Економічна ефективність використання виробничих фондів сільського господарства і шляхи його підвищення (курсова)

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна: “ЕКОНОМІКА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА”

Тема: “Економічна ефективність використання виробничих фондів сільського
господарства і шляхи його підвищення”

ЗМІСТ

Стор.

Вступ.

3

1. Наукові основи ефективного використання фондів сільського
господарства.

4

1.1. Економічна суть виробничих фондів сільського господарства.

4

1.2. Показники рівня забезпеченості й економічної ефективності
використання основних та оборотних виробничих фондів.

6

2. Рівень забезпеченості господарства виробничими фондами і економічна
ефективність їх використання.

9

2.1. Природноекономічні умови розвитку сільськогосподарського
виробництва.

9

2.2. Динаміка забезпеченості і структура виробничих фондів.

16

2.3. Економічна ефективність використання основних і оборотних
фондів.

20

3. Шляхи поліпшення використання виробничих фондів

25

3.1. Удосконалення структури основних виробничих фондів.

25

3.2. Раціональне співвідношення основних і оборотних фондів.

25

3.3. Зниження матеріаломісткості сільськогосподар-ської продукції.

28

Висновки.

34

Список літератури.

35

Вступ.

Розв’язання проблеми збільшення виробництва сільськогосподарської
продукції та поліпшення її якості вимагає радикальних перетворень
економічних відносин, прискорення науково-технічного прогресу і
соціальної перебудови села. Нині вже здійснюється поступовий перехід до
розвитку агропромислового виробництва на снові різних форм власності і
видів господарювання в умовах ринкової економіки.

Інтенсифікація сільського господарства неможлива без зростання вкладень
у виробництва та більш ефективного використання ресурсів підприємств.
Матеріально-технічна база агропромислового комплексу зміцнюватиметься за
рахунок створення систем високопродуктивних машин, поліпшення якості
техніки, обладнання і всіх засобів виробництва, що надходять у
господарства.

Зростання розмірів виробничих фондів, що функціонують у сільському
господарстві, є важливим фактором підвищення економічної ефективності
виробництва, а отже, й поліпшення добробуту населення. У цьому зв’язку
слід зазначити, що ефективність інвестицій у сільське господарство
безпосередньо залежить від обґрунтованості та компетентності рішень про
напрями їх реалізації. Наукові знання про найновіші технології
сільськогосподарського виробництва, майбутній попит на продукцію та
ділову кон’юнктуру мають першорядне значення у вирішенні проблем
економічного розвитку. Компетентність, рівень кваліфікації, знань і
вміння керівників та спеціалістів сільського господарства відіграють
велику роль у зростанні продуктивності праці, збільшенні обсягів
виробництва. Економічна підготовка спеціалістів сільського господарства
має забезпечити підвищення наукового рівня та ефективності
господарювання.

В Україні необхідно створити принципово нову методологію прогнозування і
планування підготовки спеціалістів сільського господарства, щоб досягти
радикальних змін в організації і формах їх використання.

Спеціалісти сільського господарства повинні бути компетентними, мати
найсучасніші знання про умови виробництва, передову техніку, прогресивні
технології, форми організації праці і вміти реалізовувати їх. В умовах
переходу до ринкових відносин вони повинні навчитись працювати
самостійно, передбачати перспективи збільшення виробництва продукції,
поліпшення її якості. З розвитком підприємництва і конкуренції тільки
висококваліфіковані спеціалісти в змозі реалізувати самостійність,
надану сільськогосподарським підприємствам чинним законодавством,
сприяти перетворенню трудівників на справді вільних і незалежних
виробників. Лише за таких умов можливий перехід до ринкових відносин з
урахуванням особливостей національно-історичного розвитку економіки
країни.

1. Наукові основи ефективного використання виробничих фондів сільського
господарства.

1.1. Економічна суть виробничих фондів сільського господарства

Існування і розвиток людського суспільства неможливі без виробництва
матеріальних благ і нагромадження багатства, які забезпечують
відповідний рівень добробуту населення. Виробництво продукції в
сільському господарстві здійснюється на основі органічної єдності таких
факторів як земля, трудові ресурси, засоби і предмети праці.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє і
впливає на предмети праці в процесі виробництва. Вони включають знаряддя
праці (машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, прилади,
двигуни тощо), виробничі будівлі і споруди, продуктивну худобу,
багаторічні насадження, дороги, лінії електропередач, мости, канали та
інше. Засоби праці безпосередньо не створюють масу сільськогосподарської
продукції, в процесі виробництва зберігають свою натуральну форму і
діють протягом багатьох виробничих циклів.

Предмети праці — це природна речовина, на яку людина спрямовує свою
діяльність у процесі праці з метою пристосування її для особистого або
виробничого споживання. В сільському господарстві основними предметами
праці є насіння, добрива, корми, молодняк тварин, пальне, медикаменти
тощо. В процесі виробництва вони повністю споживаються і формують масу
готової продукції.

Засоби і предмети праці в сукупності становлять засоби виробництва, які
є матеріальною основою сільського господарства і важливою складовою
частиною його продуктивних сил. У процесі господарської діяльності
засоби виробництва продуктивно споживаються і беруть безпосередню участь
у формуванні вартості сільськогосподарської продукції.

Засоби виробництва сільського господарства, виражені в грошовій формі,
становлять його виробничі фонди. Вони є соціально-економічною формою
функціонування засобів виробництва. Виробничі фонди як економічна
категорія відображають виробничі відносини з використання засобів
виробництва в сільському господарстві.

Земля в сільському господарстві є головним засобом виробництва, але
сьогодні вона не має грошової оцінки і тому до складу виробничих
фондів сільськогосподарських підприємств не враховується.
Відповідно до Земельного кодексу України землі передаються в певних
випадках у власність за плату, набувають при цьому грошової
оцінки і стають важливою складовою частиною виробничих фондів
господарств.

Виробничі фонди сільського господарства залежно від економічного
значення в процесі виробництва, характеру обороту і способу перенесення
вартості на створюваний продукт поділяються на основні і оборотні. При
цьому засоби праці набувають економічної форми основних фондів, а
предмети праці — оборотних фондів.

Основні виробничі фонди—це засоби виробництва, які протягом тривалого
часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально-речову
форму і поступово, частинами переносять свою вартість на створюваний
продукт.

Оборотні виробничі фонди — це засоби виробництва, які повністю
споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають
натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий
продукт.

Продуктивні фонди господарств постійно функціонують у процесі
сільськогосподарського виробництва. Обслуговуючи його, вони
здійснюють оборот і проходять стадії виробництва і обігу. У зв’язку з
цим у кожному господарстві, яке нормально функціонує, крім основних і
оборотних виробничих фондів є також фонди обігу.

Фонди обігу включають готову до реалізації продукцію, кошти на поточних
рахунках, кошти в розрахунках та інші активи.

У сукупності оборотні фонди і фонди обігу становлять оборотні засоби
сільськогосподарських підприємств. Оборотні фонди і фонди обігу
виконують різну роль і мають неоднакове значення в господарській
діяльності підприємств, але їх об’єднують також спільні ознаки —
однотипність обороту і швидкість обертання. Успішний безперервний
розвиток сільського господарства забезпечується лише на основі
одночасного їх функціонування і необхідної пропорціональності щодо
основних виробничих фондів.

Отже, продуктивні фонди сільськогосподарських підприємств (виробничі
фонди і фонди обігу) — це сукупність матеріальних і грошових засобів,
які обслуговують процес виробництва і обігу. При цьому виробничі фонди
знаходяться і функціонують безпосередньо в сфері створення матеріальних
благ, а фонди обігу — в сфері реалізації продукції і розрахунків.

Фонди перебувають у безперервному русі. У процесі сільськогосподарського
виробництва вони здійснюють кругообіг у таких послідовних функціональних
формах як виробнича, товарна і грошова. Припинення руху виробничих
фондів означає їх змертвіння. Залишаючись засобами виробництва в
господарстві, вони перестають функціонувати як фонди. Тому безперервний
рух фондів, перехід їх з однієї форми в іншу, в процесі якого вони
відтворюються, є неодмінною властивістю фондів як економічної категорії.

Виробничі фонди сільського господарства беруть участь у створенні
споживчої вартості у вигляді конкретних товарів і вартості продукції. У
різних функціональних формах відбувається заміна одних споживчих
вартостей іншими, але вартість їх продовжує формуватись і закінчує свій
рух при одержанні кінцевого продукту.

Виробничі фонди сільськогосподарських підприємств є важливою складовою
частиною їх ресурсного потенціалу. Процес виробництва матеріальних благ
можливий тільки за наявності і органічної єдності таких елементів
продуктивних сил як засоби і предмети праці, трудові ресурси.

Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства включають землю
(площу сільськогосподарських угідь), основні і оборотні фонди та трудові
ресурси. Сукупність цих ресурсів відповідної кількості і структури дає
змогу господарству виробляти певний обсяг сільськогосподарської
продукції і становити його ресурсний потенціал.

Отже, ресурсний потенціал підприємства — це сукупність взаємопов’язаних
ресурсів, які використовуються для виробництва сільськогосподарської
продукції. Величина цього потенціалу визначається розміром окремих видів
ресурсів (земельних, матеріальних і трудових) у розпорядженні
господарства.

Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства, виражені в
грошовій формі, становлять його сукупний ресурсний потенціал. Для
порівняння господарств за їх ресурсозабезпеченістю визначають також
питомий ресурсний потенціал з розрахунку на 1 га сільськогосподарських
угідь.

Сукупність ресурсів сільськогосподарського підприємства становить
матеріальну основу його виробничого потенціалу, що характеризує
можливості у виробництві продукції та вирішенні конкретних
соціально-економічних завдань. Розмір виробничого потенціалу
підприємства визначається його можливостями і пов’язаний з конкретними
результатами — кількістю валової і товарної продукції, масою валового
доходу і прибутку.

Рівень ресурсозабезпеченості сільськогосподарських підприємств зумовлює
результати їх господарської діяльності, а також ефективність
використання виробничих ресурсів. У процесі виробництва засоби і
предмети праці продуктивно споживаються, в результаті чого створюється і
реалізується сільськогосподарська продукція, а виручені кошти
використовуються на відновлення засобів виробництва.

1.2. Показники рівня забезпеченості й економічної ефективності
використання основних та оборотних виробничих фондів.

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану
матеріально-технічної бази, головною ланкою якої є основні фонди, їх
якісний склад і раціональне співвідношення. Економічне значення
основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку
продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний
рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення
продуктивності праці.

Основні фонди сільського господарства за економічним значенням
поділяються на виробничі і невиробничі. До виробничих фондів
сільськогосподарських підприємств відносять засоби праці, які постійно
функціонують у сфері матеріального виробництва. Вони безпосередньо
пов’язані з виробництвом окремих видів продукції та їх
реалізацією.

Невиробничі основні фонди господарств не беруть безпосередньої участі у
виробничому процесі, але відіграють важливу роль, створюючи сприятливі
умови для життя і високопродуктивної праці сільських працівників. До них
належать основні фонди житлово-комунального господарства і побутового
обслуговування, організацій культури, мистецтва, освіти, охорони
здоров’я і соціального забезпечення.

Основні виробничі фонди господарств поділяються на фонди
сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. У процесі
виробництва основні виробничі сільськогосподарські фонди
використовуються в рослинництві, тваринництві і мають
загальногосподарське призначення.

До виробничих основних фондів несільськогосподарського призначення
належать засоби праці промислово-виробничих підприємств, будівельних
організацій, а також фонди торгівлі й громадського харчування сільських
населених пунктів.

Основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення враховують:

будівлі, споруди і передавальне устаткування;

силові машини та обладнання;

робочі машини та устаткування;

вимірювальні прилади, інструменти і лабораторне обладнання;

обчислювальну техніку; транспортні засоби;

виробничий і господарський інвентар, який використовується більше року
або вартість якого перевищує встановлений рівень;

робочу худобу;

продуктивну худобу;

багаторічні плодові насадження;

інші основні фонди.

Основна частина фондів надходить у сільське господарство з промисловості
(машини, обладнання, передавальне устаткування, інструменти), а решта
(будівлі і споруди, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження)
споруджується і виробляється безпосередньо в сільськогосподарських
підприємствах. У зв’язку з цим вартість основних фондів сільського
господарства формується переважно в галузях промисловості і залежить від
досягнутого в них рівня продуктивності праці.

Оцінка основних виробничих фондів дає змогу виявити міру їх участі у
формуванні вартості створеної продукції. При цьому основні фонди
сільського господарства оцінюють за початковою, залишковою, і відновною
вартістю.

Початкова, або балансова, вартість складається з фактичних витрат на
придбання й доставку машин і обладнання в господарство, будівництво
виробничих приміщень і споруд та монтаж устаткування, вирощування
багаторічних насаджень та основного стада продуктивної і робочої худоби
або на їх купівлю.

Залишкова вартість основних фондів визначається як різниця між їх
балансовою (початковою) вартістю і сумою зносу. Характеризує фактичну
вартість основних фондів, які використовуються з урахуванням їх
фізичного зносу за певний період.

Відновна вартість основних фондів встановлюється після їх переоцінки
відповідно до нових виробничих умов поточного періоду, відображає
вартість їх відтворення на час переоцінки. Зміни у вартості нових
засобів виробництва, що відбуваються під впливом науково-технічного
прогресу і зростання продуктивності праці в промисловості, зумовлюють
потребу періодичної переоцінки діючих основних фондів.

В умовах кризового стану економіки країни і розвитку інфляційних
процесів витрати промисловості на відтворення основних фондів
сільськогосподарського призначення стрімко зростають. Тому сьогодні
внаслідок дооцінки основних засобів виробництва сільськогосподарських
підприємств вартість їх значно зросла.

Розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства
характеризується постійним збільшенням вартості його основних фондів.

Якісний стан основних виробничих фондів сільського господарства
характеризується їх структурою, тобто співвідношенням окремих видів
фондів у їх загальній вартості.

Структура основних виробничих сільськогосподарських фондів

у колективному господарстві ТОВ “Високе”.

Таблиця 1.

Вид основних фондів Колективне господарство

(%) (грн.)

1990р. 2000р. 2003р. 1990р. 2000р. 2003р.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Будівлі, споруди і передавальне устаткування 59,9 67,1 64,8 2849 3822
4405

Силові машини і обладнання 13,1 8,9 16,2 623 507 1098

Робочі машини і устаткування 7,1 5,8 3,2 340 328 216

Транспортні засоби 1,9 2,7 3,2 89 151 214

Робоча худоба 0,2 0,1 0,1 8 6 5

Продуктивна худоба 16,7 15,0 11,5 794 856 783

Багаторічні насадження 0,9 0,1 0,1 47 5 5

Інші 0,2 0,3 0,9 10 17 60

Всього 100 100 100 4760 5692 6786

Структура основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення
визначається структурою виробництва і співвідношенням основних галузей,
темпами будівництва великих тваринницьких комплексів з виробництва
свинини, яловичини, м’яса птиці та яєць, а також зональними
особливостями. На початок 2004 року у структурі фондів колгоспу ТОВ
“Високе” переважали такі їх види як будівлі, споруди і передавальне
устаткування (64,8 %), силові, робочі машини та обладнання (19,4 %),
транспортні засоби (3,2 %), продуктивна худоба (11,5%) (табл.1).

За період з 1990 по 2003 рік частка вартості будівель, споруд і
передавального устаткування збільшилась. Також значно зросла частка
вартості машин і обладнання та транспортних засобів, а робочих машин і
устаткування – зменшилась. Частка вартості багаторічних насаджень,
продуктивної і робочої худоби за цей час також зменшилась.

2. Рівень забезпеченості господарства виробничими фондами й економічна
ефективність їх використання.

2.1. Природноекономічні умови розвитку сільськогоспо-дарського
виробництва.

Інтенсифікація сільського господарства та її основні фактори сприяють
збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, проте нерідко
негативно діють на агросистему, навколишнє природне середовище і
здоров’я населення. Усунути негативний вплив на природні ресурси
сільського господарства можна переведенням його на екологобезпечний
напрям розвитку з використанням природозберігаючих техніки, технології і
організації виробничих процесів.

В умовах подальшої інтенсифікації сільського господарства необхідно
впроваджувати екологічно чисте виробництво сільськогосподарської
продукції, суть якого полягає в забезпеченні відтворення природних
ресурсів (ґрунту, води тощо) у стан, даний природою або такий, що не
перевищує гранично допустимих рівнів забруднення. Можна виділити такі
основні напрями екологізації сільськогосподарського виробництва країни:

зменшення порушення структури і ущільненості ґрунту,

забезпечення відновлення його водного і повітряного режимів,

скорочення втрат гумусу і поживних речовин у ґрунті,

зменшення хімічного навантаження на біоценоз за рахунок внесення
оптимальних доз мінеральних і максимального використання органічних
добрив;

науково обґрунтоване застосування меліорації земель, особливо зрошення і
осушення;

впровадження екологобезпечних технологій виробництва продукції
рослинництва і тваринництва.

Використання в рослинництві енергонасиченої техніки і відповідного
набору сільськогосподарських машин дає змогу значно підвищити
продуктивність праці. Проте внаслідок їх великої маси і багаторазових
проходів по полю в процесі виконання сільськогосподарських робіт грунт
сильно ущільнюється і руйнується його структура. Деградація ґрунту
спричинює зниження врожайності пшениці до 40%, кукурудзи – до 33,
картоплі – до 27%. Внаслідок цього близько 40% мінеральних добрив і 18%
пального витрачається непродуктивно, підвищується собівартість
сільськогосподарської продукції.

Найважливішою умовою екологізації виробництва сільськогосподарської
продукції є забезпечення позитивного і бездефіцитного балансу гумусу. За
даними Інституту ґрунтознавства і агрохімії УААН, запаси гумусу в
ґрунтах України за минулі 100 років зменшились в середньому на 25-30%, а
за останні 20 років – на 10-15%. З підвищенням рівня інтенсивності
сільськогосподарського виробництва втрати гумусу зростають, і сьогодні
щорічні його втрати становлять у середньому близько 1т на гектар, або
понад 30 млн. т. з усієї площі орних земель.

Основою відтворення гумусу в ґрунті є використання органічних добрив
належної якості і у відповідній кількості. У процесі гуміфікації з 1т
органічних добрив у Поліссі утворюється 42кг гумусу, в Лісостепу – 54, і
Степу – 56кг. Це свідчить, що впровадження інтенсивних
природозберігаючих технологій вимагає значних додаткових витрат для
відновлення родючості ґрунту і є основою раціонального
природокористування, що зумовлює підвищення продуктивності земельних
угідь.

При впровадженні інтенсивних технологій першочерговим завданням є
розв’язання екологічних проблем хімізації сільськогосподарського
виробництва, що значною мірою залежить від удосконалення
виробничо-економічних зв’язків між окремими галузями агропромислового
комплексу. Передумовою і основою екологізації використання хімічних
засобів у сільському господарстві є врахування біологічних особливостей
живих організмів і граничних можливостей їх життєдіяльності.

Раціональне природокористування, охорона навколишнього природного
середовища вимагають певних витрат виробництва. Це пов’язано з
додатковими вкладеннями і впровадженням нових засобів виробництва, що
забезпечують ефективне використання природних ресурсів, сприяють
збереженню і підвищенню родючості ґрунту. Впровадження природоохоронних
технологій повинно забезпечувати високу ефективність витрат, відтворення
і збереження природних ресурсів.

Економічне обґрунтування природоохоронних заходів передбачає визначення
економіко-екологічної ефективності відповідних інвестицій. Оцінку
ефективності капіталовкладень у природоохоронні заходи, експлуатаційних
витрат, а також економічного збитку, що його завдає народному
господарству забруднення навколишнього природного середовища, здійснюють
з метою:

економічного обґрунтування основних етапів досягнення нормативної якості
земельних і водних ресурсів, навколишнього середовища в цілому;

встановлення фактичного результату (ефекту) від здійснених
природоохоронних заходів;

обґрунтування і вибору варіанту при проектуванні і будівництві об’єктів,
споруд і обладнання для охорони навколишнього природного середовища;

економічного стимулювання підвищення ефективності здійснюваних
природоохоронних заходів.

Оцінку результатів здійснюваних природоохоронних заходів і
природоохоронної діяльності підприємств агропромислового комплексу
провадять на різних рівнях. Розрізняють первинний і кінцевий
(комплексний соціально-економічний) ефект природоохоронних (екологічних)
витрат у сільському господарстві.

Первинний ефект природоохоронних заходів визначається зменшенням
негативного впливу сільськогосподарського виробництва на природні
ресурси і поліпшенням їх стану, зниженням обсягів забруднення і
концентрації шкідливих речовин у навколишньому середовищі, збільшенням
площі земельних угідь, придатних для використання в сільському
господарстві.

При екологізації сільськогосподарського виробництва в цілому і окремих
його технологій ефект природоохоронних витрат характеризується
показниками, що обчислюються з відношення стану окремого фактора (або їх
сукупності) в кінці виробничого процесу до його первісного стану.

Екологічний ефект впровадження природозберігаючих і еколого безпечних
технологій у сільськогосподарське виробництво визначається системою
показників, що відображають відповідні зміни якості природних ресурсів
сільського господарства в процесі їх використання. Виходячи з цього,
екологічний ефект природоохоронних заходів у сільськогосподарському
виробництві характеризують такі основні показники:

рівень екологізації родючості та ерозійної захищеності ґрунту,

рівень екологізації екологічної безпечності сільськогосподарського
виробництва.

Рівень екологізації родючості ґрунту визначається з відношення вмісту
гумусу, прямих поживних речовин (азоту, фосфору, калію), його
засоленості і кислотності в кінці виробничого циклу (в даному періоді)
до стану цих показників на початку виробничого процесу (в базисному
періоді). Цей показник відображує поліпшення якісного стану і підвищення
родючості ґрунту в результаті здійснення природоохоронних заходів і
впровадження природоохоронних технологій.

Наприклад, якщо в процесі сільськогосподарського виробництва протягом
виробничого циклу чи відповідного періоду вміст гумусу в ґрунті не
зменшуватиметься або навіть зростатиме, то це свідчить про відповідний
екологічний ефект таких заходів і технологій. Коефіцієнт, що
характеризує рівень і зміни якісного стану родючості ґрунту за динамікою
вмісту гумусу, дорівнюватиме одиниці або буде більшим за одиницю при
зростанні його вмісту. При зменшенні вмісту гумусу в ґрунті в процесі
сільськогосподарського виробництва коефіцієнт, що характеризує рівень
екологізації родючості ґрунту, буде меншим за одиницю. Це свідчить про
те, що існуючі технології порушують рівновагу в екологічній системі і
призводять до зниження родючості ґрунту або про відсутність екологічного
ефекту здійснюваних заходів. Природоохоронні заходи мають забезпечити
компенсацію дефіциту гумусу і підвищення родючості ґрунту.

Рівень ерозійної захищеності ґрунту визначається з відношення площі
ерозійно захищених земель до розміру ерозійно небезпечної земельної
площі. Якщо в процесі сільськогосподарського виробництва вдається
повністю запобігти ерозії ґрунту, коефіцієнт ерозійної захищеності
ґрунту в господарстві дорівнюватиме одиниці.

Рівень екологічної безпечності сільськогосподарського виробництва
визначається з відношення рівня фактичного забруднення природних
ресурсів (ґрунту, води, повітря) і сільськогосподарської продукції до
граничнодопустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин. Коефіцієнт
екологічної безпечності сільськогосподарського виробництва визначається
окремо по кожній хімічній речовині (нітратах, фтору, важких металах,
радіоактивних речовинах, пестицидах, гербіцидах та ін.), і його
підвищення свідчить про забруднення навколишнього природного середовища
і погіршення стану природних ресурсів. Щодо продуктів харчування
коефіцієнт екологічної безпечності повинен бути не більше одиниці, при
перевищенні цього рівня споживання продукції загрожує здоров’ю людей.

Кінцевий (комплексний соціально-економічний) ефект природоохоронних
заходів характеризується зростанням ефективності суспільного виробництва
і підвищенням життєвого рівня населення. Економічний ефект
характеризують показники уречевленої праці, приросту обсягів чистої
продукції та прибутку в результаті здійснення природоохоронних заходів.
До соціальних результатів впровадження екологобезпечних технологій та
інших заходів у сільському господарстві слід віднести поліпшення умов
праці і побуту сільських трудівників, підтримання екологічної рівноваги
між сільськогосподарським виробництвом і природним середовищем в умовах
інтенсифікації галузей рослинництва і тваринництва. При необхідності
величина соціальних результатів визначається в грошевій оцінці і
включається до сукупного економічного ефекту здійснених екологічних
витрат.

Науково обґрунтоване комплексне здійснення природоохоронних заходів у
сільському господарстві забезпечує значний економічний і екологічний
ефект. Ефективність природоохоронних заходів визначається по сільському
господарству в цілому, а також по окремих підприємствах і галузях та
напрямах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Об’єктивна необхідність екологізації сільського господарства потребує
оцінки економіко-екологічної ефективності виробничої діяльності
сільськогосподарських підприємств, капітальних вкладень у
природоохоронні заходи, застосування екологобезпечних техніки і
технології.

Економіко-екологічна ефективність сільського господарства означає
збільшення виробництва продуктів харчування і сільськогосподарської
сировини з найменшими затратами праці, коштів і природних ресурсів на
одиницю продукції при збереженні або поліпшенні навколишнього природного
середовища. В умовах глобального забруднення природних ресурсів
сільського господарства і погіршення їх якості тільки на основі
економіко-екологічної оцінки виробничої діяльності сільськогосподарських
підприємств можна об’єктивно визначити рівень ефективності їх
функціонування.

Методика розрахунків економіко-екологічної ефективності ґрунтується на
порівнянні економічного ефекту і витрат на відповідні природоохоронні
заходи, виходячи з результатів, одержаних при здійсненні окремих
природоохоронних заходів або їх комплексу, а також при використанні
нових еколого безпечних і ресурсозберігаючих засобів виробництва і
сільськогосподарських технологій.

При здійсненні одноцільових природоохоронних заходів економічний ефект
являє собою розмір економічних збитків від забруднення або деградації
природних ресурсів, відвернених у результаті природоохоронних витрат.
Розмір відвернених збитків від забруднення природного середовища
визначається різницею між обсягом збитків, які мали місце до здійснення
відповідного природоохоронного заходу, і залишкових збитків після його
завершення.

Здійснення природоохоронних заходів завжди вимагає певних затрать праці
і коштів безпосередньо в сільському господарстві або в інших галузях
АПК. Питомі витрати сільськогосподарського виробництва в базовому і
новому варіантах формуються залежно від динаміки продуктивності праці,
витрат засобів виробництва, особливо пального і мастильних матеріалів,
та рівня цін на них. Окремі заходи з охорони і відтворення природних
ресурсів сприяють зниженню експлуатаційних витрат у
сільськогосподарському виробництві. Так, впровадження ґрунтозахисної
безплужної системи землеробства характеризується високою екологічною
ефективністю, сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських
культур, забезпечує значну економію праці і матеріальних витрат. Тому
економічний ефект від впровадження такої системи землеробства включає
вартість додатково одержаного врожаю сільськогосподарських культур і
економію виробничих витрат на обробіток ґрунту.

Загальну і порівняльну економічну ефективність екологізації
сільськогосподарського виробництва розраховують зіставленням
економічного ефекту і експлуатаційних витрат на здійснення
природоохоронних заходів, тобто визначають розмір економічного дефекту з
розрахунку на 100грн. виробничих витрат.

Здійснення комплексу природоохоронних заходів у багатьох випадках
вимагає не тільки додаткових виробничих (експлуатаційних) витрат, а й
певних капітальних вкладень. Тому загальну (абсолютну) економічну
ефективність заходів з охорони навколишнього середовища визначають
порівнянням сукупного економічного ефекту і приведених витрат, які його
зумовили.

При розрахунках і аналізі результатів екологічних витрат необхідно
забезпечити порівнянність за видом і складом одержуваної продукції,
обсягом природоохоронних заходів, методами визначення натуральних і
вартісних показників, рівнем цін при розрахунках вартості додаткової
продукції і вираженні виробничих витрат на здійснення природоохоронних
заходів.

Перед впровадженням інтенсивних технологій виробництва
сільськогосподарської продукції треба визначити їх економіко-екологічну
ефективність. Для характеристики ефективності інтенсифікації
сільськогосподарського виробництва без урахування рівня його
екологічного дефекту використовують систему загальноприйнятих
показників, що визначають ефективність виробничих витрат і додаткових
вкладень.

Щоб оцінити економіко-екологічну ефективність виробництва
сільськогосподарської продукції, обчислюють ефективність витрат на
відновлення родючості ґрунту, на відновлення еродованого гнуту, а також
ефективність виробництва екологічно чистої продукції.

Економічна ефективність витрат на відновлення родючості ґрунту
визначається з відношення прибутку, одержаного додатково з гектару в
результаті відновлення екологічно порушених елементів родючості ґрунту,
до витрат, необхідних для здійснення цих заходів з розрахунку на гектар
земельної площі. Якщо в процесі інтенсифікації сільськогосподарського
виробництва додаткові витрати не забезпечили відновлення родючості
ґрунту, то це свідчить, що виробництво залишається екологічно
небезпечним відносно порушених елементів родючості.

Економічна ефективність виробництва екологічно чистої продукції
характеризується розміром додаткового прибутку з розрахунку на 1ц
продукції та на 100грн. додаткових витрат, а також рівнем її
рентабельності. Ці показники обчислюють за умови диференціації ціни
реалізації на сільськогосподарську продукцію залежно від рівня її
екологічної чистоти. Зниження рівня забрудненості продукції шкідливими
речовинами повинно стимулюватися підвищенням ціни реалізації і
ефективності виробництва.

Народногосподарська ефективність екологізації навколишнього природного
середовища визначається різницею між збитками, яким вдалось запобігти в
результатів проведення природоохоронних заходів і витратами, які
необхідно здійснити для цього. Найважливішими втратами для суспільства є
зниження приросту національного доходу і збитки, пов’язані з погіршенням
здоров’я населення і навколишнього середовища. Слід зазначити, що збитки
від забруднення навколишнього середовища в США щорічно становлять
близько 40 млрд. доларів. У нашій країні розмір таких втрат поки що не
обчислюють.

Перехід до екологічно чистого виробництва сільськогосподарської
продукції в умовах його інтенсифікації здійснюється на основі
впровадження екологічно чистих технологій в усіх галузях сільського
господарства. Це вимагає значних додаткових витрат природоохоронного
характеру, які в більшості випадків не пов’язані з одержанням певної
продукції. Сьогодні природоохоронні витрати (капіталовкладення і
експлуатаційні витрати) знижують загальний рівень економічної
ефективності сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим
проведення природоохоронних заходів в умовах госпрозрахункового
підприємства може бути економічно неефективним, хоча в кінцевому
підсумку вони дають позитивні результати і мають велике екологічне й
соціальне значення.

У сучасних умовах господарювання екологізація сільськогосподарського
виробництва здійснюється на основі таких основних заходів, як
впровадження і вдосконалення ґрунтозахисної безплужної системи обробітку
ґрунту, ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства, а на
тваринницьких комплексах – заміною гідрозмиву сухим способом прибирання
гною, що зумовлює створення інфраструктурних об’єктів для зберігання і
підготовки органічних добрив до використання.

Ґрунтозахисна безплужна система обробітку ґрунту забезпечує не тільки
збереження, а й розширене відтворення родючості ґрунту і широко
застосовується в усіх південних областях України.

Значна частина орних земель країни має складний рельєф. У таких умовах
вирощування просапних культур, особливо на схилах крутизною понад 3о,
призводить до інтенсивного руйнування і деградації ґрунту, забруднення
водних джерел мінеральними добривами і пестицидами. Високий
природоохоронний ефект має впровадження у виробництво ґрунтозахисної
контурно-меліоративної системи землеробства, розробленої в Інституті
землеробства УААН. Використання цієї системи землеробства сприяє
значному поліпшенню екологічного стану на території землекористування
господарства, підвищенню вмісту гумусу в ґрунті, в результаті чого
врожайність сільськогосподарських культур збільшується на 15-20%.

У процесі виробництва тваринницької продукції одержують не лише м’ясо,
молоко, а й органічні відходи життєдіяльності тварин у вигляді рідких
стоків. При звичайних технологіях у тваринництві прибирання гною
здійснюють сухим способом і потім використовують його як органічне
добриво.

На тваринницьких комплексах при індустріальних технологіях
використовується гідрозмив, що призводить до нагромадження рідких
стоків. При скиданні їх безпосередньо у природне середовище досягається
тільки односторонній економічний ефект підприємства в межах поточних
виробничих витрат, проте це призводить до значного забруднення підземних
вод фільтраційними стоками комплексів до загострення екологічної
ситуації на великих територіях.

Зі збільшенням тваринницьких комплексів необхідно розвивати відповідні
об’єкти інфраструктури, здатні забезпечити екологічно безпечне
нагромадження рідких стоків і підготовку їх до використання на поливних
землях. Особливо забруднюють навколишнє середовище свинарські комплекси
внаслідок незадовільного стану очисних споруд. Нестійкі азотні сполуки,
що містяться у стоках свиновідгодівельних комплексів у вигляді аміаку і
нітратів, перетворюються у нітрити, які довго зберігаються, мігрують на
великі глибини і забруднюють водоносні горизонти на значних територіях.

Важливим напрямом екологізації виробництв тваринницької продукції є
заміна гідрозмиву сухим прибиранням гною, що вимагає створення
відповідних споруд для зберігання органічних добрив. Будівництво і
експлуатація гноєсховищ пов’язані з додатковими витратами, проте
забезпечуються високий рівень екологізації виробництва і значний
економічний ефект у результаті збільшення кількості органічних добрив і
підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Основою високої
економіко-екологічної ефективності виробництва є те, що органічні
добрива – надзвичайно цінний фактор відновлення і підвищення родючості
ґрунту.

Відповідно до законів розвитку природи екологізація виробництва
тваринницької продукції навіть при зниженні її економічної ефективності
є економічно вигідною для суспільства. Негативні наслідки забруднення
ґрунту стоками тваринницьких комплексів виявляються протягом тривалого
періоду і навіть за умови їх повного очищення і запобігання будь-якому
забрудненню навколишнього природного середовища ще довго впливають на
здоров’я людей.

У процесі функціонування великих тваринницьких комплексів щорічно
створюються великі обсяги стоків (близько 1,3 млрд.м3), лише 25% яких
використовується для зрошення сільськогосподарських культур. Це свідчить
про необхідність екологізації виробництва продукції тваринництва і
запобігання значним втратам природних ресурсів, раціональне використання
яких є однією з важливих умов підвищення економічної і екологічної
ефективності сільського господарства.

Ефективним є обсяг випуску продукції, за якого гранична суспільна вигода
(зменшення витрат на відновлення порушених природних ресурсів,
скорочення захворюваності і смертності населення) дорівнює граничним
витратам виробництва. Таким чином, сільськогосподарське виробництво
ефективне, якщо ціна на продукцію перевищує суму середніх витрат на
виробництво і охорону навколишнього середовища.

2.2. Динаміка забезпеченості і структура виробничих фондів.

Оцінюючи структуру основних виробничих фондів, слід зазначити, що окремі
види їх виконують різні функції в процесі сільськогосподарського
виробництва. Залежно від цього основні виробничі фонди поділяють на
активні й пасивні. До активної частини основних фондів відносять такі
засоби праці, які безпосередньо впливають на виробничий процес і
зумовлюють рівень виробництва сільськогосподарської продукції. Це силові
і робочі машини та обладнання, транспортні засоби, продуктивна і робоча
худоба, багаторічні плодові насадження.

Значна частина основних виробничих фондів створює відповідні умови для
здійснення виробничих процесів, впровадження індустріальних технологій
та зберігання сільськогосподарської продукції. Так, у тваринництві
необхідні умови для утримання худоби, зберігання і доробки продукції
забезпечують виробничі приміщення.

Активні основні виробничі фонди становлять у колгоспі ТОВ “Високе” 34,3%
їх загальної вартості (в тому числі силові і робочі машини, транспортні
засоби — 22,6%, продуктивна і робоча худоба — 11,6%, багаторічні
насадження— 0,1%). Забезпеченість господарства активними основними
фондами визначає темпи збільшення виробництва сільськогосподарської
продукції, зростання продуктивності праці та ефективність використання
засобів виробництва.

Пасивні основні виробничі фонди, до яких належать будівлі, споруди і
передавальне устаткування, становили в 2003 році у колгоспі ТОВ “Високе”
64,8% їх загальної вартості. Ефективність їх використання зумовлюється
насамперед функціонуванням активної частини фондів. За раціональної
структури основних виробничих фондів активна частина їх має становити
близько 40 % вартості.

Структура і видовий склад основних виробничих фондів формуються
відповідно до потреб сільськогосподарського виробництва. Частка окремих
видів основних фондів визначається структурою сільськогосподарських
угідь господарства, їх виробничим напрямом і рівнем спеціалізації
виробництва, впровадженням індустріальних технологій та іншими
природними і економічними факторами. Високий рівень виробництва
продукції скотарства забезпечується у тих господарствах, де основні
фонди тваринництва займають понад 55% усіх виробничих фондів
сільськогосподарського призначення, а вартість продуктивної худоби
становить 10—15 %.

Динаміка основних виробничих фондів, фондозабезпеченості і
фондоозброєності праці в колгоспі ТОВ “Високе”.

Таблиця 2.

% Всього основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення
Припадає основних виробничих фондів

на 100 га сільськогосподарських угідь на одного середньорічного
працівника

тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. %

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

1997 8889 100 522 100 44 100

1998 8721 98 523 98 43 97

1999 7830 88 460 88 38 86

2000 7654 86 449 86 38 86

2001 7097 79 417 79 35 79

2002 6840 76 402 77 34 77

2003 5963 67 351 67 29 65

Розвиток сільського господарства, рівень і темпи зростання виробництва
продукції та підвищення продуктивності праці залежать від забезпеченості
сільськогосподарських підприємств виробничими фондами, її рівень
характеризується фондозабезпеченістю господарства і фондоозброєністю
праці.

Фондозабезпеченість господарства — це вартість основних виробничих
фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 100 га
сільськогосподарських угідь. На початок 2004 року у колективному
господарстві ТОВ “Високе” з розрахунку на 100 га сільськогосподарських
угідь припадало в середньому 351 тис. грн. основних виробничих фондів
(табл. 2).

Фондозабезпеченість сільськогосподарського виробництва постійно зростає,
і це характеризує закономірний процес його розвитку. Так, з 1997 року
вартість основних виробничих фондів у колгоспі ТОВ “Високе” зросла з
розрахунку на 100 га угідь у середньому майже в 1,5 рази.

Фондоозброєність праці — це вартість основних виробничих фондів
сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного
середньорічного працівника.

Цей показник значно зменшився: у 2003 році порівняно з 1997 роком з
розрахунку на одного середньорічного працівника сільськогосподарського
виробництва припадало основних виробничих фондів у 0,7 разів менше.

Водночас в умовах впровадження в сільському господарстві нової техніки і
прогресивної технології, переведення його на сучасну індустріальну
основу, постійного зменшення кількості зайнятих працівників і сезонності
у використанні основних засобів фондоозброєність сільськогосподарської
праці повинна бути в 1,5—2 рази вищою, ніж у промисловості.

Удосконалення матеріально-технічної бази сільськогосподарських
підприємств здійснюватиметься зокрема за рахунок значного збільшення
основних виробничих фондів, виходячи з наукового обґрунтування
необхідного рівня фондозабезпеченості виробництва. Оптимальні нормативи
основних виробничих фондів спеціалізованих господарств визначають за їх
технологічною структурою з розрахунку на 1 га посівів
сільськогосподарських культур, одну голову продуктивної худоби і 1 т
виробленої продукції.

За нормативами фондозабезпеченості і фондомісткості виробництва
продукції рослинництва і тваринництва порівнюють перспективні темпи
зростання виходу сільськогосподарської продукції з необхідним
приростом основних фондів.

В Інституті аграрної економіки УААН розроблені нормативні рівні
фондооснащеності і структура основних фондів підприємств з виробництва
тваринницької продукції на індустріальній основі з урахуванням
регіональних особливостей природноекономічних зон.

Основні виробничі фонди в процесі сільськогосподарського виробництва
поступово зношуються, втрачають свою споживчу вартість. Розрізняють
фізичний і моральний знос основних виробничих фондів.

Фізичний знос — це втрата основними фондами своєї вартості і поступове
перенесення її на вартість готової продукції.

Моральний знос — це втрата основними фондами своєї вартості в результаті
вдосконалення техніки і здешевлення її виробництва. З розвитком
науково-технічного прогресу, надходженням у сільське господарство більш
досконалих і продуктивних машин та знарядь діючі основні фонди
знецінюються порівняно з новими і вилучаються з виробничого процесу.
Моральний знос прискорює оновлення основних фондів, нерідко вони
вибувають із виробничого споживання без повного перенесення своєї
вартості на продукцію.

Поступова втрата основними фондами своєї вартості в результаті зносу в
процесі виробництва є основою для нарахування амортизації відповідно до
встановлених норм і утворення амортизаційного фонду.

Амортизація — це економічний процес поступової втрати основними фондами
своєї вартості і перенесення її на створювану продукцію або виконану
роботу. Амортизаційні відрахування входять в собівартість виробленої
продукції як витрати виробництва і покриваються виручкою від її
реалізації. Таким чином амортизація забезпечує відшкодування в грошовому
виразі вартості основних виробничих фондів у міру їх фізичного зносу в
процесі виробництва.

Амортизаційні відрахування здійснюються за балансовою (початковою або
відносною) вартістю основних фондів і нормами амортизації, які
визначають щорічну частку відшкодування їх початкової вартості. За
рахунок цих коштів і створюється амортизаційний фонд та забезпечується
повне відтворення основних фондів з урахуванням науково-технічного
прогресу.

Норма амортизації Hа на реновацію (або повне відновлення) основних
фондів залежить від терміну їх використання і обчислюється у відсотках
до балансової вартості за формулою:

де Вб — балансова вартість основних фондів, грн.;

Вл — виручка від ліквідації основних фондів, грн.;

Т — амортизаційний період, років.

Амортизаційний термін окремих видів основних фондів встановлюють,
виходячи з економічного обґрунтування і доцільності періоду їх
використання на підставі розрахунків. Амортизація нараховується, як
правило, пропорційним методом і щороку рівними частинами переноситься на
створюваний продукт протягом усього часу використання основних фондів.
За діючими нормами амортизації на реновацію амортизаційний період
потужних тракторів і зернозбиральних комбайнів становить 8 років, коней
— 8,5, садів — 25, будівель каркасних — 80 років.

У сільському господарстві не нараховується амортизація на:

продуктивну худобу,

молоді насадження до введення в експлуатацію,

бібліотечні фонди та основні засоби, які спеціальним рішенням
законсервовані.

Вартість продуктивної худоби відшкодовується грошовою виручкою від
реалізації, що здебільшого покриває її балансову вартість.

Кругообіг основних фондів здійснюється протягом кількох виробничих
циклів. Період, протягом якого амортизаційний фонд дорівнює вартості
основних фондів, характеризує час їх обороту.

Середню норму амортизації основних фондів господарства визначають з
відношення нарахованої річної суми амортизації до балансової вартості
основних фондів господарства. У 2000 році в колгоспі ТОВ “Високе”
середня норма амортизації основних виробничих сільськогосподарських
фондів становила 4,2 %, а період їх обороту — 20,3 року.

Особливості руху і фізичний стан основних фондів характеризуються
коефіцієнтом їх відновлення, який обчислюють з відношення суми
нововведених за рік фондів до їх вартості на кінець року. Цей показник у
2003 році по колгоспі ТОВ “Високе” становив 6,1 %, що свідчить про
досить високі темпи відновлення основних фондів.

2.3. Економічна ефективність використання основних і оборотних фондів.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів
характеризується:

фондовіддачею,

фондомісткістю продукції,

нормою прибутку.

Фондовіддача — це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн.
основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.
Фондовіддача може бути визначена також за валовим доходом — у цьому разі
показник її має проти витратний характер.

Фондомісткість продукції — це середньорічна вартість основних
виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1
грн. валової продукції. Цей показник визначає розмір основних виробничих
фондів, необхідний господарству за даних умов для виробництва валової
продукції вартістю 1 грн.

Для визначення економічної ефективності використання основних і
оборотних фондів сільськогосподарського виробництва обчислюють норму
прибутку. Цей показник визначають з відношення прибутку до
середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів:

де Нп — норма прибутку, %;

П — прибуток, грн.;

Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних і оборотних
фондів, грн.

Норма прибутку як показник ефективності використання всієї сукупності
виробничих фондів господарства набуває особливого значення в умовах
переходу до ринкової економіки. Збільшення активної частини основних
фондів і раціональне використання оборотних фондів забезпечують
підвищення їх ефективності.

Ефективність використання основних виробничих фондів

у колгоспі ТОВ “Високе”.

Таблиця 3.

Рік Фондовіддача, грн. Фондомісткість продукції, грн.

1. 2. 3.

1990 0,17 6

1995 0,13 7

2000 0,19 6

2001 0,20 5

2002 0,22 4,5

2003 0,25 3,9

Починаючи з 90-х років у господарстві колгоспу ТОВ “Високе” відбувся
спад по нарощенню основних виробничих фондів. При цьому темпи збільшення
виробництва валової продукції значно випереджали темпи зростання
фондозабезпеченості, що спричинило підвищення фондовіддачі та зниження
фондомісткості продукції (табл. 3). Якщо в 1990 році вихід валової
продукції на 1000 грн. основних виробничих фондів у колгоспі ТОВ
“Високе” становив у середньому 0,17 грн., то в 2003 році— 0,25 грн., або
майже в 1,5 рази більше. Це зумовлене здешевінням будівництва виробничих
приміщень, зниженням цін на промислові засоби виробництва, які
реалізуються колективним сільськогосподарським підприємствам. Крім того,
в господарстві ще не досягнуто оптимальної структури основних виробничих
фондів, їх належного співвідношення з оборотними фондами, а також не
забезпечується високий рівень використання машинно-тракторного парку,
машин і обладнання тваринницьких ферм та комплексів.

Характеризуючи фактори різкого зниження ефективності використання
основних виробничих фондів, слід також зазначити, що обчислення обсягу
валової продукції сільського господарства в порівнянних цінах 1997 року
не відображує нині реальних умов її виробництва. Це об’єктивно зумовлює
підвищення фондомісткості виробництва сільськогосподарської продукції.

У складі основних виробничих фондів сільського господарства
використовуються численні засоби праці, які відрізняються за характером
формування і термінами служби. Ефективність використання основних
виробничих фондів у рослинницьких і тваринницьких галузях господарства
також різна. Виробництво тваринницької продукції більш фондомістке
порівняно з рослинницькою.

За період з 2001 по 2003 роки фондовіддача зросла у колгоспі ТОВ
“Високе” на 4,4%, а фондомісткість виробництва сільськогосподарської
продукції відповідно зменшилась. Показники фондовіддачі та
фондомісткості продукції в господарствах та окремих галузях дають змогу
визначити оптимальні темпи відтворення і структуру основних фондів,
обґрунтувати раціональне співвідношення цін на сільськогосподарську
продукцію та промислові засоби праці, які надходять у господарства.

Нормальне функціонування сільськогосподарських підприємств
забезпечується як основними фондами, так і оборотними засобами, які
включають оборотні виробничі фонди і фонди обігу. У
сільськогосподарському виробництві оборотні фонди набувають особливого
економічного значення. На відміну від основних фондів у процесі
виробництва вони повністю споживаються протягом одного виробничого циклу
і переносять свою вартість на вироблені продукти. У зв’язку з цим
оборотні виробничі фонди мають вирішальне значення у формуванні
собівартості і вартості сільськогосподарської продукції.

Оборотні виробничі фонди перебувають у двох функціональних формах і
поділяються на виробничі запаси і незавершене виробництво.

Виробничі запаси — це предмети праці, що не вступили в процес
виробничого споживання. Сільськогосподарські підприємства створюють
необхідні виробничі запаси насіння і садивного матеріалу, кормів, добрив
і пестицидів, запасних частин, пального і мастил, дрібного інвентарю
тощо, щоб забезпечити безперервність виробництва.

Незавершене виробництво — це частина оборотних фондів, що вже
продуктивно спожиті і перебувають у стадії виробництва. До нього
належать:

у рослинництві — витрати під урожай озимих і ярих культур майбутнього
року (оранка, внесення органічних і мінеральних добрив, посів озимих
культур і багаторічних трав та ін.);

у тваринництві — молодняк тварин і тварини на відгодівлі, витрати
незакінченої інкубації яєць, що переходять на наступний рік, вартість
перехідного запасу меду у вуликах тощо);

у допоміжних підприємствах — витрати на незакінчений ремонт техніки та
інших машин у майстернях господарств, незакінчене випалювання цегли
тощо.

Фонди обігу сільськогосподарського підприємства включають готову до
реалізації продукцію, кошти в касі і на рахунках у банку, а також кошти
в розрахунках.

Отже, оборотні засоби господарства — це кошти, які постійно вкладаються
в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

У 2002—2003 роках структура оборотних засобів колгоспу ТОВ “Високе”
значно погіршилась, зокрема істотно зменшилась частка виробничих
запасів, які створюються в умовах сезонного виробництва.

Так, у структурі оборотних засобів на початок 2002 року:

виробничі запаси становили 69,1 %,

незавершене виробництво — 8,6 %,

готова до реалізації продукція — 1,2 %,

кошти, які функціонують у сфері обігу,— 21,1 %.

На початок 2003 року:

частка виробничих запасів становила 45,9%,

незавершеного виробництва — 7,3%,

готової продукції — 1,9%,

коштів і активів — 44,9%.

Серед виробничих запасів переважають вартість молодняку тварин і тварин
на відгодівлі, кормів і насіння, що пов’язано з сезонним характером
сільськогосподарського виробництва.

Структура оборотних засобів зумовлюється розвитком інтенсифікації
сільськогосподарського виробництва. В зернових господарствах переважають
вартість насіння, добрив та витрати незавершеного виробництва, у
тваринницьких — вартість молодняку тварин і тварин на відгодівлі та
кормів.

Оборотні засоби господарств за своєю економічною суттю поділяються на
дві групи: матеріальні і грошові. Матеріальні оборотні засоби включають
виробничі запаси товарно-матеріальних цінностей та незавершене
виробництво. Кошти господарств включають вартість готової до реалізації
продукції і готівку в касі, на поточному, валютному та інших рахунках, у
цінних паперах та інших активах.

Обсяг оборотних засобів господарства залежить від розмірів виробництва
сільськогосподарської продукції і термінів її реалізації. Протягом року
потреба в оборотних засобах значно коливається. В період, коли
створюються сезонні запаси кормів, насіння, інших матеріальних
цінностей, а також при зростанні витрат незавершеного виробництва вона
різко збільшується. Надалі у процесі виробництва і реалізації
сільськогосподарської продукції ця потреба зменшується.

Із збільшенням сільськогосподарського виробництва потреба в оборотних
засобах весь час зростає. За джерелами утворення і поповнення оборотні
засоби поділяються на власні і залучені, що формуються відповідно за
рахунок доходів господарства та банківського кредиту. Власні кошти
покривають мінімальну потребу в них для забезпечення кругообігу засобів
виробництва. Позичкові кошти забезпечують потребу сільськогосподарських
підприємств у створенні наднормативних запасів і сезонних витрат
виробництва.

У колективних сільськогосподарських підприємствах оборотні засоби
поповнюються і збільшуються за рахунок прибутку, кредиту та інших
тимчасово залучених коштів, а в державних господарствах їх джерелами є
прибуток, бюджетне фінансування і банківські кредити.

Оборотні засоби здійснюють безперервний кругообіг. У ньому розрізняють
такі стадії:

оборотні засоби змінюють грошову форму і переходять у виробничі запаси;

в процесі виробництва матеріальні оборотні засоби набувають форми
готової продукції;

продукція реалізується, і товарна форма знову набуває грошової.

Оборотні засоби перебувають одночасно на всіх стадіях кругообігу, що
забезпечує безперебійну роботу сільськогосподарських підприємств.

Значна частина оборотних фондів (насіння, корми, органічні добрива)
створюється в сільському господарстві, тому в процесі кругообігу не
набуває товарної форми і надходить безпосередньо у виробниче споживання.

Оборотні засоби за способом організації поділяються на нормовані і
ненормовані. Нормування матеріальних оборотних засобів (виробничі запаси
і незавершене виробництво) у сільськогосподарських підприємствах
забезпечує безперервне виробництво і реалізацію продукції. До
ненормованих належать кошти в розрахунках, дебіторської заборгованості і
на різних рахунках у банку.

Для кожного виду матеріальних цінностей нормативи розраховують у
грошовому і натуральному виразі. Вони визначають розміри виробничих
запасів кормів, насіння, молодняку тварин і тварин на відгодівлі,
добрив, пального, запасних частин та інших матеріалів і сировини,
необхідних для забезпечення нормальної господарської діяльності. При
цьому виходять з науково обґрунтованих норм витрачання окремих видів
матеріальних оборотних засобів з розрахунку на 1 га земельної площі,
голову худоби, а також їх вартості та сезонного характеру виробництва.
Наприклад, у господарстві нормативи встановлюються з такого розрахунку:

на насіння — в розмірі його потреби для проведення весняної сівби в
наступному році і страхового фонду (10—15 % річної потреби);

на мінеральні добрива і пестициди — в розмірі середньомісячного
завезення;

на корми власного виробництва — в розмірі їх потреби до нового врожаю з
урахуванням страхового запасу;

на ветеринарні медикаменти — в межах місячної потреби тваринництва.

Норматив запасних частин до тракторів становить 6 %, автомобілів — 3,
сільськогосподарських машин — 7% вартості їх річних витрат.

Для нормального здійснення процесу виробництва і раціонального
використання оборотних засобів сільськогосподарські підприємства повинні
мати виробничі запаси відповідно до встановлених нормативів. Як нестача
матеріальних оборотних засобів, так і їх наднормативні запаси призводять
до зниження ефективності виробництва і погіршення фінансового стану
господарств.

Нормування оборотних засобів дає змогу виявити зайві та непотрібні для
виробництва матеріали, реалізувати їх і довести обсяги до встановлених
норм. Нестача їх порівняно з потребою покривається банківським кредитом
у розмірі, що забезпечує нормальне ведення виробництва. Все це сприяє
зменшенню витрат на виробництво сільськогосподарської продукції,
забезпечує запланований обсяг її виробництва і реалізації з меншими
оборотними засобами, що поліпшує фінансовий стан господарства.

Основними показниками, які характеризують економічну ефективність
використання оборотних засобів, є коефіцієнт оборотності оборотних
засобів (кількість оборотів за рік) і тривалість одного обороту в днях.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів К0 характеризує кількість
оборотів за рік і визначається за формулою:

де Вр — виручка від реалізації продукції, грн.;

Мв — вартість молодняку, переведеного в основне стадо, грн.;

Вс — виручка від реалізації основного стада, грн.;

З0 — середньорічні залишки оборотних засобів, грн.

Тривалість одного обороту визначається діленням кількості днів у році на
коефіцієнт оборотності засобів.

Економічна ефективність використання оборотних засобів у колгоспі ТОВ
“Високе” підвищується. Так, якщо у 1999 році коефіцієнт оборотності
становив 1,3, а тривалість обороту — 266 днів, то у 2003 році ці
показники становили відповідно 1,57 і 188. Оборотні засоби, проходячи
через стадії виробництва і обігу, здійснюють свій кругообіг протягом
одного виробничого циклу. Зменшення тривалості обороту фондів сприяє
зниженню витрат на одиницю продукції, підвищенню ефективності
виробництва, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських
підприємств.

3. Шляхи поліпшення використання виробничих фондів.

3.1. Удосконалення структури основних виробничих фондів.

Резерви кращого використання основних виробничих фондів полягають в
удосконаленні їх структури: дотриманні оптимального співвідношення між
виробничими і невиробничими фондами, фондами сільськогосподарського і
несільськогосподарського призначення, активними і пасивними, основними і
оборотними.

В окремих господарствах головна увага приділяється створенню основних
фондів, а не збільшенню відповідних оборотних засобів.

З цієї причини в таких господарствах спостерігається невідповідність:

кількості поголів’я тварин і забезпеченості їх кормовими ресурсами;

чисельності маточного і ремонтного поголів’я тварин;

наявності тракторів, комбайнів, вантажних автомобілів і запасних частин
до них;

збільшення кількості добрив і недостачі відповідних машин тощо.

Але основні фонди не можуть ефективно функціонувати без певних розмірів
оборотних засобів (продуктивні тварини без відповідної кількості кормів,
трактори та автомобілі при дефіциті пального і т.д. Тому виникає
питання: якими повинні бути оптимальні пропорції між основними і
оборотними фондами?

Більшість спеціалістів рекомендують, щоб на 1 грн. основних припадало
0,5-0,6 грн. оборотних фондів. Саме при такому співвідношенні
забезпечується найбільш ефективне їх використання.

Важливим шляхом підвищення економічної ефективності фондів є
пропорційний розвиток окремих видів основних виробничих фондів. Це –
дотримання оптимального співвідношення кількості поголів’я продуктивних
тварин і забезпеченості їх приміщенням, наявності окремих марок
тракторів і причіпних знарядь до них, автомобілів і гаражів для їх
зберігання, бурякозбиральних комбайнів і цукронавантажувачів тощо.

Багатьом підприємствам аграрного сектора АПК необхідно освоїти і такий
шлях удосконалення структури фондів, як підвищення питомої ваги активної
їх частини.

3.2. Раціональне співвідношення основних і оборотних фондів.

Розвиток сільського господарства передбачає послідовне кількісне
зростання і якісне оновлення основних виробничих фондів, підвищення
забезпеченості оборотними засобами в межах нормативної потреби.

Поліпшення використання основних виробничих фондів сприяє збільшенню
виробництва сільськогосподарської продукції, підвищенню продуктивності
праці та фондовіддачі. Рівень економічної ефективності використання
основних і оборотних фондів залежить від природноекономічних умов,
забезпеченості господарств трудовими ресурсами та інших факторів.

Основними шляхами підвищення економічної ефективності використання
основних і оборотних фондів є:

1. Поліпшення використання і підвищення родючості землі на основі
хімізації і меліорації земель, охорони її від водної й вітрової ерозії,
впровадження природоохоронних технологій та збереження навколишнього
середовища.

2. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності
тварин, поліпшення якості продукції на основі застосування кращих сортів
культур і порід тварин, а також інтенсивних технологій.

3. Впровадження комплексної механізації і автоматизації
сільськогосподарського виробництва, ресурсозберігаючих та безвідходних
технологій, що забезпечує раціональне і комплексне використання
виробничих ресурсів, сировини і енергії. За рахунок усунення втрат на
всіх стадіях сільськогосподарського виробництва, поліпшення зберігання й
реалізації виробленої продукції продовольчий фонд країни можна збільшити
на 20—25 %.

4. Раціональне використання машинно-тракторного парку за рахунок
збільшення змінного і річного виробітку, підвищення ефективності і
якості механізованих робіт на основі раціонального співвідношення
силових і робочих машин, забезпечення їх комплектності і комплексності.

За даними Інституту аграрної економіки УААН, співвідношення силових і
робочих машин є раціональним, якщо на 1000 грн. вартості тракторів
припадає (залежно від спеціалізації господарств) 3—3,5 тис. грн.
вартості сільськогосподарських машин. При цьому збільшення кількості
енергонасичених тракторів передбачає вищу забезпеченість їх робочими
машинами.

5. Якнайповніше використання продуктивного потенціалу худоби і птиці за
рахунок забезпечення повноцінної годівлі та створення належних умов
утримання.

Вартість будівель у галузях тваринництва становить близько половини
вартості основних виробничих фондів. Підвищення економічної ефективності
тваринницьких приміщень та їх обладнання забезпечується інтенсивним і
повним використанням продуктивного потенціалу тварин.

6. Удосконалення структури основних виробничим фондів. Збільшення частки
машин, обладнання, транспортних засобів і продуктивної худоби сприяє
збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, зростанню
фондовіддачі.

7. Забезпечення оптимального співвідношення основних і оборотних фондів.
При нестачі матеріальних оборотних засобів у процесі
сільськогосподарського виробництва знижується ефективність використання
основних фондів. Так, нестача кормів у тваринництві призводить до
зниження продуктивності тварин і фондовіддачі основних фондів галузі.

Співвідношення основних фондів і оборотних засобів залежить від
зональних особливостей, спеціалізації виробництва, рівня
фондозабезпеченості та інших факторів. Ефективність використання
виробничих фондів може досягти найвищого рівня, якщо на 1000 грн.
вартості основних фондів сільськогосподарського призначення припадає
500—750 грн. оборотних фондів. Таке співвідношення основних і оборотних
фондів є оптимальним і сприяє підвищенню ефективності
сільськогосподарського виробництва.

8. Зниження матеріаломісткості сільськогосподарської продукції. Цей
показник характеризує питомі витрати матеріальних ресурсів на
виробництво одиниці продукції. В окремих галузях визначається сумою
матеріальних витрат (насіння, кормів, добрив, пального тощо) без
амортизації з розрахунку на 1000 грн. вартості валової продукції.

Рівень матеріаломісткості характеризується також натуральними
показниками: витрачанням кормів, медикаментів, добрив, електроенергії,
пального та інших матеріальних ресурсів з розрахунку на одиницю окремих
видів продукції.

Зниження матеріаломісткості має велике народногосподарське значення.
Наприклад, у тваринництві України економія всіх видів кормів у розмірі 1
% рівнозначна виробництву понад 1 млн. тонн кормових одиниць, що
достатньо для одержання 80 тис. тонн приросту живої маси великої рогатої
худоби або понад 700 тис. тонн молока.

Основні напрями зниження матеріаломісткості продукції в господарстві
такі:

правильне нормування і раціональне витрачання сировини, матеріалів,
пального, електроенергії та інших засобів виробництва;

підвищення якості кормів, насіння, добрив, пестицидів, машин, знарядь та
ін.;

скорочення втрат кормів та інших предметів праці при виробництві,
транспортуванні і зберіганні.

У складі матеріальних ресурсів сільськогосподарського виробництва значна
частка у рослинництві належить насінню і добривам, а в тваринництві —
кормам. Тому зниження матеріаломісткості продукції безпосередньо
пов’язане з підвищенням урожайності сільськогосподарських культур, а
також переважанням темпів зростання продуктивності тварин порівняно із
споживанням кормів.

9. Прискорення оборотності оборотних засобів за рахунок впровадження
скоростиглих порід тварин і сортів рослин, раціонального поєднання
галузей з різною тривалістю виробничого циклу, забезпечення раціональної
структури оборотних фондів для забезпечення найбільшого приросту
сільськогосподарської продукції.

10. Впровадження нового економічного механізму господарювання,
радикальна перебудова виробничих відносин на селі, яка повертає
селянинові становище господаря на землі, зацікавленого в раціональному й
економному використанні виробничих ресурсів, широкому застосуванні
досягнень науки і техніки. У системі заходів щодо вдосконалення
виробничих відносин і якісного оновлення продуктивних сил дедалі
більшого значення набуває сприяння оренді як прогресивній формі
господарювання.

Значного підвищення ефективності використання виробничих фондів можна
досягти лише у спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах, які
забезпечують оптимальну кількість і відповідний склад основних фондів.

3.3. Зниження матеріаломісткості сільськогосподарської продукції.

Функціонування і розвиток матеріально-технічної бази сільського
господарства закономірно супроводжуються зносом основних фондів і
заміною їх новими. У зв’язку з цим зміцнення матеріально-технічної бази
господарства вимагає певних витрат, або капітальних вкладень.

Капітальні вкладення — це кошти, які використовуються на придбання і
будівництво нових, а також реконструкцію діючих основних фондів. За
своїм значенням у процесі відтворення капітальні вкладення поділяються
на інвестиції виробничого і невиробничого призначення. До перших
відносять витрати на придбання сільськогосподарської техніки,
устаткування та інвентарю, будівництво і обладнання тваринницьких
приміщень, формування основного стада, закладення і вирощування
багаторічних насаджень, на меліорацію земель та ін. За рахунок
капіталовкладень невиробничого призначення в сільськогосподарських
підприємствах будують об’єкти житлово-комунального господарства, освіти,
культури, охорони здоров’я та ін.

Капіталовкладення у невиробничу сферу мають значний вплив на розвиток
сільського господарства і збільшення виробництва продукції галузі.

Капітальні вкладення в господарство колгоспу ТОВ “Високе”

Таблиця 4.

Рік Всього капіталовкладень В тому числі

державних колективних

тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. %

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

2000 458 100 — — 458 100

2001 409 89 — — 409 89

2002 375 81 — — 375 81

2003 287 62 — — 287 62

Обсяг капіталовкладень у колгосп ТОВ “Високе” зменшується (табл. 4).

Капітальні вкладення в сільське господарство здійснюються за рахунок
держави і коштів колгоспу. Капіталовкладення держави за ці роки були
зовсім відсутніми.

Збільшення капіталовкладень у галузь є основою прискорення темпів
зростання основних фондів сільськогосподарських підприємств. Однак у
2003 році обсяги капіталовкладень порівняно з 2002 роком скоротились у
0,8 разів, що значно зменшило реальні можливості розвитку
матеріально-технічної бази господарства.

Капітальні вкладення в сільське господарство використовуються за такими
основними напрямами:

на будівництво об’єктів виробничого і невиробничого призначення
(тваринницьких приміщень, комплексів, майстерень, житла,
культурно-побутових об’єктів);

на придбання тракторів, транспортних засобів, сільськогосподарських
машин і устаткування, які не входять до кошторису будов;

на меліорацію земель, проведення культуртехнічних робіт і
водогосподарське будівництво;

на закладення садів, виноградників та інших багаторічних насаджень;

на формування основного стада продуктивної і робочої худоби;

на інші заходи, що передбачають створення основних фондів
сільськогосподарських підприємств.

Розвиток економіки сільськогосподарських підприємств значною мірою
визначається структурою капіталовкладень, яка характеризує пріоритетні
напрями їх використання. В загальній сумі капітальних вкладень
виробничого призначення в господарство колгоспу ТОВ “Високе” в
середньому за 2000—2003 роки 79,0% становлять витрати на придбання
тракторів, транспортних засобів, сільськогосподарських машин і знарядь;
23% — на будівництво і обладнання тваринницьких приміщень, механізованих
ферм і комплексів; на електрифікацію сільського господарства — 0%
(табл. 5).

Структура капіталовкладень виробничого призначення в господарство
колгоспу ТОВ “Високе” (у відсотках)

Таблиця 5.

Об’єкти капіталовкладень Роки

2000

%

(грн.) 2001

%

(грн.) 2002

%

(грн.) 2003

%

(грн.)

1. 2. 3. 4. 5.

Капітальні вкладення. Всього 100

458 100

409 100

375 100

287

В тому числі:

– на будівництво і обладнання тваринницьких приміщень, механізованих
ферм і комплексів; 28

128 23

97 21

78 19

56

– на електрифікацію сільського господарства; – – – –

– на закладення садів, виноградників та інших багаторічних насаджень; –
– – –

– на придбання тракторів, транспортних засобів, сільськогосподарських
машин, устаткування та реманенту, які не входять до кошторису будов. 72

330 77

312 79

296 81

231

В структурі капіталовкладень у господарство колгоспу ТОВ “Високе”
відбулися значні зміни, зокрема значно зросла частка витрат на придбання
тракторів, транспортних засобів сільськогосподарських машин і одночасно
помітно зменшилась частка витрат на спорудження виробничих будівель.
Співвідношення основних напрямів капіталовкладень повинне відповідати
потребам сільськогосподарського виробництва і забезпечувати раціональну
структуру основних виробничих фондів господарства.

Інвестиційна політика в агропромисловому комплексі спрямована на
концентрацію капіталовкладень на таких напрямах, які найбільше сприяють
зростанню виробництва продукції і підвищенню його ефективності. Так, за
останні роки значно зросли питомі капіталовкладення, тобто витрати на
придбання сільськогосподарської техніки з розрахунку на 1 га ріллі або
посівів окремих культур, на 1 га меліорованих земель, на спорудження і
обладнання одного скотомісця у тваринницьких приміщеннях, на 1 м2 площі
виробничих будівель та ін. Це зумовлене подорожчанням будівельних
матеріалів, зростанням цін на трактори, автомобілі та
сільськогосподарські машини, використанням порівняно гірших за якістю
земель.

Структура інвестицій в колгосп ТОВ “Високе” вдосконалюватиметься у
напрямі збільшення капітальних вкладень у переробку продукції,
соціальний розвиток села і будівництво доріг.

Усі джерела коштів на капіталовкладення у сільськогосподарських
підприємствах поділяються на власні, залучені та бюджетні. В умовах
самофінансування капітальні вкладення фінансуються за рахунок власних
коштів сільськогосподарського підприємства, а при їх нестачі залучаються
кредити банку.

Джерелами власних коштів, які використовуються на капітальні вкладення,
є:

прибуток,

амортизаційні відрахування на реновацію,

виручка від реалізації основних фондів та продажу худоби основного
стада,

страхові відшкодування по основних фондах,

фонд розвитку виробництва,

частина фонду соціального розвитку,

інші власні кошти господарства.

До джерел капіталовкладень, що формуються за рахунок залучених коштів,
належить насамперед банківський кредит. Він надається господарствам на
певний період, за відповідну плату і за умови повернення його державі.
Нині значно підвищується роль кредитів у формуванні інвестицій, які
використовуються на придбання техніки, будівництво тваринницьких
приміщень та переробних підприємств.

Важливе значення в розвитку матеріально-технічної бази сільського
господарства має бюджетне фінансування. У державних
сільськогосподарських підприємствах бюджетні асигнування є значним
джерелом капіталовкладень у виробничу і соціальну сферу. За рахунок
державного бюджету фінансується будівництво птахофабрик, комплексів з
виробництва продуктів тваринництва, парниково-тепличних комбінатів,
меліоративних систем, значної частини об’єктів житлового і
культурно-побутового призначення.

Капіталовкладення виробничого і невиробничого призначення у
сільськогосподарських підприємствах фінансуються переважно за рахунок
власних коштів. Крім того, інвестиції в сільське господарство
здійснюються і за рахунок кредитування. Державні і комерційні
інвестиційні банки надають господарствам довгострокові і короткострокові
кредити за умов додержання ними таких принципів кредитування як
забезпеченість, строк використання, повернення, плата за користування
позиченими коштами. В окремих випадках обумовлюється також цільовий
характер кредиту.

Розвиток різноманітних форм власності і видів господарювання в
агропромисловому виробництві зумовлює деякі зміни у формуванні джерел
капіталовкладень. Політика інвестицій перебудовується в напрямі їх
децентралізації, зменшення частки державних інвестицій та вдосконалення
механізму їх розподілу, розширення ринкових джерел капіталовкладень.
Державні централізовані капітальні вкладення переважно
спрямовуватимуться на створення об’єктів виробничої та соціальної
інфраструктур, нових наукомістких виробництв, а також на потреби
реконструкції та технічного переозброєння агропромислових підприємств.

Інвестиції в сільське господарство потрібно якомога ефективніше
використовувати, всебічно обґрунтовуючи напрями використання, структуру
і розміри капітальних вкладень.

Економічна ефективність капітальних вкладень характеризується такими
показниками:

коефіцієнтом абсолютної економічної ефективності капітальних вкладень;

терміном окупності;

розміром приведених витрат.

Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність
капіталовкладень.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність капітальних вкладень у
народному господарстві в цілому і окремих його галузях визначається з
відношення приросту національного доходу, чистої продукції (валового
доходу) до обсягу інвестицій, що зумовили цей приріст.

Для оцінки економічної ефективності здійснюваних інвестицій обчислений
коефіцієнт абсолютної ефективності капіталовкладень порівнюють з
нормативним, що визначає мінімальний рівень приросту прибутку з
розрахунку на 1 грн. вкладень. Економічно доцільними вважаються
інвестиції, фактичний коефіцієнт абсолютної ефективності яких перевищує
нормативний. Для оцінки ефективності капіталовкладень у народне
господарство нормативний коефіцієнт встановлено в середньому 0,14, а в
сільське господарство — 0,07.

Рівень абсолютної ефективності капітальних вкладень характеризує також
термін їх окупності (Т). Цей показник обернений до коефіцієнта
ефективності інвестицій. Його визначають з відношення обсягу
здійснюваних капіталовкладень до середньорічного приросту маси прибутку:

Т= К

?П

Сільськогосподарським підприємствам надається довгостроковий кредит на
будівництво, реконструкцію і технічне переозброєння виробничих об’єктів
на термін окупності до 20 років, на придбання сільськогосподарської
техніки, транспортних засобів — на термін до 7 років. Коефіцієнти
абсолютної економічної ефективності капітальних вкладень при цьому
становлять відповідно 0,05 і 0,14.

Порівняльну економічну ефективність капітальних вкладень визначають при
виборі найкращого варіанта використання капітальних вкладень із
застосуванням показника приведених витрат, який характеризує не лише
величину капіталовкладень, а й розмір наступних виробничих витрат.

Приведені витрати — це сума річних виробничих витрат (собівартості) і
капітальних вкладень, приведених до річної розмірності відповідно до
нормативного коефіцієнта ефективності. По кожному варіанту
капіталовкладень обчислюють приведені витрати, мінімум яких свідчить про
найвищий рівень їх ефективності. Їх річну суму розраховують за формулою:

Сі+Ен.Кі?min

де Сі — річні виробничі витрати (собівартість) за і-м варіантом
капітальних вкладень, грн.;

Еи — нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

Кі — обсяг капітальних вкладень за і-м варіантом, грн.

Для сільського господарства в цілому нормативний коефіцієнт порівняльної
ефективності капіталовкладень встановлено на рівні 0,12, для
рослинництва — 0,20, для тваринництва — 0,08. Ці нормативи означають
мінімум зниження собівартості з розрахунку на 1 грн. додаткових
капітальних вкладень, за якого ці інвестиції вважаються ефективними.

Наведені нормативні коефіцієнти економічної ефективності
капіталовкладень використовують тільки для порівняння приросту
інвестицій при обґрунтуванні найбільш раціонального варіанта, їх не
можна ототожнювати з нормативом при визначенні абсолютної ефективності
капіталовкладень.

Економічну ефективність капітальних вкладень порівнюють за рівнем
приведених витрат за кількома варіантами інвестицій. Найефективніший із
варіантів використання капіталовкладень той, що забезпечує мінімальну
суму приведених витрат з розрахунку на одиницю продукції або виконаної
роботи.

На основі приведених витрат розраховують також річний економічний ефект
від реалізації відповідного напряму капітальних вкладень (спорудження
тваринницьких приміщень, впровадження нової техніки, меліорація земель
та ін.). Його визначають на основі порівняння приведених витрат за новим
і базовим варіантами капіталовкладень:

Ер=[(С1+Ен•К1)–(С2+Ен•К2)]Оп

де Ер — річний економічний ефект, грн.;

С1 і С2 — собівартість одиниці продукції або роботи відповідно за
базовим і новим варіантом, грн.;

К1 і К2 — капітальні вкладення на одиницю продукції або роботи
відповідно за базовим і новим варіантом, грн.;

Оп — обсяг виробленої продукції або виконаних робіт після здійснення
капіталовкладень.

Економічна ефективність інвестицій у сільськогосподарське виробництво
значною мірою залежить від термінів введення в дію і освоєння основних
фондів та досягнення проектних показників (урожайності
сільськогосподарських культур на меліорованих землях, продуктивності
худоби і птиці на тваринницьких комплексах, собівартості продукції та
ін.). Поряд з цим необхідно враховувати також позитивний вплив
капітальних вкладень на економічний і соціальний розвиток сільського
господарства, включаючи охорону навколишнього середовища.

Висновок.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що енергоозброєність та
енергозабезпеченість сільського господарства повинні зростати більш
високими темпами порівняно з фондоозброєністю. Постійне вдосконалення
структури матеріально-технічних засобів у міру розвитку продуктивних сил
– теж важливий резерв підвищення ефективності використання основних і
оборотних фондів.

У сучасних умовах, коли в сільськогосподарське виробництво залучені
значні матеріальні ресурси, одним із напрямів кращого використання
фондів є додержання режиму економії в кожному господарстві. Зниження
річного розміру витрат на виробництво продукції рослинництва і
тваринництва на підприємствах АПК України означає збільшення суми
чистого доходу, від якого, в свою чергу, залежить рівень одного з
найважливіших показників ефективності використання фондів – норми
прибутку. Режим економії супроводжується зниженням затрат на формування
власних і оборотних фондів (молодняку і продуктивної худоби, насіння і
посадкового матеріалу), а тому підвищує рівень фондовіддачі та
коефіцієнт оборотності.

Отже, підвищення дефективності використання основних і оборотних фондів
– проблема комплексна. Її успішне розв’язання потребує найбільш повного
використання всіх елементів матеріально-технічної бази сільського
господарства, вдосконалення структури фондів, суворого режиму економії
на всіх стадіях виробничого процесу.

Використана література:

“Економіка сільського господарства”: Мацибора В.І. Підручник. – К.: Вища
школа, 1994. – 415 с.

“Економіка сільського господарства”: Підручник /О.І. Здоровцов, Л.І.
Касьянов, В.І. Мацибора, В.Й. Шиян: за ред. О.І. Здоровцова, В.І.
Мацибори. – К.: Вид. – УСГА, 1993. – 320 с.

PAGE

PAGE 34

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter