Реферат
на тему:
Матеріальні та нематеріальні активи.
Виробничі фонди підприємства. Відмітні ознаки основних і оборотних
фондів.
Виробничі фонди підприємства. Виготовлення продукції (виконання
робота, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини
та певних
засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим змістом
складають виробничі фонди підприємства, всю сукупність яких за
властивими їм ознаками поділяють на основні та оборотні (рис. 1).
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не
можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома
обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими
фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у виробничих
фондів складає найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків)
національного багатства країни. Основні фонди визначають характер
матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її
розвитку. Зростання і вдосконалення засобів праці забезпечують
безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці
виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною
основних фондів, складають матеріальну основу виробничої потужності
підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію
виготовлюваної продукції (сировина, конструкційні матеріали), створюють
матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи
виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і
транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали ~
мастила, фарби тощо; тара).
Майно соціального походження.
Майно соціального призначення. Кожне підприємство володіє іншим
майном (матеріальними цінностями) переважно невиробничого призначення.
Зокрема до основних фондів відносять також житлові будинки, будівлі
дитячих садків і ясел, поліклінік, їдалень, будинки відпочинку,
профілакторії, палаци культури, спортивні споруди та інші об’єкти
культурно-побутового призначення. Існуюча система обліку і статистики
зараховує такі об’єкти на баланс підприємства під умовною назвою
невиробничих основних фондів. Це некоректно з огляду економічної теорії,
оскільки суперечить економічній природі і сутності основних фондів
взагалі. Тому подібні об’єкти підприємств довготермінового
користування слід вважати майном суто соціального призначення або
об’єктами соціальної інфраструктури.
В умовах роздержавлення власності та розвитку ринкових відносин в
економну урізноманітнення і збільшення обсягу майна соціального
призначення стає нагальною потребою кожного підприємства. В народному
господарстві України вартість об’єктів соціальної інфраструктури
становить приблизно третину, а на підприємствах різних галузей
виробничої сфери коливається в межах 10-20 відсотків від загального
обсягу майна і має тенденцію до відносного зростання.
Оцінка, класифікація і структура основних виробничих фондів.
Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове
вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення
загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку
економічних показників господарської діяльності підприємства за
певний період часу.
У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів
праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки
основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від
моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновною
вартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою
вартістю.
Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент
введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення
зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його
спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого
устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його
транспортування і установленім на місці використання.
Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в
сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна
вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на
однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і
відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить
до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення
основних фондів, правильного розрахунку певних економічних
показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у
вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за
відновною вартістю. Остання переоцінка основних фондів народного
господарства України проведена за станом на 1 травня 1992 року.
Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів — це їх
вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні
фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх
функціонування.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх
вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції
(виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою
величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною)
вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних
фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого
зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці
господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних
відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних
фондів.
Класифікація і структура
Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворе гя основних
фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше
економічне значення має видова класифікація, у відповідності з
якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального
призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види
(рис.2).
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів
відносять до оборотних фондів інструмент та інвентар зі строком
експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних
грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг
та взуття незалежно від строку використання і вартості.
Зображена на рис. .2 видова класифікація основних фондів
використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і
статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і
розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують більш
детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основих фондів в свою
чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праці
аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно
однаковими строками експлуатації.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у
процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини:
активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і
завдяки цьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної
продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу
виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно
робочі машини і устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі
прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах
управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі
технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові і нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у
відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову
(технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних
умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і
ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона
змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєвими серед них
є:
• виробничо-технологічні особливості підприємства;
• науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень
виробництва;
• ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових
основних фондів;
• вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне
устаткування;
• територіальне розміщення підприємства.
По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі
основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років
коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування —
40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На
підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній
вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно
становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових
і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби
— 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4% ‘
Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів
характеризується поступовим збільшенням питомої ваги активної їх
частини.
Відтворення основних виробничих фондів.
Знос основних виробничих фондів та методи його оцінки.
Просте і розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається у
безперервному процесі здійснення взаємозв’язаних різних його форм —
ремонту, модернізації та заміни/ окремих елементів засобів праці;
технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів,
виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних
виробничих об’єктів. При цьому необхідною передумовою
нормального перебігу
У сільському господарстві робоча та продуктивна худоба, довгорічні
насадження виокремлюються у самостійні види основних фондів, в інших
галузях виробничої сфери відносяться до виду відтворювальних процесів
слугують постійні облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизація
основних фондів.
Спрацювання і старіння. Основні фонди протягом свого тривалого
функціонування зазнають фізичного (матеріального) і
економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.
Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних
виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних
техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що
призводить до поступового зменшення їх реальної вартості — економічного
спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних
фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і
інтенсивного використання, особливості технологічних процесів,
якість технічного догляду і ремонтного обслуговування,
кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування)
можна поділити умовно на дві частини- одну його частину періодично
усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином усунути
неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий
технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання
його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного
фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим
екземпляром аналогічного призначення. У зв’язку з цим виокремлюють
усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне
спрацювання основних фондів.
Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна
визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації
(шляхом зіставлення фактичної і нормативної величин з урахуванням
ліквідаційної вартості);
2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного
спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість
виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення
діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під
впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується
втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок
удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва,
впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної
продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним
засобам, зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що
експлуатують застарілу техніку.
Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна
визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес
розраховуваного за формулою
де b0, В1 — повна вартість (ціна) застосовуваного і нового засобу праці;
По, П1 — відповідно продуктивність тих же засобів праці або
витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший
пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень
техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага
знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці
можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми
відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та
формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок
Амортизація та методи нарахування.
Амортизація. Безперервний процес виробництва вимагає постійного
відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів.
Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування
у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація
основних фондів — це процес перенесення авансової раніше вартості усіх
видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її
повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне
підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум
грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і
техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до
собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім
накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує
відновленню основних фондів.
Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які
характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової
вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань
на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюютіь
централізовано за формулою
де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л —
ліквідаційна вартість основних фондів; Ап — амортизаційний період
(нормативний строк функціонування) основних фондів.
Рис. 5.3. Виде фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння
засобів праці та форми їх усунення.
При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з
економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці,
необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних
фондів і врахування техніко-економічного їх старіння.
При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості
амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних
видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох
впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і
економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації,
строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів
оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації
тощо.
В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації
виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів
основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних
строків їх функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних
відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і
запровадження нових норм амортизаційних відрахувань або ж лише
коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення) діючих норм.
Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає
правильного нарахування амортизації за встановленими нормами.
Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів
обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні
норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують
конкретні умови експлуатації окремих видів яасобів праці. Середньорічна
вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до
вартості на початок розрахункового року різниці між
середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих
елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають
за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта
функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть
введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців
експлуатації до числа 12.
В промисловості та інших галузях народного господарства існує
певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватись
на всіх підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі
фонди, за винятком законсервованих елементів засобів праці.
Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні
справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування повної їх
вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на це
існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом
фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно
не виправданою.
Строки експлуатації. Ефективність рідтворювальних процесів певною мірою
залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних
фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх
первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і
збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність
відтворення і використання знарядь праці.
Скорочення строків експлуатації машин і устаткування, з одного боку,
уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення техніко-економічного
старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств,
зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних
витрат, а з іншого, — обумовлює збільшення собівартості продукції за
рахунок амортизаційних сум, вимагає більших за обсягом інвестиційних
ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування машин і устаткування дозволяє
зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок
цього направляти більше ресурсів для розширеного їх відтворення, але
викликає зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне
збільшення видатків на їх утримання та експлуатацію.
Саме тому строки експлуатації машин і устаткування повинні бути
оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати
суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому про
тесі протягом всього періоду функціонування. Найбільш поширеною є
методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого
устаткування за мінімальною величиною так званих питомих витрат
суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприклад
сумарної продуктивності устаткування при різних строках його
функціонування). Проте результати спеціальних осліджень свідчать, що
найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації
справляють щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні
ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування
простішого і наочнішого методу оптимізації строків експлуатації —
шляхом мінімізації сумарної величини цлх економічних показників з
використанням графічного способу .
3. Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці.
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості
конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з
різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції,
мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього
спрацьовуються нерівномірно. . Звідси виникає необхідність заміни або
відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших
видів засобів праці ще задовго до того моменту, коли кожний з цих
об’єктів в цілому стає непридатним для подальшого використання у
виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці
здійснюється шляхом періодичного проведення відповідних ремонтів. Отже
суть ремонту зводиться до усунення тимчасового фізичного спрацювання
конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення таким чином
постійної дієздатності засобів праці впродовж усього періоду їх
експлуатації.
На підприємствах різних галузей народного господарства
застосовують типові системи технічного обслуговування і ремонту
устаткування та інших засобів праці, що передбачають періодичне
проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і
капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту — збереження
засобів праці у придатному для продуктивного використання стані
шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій з
метою усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного
спрацювання. Мета капітального ремонту полягає у відшкодуванні
нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів
праці та максимально можливому відновленні первісних
техніко-експлуатаційних їх параметрів. На відміну від поточного ремонту
він є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводиться
звичайно через тривалі проміжки часу (один раз на декілька років).
Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновний
ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного
лиха (пожежі, повені, землетрусу).
Витрати на поточний ремонт є постійними і порівняно рівномірними
впродовж експлуатаційного періоду засобів праці, тому відносяться на
собівартість продукції (наданих послуг) після їх здійснення. Проведення
капітального ремонту вимагає порівняно великих одночасних витрат, що
унеможливлює їх включення до собівартості продукції таким же чином, як і
витрат на поточний ремонт; ці витрати заздалегідь формують і відносять
на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто
періоду між двома суміжними капітальними ремонтами. Відновний же ремонт
фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за
характером та обсягом виконуваних робіт відносять до сфери капітального
будівництва.
В сучасних умовах господарювання і формування ринкової економіки
важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на
капітальний ремонт виробничого устаткування. Це
пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом
фактичного строку експлуатації капітально ремонтують декілька разів. Та
якщо проведення першого капітального ремонту у більшості випадків
економічно вигідніше придбання нової машини (здійснюється звичайно до
настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не
перевищують 35-40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти
коштують часто дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.
Для економічної оцінки ефективності витрат- на капітальний ремонт
порівнюють два альтернативних варіанти: перший — капітальний
ремонт фізично спрацьованої машини і продовження строку її
експлуатації на один ремонтний цикл; другий — заміна машини, що потребує
капітального ремонту, на нову. По кожному варіанту визначають загальну
величину витрат і втрат. Для першого варіанту це будуть витрати на
очікуваний ремонт Ri і перевищення експлуатаційних видатків по
капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій
машині Se, а для другого, — вартість придбання (ціна) та встановлення
нової машини Кн і втрати від недоамортизаціі діючої машини Sa. Крім
того, повинні бути враховані відмінності у продуктивності і тривалості
ремонтного циклу капітально відремонтованої та нової машини.
У загальному вигляді умова ефективності витрат на капітальний ремонт
машини можна виразити нерівністю:
(5-1)
де ? ~ коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючої
та нової машини;
? — коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонтного
циклу відповідно тих же машин.
Для практичного застосування нерівність (5.1) доцільніше
перетворити у вираз, що характеризує ступінь ефективності витрат на
капітальний ремонт машини:
(5.2.)
де ер— коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт діючої
машини.
Розрахункові коефіцієнти Єр можуть набувати плюсового,
мінусового або нульового значення. При всіх плюсових значеннях
коефіцієнта Єр капітальний ремонт слід вважати економічно виправданим,
при мінусових — підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня
сучасних вимог виробництва.
При порівняно невеликих витратах і за відносно короткий строк
модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому
технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих
потужностей і збільшення випуску продукції, економію інвестиційних
ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення
комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування
збільшує їх продуктивність на 30-50%, а пов’язані з нею витрати не
перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного
призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну,
так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час
проведення його капітального ремонту.
Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий же, як і
витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна
користуватися формулою (5.2), поставивши у її чисельнику витрати на
модернізацію замість видатків на капітальний ремонт відповідного
устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і
модернізацію, здійснюваних одночасно,
(5.3.)
де М — витрати на модернізацію. При цьому величини ?, ? Se (5.3.), треба
визначати за даними модернізованої та нової машини.
Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично
спрацьованих і техаітао застарілих засобів праці. Визначення
необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів
праці передбачає: 1) встановлення ошимальних строків експлуатації
відповідних їх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу
заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків
функціонування устаткування та інших видів основних фондів, і ірй
простому відтворенні засобів праці розмір їх зміни (вибуття) практично
повинен дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при
розширеному відтворенні — залежить не лише від нормального строку
експлуатації (норми амортизації), але й темпів щорічного збільшення
обсягу основних фондів.
На підприємствах більшості галузей народного господарства
України темпи оновлення основних фондів і особливо активної їх частини
шляхом заміни не забезпечує оптимальних строків експлуатації. Впродовж
останніх років коефіцієнт заміни, наприклад, металообробного
устаткування коливався в межах 2-3% загального його парку. Тому істотне
прискорення темпів оновлення парку виробничого устаткування на більшості
підприємств усіх галузей народного господарства залишається нагальним
завданням.
Розширене відтворення основних фондів
Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих
потужностей підприємств різних галузей народного
господарства країни
здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції
та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів (цехів,
виробництв, підприємств в цілому).
Технічне переозброєння діючого підприємства означає
здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку без
розширення існуючих виробничих площ комплексу заходів, що передбачають
підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць
виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології,
механізації і автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни
фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Реконструкція
діючого підприємства являє собою здійснюване за єдиним проектом повне
або часткове переобладнування виробництва. За необхідністю можуть бути
споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти.
До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих
об’єктів замість тих, подальша експлуатація котрих визнана недоцільною.
Під розширенням діючого підприємства прийнято розуміти спорудження за
новим проектом його другої та наступних черг, додаткових виробничих
комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також допоміжних та
обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва
(новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об’єктів або
підприємств, що проводиться на нових майданчиках та за затвердженим
початковим проектом.
Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення
виробничого потенціалу підприємств виступають як взаємозв’язані та
доповнюючі один одного елементи єдиного відтворювального процесу.
Найбільш ефективне його здійснення неможливе без запровадження до певної
міри централізованого вирішення окремих зв’язаних з ним питань та вибору
пріоритетних форм розширеного відтворення основних фондів. Практика
господарювання впродовж багатьох років свідчить, що для переважної
більшості підприємств різних галузей народного господарства України з
огляду на економічну та соціальну ефективність наслідків пріоритетними
формами нарощування до необхідних розмірів виробничих потужностей і
підвищення технічного рівня виробництва є технічне переозброєння та
реконструкція діючих виробничих об’єктів. Нове будівництво економічно
доцільне за умови вичерпання можливостей нарощування потужностей
на діючих підприємствах, а також при організації виготовлення
принципово нових видів продукції та надання відсутніх раніше послуг,
неможливості підтримувати на належному рівні екологічну безпеку
виробництва.
Ефективність відтворювання та використання основних виробничих фондів.
Показники відтворювання та ефективності використання основних виробничих
фондів.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності
виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого
використання діючих основних фондів і виробничих потужностей
підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню
належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, —
дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових
інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок
скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і
його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Показники ефективності. Система показників, яка всебічно може
характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки:
перший — показники
ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці;
другий — показники рівня використання в цілому і окремих видів основних
фондів (рис.).
Необхідність виокремлення у самостійну групу показників
відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний
стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і
безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання
застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Рис. Система показників ефективності основних фондів.
Напрямки інтенсифікації відтворення.
Напрямки інтенсифікації відтворення. Протягом останніх років на
більшості підприємств різних галузей народного господарства України
спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних
процесів.
Коефіцієнти оновлення і вибуття машин і устаткування, тобто найбільш
активної частини основних фондів на промислових підприємствах
коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їх обсягу, а
коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості.
Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично
спрацьованих та технічно застарілих його одиниць. Саме цим в першу чергу
спричинюється нагальне завдання прискорення та підвищення ефективності
відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних
засобів праці. В сучасних умовах слід запровадити і реалізувати
такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:
• всебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України,
радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого
задоволення власного народногосподарського попиту на достатньо
широку номенклатуру різних видів машин і устаткування, забезпечення
виготовлення нових поколінь техніки та закінчених (технологічно
зв’язаних) систем машин, розробка і організація виробництва тих знарядь
праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших
країн;
• зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках
науково-технічного прогресу, форсованому розвитку перш за все
наукомістких виробництв, істотному підвищенню техніко-організаційного
рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на іприємствах
різних галузей народного господарства;
• докорінне поліпшення всієї організації робіт і ^ономічного їх
обгрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу
(проектування — виробництво — озподіл — впровадження — експлуатація
нової техніки);
• дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного,
організаційного і економічного розвитку;
переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне
переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об’єктів; різке
збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно
застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування,
перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до
систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної
бази взаємозв’язаних виробничих ланок підприємств; ,
• створення ринкового економічного механізму країни, спроможного
викликати постійну зацікавленість усіх ланок управління виробництвом у
здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів та сприймати
науково-технічні і організаційні новини (нововведення).
Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації
відтворювальних процесів потребує не лише активної
інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, концентрованої
мобілізації великих власних фінансових коштів. В повному обсязі вона
можлива за умови перш за все постійної державної підтримки,
безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової
інфраструктури та іноземного капіталу.
Шляхи кращого використання.
Шляхи кращого використання. Головною ознакою підвищення рівня
ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей
того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва
продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі
виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної
роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх
екстенсивного завантаження, а з другого, — від ступеня використання
знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю
сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого
використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх
змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша —
збільшення екстенсивного завантаження; друга ~ підвищення інтенсивного
навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш
ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей
підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих
заходів, або шляхів (рис. ).
При цьому треба відзначити дві важливі обставини. По-перпіе, якщо
екстенсивне завантаження машин і устаткування можна підвищувати до
певного рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості
підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності
практично не є такими вичерпними. По-друге, здійснення заходів
екстенсивного напрямку, як прасило, не потребує капітальних витрат, а
підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв’язане
зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко скуплюються за
рахунок одержуваного внаслідок цього додаткового економічного ефекту.
Рис. Шляхи кращого взкп^г^чпя осиввяих фондів і виробничих потужностей
підприємства.
Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого
устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На
підприємствах з
дискретним виробництвом кількість не працюючого впродовж доби
устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а
внутрізмінні простої складають 10-15% робочого часу. Це спричинюється:
неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць;
незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування
та ремонту устаткування; відсутністю робітників тих чи інших професій;
перебоями у забезпеченні виробами, оснащенням, пристроями,
підйомно-транспортними засобами тощо.
Для підприємств ряду галузей індустрії і перш за все машинобудування
надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнту змінності
роботи виробничого устаткування. Зокрема на машинобудівних
підприємствах України цей показник впродовж останніх років практично не
змінюється і по металообробному устаткуванню становить в середньому 1,45
(з урахуванням внутрізмінних простоїв ще менше — всього 1,25), що
свідчить про наявність достатньо великих резервів кращого використання
знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного
устаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б
збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.
Значному поліпшенню екстенсивного завантаження діючих засобів праці
сприяє зниження частки недіючого устаткування, розміри якого є значними
(декілька десятків тисяч одиниць) лише на промислових підприємствах
України, а також виведення З експлуатації зайвого та
неефективно
ористовуваного устаткування і організація ,яки цьому повноцінної
двозмінної роботи. За існуючими рахунками здійснення таких заходів дало
б можливість ищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей
мисловос-гі та народного господарства на 10-15 і більше л-ків.
Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного -ікористання
основних фондів має своєчасне здійснення заходів щодо заміни та
модернізації фізично спрацьованого і технічно застарілого
устаткування. Для підтримання порівняно високого технічного рівня
виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і
модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видів
знарядь праці.
До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності
устаткування за одиницю часу, відносяться запровадження новітньої
технології, інтенсифікація виробничих процесів.
Підприємствам різних галузей властиві свої специфічні способи
інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або
надання виробничих послуг (застосування, наприклад,
кисиево-конвертерного методу виплавлення сталі у чорній металургії;
різних каталізаторів, високих температур і тиску — у хімічній
промисловості;
обробки металу тиском, точних методів литва — у машинобудуванні тощо).
Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням
температури дуття і тиску під колошником домни зумовлює зростання
виробництва чавуну майже на третину.
Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на
підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і
методів Організації виробництва (концентрації, спеціалізації,
кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвейєрних
ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне
автоматизоване усі^їкуаангія. За результатами спеціальних досліджень, на
підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і
технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує
підвищення навантаження устаткування на 20-30%.
Досить істотні за величиною резерви кращого екстенсивного та
інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей мають
бути реалізовані шляхом освоєння у стислі строки проектних потужностей,
введених в дію нових технологічних агрегатів, ліній,
устаткування. За даними вибіркового обстеження декількох сотень
підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній
фактичний період освоєння виробничих потужностей становить 5-6
років. Разом з тим технічно і економічно обгрунтовані розрахунки
підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників
нових потужностей і виробничих об’єктів на підприємствах видобувної
промисловості за півтора-два роки, а обробної — за одни’рік і навіть
швидше.
В умовах ринкової економіки діюча система господарювання
систмагосподарювання в цілому повинна містити в собі достатні економічні
стимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужнстей,
усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких
колекгившіх та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах
різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на
стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізація
програми роздержавлення та приватизації власності; широке
акціонування підприємств, система їх оподаткування;
побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів
виробництва- більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика;
державна підтримка здійснюваних підприємствами великих
інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної
діяльності тощо.
Види спрацювання і старіння зсобів праці
Фізичне спрацювання
Техніко-економічне старіння
Усувне (тимчасове)
Неусувне (постійно накопичуване)
Повне
Часткове
Ремонт
Заміна
Модернізація
Форми усунення спрацювання і старіння засобів праці
Коефіцієнти:
Оновлення основних фондів
Вибуття основних фондів
Спрацювання окремих видів та всієї сукупності основних фондів
Показники ефективності відтворення
Показники ефективності використання
Структура
Основних фондів
Видова
Устаткування
Технологічна
Вікова
Виробничих площ
Устаткування і виробничих площ
Узагальнюючі
Фондовіддача (за показниками обсягу продукції та прибутку)
Фондомісткість
Виробничих потужностей
Коефіцієнти:
Використання наявного (устаткування)
Змінності роботи устаткування
Використання календарного (режиму) фонду часу
Інтенсивного навантаження устаткування
Напруженість використання
Устаткування
Виробничих площ
Коефіцієнти:
Освоєння проектної потужності
Використання поточної потужності
Освоєння проектної потужності введеного в дію нового устаткування
Скорочення простоїв устаткування
Підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування
Зниження частки недіючих машин та устаткування
Застосування прогресивних форм організації виробництва
Запровадження новітньої технології
Технічне удосконалення устаткування підвищення якості сировини
Створення механізму зацікавленості в поліпшенні використання основних
фондів
Збільшення екстенсивного завантаження
Підвищення інтенсивного навантаження
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
