промислової політики.
Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи
обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його
дотриманням. Монопольним вважають таке становище підприємств, коли його
частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу
самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію.
Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюють
компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що
укладаються між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх
функцій входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції і
метою запобігань недобросовісним формам і методам її.
Нині у країнах з ринковою і в тих, що переходять до ринкової
економіки, посилюється підтримка держави ринково-конкурентних сил.
Незважаючи на специфічні особливості, переорієнтація на пріоритет
ринкового механізму в країнах обох степенів розвитку має загальні риси,
основу яких становить зміна економічних функцій держави. На перший план
було висунуто завдання створити сприятливого інвестиційного клімату і
стимулювання утворення капіталу шляхом здійснення бюджетно-податкової та
кредитно-грошової політики;заохочення сил конкуренції і створення
приватному підприємництву певних умов для розгортання ринкової
діяльності. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, були
реформа управління державними компаніями, ревізія ( або створення )
антимонопольного законодавства.
Рушійні сили розвитку, втілень в товарному виробництві, особливо в
період їх стихійної дії, нерідко зумовлювали потрясінь в господарстві
країн розвинутої ринкової економіки, руйнівні економічні кризи. Вихід
було знайдено в посиленні регулюючих функцій держави. Основою
господарської системи, як і раніше, залишається
ринок, проте регулятори цього взаємодіють з внутрішнім фірмовим
плануванням і державними важелями централізованого регулювання.
2. Моделі ринкової економіки провідних країн світу
У розвиненому світі склалося кілька моделей ринкового господарювання.
Попри певні відмінності як між моделями, так і всередині їх можна
згрупувати у три різновиди — вільний, соціальне орієнтований і державно
керований ринок (Див. Додаток 1).
Зазначені моделі ринкової економіки мають спільні та специфічні риси.
До спільних рис належать:
• наявність багатоманітних форм власності — приватної, колективної,
державної;
• конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави.
Специфічні риси зумовлені історичними, культурними, релігійними,
політичними чинниками тієї чи іншої країни і знаходять вияв у ролі уряду
в економіці, організації фінансових ринків і ефективності вирішення
соціальних проблем.
У США, наприклад, в економічному житті суспільства урядові відведено
обмежену роль. Це зумовлено історією виникнення цієї країни, розмаїттям
культурних, релігійних та інших традиційних народів, що їх заселяли.
Першими європейськими поселенцями були люди, які намагалися сховатися
від закону, релігійних переслідувань і утвердити себе як особистість. На
цьому ідеологічному ґрунті й формувались ринкові засади в США.
Більша частина західноєвропейських країн жила в умовах феодальної
системи, за законами, побудованими на принципах монархізму, що й
визначало роль держави в економічному і соціальному житті.
Специфіка японської моделі економіки є результатом повної ізольованості
країни від зовнішнього світу (з 1603-1854 p.p.), особливостей феодальної
системи та вікових традицій конфуціанства. Саме ці та інші історичні,
природно-кліматичні, культурні чинники сприяли тому, що Японія є менш
індивідуалізованим суспільством, ніж інші розвинені країни.
Специфіка історичних традицій і політичної філософії США, європейських
держав і Японії відбивається й на організації економічного життя цих
країн.
У країнах Європейського Союзу частка урядових витрат набагато перевищує
цей показник у США та Японії. Це відбиває особливе ставлення
європейських країн до системи державного соціального забезпечення як
способу обмеження нерівності доходів і підтримання суспільної
стабільності. В Японії обсяг суспільних асигнувань є набагато нижчим,
більшу частину соціальних потреб задовольняє сім’я. У Сполучених Штатах
Америки держава також не надає надійного соціального захисту, однак і
родина не поспішає брати на себе цю відповідальність.
Одним з наслідків відмінностей у підходах до соціальної політики є
неоднакові доходи. Відсоток людей, що живуть за межею бідності, у США,
безумовно, вищий, ніж у Європі та Японії, незважаючи на те, що Америка є
найзаможнішою країною світу.
За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей
ринкової економіки? Для більшості країн, що переходять від
індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього
вступають, такий критерій має зводитись до реалізації потенції
особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних,
екологічних та психологічних умов для існування людини. Це сприятиме
соціальній злагоді в суспільстві, буде чинником подальшого розвитку
економіки, науки, культури.
Організація Об’єднаних Націй рівень розвитку країн характеризує
спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту.
2.1. Модель ринкової економіки США
Загальновідомо, що модель сучасної змішаної економіки розвинутих країн
Заходу має свої характерні особливості. Американська ж модель побудована
на основі всебічного заохочення підприємницької діяльності, збагачення
найбільш активної частини населення. Вона базується на високому рівні
продуктивності праці та орієнтуванні на досягнення успіху кожної окремої
особистості.
На нинішньому етапі спостерігається значне зближення американської,
європейської і японської моделей управління. Розвиток науково-технічного
прогресу і конкуренції ведуть до нівелювання цих відмінностей. Однак
деякі відмінності все ще зберігаються. В американській моделі управління
краще, ніж в інших країнах поставлена робота по підготовці кадрів
керівних структур, накопичений багатий досвід керівної діяльності. В
зв’язку з тим, що в затратах на виробництво близько 70% припадає на
працю, американські керівники орієнтуються на застосування зберігаючих
методів виробництва з причини обмеженості та коштовності людських
ресурсів. Важливою особливістю американської моделі управління являється
комплексне використання сильних сторін на мікро рівні (фірма) і
макрорівні (державне регулювання). В зовнішній торгівлі і пересуванні
капіталу домінуючі позиції займають великі фірми, вони враховують вплив
окремих підприємств на міжнародну спеціалізацію країни, їх здатність
адаптуватися до макроекономічних умов виробництва, їх пріоритетне
положення в розробці і створенні нових товарів, кооперування виробництва
і збуту з фірмами інших країн для взаємо-передачі технологій.
Американські корпорації надійно утримують першість у світі за
такими напрямками НТП, як виробництво літаків та космічних апаратів,
надпотужних комп’ютерів та їх програмного забезпечення, напівпровідників
і найновіших потужних інтегральних схем, лазерної техніки, засобів
зв’язку, розробка біотехнологій. Навіть зараз США продовжує випереджати
країни Західної Європи і Японію в одній з найголовніших сфер в галузі
використання комп’ютерів – проблемі підключення їх до Інтернету.
Американські фірми відрізняються гнучкою і ефективною організацією
виробництва і праці, високою спеціалізацією виробництва і управління.
Основним завданням ради директорів являється вивчення перспектив
розвитку підприємства: середньої ланки – маркетинг, нижчої ланки
(майстрів) – удосконалення трудових відношень у колективі, створення
здорової робочої обстановки. Такий підхід забезпечує високу
продуктивність праці, підвищення якості продукції та зниження витрат
виробництва на одиницю продукції, яка виробляється, успіх в конкурентній
боротьбі та достатній прибуток не лише для збереження фірми в галузі,
але й для подальшого її розвитку.
На рівні макроекономіки управління удосконалюється в першу чергу в
галузі фінансів і грошово-кредитної політики. В залежності від ситуації,
спостерігається різний підхід в державному регулюванні. Динамічний
економічний підйом 1983-1990 рр. проходив в обстановці гострої
конкуренції між США, державами Західної Європи, Японії та новими
індустріальними країнами.
В 80-х роках особливо при адміністрації Р.Рейгана, пріоритетним
напрямком в макроекономіці стає створення найбільш сприятливих умов для
роботи фірм. 1981 р. Рейган представив програму економічного
відновлення, виконання якої передбачало три етапи. Перший етап полягав в
установленні контролю над грошовою масою та призупиненні інфляції. На
другому етапі передбачалося надати нового імпульсу розвитку підприємств
шляхом скорочення податків та здійсненню заходів дерегламентації. Третій
етап передбачав оздоровлення державних фінансів за рахунок режиму
економії, який повинен був усунути дефіцит бюджету, який обумовлений
зростанням витрат. Реалізація цієї програми відіграла помітну позитивну
роль в розвитку економіки США в 80-х роках.
Одночасно активізується діяльність адміністрації у формуванні
внутрішнього кредитного ринку. Його масштаби активно формуються не лише
за рахунок внутрішніх ресурсів, але й за рахунок залучення капіталу з
інших країн. У 80-х роках зростання внутрішнього курсу долара та високі
процентні ставки зробили США дуже привабливою країною для іноземного
капіталу (надходження з-за кордону близько 100-150 млрд. дол. на рік).
Масштаби внутрішнього кредитного ринку стали могутнім фактором
впливу США на світове пересування грошових ресурсів. На початку 90-х
років об’єм кредитних ресурсів перевищив 1000 млрд. дол. щорічно, що
значно більше ніж в будь-якій іншій розвинутій державі. Долар США
залишається головним резервом і розрахунковою одиницею у світовій
валютно-фінансовій системі. В 90-х роках, після виходу з кризи, всі
передові країни, учасники науково-технічної гонки опинилися перед
необхідністю сконцентруватися на проблемах “підтягування тилів”.
Адміністрація президента Б.Клінтона вважала за необхідне переглянути
пріоритети господарського розвитку національної економіки. В цьому
проявилось потяг демократів до підсилення державного втручання в
економіку (збільшення державних та приватних вкладів в передові галузі
економіки, скорочення бюджетного дефіциту, програма деякого підвищення
податків на більш забезпечений прошарок суспільства, ліквідація
надмірної диференціації доходів та ін). Таким чином, керівна роль США в
світовій економіці опирається на історичні особливості формування
американського капіталізму, на багаті природні ресурси країни, на
потужний виробничий потенціал, створений руками та умом
висококваліфікованих кадрів.
2.2. Розвиток шведської моделі ринкової економіки
Термін “швецька модель” виник в зв’язку з становленням Швеції як однієї
з найрозвинутіших в соціально-економічному відношенні держави. Він
з’явився в кінці 60-х років, коли іноземні спостерігачі почали помічати
вигідне поєднання в Швеції швидкого економічного росту з обширною
політикою реформ на фоні відносної соціальної безконфліктності в
суспільстві. Цей образ успішної і лагідної Швеції особливо сильно
контрастував тоді з зростанням соціальних і політичних конфліктів в
навколишньому світі.
Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний зміст
в залежності від того, що в нього вкладається. Деякі аналітики
відзначають змішаний характер швецької економіки, поєднуючи ринкові
відносини і державне регулювання, переважної частини приватної власності
в сфері виробництва і усуспільнення споживання.
Інша характерна риса післявоєнної Швеції – специфіка відношень між
працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиріч важливою
частиною швецького суспільного життя була централізована система
переговорів про укладення колективних договорів щодо заробітної плати за
участю потужних організацій, профспілок і підприємців в якості головних
діючих осіб, причому політика профспілок ґрунтувалася на принципах
солідарності між різноманітними групами працівників.
Ще один засіб визначення швецької моделі виходить з того, що в швецькій
політиці явно виділяються два домінуючі фактори: повна зайнятість і
вирівнювання прибутків, що і визначає засоби економічної політики.
Активна політика на високорозвиненому ринку праці і винятково великий
державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера
перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї
політики.
Нарешті, в самому широкому значенні швецька модель – це весь комплекс
соціально-економічних і політичних реалій в країні з її високим рівнем
життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття
“шведська модель” не має однозначного тлумачення.
Основною метою моделі, як вже відзначалося, на протязі тривалого часу
були повна зайнятість і вирівнювання прибутків. Їхнє домінування може
бути пояснене унікальною силою швецького робітничого руху. Більш ніж
півсторіччя – з 1932 р. (за винятком 1976-1982 рр.) при владі перебуває
Соціал-демократична партія Швеції. На протязі десятиріч з
соціал-демократичною партією тісно співробітничає Центральне об’єднання
профспілок Швеції, що посилює реформування робітничого руху в країні.
Швеція відрізняється від інших країн прийняттям повної зайнятості в
якості головної і незмінної мети економічної політики, а шведський народ
в цілому – активний її прибічник.
Прагнення до рівності досить розвинуте в Швеції. Коли лідер
соціал-демократів Пер Альбин Ханссон в 1928 р. висунув концепцію Швеції
“вдома у народу”, де говорилося про спільність інтересів нації в
створенні “спільного дому”, широкі групи населення поза робітничим рухом
змогли прийняти його погляди. В Швеції соціал-демократичні ідеї
привертають значну частину населення середнього прошарку.
До числа специфічних чинників, притаманних саме Швеції, треба віднести
незмінний зовнішньополітичний нейтралітет з 1814 р., неучасть в обох
світових війнах, рекордне по тривалості перебування при влади
Соціал-демократичної робітничої партії, історичні традиції мирних
засобів переходу до нових формацій, частково від феодалізму до
капіталізму, тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки,
домінування реформування в робітничому русі, що затвердив ці принципи в
своїх відношеннях з капіталом (їхнім символом стали угоди між
керівництвом профспілок і підприємцями в Сальтшебадені в 1938 р.), пошук
компромісів на основі врахування інтересів різноманітних сторін.
На економічний розвиток певний вплив мала культура та історичні
передумови. Невід’ємною частиною швецьких традицій є підприємництво. Ще
з часів вікінгів в Швеції відомі підприємства по виробництву зброї та
дорогоцінностей. Перша в світі компанія – “Струра Коппаберг” (заснована
більш як 700 років тому) з’явилася в Швеції і досі входить в дюжину
найбільших експортерів країни.
Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін,
конкурентоспроможності швецької промисловості і економічного зростання.
Частково від інфляції – загроза як рівності, так і конкуренто здатності
шведської економіки. Отже, повинні використовуватися такі засоби
підтримання повної зайнятості, що не призводять до інфляції і
негативного впливу на економіку.
З середини 70-х років в зв’язку з загостренням конкурентної боротьби на
зовнішніх ринках і глибокою економічною кризою положення країни помітно
ускладнилося. Частково деякі галузі промисловості, зазнали глибокої
структурної кризи, стали одержувати державну допомогу, причому в дуже
великому масштабі. Але, не дивлячись на сумні прогнози багатьох
економістів, Швеція змогла вийти з кризи. З 1983 р. триває безперервний
економічний підйом який показав, що шведська модель змогла
пристосуватися до умов, що змінилися і показала свою життєдіяльність.
Швецька модель виходить з положення, що система ринкового виробництва
ефективна, держава не втручається в виробничу діяльність підприємства, а
активна політика на ринку праці повинна звести до мінімуму соціальні
витрати ринкової економіки. Сенс полягає в максимальному зростанні
виробництва приватного сектора і якомога більшому перерозподілі державою
частини прибутку через податкову систему і державний сектор для
підвищення життєвого рівня населення, але без впливу на виробництва. При
цьому натиск робиться на інфраструктурні елементи і колективні грошові
фонди.
Таким чином, держава відіграє важливу роль в розподілі, споживанні і
перерозподілі національного доходу через податки і державні видатки,
досягнувши рекордних рівнів. В реформації ідеології така діяльність
отримала назву “функціональний соціалізм”.[3.138-141,143]
2.3. Японської модель ринкової економіки
Хоча розмови про “японське диво” в загальному майже припинилися, феномен
японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Цікаво, чому
країна з величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично
позбавлена природних ресурсів, незважаючи на всі непорозуміння і
катаклізми останніх двох десятиріч, продовжує неухильно зміцнювати свої
економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені?
Зберігаючи роль світового лідера з багатьох найважливіших напрямків
науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє надзвичайно
високий ступінь адаптації до умов, що змінюються з розвитком економіки.
Ці переміни відбуваються не просто на базі технологічних нововведень,
але в безперервній і надто складній взаємодії техніки, технології,
економічних і соціально-політичних чинників.
В будь-якій економічній системі довгострокова динаміка економічного
зростання зв’язана передусім з освоєнням нововведень. Тривалий час,
особливо в післявоєнні роки, науково-технічна політика Японії базувалася
на зацікавленості науково-технічних досягнень із-за кордону (в формі
купівлі ліцензій, створення змішаних компаній, участі в
багатонаціональних дослідних проектах).
Запозичаючи і удосконалюючи зарубіжну передову технологію, Японія не
тільки досягла світового технічного рівня в більшості галузей економіки,
але й зуміла створити потужні засади на міжнародному ринку технологій
майбутнього. В прикладних дослідженнях і розробках, а також в управлінні
інноваційною діяльністю, Японія забезпечила собі певні переваги перед
Заходом, але все ще відстає за рівнем розвитку Фундаментальної науки.
На нинішній стадії економічного розвитку Японії нерозсудливо, та й
неможливо продовжувати віддавати пріоритет тільки прикладним
дослідженням і розробкам. По-перше, зменшується потік ліцензій на
фундаментальні дослідження, на базі яких можуть бути зроблені
вдосконалення. Західні компанії все менш схильні продавати такі ліцензії
Японії. По-друге, ігнорування фундаментальних досліджень позбавило
японські компанії можливості ефективного обміну. По-третє, одностороння
політика стимулювання прикладних досліджень знизила статус зайнятих
фундаментальними дослідженнями, зменшила їхні можливості в дослідних
підрозділах корпорацій. Ці і ряд інших реалій японського “технологічного
клімату” породили почуття кризи, що отримало широке розповсюдження серед
учених і технічних фахівців в 70-ті роки. В ці ж роки різко загострились
торгово-економічні протиріччя Японії з США і західноєвропейськими
країнами. Перед Японією повстало завдання пошуку засобів використання
власних технічних можливостей для забезпечення економічної безпеки. Слід
також підкреслити, що в процесі “змагань з Заходом” Японія, слідуючи
імітаційній стратегії економічного розвитку, мала можливість враховувати
досвід інших країн і вчасно та досить ефективно брати під контроль
небажані наслідки розвитку економіки.
Великі економічні держави – Англія, Німеччина, США – послідовно
вийшли вперед, будучи новаторами в області науково-технічного прогресу.
Восени 1985 р. Американська адміністрація почала прикладати
спеціальні зусилля для зміцнення позицій своїх експортерів на зовнішніх
ринках. У вересні в Нью-Йорку відбулася нарада “групи п’яти” (міністрів
фінансів
n
–
,
L
f
l
n
O
ae
?????????J?J?J???????o?
WI
&
&
&
&
&
gdouB
3. Вплив національних моделей ринкової економіки на формування ринку в Україні Досвід Японії в здійсненні ринкових трансформацій та в управлінні ринковою економікою сьогодні є досить цікавим для України з огляду на її історичний шлях і сучасні особливості. Так за умов відбудови економіки і формування ринкового середовища надзвичайної ваги набуває промислова політика з розвитку обраних пріоритетних галузей. Очевидно, пошук вказаних галузей в Україні має бути здійснений на основі всебічного вивчення можливостей і потреб економіки. Необхідними частинами промислової політики є надання значних пільгових кредитів, податкових амортизаційних пільг, що завдає надмірних навантажень грошовій системі. У зв'язку з цим варто згадати, що лібералізації цін у Японії передували три роки їх жорсткого обмеження, а цінове регулювання товарів “стабілізаційної номенклатури” тривало значно довше. Отже, засобами зменшення інфляції за даних умов є раціональне розміщення кредитів, жорсткий ціновий контроль та фінансове регулювання. Очевидно, внутрішня промислова політика повинна доповнюватися адекватною зовнішньою. Досвід Японії показує, що зовнішньоторговельна лібералізація - надто складний процес, щоб бути здійсненою “одним махом”. На мою думку, поміркований протекціонізм конче необхідний для виживання української економіки. Водночас за умов дефіциту конвертованої валюти варто ввести контроль за її використанням, зокрема, через квотування імпорту. Є ефективним принцип поєднання самоокупності і поточної самостійності державних підприємств – з їх стратегічним підпорядкуванням інтересам держави-власника. Варто відзначити, що кількість таких підприємств в Японії була максимальною саме в період швидкого зростання, і приватизація почалася лише тоді, коли був досягнутий певний рівень розвитку економіки. Здійснюючи приватизацію держвласності, слід, першочергову увагу приділяти приватизації (децентралізації) управління і, виходячи з наявних на сьогодні труднощів приватизації, у багатьох випадках цим можна було б обмежитися. Досить корисним є також досвід введення спеціального бюджетного рахунку для контролю за використанням зарубіжної фінансової допомоги. 3.1. Сучасна модель ринкової економіки України Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна. Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації. Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до право ліберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники. Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції. Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість—з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку. Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення. Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Смітта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення. Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку. Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних. Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси. Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років. Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку. Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід'ємним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обґрунтовані правові засади. Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3—4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки. Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей. Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років). Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні. Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. В наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства. Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискорено, але без «шоку». По-елементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи. Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки. Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання. Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з міжнародним. Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори. Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди. Висновок Кожна модель економіки розглядає такі елементи як ринок, соціальний захист і характерні тільки для даних районів особливості, а загалом в чистому вигляді окремих моделей не існує. Існує 3 моделі економіки: 1.Командно-адміністративна. Ця модель існувала в колишніх соціалістичних країнах і її елементами були: а) негативне ставлення до власності засобів виробництва; б)плановий розвиток економіки; в)плани доводилися централізовано, до кожного підприємства (через міністерства і відомства); г) робітник закріплювалися по районам і професіям; 2. Ринкова економіка. Їй належить приватна власність підприємств і використання системи ринку для регулювання економічних процесів. Основними елементами цієї моделі є: а)високопродуктивна праця на підприємствах; б) робітники одержують зарплату в відповідності з витраченою працею; в) конкуренція на внутрішньому і світовому ринках. 3. Змішана економіка існує в країнах Західної Європи, їй наявність така риса, як можливість взаємозаміна працівників у певній сфері діяльності. За яким же критерієм має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури. Отже, якщо в усьому світі існує ,в загалі, тільки три моделі ринкової економіки, і тільки у 4-ч країн це яскраво виражено. Якби українська влада, зуміла, знайти час на обговорення такої проблеми, як "Вибір ринкової моделі України", якби вони змогли, оцінити глибини ринкових моделей, а саме у країн в яких вони яскраво виражено і знайшли правильних вихід, тоді ми б мали надію, як єдина країна мати престижний статус Центру Європи. А так як, зараз в Україні стоїть політична нерівновага, нема великого ринку попиту, не використовується державна земля на 100%. Нам потрібна стабільність, злагодженість і єдність нації і країни, а коли всі самі по собі-не так не можливо будувати ринок, ринкову модель. Але час все покаже. Список використаних джерел Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2003. -528 с. Беляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: навч. Посіб.- К.: КНЕУ, 2001. Волков А.М. “Швеция : социально-экономическая модель” М.”Мысль”1998 Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К. : Вища шк., 2001. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1997. – 336 с. Елова М.В., Муравьев Е.К.,Панферова С.М. и др., Мирова экономика: введение во внешнеэкономическую деятельность: Учебное пособие для ВУЗов Под. ред. А.К. Шуркалина, Н.С. Цыниной. – М. Логос, 1999. Жаліло Я. Японський досвід державного регулювання економіки// Економіка України.-1999.-№3- 72-74 с. Мильнер Б.З., Олейник И.С., Рогинко С.А.Японский парадокс: (Реальности и противоречия капиталистического управления)/ Издательство: Мысль.1998. Оганян Г.А., Паламарчук, А.П. Румянцев та ін.; За заг.ред. Г.А. Оганяна.- Навч.посіб./ Політична економія.-К.:МАУП, 2003. Рузавін. Г.І. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 2000. Соціально-економічне становище України за 200 рік // Статистика України. – 2001. - №1. Хайнц Ламперт. Социальная рыночная экономика. Германский путь. Издательство “Дело”. Москва 1997. Додаток 1 Моделі ринкової економіки Вільний ринок Соціально орієнтований ринок Державно-керований ринок Економіка США Незначне втручання держави і всебічна підтримка підприємництва. Роль федерального уряду менша, ніж у інших країнах. Податки та державні витрати по відношенню до ВВП в США менші, ніж у інших країнах. Державна власність у промисловості незначна. Економіка Західної Європи Суттєве втручання держави в економіку. Вона відіграє головну роль у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби. Розвинена система соціального забезпечення(державне страхування на здоров'я, грошова допомога родинам). Державні виплати отримують безробітні, пенсіонери та інші категорії населення. Економіка Японії, інших країн Східної Азії Тісна взаємодія держави і бізнесу, особливо у розміщенні капіталів. Індикативне планування ґрунтується на узгодженні уряду і фірм. Бізнесмени разом з міністерствами розробляють стратегічні напрями розвитку економіки та визначають ключові галузі для вкладання капіталів. Державне соціальне забезпечення в Японії відсутнє. Цю функцію виконують фірми. Рис. 1 Основні моделі ринкової економіки PAGE 38
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
