Інноваційна мануфактурна технологія – гобеленові шпалери (Новітні
тенденції килимарського ткацтва)
Своєрідним фундатором моди на гобеленові шпалери в Україні позиціонує
себе Компанія «ВіЛ-147», що розпочала свою мануфактурну діяльність
гладкотканого ручного ткацтва в 1998 році і стала першою шпалерною
мануфактурою, створеною в Україні за добу Незалежності. Вже десятиліття
поспіль компанія продуктивно намагається відроджувати та розвивати
культурні традиції цього старовинного виду декоративно-ужиткового
мистецтва, надаючи йому сучасного звучання та змісту. За цей час
створено цінну мистецьку колекцію гобеленів видатних художників України
– класиків XXI століття, що є вагомим внеском в українську та світову
культуру. Зародження на теренах України нових форм «капіталістичного
побуту» разом із грандіозним розмахом приватного будівництва маєтків
«палацового типу», зокрема різного роду громадських будівель:
бізнес-центрів, ресторанів – поставило нові завдання перед архітекторами
та майстрами монументально-декоративного мистецтва, які формують
інтер’єри цих споруд. По суті, архітектурно-будівельний бум в Україні,
високі вимоги замовників до естетики інтер’єрного простору стали тим
самим імпульсом, що підштовхнув «ВіЛ-147» до створення шпалерної
мануфактури. Це поклало початок новому художньому виробництву в Києві,
призначення якого – стимулювати розвиток сучасної шпалери (гобелену) й
актуалізувати її, пробудити творчий інтерес в архітекторів, дизайнерів
та споживачів до цього прекрасного мистецтва.
РЕТРОСПЕКТИВА УКРАЇНСЬКОГО ГОБЕЛЕНУ
Протягом століть у Західній Європі, Росії, Україні шпалери цінувалися
високо та задорого, через що вважалися предметами розкоші.
Потрібно визнати, шпалерне ткацтво не є традиційним і характерним для
України. Хоча навички килимового ткацтва були добре відомі народним
майстрам, передавалися у селах із поколінь у покоління.
Зараз важко сказати, як давно в Україні зародилося килимарство.
Археологічні знахідки, літописи і літературні джерела свідчать, що
килими були відомі ще за часів Київської Русі. Вони не лише служили
прикрасою й утепленням князівських хоромів та храмів, але також
відігравали визначну роль при здійсненні різних обрядів.
Відомо, що наприкінці XVIII століття в Україні існували сільські ткацькі
промисли, де народними майстрами створювалися килими, а в містах
з’явилися ткацькі мануфактури і фабрики.
Продовжуючи традиції, до кінця XIX століття промисли зберігали високий
художній рівень.
Втім, уже на початку XX століття килимове ткацтво поступово занепадає,
хоча прогресивні діячі художньої української інтелігенції прикладають
максимум зусиль для його збереження та підтримки. Це художники С.
Васильківський, П. Сластіон, О. Кульчицька, відомі мистецтвознавці – М.
Біляшівський, Г. Павлуцький, Д. Щербаківський.
????>?
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
