Реферат на тему:
Офшорний бізнес: його особливості і проблеми
Процес загальної глобалізації міжнародного бізнесу, що спостерігається
у світовому господарстві останніми роками, супроводжується постійним
зростанням ролі офшорного сектора, який став невід’ємною складовою
сучасної світової економіки. Офшори надають необмежену можливість
доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки. Водночас
використання офшорних схем із кримінальною та злочинною метою несе
потенційну загрозу для всієї світової спільноти. Саме тому метою даної
роботи є дослідження стану і тенденцій розвитку офшорного сектора,
аналіз причин ставлення до нього як до режиму нечесної податкової
конкуренції і засобу відмивання коштів. Адже вивчення особливого статусу
офшорних зон та умов їх функціонування слугує вирішенню проблем,
пов’язаних із здійсненням тіньових операцій у цих центрах.
В України дослідженням окремих питань сутності офшорних центрів,
тенденцій їх розвитку та впливу міжнародного співтовариства присвячені
праці таких вчених, як О. Бондарева, В. Кравченка, Н. Кучерявенка, С.
Квасова, Н. Сулік, В. Бабаніна, С. Гриценка та інших. Проте, незважаючи
на значну кількість вітчизняних і зарубіжних праць, подальший аналіз
міжнародного досвіду ведення і регулювання офшорного бізнесу сприяє
пошуку легальних способів мінімізації податків.
Явище офшорів в Україні існує вже понад 10 років, хоча в податковому
законодавстві цей термін з’явився лише у 1997 р. в Законі України “Про
оподаткування прибутку підприємств”. Відповідно до ст. 18 цього Закону
на валові витрати можна віднести лише 85% суми договору з компанією, що
має офшорний статус. Крім того, Закон зобов’язує Кабінет Міністрів
України щорічно затверджувати перелік офшорних зон. Боротьбу зі
злочинним використанням офшорів та відмиванням грошей здійснюють такі
міжнародні організації, як FATF та OECD. Перша організація була створена
у 1989 р. на зустрічі “великої сімки” в Парижі. Вона отримала назву
Групи фінансової протидії “відмиванню” грошей (Financial Action Task
Force on Money Laundering -FATF). Друга організація – OECD – Організація
економічного співробітництва та розвитку, яка об’єднує країн-однодумців
для боротьби з корупцією та фінансовими махінаціями [4, С.21-22].
Слово “офшор” походить від англійського offshore – “поза берегом”, тобто
“той, що знаходиться на деякій відстані від берега”, і означає
території, на яких діє пільговий режим оподаткування. У великому
тлумачному словнику сучасної української мови дано таке визначення:
«Офшор – території, які забезпечують пільговий режим для
фінансово-кредитних операцій із закордонними учасниками в іноземній
валюті» [1, С.235]. Офшорний бізнес став невід’ємною частиною світової
економіки, він несе із собою як позитивне явище – можливість широкого
доступу на міжнародні фінансові ринки, так і негативне, що полягає в
поширенні кримінальних та злочинних схем. Майже всі великі іноземні
банки та інвестиційні компанії застосовують офшори для здійснення своїх
фінансових операцій. В Україні 70-75% отриманих інвестицій надходить
через офшорні зони. Прагнення підприємців знизити податкове
навантаження, убезпечити свій капітал є досить природним. Адже відомою є
така фраза Рокфеллера: “Якщо можна не платити, то потрібно не платити”.
Використання офшорів надає можливість планувати організацію бізнесу,
його фінансову та організаційну структуру, що законно дасть змогу не
переплачувати податки та максимізувати прибутки.
?????????y?льки офшорні банки, але й фінансові корпорації, що здійснюють
деякі подібні банкам функції. При цьому для використання переваг
офшорного бізнесу невеликі, економічно слаборозвинуті країни, як
правило, йдуть шляхом перетворення всієї країни в офшорну зону і
відповідно до цього організовують структуру національної економіки. Є
країн, які не можна назвати офшорними, вони можуть мати жорсткий
податковий режим і значне податкове навантаження.
Однією з головних умов забезпечення національних інтересів є
інформованість державних податкових і правоохоронних органів. Так, у
всіх офшорних юрисдикціях існують спеціальні вимоги до назв офшорних
компаній. Наприклад, як правило, не можна без спеціального дозволу влади
включати в назву компанії слова Bank, Royal, Insurance, University,
College, Institute — список можна продовжити і далі [2, С. 37]. До
основних рис офшорних зон слід віднести: політичну й економічну
стабільність, гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;
відсутність валютних обмежень, сучасні засоби зв’язку і добре обладнану
мережу комунікацій; зручну правову систему; виконання індивідуальних
потреб інвесторів. В Україні розвиток офшорного бізнесу стимулює
комплекс чинників: вага податкового навантаження і неефективність
фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви
до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і
використання офшорних схем для приховування факту володіння
інвестиційними об’єктами в Україні, криміналізацію економіки і
використання офшорних схем для відмивання прибутків, отриманих злочинним
шляхом. Міжнародному співтовариству доведеться створювати законодавчу
базу, яка дозволятиме контролювати фінансові операції, що набувають
глобальних масштабів, а також запобігати можливості використання
офшорних зон нерезидентами для ухилення від виконання законів своєї
держави. Законодавством має передбачатися застосування жорсткіших
заходів щодо моніторингу та контролю офшорного фінансового сектора,
запровадження проти країн і компаній спеціальних штрафів і серйозних
санкцій у випадках порушення встановлених правових норм щодо боротьби з
незаконними фінансовими операціями з відмивання грошей і кримінальних
прибутків. Від держав, включених до чорного списку, слід вимагати
проведення масштабних реформ правової і контролюючої систем регулювання
фінансового сектора. Визначальною для успішного вирішення цього питання
буде ефективність співпраці міжнародних фінансових організацій і
політичних кіл країн. Багато країн приділяють велику увагу
роз’яснювальній роботі і не тільки щодо створення у населення
негативного ставлення до офшорного бізнесу, але й стосовно формування
неприйняття обману держави шляхом несплати податків навіть у тих
випадках, коли це роблять видатні спортсмени або діячі мистецтва. Треба
відзначити успішність цієї роботи, у результаті якої в розвинутих
країнах серйозні компанії і бізнесмени не підписують контрактів з
офшорними компаніями.
Отже, офшорна зона є однією з різновидів вільних економічних зон,
особливостями яких є створення для підприємців сприятливого
валютно—фінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської і
комерційної таємниці, лояльності державного регулювання. Вивчення
особливого статусу офшорних зон та умов їх функціонування слугує
вирішенню проблем, пов’язаних із здійсненням тіньових операцій у цих
центрах, бо за оцінками спеціалістів, нині майже половина світових
капіталів так чи інакше проходить через офшорні території.
Література:
Пешко А.В. Офшорний бізнес, як складова світової економіки // Держава і
регіони. – 2006.– №3. С.233-236.
Бабонін В.Б Міжнародний досвід ведення і регулювання офшорного бізнесу//
Фінансовий ринок України. –2006.– №2.– С.34-41.
Полотенко Д. В. Вільні економічні зони в контексті регулювання
економіки// Фінанси України. – 2007.– №11.– С.18-25.
Череп А. В. Особливості розвитку офшорного бізнесу в Україні //
Економіка та держава. –2006.– №6.- С.21-30.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
