Реферат
на тему:
Iсторiя розвитку аудиту в свiтi та характеристика тенденцiй, що
впливають на нього.
В економічній лiтературi висловлюються рiзнi думки щодо історії
виникнення аудиту в свiтi. Слово “аудит” походить вiд латинського слова
“audio” (вiн слухає, вiдповiдно “auditor”— той, хто слухає).
Однi автори стверджують, що започаткування професії аудитора
сягають давнiх часiв. Ще в Стародавньому Єгиптi (близько 2600 рокiв до
н.е.) iснували чиновники, якi поєднували функцiї облiку та контролю. В
Римськiй iмперiї (1-2-ге ст. до н.е.) функцiї контролю здiйснювали
спецiальнi службовцi, так звані куратори. Водночас з ними дiяли
прокуратори — намiсники провiнцiй, фiнансовi чиновники з забезпечення
державних доходiв, а квестори займалися фiнансовими та судовими
справами.
Iншi дослiдники доводять коренi iснування аудиту в Стародавнiй
Греції. В той перiод, особлива увага придiлялася контролю збереження
власностi, зокрема майна. Крадiжку греки розглядали як матерiальну
шкоду. Нестача цiнностей покривалася матеріально вiдповiдальною особою
або його поручителями, причому якщо нестача кваліфiкувалася як
розкрадання, то вiдшкодування її вiдбувалося у десятикратному розмiрi.
Афiни мали спецiальних чиновникiв i контролерiв, до обов’язкiв яких
належало складання звiтiв про доходи i витрати держави та їх контроль.
В Iталiї аудит поширився після падiння Римської iмперiї. Купцi
Флоренцiї, Генуї та Венецiї використовували працю аудиторiв для
перевiрки платоспроможностi капiтанiв торгових кораблiв, якi перевозили
товари в iншi країни Європи. В той час метою контролю було попередження
помилок в облiкових книгах.
Наступною вiхою в розвитку аудиту став перiод розквiту iталiйських
мiст-держав. Тут мало мiсце паралельне спiвiснування контролю на
приватному та державному рiвнях.
У перiод середньовiччя разом із розвитком суспiльно-економiчних
вiдносин удосконалювався облiк i контроль господарської дiяльностi,
з’явилися спецiальнi трактати про контроль облiкових записiв і
звiтностi. В цих трактатах наголошувалося на необхiдностi пiддавати
ретельнiй перевiрцi звiти; регулярно проводити iнвентаризацію залишкiв
цiнностей, дебiторської заборгованостi, пiдтверджувати правильність цiн
та iн.
Значним поштовхом у розвитку фiнансово-господарського контролю в
свiтi, а отже, i професiї аудитора, було зародження капiталiстичного
способу виробництва. Починаючи з середини ХIХ ст., коли капiталiстичний
тип виробництва почав домiнувати у країнах Європи і Пiвнiчної Америки,
реальнi власники пiдприємств (акцiонери, пайовики, засновники) майже
повнiстю перестали брати участь в управлiннi, яке було передано найманим
працiвникам — професiйним менеджерам. Вiдразу почалися конфлiкти
iнтересiв: власники прагнули не тiльки зберегти, а й примножити
власнiсть, а менеджери намагалися самi перейти до категорiї власникiв,
часто використовуючи наданi їм можливостi на шкоду своїм роботодавцям.
Звичайно, у цьому конфлiктi власники мали законне право вимагати
вiд менеджерiв продуктивної працi та сумлiнного виконання обов’язкiв,
але реально контролювати їх не могли. Тому виникла iдея запрошувати
висококвалiфiкованих i незалежних працiвникiв (насамперед бухгалтерiв),
котрi могли б надавати об’єктивну iнформацiю про реальне збереження
активiв підприємства, величину прибутку тощо.
Отже, аудитори стали iнструментом реалiзацiї контролю власника за
діяльністю найманого персоналу, результати якої знаходили формальне
вираження у показниках публічної фiнансової звітності.
Різні примітивні форми контролю iснували i за первіснообщинного,
рабовласницького та феодального ладу. гюду. Історiя ж виникнення аудиту
пов’язана лише з розвитком капiталiзму та ринкових вiдносин.
Вiдокремлення власникiв вiд безпосереднього управлiння власнiстю
стало важливою передумовою розвитку аудиту і створення інститутiв
професiйних бухгалтерiв та аудиторiв.
Бiльшiстъ вчених свiту визнають, що офiцiйною датою виникнення
незалежного аудиту в сучасному його значеннi є 23 жовтня 1854 р. Саме
тодi Спiлцi бухгалтерiв Единбургу був наданий статус королiвської, її
членам присвоєно звання “привiлейованих бухгалтерiв”. Спiлка бухгалтерiв
Единбургу налiчувала 180 членiв, Iнститут бухгалтерiв та експертiв
Глазго — 144, а Спiлка бухгалтерiв Абердiно — 224.
Шотландська бухгалтерська практика стала широко популярною у свiтi,
і вже до початку ХХ ст. було створено 12 органiзацiй професiйних
бухгалтерiв: 1854 р. — Спiлка бухгалтерiв Единбургу, 1855 р. — Iнститут
бухгалтерiв та експертiв Глазго, 1867 р. — Спiлка бухгалтерiв Абердiно,
1870 р. — Iнститут привiлейованих бухгалтерiв Англiї та Уельсу, 1880р. —
iнститут привiлейованих бухгалтерiв Канади, 1886 р. — iнститут
привiлейованих бухгалтерiв Австралiї, 1887 р. — Спiлка бухгалтерiв
Австралії, 1887 р. — Американський iнститут дипломованих громадських
бухгалтерiв, 1888 р. — Iнститут привiлейованих бухгалтерiв Ірландії,
1891 р. — Привiлейована асоцiацiя дипломованих бухгалтерiв Англії, 1894
р. — Спiлка бухгалтерiв Нової Зеландiї, 1895 р. — Інститут реєстрованих
бухгалтерiв Голландії. Сьогоднішні такi органiзацiї дiють практично в
усiх країнах з ринковою економiкою.
Iснування певних тенденцiй глобалiзацiї бiзнесу, концентрацiї
iнтелектуальних ресурсiв у процесi розподiлу праці стрiмке зростання
iнформацiйної складової систем управлiння стало значним поштовхом у
подальшому розвитку аудиту на вищому рiвнi.
Останнi десятирiччя ХХ ст. характеризуються розвитком мiжнародної
торгiвлi, збiльшенням iнвестицiйних потокiв i глобалiзацiєю економiчних
процесiв. Глобалiзацiя розвивається пiд впливом сукупностi об’єктивних
полiтичних, економiчних і соцiальних факторiв, серед яких можна
видiлити:
— геополiтичнi та геоекономiчнi трансформацiї, пов’язанi з розпадом
соцiалiстичної системи господарювання, появою групи “пострадянських”
незалежних держав. Внаслiдок цього значно посилилася полiтична і ринкова
унiфiкацiя сучасного свiту;
— науково-технологiчнi досягнення, зокрема в галузi новiтнiх
iнформацiйно-комунiкацiйних систем;
— поглиблення вагомих проблем як економiчного, так i екологiчного
характеру.
Глобальний характер сучасного бiзнесу, збiльшення кiлькостi
суб’єктiв пiдприємництва й ускладнення їхнiх органiзацiйних структур
приводить до посилення ролi стратегічного менеджменту, спрямованого
насамперед на вибiр оптимального шляху пiдприємства на основi аналiзу
зовнiшнього та внутрiшнього середовища.
Сучаснi пiдприємства пiдтримують дiловi зв’язки з багатьма
партнерами, орiєнтуються на численних конкурентiв, враховують i
передбачають рiзноманiтнi вимоги споживачiв, суспiльних органiзацiй,
держави тощо.
Цi фактори визначають необхiднiсть глибокого аналiзу зовнiшнього
середовища. Релевантне зовнiшнє середовище фiрми дуже широке, оскiльки в
нього входять соцiальнi й економiчнi фактори, проте ключовий аспект
зовнiшнього оточення фірми — це галузь (або галузi), в якiй вона веде
конкурентну боротьбу.
Потреба досягнення конкурентних переваг i прагнення посiсти позицiю
лiдера у галузi эмушує великi компанiї використовувати послуги не тiльки
власних спецiалiстiв, а й зовнiшнiх експертiв — аудиторiв.
Необхiднiсть залучення незалежних аудиторiв для здiйснення
перевiрок та експертиз системи управлiння виникла, передусiм у тих
компанiях, якi мали фiлiї, дочiрнi пiдприємства, а також диверсифiковану
структуру (рiзнi види дiяльностi). Налагодження ефективного контролю у
таких компанiях виявилося досить складною справою. Тому динамiчний
розвиток аудиторської дiяльностi значною мiрою вiдбувається завдяки
глобалiзації, розширенню та диверсифiкації транснацiональних i
нацiональних компанiй у процесi еволюцiї ринкових економiчних вiдносин.
торських) фiрм — КПМГ, Прайс Уотерхаус Куперс, Ернст&Янг, Делойт&Туш та
iн.; потужних наукових центрiв при унiверситетах тощо. Використання
значного iнтелектуального потенцiалу провiдних аудиторських фiрм свiту
дало змогу багатьом компанiям вирiшувати складнi проблеми, пов’язанi з
фiнансами, облiком, податками та iнвестицiями, якi досить важко було би
розв’язати власними силами.
Отже, до перелiку чинникiв, що сприяють розвитку аудиторської
дiяльностi, можна додати концентрацiю i зростання iнтелектуального
потенцiалу. Саме це створює об’єктивнi передумови глобального управлiння
економiчними процесами.
У зв’язку з розвитком комп’ютерної технiки i сучасних iнформацiйних
технологiй за останнi десятирiччя посилилася тенденція зростання обсягiв
фiнансово-економiчної iнформацiї, доступної для використання рiзними
категорiями користувачiв — акцiонерами, iнвесторами, кредитними i
страховими органiзацiями тощо. Водночас зросла потреба у забезпеченнi
належної достовiрностi та якостi фiнансово-економiчної iнформації, яка
потрапляє на ринок i може розглядатися як специфiчний товар. Своєрiдним
“сертифiкатом якостi” для такої iнформацiї є висновок незалежних
аудиторiв, який набагато збiльшує її достовiрнiсть i, вiдповiдно,
вартiсть. Отже, аудит бере безпосередню участь у процесi виробництва та
створення нової вартостi.
Згаданi тенденцiї є взаємопов’язанi й у комплексi з iншими
чинниками формують сучасне бачення аудиту.
Становлення i розвиток аудиту в Україні.
Однiєю з причин гальмування розвитку аудиту в Українi є те, що вона
впродовж багатьох столiть була поневолена iншими державами. Рiвень
розвитку аудиту значною мiрою залежав вiд розвитку продуктивних сил i
виробничих вiдносин цих країн.
Захiднi землi до закiнчення Першої свiтової вiйни входили до складу
Австро-Угорської iмперії, а потiм – Польщi. За часiв панування
Австро-Угорської iмперiї на Захiдних землях України у великих мiстах
розвивались мануфактури, виникали новi промисловi пiдприємства. Все це
створювало певнi умови для розвитку аудиту, оскiльки власникам
пiдприємств потрiбний був незалежний контроль за використанням і
збереженням їх капiталу.
Поневолення Захiдних земель України панською Польщею дещо
сповільнило розвиток аудиту. Польща порiвняно з Австро-Угорською
iмперiєю у розвитку промисловостi була вiдсталiшою. Контроль за
збереженням панських маєткiв здiйснювали певнi наглядачi. Проте їх
дiяльнiсть мало чим нагадує роботу аудиторiв.
Центральнi, схiднi та пiвденнi регiони України входили до складу
Росiйської iмперiї. Розвиток аудиту в цих регiонах був адекватний його
розвитку в Росiї. Перша згадка про аудиторiв в Росiї вiдноситься до
початку 18-го ст., де аудиторами називали вiйськових слiдчих.
Звання аудитора в Росiї було введено Петром I, який у вiйськовому
статутi 1716 р. i в “Табелi про ранги” до вiйськових чинiв вiднiс і
аудитора. В 1797 р. аудитори були переведенi в цивiльнi чини, а 1833 р.
з метою навчання аудиторiв у Петербурзi засновано школу, названу пiзнiше
Аудиторським училищем.
За характером посада аудитора поєднувала в собi посади дiловода,
судового секретаря i прокурора. Пiсля проведення в Росiї
вiйськово-судової реформи 1867 р. посаду аудитора було скасовано. Спроби
створити наприкінці ХIХ — початку ХХ ст. у Росiї Iнститут присяжних
бухгалтерiв (рахiвникiв) закiнчилися лише пiдготовкою документiв, якi
регламентували його дiяльнiсть.
Професiйної органiзацiї бухгалтерiв (аудиторiв) у Росiйськiй
iмперії так i не вдалося створити. Незалежнi перевiрки щорiчних звiтiв
акцiонерних товариств проводилися ревiзiйними комiсiями, до складу цих
комiсiй часто входили акцiонери, не завжди обiзнанi з облiком i
контролем.
Пiсля жовтневого перевороту 1917 р. та часiв iснування СРСР була
сформована командно-адмiнiстративна система. За цих умов контрольнi
функцiї повнiстю виконували контрольно-ревiзiйнi органи. Водночас з цим
iснував партiйний контроль.
Першi зародки аудиту можна вiднести до 1987-1989 рр., коли почали
дiяти спiльнi пiдприємства з iноземним капiталом. В Українi було
створене дочiрнє вiддiлення “Iнаудиту”.
Розвиток аудиту в Українi започатковано пiсля розпаду Радянського
Союзу та створення незалежної держави.
На сучасному етапi розвитку нацiональної економiки спостерiгаємо
значнi змiни у методах i механiзмах господарювання, зумовленi
розширенням і змiцненням недержавних форм власностi, приватизацiйними
процесами, розвитком мiжрегiональних і мiжнародних зв’язкiв, побудованих
на ринкових засадах.
В Українi виникла нова категорiя людей, реально здатних впливати на
економiчну, соцiальну і полiтичну атмосферу в державi — категорiя
власникiв. Їхньою характерною рисою є зацiкавленiсть у стабiльностi,
передбачуваннi та вiдкритостi всiх процесiв, що вiдбуваються у
суспiльствi, оскiльки безпека будь-якого бiзнесу визначається насамперед
загальним становищем у державi та суспiльствi.
Формування приватної власностi як альтернативи державному секторовi
економiки зумовило виникнення низки нових професiй в економiчнiй сферi,
де важливе мiсце належить аудиторам.
Але для багатьох людей досi нерозв’язаним залишається питання:
наскiльки вiтчизняний аудит вiдповiдає об’єктивно iснуючим потребам у
ньому? Не секрет, що у першi два-три роки пiсля примусового
запровадження аудиту в Українi (1993-1996 рр.) це викликало негативнi
емоцiї у багатьох пiдприємцiв i лише з часом ставлення до аудиторiв
змiнилося.
Iнодi окремi науковцi та практики висловлювали думки, що аудит в
Українi запроваджено передчасно, i вiн є лише способом заробляння
“легких” грошей певною категорiєю людей; що користi вiн нiкому не
приносить i потрiбен лише державi (або, конкретнiше, її фiскальним
органам) для утримання пiд наглядом недержавного сектора економiки, який
формується швидкими темпами. Подiбна позицiя не тiльки не враховує
багатьох факторiв, що вплинули на зародження українського аудиту, а й
iгнорує об’єктивнi передумови, якi склалися в нашiй державi у звязку з
переходом до ринкових економiчних вiдносин.
Якщо проаналiзувати iсторiю виникнення i розвитку аудиту за
кордоном, то можна зауважити, що аудит є своєрiдним супутником ринкової
економiки. Професiя аудитора у сучасному розумiннi цього слова виникла у
Великiй Британiї в серединi ХIХ ст., саме пiд час становлення нової
економiчної системи, яку ми називаємо ринковою економiкою. Пiсля цього
аудитори почали успiшно працювати в iнших розвинених країнах, де
найшвидше впроваджувалися і розвивалися ринковi методи господарювання, —
США, Францiї, Нiмеччинi та iн.
Історiя виникнення і розвитку аудиту в Українi вимiрюється лише
декiлькома роками, що принесли багато здобуткiв, успiхiв i розчарувань.
Офiцiйне визнання обов’язкового аудиту вiдбулося 1993 р., через два роки
пiсля проголошення незалежностi України, у зв’язку з прийняттям Закону
України “Про аудиторську дiяльнiсть”. З тих пiр кожен рiк додавав щось
нового до теорiї та практики аудиту i збiльшував престижнiсть
аудиторської професiї у суспiльствi. Пiдприємцi, банкiри, iнвестори,
державнi службовцi вже добре знають, що таке аудит, i широко
користуються його послугами. З екзотичного і досить туманного термiну
аудит перетворився на звичний елемент ринкового механiзму, який працює
насамперед на користь громадян – бiзнесменiв і службовцiв, акцiонерiв i
власникiв.
Отже, розвиток аудиту в Українi має три етапи:
Перший — 1987-1992 рр. — створення перших аудиторських структур.
Другий — 1993-1998 рр. — формування нормативно-правової бази аудиту
в Українi.
Третій — 1999-2002 рр. — дiяльнiсть аудиту на новiй
нормативно-правовiй базi та посилення монопольного становища
представникiв провiдних iноземних аудиторських послуг в Українi.
Четвертий — 2003 р. — дотепер — прийняття мiжнародних стандартiв
аудиту та етики Мiжнародної федерацiї бухгалтерiв в якостi Нацiональних
стандартiв аудиту.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
