Розробка комплексу геодезичних та землевпорядних робіт при складанні еколого-економічного проекту на території Вікторівської сільської ради (дипломна

Дипломна робота

Розробка комплексу геодезичних та землевпорядних робіт при складанні
еколого-економічного проекту на території Вікторівської сільської ради

зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури…………………………………………………………………………..

Нормативно-правове забезпечення землеустрою…………………………………………

Сучасний стан та розвиток землеустрою…………………………………………………..

Основні вимоги до складу, змісту та оформлення документації із
землеустрою………

Землеустрій як основа еколог-економічного і соціального обґрунтування
землекористування…………………………………………………………………………..

Розділ 2. Характеристика об’єкт……………………………………………………………………

2.1 Фізико-географічна характеристика………………………………………………………..

2.2 Клімат………………………………………………………………………………………..

2.3 Ґрунти……………………………………………………………………………………….

2.4 Рослинний та тваринний світ………………………………………………………………

Розділ 3. Концептуальні підходи до розробки проектів землеустрою
сільських рад…………

Розділ 4. Підготовчі роботи……………………………………………………………………….

4.1 Аналіз та коригування планово-картографічних
матеріалів…………………………….

4.2 Аналіз та коригування матеріалів крупномасштабного
обстеженняґрунтів………….

4.3 Аналіз проекту розміщення земельних часток (паїв) та видачі
державних актів їх
власникам……………………………………………………………………………………….

Розділ 5. Розробка еколого-економічного проекту землеустрою………………………………

5.1 Створення планової основи……………………………………………………………….

5.1.1 Опорна геодезична основа………………………………………………………….

5.1.2 Геодезичні роботи………………………………………………………………………

5.1.3 Технічні характеристики приладів та їх
перевірка………………………………….

5.1.4 Методика спостережень……………………………………………………………….

5.2 Проектування заходів по охороні земель………………………………………………..

5.2.1 Склад земельних ресурсів Вікторівської сільської
ради……………………………

5.2.2 Агровиробничі групи ґрунтів та їх
характеристика………………………………..

5.2.3 Розробка контурно-лінійних рубежів……………………………………………….

5.3 Перспективи використання земельних ресурсів ………………………………………..

5.3.1 Сучасний стан ріллі та протиерозійна організація
території………………………

5.3.2 Освоєння і поліпшення земель………………………………………………………

5.3.3 Оцінювання екологічних, правових, природоохоронних та
інших проблем, які можуть мати вплив на використання
земель………………………………………………. .

5.4 Протиерозійна організація території……………………………………………………

5.4.1 Захист ґрунтів від ерозії…………………………………………………………….

5.4.2 Рекомендації по відтворенню родючості
грунту………………………………….

5.4.3 Заповідні і охоронні території……………………………………………………..

5.4.4 Обмеження господарської діяльності………………………………………………

Розділ 6. Економіка і організація робіт…………………………………………………………

6.1 Загальні питання організації робіт……………………………………………………..

6.2 Технологічна схема виконання робіт…………………………………………………..

6.3 Опис процесів робіт………………………………………………………………………

6.4 Складання кошторису……………………………………………………………………

Розділ 7. Охорона праці…………………………………………………………………………..

7.1 Державна політика в галузі охорони праці ………………………………………………

7.2 Норми про охорону праці…………………………………………………………………

7.3 Організація безпечних умов праці……………………………………………………….

7.4 Індивідуальні засоби захисту…………………………………………………………….

7.5 Підготовчі роботи перед виїздом у поле………………………………………………..

7.6 Техніка безпеки при камеральних роботах…………………………………………….

7.7 Протипожежна профілактика……………………………………………………………

Висновки і пропозиції …………………………………………………………………….

Список використаної літератури……………………………………………………………

Додатки

ВСТУП

Управління земельними ресурсами дозволяє тримати руку на “пульсі”
втілення земельної політики в реальне життя. Адже ліквідація монополії
державної власності на землю зініціювала створення приватних агро
групувань, селянських (фермерських ) господарств, сільськогосподарських
кооперативів тощо. У результаті роздержавлення і приватизації землі
виникла необхідність виконання землевпорядних робіт з перерозподілу
земель, що не використовуються або використовуються не раціонально,
складання проектів формування територій і встановлення меж сільських
населених пунктів, паювання земель колективної власності, проведення
грошової оцінки земельних угідь, підготовки технічної документації на
виготовлення державних актів на право власності на землю і користування
нею, а також інших робіт, які при виключно державній формі власності на
землю не виконувались.

Тому важко, по суті, неможливо уявити реалізації цих заходів без
належного управління цим процесом. Землевпорядкування як функція
управління земельними ресурсами є цілісною системою взаємопов’язаних (
організаційних, правових, інженерно-технічних, еколого-економічних та
інших) заходів і дій, спрямованих на ефективне використання землі. І
поки що ніяка інша наука не може вирішити поставлені проблеми,
забезпечити належного порядку на землі.

Шляхом землевпорядкування втілюються в життя законодавчі акти,
нормативні документи, які регламентують порядок і спосіб використання та
охорони землі. Тільки за допомогою землевпорядкування держава виступає
гарантом рівноправності державної, приватної, комунальної власності,
забезпечує організацію раціонального використання і охорони земель.

Існує думка, щодо розбіжностей термінів “землеустрій” та
“землевпорядкування”.У Земельному кодексі України визначено, що
землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних
заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну
організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів
господарювання, що здійснюється під впливом суспільно-виробничих
відносин і розвитку продуктивних сил.

Щоб визначитись з цими термінами, необхідно звернутись до більш
глибокої їх суті. Адже Земля – незамінний природний ресурс. У процесі
використання вона стає об’єктом соціально-економічних зв’язків людини з
природою, господарським об’єктом. Як будь-який об’єкт господарської
діяльності земля потребує певної організації, тобто створення необхідних
умов для забезпечення ефективної діяльності: виробництва,
обслуговування, зв’язків тощо. І цю функцію організації використання
землі як господарського об’єкта виконує землеустрій.

Виходячи із самого поняття “організація”, необхідно відмітити, що
організація використання земель – це вже функціонуюча система
використання земель, яка включає землю та інші елементи, пов’язані з її
використанням. Водночас, організація використання земель – це
діяльність, спрямована на створення (або удосконалення) функціонуючої
системи використання земельних ресурсів, системи, яка б відповідала
існуючим правовим актам і науковим уявам про раціональне
землекористування. Даний процес є функцією управління земельними
ресурсами.

Землеустрій означає об’єктивну реальність, яка відображає певний стан
форм розподілу та організації використання землі разом з іншими засобами
виробництва і робочої сили на певному етапі розвитку суспільних
відносин. Земельний устрій формується залежно від форм власності на
землю, розвитку матеріального виробництва та певних кроків держави,
часом стихійно, але в основному за допомогою землевпорядних заходів.
Тобто, це об’єктивно існуюча реальність земельного ладу держави.

Термін “землеустрій” хоч і є статистичним, але характеризується
динамічністю, оскільки має тенденцію до змін на рівні держави (регіону,
окремої земельної ділянки) під впливом законодавчих актів держави,
земельних відносин, розвитку продуктивних сил, форм і способів
використання земель, упорядкування території землекористувань і
землеволодінь, окремих земельних угідь.

Виходячи із вищесказаного, слід відзначити, що необхідно чітко
розрізняти поняття “землеустрій” і “землевпорядкування”.В системі
управління земельними ресурсами землеустрій відображає об’єктивну
реальність існуючого стану використання земель, яка щорічно фіксується у
документах статистичної звітності у вигляді текстових і картографічних
матеріалів державного земельного кадастру. Землеустрій, в свою чергу,
належить до активних управлінських чинників, спрямованих на зміну форми
земельного устрою, що є необхідною умовою розвитку та прогресу в сфері
володіння, користування, розпорядження землею, раціонального
використання, всебічної охорони земельних ресурсів.

Це з одного боку, а з іншого – сучасний стан розвитку суспільства та
удосконалення земельних відносин ставить принципово нові вимоги перед
землевпорядкуванням. Вони стосуються, по-перше, необхідності ефективного
вирішення екологічних проблем і подолання екологічної кризи у сучасному
землевикористанні. Тобто, зрештою, йдеться про необхідність
еколого-економічного підходу до вирішення завдань землевпорядкування в
сучасних умовах.

Сучасний землеустрій віддзеркалює ті політичні,
соціально-економічні зміни та суспільні явища і перетворення, які
відбуваються в країні. Про це свідчить той факт, що за період проведення
земельної реформи тричі вдосконалювалося земельне законодавство.
Земельний Кодекс змінювався на якісно новій основі. Його положення та
вимоги інших нормативних і законодавчих землевпорядних актів вплинули на
зміст землеустрою. Землеустрій на всіх етапах здійснення земельної
реформи був і залишається регулятором та провідником державної політики
щодо використання й охорони земель, проведення земельної реформи,
вдосконалення земельних відносин, наукового обґрунтування розподілу
земель, формування раціональної екосистеми землекористувань, розвитку
продуктивних сил, засобів виробництва і вдосконалення виробничих
відносин діючої соціально-політичної системи. Він залишається головним
інструментом впровадження у життя земельної політики держави.

Землеустрій має чітко виражений гармонійний, системний і
комплексний характер, що охоплює політичні, організаційно-правові,
технічні, соціально-економічні, екологічні, естетичні та інформативні
сфери впливу. Охоплюючи таку систему різноманітних заходів землеустрій
вирішує проблеми раціонального землекористування до рівнів
адміністративно-територіального поділу, конкретних умов господарської
організації виробництва і природокористування. Раціональним є таке
землекористування, що найбільш повно враховує властивості і особливості
землі та ландшафту, господарську придатність території, орієнтовано на
задоволення інтересів суспільства, забезпечує високу ефективність
виробничої та іншої діяльності, сприяє охороні і відтворенню
продуктивних і інших корисних властивостей землі. Землеустрій повинен
забезпечувати організацію використання й охорони землі як природного
ресурсу, місця проживання і господарської діяльності людини, головного
засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві, об’єкта інших
соціально-економічних зв’язків.

Аналіз динаміки розвитку земельних відносин, практики ведення
землевпорядного виробництва, і чинної законодавчої бази за період
проведення нинішньої земельної реформи, основних рис функціональних
особливостей сучасного землеустрою висвітлив ряд проблем, для
розв’язання яких необхідно розробити і здійснити відповідні заходи.

До таких проблем слід віднести: стихійне формування нових
землекористувачів на основі оренди земельних часток (паїв); консервацію
деградованих земель; нераціональне і неефективне розміщення та
використання земельних часток (паїв); відсутність вільних земель для
розширення територій населених пунктів, особливо в приміських зонах
великих міст; припинення розробки й впровадження проектних заходів щодо
використання, охорони та поліпшення земель; недотримання режиму
використання земель у природоохоронних зонах заповідників, на
рекреаційних територіях, в зонах охорони земель оздоровчого та
історико-культурного призначення; втрачання послідовності черговості
поновлення і забезпечення доброякісними планово-картографічними та
проектними матеріалами служб Держкомзему; відсутність чіткої координації
діяльності й організації управління землевпорядними
проектно-вишукувальними організаціями, установами та закладами освіти,
які готують фахівців землевпорядного профілю.

Поспішність у проведенні роздержавлення та приватизації
сільськогосподарських підприємств призвела до ряду недоліків у підходах,
змісті й порядку приватизації. Насамперед потрібно було розробити
проекти використання, охорони і поліпшення угідь, здійснити перерозподіл
земель за придатністю ґрунтів та меліоративним станом для вирощування
тих чи інших районованих сільськогосподарських культур, визначення на
картографічних планах просторового їх розміщення, а згодом розпочинати
роздержавлення і приватизацію. Це дало б змогу уникнути тих недоліків,
які мають місце у використанні земель на даний час.

Неважко помітити, що при землеустрої здійснюються врахування і
зміна не тільки соціально-економічних, але й екологічних властивостей
території. Одним із найскладніших завдань землеустрою у сучасних умовах
залишається вирішення проблем охорони земель. Недооцінка екологічного
змісту землеустрою продовжує залишатися дуже істотною, його призначення
не можна обмежувати рамками реалізації земельної політики, принижуючи
роль землевпорядкування у вирішенні завдання землекористування –
підвищення стійкості ландшафту, продуктивності і родючості земель.

Сьогоденний екологічний стан довкілля є результатом
нераціонального використання природних ресурсів і, в першу чергу,
земельних ресурсів. Розорювання схилів, інтенсивна вирубка лісів і
лісових насаджень, обґрунтоване сільськогосподарське освоєння земель,
розпочате в п’ятидесятих роках минулого століття і яке продовжується до
нинішнього часу, призвели до дестабілізації природних ландшафтів,
порушенню потоків внутрішньої та зовнішньої енергії, зв’язків між
окремими компонентами природно-антропогенних ландшафтів. Напруженості
екологічної обстановки спонукало значне антропогенне навантаження на
природнв ресурси. Таке використання природних ресурсів призводить до
великомасштабних незворотних негативних наслідків. За останні десять
років, у зв’язку з перерозподілом земель державної власності,
послабленням з боку держави контролю за використанням і охороною земель,
екологічний стан значно погіршився. Безвідповідальна культура
землеробства, знищення науково обґрунтованої системи сівозмін і
невикористання новими землевласниками і землекористувачами своїх
обов’язків, передбачених чинним законодавством, призвели до погіршення
родючості ґрунту, інтенсифікації еродованості земель та інших негативних
явищ орних земель.

Нормалізувати екологічну обстановку можливо шляхом відновлення
стабілізуючих складових природного середовища. Це в першу чергу
зменшення розораності хоча б до 50% і збільшення лісистості до 20%, в
тому числі довести заліснення сільськогосподарських угідь до 4%.
Заліснення і залуження земель слід розглядати не як переведення з більш
цінних у менш цінні, а як необхідний захід зміни використання земель,
ефективність яких не зменшується, а залишається на рівні, або навіть
збільшується з урахуванням екологічних і господарських потреб.

Однак, щоб стабілізувати екологічну обстановку, необхідно виявити
на території всі об’єкти забруднення і засмічення, до яких належать
ферми, господарські двори, склади отрутохімікатів, відстійники,
гноєсховища, сміттєсховища, а також промислові й оборонні об’єкти.
Відносно перелічених об’єктів необхідно передбачити заходи щодо
зменшення або повної ліквідації їх впливу на навколишнє середовище,
навіть до їх виносу в еконебезпечні місця. Очищення території від
об’єктів забруднювачів і засмічувачів дозволить виконувати свої
стабілізуючі функції і забезпечувати розповсюдження рідких видів флори
та фауни.

Крім того, слід мати на увазі, що населені пункти (особливо
промислові і великі), магістральні трубопроводи, нафтопроводи,
газопроводи, аміакопроводи, об’єкти виробітку і транспортування енергії,
лінії зв’язку, ділянки залізниці створюють додаткові труднощі в
стабілізації екологічного середовища. Наявність охоронних зон навколо і
вздовж указаних об’єктів створює систему обмеженого використання земель.
Влючення в цю систему екологічних обмежень повинно дати можливість
частково нейтралізувати негативні явища. Але це, в свою чергу, повинно
компенсуватись власникам землі і землекористувачам як власниками
об’єктів, що мають охоронні зони, так і державою, яка може застосувати
механізм компенсації обмеження господарської діяльності внаслідок
накладення екологічних обмежень шляхом пільгових оподаткування,
кредитування.

Отже, екологізації землекористуваня може бути досягнута лише
через землевпорядне проектування, яке треба відродити після затяжної
стагнації, під час якої останнє практично зводилось до паювання земель.
Але робити це потрібно з урахуванням сучасних умов і нових вимог.
Досвід, значною мірою негативний, але великий за обсягом у часі і
просторі, дає змогу критично проаналізувати колишні хибні тенденції у
використанні земель івизначити екологічні складові проектування, маючи
при цьому на увазі, що екологічно допустиме є, як правило економічно
доцільним.

При написанні дипломної роботи використовувались матеріали
ґрунтового обстеження, формування та встановлення меж сільської ради,
дані згідно інвентаризації земель, матеріали контурно-меліоративної
організації території, дані по роздержавленню та паюванню земель,
протиерозійної організації території, форми 2-зем та 6-зем.

На захист дипломної роботи буде представлено :

Пояснююча записка

Графічні матеріали, а саме:

Схема згущення зйомочної основи

Характеристики отримані при GPS-спостереженнях

Схема формування території Вікторівської сільської ради

Схема розпайованих земель та встановлення охоронних зон на території
Вікторівської сільської ради

Таблиці

розділ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правове забезпечення землеустрою

Загальнодержавні та регіональні програми використання й охорони
земель розробляються з метою розвитку програм економічного,
науково-технічного та соціального розвитку України й охорони довкілля.

Загальнодержавні та регіональні програми використання й охорони
земель визначають склад та обсяги першочергових і перспективних заходів
щодо використання та охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного
забезпечення їх реалізації.

Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються
згідно із Законом України “Про державні цільові програми” від 18 березня
2004 року № 1621-IV.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання
та охорони земель адміністративно-територіальних утворень розробляються
на підставі затверджених загальнодержавних і регіональних програм
використання та охорони земель.

Проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж
адміністративно-

територіальних утворень розробляються відповідно до ст.173, 174
Земельного

кодексу України, ст. 46 Закону України “Про землеустрій” з урахуванням

Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіально

го устрою Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради

Української РСР від 12 березня 1981 року № 1654-Х.

Проекти землеустрою щодо організації й встановлення меж територій

природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздо

ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розробляються

згідно із Законами України “Про природно-заповідний фонд України”,

“Про курорти”, “Про охорону культурної спадщини”, Порядком розроблення
проектів із землеустрою з організації та встановлення меж територій
природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1094.

Проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності

територіальних громад і проекти розмежування земель державної та кому

нальної власності населених пунктів розробляються на підставі Закону

України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” від

5 лютого 2004 року № 1457-ГУ.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розроб

ляються на підставі Земельного кодексу України, Закону України “Про

землеустрій”, Порядку вибору земельних ділянок для розміщення земельних

ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31
березня 2004 року № 427, Порядку розроблення проектів землеустрою щодо
відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, Постанови Кабінету
Міністрів України від 4 березня 2004 року № 266 “Про затвердження
Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення
земельних ділянок”.

Проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існую

чих землеволодінь і землекористувань розробляються на підставі ст. 51
Закону

України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 року № 858-ІУта методичних

рекомендацій.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунту

вання сівозміни та впорядкування угідь розробляються на підставі ст. 52

Закону України “Про землеустрій” і методичних рекомендацій.

Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів

розробляються на підставі ст. 53 Закону України “Про землеустрій”, По

рядку складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту,

наказу Мінбуддержархітектури та Держкомзему України від 24.09.93 №
158/61.

Проекти організації території земельних часток (паїв) розробляються
відповідно до Закону України “Про порядок виділення в натурі (на
місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 5
червня 2003 року, № 899-ІУ і Методичних рекомендацій щодо порядку
передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності
членам КСП, наказ від 04.06.1996 № 471/172148.

Робочі проекти землеустрою складаються на виконання заходів,
передбачених схемами використання та охорони земель, проектами
землеустрою.

Робочі проекти, пов’язані з будівельними і земляними роботами,
складаються згідно з Державними будівельними нормами України (ДБН),
Порядком консервації земель (наказ Держкомзему України від 17.10.2002 р.
№ 175).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної
ділянки в натурі (на місцевості) розробляється відповідно до ст. 55
Закону України “Про землеустрій” при дотриманні вимог нормативних актів
про топографо-геодезичну діяльність та Інструкції про порядок складання,
видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на
земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та
договорів оренди землі.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що
посвідчують право на земельну ділянку розробляється згідно зі ст. 56
Закону

України “Про землеустрій” та Інструкції про порядок складання, видачі,
реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну
ділянку і право постійного користування земельною ділянкою, договорів
оренди землі (наказ Держкомзему України від 04.05.1999 р. № 43 зі
змінами).

Спеціальні тематичні карти й атласи стану земель та їх
використання складаються відповідно до Закону України “Про землеустрій”
з урахуванням положень Закону України “Про топографо-геодезичну і
картографічну діяльність” на підставі обстежень згідно з Порядком
здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного ,
протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004
року № 681 та Методичними рекомендаціями шодо здійснення ерозійного
районування (зонування земель), затвердженими наказом Держкомзему
України від 28.12.2004 року № 420.

1.2 Сучасний стан та розвиток землеустрою

Аналізуючи вимоги чинного законодавства, Закону України “Про
землеустрій”, інші законодавчі та нормативні акти, практику
землевпорядного виробництва, а також наукові розробки, можна
сформулювати основні функціональні особливості сучасного землеустрою.
Він має чітко виражений гармонійний, системний і комплексний характер,
що охоплює політичні, організаційно-правові, технічні,
соціально-економічні, екологічні, естетичні та інформативні сфери
впливу.

Аналіз динаміки розвитку земельних відносин, практики ведення
землевпорядного виробництва, і чинної законодавчої бази за період
проведення нинішньої земельної реформи, основних рис функціональних
особливостей сучасного землеустрою висвітлив ряд проблем, для
розв’язання яких необхідно розробити і здійснити відповідні заходи.

До таких проблем слід віднести: стихійне формування нових
землекористувачів на основі оренди земельних часток (паїв); консервацію
деградованих земель; нераціональне і неефективне розміщення та
використання земельних часток (паїв); відсутність вільних земель для
розширення територій населених пунктів, особливо в приміських зонах
великих міст; припинення розробки й впровадження проектних заходів щодо
використання, охорони та поліпшення земель; недотримання режиму
використання земель у природоохоронних зонах заповідників, на
рекреаційних територіях, в зонах охорони земель оздоровчого та
історико-культурного призначення; втрачання послідовності черговості
поновлення і забезпечення доброякісними планово-картографічними та
проектними матеріалами служб Держкомзему; відсутність чіткої координації
діяльності й організації управління землевпорядними
проектно-вишукувальними організаціями, установами та закладами освіти,
які готують фахівців землевпорядного профілю.

Функціональні особливості сучасного землеустрою можна представити
такими категоріями.

Політичні:

Земля — це основний засіб виробництва у сільському і лісовому
господарстві та просторовий базис усіх галузей виробництва.

Землеустрій є інструментом для впровадження земельної політики держави.

Зміна політичної ситуації в країні зумовлює зміну земельних відносин.

Забезпечення рівності конституційних прав на землю громадян України
відповідно до чинного законодавства.

Визначення прав користування земельними ділянками юридичними і фізичними
особами іноземних держав.

Встановлення державного податку України.

Організаційно-правові:

Перерозподіл земель за формами власності й користування.

Формування землеволодінь і землекористувань.

Відведення земельних ділянок.

Оцінка земель.

Підготовка вихідних даних для встановлення податку на землю та
визначення стартової ціни.

Підготовка документів, що посвідчують право власності, користування.

Підготовка проектної й технічної документації з використання земель і
впорядкування території.

Складання проектів земельно-господарського устрою населених пунктів.

Організація території підприємств та установ.

Організація розробки програм, прогнозів, схем землеустрою.

Складання робочих проектів, освоєння і поліпшення земельних угідь.

Погодження й затвердження проектно-технічної документації.

Дотримання вимог чинного земельного законодавства.

Технічні:

Проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових,
геоботанічних обстежень і розвідувань.

Інвентаризація земель за категоріями.

Встановлення меж та розмірів землеволодінь і землекористувань.

Встановлення меж адміністративно-територіальних утворень.

Розмежування земель приватної, комунальної та державної власності.

Внутрішньогосподарська організація території кожного землекористувача і
власника та перенесення проектних елементів у натуру.

Соціально-економічні:

Обґрунтування заходів щодо охорони земель і поліпшення угідь.

Встановлення оптимальної структури земельних угідь та пайових площ.

Виробництво валової продукції, рослинництва, тваринництва.

Обґрунтування оптимальних розмірів землекористувань.

Розселення і розміщення трудових ресурсів.

Розміщення транспортної інфраструктури.

Обґрунтування спеціалізації підприємств.

Вибір форм господарювання.

Одержання додаткового чистого прибутку.

Поліпшення умов життя, праці та відпочинку громадян.

Розробка бізнес-планів, освоєння проектів землеустрою.

Визначення економічної ефективності запроектованих заходів.

Екологічні:

Розподіл за екологічною придатністю. Використання земель (екологічне
зонування території).

Охорона ґрунтів від водної та вітрової ерозій.

Охорона земель від техногенного забруднення.

Охорона водних джерел.

Рекультивація порушених і землювання малопродуктивних угідь.

Консервація деградованих і забруднених земель.

Забезпечення сприятливих умов для життя людей, тварин та рослин.

Створення природоохоронного і заповідного фондів.

Встановлення обмежень, обтяжень у використанні земель.

Організація територій екологічно стійких агроландшафтів.

Естетичні:

Формування культурних агроландшафтів.

Створення санітарно-захисних територій навколо виробничих об’єктів.

Організація рекреаційних зон.

Формування оздоровчих територій.

Організація використання історико-культурних територій.

Системний підхід до взаємозв’язаного гармонійного розміщення населених
пунктів, доріг, угідь, сівозмін, полів, водних джерел, лісових угідь та
природоохоронних територій.

Інформативні:

Створення банку геодезичних даних на територіях регіону і
землекористувача.

Наукове та методичне забезпечення землевпорядного виробництва з
використанням новітніх комп’ютерних технологій.

Застосування сучасних технологій геодезичного знімання (GPS) і
використання програмних засобів опрацювання геодезичної інформації.

Використання в землевпорядному виробництві географічних інформаційних
систем.

Використання технологій ГІС при складанні прогнозів, програм
техніко-економічного обґрунтування, проектів використання, охорони та
поліпшення земельних угідь.

Застосування засобів телекомунікацій та Internet-технологій для обміну й
передачі даних.

Впровадження у землевпорядне виробництво єдиного технологічного процесу
на території України.

Забезпечення галузі висококваліфікованими фахівцями з
освітньо-кваліфікаційними рівнями магістр, спеціаліст, бакалавр.

У результаті роздержавлення і приватизації земель колишніх
колективних сільськогосподарських підприємств сільськогосподарські
угіддя передані в колективну власність, а згодом й у приватну власність
— сільськогосподарські угіддя, в основному рілля, що розміщена на
середньо- і сильнозмитих ґрунтах та схилах крутістю понад 7°, а також
радіоактивне, техногенне забруднені, засолені й перезволожені землі.
Власники таких земельних паїв не можуть їх інтенсивно використовувати,
оскільки на цих угіддях потрібно здійснювати спеціальні ґрунтозахисні та
природоохоронні заходи, які можуть бути ефективними не на окремо взятому
земельному паї, а на всій водозбірній площі або в меліоративній системі.
На території водозбору можна комплексно із застосуванням системи
протиерозійних організаційно-господарських, агротехнічних,
лісомеліоративних і гідротехнічних заходів використовувати земельні
угіддя.

Проблемою землеустрою є поспішність у проведенні роздержавлення та
приватизації сільськогосподарських підприємств призвела до ряду
недоліків у підходах, змісті й порядку приватизації. На мою думку,
насамперед потрібно було розробити проекти використання, охорони і
поліпшення угідь, здійснити перерозподіл земель за придатністю ґрунтів
та меліоративним станом для вирощування тих чи інших районованих
сільськогосподарських культур, визначення на картографічних планах
просторового їх розміщення, а згодом розпочинати роздержавлення і
приватизацію. Це дало б змогу уникнути тих недоліків, які мали місце у
використанні земель.

Виникає потреба в консервації малопродуктивних і деградованих
земель, тобто припинення їхнього інтенсивного господарського
використання з метою залуження або залісення. Слід зазначити, що питання
можливості консервації земель деклароване статтею 172 Земельного Кодексу
України і може бути врегульоване органами виконавчої влади та місцевого
самоврядування на основі договорів із власниками земельних ділянок. Для
цього необхідно розробити проектно-технічну документацію, в якій чітко
мають бути визначені просторове розміщення деградованих земель,
належність і ступінь їхньої деградації, намічені заходи щодо їх
використання, охорони та поліпшення й визначені строки та обсяги
грошової або натуральної компенсації земельних ділянок і тимчасове чи
вічне відчуження ділянок.

Стихійне формування нових землекористувань ринкового типу на основі
оренди приватизованих земельних паїв здебільшого необґрунтоване й
здійснюється нашвидкуруч без заздалегідь розроблених землевпорядних
проектів. Унаслідок цього структура земельних угідь та посівних площ
розбалансована, порушуються єдина система агроландшафтів, охорона
земельних угідь і організація території, не враховується придатність
ґрунтів для вирощування певних сільськогосподарських культур,
районованих у даній зоні.

На жаль, при розміщенні земельних паїв на земельних масивах не
враховуються раніше запроектовані проектні елементи: поля сівозмін,
сінокосо- або пасовищезмін, робочі ділянки, протиерозійні лісосмуги й
гідротехнічні споруди, ділянки суцільного залуження, меліоративні
системи, охоронні землі та інші елементи агроландшафтів, що призведе до
порушення оптимальної системи використання й охорони земель. Крім того,
є багато випадків у регіонах, коли земельні паї виділяються в натурі
кількома ділянками, а форма їх далека від оптимальної, тобто
співвідношення сторін довжини й ширини окремих ділянок 1:20 і більше.

З кожним роком зростає потреба розширенні території населених
пунктів для житлової забудови та ведення особистого селянського
господарства, а вільні землі запасу або резервного фонду відсутні. Є
необхідність вирішувати ці питання через купівлю-продаж земельних
ділянок, а у селян відповідних коштів для цього немає. Найбільш очевидна
й актуальна ця проблема в населених пунктах приміських зон великих міст.
На жаль, ще й досі зазначені проблеми не розв’язані.

Відомо, що населені пункти повинні розвиватися на основі
генеральних планів. Проте на даний час багато існуючих генпланів
застарілі й не відповідають вимогам Земельного кодексу України та
Державним будівельним нормам і правилам. У містах не розробляють планів
земельно-господарського устрою, немає чіткої програми перерозподілу й
використання земель і відсутня документація з розмежування земель
приватної, державної та комунальної власності. Не в усіх містах
проводять інвентаризацію земель за категоріями і землекористувачами
Потребують особливої уваги при розробці проекно-технічної документації
із землеустрою природних заповідників, заказників, об’єктів оздоровчого,
історико-культурного призначення, рекреаційні території, їхні охоронні
зони, а також санітарно-захисні зони населених пунктів, вироби цих
об’єктів, промисловості й транспорту. Потрібні чітко розмежувати режим
використання земель ці об’єктів залежно від цільового їх використання
впливу на навколишнє середовище.

Однією з проблем сучасного землеустрою є порушення послідовності
поновлення та забезпечені доброякісними планово-картографічними
проектними і вишукувальними матеріалами. За час проведення земельної
реформи в більшості регіон України цій проблемі не приділяють належної
уваги. Втрачена черговість поновлення планово-картографічних матеріалів,
а існуючі застарілі й не віповідають місцевості, отже, дані земельного
обліку не можуть бути об’єктивними. У регіонах не корегують
планово-картографічних матеріалів, аерофото- та топографо-геодезичного
знімання. Відповідно не визначають площ контурів угідь за категоріями
земель та землекористувачами, що негативі позначається на достовірності
інформації. Крім того, відсутність доброякісних планових матеріал
впливає на якість проектування. Адже розробка проектів розміщення
земельних часток (паїв) потреб доброякісних планово-картографічних
матеріал Сучасне топографо-геодезичне знімання в умов розподілу
земельних паїв забезпечує плановими м і матеріалами лише земельні
ділянки, які підлягаю І поділу на земельні частки (паї), а на решту
територіях сільських або селищних рад знімання не проводиться.

Припинено великомасштабне обстеження гру тій в усіх регіонах країни.
У деяких із них ці матеріали застарілі, тому при паюванні використовують
матеріали більш як 15-річної давності й на їх основі визначають якість
сільськогосподарських угідь, грошову оцінку земель, земельний податок
намічають стратегію використання угідь.

У зв’язку з реформуванням земельних відносин в тому числі й на
меліорованих землях, виникає нагальна потреба у здійсненні
інвентаризації зрошуваних та осушуваних земель за категоріями,
землевласниками, землекористувачами й системами. Необхідно провести
інвентаризацію деградованих земель за всіма власниками земельних паїв і
землекористувачами для наступної їх консервації.

Починаючи з 1991 року, в країні не розробляю проектів організації
території та використання земель сільськогосподарських підприємств,
робочих проектів з освоєння, охорони і поліпшення земель.

У результаті створення нових агроформувань, перерозподілу земель між
формами власності та категоріями земель порушена раніше налагоджена
чітка структура сівозмін, яка давала змогу одержувати сталі врожаї
сільськогосподарських культур, збагачувати ґрунт поживними речовинами.
Поряд із цим розбалансовано структуру земельних угідь і характер
використання земельного фонду України, а сформовані агроландшафти
нераціональні й економічно неефективні.

Реформування існуючих недержавних сільськогосподарських підприємств
відбувається стихійно, без належного наукового обґрунтування та
розроблених землевпорядних проектів. Не розробляють також прогнозів,
програм і схем землеустрою з використання земель на регіональному та
національному рівнях.

Отже, на основі вищевикладеного можна зроби ти висновок, що зменшення
виробництва сільськогосподарської продукції пов’язано з порушенням
оптимальної структури існуючих землекористувань, використання, охорони і
поліпшення земель них угідь.

Висвітлюючи сучасні проблеми землеустрою в Україні, не можна не
торкнутися коментаря Земельного кодексу України щодо тлумачення в ньому
питань землеустрою. Порівнюючи новий Земельний кодекс України і вказаний
коментар, складається враження, що автори коментаря зовсім не знайомі з
положенням ст. 181,184 нового Земельного кодексу України. Автори на свій
розсуд дають класифікацію по видах землеустрою: прогнозне,
передпроектне міжгосподарське і внутрігосподарське. Такої класифікації
немає в новому Земельному кодексі, не виконуються вони і на практиці. Це
застарілі поняття, від яких в Україні як в теоретичному, так і в
практичному плані відмовились. Названий в коментарі і новий вид робіт ”
план земельно-господарського устрою населених пунктів” [12,с.477], є
тлумачення і інших положень, яких немає в Земельному кодексі України.
Такий коментар не тільки не розширить роз’яснень положень нового
Земельного кодексу України щодо землеустрою, а негативно вплине на
практичне його застосування та суспільну думку.

Враховуючи історичний і практичний досвід трансформації земельних
відносин в Україні, діюче земельне законодавство та вище наведені
публікації щодо тлумачення землеустрою, об’єктивно постає необхідність
дати наукову класифікацію сучасного землеустрою.

Сукупність видів робіт і їх зміст, які об’єктивно обумовлювались
потребою суспільства до і після набуття Україною незалежності та
перспективи щодо подальшого удосконалення землекористування і формування
його сталого розвитку, дають підставу землеустрій класифікувати на
загальнодержавний, регіональний та місцевий рівні. Кожному рівню
відповідають конкретні види робіт, їх структура, зміст, значення і
завдання.

Так, до загальнодержавного рівня землеустрою відносяться такі види
розробок:

встановлення (відновлення) на місцевості кордону України, меж
адміністративно-територіальних утворень (Автономної республіки Крим,
областей), підготовка Загальнодержавної програми використання та охорони
земель України, Національної програми охорони земель України,
Генеральної схеми протиерозійних заходів, Генеральної схеми
рекультивації порушених земель України, Генеральної схеми консервації
деградованих і малопродуктивних земель України, Схеми
природно-сільськогосподарського районування.

Загальнодержавні програми використання й охорони земель передбачають
прогноз раціоналізації використання й охорони земельних ресурсів
держави, створення сталого розвитку землекористування, сприятливого
навколишнього середовища, визначення пріоритетних напрямків реалізації
державної політики у сфері землекористування. Генеральні схеми
використання й охорони земель передбачають наукове обґрунтування
розподілу земель між галузями економіки України, визначення державних
пріоритетів у використанні земельних ресурсів та їх охорони, формуванні
соціальної та інженерної інфраструктури, встановлення (відновлення)
границь адміністративно-територіальних утворень (АРК, областей).

Генеральні схеми протиерозійних заходів, рекультивації порушених
земель, консервації малопродуктивних і деградованих земель передбачають
розробку системи заходів щодо стабілізації деградаційних процесів,
поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості
фунтів шляхом визначення територій з особливим природоохоронним,
рекреаційним і заповідним режимами, застосування ресурсо- і
енергозберігаючих технологій, лісомеліоративних заходів, гідротехнічних
споруд.

Роботи, що виконуються по землеустрою на загальнодержавному рівні,
враховуючи їх виключне національне значення, повинні розроблятися
державними науковими установами і за рахунок державного бюджету.

Землеустрій на регіональному рівні полягає в розробці Регіональних
програм використання та охорони земель АРК, областей, Схем землеустрою
адміністративних районів; Схем протиерозійних заходів АРК, областей,
яружно-балкових систем районів; Регіональних схем рекультивації
порушених земель, консервації деградованих і малопродуктивних земель
АРК, областей районів.

У вказаних регіональних програмах розробляються заходи щодо оптимізації
використання й охорони земель з врахуванням державних інтересів,
історичних, соціально-економічних, екологічних та природно-кліматичних
особливостей. У Схемах землеустрою адміністративних районів
розробляються заходи щодо формування раціональної системи землеволодінь
і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель,
створення екологічно стійких ландшафтів і екосистем.

Виконання робіт по землеустрою на регіональному рівні повинні
здійснювати державні наукові установи за рахунок державного і місцевого
бюджетів.

Землеустрій на місцевому рівні полягає в організації території
сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що
забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони
земель сільськогосподарського призначення, удосконалення структури і
розміщення сільськогосподарських угідь, систем сівозмін, сінокосо- і
пасовищезмін; розмежуванні в населених пунктах державної та формуванні
комунальної власності земель територіальної громади; розробці системи
заходів на конкретних земельних ділянках по збереженню і поліпшенню
природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів,
захисту від деградаційних процесів тощо; відведення земельних ділянок із
земель державної чи комунальної власності для суспільних потреб, потреб
юридичним та фізичним особам.

Роботи по землеустрою на місцевому рівні можуть виконувати як
державні, так і приватні установи, організації за рахунок коштів
місцевого бюджету, юридичних та фізичних осіб.

1.3 Основні вимоги до складу, змісту та оформлення документації із
землеустрою

Згідно наукових розробок вказано основні вимоги до складу, змісту
та оформлення документації із землеустрою, а саме види документації із
землеустрою; нормативні акти, згідно з якими розробляється документація
із землеустрою; склад і зміст документації із землеустрою; склад і зміст
проекту Загальнодержавної програми використання та охорони земель; склад
і зміст схем землеустрою й техніко-економічні обґрунтування використання
та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; склад і зміст
проектів землеустрою шодо організаціїй встановлення меж територій
природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення,
оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; склад і
зміст проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності
територіальних громад і проекти розмежування земель державної та
комунальної власності населених пунктів; склад і зміст проекту
землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань
сільськогосподарських підприємств; склад і зміст проектів землеустрою,
що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та
впорядкування угідь; склад і зміст проектів землеустрою щодо
впорядкування території населених пунктів; склад і зміст проектів
землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); робочі
проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель; робочі проекти
землювання малопродуктивних угідь; робочі проекти створення захисних
лісових насаджень; робочі проекти протиерозійних гідротехнічних споруд;
робочі проекти освоєння солонцюватих земель; технічна документація із
землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на
місцевості); технічна документація із землеустрою щодо складання
документів, які посвідчують право на земельну ділянку; оформлення
документації із землеустрою; проекти землеустрою; робочі проекти
землеустрою; оформлення текстових матеріалів; оформлення графічних
матеріалів.

Земельний кодекс України і Закон України “Про землеустрій”, крім
мети і завдань землеустрою, розкривають також і зміст землеустрою.

Суть землеустрою полягає у розробці, складанні, розгляді й
затвердженні землевпорядної документації, внесенні змін до неї,
перенесенні проектних елементів проектів на місцевість, здійсненні
авторського нагляду за виконанням проектів, проведенні
топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших
обстежень. Землеустрій має здійснюватися з дотриманням вимог, визначених
у чинному законодавстві України.

За своїм змістом землеустрій здійснюється, як правило, у декілька
послідовних стадій, що включають збір, вивчення і систематизацію
матеріалів, різного роду вишукування й обстеження, розробку, погодження
та затвердження програм, схем, проектів, технічної документації.

Документація із землеустрою розробляється на підставі й у
відповідності з нормативно-правовими актами, які встановлюють норми і
правила виконання робіт із землеустрою, їхній склад та зміст.

Фундаментальними нормативними актами є кодекси і закони України,
постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Держкомзему
України, а також порядки, стандарти та методичні рекомендації.

У методичних рекомендаціях узагальнено склад, зміст і порядок
оформлення документації із землеустрою.

Законом України “Про землеустрій” визначено види документації із
землеустрою. Документація із землеустрою розробляється у вигляді
програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної
документації.

Програми:

загальнодержавні програми використання та охорони земель;

регіональні програми використання та охорони земель
адміністративно-територіальних одиниць;

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування
використання

та охорони земель адміністративно-територіальних утворень

Проекти землеустрою щодо (що): встановлення і зміни меж
адміністративно-територіальних утворень; організації й встановлення меж
територій природно-запо-

відного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздо

ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; формування
земель комунальної власності територіальних громад, проекти розмежування
земель державної та комунальної власності населених пунктів; відведення
земельних ділянок; створення нових і впорядкування існуючих
землеволодінь та землекористувань; забезпечують еколого-економічне
обґрунтування сівозміни і впорядкування угідь; впорядкування території
населених пунктів;

Робочі проекти землеустрою щодо: рекультивації порушених земель;
землювання малопродуктивних земель; захисту земель від ерозії; захисту
земель від підтоплення; захисту земель від заболочення; захисту земель
від вторинного засолення; захисту земель від висушування; захисту земель
від зсувів; захисту земель від ущільнення; захисту земель від
закислення; захисту земель від забруднення радіоактивними відходами;
захисту земель від забруднення хімічними відходами; захисту земель від
забруднення промисловими відходами; підвищення родючості; консервації
земель.

Технічна документація із землеустрою щодо: встановлення меж
земельної ділянки в натурі (на місцевості);складання документів, що
посвідчують право на земельну ділянку.

Спеціальні тематичні карти й атласи стану земель та їх використання

карти зонування адміністративно-територіальних утворень;

карти природно-сільськогосподарського районування України,

АР Крим, областей, районів;

картограми заходів із землеустрою щодо організації та раціо

нального використання й охорони земель;

атласи ґрунтів;

атласи наявності категорій сільськогосподарських земель

Нормативні акти, згідно з якими розробляється документація із
землеустрою описані в розділі 1.1

Проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель
розробляється на основі схваленої концепції державним замовником або
визначеним ним відповідно до чинного законодавства розробником.

Проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель
повинен містити:

паспорт програми — стислий виклад основних даних (назва, рішення про
розроблення, відомості про державного замовника та відповідальних
виконавців програми, обсяги і джерела фінансування);

визначення мети програми — сприяння реалізації державної політики в
галузі використання та охорони земель і координації діяльності
центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і
організацій для розв’язання найважливіших проблем;

обґрунтування шляхів і засобів розв’язання проблеми, а також
необхідності фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України;

перелік заходів і завдань з визначенням виконавців, строків виконання (в
цілому й поетапно), обсягів та джерел фінансування (з розбивкою по
роках);

розрахунок очікуваних результатів (економічних, соціальних, екологічних
тощо) виконання програми та її ефективності;

розрахунок обсягів і визначення джерел фінансування програми, у тому
числі за рахунок коштів Державного бюджету України (з розбивкою по
роках).

Проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель
підлягає обов’язковій державній експертизі, що проводиться відповідно до
закону.

Склад і зміст схем землеустрою й техніко-економічні обґрунтування
використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень.

Схеми землеустрою розробляються в такій послідовності:

на базі загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони
земель розробляються схеми землеустрою Автономної Республіки Крим і
областей;

на основі розроблених схем землеустрою АР Крим та областей розробляються
схеми землеустрою районів.

Порядок розробки схем наступний:

підготовчі роботи;

підготовка завдання на розробку схеми землеустрою;

розробка схеми землеустрою;

оформлення і виготовлення матеріалів схеми землеустрою;

погодження схеми землеустрою;

експертиза;

затвердження схеми землеустрою.

У процесі підготовчих робіт проводять збір та аналіз матеріалів,
які

характеризують природні й економічні умови області (АР Крим). Вивчають

матеріали затверджених програм використання та охорони земель інших

цільових програм, які стосуються даного регіону.

Підбирають відповідний планово-картографічний матеріал, що
характеризує географічні, ґрунтові, геоморфологічні, геологічні,
геоботанічні та інші природні показники території адміністративної
одиниці, а також матеріали, які відображають сучасний
адміністративно-територіальний поділ даної території, наявність об’єктів
природно-заповідного фонду, земель рекреаційного, оздоровчого та
історико-культурного призначення, розміщення великих лісогосподарських,
промислових об’єктів тощо.

Визначають і аналізують земельний фонд, розподіл земель за
категоріями, власниками й користувачами землі та склад земельних угідь у
них.

У завданні вказуються: об’єкт робіт, розробник схеми, найменування
субпідрядних наукових і проектних організацій, термін розробки та
здійснення схеми; потреба в земельних ресурсах окремих галузей
виробництва, транспорту, населених пунктів, природоохоронних,
рекреаційних, оздоровчих об’єктів; передбачені цільовими програмами
капіталовкладення на охорону, освоєння, меліорацію земель, поліпшення
земельних угідь.

Схема землеустрою містити природні та економічні умови регіону;
перспективи щодо використання й охорони земель; обґрунтування пропозицій
щодо вдосконалення земельних відносин; організація раціонального
використання та охорони земель;перерозподіл земель з урахуванням потреби
сільського, лісового, водного господарства; забезпечення розвитку
населених пунктів, територій оздоровчого, рекреаційного,
історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного призначення; забезпечення в земельних ресурсах
промисловості, транспорту, зв’язку тощо;обсяг землеохоронних
робіт;потреба у капіталовкладеннях на здійснення заходів;розподіл
обсягів робіт та капіталовкладень по роках;джерела
фінансування;виконавці передбачених заходів:еколого-економічна
ефективність схеми.

Проекти землеустрою щодо організації й встановлення меж територій
природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного
призначення,оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення повинні містити:

завдання, затверджене замовником;

вихідну інформацію, необхідну для розроблення проекту.

Розроблення проектів землеустрою передбачає проведення підготовчих
робіт, що включають вивчення та аналіз, обґрунтування необхідності
створення або оголошення території природно-заповідного фонду, іншого
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення; планово-картографічних матеріалів із визначенням обсягів
польових і камеральних робіт з їх оновлення; земельно-облікової
документації; матеріалів відведення земель у межах відповідної території
природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення; містобудівної
документації; проектної документації з питань охорони навколишнього
природного середовиша, збереження об’єктів культурної спадщини;

іншої документації, необхідної для розроблення проекту землеустрою;
визначення режиму території, у тому числі охоронних зобов’язань та
обмежень на використання земельної ділянки.

У проекті землеустрою визначаються функціональна організація
території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного,
оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; місце
розташування і розміри земельних ділянок, їхні власники й
землекористувачі, у тому числі орендарі; режим використання та охорони
території природно-заповідного фонду й іншого природоохоронного
призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарні)
охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони)
призначення; межі земельних ділянок, включених до складу територій
природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення, щодо використання
яких встановлено обмеження (обтяження), у розрізі землевласників і
землекористувачів; розмір охоронної зони.

Проекти землеустрою складаються із:

завдання та виконання робіт;

пояснювальної записки;

погодження меж із власниками і користувачами суміжних земельних ділянок;

короткого опису виконаних робіт;

складу земель за угіддями, власниками та користувачами земельних
ділянок;

графічних матеріалів — плану території у масштабі, який дає змогу
відобразити всі елементи проекту: зовнішню межу, номери межових знаків,
міри ліній, назви власників і користувачів суміжних земельних ділянок,
межі та площі земель, які включаються до території без їх вилучення;

креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) і
межі земельних ділянок, щодо використання яких встановлено обмеження
(обтяження);

матеріалів погодження та затвердження проектів — акта польового
обстеження і погодження меж;

висновків про погодження проекту;

рішення про затвердження проекту землеустрою та встановлення обмежень
(обтяжень) щодо використання земельних ділянок.

При розмежуванні земель державної та комунальної власності визначаються
землі, які не можуть передаватися до земель комунальної власності:

землі атомної енергетики та космічної системи;

землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами
соціально-культурного, виробничого і житлового призначення;

землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культур-ними
об’єктами, що мають національне і загальнодержавне значення;

землі під водними об’єктами загальнодержавного значення відповідно до
чинного законодавства України, а також землі під береговими смугами
водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон
санітарної охорони об’єктів водного фонду загальнодержавного значення за
межами населених пунктів;

земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності
Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів
державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих
академій наук;

земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов”язкового)
відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи;

землі лісового фонду за межами населених пунктів; землі під казенними
підприємствами.

При розмежуванні земель державної та комунальної власності до

земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст
передаються усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної
власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки
за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти комунальної
власності; землі запасу, що раніше були передані територіальним громадам
сіл, селищ, міст відповідно до чинного законодавства України; земельні
ділянки, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, що є спільною
власністю територіальної громади і держави.

Порядок розроблення, погодження і затвердження проектів
розмежування земель державної та комунальної власності.

Проекти розмежування земель державної та комунальної власності
розробляються на підставі договору між замовником і розробником
документації із землеустрою відповідно до завдань, які затверджуються
замовником.

Особливо складні проекти можуть розроблятися у два етапи:
концептуальні основи розмежування земель державної та комунальної
власності й проект розмежування земель державної та комунальної
власності.

Проекти розмежування земель державної та комунальної власності
визначають місце розташування і розмір земельних ділянок, які
залишаються в державній власності, за категоріями земель; місце
розташування і розмір земельних ділянок комунальної власності
територіальної громади за категоріями земель; правове, організаційне й
фінансове забезпечення, строки реалізації та економічну, соціальну й
екологічну ефективність розмежування земель державної та комунальної
власності.

Органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до
своїх повноважень приймають рішення про погодження проектів розмежування
земель державної та комунальної власності.

Установлення меж земельних ділянок державної та комунальної власності в
натурі (на місцевості) здійснюється згідно із затвердженими проектами
розмежування земель державної та комунальної власності із закріпленням
їх межовими знаками встановленого відповідно до чинного законодавства
України зразка.

Проект розробляється на підставі завдання в такому порядку:

підготовчі роботи;

обґрунтування проектних рішень;

розгляд проектних рішень та їх затвердження;

впровадження проектів землеустрою;

авторський нагляд за здійсненням проектів землеустрою.

Підготовчі роботи включають аналіз земельно-кадастрової
документації, планово-картографічних матеріалів, вивчаються розміщення,
потужність, стан майнових комплексів.

У процесі підготовчих робіт проводять польове обстеження у межах
території відповідної сільської або селищної ради для встановлення
фактичного складу угідь, площ землекористувань існуючих
сільгосппідприємств, які прийняли рішення щодо реструктуризації;
визначають достовірність планово-картографічних матеріалів та інформації
про стан ґрунтів, грошової оцінки земель і землекористувачів, у тому
числі й орендарів; аналізують земельно-кадастрові, статистичні та
планово-картографічні матеріали, результати існуючих польових обстежень
і вишукувань, а також обґрунтованість установлення меж населених
пунктів, площ і розміщення земель запасу та резервного фонду земель;
уточнюють розміщення, потужність (нормативна і фактична) та стан
майнових комплексів існуючого сільгосппідприємства, у тому числі
об’єктів соціально-побутового призначення, встановлюють структуру
населення в розрізі населених пунктів, у тому числі кількість власників
земельних часток (паїв) для оптимального подальшого перерозподілу земель
резервного фонду та земель запасу; виявляють наявність худоби у
власності населення (по кожному населеному пункту окремо), тенденції її
кількості, традиційні способи утримання в пасовищний період,
забезпеченість природними кормовими угіддями; визначають
організаційно-правові форми реорганізації колишнього
сільгосппідприємства, його внутрішніх підрозділів, кількість та
характеристику фермерських господарств, перспективи їхнього розвитку в
майбутньому, особливо стосовно розширення масштабів
сільськогосподарського виробництва; провіряють аналіз матеріалів щодо
діяльності промислових підприємств на території сільгосппідприємства,
встановлюють перспективи їхнього територіального розвитку, в тому числі
об’єктів місцевої добувної промисловості; аналізують стан меліорованих
угідь, наявність перезволожених земель як геохімічних резервацій і
джерел живлення та регулювання стоку поверхневих і підземних вод,
можливості їхньої подальшої охорони; уточнюють межі територій
природно-заповідного фонду, а також територій, зарезервованих для
наступного заповідання; перевіряють стан та ефективність дії
лісомеліоративних насаджень і гідротехнічних протиерозійних споруд.

При обґрунтуванні проектних рішень щодо створення нових землеволодінь
та землекористувань сільськогосподарських підприємств проводять:
визначення оптимального розміру землекористувань; формування й
розміщення землекористувань; розміщення господарських центрів;
установлення (поновлення) меж землекористувань; установлення видів, площ
і співвідношення угідь у складі землекористувань;складання схеми
внутрішньогосподарської організації території; обґрунтування екологічних
обмежень у використанні земель. Оптимальним є такий розмір
сільгосппідприємства, який у певних природно-економічних умовах
забезпечує найвищий вихід продукції й прибуток при найменших затратах
праці та коштів.

Крім визначення оптимальних розмірів сільгосппідприємства, за цим же
критерієм можна встановити оптимальні розміри виробничих підрозділів
рослинництва — сівозмін: розміщення земельних масивів виробничих
підрозділів і господарських центрів: внутрішньогосподарських доріг;
масивів сільськогосподарських угідь; загальної системи організації
сівозмін та устрою їхньої території; обґрунтування екологічних обмежень
у використанні земель.

Обґрунтування проектних рішень щодо впорядкування існуючих

землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств.

Недоліки землекористувань — незручності в розміщенні земельних масивів
сільськогосподарських підприємств, що негативно впливають на економіку
та організацію виробництва, використання землі. До них належать
нераціональний розмір землекористувань; нераціональна структура угідь у
складі землекористування; черезсмужжя; вкраплення; далекоземелля;
ламаність меж і вклинювання; ерозійно небезпечне розташування меж
землеволодінь.

Обґрунтування проектних рішень щодо формування і створення

землекористувань фермерських господарств.

Землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки,
яка належить на праві власності фермерському господарству як юридичній
особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського
господарства на праві власності; земельної ділянки, яку використовує
фермерське господарство на умовах оренди; розгляд проектних рішень та
затвердження проекту землеустрою.

При розгляді проектних рішень узгоджують спірні питання щодо меж,
площ і складу земельних угідь майбутніх господарств: здійснення проекту
землеустрою;

авторський нагляд за здійсненням проекту землеустрою.

Склад проекту землеустрою:

землевпорядні вишукування;

пояснювальна записка і графічні матеріали до проекту;

технічний звіт щодо перенесення проекту землеустрою в натуру (на
місцевість).

Землевпорядні вишукування включають збір, систематизацію й аналіз
економічних показників сільськогосподарського підприємства, наявність і
розміщення поголів’я тварин, їхню продуктивність; структуру посівних
площ та урожайність сільськогосподарських культур; вивчення
земельно-облікових даних; аналіз планово-картографічних матеріалів;

вивчення раніше розроблених проектів роздержавлення і паювання земель,
проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв),
матеріалів реорганізації сільськогосподарських підприємств; польове
обстеження сільськогосподарських та інших угідь.

Проектування нових та реконструкцію діючих виробничих центрів,
господарських дворів, будівель і споруд при розробці проектів
землеустрою сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання
та власності на землю, фермерських і особистих селянських господарств
здійснюють відповідно до Державних будівельних норм України “Генеральні
плани сільськогосподарських підприємств” (ДБН Б.2,4-3-95).

Організація землеволодінь та землекористувань із виділенням
сівозміни, виходячи з екологічних і економічних умов, формування
інженерної та соціальної інфраструктури включає організацію угідь,
організацію ріллі, розміщення багаторічних насаджень, організацію
кормових угідь, розміщення захисних лісових насаджень, розміщення
польових шляхів, розміщення польових станів та джерел польового
водозабезпечення.

Визначення типів і видів сівозмін здійснюють з урахуванням
спеціалізації сільськогосподарського виробництва:

Складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні
проводять згідно з рекомендаціями наукових установ.

Проектування полів сівозміни.

Перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозмін.

Еколого-економічне обґрунтування проекту.

Погодження, експертиза та затвердження проекту.

Проекти землеустрою складають на основі затверджених в установленому
порядку генеральних планів та меж населених пунктів з метою
обґрунтування, розробки і подальшої реалізації необхідного обсягу
організаційних та інженерно-технічних заходів щодо освоєння, поліпшення
якості земель, їхнього раціонального використання й охорони, захисту від
руйнівних процесів.

Проекти розробляють на певний період та поетапно відповідно до
генеральних планів населених пунктів.

У них визначають:

використання земель згідно з цільовим призначенням;

землі, які знаходяться у власності, користуванні, в тому числі
орендовані;

землі державної та комунальної власності;

організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення

структури територій, освоєння земель, поліпшення їхньої якості,
рекультивації, консервації;

необхідність і обсяги економічного стимулювання раціонального
використання та охорони земель;

заходи для забезпечення режиму використання земель охоронних

зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого

режиму використання, а також відшкодування збитків власникам землі та

землекористувачам внаслідок установлення цих зон;

напрями природоохоронної діяльності.

Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів
складаються з:

графічних, інженерно-економічних матеріалів стосовно структури території
й стану земель населеного пункту на час складання проекту та на кінець
розрахункового періоду;

тематичних схем щодо конкретних заходів, передбачених проектом
(освоєння, поліпшення, охорона земель та захист їх від руйнівних
процесів);

схем природоохоронних заходів, охоронних санітарно-захисних зон і зон
особливого режиму використання земель;

текстових матеріалів у вигляді пояснюваіьної записки,
інженерно-економічних обґрунтувань, переліку заходів щодо раціонального
використання та охорони земель, природоохоронних заходів, етапності
здійснення заходів, потреби у фінансуванні тощо;

матеріалів розгляду погодження й затвердження проекту.

Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів
розглядають і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради.

Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв)
розробляють на підставі заяв осіб. Власників сертифікатів на право на
земельну частку (пай) до відповідної сільської, селищної, міської ради
чи районної адміністрації стосовно бажання одержати належну їм земельну
частку (пай) у натурі (на місцевості) та рішення відповідної сільської,
селищної, міської ради чи районної державної адміністрації про виділення
земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам (заявникам)
земельних часток (паїв).

Вихідною документацією для розробки проектів є матеріали паювання земель
і розрахунку розміру та вартості земельної частки (паю), список осіб,
власників земельних часток (паїв), планово-картографічні матеріали на
землі, що підлягають поділу, матеріали ґрунтових обстежень, топографічні
карти з рельєфом місцевості.

Робочий проект щодо рекультивації порушених земель складається з
пояснювальної записки, креслень та кошторису.

Пояснювальна записка включає: титульний аркуш, склад робочого проекту,
список виконавців, склад пояснювальної записки і перелік креслень,
основні техніко-економічні показники та наступні розділи: вступ,
характеристику об’єкта, основні проектні рішення, особливості техніки
безпеки, охорону навколишнього природного середовища, економічну
ефективність рекультивації порушених земель, матеріали погоджень і
затверджень.

Робочі проекти створення лісомеліоративних насаджень розробляють на всю
територію сільгосппідприємства або на його частину в обсязі, здійснення
якого (по лісопосадкових роботах) передбачається закінчити у найближчі
2—3 роки.

Розробка робочих проектів включає: вибір об’єкта проектування, складання
завдання на проектування, підготовчі роботи, польове обстеження
(вишукування), проектні роботи, кошторисні розрахунки, узгодження і
затвердження проектно-кошторисної документації.

Завдання на розробку проектної документації складають відповідно до
поточних і перспективних планів створення захисних лісових насаджень з
урахуванням проектів землеустрою.

На основі прийнятих проектних рішень з обсягів створення захисних
лісових насаджень та запроектованої технології розробляють кошторис
робочого проекту. Він складається з кошторисної документації (зведений,
локальний кошторис на створення лісонасаджень, кошторису на
проектно-вишукувальні роботи, перенесення в натуру і на авторський
нагляд) та пояснювальної записки до кошторисних розрахунків.

До складу робочого проекту на створення захисних лісових насаджень
входять: пояснювальна записка, яка включає основні техніко-економічні
показники; характеристику ділянок проектування; обґрунтування заходів,
що проектуються, особливостей розміщення насаджень; рішення стосовно
підбору порід, технології створення; організацію виконання робіт;
кошторисну документацію; додатки — завдання на проектування, схеми
змішування порід, табличний матеріал, план розміщення лісонасаджень з
елементами перенесення в натуру.

До складу робочого проекту протиерозійних гідротехнічних споруд входять:

пояснювальна записка, яка відображає: природні умови об’єкта (клімат,
рельєф, гідрологічні, інженерно-геологічні й інші умови); заходи, що
проектуються та їх обґрунтування; розрахунки параметрів споруд
(гідрологічні, гідравлічні, гідротехнічні тощо); організацію
будівництва; експлуатацію споруд і ділянок суміжних земель;

креслення;

кошторисна документація, яка включає зведений кошторисний розрахунок,
об’єктні та локальні кошториси, калькуляцію вартості, відомість
кошторисної вартості будівництва об’єктів, що входять до пучкового
комплексу, відомість договірних цін.

Розділ “Організація будівництва” в пояснювальній записці до проекту
розробляють на основі вимог СНиП 3.01.01-85, а кошторисну документацію —
Методичних вказівок по визначенню вартості будівництва підприємств,
будівель і споруд та складанню зведених кошторисних розрахунків і
кошторисів, які затверджені постановою Держбуду СРСР від 12 квітня 1984
року.

Креслення до робочого проекту протиерозійних і гідротехнічних споруд
повинні складатися з планів землекористування (або викопіювання з нього)
з визначенням місць розташування об’єктів проектування, генеральних
планів споруд, їхніх поздовжніх і поперечних профілів,
арматурно-опалубних креслень, вузлів споруд, організації виконання
робіт, будівельних генпланів, розпланованих креслень.

Проекти розробляють на основі інженерних вишукувань —
топографо-геодезичних та інженерно-геологічних.

До складання робочого проекту проводять ґрунтово-меліоративне
обстеження, під час якого встановлюють масиви солонцюватих земель, що
підлягають меліорації, здійснюють їх агромеліоративне групування і
розробляють рекомендації щодо їх меліорації та використання.

Потім уточнюють у натурі межі меліоративних ділянок і встановлюють
фактичний їхній стан (вид угідь, попередники, вік багаторічних трав,
продуктивність кормових угідь та врожайність вирощуваних культур). При
складанні робочого проекту розв’язують наступні питання: проектування
меліоративних сівозмін і полів (ділянок); розробка технологічних карт
для виконання робіт по меліоративних групах; визначення обсягів робіт,
черговості освоєння ділянок, потреби в техніці, добривах, насінні
культуросвоювачів; складання кошторисів на виконання меліоративних
робіт; виготовлення робочих креслень.

Типи сівозмін на солонцюватих землях визначають за їхньою меліоративною
специфікою. Сівозмінні масиви розміщують на ґрунтах однорідної
меліоративної групи або близьких за технологією обробітку і системою
заходів щодо їх використання.

Межі земельної ділянки у натурі (на місцевості) встановлюють відповідно
до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюють
на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається
місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки у натурі (на
місцевості).

Документацію із землеустрою щодо встановлення меж житлової та
громадської забудови розробляють у складі генерального плану населеного
пункту, проектів розподілу територій. Вона є основою для визначення меж
земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки у натурі (на місцевості) закріплюють межовими
знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в
натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними
спорудами і рубежами (річки, струмки, канали, лісосмуги, шляхи, шляхові
споруди, паркани, огорожі, фасади будівель та інші лінійні споруди і
рубежі тощо), межові знаки можна не встановлювати. Власники землі та
землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов’язані дотримуватися меж
земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками
встановленого зразка.

Межові знаки здають за актом під нагляд на зберігання власникам землі та
землекористувачам, у тому числі орендарям.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, які
посвідчують право на земельну ділянку, включає:

пояснювальну записку;

технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на

земельну ділянку;

копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб;

матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки,

складений за результатами кадастрового знімання;

рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про
надання або передачу земельної ділянки у власність чи надання в
користування, у тому числі на умовах оренди;

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання;

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон
санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму
використання земель за їх наявності;

кадастровий план земельної ділянки;

перелік обмежень прав на земельну ділянку та наявні земельні сервітути.

Документацію із землеустрою розробляють у вигляді програм, схем,
проектів, спеціальних тематичних карт і атласів, технічної документації.
Документація містить текстові та графічні матеріали.

Текстові матеріали включають пояснювальні записки до загальнодержавних і
регіональних програм використання та охорони земель, текст проекту
програми, додатки у вигляді таблиць, графіків і схем, а також
пояснювальні записки до схем та проектів землеустрою, технічної
документації.

Проект землеустрою розробляють на основі вихідних даних і завдання на
проектування.

Розділи проектів належить розробляти у складі та обсязі, достатньому для
обґрунтування проектних рішень, визначення обсягів основних робіт,
потреб в обладнанні, матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та
інших ресурсах.

До складу проекту не входять матеріали інженерних вишукувань. Ці
матеріали (крім технічних звітів по інженерних вишукуваннях, один
примірник яких передається замовникові) зберігаються у проектувальника
згідно з вимогами нормативних документів і можуть бути надані
замовникові в тимчасове користування за його вимогою.

Проектна документація, розроблена субпідрядними проектувальниками,
використовується генеральним проектувальником при складанні
пояснювальної записки та інших розділів проекту, який подається на
експертизу й затвердження, і включається до складу матеріалів, що
передаються замовникові.

За необхідності виконання науково-дослідних, експериментальних робіт у
процесі проектування та будівництва у матеріалах проекту потрібно
наводити їхній перелік зі стислою характеристикою й обґрунтуваннями
необхідності їх виконання.

Генеральний проектувальник несе відповідальність за якість,
техніко-економічний та екологічний рівні проекту в цілому, субпідрядний
проектувальник — за якість, техніко-економічний і екологічний рівні
розділів проекту, які він розробляє.

Робочий проект є суміщеною стадією проектування й призначений до
погодження, затвердження проектної документації, а також для будівництва
об’єкта.

Робочий проект виконують на основі затверджених проектів землеустрою,
державних програм використання та охорони земель або погоджених
передпроектних пророблень, завдання на проектування, вихідних даних і
технічних умов на підключення до джерел інженерного забезпечення.

Робочий проект складається з пояснювальної записки із
техніко-еко-номічними показниками і робочих креслень, кошторисної
документації та розділу організації робіт. Пояснювальну записку можна
викладати на аркушах загальних даних відповідних розділів робочого
проекту.

Документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких
визначені законом, а також матеріали і документація державного
земельного кадастру підлягають державній експертизі згідно із Законом
України “Про державну експертизу землевпорядної документації”.

Затверджена документація із землеустрою передається замовникові у
кількості примірників, передбачених завданням. Один примірник
документації в обов’язковому порядку передається до Державного фонду
документації із землеустрою відповідно до Законів України “Про
землеустрій”, “Про оцінку земель” у порядку, передбаченому положенням
про Державний фонд документації із землеустрою, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 року № 1553.

1.4 Землеустрій як основа еколого – економічного і соціального
обґрунтування землекористування

Відомо, що відповідна організація території є основою будь-якого
виробництва. Особливо важливе значення має територіальна організація в
сільському і лісовому господарствах, де виробництво пов’язано з
використанням великих територій окремих земле користувань, у межах яких
необхідно узгодити природні якості окремих ділянок з агробіологічними
характеристиками вирощування рослин і дерев.

У рекреаційній галузі земля виконує роль операційного базису,
джерела різних оздоровчих і лікувальних ресурсів, але охоплює своїм
впливом значно більші території- регіони, області. Управління галуззю
вимагає певного розміщення об’єктів рекреаційної інфраструктури та
територій з різними функціональними ознаками. Таке поєднання розвитку
галузей властиве для Івано – Франківської області, тому організацію
використання земель тут необхідно розглядати в економічному і
соціальному напрямках. Окрім цього ставиться завдання забезпечити
відтворення та охорону природного середовища і землі як засобу
виробництва, операційного базису та природного комплексу.

З метою поліпшення стану охорони природи та використання земель
проводились у минулі десятиліття наукові дослідження, складались
програми, схеми боротьби з ерозією грунту, схеми та проекти організації
території сільськогосподарських та лісових підприємств, меліорації
земель. Однак, не дивлячись на наявність важливих наукових досліджень і
науково-практичних розробок, еколого-економічна ситуація області
погіршується , зростає напруга в забезпеченні населення продовольством.
Причиною недостатньої ефективності досліджень, розробок та їх освоєння
виробництвом за часів радянської влади, були:

слабкий зв’язок наукових і практичних розробок із системою державного
планування та управління ними;

неврахування вартості оцінки земель та їх безкоштовність;

незбалансованість за ресурсами;

винятково монопольна власність держави на землю та засоби виробництва
і, відповідно, директивність, однозначність прогнозних рішень;

втрата землекористувачами багатовікових традицій ощадливого та набуття
споживацького ставлення до використання багатств землі;

часто недостатня комплексність оцінки територій і, відповідно,
недостатня обґрунтованість рекомендацій

суто економічна спрямованість наукової теорії радянського
землекористування, відмова від травопільної системи й надмірна хімізація
землеробства.

На фоні зазначених причин, недоліків і помилок минулих років
краще проглядаються теперішні умови і завдання комплексного
довгострокового еколого-економічного і соціального землекористування.

В Україні оголошено можливість отримання у приватну власність або
на умовах довгострокової оренди ділянок майже всіх категорій земельного
фонду для здійснення підприємницької діяльності, що створює нові умови
для організації раціонального використання земель на користь
землевласника, землекористувача, а відповідно, й суспільства вцілому.
Приватна власність на землю, довгострокова оренда є стимулом прикладання
праці, залучення інвесторів і створення на основі відповідної
інфраструктури господарської діяльності. Проте приватна власність не є
панацеєю в розв’язанні всіх проблем використання земель. Права, надані
громадянам, що мають у власності землю, можуть призвести до подальшого
надмірного використання природних та економічних властивостей землі.
Тому законодавством передбачена система обмежень, зокрема система
державного стимулювання раціонального землекористування. Ці заходи мають
сприяти формуванню естетично привабливості ділянки, підвищенню цінності
землі, збільшенню її товарного обігу вринковому середовищі та наповненню
місцевих бюджетів.

Рекреаційна галузь- це складна система заходів щодо функціонування
державних, комунальних і підприємницьких структур, яка передбачає
еколого-економічне використання природних, матеріально-технічних та
інших ресурсів з метою надання послуг громадянам для відпочинку,
оздоровлення, культурно-пізнавадьної і спортивної діяльності, що сприяє
поліпшеню соціального , духовного та економічного розвитку суспільства.

Отже, необхідні обґрунтовані науково-практичні розробки з
удосконалення системи сільськогосподарських землеволодінь і
землекористувань, підвищення родючості грунту, впорядкування
використання кожної ділянки, оскільки від інтенсивності використання
залежить подальший розвиток агропромислового комплексу і добробут
жителів.

розділ 2. характеристика об’єкту

2.1 Фізико-географічна характеристика

Галицький район розташований у північно-східній частині
Івано-Франківської області. Він займає площу 0,7 тис. км.кв. Горбисті
рівнини впереміж із островами стрімких скель, густа мережа річок та
інших водойм , розмаїття рослинного і тваринного світів надають цьому
терену особливої мальовничості. На порівняно невеликій території району
можна знайти рідкісні геологічні утворення, а також зразки майже всіх
ландшафтів. Тут збереглись найбільш характерні ділянки Західного степу
Волино-Подільської провінції. Це, зокрема, цінні природні об’єкти з
реліктовою флорою: комплексна пам’ятка природи республіканського
значення Касова гора біля с.Бовшева, де поєднуються горби з гіпсовими
скелями, вкритими унікальною для Прикарпаття степовою рослинністю;
частина комплексного заказника Лімниця ; ботанічний і ландшафтний
заказники в урочищі Камінь біля с.Межигірців із петрофітним комплексом
цілої низки рідкісних видів рослин; урочище Сімлин поблизу с.Яблунова;
скельнофлористий резерват Поділля, пам’ятки природи Залісця в Галичі та
гіпсові відкладення біля сіл Озерни та Коростовичі.

Із заходу на південний схід територією Галицького району протікає
ріка Дністер (довжина 1362 км,глибина 0,5-5 м). Найрозвиненішою є
сітка його правих приток – Сівка ( довжина 79 км) , Лімниця (
довжина 122 км, глибина 0.3-2 м), Луква ( довжина 72 км, глибина 0.3-0.4
м) зі своєю правою притокою Луквицею ( довжина 40 км, глибина 0.3-0.4 м)

З лівої сторони у Дністер впадають Гнила Липа , Бибелка, Ворониця,
Свір, . Лівою притокою Гнилої Липи є річка Нараївка, у яку впадає
р.Уїздівка. В орогідрографічному плані дана місцевість специфічна тим,
що має багато рідкісних штучних природних об’єктів: Бурштинське
водосховище ( довжина 6.5 км, ширина 3.5 км, пересічна глибина – 4 м,
максимальна – 10 м ); озера – Сімлин поблизу с.Яблунова та Озерни в
одноіменному селі, ставки уздовж річок Бибелки ( район с.Кукільників),
Нараївки ( біля смт.Більшівців), Гнилої Липи ( поблизу с. Слобідки
Більшівцівської). У фізико-географічному плані Галицький район
відноситься до лісостепової зони та Гірської Країни Карпат. Північна
частина району, яка займає басейни рік Гнилої Липи та Свіжа, лежить у
межах Рогатинського Опілля. Данна місцевість являє собою значно
піднесену та сильно розчленовану височину. В рельєфі різко виражені
широкі меридіанальні долини та підвищені пасмові межиріччя. У районі
Дністра земна поверхня найбільш знижена – близько 200 м над рівнем моря.
Сама долина річки утворює Галицьку улоговину. Береги тут дуже круті,
майже прямовисні. Широкі заплави багаті різнотрав’ям, споконвіку
використовувались як сіножаті. Між долинами річок Лімниці і Бистриці
Солотвінської знаходиться Прилуквинська височина, північна частина якої
піднімається на висоту 300-400 км над рівнем моря, а південна сягає 500
м і більше.

Прилуквинська височина відзначається асиметричною будовою: східний
схил пологий і довгий, з порівняно слабо врізними долинами лівих приток
р.Бистриці; західний – короткий, круто обривається до долини р.
Лімниці, густо і глибоко розчленований ярами та балками. Тут переважають
природні комплекси терас високого рівня, тобто передгірного
лісо-лугового типу. Лівий берег Дніпра є окраїною Руської платформи,
складеної в основному з докембрійських кристалічних порід, перекритих
горизонтальними шарами палеозою та мезозою.

Село Вікторів належить до Галицького району Івано-Франківської
області. Вікторів – центр сільської ради. Розташоване по обидвох
берегах річки Луквиці (правої притоки річки Лукви), за 9 км від
районного центру. Населений пункт поділяється на 3 частини: Вікторів
Горішній, Середній та Долішній. Через село проходить автотраса на
Комарів та Івано-Франківськ. Кількість населення – 1961 особа. Загальна
площа сільської ради становить – 2546.6 га.

Землі Вікторівської сільської ради знаходяться в південній частині
Галицького району.

Північна частина сільської ради межує із землями Сапогівської і
Комарівської сільських рад.

Східна частина території сільської ради межує з землями
Крилосівської сільської ради.

Південна частина межує із землями Сілезької та Тязівської
сільських рад Тисминецького району.

Із західної сторони територія сільської ради межує з землями
Височанської сільської ради.

2.2 Клімат

Особливості територіального розміщення села, як і району в
цілому, впливають на формування його погодних умов. Знаходячись ближче
до Атлантичного океану і підпадаючи під його вплив більше, ніж східна
частина України, вказана місцевість характеризується кліматом,
перехідним між помірним західноєвропейським та континентальним
східноєвропейським. Середня температура найтеплішого місяця (липня)
становить + 18°С, найхолоднішого ( сійня) -4.5°С. Сума опадів 600-700 мм
на рік, максимальна кількість вмпадає у червні-липні. Згідно із
кліматичним районуванням, територія с.Вікторів належить до вологої,
помірно теплої агро кліматично зони. Переважаючі вітри –
північно-західні, південно-західні (54% повторюваності).

2.3 ґрунти

Для більшої частини території району ( близько 50% площі)
характерні глибоко структуровані чорноземні грунти, які мають високу
потенційну родючість. Материнською породою є лесовидні суглинки, під
якими часто залягають вапняки та гіпси. В долині Дністра – світло-сірі
опідзолені ґрунти , бідні на гумус . Як орні в районі найбільше
використовуються темно-сірі опідзолені ґрунти, які сформувались на
лісовидних суглинках, під покривом лісової та трав’янистої
лучно-степової рослинності. На території Вікторівської сільської ради
переважають дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті з різним ступенем
змитості ґрунти. М’який клімат і родючі землі дозволяють вирощувати
пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки, льон, овочеві і плодово-ягідні
культури. Ліси, площа яких становить у районі 11,4 тис.га, в основному
розміщені на вододільних височинах. Площа лісів, що закріплені за
сільською радою становить 70.0 га.

2.4 Рослинний та тваринний світ

Найбільш заліснена південно-західна частина села. Основні породи:
дуд, граб, бук. Специфічні риси рослинності краю полягають у тому, що ця
територія є яскраво вираженим центром ендемізму та реліктовості. Тут
зустрічається цілий ряд подільських ендеміків, таких як волошка
тернопільська, чебрець подільський,рутвиця гачкувата,ширверехія
подільська. Флора дуже багата на реліктові види. Серед реліктів
третинного періоду – тис ягідний, відкасник татарниколистий , гінкго
дволопатеве. Реліктова рослинність льодовикової доби – анемона
нарцисоцвітна, змієголовок австрійський, фіалка Джоя, водяний горіх
плаваючий.

У лісі водяться дикі свині, козулі європейські, лисиці,
зайці-русаки, куниці лісові, тхори чорні. Найтиповішими представниками
пташиного світу в лісіх Передкарпаття є зозоля звичайна, сойка, іволга,
дрімлюга, крутиголовка, чорний дятел, горлиця звичайна, шеврик лісовий,
горихвістка звичайна, синиця велика, синиця чорноголова, вівчарик,
мухоловка сіра, славка садова, дрізд чорний. На бурштинському
водосховищі та на дністровських станицях навесні і влітку можна зустріти
водно-болотних мисливських птахів, зокрема лиску, водяну курочку,
бекаса, крижня, кулик-чайку.

Слід згадати і різноманітну іхтіофауну Дністра. Тут водяться :
мінога українська, стерлядь, вирезуб, угодовець, морена звичайна, лящ,
сазан, сом, підуста, рибець та інші.

розділ 3. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ ПРОЕКТІВ ЗЕМЛЕУСТРОЮ
СІЛЬСЬКИХ РАД

Значне місце в раціональному використанні та охороні земель,
збереженні агроландшафтів, їх впорядкуванні належить землеустрою –
основному дієвому механізмові в управлінні земельними ресурсами. В
умовах земельної реформи істотно ускладнюються і змінюються завдання
землеустрою, його зміст. Це спонукає до пошуків наукових підходів щодо
розробки нових видів проектної землевпорядної документації, перш за все
проектів землеустрою сільських рад. Порівняно із загальнодержавними
регіональними програмами з використання та охорони земель, схемами
землеустрою адміністративних районів, розробка проектів (схем)
землеустрою сільських рад дає можливість регулювати земельні відносини,
створювати передумови для оптимізованого землекористування та
запроваджувати природоохоронні і ґрунтозахисні заходи на місцевому
рівні.

Організація сталого землекористування конкретних новостворених,
невеликих за розміром, господарських структур (акціонерних товариств,
товариств з обмеженою відповідальністю, приватно-орендних підприємств
тощо) здійснюється в ході територіального землеустрою, а саме шляхом
проведення робіт, які забезпечують формування нових і впорядкування
існуючих об’єктів землеустрою, при подальшому їх межуванню. При цьому
переважаюча дія землеустрою на організацію території
сільськогосподарських підприємств, які складають земельно-ресурсну і
виробничу базу аграрної галузі, повинна враховувати постійну динаміку
землекористувань та їх систем різного ступеня інтенсивності. Проте на
кожному етапі перетворень слід забезпечити стабільне функціонування
сільськогосподарського виробництва. Завдання землеустрою заклинається в
регулюванні і поєднанні цих різнонаправлених тенденцій.

Одним із способів збереження природно-господарських балансів в
організаційно-територіальному влаштуванні сільськогосподарських
підприємств є розробка на території адміністративно-територіальних
одиниць (сільських та селищних рад), систем організації території
відносно елементів природного комплексу і різноманіття ландшафтів та
процесів, які в них відбуваються.

Беручи до уваги Вікторівську сільську раду проблеми можна вирішити
на основі глибокої природно-господарської диференціації земель в складі
проекту землеустрою, шляхом комплексної діагностики екологічних,
ландшафтних, агрополітичних і інших властивостей.

Стійкість землекористування та їх інвестиційна привабливість
виступають результативним показником обґрунтування рішень землевпорядних
і управлінських завдань на рівнях адміністративного району, сільської
(селищної) ради, окремих сільськогосподарських підприємств і їх груп.

Інформаційною базою прийняття рішень на території Вікторівської
сільської ради є матеріали зйомок, обстежень, вишукувань, їх наукової
інтерпретації в формі районування території та відповідних оцінок, дані
моніторингу землекористування і земельного кадастру.

Оптимізація землевпорядкування особливо важлива в сучасних умовах
хронічного дефіциту інвестиційних і матеріально-технічних ресурсів. Тому
безальтернативним є повне використання “дарових сил природи”,
екологічних структур і механізмів, адаптивних властивостей
агроландшафтів і агросистем. Адже системний підхід в умовах динамічності
землекористування можливий тільки на рівні
адміністративно-територіальних утворень – район, сільська рада.

В основі методичного підходу щодо розробки проекту землеустрою
повинні лежати питання екологізації землекористування як основного
механізму підготовки і реалізації у правлінських рішень і єдиною
гарантією впровадження екологічних ідей у практику землеустрою.
Екологічно обґрунтований землеустрій є засобом формування просторової та
виробничої структури території до природної та набутої придатності
земель до різних видів господарської діяльності.

Ці питання при розробці проекту практично піднімаються вперше,
навіть при розробці проектів внутрігосподарського землеустрою з
контурно-меліоративною організацією території (КМОТ) на них увага так не
акцентувалася, не кажучи вже про традиційний землеустрій, де оперували
тільки економічними категоріями. У той час при екстенсивному
сільськогосподарському виробництві в землекористуванні переважали дії,
які направлені на освоєння нових земель, розширення посівних площ,
укрупнення господарств і сівозмін. Екологічні проблеми поступово
накопичувались, але серйозної громадської оцінки вони не набули. Сам
стан земельних ресурсів спонукає покласти в основу розробки проекту
землеустрою сільської ради принципи екологізації природокористування.

Для розробки проектних рішень необхідно детально вивчити і
проаналізувати сучасний стан землекористування, дати оцінку його
природно-ресурсному потенціалу та рівню екологічної стабільності
території.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною
продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів
споживання, що виражається в їхній суспільній споживчій вартості.

Мною пропонується розробка проекту на території Вікторівської
сільської ради згідно еколого-економічного підходу.

При оцінці рівня екологічної стабільності території найважливіше
значення має структура та стан земельних угідь, і перш за все, наявність
екологостабільних угідь (лісів, сіножатей, пасовищ тощо). Співвідношення
цих угідь та антропогенного навантаження характеризується коефіцієнтом
екологічної стабільності території. Останній розраховується відповідно
до “Методичних рекомендацій…”. Для оцінки природоохоронної організації
території також потрібно проводити розрахунок системи інших екологічних
показників: індексу продуктивності агроландшафтів, індексу екологічного
різноманіття території, коефіцієнту антропогенного навантаження та ін.

В основу розробки проекту землеустрою сільської ради пропонується
покласти еколого-ландшафтний підхід. Це означає, що у всьому процесі
землевпорядного проектування центр ваги повинен бути перенесений на
ретельний облік особливостей ландшафту, приділяючи значну увагу землям
сільськогосподарського призначення.

Земля як базовий природний ресурс і головний засіб
сільськогосподарського виробництва характеризується цілою низкою
властивостей і якостей. Для прийняття землевпорядних рішень найважливіше
значення має врахування просторових параметрів, рельєфу, ґрунтового
покриву, гідрографічних умов, рослинності тощо. Традиційно виконувались
компонентні дослідження (геоморфологічні, ґрунтові, геоботанічні та
ін.). Компонентний підхід не забезпечує комплексного вирішення проблеми
використання земельних ресурсів, бо при цьому не враховується важлива
особливість природних умов, а саме взаємозв’язок всіх компонентів
природи та їх сувора територіальна локалізація, що виражається в
існуванні ландшафтних комплексів.

При ландшафтному підході досягається екологічна стабільність
території землекористування, під якою розуміють збереження біосферних і
біогеоценотичних функцій ґрунтового покриву на рівні, що гарантує
нейтралізацію і ліквідацію негативних наслідків техногенезу. Такий
підхід дасть змогу вирішити найсуттєвішу проблему землевпорядкування –
проблему перетворення його на елемент ландшафтного планування.

Необхідно проводити аналіз морфологічної структури ландшафтів
території сільської ради, під якою розуміють територіальне (просторове)
поєднання різнорангових і різноякісних ландшафтних комплексів (фацій,
урочищ, місцевостей). Найнижчою неподільною територіальною одиницею
серед усіх ландшафтних комплексів є фація. В середині фації всі
компоненти ландшафту залишаються просторово однорідними, тобто ні один
компонент не змінюється. Наступною територіальною одиницею є урочище
-основний об’єкт польового вивчення і ландшафтного картографування. Під
урочищем розуміють морфологічну одиницю, яка є закономірно збудованою
системою динамічно і територіально зв’язаних фацій, розповсюджених на
будь-якій мезоформі рельєфу.

На основі аналізу ландшафтних комплексів виконується
еколого-ландшафтне зонування території сільської ради.
Еколого-ландшафтне зонування ґрунтується на генетичному принципі, тобто
тут враховано походження морфологічних частин ландшафту, і воно доповнює
недостаючу ланку в системі покомпонентних і галузевих розділень
території – ранжування земель за здатністю створювати для рослин
сприятливі умови проростання. Відповідно до наукових розробок Інституту
землеустрою УААН пропонується на карті агровиробничих груп ґрунтів
виділити такі еколого-ландшафтні зони:

I – широких вододільних плато і стародавніх терас (без вираженої
западиності), (ухили 0 -1°);

II – рівнин (переважно терасових) з рясними западинами, (ухили 0 — 1°);

III – вузьких ерозійно небезпечних плато та привододільних схилів,
(ухили О-1°);

IV- моренно-зандрових рівнин,(ухили 0 – 1° );

V – днищ балок, (ухили 0 – 1°);

VI – заплав високого рівня, (ухили 0 -1°);

VII – заплав середнього і високого рівня, (ухили 0- 1°);

VIII-1 – односкатних схилів простої форми, (ухили 1-2°);

VIII-2 – односкатних схилів простої форми, (ухили 2 – 3 °);

IX – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 1 – 3°);

X – односкатних схилів простої форми, (ухили 3-5°);

XI – схилів складної форми з улоговинам й, (ухили 3 – 5 °);

XII – односкатних схилів простої форми, (ухил и 5 – 7 °);

XIII – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 5 – 7°);

XIV – односкатних схилів простої форми з улоговинами, (ухили 7-10°);

XV – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 7-10 );

XVI – схилів різної форми, (ухили 10-12°);

XVII – схилів різної форми, (ухили більше 12° ).

У подальшому на основі виділених еколого-ландшафтних зон проводиться
формування різних видів землекористування. Запропоноване зонування
території дасть можливість в погодженні з еколого-ландшафтними
територіальними структурними одиницями провести розміщення окремих
категорій земель і фондів. Це здійснюється віднесенням їх до трьох груп
земель, які визначають існування основних функціональних типів сучасного
навколишнього середовища: агроландшафтного, середовищестабілізуючого та
селітебного. Рекомендується до агроландшафтної групи земель віднести І,
II, IV, VIII-1, VIII-2, IX, X еколого-ландшафтні зони, а до середовище
стабілізуючої -Ш, V, VI, VII. Селітебну та середо-вищестабілізуючу групи
земель можна формувати з XI, XII, XIII, XIV, XV, XVI, XVII
еколого-ландшафтних зон.

Розробка схеми еколого-ландшафтного зонування території сільської
ради дозволить “вписати” сформовані групи земель в ландшафт території,
чим досягається гармонійна єдність між технічною й еколого-ландшафтною
функціями сучасного землевпорядкування.

Відповідно до наукових розробок співвідношення між цими групами
земель для рівнинної частини України прийнято, відповідно, як 45 – 50,
30-35, 15-20 %. Для гірських територій площа земель другої групи
збільшується до 50 -60 % і відповідно зменшується площа земель першої
групи до 15-20 %. В значній мірі наведені цифри коригуються специфікою
ландшафтно-екологічної структури і соціально-економічних умов
конкретного регіону.

Першу групу земель (агроландшафтну) складають землі
сільськогосподарського призначення. При здійснені сільськогосподарської
діяльності, використання землі як найдорожчого засобу
сільськогосподарського виробництва потрібно розглядати з ринкових
позицій, в поєднанні інтересів рослинництва і тваринництва. Товарне
аграрне виробництво має бути розміщене головним чином на родючих,
високопродуктивних та екологічно стійких земельних угіддях, а показники
сільськогосподарської освоєності та розораності доведені до екологічних
нормативів. З цією метою на землях сільськогосподарського призначення
виділяють три категорії земель за їх придатністю для вирощування різних
сільськогосподарських культур. Перша категорія це орнопридатні землі,
друга землі, придатні для багаторічних насаджень і третя – землі
лукопасовищного використання.

Стратегічним напрямком використання земель сільськогосподарського
призначення є їх екологічна оптимізація. Це перш за все встановлення
екологічно доцільних і економічно вигідних співвідношень між різними
видами сільськогосподарських угідь.

В основу екологічної оптимізації покладено як пропозиції В.В.
Докучаева, так і сучасні наукові засади вітчизняних вчених, які
запропонували включати до числа найважливіших заходів з регулювання
екологічного балансу розробку норм, що визначають відносні площі луків,
ріллі, лісу та вод. Погляди на цю проблему об’єднує лише одне – визнання
необхідності зменшення сільськогосподарської освоєності і, перш за все,
розораності земельного фонду, але в кількісному відношенні різні автори
пропонують своє, досить відмінне одне від іншого її бачення, яке до того
ж не зовсім враховує структуру ґрунтового покриву країни і передусім в
регіональному аспекті. Відомо, що екологічна стійкість агроландшафту
безпосередньо залежить від того, скільки в ньому збережено природних
фітоценозів. Отже поліпшення екологічної ситуації вбачається в зниженні
питомої ваги орних земель і, відповідно, збільшенні площі кормових
угідь, лісових насаджень, тобто еколого-стабілізуючих угідь, екосистеми
яких функціонують за природними аналогами при мінімізованому
антропогенному впливі.

Одним із таких заходів є консервація деградованих та
малопродуктивних орних земель. В Інституті землеустрою УААН розроблено
підходи щодо визначення орних земель з деградованими і малородючими
грунтами. У першу чергу консервації підлягають орні землі, грунти яких
знаходяться у кризовому та катастрофічному стані. Суть її полягає у
створенні умов для відновлення родючості деградованих грунтів та захисту
їх від негативних процесів. Однак до питання консервації
деградованих і малопродуктивних орних земель необхідно підходити творчо.
Потрібне системне проектування, а не вилучення всіх ареалів деградованих
ґрунтів, в результаті чого просторова картина придатних земель буде мати
надзвичайно мозаїчний характер. Тим більше, що з часом на цю територію
нам прийдеться розробляти і робочі проекти.

Орні землі, які не мають ознак деградованості і малородючості, але
з ряду причин (головним чином економічних) не можуть оброблятися, не
потребують консервації, а переводяться у перелоги.

З огляду на екологічну доцільність, необхідно виконати оптимізацію
структури грунтового покриву лукопасовищних угідь. Традиційно
лукопасовищні угіддя приурочені до менш родючих, відносно ріллі,
ґрунтів, які мають певні обмеження по використанню під польові культури,
але цілком придатні для вирощування трав. Це, перш за все, ґрунти
гідроморфного ряду: чорноземно-лучні, лучні, каштаново-лучні, дернові
глеюваті і глейові, болотні (з більш-менш природно сприятливим або
відрегульованим водно-повітряним режимом). Використовуються вони більш
за все під сіножатями. Разом з тим, значні площі таких ґрунтів
знаходяться під пасовищами, що в багатьох випадках призводить до
негативних екологічних наслідків. Випасання худоби у весняно-осінній
період, коли ґрунти перезволожені, обумовлює виникнення худобобійних
купин, витіснення і заміщення в фітоценозах цих гідроморфних екосистем
корисних видів на бур’янисту з поганими кормовими властивостями або
отруйну рослинність. В кінцевому підсумку такі екосистеми при надмірному
пасовищному навантаженні можуть бути повністю зруйновані.

Негативні екологічні наслідки спостерігаються і при
нерегульованому випасанні на засолених ґрунтах. При цьому підсилюється
ступінь засолення, що супроводжується небажаними змінами в рослинних
угрупуваннях як в екологічному, так і в чисто практичному (кормовому)
відношенні.

Під пасовищами також знаходяться ґрунти ксероморфних умов
залягання, які до того ж характеризуються не досить сприятливими
властивостями едафічного середовища (кам’янисті, сильнощебенюваті,
легкого механічного складу тощо). Такі ґрунти доречно вивести на
регенерацію, тобто для відновлення аборигенних флори і фауни. На цих
ґрунтах, де не росте ані трава, ані дерева, можна використовувати як
своєрідні екологічні ніші, резервати для флори і фауни.

Реалізація запропонованих заходів по консервації деградованих і
малородючих ґрунтів орних земель та трансформації лукопасовищних угідь
дозволяє отримати у першому наближенні оптимізовану структуру земельного
фонду сільської ради. Збагачення агроландшафту природними екосистемами
сприятиме збільшенню його біорізноманіття, підвищенню стійкості, опору
деградаційним процесам та дозволить значно покращити екологічну
ситуацію.

В подальшому орнопридатні землі за інтенсивністю використання
розділяються на три еколого-технологічні групи (ЕТГ). Такий поділ
покладено в основу КМОТ, а саме диференційоване використання земельних
ресурсів, біокліматичного потенціалу, ґрунтово-ландшафтних факторів,
перехід від прямокутної організації території до контурної, до
оптимізації співвідношення в сівозмінах просапних культур і суцільного
посіву залежно від потенційної небезпеки прояву ерозійних процесів,
інтенсивного і біологічного землеробства, пріоритету ґрунтозахисного
вологозберігаючого обробітку ґрунту над оранкою.

Землі І еколого-технологічної групи складають повно-профільні та
слабодеградовані ґрунти на плато та схилах до 3° які при необхідності
використовуються для розміщення зернопросапних сівозмін і вирощування
культур за інтенсивними технологіями.

Землі II еколого-технологічної групи – схили 3-5° зі слабо та
середньодеградованими ґрунтами, які використовуються із застосуванням
біологічних принципів землеробства для вирощування культур суцільного
посіву і багаторічних трав, тобто зерно-трав’яних або трав’яно-зернових
сівозмін.

Землі III еколого-технологічної групи складають схили крутістю
більше 5° їх залужують бобово-злаковими травосумішками.

Багаторічні плодові насадження та природні кормові угіддя також
поділяють за інтенсивністю і характером використання на три
еколого-технологічні групи. До І ЕТГ відносяться багаторічні насадження
на схилах до 5 ° в межах якої насадження розміщують прямолінійно або
прямолінійними відрізками; до II ЕТГ на схилах 5-10°, де проводять
контурне розміщення насаджень паралельно горизонталями; до III ЕТГ –
схили 10 ° які, як правило, терасують під насадження.

В складі природних кормових угідь до І ЕТГ відносять ділянки на
схилах до 7° які інтенсивно використовуються і підлягають докорінному
поліпшенню, до II ЕТГ – схили з ухилом 7-18 ° обмеженого смугового
використання із забороною випасання худоби; до III ЕТГ – схили з ухилом
18-25° вкрай обмеженого використання із поверхневим поліпшенням або з
трансформацією в лісові насадження.

Другу групу земель (середовище-стабілізуючу) представляють землі
лісового та водного фонду, природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення.

Основним принципом сучасного відношення до охорони природи є
перехід від еталонного підходу виділення тільки заповідних територій до
принципу підтримання екологічного балансу території, на основі
системного проектування мережі таких територій, тобто при створенні
системи природних територій, що особливо охороняються. Мережа природних
територій, що особливо охороняються, являє собою деяку сукупність
організаційних форм (заповідник, національний парк, заказник тощо) та їх
категорій (природні, природно-історичні, ландшафтні, геологічні тощо).
Вона характеризується функціональною цілісністю і в цьому полягає її
відмінність від екологічної мережі. Здійснення головного критерію
-функціональної цілісності системи природних територій зводиться до
зв’язування в єдине ціле розрізнених територій, що є дуже складним
завданням.

Потрібно формувати таку структуру ландшафту, при якій природні
угіддя проникали б в масиви орних земель не просто як окремі
відгалуження, а функціонували б як цілісні мережі, усі ланки яких
сполучені між собою. Саме за цієї умови благотворний вплив природних і
квазіприродних угідь буде повсюдним.

Третю групу земель (селітебну) представляють землі житлової та
громадської забудови, землі промисловості, транспорту, зв’язку,
енергетики, оборони та іншого призначення. Ці землі використовуються в
основному для розташування об’єктів народного господарства.
Несільськогосподарське землекористування на сьогодні є нераціональним і
витратним. Оптимізація використання забудованих та інших
несільськогосподарських земель має здебільшого господарський характер.

В розділі 5.3.3 мною розробляються заходи з охорони земель – як
основи підвищення їх екологічної та економічної ефективності
використання. В значній мірі ці питання традиційні. Перш за все
акцентується увага на захист земель від найнебезпечніших деградаційних
процесів: ерозії (площинної та лінійної), дефляції., заболочування,
підтоплення тощо. Обґрунтовуються проектні рішення щодо мінімізації
розвитку деградаційних процесів. Обґрунтовується необхідність формування
обмежень щодо використання земель та земельних сервітутів.

Таким чином, в результаті розробки проекту буде сформовано
еколого-ландшафтний каркас території сільської ради та науково
обґрунтовано види землекористувань, як за природним потенціалом, так і
за цільовим призначенням.

В подальшому ці розробки повинні стати основою для формування
територій новостворених та удосконалення існуючих землекористувань, а
також для складання робочих проектів щодо створення захисних
лісонасаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд,
меліоративних систем, суцільного залуження та іншої документації.

розділ 4. ПІДГОТОВЧІ РОБОТИ

4.1 Аналіз та коригування планово-картографічних матеріалів

Коригування планово-картографічних матеріалів території
Вікторівської сільської ради проводиться з метою подальшої розробки на
його основі як проектів землеустрою з ґрунтозахисною
контурно-меліоративною організацією території та розміщення земельних
паїв так і іншої проектно-технічної документації пов’язаною з
землеустроєм та посвідченням права власності та права користування
землею всім землевласникам і землекористувачам на території ради.

Роботи по коригуванню планово-картографічного матеріалу
здійснюються з дотриманням вимог технічних вказівок з цього питання на
інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000
та 1:500 видавництва 1998 року.

В ході підготовчих робіт збиралисяся і вивчаються такі матеріали:

технічна документація по встановленню меж сільської ради та населених
пунктів;

технічна документація по коригуванню меж адміністративно-територіальних
утворень області;

технічна документація по коригуванню планового матеріалу минулих років;

наявні матеріали аерофотозйомки М 1:10000, 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500
та наземних зйомок цих же масштабів;

наявна технічна документація по інвентаризації земель та складанню
державних актів на право власності і користування землею;

проекти відведення земель;

проекти зміни меж населених пунктів;

технічна документація по інвентаризації еродованих і деградованих орних
земель;

технічна документація по коригуванню схем поділу земель колективної
власності на земельні частки (паї);

довідка райземвідділу про землевласників і землекористувачів на
території ради.

На плановий матеріал, що коригується із іншої розробленої технічної
документації нанесено межі землеволодінь і землекористувань юридичних
фізичних осіб, населених пунктів, земель запасу і резервного фонду та
інше.

В ході польових робіт по коригуванню планово-картографічного
матеріалу території Вікторівської сільської ради поряд з іншими вимогами
технічних вказівок проводяться в разі відсутності документації по
коригуванню меж адміністративно-територіальних утворень області і
узгодження меж території ради, а також населених пунктів та
землеволодінь і землекористувань юридичних і фізичних осіб.

З метою складання плану території ради на магнітних носіях та
можливості його подальшого використання для розробки проекту розміщення
земельних паїв, плану по господарського устрою населених пунктів та
технічної документації по складанню державних актів на право власності і
користування землею за допомогою GPS-спостережень.

За матеріалами польових вимірів розроблено на магнітних і паперових
носіях план території ради по якому поряд з іншими вимогами технічних
вказівок показується:

межі ради, населених пунктів, кварталів, землеволодінь і
землекористувань ( за виключенням присадибних та інших ділянок громадян
в межах населених пунктів);

межі земель спільної часткової власності, земель запасу та резервного
фонду;

інженерні комунікації та межі їх охоронних зон;

місця розміщення межових знаків довгострокового зберігання.

За даними вирахування площ по території Вікторівської сільської
ради складено поконтурну і зведену експлікацію земель в розмірі
землевласників і землекористувачів, категорій земель (таблиця 4.1.1),
видів угідь (таблиця 4.4.2) та форм власності (таблиця 4.4.3).

Таблиця 4.1.1

Склад і структура земель за цільовим призначенням

Категорії земель

Площа, га

1. Землі сільськогосподарського призначення 1501,27

2.Землі житлової та громадської забудови 74,63

3. Землі природно-заповідного та іншого призначення –

4. Землі оздоровчого призначення –

5. Землі рекреаційного призначення –

6. Землі історико –культурного призначення –

7. Землі лісового фонду 906,4

8. Землі водного фонду 42,3

9. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та
іншого призначення 8,56

10. Землі запасу 13,44

Всього, га 2546,6

Отже, як видно з таблиці 4.1.1 землі сільськогосподарського
призначення займають площу 1501.27 га. Землі житлової та громадської
забудови на території Вікторівської сільської займають 74.63 га. Земель
природо-заповідного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного
призначення на території сільської ради немає. До земель лісового фонду
віднесено 906.4 га землі. Землі водного фонду займають 42.3 га площі
сільської ради.

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого
призначення займають площу 8,56 га , землі запасу становлять 13.44 га.

Таблиця 4.1.2

Склад і структура угідь об’єкту

Угіддя Площа

га %

Сільськогосподарські угіддя

з них:

Рілля 1087,44 42,7

Багаторічні насадження 21,27 0,83

Сіножаті 12,40 0,49

Пасовища 330,22 12,97

Перелоги – –

Всього с/г угідь 1451,34 56,99

С/г землі під господарськими будівлями, дворами 19,33 0,76

Лісовкриті землі 865,7 33,99

Чагарники 40,7 1,60

Під водою 42,3 1,66

Болота – –

Під дорогами 30,6 1,20

Забудовані землі 74,63 2,93

Інші землі 22,01 0,86

Разом по об’єкту

2546,6

100

Згідно форми 6-зем станом на 01.01.2007 року ( додаток 1), яка дає
характеристику земель по угіддям, землі на території сільської ради
діляться на сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

Як видно з таблиці 4.1.2 всього сільськогосподарських угідь на
території Вікторівської сільської ради 1451.34 га. З них під ріллею
знаходиться 1087.44 га землі, під багаторічними насадженнями – 21.27 га,
сіножаті займають площу 12.40 га, пасовища – 330.22 га. Перелогів на
території Вікторівської сільської ради немає. Лісовкриті землі
становлять площу 865.7 га, землі під чагарниками займають площу 40.7 га.
Землі під водою становлять площу 42.3 га, боліт немає. На території
сільської ради під дороги відведено 30.6 га землі, забудованих земель
74.63 га. До земель під господарськими будівлями та дворами віднесено
19.33 га

Таблиця 4.1.3

Склад земель за формами власності

Форми

власності Всього

земель З них

у тому числі с/г угідь

всього ріллі

1 2 3 4

Державна

1526,79 477,01 135,02

Приватна

1005,27 974,32 952,42

Колективна

14,54 – –

Всього по с/р

2546,6

1021,33

1087,44

Згідно форми 2-зем ( додаток 2) станом на 01.01.2007 рік по
Вікторівській сільській раді до державної власності відносяться землі
площею 1526.79 га, з них рілля займає площу 135.02 га. Землі приватної
власності займають площу 1005.27 га земель сільської ради, з них під
ріллею знаходиться 952.42 га землі. На території Вікторівської
сільської ради є товариство з обмеженою відповідальністю “МІГС” , якому
надано 14.54 га землі. Це сільськогосподарські землі, які зайняті під
господарськими будівлями та дворами і вони віднесені до колективної
власності.

До складу технічної документації додатково включаються матеріали
узгодження меж між землевласниками і землекористувачами та в разі
відсутності меж території ради.

До складу технічної документації входить технічний звіт по
коригуванню планово-картографічних матеріалів території сільської ради
та план території ради на паперових і магнітних носіях. Вказані
матеріали виготовляються в трьох примірниках. Один з них видається
сільській раді, другий районному відділу земельних ресурсів, а третій
зберігається в архіві виконавця робіт.

Дана технічна документація підлягає проведенню державної
землевпорядної експертизи.

4.2 Аналіз та корегування матеріалів крупномасштабного обстеження
ґрунтів

Для подальшого проектування заходів по охороні земель, визначенню
якості і грошової оцінки земельних ділянок, впровадження агротехнічних
протиерозійних заходів, проведення хімічних меліорацій проводяться
роботи по корегуванню матеріалів крупномасштабного обстеження ґрунтів.

Роботи виконуються у відповідності з “Методикой крупномасштабного
обследования почв в колхозах и совхозах Украинской ССР” (віщання
1958р.). “Техническими указаниями по корректировке материалов
крупномасштабного обследования почв колхозов и совхозов Украинской ССР”
(видання 1977р.) ти інших інструктивно-нормативних документів з цього
питання.

Підготовчі роботи включають корегування матеріалів
крупномасштабного обстеження ґрунтів території сільської ради
здійснюється на плановій основі попередньо проведеною корегування
планово-картографічних матеріалів. Поряд з цим для проведення зазначених
робіт збираються і вивчаються:

матеріали ґрунтових обстежень попередніх років;

рельєф місцевості;

картограма схилів;

технічна документація по інвентаризації еродованих і деградованих
земель:

матеріали агрохімічного обстеження.

При польових роботах корегування матеріалів крупномасштабного
обстеження ґрунтів проводиться на всій площі сільськогосподарських угідь
на території ради незалежно від форм власності і належності за
виключенням присадибних ділянок в межах населених пунктів. При
проведенні польових робіт звернуто особливу увагу на ступені
опідзоленості, оглеєності, еродованості, засолення, замислення та
наявність гідроморфних ґрунтів.

При виконанні польових робіт зразки ґрунтів відбираються з усіх
ґрунтових відмін на яких розташовані сільськогосподарські угіддя. При
цьому необхідно забезпечити співвідношення точок копання 1:4:5, де:

1 – повні розрізи;

– напів’ями;

– реєстровані приколки

Кількість повнопрофільних розрізів повинна відповідати вимогам
технічних вказівок в залежності від категорії складності об’экту. По
завершенню польових робіт складаються:

польова карта ґрунтів з попереднім номенклатурним описом ґрунтів;

польові журнали точок копанні;

зразки ґрунтів для проведення аналізів;

– відомість відбору проб.

За даними лабораторного аналізу відібраних проб ґрунтів складається
карта ґрунтів в масштабі 1:10000 на підставі якої:

а) вираховуються площі ґрунтових підмін;

б) складається поконтурна і зведена експлікація ґрунтів в розрізі
землевласників і землекористувачів та видів сільськогосподарських угідь;

в) складається картограма агровиробничих груп ґрунтів з поконтурною і
зведеною експлікаціями в розрізі землевласників і землекористувачів та
видів сільськогосподарських угідь.

В результаті виконання робіт складаються наступні матеріали технічної
документації:

– технічний звіт по корегуванню матеріалів крупномасштабного обстеження
ґрунтів;

– карта ґрунтів (масштаб 1:10000);

– картограма агровиробничих груп ґрунтів (масштаб 1:10000);

Вказані матеріали виготовляються в трьох примірниках. Один з них
видається сільській раді, другий районному відділу земельних ресурсів, а
третій зберігається в архіві виконавця робіт. Технічна документація
підлягає проведенню державної землевпорядної експертизи.

На території Вікторівської сільської ради в 2004 році було проведено
крупно масштабне обстеження ґрунтів. На дану територію розроблена карта
агровиробничих груп ґрунтів, яка застосовується тільки для службового
користування. Нижче приведено перелік агровиробничих груп ґрунтів, що
знаходились на території сільської ради та площі, які вони займали на
2004 рік (таблиця 4.2.1).

Таблиця 4.2.1

Експлікація агровиробничих груп грунтів земель, що знаходяться на
території Вікторівської сільської ради

Шифр агро-

групи Шифр

під-груп

Назва агровиробничих груп грунтів Загальна

площа,

га

18д VIII-1 Дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті середньосуглинкові
неосушені ґрунти схилів простої форми з нахилом 1-2°

100,4

18д VIII-2 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3° 34,3

18д

Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5° 13,8

18е

I Дерново-сильнопідзолисті поверхнево- глеюваті важко суглинкові
ґрунти з нахилом 0-1° 92,7

18е VIII-1 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 1-2° 360,5

18е VIII-2 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3° 68,3

18е Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5°

113,0

18е ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 39.2

18е ХIV Ті ж ґрунти схилів крутизною 7-10° 21.4

18е ХVI Ті ж ґрунти схилів крутизною більше 15° 17,7

24д Х Підзолисто-дернові поверхнево-глеюваті слабо змиті
середньосуглинкові ґрунти схилів крутизною 3-5° 18,8

24л VIII-1 Дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті слабозмиті
легко глинисті ґрунти схилів простої форми з нахилом 1-2° 96,8

24л VIII-2 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3° 190,1

24л Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5° 135,3

24л ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 12,4

25д VIII-2 Дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті середньо
змиті середньосуглинкові ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3°

129,2

25д Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5° 141,4

25д ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 13,9

25д ХIV Ті ж ґрунти схилів крутизною 7-10° 10,4

26д Х Дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті сильно змиті
середньосуглинкові ґрунти схилів крутизною 3-5°

39,6

26д ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 8,8

26д ХIV Ті ж ґрунти схилів крутизною 7-10° 5,5

28д I Дерново-середньопідзолисті та підзолисто-дернові
поверхнево-глеюваті середньо суглинкові осушені ґрунти вододільних плето
з нахилом 0-1°

15,7

Продовження таблиці 4.2.1

28д VIII-1 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 1-2° 112,7

28д VIII-2 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3° 66,6

28д Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5° 19,0

175г VII Дернові неглибокі легкосуглинкові ґрунти заплав низького і
середнього рівнів 51,7

176г VI Дернові глибокі легкосуглинкові ґрунти заплав високого рівня
17,2

176д VI Дернові глибокі глеюваті середньо суглинкові ґрунти заплав
високого рівня 51,7

176е VI Дернові глибокі важкосуглинкові ґрунти заплав високого рівня
22,0

188д VII Дернові слаборозвинені сильнокам’янисті середньо суглинкові
ґрунти заплав низького рівня 62,9

215д ХIV Дернові підзолисті розмиті ґрунти ярів та балок на схилах
крутизною 7-10°

182,3

221д Х Дернові підзолисті зруйновані із сучасними зсувами середньо
суглинкові ґрунти схилів крутизною 3-5°

10,5

221д ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 9,8

221д ХIV Ті ж ґрунти схилів крутизною 7-10° 34,5

221д ХV Ті ж ґрунти схилів крутизною 10-15° 41,0

Всього

2427,3

4.3 Аналіз проекту розміщення земельних паїв та видачі державних актів
їх власникам.

Після проведення геодезичних робіт по зніманню меж земель
сільськогосподарського призначення та визначенню площ земельних ділянок,
які будуть передаватися власникам земельних часток (паїв) в натурі
необхідно систематизувати і проаналізувати матеріали вимірювань
відповідно до існуючих, а саме:

Плани землекористування господарства в масштабах 1:10000 і 1: 25000.

Матеріали проекту впорядкування на територію господарства до передачі
земель у колективну власність.

Матеріали проекту встановлення меж сільських та селищних рад і меж
населених пунктів.

Матеріали проекту роздержавлення і приватизації земель, технічна
документація з паювання земель.

Технічна документація з видачі державного акта на право колективної
власності на землю.

?

FS

it

Ue

iiiiiiiUUiiiiiiiiiiiiiiii

yyyya$

‰eeeeUUUUUIC?????????

FL

&

&

&

&

&

a

&

e

&

&

e

o

„`„

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

v

???

I

F

J

AE

E

E

I

$

?

??

kd*

kd*

kd1

kdTH

??

\

ta

\

ta

\

&

a

Матеріали передпроектних і прогнозних розробок для підприємства, а також
тих регіональних розробок, які можуть вплинути на рішення щодо передачі
громадянам у власність сільськогосподарських угідь у розмірі земельної
частки (паю).

Матеріали ґрунтових обстежень та їх наступних коригувань.

Шкали бонітування ґрунтів орних земель, багаторічних насаджень та
природних кормових угідь.

Дані про кількість громадян, які мають право на земельну частку (пай).

На підготовчому етапі у встановленому порядку уточнюється розмір
земельної частки (паю) кожного члена колективного сільськогосподарського
підприємства. З метою розробки проекту формування землеволодінь і
землекористування виявляються бажаючі працювати на землі самостійно, а
також ті, хто має намір здавати свої земельні ділянки в оренду.

Крім того необхідно отримати інформацію стосовно громадської думки щодо
використання сільськогосподарських угідь у даний час та інші дані, які б
могли вплинути на розробку проекту формування території земельних часток
(паїв), зберегти родючість ґрунтів та запобігти їх деградації, не
допустити погіршення навколишнього середовища. Ці питання мають велике
значення, особливо, коли необхідно паювати зрошувані землі.

На стадії підготовчих робіт одержують від кожної місцевої ради уточнені
списки осіб, які мають право отримати земельну частку (пай) і державний
акт на право власності на землю.

На етапі розробки проекту організації території земельних часток (паїв)
на території Вікторівської сільської ради проведено аналіз матеріалів та
даних, отриманих на попередніх етапах, і в результаті виконання польових
геодезичних робіт на підставі цих матеріалів виконано уточнений
розрахунок площі земельної частки (паю).

На основі Проекту організації території земельних часток (паїв)
комісією Вікторівської сільської ради з земельних питань було виконано
розподіл земельних ділянок між їх власниками методом “жеребкування”.

Після того як групи сформовані, кожна група виділяє зі свого складу
особу, яка разом з представниками аналогічних груп бере участь у
визначенні черговості розподілу земельних ділянок на основі
жеребкування. Група, члени якої отримали на основі жеребкування право
першими обирати місце розташування земельних ділянок, робить це так.
Першим обирає місцерозташування земельної ділянки обраний групою
представник. Всі інші члени групи мають право обирати тільки
безпосередньо прилеглі земельні ділянки. Аналогічно обирають місця
розташування земельних ділянок громадяни, що увійшли до складу другої,
третьої і т.д. груп. Тобто, земельні ділянки розподіляються таким чином,
що групи його членів, які є членами однієї сім’ї, родичами або пов’язані
іншими зв’язками, отримують земельні ділянки в одному місці. Це дає їм
можливість спільно використовувати належні їм земельні ділянки єдиним
земельним масивом або передати їх в оренду іншій особі.

Після затвердження сільською радою проекту організації території комісія
з врегулювання земельних відносин органівовує проведення попереднього
розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на земельну
частку (пай). Для виконання цієї роботи рекомендується створити у складі
комісії з врегулювання земельних відносин підкомісію у складі 5 осіб.

Картографічною основою для такого розподілу є Проект організації
території земельних часток (паїв). На схемі показані запроектовані
земельні ділянки, їх номери, площі, розміри сторін ділянок, під’їзні
дороги. До проекту організації території додається список осіб, які
мають право на земельну частку (пай), завірений сільським головою. Таким
чином, зміст розподілу полягає в попередньому закріпленні запроектованих
земельних ділянок за особами, що мають право на земельну частку (пай) і
включені до згаданого списку.

Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах
обчислюється за формулою:

, (4.3.1)

де: Рз – розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових
гектарах;

Сго – середня грошова оцінка одного гектара
сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність
підприємству (у гривнях).

За результатами розподілу розроблено Схему виділення земельних часток
(паїв) у натурі. Проектування ділянок здійснювалось з використанням
програмного комплексу. Площу земельних ділянок кожного власника
сертифікату в фізичних гектарах та визначалась по принципу
підсумовування умовних кадастрових гектарів розділених на бонітет тих
агрогруп на яких розміщена дана ділянка за формулою:

; (4.3.2)

Рф.г- площа земельної ділянки в фізичних гектарах;

Ру.г.і– площа в умовних кадастрових гектарах і-тої агрогрупи;

Бі – бал бонітету даної і-тої агрогрупи;

n – кількість агрогруп на яких розміщена ділянка.

Таким чином забезпечується висока точність розрахунків та повна
відповідність до існуючої нормативної бази в Україні.

Матеріали розрахунків вартості і розміру земельної частки (паю) в
умовних, кадастрових гектарах перевіряються районним (міським) відділом
земельних ресурсів.

Розрахунки вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних
кадастрових гектарах подаються на затвердження до районної державної
адміністрації.

Роботи, які землевпорядні організації мають виконати на
останньому етапі:

отримати рішення сільської ради про схвалення проекту організації
території земельних часток (паїв);

передати в натурі (на місцевості) земельні ділянки їх власникам і
оформити акти встановленої форми про передачу та прийом земельних
ділянок у натурі;

подати всю необхідну документацію районним відділам та обласним
управлінням земельних ресурсів і отримати дозвіл на складання державних
актів;

отримати бланки державних актів в районному відділі земельних ресурсів;

скласти державні акти та передати їх у районний відділ земельних
ресурсів для подальшого оформлення, реєстрації і передачі в місцеву раду
для вручення власникам землі;

гарантувати, що місцева рада вручить принаймні 90% виготовлених
державних актів законним власникам землі;

Результати затверджено загальними зборами пайовиків. Схему
виділення земельних часток (паїв) у натурі затверджено рішенням
Вікторівської сільської ради.

Отже, право власності на землю і право постійного користування
землею посвідчується державним актом:

– на право власності на земельну ділянку;

– на право постійного користування земельною ділянкою.

Форми державного акта на право власності на земельну ділянку
та державного акта на право постійного користування земельною
ділянкою, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2
квітня 2002 року № 449 . (Пункт 1.2 в редакції Наказу Державного
комітету України по земельних ресурсах № 174 від 02.07.2003). Якщо
земельна ділянка, що передається у власність або надається у
постійне користування, розташована на території кількох
адміністративно-територіальних одиниць, то державний акт на право
власності на земельну ділянку і на право постійного користування
земельною ділянкою видається окремо на кожну частину ділянки,
розташовану на території відповідної адміністративно-територіальні
одиниці. (Пункт 1.8 із змінами, внесеними згідно з Наказами
Держкомзему № 27 від 29.02.2000, № 322 від 29.12.2003)

Державні акти на право власності на земельну ділянку, на право
постійного користування земельною ділянкою видаються структурними
підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі
України.

Державна реєстрація державних актів на право власності на
земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою,
договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами
Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

На території Вікторівської сільської ради площа земель, які
підлягають поділу на земельні частки (паї) становить 525,53 га.
Кількість осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю)-
619 осіб. Відомість площ контурів (наділів), що підлягають поділу на
земельні частки(паї) на території Вікторівської сільської ради приведено
в таблиці 4.3.1. Баланс земельних угідь по матеріалах інвентаризації
наведено в таблиці 4.3.2

На даний час на території Вікторівської сільської ради видано
тільки 23 Державні акти, тобто тільки 23 особи оформили документи на
право власності на земельну частку (пай). 336 людей користуються
земельними частками (паями) без оформлення на них Державних актів.

Розділ 5. РОЗРОБКА ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОЕКТУ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

5.1 Створення планової основи

Згідно з Основними положеннями створення Державної геодезичної
мережі України, затвердженими Кабінетом Міністрів України від 8 червня
1998р. № 844, Державна планова геодезична мережа (ДГМ) створюється у
вигляді астрономо-геодезичної мережі 1-го класу, геодезичної мережі 2-го
класу, геодезичної мережі згущення, геодезичних мереж спеціального
призначення та висотних геодезичних мереж 1-го, 2-го, 3-го і 4-го
класів.

Астрономо-геодезична мережа 1-го класу (АГМ-1) будується у вигляді
однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з
системи рівномірно розміщених геодезичних пунктів, віддалених один від
одного на 50-150 кілометрів.

АГМ-1 є геодезичною основою для побудови нових геодезичних мереж і
забезпечення подальшого підвищення точності існуючої ДГМ з використанням
методів супутникової геодезії.

Частина пунктів АГМ-1 являє собою постійно діючі GРS спостережень та
астрономо-геодезичні обсерваторії, на яких виконується комплекс
супутникових астрономо-геодезичних, гравіметричних та геофізичних
спостережень, що забезпечують безперервне відтворення загальної
геодезичної системи координат та редукування результатів спостережень і
координатних визначень на єдину епоху з урахуванням релятивістських
ефектів, припливних та інших рухів земної кори.

Решта пунктів АГМ-1 – це фундаментальне закріплені на місцевості
пункти, положення яких періодично визначається в рамках довгострокової
програми функціонування ДГМ.

Система координат, яка задається пунктами АГМ-1, узгоджується на
адекватному рівні точності з фундаментальними астрономічними (небесними)
системами координат і надійно зв’язана з аналогічними пунктами різних
держав у рамках узгодження наукових проектів міжнародного
співробітництва.

Кожний пункт АГМ-1 повинен бути зв’язаний ОР8-вимірюваннями не менш
як з трьома суміжними пунктами мережі.

Пункти АГМ-1 повинні бути вставлені в мережу високоточного
нівелювання, що дозволяє визначити перевищення нормальних висот між
суміжними ланками АГМ-1 з середньоквадратичними помилками не більше 0,05
метра.

На кожному пункті АГМ-1 виконуються і періодично повторюються
визначення відхилень вискових ліній з середньоквадратичною помилкою
0,5″.

Кількість пунктів АГМ-1 та їх розташування визначається програмою
побудови ДГМ.

Геодезична мережа 2-го класу будується у вигляді однорідної за
точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з рівномірно
розміщених геодезичних пунктів існуючої геодезичної мережі 1-го та 2-го
класів, побудований згідно з вимогами Основних положень про державну
геодезичну мережу.

Геодезична мережа 2-го класу є вихідною геодезичною основою для
побудові геодезичної мережі згущення 3-го класу та геодезичних мереж
спеціального призначення з використанням методів супутникової геодезії
та традиційних геодезичних методів.

Нові пункти геодезичної мережі 2-го класу розміщуються на відстані
8-12 км один від одного, а на території міських населених пунктів,
великих промислових об’єктів – 5-8 км, їх положення визначається, як
правило, відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними
геодезичними методами (тріангуляції, трилатерації, полігонометрії), які
забезпечують точність визначення взаємного положення пунктів з
середньоквадратичними помилками величиною 0,03-0,05 метра при середній
довжині сторін 10 кілометрів.

За вихідні пункти для визначення координат пунктів геодезичної
мережі 2-го класу приймаються пункти АГМ-1. Група нових пунктів
геодезичної мережі 2-го класу, що визначаються, повинна мати зв’язок не
менш ніж з трьома пунктами АГМ-1.

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 2-го класу наведено в
таблиці 5.1.1

Таблиця 5.1.1

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 2-го класу

Параметри мережі Метод побудови

GPS тріангу-ляція полігоно-

метрія трилате-

рація

Периметр полігона, км

150-180

Найбільша довжина ходу, км

60

Довжина сторони, км

найбільша

найменша

20

5

20

7

12

5

12

5

Кількість сторін у ході не більше 6

6

Продовження таблиці 5.1.1

Середньоквадратична помилка взаємного

положення пунктів, м

0,03-0,05

0,03-0,05

0,03-0,05

0,03-0,05

Середньоквадратична помилка вимірювання

кутів не більше, сек.

1”,0

1”,0

Найбільша нев’язка трикутника

4”,0

Кутова нев’язка ходу, сек.

2?n

Відносна помилка вимірювання сторони (базису) не менше, m2/s 1:300000
1:300000 1:300000 1:300000

Середньоквадратична помилка вимірювання сторони не більше, м 0,03 0,03
0,03 0,03

На всіх нових пунктах геодезичної мережі 2-го класу встановлюються
по два орієнтирні пункти (ОРП) з підземними центрами на відстані від 500
до 1000 м ( на забудованій та закритій місцевості не менше 250 м)
обов’язково із забезпеченням видимості ( земля – земля) між пунктом
мережі і орієнтирним пунктом. Середньоквадратична помилка визначення
відстані між орієнтирним пунктом і пунктом мережі не повинна
перевищувати 0,05 метра. Середньоквадратичні помилки визначення
дирекційних напрямків на орієнтирні пункти не повинні перевищувати 5″.

Геодезична мережа згущення 3-го класу – будується з метою
збільшення кількості пунктів до щільності, яка забезпечує створення
знімальної основи великомасштабних топографічних та кадастрових зйомок.
Вона включав геодезичні мережі згущення 3-го та 4-го класів, які
побудовані згідно з вимогами Основних положень про державну геодезичну
мережу СРСР 1954-1961 років, та нові мережі згущення, що визначаються
згідно з вимогами цих Основних положень.

Нові пункти геодезичної мережі згущення 3-го класу визначаються
відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними
геодезичними методами: полігонометрії, тріангуляції та трилатерації. При
цьому середньоквадратична помилка визначення взаємного положення пунктів
в плані повинна бути не більше 0,05 метра.

Вихідними пунктами для побудови геодезичної мережі згущення 3-го
класу служать пункти астрономо-геодезичної мережі 1-го класу і
геодезичної мережі 2-го класу.

У геодезичній мережі згущення 3-го класу за можливістю повинна
забезпечуватись видимість (земля-земля) між суміжними пунктами мережі, а
в разі її відсутності на пункті закладається два ОРП згідно з вимогами
цих Основних положень.

Під час визначення пунктів геодезичної мережі згущення 3-го класу
методом полігонометрії прокладаються поодинокі ходи або з вузловими
точками, які опираються на пункти більш високого класу.

Якщо відстань між пунктами, що належать до різних ходів, менше 2
км, здійснюється взаємний зв’язок таких ходів.

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 3-го класу наведено в
таблиці 5.1.2

Таблиця 5.1.2

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 3-го класу

Параметри мережі Методи побудови

GPS тріангу-ляція полігоно-

метрія трилате-

рація

Периметр полігона, км

70-90

Найбільша довжина ходу, км

30

Довжина сторони, км

найбільша

найменша

10

2

8

5

8

2

8

2

Кількість сторін у ході не більше 6

6

Середньоквадратична помилка взаємного

положення пунктів, м 0,05 0,05 0,05 0,05

Середньоквадратична помилка вимірювання

кутів не більше, сек.

1”,5

1”,5

Найбільша нев’язка трикутника

6”,0

Кутова нев’язка ходу, сек.

3”?n

Відносна помилка вимірювання сторони (базису) не менше, m2/s 1:200000
1:200000 1:200000 1:200000

Середньоквадратична помилка вимірювання сторони не більше, м

0,04 0,04

5.1.1 Опорна геодезична мережа

GPS – глобальна навігаційна система, базується на сузір’ї із 24
супутників, які облітають по орбіті землю. GPS – супутникова система
визначення місцеположення, яка працює під контролем Міністерства Оборони
США (МО). Система позволяє цілодобово і при будь-яких погодніх умовах
одержувати інформацію про час і визначати координати об’єктів в
будь-якій точці Земної кулі.

Супутники безперервно випромінюють сигнали, які приймачі
використовують для рішення задач позиціонування і навігації. Точність
визначення координат лежить в діапазоні від 100 метрів до декількох
міліметрів в залежності від приладів, що використовуються, і методів
знімання.

Проектування GPS-мережі для організації земель на території
Вікторівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської
області має такі особливості, що пункти GPS-мережі слід вибирати в
точках, до яких є легкий під’їзд та відкритий небосхил. Крім цього
поблизу пунктів не повинно бути металевих об’єктів, які б спотворювали
сигнали супутників та джерел радіовипромінювання. В проектуванні мереж
не потрібно враховувати взаємної видимості між пунктами.

До переваг GPS-мереж можна віднести:

точність GPS-вимірів мало залежить від погодних умов (дощу, снігу,
високої чи низької температури, а також вологості);

GPS дозволяє значно скоротити терміни проведення робіт порівняно з
традиційними методами;

GPS дозволяє визначити результати в єдиній світовій системі координат
WGS-84;

GPS-результати представляються в цифровій формі і можуть бути легко
трансформовані в картографічні чи географічні інформаційні (ГІС)
системи.

Для визначення положення геодезичних пунктів застосовують два
основних типи GPS-мережі:

радіальний;

тип замкнутої геометричної мережі.

При радіальному типі мережі один приймач установлюють на вихідному
пункті і виконують вимірювання векторів (баз) від цього пункту до
приймачів, установлених на інших пунктах. Тип мережі у вигляді замкнутої
геометричної фігури полягає у послідовному спостереженні суміжних
пунктів і переході від одного пункту до іншого по замкнутій кривій.

GPS-мережа має відповідати таким таким основним вимогам:

мережа повинна складатися із замкнутих петель або інших замкнутих
геометричних фігур;

повинна бути здійснена прив’язка мережі не менш, як до трьох пунктів
державної геодезичної мережі, на яких обов’язково виконуються
GPS-спостереження.

GPS-мережа повинна бути прив’язана не менше, ніж до чотирьох
нівелірних знаків з використанням безпосередніх методів прив’язки.

В даному випадку використовувався тип замкнутої геометричної
мережі.

Вихідними пунктами є пункти державної геодезичної мережі 3-го класу
–Відлак, Ютрена, Боднарів. Потрібно запроектувати і визначити один пункт
4-го класу База Комарів. Цей пункт визначаєм за допомогою GPS-приймачів.
Пункт База Комарів на місцевості закріплюють знаком У15. Послідовність,
за якою спостерігались пункти, розписано в таблиці 5.1.1.1.

Таблиця 5.1.1.1

План спостережень пунктів

Перший приймач Другий приймач

База Комарів

База Комарів

База Комарів

Боднарів

Боднарів

Ютрена

Відлак

Ютрена

Боднарів

Відлак

Ютрена

Відлак

Державні мережі створюються класичною статичною технологією з
тривалістю сесії залежно від кількості супутників, сигнали яких
приймаються, та довжини базису. Сесія – це проміжок часу, коли
спостереження одних і тих же супутників виконується з двох чи більше
пунктів. Тривалість сесії залежить від точності, з якою ми хочемо
отримати координати невідомих пунктів. Прийнятним для початку першої
сесії є момент, коли чотири, або більше супутників мають кути місця
більші ніж 15-200, а останнє спостереження цієї сесії взагалі
закінчиться тоді, коли четвертий супутник опуститься нижче 15-200. Існує
чотири фактори, які визначають тривалість певних спостережень:

довжина бази;

кількість видимих супутників (впливає на геометрію);

відносне розташування супутників та його зміна;

SNR сигналу, прийнятого із супутника.

Проблеми виникають тоді, коли один із супутинків стає невидимим
через перешкоду під час геодезичної зйомки, а чотири супутники, що
залишаються дають велике значення GDOP. Ця проблема розв’язується шляхом
переводу рухомого приймача в стаціонарний стан, аж поки знову не
з’явиться можливість спостереження за п’ятим супутником.

Геодезичні роботи

На цьому етапі виконавець підготовчих робіт та виконавець
геодезичних робіт разом здійснюють обстеження на місцевості, в ході яких
перевіряється достовірність, повнота та придатність для використання
документів і матеріалів, отриманих на етапі підготовки, стосовно
існуючого землекористування, уточнюються межі земельних масивів, які
підлягають поділу на земельні частки (паї), що будуть трансформовані в
земельні ділянки. Перевіряються наявність та технічний стан існуючих
пунктів державної геодезичної мережі, а також визначають оптимальне
розташування пунктів знімальної геодезичної мережі (мережа GPS). В
рекогностуванні пунктів для мережі GPS є свої особливості і вимоги.
Пункт потрібно вибирати так, щоб спостереженням не заважали дерева,
будинки, щоб був доступ до пунктів GPS-мережі. На кожний пункт
складається рекогностувальна картка. Місце розташування пункту
прив’язується до місцевих предметів. Одночасно визначаються місця, де
будуть встановлені постійні межові знаки з прив’язкою до пунктів
державної геодезичної мережі. Ці місця вибирають з таким розрахунком,
щоб встановлені знаки могли зберегтися протягом багатьох років та
відповідали вимогам щодо виконання польових землевпорядних робіт.

Встановлення кожного межового знака супроводжується оформленням
карточки закладки межового знака (абрису, кроків) з зазначенням не менше
трьох лінійних прив’язок до чітких контурів місцевості з точністю 0,1 м
або до не чітких контурів з точністю до 1 м.

Кількість пунктів, закріплених постійними межовими знаками, повинна
бути достатньою для виконання на їх основі робіт з винесення в натуру
меж будь-якої земельної ділянки згідно зі схемою поділу земель на
земельні частки (паї). При цьому кількість таких знаків повинна
становити не менше 4 на 100 га земель.

Межові знаки довжиною не менше одного метра, виготовленні з бетону
або металу, заглиблюються на 0,7 – 0,8 метра в землю і окопуються
канавою з курганом у центрі діаметром 2 – 2,5 метра.

Польові геодезичні роботи включають в себе:

встановлення постійних межових знаків;

створення геодезичної мережі згущення (геодезичні виміри);

координуванні всіх кутів повороту меж земельних масивів, що підлягають
паюванню (геодезична зйомка);

зйомку опор ліній електропередач (ЛЕП) напругою 0,4 кВ і більше;

зйомку інженерних комунікацій розташованих на землях, що підлягають
паюванню;

зйомку топографічних об’єктів (дороги, споруди, іригаційні системи);

зйомку меж деградованих і еродованих земель розташованих на землях, що
підлягають паюванню.

Геодезичні роботи проводились з використанням високоточного
геодезичного GPS-обладнання: GPS-приймачів TRIMBLE 4000 SSE та TRIMBLE
4600 LS, та електронного тахеометра TRIMBLE 3305 DR.

Технічні характеристики приладів та їх перевірка

Технічні характеристики GPS-приймача TRIMBLE 4000 SSE

GPS-приймачі TRIMBLE 4000 SSE призначені для високоточних
геодезичних вимірювань. Приймачі при відповідній тривалості спостережень
та віддалях між станціями забезпечують точність:

довжини вектора – 5мм+ 10+6S,м;

перевищення кінців вектора – 10мм+10-6S,м;

напрямку вектора – 1”+5”/S,м.

Приймачі мають розмір 24,8см*28см*10,2см. Маса самого приймача
3,1кг, а разом з батареями, кабелем та футляром – 5,5 кг. Напруга
живлення 11-35 В, потужність 9 Вт. Ємність внутрішньої пам’яті 1 Мбайт.

Приймачі можуть одночасно приймати сигнали 9 супутників, і
працюють при температурі від –200С до +550С. Не можна працювати
приймачами на віддалях, менших, ніж 500 м від потужних випромінювачів.

В комплект апаратури 4000 SSE входять приймач, антена, чотири
батареї, модуль для роботи в приміщенні, комплект кабелів.

Технічні характеристики електронного тахеометра TRIMBLE 3305 DR

Електронний тахеометр – сучасний прилад, який має такі технічні
характеристики:

точність кутових вимірів – 5”/1,5мград;

точність вимірювання відстаней 5мм + 3ррм.

Зорова труба має такі характеристики:

збільшення зорової труби 26*;

вхідний окуляр об’єктива 40 мм;

загальна довжина труби 193 мм;

поле зору на 100 м – 2,9 м;

найменша відстань візування – 1,75 м.

Особливості зорової труби: регулювання підвіски сітки ниток,
вмонтована бленда.

Кутові виміри в тахеометрі, тобто виміри горизонтального і
вертикального кругів електронні, інкрементальні (штриховий растр).

Одиниці виміру – 3600 (градуси, мінути, секунди), 3600 (десяті долі
градуса), 400 гради, 6400 mil.

Система відліку вертикального круга – зенітна відстань,
вертикальний кут, кут перевищення, ухил у відсотках.

Тахеометр з одноосьовим компенсатором, який має діапазон
компенсації ±2′ 40”. Вимірювання довжин ліній відбувається
електронно-оптичним методом з модулюванням інфрачервоного
випромінювання. Прийомопередавач в зоровій трубі. Одиниці виміру довжин
ліній можна вибирати або в метрах або в футах.

Максимальна довжина відстані, яку може вимірювати прилад:

з одною призмою 1,3 км;

з трьома призмами 1,6 км.

Стандартний час виміру – 3 с, тренінг 0,5 с.

В електронний тахеометр вмонтовані такі програми:

орієнтування приладу по висоті;

прив’язка інструмента на відомій точці;

обернена засічка;

полярна засічка;

відстань точка-лінія;

визначення довжин перпендикулярів;

визначення паралельних ліній;

визначення положення точок в вертикальній площині;

визначення відстаней між суміжними точками;

визначення висоти об’єктів;

розбивочні роботи.

Приведення приладу до горизонту відбувається за допомогою двох
круглих рівнів з точністю 10’/2мм та циліндричного 30”/2мм затискними і
мікрометричними гвинтами з паралельними осями.

Центрир системи Цейсс та Вільд. Збільшення оптичного центріру 2*;
найменша відстань візування 0,5 м.

Дисплей має чотири рядки по 21 символу кожний, графічний режим
(240*38 пікселів), автоматичне регулювання контрастності, підсвітка.
Клавіатура має 7 клавіш, які є різнофункціональними. У вмонтовану
пам’ять записується інформація приблизно на 1400 рядків, інтерфейс RS
232 C/V 24 для під’єднання до РС.

Звуковий сигнал за бажанням або вмикається, або вимикається. Прилад
працює завдяки NiCd акумулятору на 6 В, 1.1 А. Акумулятор витримує
приблизно 1000 вимірів кутів і ліній.

Тахеометр працює в температурному режимі від –200С до +500С. Розмір
приладу 173*268*193 мм. Загальна вага в ящику з акумулятором і трегером
6кг.

Перевірки та юстування електронного тахеометра

Тахеометр – це точний інструмент, який потребує акуратного
юстування. Перед використанням тахеометра для виконання точних вимірів
він повинен бути оглянутим та відюстованим.

Перевірка циліндричного рівня

Вісь циліндричного рівня повинна бути перпендикулярна до осі
обертання приладу.

Циліндричний рівень – це ампула виготовлена зі скла і відповідно
чутлива до температурних змін або ударів. Тому провіряти та юстувати
рівень потрібно так :

Привести інструмент до горизонту і провірити положення бульбашка
циліндричного рівня.

Повернути верхню частину інструмента на 180 ° і повірити положення
бульбашки. Якщо бульбашка залишилася на місці, то юстування не потрібне.
Якщо бульбашка змістилася з центру, виконати юстування наступним методом
:

Змістити половину зміщення бульбашки обертом підйомного гвинта.

Другу половину зміщення бульбашки виправити, обертаючи юстировочний
гвинт циліндричного рівня шпилькою.

Повертаючи верхню частину інструмента і продовжувати юстування до тих
пір поки в довільному положенні інструменту бульбашка буде залишатися в
центрі.

Перевірка круглого рівня

Вісь круглого рівня повинна бути паралельна осі обертання приладу.

Для перевірки та юстування круглого рівня потрібно виконати
наступні дії :

Віднівелювати тахеометр за допомогою цилінричного рівня.

Провірити положення бульбашки круглого рівня. Якщо бульбашка залишилася
в центрі, то юстування не потрібне. Якщо булька змістилася з центру,
виконати юстування наступним методом :

Спочатку визначити, в яку сторону змістилася бульбашка відносно центру.
За допомогою юстувальної шпильки послабити юстувальний гвинт круглого
рівня зі сторони протилежно направленого зміщення бульки , і таким
методом перемістити бульбашку в центр.

Повернути юстувальні гвинти так, щоб вони були однаково затягнуті, і
привести бульбашку точно в центр кругу.

Перевірка місця нуля

Місце нуля (зеніту) повинно бути близьким до нуля або 90о (зеніту).

Для того щоб виправити помилку місця нуля компенсатора , виконуємо
наступні дії:

Акуратно привести інструмент до горизонту. При необхідності провести
перевірку та юстування циліндричного рівня.

Встановити нульовий відлік по горизонтальному кругу.

Вивести екран “КОМПЕНСАТОР”. Вибрати пункт “Константи приладу в екрані
режиму конфігурації, щоб відобразити теперішні значення поправок в
напрямку X і в напрямку Y.

Ввести кут нахилу по напрямках X і Y.

Почекати кілька секунд, поки на екрані стабілізуються кути нахилу по
напрямках X, Y, потім на екран автоматично будуть виведені скомпенсовані
кутові відліки X1 і Y1.

Повернути верхню частину інструмента на 180°. Послабити горизонтальний
закріпляючий гвинт і повернути інструмент на 180°, орієнтуючись по
виведеному на екран відліку по горизонтальному кругу, потім закріпити
закріпляючий гвинт.

Почекати кілька секунд, поки вивід на екран стабілізується , потім на
екран автоматично будуть виведені скомпенсовані кутові відліки Х2 і Y2.

В цьому положенні інструменту вирахувати величину відхилення (помилка
місця нуля компенсатора). Якщо відхилення перевищує 20″, від’юстувати
інструмент так як описано нижче. Якщо величини відхилення лежать в
границях 20″, то юстування тоді не потрібне .

Зберігаємо величини Х2 і Y2 .

Повертаємо верхню частину інструмента на 180°.

Почекайте кілька секунд, поки вивід на екран стабілізується , потім
зчитайте автоматично скомпенсовані кутові відліки X1 і Y1.

Переконайтеся, що величини находяться в діапазоні юстування. Якщо обидві
величини находяться в границях 40″ та 20”, то обновлюємо місце нуля
компенсатора.

Визначення колімаційної помилки

Візирна вісь і вісь обертання зорової труби повинні бути
перпендикулярними.

При допомозі функції “Колімація” можна виміряти значення
колімаційної помилки вашого інструмента для того щоб потім інструмент
міг вносити поправку при вимірюванні кутів при одному положенні круга.
Для визначення величини колімаційної помилки виконайте кутові виміри при
двох положеннях вертикального круга.

Вивести на екран “Колімація”. Виберати пункт “Константи прибору” в
режимі конфігурації.

Проіндексувати вертикальний круг.

Навести на ціль при крузі ліво. Взяти відлік при крузі ліво.

Навести на ціль при крузі право. Повернути інструмент на 180°. Навести
на ту ж ціль при крузі право.

Встановлення поправки. Для встановлення поправки натиснути кнопку.

Перевірка сітки ниток

Вертикальний штрих сітки ниток повинен бути в колімаційній площині
труби, або інакше горизонтальний штрих сітки ниток повинен бути
перпендикулярним до осі обертання приладу.

Перевірка сітки ниток складається з основних таких етапів :

Перпендикулярність сітки ниток горизонтальної осі:

Ретельно привести прилад до горизонту.

Помістити чітко видиму ціль в точку А на вертикальній лінії сітки ниток.

Використовуючи гвинт точного наведення зорової труби для переміщення
цілі в точку В на вертикальній лінії сітки ниток.

Положення лінії сітки ниток:

Встановити візирну ціль на відстані порядку 100 м. Від тахеометра
приблизно одній висоті з інструментом.

Ретельно привести інструмент до горизонту , включити живлення та
проіндексуйте вертикальний та горизонтальний круг.

Після виводу екрану режиму вимірів наведіться при крузі ліво на центр
візирної цілі брати дані по горизонтальному А1 та вертикальному В1
кругам.

При крузі право наведіться на центр візирної цілі і зчитайте дані по
горизонтальному А2 та вертикальному В2 кругам.

40″, юстування непотрібне.

Якщо різниця більша навіть після 2-3 повторень , то юстування проводять
наступним чином.

Спочатку потрібно зняти кришечку, що закриває юстувальні гвинти і
скріплює окуляр з корпусом труби, і розвернути окуляр разом з сіткою.
Після юстування повірку повторюють. Якщо вона не виконується, то
юстування надають спеціалістам сервіс-центру Trimble.

Перевірка оптичного центриру

Візирна вісь оптичного центриру повинна співпадати з вертикальною
віссю обертання тахеометра.

Перевірку та юстування оптичного центрира проводять таким методом :

Ретельно приводять інструмент до горизонту і точно відцентровують його
над точкою стояння з допомогою сітки ниток оптичного центрира.

Повертають верхню частину інструменту на 180° і провіряють положення
точки відносно сітки ниток. Якщо точка все ж ще находиться в центрі то
ніякого юстування не потрібно. Якщо точка змістилася з центру сітки
ниток оптичного центрира, необхідно виконати наступне юстування.

Скоректувати половину відхилень з допомогою підйомного гвинта.

Знімають захисну кришку сітки ниток оптичного центрира.

Використовують 4 юстувальні гвинта оптичного центриру для виправлення
залишеного відхилення.

Переконуються що при повертанні інструмента точка стояння залишається в
центрі оптичного центриру. Якщо ні, необхідно виконайте юстування ще
раз.

Встановлюють на місце захисну кришку сітки ниток оптичного центриру.

Постійну поправку віддалеміра (К) при відправленні тахеометра
встановлюють рівною – 0. Хоча вона майже ніколи не міняється , все
таки кілька раз в рік рекомендується провіряти на фіксованій базовій
лінії наскільки поправка (К) близька до нуля. Перевірка виконується в
такій послідовності:

Необхідно знайти рівне місце, де можна вибрати дві точки на відстані
100м. Одна від одної.

10 раз точно виміряти горизонтальне прокладення між точками А і В та
вирахувати середнє значення.

Покласти інструмент в точці С і поставити в точці А призменний
відбивач.

10 раз точно виміряти горизонтальне прокладення між точками СА і СВ та
вирахувати середнє значення кожної відстані.

5. Вичислити постійну поправку віддалеміра К по наступній формулі

К = АВ – (СА + СВ )
(5.1.3.1)

Повторити дії ще 2-3 рази. Якщо хоча б один раз значення постійної
поправки К попало в діапазон 3мм, юстування непотрібне. В звичайних
умовах виконати юстування не можливо, тому, в протилежному випадку
потрібно звертатись в сервісний центр Trimble.

Методика спостережень

Мережа будується з трикутників. Для того, щоб визначити координати
пункту Бази Комарів за допомогою GPS-приймача потрібно мати два
GPS-приймачі рухомий “базу” і нерухомий “ровер”. Використовуємо
псевдо-кінематичну технологію. Для цього встановлюємо нерухомий приймач
(базу) на твердий пункт, координати якого відомі (визначені будь-яким
наземним або супутниковим методом). В нашому випадку базова точка
Ютрена. Другий приймач рухомий (ровер) встановлюється на пункті,
координати якого потрібно визначити. Для визначення координат нового
пункту потрібно одночасно ввімкнути приймачі і приймати ними сигнали
супутника в заданий проміжок часу. Цей проміжок часу коли працюють
одночасно всі приймачі називається сесією. В даному випадку для
забезпечення відповідної точності спостереження проводять 10 хвилин.

Тоді точність визначення довжин базисів складає:

(5.1.4.1)

При довжині векторів до 10 км точність визначення довжин векторів

S , (5.1.4.2)

де:

S – віддаль від пункту, на якому встановлений нерухомий приймач до
пункту на якому встановлений рухомий приймач, м.

Спочатку проводиться привязка (ініціалізація) приймачів. Вона
триває

20–30 хвилин, залежно від того скільки супутників є в момент
прив’язки на небосхилі. В нашому випадку на небосхилі в момент прив’язки
було сім

супутників.

При проектуванні GPS-спостережень звертають увагу на те, щоб була
забезпечена геометрія розміщення супутників, яка оцінюється
коефіцієнтами DOP. Враховується розміщення кожного супутника відносно
інших супутників сузір’я і їх розміщення відносно GPS-приймача. Низьке
значення DOP вказує на більш високу ймовірність одержати результати з
високою точністю. Стандартні DOP для GPS- робіт такі:

PDOP- просторове положення (3 координати);

HDOP- планове положення (2 планові координати);

RDOP- відносне зниження точності;

VDOP- висотне положення (тільки висота);

TDOP- час (тільки зміщення шкал часу);

GDOP- геометричне зниження точності;

Коефіцієнт GDOP описано вище.

При обрахунку координат звертають увагу на коефіцієнт PDOP –
критерій, що виражає залежність між помилкою визначення положення
користувача і помилкою координат супутника. Геометрично PDOP
пропорційний одиниці розділеній на об’єм піраміди, складеної лініями, що
виходять з прийомника до 4 супутників, що спостерігаються.

PDOP зв’язаний з плановим і висотним DOP.

PDOP2 =HDOP2+VDOP2
(5.1.4.3)

PDOP повинен бути в межах 2. Слід відзначити, що всі координати в GPS
базуються на еліпсоїді WGS-84. Висоти, що виміряні GPS-приймачами
називаються еліпсоїдними. Для одержання ортометричних висот
використовують модель геоїда. По моделі геоїда визначається різниця між
поверхнями еліпсоїда і геоїда, чи середньою поверхнею рівня моря –
перевищення геоїда над еліпсоїдом. Враховуючи це перевищення, одержуємо
ортометричну (над рівнем моря) відмітку точки. База даних систем
координат вже містить деякі стандартні моделі геоїда. Кожна система
координат має задану по замовчуванню модель геоїда.

Після прив’язки (ініціалізації) рухомий приймач рухається по
пунктах, координати яких потрібно визначити, і зупиняється на них на 10
хвилин. Виміри можна продовжувати 2 години, після чого знову ставати на
ініціалізацію. Приймачі протягом всіх вимірів повинні працювати,
виключати їх не можна. Рухомий приймач потрібно переносити тільки на
відкритій місцевості, щоб супутників у зоні видимості було не менше
чотирьох, інакше втрачається ініціалізація.

Проектування заходів по охороні земель

Проектування заходів по охороні земель на території Вікторівської
сільської ради здійснювалось в такій послідовності:

– визначення технологічних груп земель;

– розрахунок контурно-лінійних рубежів;

– розміщення елементів впорядкування території (лісосмуг, дорожньої
мережі, гідротехнічних споруд) і ділянок постійного залуження та
водотоків.

При складанні проекту орні землі поділялись на такі технологічні
групи:

I технологічна група (інтенсивного використання) – масиви нееродованої
ріллі, розташовані на рівних та слабохвилястих ділянках на схилах
крутизною до З0.

II технологічна група (обмеженого використання) – масиви нееродованої
ріллі, розташовані на слабохвилястих схилах крутизною до 3-5° і
слабоеродованої ріллі на схилах до 3°. На цих землях розміщуються тільки
культури суцільного сіву (однорічні, багаторічні трави озимі і ярі
зернові).

Між І і ІІ технологічною групою земель проектуються по
горизонталях і контурно-лінійні рубежі. Згідно розрахунків вони можуть
переміщатися на допустимі відстані в залежності від механічного складу
грунтів, протяжності схилів, водозбірних площ і інше. При
розміщенні контурно-лінійних рубежів також враховуються природні
умови та межі земельних паїв і новостворених сільгоспформувань.

Проектується закінчена система захисних лісонасаджень
(полезахисних, стокорегулюючих, прибалкових лісосмуг, лісонасаджень на
ярах, балках, пісках, інших деградованих землях, водоохоронних
насаджень, мулофільтрів, лісосмуг навколо ферм і господарських
дворів) і гідротехнічних протиерозійних споруд (валів-терас,
валів-доріг, водозатримуючих валів, водопоглинаючих канав, водоскидних
споруд, загат, ставків-мулонакопичувачів, тощо).

Система захисних лісонасаджень і протиерозійних гідротехнічних
споруд повинна сприяти дотриманню сільськогосподарськими виробниками
комплексу протиерозійних агротехнічних заходів при вирощуванні
сільськогосподарських культур.

Проект розглядається і погоджується райземвідділом, сільською радою
та затверджується районною радою. Документація підлягає проведенню
державної землевпорядної експертизи.

5.2.1 Склад земельних ресурсів Вікторівської сільської ради

Проект формування території та встановлення меж Вікторівської
сільської ради і населеного пункту с.Вікторів Галицького району
Івано-Франківської області, розроблений з метою створення територіальних
умов для вирішення питань раціонального використання земель у
відповідності із Земельним кодексом України, виходячи з інтересів
місцевого населення.

При виконанні проектних робіт використовувались такі матеріали і
документи:

технічний звіт по коригуванню планових матеріалів зйомок минулих років;

земельно-облікові дані станом на 01.01.97р. ( матеріали районного
відділу земельних ресурсів);

матеріали роздержавлення і приватизації земель товарно
сільськогосподарського виробництва;

матеріали ґрунтового обстеження.

Межі території сільської ради погоджено з представниками суміжних
сільських рад і районним земельним відділом, про що складено акт.

Аналіз даних про фактичний стан адміністративно-територіального
розподілу Галицького району дають можливість виробити пропозиції по
формуванню адміністративно-територіальних одиниць в адміністративних
межах району.

Територія Вікторівської сільської ради сформована з:

земель ТзОВ “МІГС” площа становить;

земель фермерського фонду ;

земель, які знаходяться у власності і користуванні громадян;

земель закладів культури, освіти, охорони здоров’я;

земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики;

земель лісгоспу;

земель загального користування;

земель запасу

Територія Вікторівської сільської ради межує з землями :

Від А до Б – землі Брянської сільської ради;

Від Б до В – землі Сапогівської сільської ради;

Від В до Г – землі Комарівської сільської ради;

Від Г до Д – землі Крилосівської сільської ради;

Від Д до Е – землі Сілезької сільської ради;

Від Е до Є – землі Тязівської сільської ради Тисменицького району;

Від Є до А – землі Височанківської сільської ради.

Склад та площі земельних угідь в розрізі власників землі і
землекористувачів визначені шляхом набору контурів.

Загальна площа території Вікторіської сільської ради станом на
01.01.1995р. становила – 2496.5 га.

Станом на 01.01.1997р. площа земель сільської ради становить
2546,6 га у зв’язку з збільшенням за рахунок лісових площ Галицького
держлісгоспу, які закріплені за сільською радою.

На території сільської ради розташований один населений пункт с.
Вікторів.

В межах населеного пункту знаходяться :

землі резервного фонду;

землі, які знаходяться у власності і користуванні громадян;

землі закладів культури і освіти;

землі транспорту;

землі загального користування.

Загальна площа земель в межах населеного пункту становить 1104,8
га .

Границі населеного пункту детально відображені на плані
землекористування сільської ради і в натурі чітко закріплені контурами
ситуації.

Агровиробничі групи грунтів та їх характеристика

На території Вікторівської сільської ради виділяють такі агровиробничі
групи грунтів:

18д – дерново-середньопідзолисті і підзолисто-дернові
поверхнево-глеюваті середньосуглинкові грунти простої форми. Вони мають
бонітетну оцінку 25,2 бали. Гумусовий горизонт сірий,
грудкувато-пилуватий, слабовологий, ущільнений 0-25 см; елювіальний
горизонт ясносірий з білуватими плямами, слабо вологий, ущільнений 25-30
см; ілювіальний горизонт темнувато бурий, вологий,
грудкувато-горіхуватий, щільний, переважно важко суглинковий.

24д – підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні слабозмиті
середньосуглинкові грунти . Вони мають бонітетну оцінку 15,6 балів.
Гумусовий горизонт темно сірий, зернистогрудкуватий, пластинчастий,
ущільнений 0 – 30 см; елювіальний горизонт сіруватий, в нижній частині
білуватий, слабо вираженої пластинчастої структури, вологий 30 – 37 см;
ілювіальний горизонт червонобурий з білястими прошарками,
грудкувато-пластинчастий, ущільнений 37-50 см.

24л – дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті слабозмиті
легкоглинисті грунти. Вони мають бонітетну оцінку 15.6 бал. Гумусовий
горизонт сірий, вологий, слабо вираженої грудкуватої структури 0 – 40
см; Перехідний гумусовий горизонт до породи 40-60 см , бурувато сірий,
вологий, неміцної грудкуватої структури. В слабо змитих змито не більше
половини гумусового горизонту.

25д –дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті середньозмиті
середньосуглинкові грунти. Бонітетна оцінка 14,5 балів. Гумусовий
горизонт 0 – 30 см, сірий, слабо вологий, ущільнений; елювіальний
горизонт ясносірий з білуватими плямами, слабо вологий, ущільнений 30-45
см; ілювіальний горизонт темнувато бурий, вологий,
грудкувато-горіхуватий, щільний, переважно важко суглинковий. В середньо
змитих грунтах змито 2/3, або повністю змитий гумусовий горизонт.

26д – дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті сильнозмиті
середньосуглинкові грунти . Бонітетна оцінка 10,8 балів. Гумусовий
горизонт 0 – 30 см, сірий, слабо вологий, ущільнений; елювіальний
горизонт ясносірий з білуватими плямами, слабо вологий, ущільнений 25-30
см; ілювіальний горизонт вологий, грудкувато-горіхуватий, щільний,
переважно важко суглинковий. В сильно змитих грунтах змита верхня
частина перехідного ілювіального горизонту.

28д – дернові середньопідзолисті поверхнево-глеюваті
середньосуглинкові осушені грунти вододільних плето.

175г – 176г – дернові глибокі слабозмиті легкосуглинкові та
середньозмиті неоглеєні легкосуглинкові. Бонітетна оцінка 34,7 та 41,9
балів. Гумусово-акумулятивний горизонт потужністю 2 – 2,5 см, зернистий,
поступово світліє до низу; гумусово-ілювіальний горизонт крупнозернистий
нестійкої горіхуватої структури товщиною 25 – 45 см; перехідний
ілювіальний горизонт ущільнений грудкуватий товщиною до 128 см.

176е – дернові глибокі важко суглинкові грунти заплав високого
рівня

188д – дернові слаборозвинені сильнокам’янисті середньосуглинкові
грунти заплав низького рівня

215д – дерново-підзолисті розмиті середньосуглинкові грунти ярів
та балок

221д – дернові підзолисті зруйновані із сучасними зсувами
середньосуглинкові ґрунти.

Розробка контурно-лінійних рубежів

При складанні проекту орні землі поділяються на такі технологічні групи:

I технологічна група (інтенсивного використання) – масиви нееродованої
ріллі, розташовані на рівних та слабохвилястих ділянках на схилах
крутизною до З0.

II технологічна група (обмеженого використання) – масиви нееродованої
ріллі, розташовані на слабохвилястих схилах крутизною до 3-5° і
слабоеродованої ріллі на схилах до 3°. На цих землях розміщуються тільки
культури суцільного сіву (однорічні, багаторічні трави озимі і ярі
зернові).

Між І і ІІ технологічною групою земель проектуються по горизонталях
і контурно-лінійні рубежі. Згідно розрахунків вони можуть
переміщатися на допустимі відстані в залежності від механічного складу
грунтів, протяжності схилів, водозбірних площ і інше. При
розміщенні контурно-лінійних рубежів також враховуються природні
умови та межі земельних паїв і новостворених сільгоспформувань.

5.3 перспективи використання земельних ресурсів

5.3.1 Сучасний стан ріллі та протиерозійна організація території

Виходячи з поєднання умов власності й організації виробництва,
виділяється три категорії господарств ринкового спрямування:

1. Сільськогосподарські підприємства ринкового спрямування, які
побудовані на основі реформування колгоспів і радгоспів, де поєднується
приватна власність селян на землю та майно з колективними формами
організації праці. У них в основному збережена земельна цілісність
колишніх підприємств, земля і майно передані їм в оренду. У свою чергу
по відношенню до власності ці підприємства поділяються на: різні форми
господарювання: колективні, акціонерні, приватні, товариства з обмеженою
відповідальністю.

2. Фермерські господарства. Їм відводиться особлива роль. У
розвинутих країнах світу вони є основним сектором виробництва продукції,
який забезпечив у них продовольчий достаток. В Україні фермерству
відводиться роль перспективної форми господарювання, а вільна його
конкуренція з усуспільненими господарськими формуваннями забезпечуватиме
економічні передумови та простір для створення необхідних умов
піднесення сільськогосподарського виробництва.

3. Господарства населення. До них належать особисті селянські
господарства присадибні ділянки, ділянки для забудови, садові
кооперативи, ділянки, виділені під сіножаті. Ці господарства відіграють
велику роль у самозабезпеченні населення України продуктами харчування і
є стабілізуючим фактором соціального захисту громадян у перехідний
період до ринку, поки на селі не розвинеться більш ефективна виробнича й
обслуговуюча інфраструктура.

Під час реформи відбувається перерозподіл землі між цими трьома
категоріями господарств. Частину земель колгоспів і радгоспів передано
громадянам для створення особистих селянських та фермерських
господарств.

Проект землеустрою території сільської ради з ґрунтозахисною
контурно-меліоративною організацією території розробляється на всю площу
сільськогосподарських угідь незалежно від форм власності та належності з
метою захисту їх від ерозійних і деградаційних процесів та підвищення
родючості грунтів.

Проект розробляється у відповідності до діючих
інструктивно-нормативних документів з цього питання. Враховуючи
незавершеність формування землекористувань новостворсних
сільськогосподарських структур, викликаного рухом земельних паїв,
проектом не передбачається внутрігосподарська організація їх територій

Проект землеустрою з грунтозахисною контурно-меліоративною
організацією території сільської ради розробляється на плановій основі в
масштабі 1:10000 виготовленій при корегуванні планово-картографічного
матеріалу. Для його розробленення збираються, вивчаються і
використовуються така проектно-технічна документація:

технічна документація по корегуванню матеріалів крупно масштабного
обсте-

ження ґрунтів;

картофама агровиробничих груп ґрунтів;

рельєф місцевості; :

картограми крутизни схилів;

матеріали регіональної програми захисту земель від водної і вітрової
ерозії;

технічна документація по інвентаризації еродованих і деградованих орних

земель;

наявні проекти внутрігосподарського землеустрою господарств на території
ради;

технічна документація по виділенню земельних часток (паїв) в натурі;

проекти відведення земель;

технічна документація по корегуванню схем поділу земель колективної
власності на земельні частки (паї);

В результаті вивчення зібраних матеріалів та їх узагальнення,
попередньо (в камеральних умовах) на креслення польового обстеження
території наносяться горизонталі, крутизна схилів, агрогрупи грунтів,
об’єкти інвентаризації і розрахункові контурно-лінійні рубежі по захисту
орних земель від ерозії.

Обстеженню підлягають сільськогосподарські угіддя та землі водного
фонду, що знаходяться на території сільської ради і потребують захисту
від ерозії і інших факторів деградації земель.

При польовому обстеженні уточнюються межі земельних ділянок ріллі
і кормових угідь, визначається технічний стан протиерозійних гідроспоруд
і захисних насаджень, проводиться вивчення ерозійних процесів на ріллі,
яружно-балковій системі і гідрографічній мережі та готуються пропозиції
по їх захисту від ерозії. Також враховуються екологічні вимоги по
створенню агро ландшафтів, визначаються заповідні і охоронні території,
зони обмеження господарської діяльності.

На території Вікторівської сільської ради під ріллею знаходиться
1087,44 га землі. Рілля більше ніж інші угіддя піддається ерозії,
тому розробка комплексу заходів по боротьбі з ерозією – важливим
завданням сучасного землевпорядкування. Суть її рішення заключається в
правильному співвідношенні, погодженому приміненні і розміщенні по
території комплексу різних протиерозійних заходів .

Основними заходами по покращенню ріллі як основного
сільськогосподарського угіддя являється зрошування, осушення,
гіпсування, вапнування, збирання каменів і інше.

Необхідно трансформувати деякі площі орних і інших
продуктивно-використовуваних земель в угіддя, з яких ніякої продукції не
отримують (міліоративні канали, захисні лісові насадження, дороги). Тому
тут необхідно обмежуватись виділенням для них мінімально необхідної
площі і якщо надається можливість, то компенсувати вимушене зменшення
цінних орних земель освоєнням в ріллю малопродуктивних угідь.

5.3.2 Освоєння і поліпшення земель

Для проектування заходів з поліпшення земель при складанні
проекту на території Вікторівської сільської ради необхідне використання
наявних резервів, розширення площ більш продуктивних угідь, а також
покращення кормових та інших угідь. В необхідних випадках потрібно
проведення культур технічних і гідроміліоративних міроприємств
(корчування чагарників, осушення і зрошування), а також хімічні
міроприємства (вапнування кислих грунтів, гіпсування солонців).

При встановленні складу і площі угідь одночасно потрібно вирішити
питання їх трансформації і територіального розміщення .

Трансформація повинна забезпечити найбільш правильний склад
угідь, підвищення ефективності використання землі. Запроектований склад
угідь, внесені зміни в їх площі реалізуються завдяки трансформації .
Іншими словами трансформація угідь – це форма прояву найбільш
цілеспрямованого їх складу і співвідношення .

Трансформацію угідь або перетворення одних в другі проводять в
різних цілях:

для розширення площ високопродуктивних земель, з яких більше отримують
сільськогосподарську продукцію, для чого малопродуктивні угіддя
переводять (трансформують) в більш продуктивні, намагаючись
використовувати під ріллю всі придатні для цього землі;

з метою покращення умов механізації польових робіт і більш продуктивного
використання техніки освоюють в ріллю вкрапленні невеликі участки
сінокосів, чагарників, зарівнюють і освоюють неглибокі промоїни. для
покращення повітряно-водного режиму ґрунту, мікрокліматичних умов, а
також захисту ґрунту від ерозії;

щоб розмістити обє’кти будівництва і забезпечити зручний звязок зі всіма
частинами землекористування;

для ліквідації роздробленності, ліквідації малоконтурності, вклинювань,
вкраплювань .

Одночасно з трансформацією угідь потрібно розробляти заходи по їх
поліпшенню. Сільськогосподарські угіддя покращують з ціллю
підвищення їх продуктивності. При цьому, на відміну від трансформації,
основний вид угідь тут залишається, змінюється лише якісний стан і їх
різновидність. Природні сінокоси або пасовища після покращення
переходять в розряд покращенні.

Досить важливе значення має розробка заходів по покращенню кормових
угідь. Покращення пасовищ і сінокосів і введення раціональної системи їх
використання стає в сучасних умовах необхідністю. Заходи по покращенню
кормових угідь різні і залежать від ґрунтово-кліматичних умов і
господарського стану сінокосів і пасовищ .

Розрізняють два види покращення кормових угідь: корінне і
поверхневе.

Корінне покращення – це заміна малопродуктивного природного
травостою лугових земель культурним, які складаються із суміші злакових
і бобових трав розрахованих на багаторічне їх використання. З цією метою
проводять розорювання або дискування з подальшою обробкою площі і
залуженням її складними травосумішами багаторічних трав. Корінне
покращення включає знищення дернини шляхом фрезерування, дискування або
розорювання і створення нового травостою (залуження ) .

Поверхневе покращення проводять на тих площах сінокосів і
пасовищ, які по умовах рельєфу, розміру і формі не придатні для
корінного покращення або не потребують його, якщо мають хороший
природний травостій, але запущені – заросли чагарником і мілколіссям,
покрились купинами, травостій рідкий. При поверхневому покращені на
площах звільнених від зарослей і купин, а також в місцях рідкого
травостою підсівають суміші.

Як при корінному так і при поверхневому покращенні в необхідних
випадках проводять культуртехнічні і гідроміліоративні заходи по
підготовці площ для залуження, підсіву і раціонального їх використання.

Показниками ефективності трансформації і покращення угідь служить
приріст продукції, збільшення чистого доходу, строки окупності
капітальних затрат, підвищення родючості ґрунту і захист його від
ерозії .

5.3.3 Оцінювання екологічних, правових, природоохоронних та інших
проблем, які можуть мати вплив на використання землі

Специфіка земельних відносин полягає в наявності значної кількості
обмежень прав власника і користувача земельної ділянки. У законодавстві
розрізняють чотири види обмежень:

цільове призначення;

режим використання;

земельні сервітути;

екологічні, санітарні та інші вимоги використання і охорони земель.

На території Вікторівської сільської ради право на земельну частку
(пай) мають 619 громадян – члени колишнього КСП. Своїм правом тільки
скористались 23 особи, які замість сертифікатів на право на земельну
частку (пай) одержали державні акти на право власності на земельні
ділянки. 593 громадяни з різних причин ще не використали свого права на
одержання земельних ділянок. Із них 336 осіб користуються земельними
частками (паями) без оформлення на них Державних актів.

Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України та статті 5
Закону України “Про особисте селянське господарство” громадяни одержали
земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) з метою ведення
особистого селянського господарства.

Перш ніж перейти до оцінювання екологічних проблем, хотілося б
розглянути ряд правових, природоохоронних та інших обмежень, які мають
вплив на використання землі.

Керуючись положеннями Конституції України, земельним
законодавством, законодавчими актами, які регулюють використання інших
природних ресурсів, і нормативно-правовими документами, встановлено
правові, містобудівні, природоохоронні та інші обмеження щодо
використання земель залежно від їхньої цінності, екологічної й технічної
безпеки.

Правові обмеження

Обмеження прав власності

до 01.01.2015 року громадяни та юридичні особи можуть набувати права
власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею
до 100 га, крім збільшення площі у разі успадкування земельних ділянок;

громадяни та юридичны особи, які мають у власності земельні ділянки для
ведення селянського (фермерського) й іншого товарного
сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України – власники
земельних часток (паїв) – не вправі до 01.01.2008 року продавати або
іншими способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні
частки(паї), крім передачі їх у спадщину і при вилученні для суспільних
потреб;

обмеження права безоплатної передачі у власність громадянам земельних
ділянок у розмірах, передбачених статтею 121 Земельного кодексу України;

обмеження права власності осіб на землі лісогосподарського призначення
понад 5 га замкнених ділянок таких земель;

обмеження розміру до 3 га безоплатної передачі у власність особам
замкнених природних водойм;

забороняється самовільно змінювати цільове призначення земель, які
перебувають у власності юридичних осіб і громадян;

обмеження права власності внаслідок дії сервітуту;

обмеження прав на земельну ділянку з мотивів суспільної необхідності;

інші обмеження передбачені законодавством.

Обмеження використання та розпорядження

внаслідок дії земельного сервітуту;

виконання умов природоохоронного, земельного, лісового, водного
законодавства, законодавства про надра;

використання земельної ділянки на умовах, передбачених землевпорядною
документацією;

виконання умов користування земельними ділянками, визначених правилами
режимоутворювальних об’єктів, у межах їхніх охоронних зон;

заборона на право передачі в оренду (суборенду);

право на переважну купівлю у разі продажу земельної ділянки;

умови прийняття спадщини тільки визначеними спадкоємцями;

умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин
на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;

умови розпочати і завершити будівництво чи освоєння земельної ділянки
протягом установлених строків;

умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки
дороги.

Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених
обмежень.

Містобудівні обмеження

Містобудівні обмеження ґрунтуються на вимогах Державних будівельних
норм України (ДБН 360-92 та ДБН Б.6.2.4-3-95), які регламентують,
виходячи з правил забудови, територіальне розміщення будівель і споруд,
протипожежні і мінімальні відстані між спорудами та об’єктами,
санітарні розриви, охорону навколишнього природного середовища тощо.

Природоохоронні обмеження

Відповідно до статті 5 Закону України “Про охорону навколишнього
природного середовища” державній охороні та регулюванню використання на
території України, в тому числі й у межах сільської ради, підлягають:
навколишнє природне середовище як сукупність природних і
природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в
господарський обіг, так і ті, що не використовуються у народному
господарстві в даний період ( земля, надра, води, атмосферне повітря,
ліс та інша рослинність, тваринний світ, ландшафти й інші природні
комплекси).

Особливій державній охороні підлягають території та об’єкти
природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти,
визначені згідно із законодавством України. На території Вікторівської
сільської ради таких об’єктів немає.

Обмеження провадження окремих видів діяльності

На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання
багаторічних насаджень, а також спорудження капітальних будівель і
споруд забороняються.

Визначення охоронних зон і зон з особливим режимов землекористування

У межах території Вікторівської сільської ради розташовані об’єкти
та території, навколо яких необхідно встановити зони охорони як для
захисту й збереження цих об’єктів так і з метою захисту населення,
житла, будівель та споруд від негативного впливу на них окремих
об’єктів.

Охоронні зони встановлюються вздовж ліній електромереж,
магістральних газопроводів, навколо електропідстанцій, газорозподільних
станцій.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада
2002 року № 1747 “Про затвердження Правил охорони магістральних
трубопроводів” установлені такі охоронні зони та обмеження на
використання земель у межах цих зон:

уздовж газопроводів високого тиску з діаметром труб 300-600 мм – по 150
м з обох боків від осі труби;

уздовж газопроводів високого тиску з діаметром труб – 800-1000 мм – по
250 м з обох боків від осі труби.

На території Вікторівської сільської ради проходить газопровід 1
класу з діаметром труб 300 мм, який має охоронну зону 100 м.

У межах охоронних зон забороняється:

– споруджувати житлові, громадські та дачні будинки;

– розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції та склади
паливномагістральних матеріалів;

– будувати гаражі і автостоянки, садові та дачно-садові споруди;

– влаштовувати звалища, виливати розчин кислот, солей та лугів;

– розміщувати спортивні майданчики, стадіони, ринки, зупинки
громадського транспорту, організовувати заходи, пов’язані з масовим
скупченням людей;

– будувати огорожі для відокремлених приватних земельних ділянок,
лісових масивів, садів, виноградників тощо.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня
1997 року № 209 “Про затвердження Правил охорони електричних мереж”
установлені охоронні зони та обмеження щодо використання цих земель у
межах цих зон:

уздовж ліній електропередачі до 1 кВ – 2 м від проекції крайніх проводів
з обох боків;

уздовж ліній електропередачі до 20 кВ – 10 м від проекції крайніх
проводів з обох боків;

уздовж ліній електропередачі 35 кВ – 15 м від проекції крайніх проводів
з обох боків;

уздовж ліній електропередачі 110 кВ – 20 м від проекції крайніх проводів
з обох боків;

уздовж ліній електропередачі 220 кВ – 25 м від проекції крайніх
проводів з обох боків;

уздовж ліній електропередачі 330,400,500 кВ – 30 м від проекції крайніх
проводів з обох боків;

уздовж ліній електропередачі 750 кВ – 40 м від проекції крайніх проводів
з обох боків;

На території села Вікторів проходять високовольтні лінії
електропередач від 1-10 кВ, що мають охоронну зону 11 м. Охоронна зона
20 м встановлена вздовж ЛЕП 110кВ. У межах охоронних зон повітряних
і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів
забороняється виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну
роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки,
а саме:

– перебувати стороннім особам на території й у приміщеннях
трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, відчиняти
двері й люки цих споруд, самовільно переключати електричні апарати і
підключати до електричних мереж;

– будувати житлові, громадські, дачні будинки;

– влаштовувати будь-які звалища;

– сладати добрива, корми, торф, солому, дрова, інші матеріали;

– розпалювати вогнища тощо.

На території сільської ради проходять лінії зв’язку, що мають
охоронну зону 2.5 м.

Санітарно-захисні зони

Санітарно-захисні зони передбачено створити навколо об’єктів, які є
джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищення рівнів шуму,
вібрації, ультразвукових та електромагнітних хвиль, електричних полів,
іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об’єктів від
територій житлової забудови.

Залежно від потужності, розмірів, небезпечності або шкідливості
виробництва, на основі будівельних норм і правил установлені такі
розміри санітарно-захасних зон:

тваринницька ферма на 150 голів – 150 м;

тваринницька ферма на 250 голів – 200 м;

тваринницька ферма на 1100 голів – 300 м;

відстійники, поля фільтрації – 300 м;

інші виробничі об’єкти – по 50 м;

діючі кладовища – по 300 м;

закриті кладовища – по 100 м.

На території Вікторівської сільської ради встановлено
санітарно-захисні зони навколо кладовища 280 м.

Водоохоронні зона та прибережно-захисні смуги

Вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм із
метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення
та збереження їхньої водності у межах водоохоронних зон виділяються
земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Режим господарської діяльності в межах водоохоронних зон та
прибережних смуг регламентується Водним кодексом України і Постановою
Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 “Про
затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та
режиму ведення господарської діяльності в них”.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок і навколо
водойм уздовж урізу води ( в обмежений період) завширшки:

для малих річок, струмків і потічків,а також ставків площею менш як 3 га
– 25 м;

для середніх річок, водосховищ, а також ставків площею понад 3 га – 50
м;

для великих річок, водосховищ та озер – 100 м.

Вздовж села Вікторів протікає р.Луквиця, що має охоронну зону 25 м
по обох берегах річки. Крім того вздовж каналів встановлено смуги
відведення завширшки 2 м.

У межах водоохоронних зон забороняється :

– використання стійких і сильнодіючих пестицидів;

– розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

– скидання неочищених стічних вод із використанням балок, кар’єрів,
струмків тощо.

У прибережних захисних смугах і смугах відведення забороняється:

– розорювання земель ( крім підготовки ґрунту для залуження і
заліснення), а також садівництво і городництво;

– зберігання та застосування пестицидів і добрив;

– влаштування літніх таборів та худоби;

– будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та
лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок
автомобілів;

– влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників
тощо;

– миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

На території Вікторівської сільської ради проведено збір
інформації про відомі екологічні обмеження та проведено вибіркові
польові перевірки щодо відповідності існуючого землекористування
зібраній інформації про наявні обмеження. Виконано прогнозну оцінку
впливу результатів приватизації на природні ресурси, які підлягають
розподілу, та відповідні елементи природного середовища – ліси та інші
природні ареали. Проведено аналіз потенційних негативних екологічних
наслідків приватизації землі та заходів щодо їх пом’якшення, влучаючи
ідентифікацію екологічно вразливих територій, які мають бути вилучені з
приватизації, а також обмеження щодо використання земель. Крім того
визначено заходи з пом’якшення негативних екологічних наслідків
приватизації земель стосовно екологічно вразливих земель, що
характеризуються крутосхилістю та еродованістю ґрунтів. Стосовно ряду
екологічно вразливих земель розроблено рекомендації щодо уникнення
погіршення їх екологічного стану та рекомендовано спеціальні режими, як
обов’язкові для дотримання новими землевласниками приватизованих
ділянок, місцевими радами та органами державної влади.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що землі
сільськогосподарського призначення на території сільської ради
розділені на дрібні землекористування, на яких важко впроваджувати
передові технології вирощування сільськогосподарських культур, а також
здійснювати заходи щодо охорони земель і підвищення родючості ґрунтів.

З метою збереження і підвищення родючості силових земель
рекомендовано запровадити контурно-меліоративну організацію території з
дотриманням наступних технологічних обмежень:

обов’язковість диференціації інтенсивності використання земель в
залежності від ландшафтних умов земельних ділянок;

обмеження розорювання земель;

обмеження в розміщенні сільськогосподарських культур, вирощування яких
пов’язане з ризиком посилення ерозійних процесів;

заборона безсистемного використання силових кормових угідь;

обов’язкове заліснення деградованих земель;

обов’язкове залуження силових сильно змитих ділянок.

Технологічні обмеження приведені окремо по кожній агровиробничій
групі. На території сільської ради виділяють 12 груп ґрунтів. На
розпайованих землях виділяють 6 груп. Нижче наведено коротку
характеристику окремих агрогруп і рекомендацій щодо їх раціонального
використання.

18д – дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті середньосуглинкові
неосушені ґрунти

Загальна площа агрогрупи – 90,0 га , в тому числі:

ріллі – 90,0 га

З них на схилах крутизною :

2-3 град – 13,8 га;

3-5 град – 76,2 га

На орних землях пропонується розміщувати інтенсивні зерно-просапні
сівозміни з максимальним насищенням просапних культур. На
ерозійно-небезпечних схилах (3-5 град) обробіток грунту і посів
рекомендується проводити впоперек схилу.

24д – дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті слабозмиті
середньосуглинкові неосушені ґрунти

Загальна площа агрогрупи – 6,1 га, в тому числі:

ріллі – 6,1 га

З них на схилах крутизною :

3-5 град – 6,1 га

Землі підгрупи 24д X ( на схилах крутизною 3-5град) рекомендовано
використовувати під зерно-трав’яні сівозміни з дотриманням
ґрунтозахисної технології.

24л– дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті слабозмиті легкоглинисті
ґрунти

Загальна площа агрогрупи – 309,0 га, ч тому числі:

ріллі – 309,0 га;

З них на схилах крутизною:

2-3 град – 146,2 га;

3-5 град – 135,3 га;

5-7 град – 27,5 га.

Рекомендовано використовувати під зерно-трав’яні сівозміни.

25д – дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті середньозмиті
середньосуглинкові ґрунти

Загальна площа агрогрупи – 186,6 га, в тому числі:

ріллі – 186,6 га

З них на схилах крутизною:

3-5 град – 98,4 га;

5-7 град – 65,9 га;

7-10 град – 22,3 га.

Для зменшення змиву грунту оранку і глибоке рихлення рекомендується
доповнювати лункуванням, переривистим боронуванням, обвалуванням і
щілюванням. Важливим агротехнічним заходом в боротьбі з ерозією та для
підвищення родючості ґрунтів є внесення органічних і мінеральних добрив
та диференційоване вапнування.

26д – дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті сильнозмиті
середньосуглинкові ґрунти

Загальна площа агрогрупи – 11,2 га, в тому числі:

ріллі – 11,2 га

З них на схилах крутизною:

3-5 град – 4,6 га;

5-7 град – 2,8 га

7-10 град – 3,8 га

Землі даної категорії рекомендовано використовувати для тривалого
залуження багаторічними травами.

28д – дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні середньосуглинкові осушені
ґрунти

Загальна площа агрогрупи – 110,5 га, в тому числі:

ріллі – 110,5 га

З них на схилах крутизною:

1-2 град – 86,6 га;

2-3 град – 23,9 га.

На цих землях рекомендується розміщувати інтенсивні зерно-просапні
сівозміни з максимальним насищенням просапних культур.

Загалом при складанні даного Проекту з метою зменшення негативних
екологічних наслідків від процесу приватизації земель здійснено наступні
зміни в використанні угідь:

Землі площею 3,7 га вилучено з паювання – заросли чагарниками;

Землі площею 57,8 га в переведено до пайованих земель з земель запасу
Вікторівської сільської ради.

Результати проведеної екологічної оцінки з визначенням земель, які
вилучаються з розподілу, земель які долучені до розпаювання, земель які
можуть бути приватизовані за умови обмежень у використанні екологічно,
дають змогу побачити стан земель і відповідно вжити необхідні заходи
щодо їх поліпшення.

Протиерозійна організація території

Як уже згадувалось у пункті 5.3.1 , проект землеустрою території
сільської ради з ґрунтозахисною контурно-меліоративною організацією
території розробляється на всю площу сільськогосподарських угідь
незалежно від форм власності та належності з метою захисту їх від
ерозійних і деградаційних процесів та підвищення родючості ґрунтів.

Підготовчі роботи при землевпорядкуванні в районах ерозії грунтів
мають свої особливості обумовлені необхідністю додаткових обстежень і
підготовки матеріалів. Підготовчі роботи поділяються на камеральні і
польові .

Камеральні роботи включають збір, систематизацію, вивчення, аналіз,
і оцінку планово-картографічних,земельно-кадастрових і інших матеріалів
обстежень, даних моніторингу земель, які характеризують стан
землеволодіння та землекористування і перспективи розвитку господарства
(схему землевпорядкування району, матеріали використання
сільськогосподарських угідь, схему розвитку внутрігосподарських доріг,
проектів внутрігосподарського і міжгосподарського землевпорядкування ),
а також даних земельного кадастру, річних звітів, звітів про
виробничо–господарську діяльність, здійснення заходів по охороні і
підвищення родючості ґрунту. Підготовчі роботи включають також підбір,
вивчення і аналіз інших обстежувальних матеріалів(грунтово-ерозійних,
геоботанічних, меліоративних, агрогосподарських і ін).

При цьому вивчаються наступні матеріали:

-генеральна схема протиерозійних заходів

-дані про ерозію, види і форми її проявів за 10-15 років .

-про збитки нанесені ерозією ґрунтів

-примінення господарствами зони комплексу протиерозійних заходів і
його ефективність

-періодичність і час прояву ерозії , її форми і ареал ;

-рекомендації науково дослідницьких установ, місцевих дослідницьких
станцій по боротьбі з ерозією ;

-досвід передових господарств по боротьбі з ерозією.

При підготовчих роботах вивчаються :

існуюча організаційно-господарська структура, господарська і
внутрігосподарська спеціалізація і їх відповідність якісному складу
угідь і вимогам захисту ґрунтів від ерозії ;

розміщення границь господарств і протиерозійних підрозділів;

існуюче використання земель в господарстві;

наявність захисних лісових насаджень і протиерозійних гідротехнічних
споруд і їх ефективність ;

структура посівних площ ;

організація території в господарстві і її протиерозійна роль;

застосовані агротехнічні заходи .

В районах водної ерозії ґрунтів плановий матеріал повинен бути
масштабу 1 :10000, а в господарствах з великою розчленованістю території
балками і ярами і сильно вираженим рельєфом – більш крупного масштабу.

Для проектування гідротехнічних споруд (водозатримуючих валів ,
терас,розпилювачів стоку і інших ) слід використовувати плани масштабу
1:2000;1:1000, а іноді і 1:500.

Зображення рельєфу на плановому матеріалі є обовязковим.

В процесі польових підготовчих робіт проводиться обстеження
місцевості, уточнюються і доповнюються дані, одержані при камеральній
підготовці. В результаті польового обстеження визначаються площі,
розміщення і доцільність подальшого використання земель в тих чи інших
угіддях. Вияснюються і уточнються межі технологічних груп орних земель,
можливі рубежі їх закріплення. Намічаються основні протиерозійні, а
також інші природоохоронні , екологічні та культуртехнічні заходи.
Результати землевпорядних вишуків фіксуються в технічному звіті і
відображаються на плані обстеження території.

По результатах камеральних робіт і польового ґрунтово-ерозійного
обстеження складають карту категорій земель (земельні ділянки (участки)
з приблизно однаковими умовами рельєфу ґрунтів, можливості або степені
прояву ерозійних процесів і які вимагають певного комплексу
протиерозійних заходів), яка являється основою для розробки комплексу
протиерозійних заходів.

Залежно від рівнів проектування протиерозійних заходів отримують
різні результати проектування ( таблиця 5.4.1).

Таблиця 5.4.1

Рівні проектування протиерозійних заходів

№

п/п Рівні проектування і їх характер Етапи проектування Результати
проектування

1 2 3 4

1.

Державний, обласний (глобальний) Генеральна схема протиерозійних
заходів держви, області. 1.Вихідні дані для перспективного проектування

2.Зонування території в ерозійному відношенні

3.Послідовність розробки протиерозійних заходів (ПЕЗ) (завдання на
розробку схеми )

2. Районний (регіональний) Схема ПЕЗ адміністративного району або
водозбірного басейну, як складова частина схеми землеустрою Отримання
конкретних даних для оперативного проектування

Оцінка території господарства в ерозійному відношеннні і уточнення
спеціалізації

Проектні пропозиції по ПЕ організації території і вдосконалення
навколишніх меж господарств, розміщення системи лісосмуг і гідрологічних
споруд

Рекомендації по застосуванню агротехнічних ПЕЗ

Завдання на розробку проекту ПЕ організаії території і складних систем
лісомеліоративних і гідротехнічних споруд.

3 Внутрішньо-господарський (місцевий) Проект протиерозійної організації
території для господарства Робочі креслення організаційно-господарських
ПЕЗ

Завдання на проетування простих лісоміліоративних та гідротехнічних
споруд.

В виняткових випадках (простота вирішеня) робочі креслення
лісоміліоративних ПЕЗ і перенесення їх в натуру

4 Локальний Робочий проект на окремих спорудах 1. Робочі кресення і
перенесеня в натуру розроблех в техніко-робочих проектах ПЕЗ

5.4.1 Захист ґрунтів від ерозії

Під ерозією ґрунту розуміють змив і розмив ґрунту водою, яка
стікає по поверхні землі і видування вітром верхнього родючого шару
ґрунту.

Для проведення землевпорядкування в районах ерозії ґрунтів
необхідно детально вивчити причини її виникнення і ступінь прояву .

На розвиток ерозійних процесів впливають фізико- географічні і
економічні умови. До фізико- географічних умов, які визначають характер
і інтенсивність розвитку ерозії, належить клімат, рельєф, ґрунти,
рослинний покрив. Щодо економічних умов, то розвиток ерозії в значній
мірі залежить від господарської діяльності людини, її впливу на землю
.При правильному використанні земельних ресурсів людина може припинити
ерозійні процеси і підвищити родючість еродованих земель і, навпаки ,
при неправильному, безгосподарському відношенні до землі – усилити
ерозію .

Серед умов, які впливають на розвиток водної ерозії вирішальна роль
належить крутизні і довжині схилів. Розвиток водної ерозії ґрунтів може
проходити при крутизні схилу навіть менше 1° на схилах крутизною біля 5°
розвиток ерозії посилюється і в повній мірі проявляється при крутизні
схилу 8-10°. З збільшеннням крутизни схилів росте швидкість стікання
води, а з ростом довжини і її маса . (При збільшенні крутизни схилів в 4
рази швидкість води зростає в 2 рази , а кількість переміщуваних частин
– приблизно в 16 разів ).

Ґрунти і їх механічний склад також впливають на розвиток ерозії
.Найбільш стійкі до процесів ерозії чорноземні ґрунти. Важливим
показником фізичного стану ґрунтів є їх структура та механічний склад .

Рослинний покрив являється ефективним способом боротьби з ерозією
ґрунтів. Ерозії піддаються в першу чергу ґрунти, які в момент
поверхневого стоку або дефляції бувають позбавлені хорошого розвиненого
рослинного покриву . Рослинний покрив являється перепоною на шляху
поверхового стоку, зменшує його швидкість, сприяє значному всмоктуванню
вологи ґрунтом і робить ґрунт більш структурним . Різні рослини мають
різне протиерозійне значення (просапні – гірше, озимі – краще ,
багаторічні трави та пасовища – найкраще).

Для захисту ґрунтів від ерозії необхідно проводити комплекс
протиерозійних заходів, які повинні розроблятись на всіх землях, де
проявляються умови розвитку ерозії незалежно від призначення і
господарського використання цих земель. На землях сільськогосподарського
призначення розробляється цілий комплекс протиерозійних заходів .При
цьому особлива увага приділяється протиерозійному впорядкуванню
території сільськогосподарських угідь.

Протиерозійний комплекс включає:

організаційно – господарські;

агротехнічні ;

лісомеліоративні;

гідротехнічні заходи .

Протиерозійна роль їх різна і залежить від конкретних умов
господарства.

Організаційно – господарські заходи застосовуються для створення
необхідних передумов безпечного в ерозійному відношенні
сільськогосподарського використання території та ефективного
застосування всіх засобів боротьби з ерозією.

До них належать :

– визначення складу та обсягу комплексу протиерозійних заходів;

– запровадження правильної внутрігосподарської спеціалізації
господарсько- доцільного використання кожної ділянки території ;

– визначення типів сівозмін та їх розміщення;

– розміщення полів, робочих ділянок, лісових смуг, шляхів і найпростіших
гідротехнічних споруд .

Агротехнічні заходи забезпечують щоденне регулювання поверхневого
стоку ,захист ґрунтів і постійне підвищення їх родючості .

До цих заходів належить :

– спеціальні прийоми обробітку та вирощування сільськогосподарських
культур, повязані зі створенням на оброблюваній поверхні
своєрідного мікрорельєфу, який сприяє додатковому поглинанню вологи, а
отже і значному скороченню стоку та його еродуючої здатності (обробіток
поперек схилу, боронування, валкування, ямкування, щілювання і
кротування зябу, поверхневий обробіток ґрунту без відвалу пласта із
залишенням частини поживних речовин, ґрунтопоглиблення , перехресний і
згущений посів культур );

– прийоми снігозатримання та регулювання сніготаяння (смугове ущільнення
штучних перешкод – щитів, лісонасаджень, смугове зачорніння снігу );

– система застосування органічних і мінеральних добрив .

Агротехнічні заходи мають високу протиерозійну ефективність і є
найбільш доступними, недорогими. Результати досліджень свідчать, що
агротехнічні заходи сприяють додатковій затримці 25-40 % поверхневого
стоку , додатковій затримці до 30-35 мм талих вод та зниженню змивання
ґрунту в середньому удвічі .

Лісомеліоративні заходи застосовуються на найбільш важливих у
протиерозійному відношенні частинах водозборів. Вони поліпшують водний
і вітровий режими території прилягаючих полів, підвищують протиерозійну
роль агротехнічних заходів, сприяють рівномірному снігорозподілу та
сніготаненню, сповільненню швидкості стоку та додатковому поглинанню
вологи .

Необхідно створити:

– полезахисні та водорегулюючі лісові смуги;

– прибалкові лісосмуги та суцільні насадження на еродованих
пасовищах;

– захисні лісонасадження на зрошених і осушених землях ;

– суцільне заліснення непридатних у сільськогосподарському
виробництві земель;

– лісонасадження вздовж рік, струмків навколо водоймищ .

Здійснення лісомеліоративних заходів пов’язане з великими
капітальними затратами та вилученням цінних сільськогосподарських угідь
Тому їх проектування слід проводити в чітко визначених межах, як
доповнення до агротехнічних заходів . У цьому випадку протиерозійний
комплекс буде ефективнішим .

Багаторічні спостереження дослідних станцій і наукових установ
показують, що під впливом заліснення сток скорочується на 30-50 % , а
змивання ґрунту удвічі і більше залежно від ступеня заліснення території
та інших факторів .

Гідротехнічні заходи спрямовані на боротьбу з концентрованим стоком
і розмиванням ґрунту на частинах водозбору, що зазнали найбільшого
впливу ерозії (на вершинах діючих ярів , у водопровідних жолобках , на
дні ярів).

Протиерозійні гідротехнічні споруди передбачаються в тих випадках,
коли примінення одних агротехнічних і лісомеліоративних протиерозійних
заходів недостатнє .

До цієї групи заходів входить:

– будівництво розпилювачів стоку, водовідних валів і канав,
водозатримуючих валів, переважно на орних землях і частково кормових
угіддях ;

– спорудження гребель, перепадів, бистротоків, будівництво ставків і
водоймищ у балках і ярах ,будівництво валів –терас .

Оскільки ерозія ґрунтів є складним явищем , повязаним із впливом як
природних так і антропогенних факторів, то боротьба з нею може бути
успішною та економічно виправданою лише при науково обгрунтованій
організації території з комплексом агротехнічних, лісомеліоративних і
гідротехнічних заходів, що враховують особливості кожного природного
регіону.

На території Вікторівської сільської ради ерозії підлягає 1109,82
га землі. В тому числі слабозмитих – 817,5 га, середньозмитих – 189,27
га, сильнозмитих – 103,05 га. Це переважно дерново-підзолисті
поверхнево-глеюваті сильнозмиті середньосуглинкові ґрунти,
дерново-підзолисті розмиті середньосуглинкові ґрунти ярів та блок та
інші. Маючи такі дані необхідно проводити організаційно – господарські,
агротехнічні, лісомеліоративні, гідротехнічні заходи. Найкращий ефект
протиерозійні заходи дають, коли їх проектування взаємопов’ язано і коли
вони доповнюють один одного.

5.4.2 Рекомендації по відтворенню родючості ґрунту

Враховуючи те, що найбільший вплив на розвиток ерозійних
процесів на території Вікторівської сільської ради мають:

господарська і внутрігосподарська спеціалізація (впливає на склад і
співвідношення угідь ,структуру посівних площ );

розміщення границь землекористувань без врахування рельєфу;

склад земельних угідь і їх якісний стан ;

нераціональне використання орних земель в умовах розвинутої ерозії
ґрунтів (не повне врахування еродованості ґрунту при встановленні складу
і чергуванні культур в сівозмінах , не застосування ґрунтозахисної
сівозміни )

проектування полів сівозмін, лісосмуг, доріг і інших елементів без
детального врахування рельєфу (крутизни, довжини і експозиції схилу)
ґрунту , а також обробіток ґрунту без врахування рельєфу, сприяють
розвитку ерозії ;

безсистемне використання пасовищ, відсутність раціонального
впорядкування їх територій і міроприємств по підвищенню продуктивності
приводять до погіршення якості травостою, посиленню змиву ґрунту ;.

недооцінка ґрунтозахисної ролі лісосмуг ;

відсутність протиерозійнго захисту несільськогоподарських угідь

необхідно звернути увагу на проблеми їх вирішення. Для цього потрібно
дотримуватись рекомендацій по відтворенню родючості ґрунтів.

Згідно ланшафтно-екологічного підходу, забезпечення проведення
природоохоронних заходів здійснюється за рахунок:

– визначення оптимального співідношення угідь для місцевих умов ;

– проектування складу і співвідношенняземельних угідь з врахуванням
екологічних, економічних і ландшафтних вимог;

– проектування системи використання сільськогосподарських угідь;

– проектування заходів освоєння, поліпшення і охорони земель;

– підвищення інтенсивності використання площ ріллі сіножатей,
пасовищ, багаторічних насаджень на основі передового досвіду і
впровадження наукових розробок ;

– значного поліпшення організації виробництва , праці, складу і
співвідношення виробничих галузей;

– диференційного підходу до виконання екологічно – різноякісних
земель ;

– підвищення рівня науково-технічного прогресу в кожній
сільськогосподарській галузі ;

– забезпечення припинення ерозійних процесів і інших негативних явищ
в складній екологічній обстановці.

Отже, для відтворення родючості ґрунту на території Вікторівської
сільської ради необхідно вирішити такі питання, як захист земель від
ерозії і інших негативних процесів; охорона земель від розрушення і
антропогенних негативних дій; рекультивація порушених земель; створення
охоронних територій і об’єктів, необхідного режиму їх використання;
встановлення спеціалізації господарства з врахуванням природних і
економічних умов ; встановлення розмірів і меж господарств з врахуванням
послідовного проведення комплексу протиерозійних заходів ; встановлення
раціонального складу угідь і розробка заходів по їх покращенню;
проектування системи раціональних сівозмін, які забезпечують
диференційне розміщення культур, припинення процесів ерозії і
підвищення урожайності культур; протиерозійне впорядкування території
сівозмін , багаторічних насаджень, кормових і інших угідь . При
вирішенні цих питань можна говорити про високоінтенсивне і
екологічнобезпечне використання земель.

5.4.3 Заповідні і охоронні території

Особливо цінних земель, прибережних смуг та земель рекреаційного,
природоохоронного та історико-культурного призначення на території
Вікторівської сільської ради немає.

5.4.4 Обмеження господарської діяльності

Оскільки на даний час на території Вікторівської сільської ради уже
проведено інвентаризацію земель, роздано земельні частки (паї)
громадянам, які мають на них право, мною рекомендовано пропозиції щодо
використання тих земель, на які встановлено обмеження, а саме земельні
ділянки, де проходять охоронні зони ліній електропередач, ліній зв’язку,
газопроводу. Крім того через село протікає річка Луквиця, яка має
охоронну зону 25 м по обох берегах .

Зведена таблиця екологічних обмежень земель та інтегрований
екологічний список екологічних обмежень представлено в таблиці 5.4.4.1

розділ 6. економіка і організація робіт

6.1 Загальні питання організації робіт

Комплекс геодезичних і землевпорядних робіт по земельно-кадастровій
інформації на території Вікторівської сільської ради виконувався
приватним підприємством “ ЮТА” в рамках проекту підтримки приватизованої
землі в Україні на основі технічного завдання та договору. Комплекс
складається з польових та камеральних робіт .

Польові геодезичні землевпорядні роботи проводились бригадою з двох
груп у складі 5 чоловік. Одна група з виконанням прийомників TRIMBLE
4600 провела згущення планової опорної геодезичної мережі, заклала
центр базової станції на території сільської ради.

В подальшому базова станція використовувалась при проведенні
тахеометричної зйомки окружних меж, топографічних об’єктів та об’єктів
інвентаризації інфраструктури на території лісництва.

Роботи виконувались з допомогою електронного тахеометра TRIMBLE
3305.

При виконанні польових робіт бригада бала забезпечина машиною, на
якій кожний день добиралась до місця роботи. Бригада повністю
забезпечена приладами і обладнанням.

Нижче приведено список приладів і обладнання (таблиця 6.1.1)

Таблиця 6.1.1

№ п/п Назва приладів і обладнання Необхідна кількість

1 GPS-приймач (TRIMBLE 4600 ) в комплекті 3

2 Електронний тахеометр TRIMBLE 3305 1

3 Штативи 4

4 Відбивачі GPS 2

5 Віхи для відбивачів 2

Після завершення польових робіт матеріали вимірювань передавались
для камеральної обробки. Обробка виконувалась з використанням програмних
комплексів:

TRIMBLE Geomatik Office

ГІС “ИнГЕо”

Під час проведення робіт розроблялись заходи безпечного проведення
польових робіт, особливе значення має підбір кадрів, які проходять
медичне обстеження на здатність виконання робіт.

6.2 Технологічна схема виконання робіт

Роботи на об’єкті проводились в два етапи за наступною
технологічною схемою:

Топографо-геодезичні роботи, які включають:

рекогностування пунктів 4 класу, 1 і 2 розрядів;

виготовлення і закладка центру базової станції;

згущення зйомочної геодезичної мережі з визначенням координат
автоматичними супутниковими методами;

тахеометрична зйомка земельної ділянки;

опрацювання матеріалів GPS-спостережень.

Земельні роботи включають наступні етапи:

підготовчий;

польовий;

камеральний.

В процесі підготовчого етапу проводять збирання, аналіз і оцінку
всіх матеріалів та документації, необхідних для проведення
земельно-кадастрової інвентаризації земель і роблять відповідні
висновки.

Польові землевпорядні роботи розпочинаються із натуральних
обслідувань меж із сусідніми землекористувачами чи землевласниками на
місцевості. Визначають характер закріплення меж (огорожа, стіна,
будівлі), узгоджують місця закладки межових знаків і проводять
кадастрову зйомку меж земельних ділянок.

На камеральному етапі виконують такі основні землевпорядні
роботи:

складання кадастрових планів меж землекористування,

складання державного акту;

введення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії;

складання звіту про земельно-кадастрову інвентаризацію.

Опис процесів робіт

Рекогностування пунктів 4 класу, 1 і 2 розрядів, які визначаються
супутниковими радіонавігаційними системами.

У процесі рекогностування уточнюють проект мережі, визначають місця
встановлення і закладки центрів. При цьому основними вимогами є
забезпечення безперешкодного огляду неба; відсутність поблизу пункту
об’єктів, що відбивають сигнал від супутників ( металеві споруди,
огорожі тощо).

До складу робіт при рекогностуванні пунктів входить:

отримання технічного завдання;

вибір місця для встановлення пункту і антени супутникового приймача;

закріплення пункту тимчасовим знаком;

складання схеми рекогнустированих пунктів;

переїзди на ділянці робіт;

здача матеріалів.

Згущення зйомочної геодезичної мережі з визначенням координат
пунктів автономними супутниковими метобами.

Проектування геодезичних мереж згущення та знімальних мереж
виконують з дотриманням наступних вимог:

мережа має складатись із замкнутих геометричних фігур або петель;

мережа повинна бути прив’язана не менше як до трьох пунктів державної
геодезичної мережі, на яких виконують GPS-спостереження;

у висотньому відношенні GPS-мережа має бути прив’язана не менше ніж до
чотирьох нівелірних знаків.

До складу робіт при згущенні зйомочної геодезичної мережі входить:

підготовка приймача до роботи;

встановлення антени приймача над центром пункту;

вимірювання висоти антени;

позиціювання у заданому режимі;

контроль якості спостережень з видачею програмної інформації про
кількість супутників, що спостерігаються;

зняття приймача;

перезапис інформації з приймачів у пам’ять комп’ютера;

польова контрольна обробка супутникових вимірювань;

аналіз результатів обробки;

переїзди на ділянці робіт;

здавання робіт.

Тахеометрична зйомка окружних меж будівель та споруд знімання
(визначення координат) кутів поворотів меж земельної ділянки проводиться
методикою кутових і лінійних вимірювань, які виконуються електронним
тахеометром. Одночасно при необхідності проводять до згущення знімальної
основи.

Склад робіт:

отримання завдання;

рекогностування ділянки;

визначення кількості станцій;

створення планово-висотної основи;

вимірювання кутів;

вимірювання відстаней;

координатні вимірювання;

зарисовка абрису;

складання плану зйомки меж;

обчислення координат і висот точок;

переходи та переїзди на ділянці робіт.

Підготовчі роьоти при інвентаризації земель включають:

відбір проектної документації стосовно межі розмірів землекористування;

уточнення переліку і розмірів земельних ділянок у межах території
господарства;

звірення меж землекористування;

вирахування площ змін меж землекористування;

погодження результатів;

розмноження і оформлення матеріалів.

Складання кадастрових планів меж земельних ділянок.

Склад робіт:

відбір та вивчення вихідних матеріалів;

нанесення та викреслення зовнішніх меж господарства;

написання геоданих;

складання списку співвласників;

оформлення плану;

перевірка і виправлення зауважень.

Складання державного акту

Склад робіт:

відбір матеріалів;

заповнення бланка державного акту;

складання креслення;

написання геоданих;

опис суміжних земельних ділянок;

заповнення списку власників;

перевірка і виправлення зауважень.

Складання кошторису

Кошторис – це документ, в якому представлені всі необхідні витрати
на виконання польових і камеральних робіт, організацію і обслуговування
виробництва на даному об’єкті.

Розрахунки виконують згідно збірника укрупнених кошторисних
розцінок на топографо-геодезичні роботи та згідно розмірів оплати
земельно-кадастрових робіт та послуг.

Розрахункову вартість обчислюємо за формулою:

, (6.4.1)

де В – розрахункова вартість робіт, грн;

Рб – базова розцінка показника, грн;

О – об’єм робіт;

К – коефіцієнт до базової розцінки.

Базову розцінку вибирають із збірників цін, враховуючи категорію
складності. При розрахунку коефіцієнтів звертають увагу на об’єм робіт.

Розрахунки виконують окремо для польових і камеральних робіт.

знаходять сумарні вартості польових (Впол і камеральних (Вкам робіт;

обчислюють додаткові витрати до сумарної вартості:

а) на транспорт;

б) амортизаційні відчислення та метрологічне забезпечення.

Вартість транспортних витрат розраховують як 10% від польових
робіт при землевпорядних роботах. Вартість амортизаційних відрахувань
становить 5% від загальної вартості по видах робіт та транспортних
витрат.

Результат обчислення кошторисної вартості топографо-геодезичних та
землевпорядних робіт на території села Вікторів приведено в таблиці
6.4.1.

Таблиця 6.4.1

Кошторис на виконані роботи

№

п/п Види робіт Обґрунту-вання Кат.

скл. Одиниці виміру Ціна одиниці, грн Об’єм Вартість, грн

1 Рекогносцирування та обстеження вихідних пунктів та тих, які
визначаються:

ДГМ 3 класу

згущення 4 класу

межові знаки 1 розряд

І

ІІ

ІІ

пункт

пункт

знак

50,52

58,05

31,21

4

1

17

202,08

58,05

530,57

2.1 Виготовлення пунктів:

Мережа згущення 4 кл.

Межові знаки

центр

знак

84,81

23,96

1

17

84,81

407,32

2.2 Закріплення пунктів:

Мережа згущення 4 кл. Межові знаки

ІІ

ІІ

центр

знак

136,23

49,36

1

17

136,23

439,12

3 Супутникові визначення координат:

ДГМ 3 класу

Згущення 4 класу

Межові знаки 1 розряду

І

ІІ

ІІ

пункт

пункт

знак

214,04

228,65

218,91

4

1

17

856,16

228,65

3721,47

4 Опрацювання матеріалів супутникових спостережень:

ДГМ 3 класу

Згущення 4 класу

Межові знаки 1 розряду

пункт

пункт

знак

70,18

25,84

25,84

4

1

17

280,72

25,84

439,28

5 Врівноваження та обчислення координат геодезичних пунктів на
комп’ютері:

ДГМ 3 класу

Згущення 4 класу

Межові знаки 1 розряду

пункт

пункт

знак

79,61

79,61

79,61

4

1

17

318,44

79,61

1253,37

6 Обчислення загальної площі і площ всіх контурів об’єкту

га 29,70 11 326,70

7 Складання проекту землеустрою

проект 9016,80 1 9016,80

8 Складання технічного звіту про виконані роботи

звіт 6,67 1 6,67

Всього на польові роботи 6664,46

Всього на камеральні роботи 12407,76

Витрати на внутрішній транспорт

(7% польових робіт) 466,51

Витрати на зовнішній транспорт

(8% польових + внутрішній транспорт) 570,48

Організація і ліквідація робіт

(6% польові, камеральні, внутрішній і зовнішній транспорт) 1174,36

Затрати на метрологічне забезпечення

(5% польові, камеральні, оргліки, внутрішній і зовнішній транспорт)
1037,34

Всього: 22381,55

Всього з врахуванням 20 % ПДВ 26857,86

7. Охорона праці

Поняття “охорона праці” визначено статтею 1 Закону України “Про охорону
праці”.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження
здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці
безпечних умов праці, умов безпечної експлуатації обладнання, зменшення
або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів
на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та
професійних захворювань.

У законі “Про охорону праці” вперше в історії України економічні заходи
управління охороною праці зведені до рангу державної політики. Цим
Законом у суспільстві стверджуються принципово нові взаємовідносини, що
базуються на економічному механізмі управління умовами праці –
формуванні у власника (роботодавця) економічної зацікавленості в
проведенні заходів щодо поліпшення умов праці.

Законодавство про охорону праці ґрунтується на положеннях, які
відповідають Конституції України. Статті 43,45,46,49,50,53,56 і 64
Конституції України гарантують право громадян України на працю,
відпочинок, охорону здоров’я, медичну допомогу та страхування, а також у
випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати
годувальника, у старості та в інших випадках.

Законодавчі документи та положення з охорони праці затверджені і видані
в різний час Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України,
Державним Комітетом України з нагляду за охороною праці.

Законодавство про охорону праці складається із Закону України “Про
охорону праці”, Кодексу законів про працю та інших нормативних актів, а
також є “Правила по техніці безпеки на польових топографо-геодезичних
роботах”.

Закон України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо
реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та
здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних
державних органів відносини між власником підприємства, установи і
організації або уповноваженим органом і працівником з питань безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок
організації охорони праці в Україні.

7.1 Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці закріплена Законом (стаття 4) і
базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів
виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за
створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі
національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків
економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та
охорони навколишнього середовища;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків
особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань;

• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств,
незалежно від форм власності та видів їх діяльності;

• використання економічних методів управління охороною праці,
проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню
безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні
заходів щодо охорони праці;

• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення
кваліфікації працівників з охорони праці;

• забезпечення координаційної діяльності державних органів, установ,
організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми
охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і
проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма
соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та
державному рівнях;

• міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання
світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її
безпеки.

7.2 Норми про охорону праці

Всі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про
охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи.

До першої групи норм відносяться вимог щодо охорони праці при
проектуванні виробничих об’єктів та засобів виробництва. Ст.21 Закону
забороняє будівництво виробничих об’єктів, виготовлення нових технологій
і засобів колективного та індивідуального захисту працюючих без
попередньої експертизи (перевірки) проектної документації та її
відповідності нормативним актам про охорону праці.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби та технологічні
засоби та технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво і в
стандартах на які вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і
здоров’я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх
використання, видані у встановленому порядку.

Забезпечення безпеки праці під час роботи на підприємстві передбачає
друга група норм (ст. 15,): порядок опрацювання і затвердження положень,
інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють в межах
підприємства; посадова особа здійснює контроль за дотриманням
працівниками вимог щодо охорони праці; а працівник зобов’язаний знати і
виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці.

До третьої групи можна віднести норми, які регламентують видачу
працівникам спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, змиваючи
та знешкоджуючих засобів і забезпечення лікувально-профілактичним
харчуванням (ст.8).

Не менше важливе значення мають вимоги щодо обов’язкового медичного
огляду працівників певних категорій (ст.17), навчання працівників при
прийнятті на роботу і в процесі роботи з питань охорони праці (ст.18), а
також фінансування заходів, що забезпечують відповідність умов праці
нормативним вимогам та підвищенням існуючого рівня охорони праці на
виробництві(ст.19).

У четвертій групі норм значної уваги надається органам державного
нагляду і громадського контролю за дотриманням законодавчих ті інших
нормативних актів про охорону праці (ст.38-42), а також відповідальність
за порушення законодавчих актів про охорону праці (ст.43,44).

7.3 Організація безпечних умов праці

Раціональний режим праці та відпочинку – фізіологічне обґрунтоване
чергування часу роботи та відпочинку впродовж зміни, тижня, місяця,
року, яке забезпечує високу і стійку працездатність людини. Робочий час
– установлений законом (або на його основі) час, упродовж якого
трудівник відповідно до внутрішнього трудового розпорядку (розкладу,
графіка або особистої вказівки адміністрації) повинен виконувати свої
трудові обов’язки.

Польові топографо-геодезичні роботи виконуються в різноманітних
природних умовах і тому вимагають постійної уваги і передбачливості дії
оточуючого середовища на працюючих, щоб відвернути небезпечні наслідки.

До початку польових робіт на підприємствах, в експедиціях і польових
партіях повинні бути проведені організаційно-технічні міроприємства, які
направлені на створення безпечних і здорових умов праці при використанні
польових робіт.

Спочатку безпечна техніка і технологія передбачається у технічних
проектах, які уточнюються при обговоренні і захисті. Пізніше на основі
технічних проектів складаються робочі проекти безпечної організації
польових робіт, в конкретних умовах місцевості, з урахуванням
фізико-географічних і економічних особливостей району робіт.

В період складання проектів повинні враховуватись наступні організаційні
питання з охорони праці:

вид транспорту і порядок руху на дільниці робіт;

водні переправи і переходи через складні гірські перевали і
важкодоступні дільниці;

строки проведення робіт на дільниці;

розміщення баз партій, підбаз і лабазів;

організація радіозв’язку і порядок забезпечення бригад продуктами;

необхідність і порядок організації переводу транспорту і доставка людей
до місця роботи;

найбільш прийнятні технологічні схеми робіт;

начальники партій при участі бригадирів складають проект геологічних
ходів і загальну схему маршрутів руху бригад.

Особи, робота яких пов’язана з пішими переходами, підлягають
медичному огляду не менше одного разу на рік.

У відповідності з п.1.3.7. ПТБ-88 проектом передбачається допуск
до виробництва тих осіб, які мають спеціальну технічну підготовку, що
пройшли навчання безпечним методам роботи, які здали успішно іспит і
отримали спеціальний дозвіл на право виконання цих робіт. До керівництва
цими роботами на посаді керівника бригади, допускаються особи, які
успішно захистили робочий проект організації безпеченого ведення робіт
на своїх об’єктах.

Згідно п.1.1. стор.238 ПТБ-88 людині, яка отримала травму або захворіла
на виробництві, повинна бути надана перша медична допомога на місці до
прибуття лікаря, або організована відправка до лікарні чи найолижчого
медичного закладу.

Всі робітники повинні мати навички і знання прийомів надання першої
медичної допомоги. Набір медикаментів для експедициійних умов повинен
зберігатися в аптечках і видаватися в бригади із списком медикаментів та
інструкцією щодо їх використання.

Для індивідуального користування медикаментами робітникам польових
підрозділів повинні видаватися спеціально укомплектовані пакети або
сумки першої допомоги, що можуть бути застосовані за умови першої
необхідності.

При прийомі на роботу особи мають пройти ввідний інструктаж з охорони
праці. Результати інструктажу вносяться в спеціальний журнал.

Згідно з п.п.1.3.12., 1.3.14. і 1.3.15. ПТБ-88 робітники та
інженерно-технічні працівники, які входять в склад комплексних бригад,
навчаються і здають іспити з техніки безпеки в повному об’ємі по їхніх
головних і другорядних спеціальностях.

Інженерно-технічні робітники у випадку переведення у райони з іншими
фізико-географічними умовами або якщо їх переводять на нову посаду
повині здати іспити з правел безпеки.

З робітниками, що зачислені в польові підрозділи проводиться
професійно-технічне навчвння за програмою, що розроблена підприємством з
послідуючою перевіркою цих знань в об’ємі вимог тарифно-кваліфікаційного
довідника. Навчання і інструктаж, паралельно з практичною демонстрацією
безпечених методів роботи, повинні проводитись не менше двох днів для
бригади, що виконує топографо-геодезичні роботи в необжитих районах.

Керівник бригади повинен проводити повторні навчання робітників правилам
безпеки у випадках:

– отримання в процесі виробництва нової техніки та впровадження нової
технології робіт;

– виявлення грубих порушень техніки безпеки.

7.4 Індивідуальні засоби захисту

Головні убори, взуття і одяг повинні захищати робітника від
сильної дії температури, дощу і вітру. Вимоги особистої гігієни:
підтримування в чистоті тіло, голову, лице, руки, ноги, порожнину рота,
зуби; систематична і регулярна зміни білизни – повинні бути законом
наметового життя.

Вибір місця табору, очистка і окопування площадки для вогню,
очистка від кущів і інших переносників інфекції: в горах – на пологих
схилах, в сухих місцях. Не можна розбивати табір в зонах лавин, обвалів
каменепадів, соляних припливів і відливів морської води.

При вітрах задню стінку намета повертають до вітру, а в спекотну
погоду до сонця, а у лісах для захисту –дверима до вітру.

Необхідно мати в наметах пожежобезпечне обладнання для
приготування для зігрівання людей у холодну погоду.

Для захисту від променів сонця, від зливи, граду і снігопаду над наметом
слід натягувати міцний брезентовий тент, надійно закріплений на 20см
вище намету.

В таблиці 7.4.1 наведено перелік необхідного
спорядження,спецодягу,медикаментів.

Таблиця 7.4.1

Перелік необхідного табірного спорядження, спецодягу і медикаментів

№ п/п Назва предметів

1 Аптечка універсальна, медична

1.1 Настрій йоду 5%

1.2 Спирт нашатирний 10%

1.3 Перикис водню 3%

1.4 Таблетки анальгіну з пірамідоном по 0,025 г.

1.5 Таблетки ацетил-саліцилової кислоти 1,0 г.

1.6 Таблетки валідолу

1.7 Бинт стерильний

1.8 Но-шпа, таблетки

1.9 фуропласт

1.10 Вата хірургічна стерильна 250 г.

1.11 Лейкопластир

1.12 Пакет перев’язочний першої допомоги

1.13 Бинт еластичний

1.14 Таблетки бікарбоната натрію

2 Аптечка медична індивідуальна

2.1 Настій йоду

2.2 Таблетки анальгіну

2.3 Таблетки сульфадимезину

2.4 Калій марганцевокислий

2.5 Індивідуальний перев’язочний пакет

3 Карти району робіт

4 Компас

5 Сонцезахисні окуляри

6 Термоси: 1 літровий, 5 літровий

7 Продуктові суміші

8 Сокира

9 Лопата залізна штикова

10 Радіоприймач

11 Сумка польова

12 Радіопереговорні пристрої

Всі працівники і інженерно-технічні робітники забезпечуються
спеціальним одягом, спеціальним взуттям і іншими засобами
індивідуального захисту.

Спецодяг і інше спорядження є власністю експедиції
і після завершення всіх робіт повертаються працівниками.

7.5 Підготовчі роботи перед виїздом в поле

Для виїзду в польові умови керівник бригади повинен провести інструктаж
працівників своєї бригади і студентів навчальних закладів, що проходять
практику в бригаді, з правил та умов безпечного проведення робіт, а
потім безпосередньо на робочих місцях навчити практичних прийомів
безпечного проведення усіх видів робіт, які їм будуть доручатись в
процесі виробництва. Крім того, усі обов’язково повинні бути навчені
безпечному пересуванню на ділянках робіт, використанню транспортних
засобів, орієнтуванню на місцевості, наданню першої медичної допомоги
потерпілому. Навчання і інструктаж з правил безпечної роботи проводиться
повторно кожні шість місяців. Результати первинного інструктажу
фіксуються в книзі, а повторного – в журналі. Результати навчання на
робочому місці практичних прийомів роботи фіксуються в спеціальному
протоколі.

Для успішного виконання виробничого завдання із збереженням всіх правил
охорони праці і техніки безпеки складають маршрути руху бригад. Схему
маршрутів пересування і детальні робочі проекти кожної бригади складають
керівники бригад під керівництвом начальника партії.

Перед початком польових робіт експедиція була ознайомлена з робочим
проектом безпечної організації робіт в польових умовах. Попередньо було
проведено обслідування району робіт з уточненням його особливостей на
місці, був складений проект геодезичних ходів і схема безпечних
маршрутів бригад.

До початку виконання польових топографо-геодезичних робіт в містах,
населених пунктах, на території промислових об’єктів необхідно через
місцеві органи комунального господарства і відповідні установи
промислових об’єктів та ділянок спеціального призначення встановити
схеми розміщення і глибину залягання мереж інженерних комунікацій
(кабелів електромережі, телефонів, трубопроводів газу, каналізації, води
та ін.). Це необхідно для безпечного закладання в грунт центрів
геодезичних знаків, реперів. Також необхідно з’ясувати схему
високовольтних ліній електропередачі і межі та розміри смуги безпеки.
Маючи ці дані, необхідно скласти робочий проект, в якому подається
організаційно-технічне розпорядження виконавцю з конкретними вказівками
щодо дотримання правил безпечного ведення робіт на певному об’єкті.

Робочий проект на виконання робіт в населених пунктах захищається в
установленому порядку і затверджується. Працюючи в населених пунктах,
необхідно дотримуватись правил вуличного руху. Під час роботи з
обладнанням та приладами на проїзджій частині дороги повинні бути
виставлені відгороджувальні знаки.

7.6 Техніка безпеки при камеральних роботах

Додаткові умови охорони праці і техніки безпеки в цехах підприємств
диктуються складом роботи кожного підприємства. Внаслідок різних умов
роботи окремих підприємств організація може бути різною. Тому доцільно
розглядати питання охорони праці та техніки безпеки за важливими видами
камеральних робіт.

При роботі в затемнених приміщеннях та роботі за комп’ютером необхідно
створювати умови для нормальної адаптації зору. Щоби при вході в
затемнене робоче приміщення очі не відчували від’ємного впливу різкої
зміни яскравості світла, затемнене приміщення необхідно відокремлювати
від освітленого спеціальним тамбуром. За необхідністю швидкого переходу
з затемненої кімнати в освітлене приміщення потрібно користуватись
димчастими окулярами. В усіх затемнених робочих приміщеннях під ногами
працівників не повинно бути ніяких предметів та матеріалів,
забороняється захаращувати проходи обладнанням і меблями.

При виконанні камеральних робіт забороняється використовувати
несправні прилади та iнструменти.

Попередня обробка результатів вимірювань виконується за
допомогою персонального комп’ютера ІВМ РС АТ. При роботі з комп’ютером
слід дотримуватись правил безпеки які вказані в документації комп’ютера.
Регламентовані перерви від 20-60 хвилин.

Площа приміщення, де виконуються камеральні роботи, проектується

із розрахунку 4м2 на одне робоче місце і 15м2 об’єму робочого місця.
Вхід i вихід в приміщення має бути безпечним, вільним при пересуванні і
забезпечувати пропускну спроможність в аварійних ситуаціях. Розміщення
обладнання повинно забезпечувати сприятливі і безпечні умови праці.

При обчисленнях використовується допоміжна література
і матеріали, які зберігаються в спеціальних шафах.

Для створення нормальних умов у приміщенні для робіт середньої точності
необхідно, щоб штучне освітлення становило 300 лк, природне КЕО-15
(згідно СНІП 11-4-79), використовується природня вентиляція.

Визначимо повітрообмін у камеральному приміщенні висотою h=3,5
м для двох чоловік. S=100м2 на кожну людину. При диханні одна людина за
1 годину видихає В=22,6 л вуглекислого газу. Кількість свіжого повітря,
необхідна одній людині вираховується за формулою:

( 7.6.1)

V1Л= 22,6 / (1-0.3) = 32,3 м3/год. на одну людину.

Двом людям за 1 годину потрібно 64,6 м3/год. свіжого повітря. Кратність
повітреобігу знайдемо за формулою:

, (7.6.2 )

де W – кубатура приміщення, W=20м2(3,5м=70м3;

N=64.6/70=0.92 (1 раз в годину).

7.7 Протипожежна профілактика

До початку польового сезону керівництво експедиції повинне
зареєструватись в лісових господарствах, на територіях яких будуть
виконуватись роботи. Основними причинами пожеж в експедиціях є:

– використання відкритого вогню;

– неакуратне використання легкозаймистих матеріалів;

– розведення вогнищ та багать в недозволених місцях.

Неможна розпалювати багаття поблизу будівель, складів експедиції,
місць зберігання пального або лісоматеріалів, поблизу селищ з
дерев’янною забудовою, та в лісі.

При виконанні польовнх робіт необхідно, щоб члени бригади не
застосовували сірників, свічок, смолоскипів. З метою запобігання пожеж в
експедиції потрібно застосовувати батарейне освітлення і електричні
кішенькові ліхтарі.

Коли виникла пожежа, необхідно сповістити всіх працівників і
прийняти необхідні заходи. В кожній експедиції повинні бути людина, яка
відповідає за пожежну безпеку, в обов’язки якої входить нагляд за
виконанням правил протипожежної безпеки.

При виконанні камеральних робіт також необхідно дотримуватись
правил пожежної безпеки. Приміщення повинні забезпечуватись в достатній
кількості зазобами пожежогасіння та пожежної сигналізації згідно вимогам
ГУГКіК. До виконання камеральних робіт допускаються особи, які мають
спеціальну технічну підготовку та пройшли інструктаж та перевірку знань
правил безпеки, виробничої санітарії і пожежної безпеки.

Висновки та пропозиції

В даному дипломному проекті розроблений комплекс геодезичних та
землевпорядних робіт при складанні еколого-економічного проекту на
території Вікторівської сільської ради. Проект складається з семи
розділів.

В першому розділі подано огляд літератури, а саме нормативно-правове
забезпечення землеустрою, сучасний стан та розвиток землеустрою, основні
вимоги до складу, та оформлення документації із землеустрою та
еколого-економічне обґрунтування землеустрою.

В другому розділі подано загальні відомості про об’єкт, його
фізико-географічну характеристику, клімат, ґрунти, рослинний та
тваринний світ.

В третьому розділі описуються концептуальні підходи до розробки
проекту землеустрою Вікторівської сільської ради.

В четвертому розділі проекту робиться аналіз та коригування
планово-картографічних матеріалів, матеріалів крупномасштабного
обстеження ґрунтів. Поскільки землі на території Вікторівської сільської
ради розпайовані, мною проведено аналіз поділу земельних часток (паїв)
та видачі Державних актів їх власникам.

Наступний розділ проекту п’ятий – розробка еколого-економічного
проекту землеустрою.

В цьому розділі викладено вимоги щодо проектування планової геодезичної
мережі методом GPS-спостережень. Приведені короткі відомості про дії,
які виконують при підготовці проекту GPS зйомки з послідуючою обробкою
спостережень. Розкрито суть підготовчих робіт та сам процес проектування
згущення геодезичної мережі. Пункти планової геодезичної мережі служать
основою для подальшого створення знімальної основи. Описано методику
створення планової основи та проведення знімальних робіт, вказуються
прилади, що використовувались для проведення робіт на об’єкті
GPS-приймач 4600LS Serveyor та електронний тахеометр Trimble-3305 DR.
Проведено обробку і урівнювання геодезичних вимірювань з використанням
програмних пакетів:Trimble Geomatik Office та ГІС”ИнГео”.За результатами
аналізу матеріалів та розрахунку точності можна зробити висновок, що
геодезичні та землевпорядні роботи проведено відповідно вимогам
Інструкції. В цьому розділі описано склад земельних ресурсів
Вікторівської сільської ради, дано характеристику агровиробничих груп
ґрунтів, охарактеризовано стан ріллі, дано рекомендації щодо освоєння та
поліпшення земель, захисту ґрунтів від ерозії. Поскільки основною метою
дипломного проекту є розробка еколого-економічного проекту землеустрою,
мною провена оцінка екологічних проблем, які мають вплив на використання
земель.

В шостому розділі містяться відомості з економіки та організації
виробництва. Приведено технологічну схему виконання робіт. В розділі
детально описано кожний етап робіт по процесам. Викладено організацію
робіт на об’єкті, джерела фінансування та складено кошторис на виконані
роботи.

В сьомому розділі описано питання техніки безпеки при організації
робіт на об’єкті в польових умовах, при переїздах, протипожежної
безпеки. В цьому розділі проаналізовано потенційні небезпеки і
шкідливість при топографо-геодезичних роботах на об’єкті.

Таким чином даний дипломний проект охоплює весь комплекс
геодезичних та землевпорядних робіт, необхідних при розробці
еколого-економічного проекту землеустрою.

Список використаної літератури

Горлачук В.В. Розвиток землекористування в Україні. – К.: Довіра, 1999р.

Енциклопедія України. Київ, 1992р.

Закон України “Про землеустрій”.

Закон України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних
ділянок власникам земельних часток (паїв)” №899-IV від 5.07.2003р.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Закон України “Про охорону праці”.

Земельний кодекс України.

Земельні відносини в Україні: Законодавчі і нормативні документи. К.:
Урожай, 1998 р.

Збірник укрупнених кошторисних розцінок на топографо-геодезичні та
картографічні роботи, Мінекоресурси від 19.02.2003р.

Інструкція до електронного тахеометра TRIMBLE 3305 DR.

Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання
державних актів на право приватної власності на землю, право колективної
власності на землю, право власності на землю і право постійного
користування землею, договорів на право тимчасового користування землею
(в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі”, затвердженої
наказом Держкомзему України від травня 1999р. №43.

Головне управління геодезії, картографії та кадастру України “Інструкція
з топографічної зйомки в масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500”, –
Київ, 2001 рік.

Костецька Я. М. “Методичні вказівки з курсу “Методи і прилади
високоточних інженерно-геодезичних вимірювань”, – Львів : Видавництво
Державного університету “Львівська політехніка”, 1999 рік.

“Методичні рекомендації щодо паювання земель, переданих у колективну
власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”,
затверджені наказом держкомзему від 20.02.96 №11.

“Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в
натурі із земель колективної власності членам колективних
сільськогосподарських підприємств і організацій”, затверджені наказом
Держкомзему від 4.06.96 за №47/127/48.

“Методичні рекомендації виконавцю робіт щодо дотримання умов, які
забезпечують виконання вимог чинного законодавста стосовно екологічної
безпеки використання земель” затверджені Кабінетом Міністрів України,
2003 р.

Науково-виробничий журнал “Землевпорядкування” №3. К.- УААН, 2001 рік.

Науково-виробничий журнал “Землевпорядкування” №2. К.- УААН, 2003 рік.

Науково-виробничий журнал “Землеустрій і кадастр” №3. К.- УААН, 2006
рік.

Перович Л.М., Волосецький Б.І. “Основи кадастру” – Львів – Коломия, 2000
рік.

Прыкин П.А. “Экономика, организация и планирование
топографо-геодезических работ. – М.: Недра, 1979г.

Тартачинський Р.М. “Основи інженерної геодезії”, Львів, 1998р.

Указ президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення
земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від
10.11.94р.

Указ президента України “Про порядок паювання земель переданих у
колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”
від 8.08.95р., №720/95.

“Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності
щодо проведення землевпорядних та землеоціночних робіт”, затверджено
наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва і Державного комітету України по земельних ресурсах від
13.02.2001р. № 28/18.

Костецька Я.М. “Геодезичні прилади. Частина II. Електронні геодезичні
прилади”, -Львів: Престиж Інформ, 2000 рік.

Б.Гофманн-Велленгоф та ін. “Глобальна система визначення місцеположення
(GPS): теорія і практика”, – Київ: Наукова думка, 1996 р.

Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг від 15.06.2001р.

Тимчасові розцінки ГУГКіК, 2002р. (ГУГК-2002).

Сборник инструкций по производству поверок геодезических приборов,М.:
Недра,1988.

PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter