Реферат на тему:
Реалізація функції фінансів підприємств в умовах сучасної економічної
ситуації: теоретичні аспекти проблеми
У фінансовій системі держави головною, визначальною її ланкою є фінанси
підприємств, оскільки вони функціонують у сфері суспільного виробництва,
в якій створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт (ВВП) і
національний дохід суспільства, а також формується основна частина
фінансових ресурсів держави. Розподіл і перерозподіл створюваних
матеріальних і духовних благ у грошовій формі здійснюються за допомогою
фінансів шляхом формування цільових грошових фондів у відповідних
галузях народного господарства.
Використання фінансів дає можливість підприємствам сфери матеріального
виробництва забезпечити безперервність процесу відтворення, вирішення
виробничих, економічних та соціальних завдань, формування
централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів на рівні як
держави, так і суб’єктів господарювання.
Економічну сутність фінансів підприємств розкриває сукупність грошових
відносин, які виникають у суб’єктів господарювання у процесі їх
створення і здійснення ними виробничо-фінансової діяльності. Це грошові
відносини: між підприємствами та їх засновниками, які виникають при
формуванні статутного фонду (капіталу) — одержання грошей з державного
бюджету, надходження пайових внесків та ін. Сума статутного капіталу
державного (муніципального) підприємства відображає розмір статутного
фонду, а акціонерного товариства — суму випущених ним акцій;
між підприємствами та іншими суб’єктами господарювання (постачальниками,
покупцями, будівельними та іншими організаціями), що виникають у процесі
купівлі-продажу продукції, надання послуг тощо; між підприємствами та
різноманітними ланками фінансово-кредитної системи щодо внесків у ці
ланки (бюджет, централізовані фонди тощо) різних видів податків та
платежів і отримання з них коштів на різні цілі. До них належать також
фінансові відносини
підприємств з установами банків, які виникають у процесі отримання і
погашення кредитів, безготівкових розрахунків, а також відносини з
органами майнового і особистого страхування з приводу сплати в них
підприємствами страхових внесків і отримання від них відповідних
страхових відшкодувань. У цю групу включаються також відносини
підприємств з фондовим ринком та інвестиційними фондами;
між підприємством і зайнятими на ньому працівниками з приводу формування
фонду оплати праці, її виплати, матеріального заохочення; виплати
дивідендів за акціями, а також стягнення грошей за завдані збитки і
утримання податків;
у межах підприємств, які виникають при розподілі отримуваних доходів і
накопичень, формуванні різноманітних фондів грошових коштів. Так, при
розподілі отримуваного виторгу частину його підприємства спрямовують
передусім на відшкодування вартості спожитих у виробництві основних і
оборотних фондів, потім — на відшкодування витрат живої праці, а з
частини, яка залишилась, формують чистий дохід (прибуток), з якого
створюються і поповнюються відповідні резерви і фонди: резервний,
статутний, розвитку виробництва, дивідендів (в акціонерних товариствах)
тощо.
Іншими словами, створення і функціонування підприємств, їх господарська
діяльність пов’язані з грошовими відносинами, які опосередковують
процеси виробництва і продажу продукції, отримання доходів і накопичень
та їх розподіл за відповідними каналами (фондами). У цьому зв’язку
об’єктом фінансів підприємств є грошові відносини, пов’язані з
отриманням доходів і накопичень, їх розподілом, формуванням і
використанням відповідних фондів грошових коштів. Суб’єктами є
підприємства і організації, установи (банківські та бюджетні),
позабюджетні фонди та інші суб’єкти господарювання.
Матеріальною умовою появи і функціонування фінансів є гроші, покладені в
основу існування відповідних видів грошових відносин підприємств.
Виникають фінансові відносини на підприємствах у процесі їх створення,
здійснення ними виробничо-фінансової діяльності, розподілу доходів і
накопичень, формування відповідних грошових фондів.
Таким чином, фінанси підприємств є системою грошових відносин, що
виникають у процесі отримання і розподілу грошових доходів і накопичень,
формування і використання відповідних фондів грошових коштів.
Матеріальною базою фінансів підприємств є виробництво, тобто у процесі
виробництва продукції, її продажу формуються відповідні доходи
підприємств, фонди грошових коштів. Фінанси підприємств і виробництво
взаємопов’язані і впливають один на одного. Що стабільніше економіка
підприємств, то стійкіше їх фінансове становище. Іншими словами,
стійкість фінансового становища підприємств забезпечується зростанням
виробництва і підвищенням його ефективності.
Матеріальним змістом фінансів підприємств є фонди грошових коштів, які
створюються на підприємствах у процесі розподілу їх доходів і
накопичень. Фінанси підприємств слід відрізняти від грошей, грошових
коштів, фінансових ресурсів. Гроші, грошові кошти, фінансові ресурси —
це специфічні, самостійні економічні категорії, які можна змінювати
кількісно (збільшувати, зменшувати). Фінанси ж підприємств — це грошові
відносини, які функціонують на основі грошей, їх не можна змінювати
кількісно.
Призначення фінансів підприємств — забезпечувати фінансовими ресурсами
безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювати
їх виробничі фонди (основні й оборотні),
активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження
собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності
виробництва. До основних принципів організації фінансів належать такі:·
демократичний централізм;плановість; господарський (комерційний)
розрахунок; самофінансування.
Демократичний централізм у галузі фінансів виявляється в централізації
державою частини доходів підприємств у централізовані фонди (державний
бюджет) шляхом стягнення різних податків і платежів, які встановлюються
державою, а розраховуються і сплачуються безпосередньо платниками під
контролем держави; у проведенні єдиної політики оподаткування,
фінансування, кредитування і розрахунків, з одного боку, і в
господарській самостійності здійснення підприємствами
виробничо-фінансової діяльності, розподілу і використання отримуваних
доходів і накопичень — з іншого.
Плановість у галузі фінансів виявляється в розробці на основі виробничих
показників фінансових планів з визначенням у них фінансових ресурсів в
обсягах, необхідних для виконання планів економічного і соціального
розвитку підприємств.
Господарський (комерційний) розрахунок — основний метод господарювання
підприємств, який базується на порівнянні витрат з результатами
діяльності, що передбачає відшкодування витрат за рахунок власних
доходів, а також забезпечення рентабельності виробництва.
Господарський (комерційний) розрахунок на підприємствах упроваджується
шляхом реалізації його принципів:
· господарсько-оперативної самостійності;
· самоокупності;
· матеріального зацікавлення і матеріальної відповідальності;
· контролю гривнею за результатами діяльності.
Найважливішим принципом госпрозрахунку є самоокупність. Він передбачає
покриття витрат підприємства власними доходами і отримання накопичень,
необхідних для сплати відповідних податків у бюджет, вирішення
соціальних питань і матеріального стимулювання працівників підприємства
за результатами їхньої праці. Мінімальний рівень рентабельності, який
забезпечує підприємствам отримання накопичень (прибутку), необхідних для
їх роботи на принципі самоокупності, за розрахунками економістів, має
становити 8–15 % собівартості проданої продукції, наданих послуг. Це
означає, що на кожні 100 грн витрат підприємство має отримати 8–15 грн
прибутку. Важливим принципом організації фінансів підприємств є також
самофінансування, яке виявляється в забезпеченні розширеного
відтворення, матеріального стимулювання працівників і вирішенні
соціальних питань підприємств за рахунок власних фінансових ресурсів
(прибутку, амортизаційних відрахувань тощо). При самофінансуванні не
лише відшкодовуються витрати на виробництво і продаж продукції,
вносяться платежі до бюджету, вирішуються питання соціального розвитку
підприємства і матеріального стимулювання працівників, як при
самоокупності, а й фінансуються капітальні вкладення, приріст власних
оборотних активів та інші витрати з розширення виробництва за рахунок
власних фінансових ресурсів. Водночас самофінансування не виключає (в
разі нестачі власних фінансових ресурсів на фінансування розширення
виробництва) залучення довгострокових кредитів банку на основі
поворотності й платності. Фінансування ж з бюджету цих підприємств на
розширення виробництва не практикується. Для функціонування на умовах
самофінансування підприємства, за розрахунками економістів, мають
забезпечувати рівень прибутковості, який відповідає рентабельності 30–35
% собівартості реалізованої продукції, наданих послуг. Такий рівень
рентабельності — величина відносна і залежить від віку й ступеня зносу
основних фондів підприємства, що підлягають заміні. Зі збільшенням
обсягів заміщуваних основних фондів і їх розширенням підприємствам
необхідно збільшувати обсяги накопичень (прибутку) як основного джерела
фінансових ресурсів для їх фінансування, що спричинюється, як правило,
до підвищення рівня рентабельності, і навпаки.
Фінанси підприємств як економічна вартісна категорія у процесі
відтворення виявляються через дві головні функції: розподільчу і
контрольну. Розподільча функція фінансів. Валовий внутрішній продукт, що
виробляється у країні, призначений для споживання учасниками процесу
виробництва та ін. Проте перед споживанням він обов’язково має бути
розподілений між державою, підприємствами і населенням. Розподіл ВВП,
утворюваного у сфері матеріального виробництва, відбувається передусім
на підприємствах та інших суб’єктах господарювання за допомогою фінансів
із застосуванням їх розподільчої функції.
Ця функція фінансів підприємств виявляється в розподілі отримуваних
суб’єктами господарювання виручки, інших доходів і на копичень за
відповідними напрямками. Так, отримуваний виторг спрямовується
насамперед на відшкодування вартості використаних у процесі виробництва
засобів виробництва. Її залишок — валовий дохід — розподіляється на фонд
оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і чистий дохід
(прибуток). Частина чистого доходу (прибуток) спрямовується передусім на
сплату відповідних податків і платежів до бюджету, а частина, що
залишилась, — на створення резервів і фондів підприємства.
Іншими словами, при розподілі отримуваних доходів і накопичень за
допомогою розподільчої функції фінансів на підприємствах утворюються
фонди і резерви, які реально використовуються.
Наявність розподільчої функції виокремлює фінанси зі сфери дії грошей і
перетворює їх на самостійну економічну категорію, інструмент розподілу
та перерозподілу доходів і накопичень, формування відповідних фондів і
резервів. Іншими словами, існує розподільча функція фінансів підприємств
об’єктивно і в умовах ринкової економіки. Через неї фінанси здійснюють
первинний розподіл і перерозподіл ВВП, який створюється у сфері
матеріального виробництва шляхом формування централізованих і
децентралізованих фондів грошових коштів, які використовуються на
потреби держави і підприємств. Проте існування розподільчої функції
фінансів підприємств в умовах ринку окремі економісти заперечують, що,
на наш погляд, економічно не обґрунтовано.
Контрольна функція фінансів підприємств, виявляється в контролі за
виконанням підприємствами обсягів виробництва і продажу продукції,
отриманням прибутку, формуванням і цільовим використанням фондів коштів,
фінансових ресурсів підприємств. Фінансовий контроль охоплює всі аспекти
господарської діяльності підприємств, включаючи розподіл, перерозподіл,
створення і використання всіх видів ресурсів.
Фінансовий контроль — це контроль гривнею за формуванням та раціональним
використанням матеріальних і фінансових ресурсів на кожному підприємстві
та в народному господарстві країни загалом. Мета контролю полягає в
перевірці збереження і правильності витрачання матеріальних та
фінансових ресурсів згідно з чинним законодавством і нормативними
документами, а також у виявленні та попередженні порушень при їх
використанні.
Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств здійснюють
органи управління і відомства всіх рівнів за різними напрямками:
державні структури — щодо отримання прибутку, правильності вирахування і
своєчасності сплати податків та платежів у бюджет і централізовані
позабюджетні фонди;
установи банків — щодо порядку кредитування і здійснення розрахунків
підприємств.
При цьому контроль за діяльністю підприємств пов’язаний із застосуванням
різних санкцій і стимулів, які сприяють поліпшенню і підвищенню
ефективності роботи підприємств.
Фінансовий контроль за господарською діяльністю підприємств і
господарських організацій зумовлюється необхідністю співвіднесення
витрат з результатами виробництва за допомогою грошей, вартісного
(грошового) обліку.
Найбільший ефект фінансовий контроль забезпечує на базі госпрозрахунку,
згідно з яким витрати підприємств безпосередньо залежать від їх доходів,
а фінансовий стан — від результатів діяльності.
Цим фінансовий контроль сприяє зміцненню госпрозрахунку, підвищенню
дохідності та ефективності функціонування підприємств.
Крім двох основних функцій — розподільчої і контрольної — в економічній
і фінансовій літературі наводяться й інші функції фінансів підприємств:
забезпечувальна, стимулююча, регулююча, формування грошових фондів, їх
використання та ін. Ці функції, на наш погляд, не мають економічного
змісту та самостійності, а є кінцевою метою здебільшого розподільчої
функції. Наприклад, регулювання в економіці — це процес, який
передбачає, з одного боку, розподіл частини певного фонду вищого рівня
(бюджету) між його нижчими ланками з метою виведення останніх на
потрібний рівень, тобто регулювання здійснюється через розподіл. Грошові
фонди формуються також шляхом розподілу відповідних доходів і накопичень
підприємств.
Таким чином, до наведених додаткових функцій фінансів підприємств слід
підходити критично, виходячи з їх внутрішнього змісту і пов’язуючи з
основними функціями: розподільчою і контрольною.
Література:
1. Общая теория финансов / Под ред. проф. Л.А. Дробозиной. – М.: ЮНИТИ,
1995.
2. Финансы I Под ред. проф. А.М. Ковалевой. – М.: Финансы и статистика,
1996.
3. Финансы предприятия / Под ред. проф. Н.В. Колчиной.- М.: ЮНИТИ, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter