Усе своє життя монахиня самовіддано присвятила служінню смертельно хворим, убогим і безпритульним. 150 тисяч прочан заповнили у Римі площу Святого Петра та сусідні вулички, що стати свідками церемонії беатифікації – долучення до лику блаженних найвідомішої у світі сестри милосердя
Мати Тереза (1910-1997), католицька черниця, фундаторка Ордена милосердя, чернечої конгрегації, що займається служінням бідним і хворим. У 1979 матір Тереза була визнана гідною Нобелівської премії світу. Мати Тереза (Агнес Гонджа Бояджиу) народилася 27 серпня 1910 у Скоп’є (сучасна Македонія, у ті роки – Османська імперія) в албанській родині. У віці 12 років дівчинка вирішила стати черницею, у 18 вступила в конгрегацію лоретських сестер, ірландський католицький орден, що здійснював місіонерську діяльність в Індії.
Спочатку вона працювала в школі для дівчинок у Дарджилингі, місті до півночі від Калькутти, протягом 20 років викладала географію в школі св. Марії неподалік від Калькутти, кілька років була директором цієї школи.
У віці 36 років відчула заклик “залишити монастир і служити бідним, живучи серед них”. У 1948 заснувала Орден милосердя і присвятила себе служінню знедоленим жителям калькуттських нетр. У рік, коли її конгрегація була офіційно визнана церквою, прийняла індійське громадянство (1950).
До моменту, коли мати Тереза одержала Нобелівську премію, сестри ордена працювали вже в багатьох країнах. Мати Тереза один раз сказала про своє служіння, що воно засновано на її вірі в Христа. “Через те, що ми не бачимо Христа, ми не можемо виразити йому нашу любов, але ближніх завжди можемо бачити і стосовно них надходити так, як надходили б стосовно Христу, якби бачили його”.
У березні 1997 мати Тереза по стані здоров’я склала із себе обов’язки ігумені ордена, і її місце зайняла сестра Нирмала. Померла мати Тереза в Калькутті 5 вересня 1997. У 1965 році її діяльність визнав Ватикан. А в 1979 році калькуттська черниця була удостоєна Нобелівської премії миру.
Мати Тереза померла в Калькутті в 1997 році. Через два роки після її смерті з ініціативи Папи Іоанна Павла II Ватикан почав процедуру її канонізації. У 2002 році Ватикан офіційно визнав здійснене Матір’ю Терезою диво — той факт, що вона вилікувала від раку 30-річну жінку-мусульманку. Римокатолицька церква склала найвищі почесті померлій 5 років тому матері Терезі, оголосивши її блаженною.
Усе своє життя монахиня самовіддано присвятила служінню смертельно хворим, убогим і безпритульним. 150 тисяч прочан заповнили у Римі площу Святого Петра та сусідні вулички, що стати свідками церемонії беатифікації – долучення до лику блаженних найвідомішої у світі сестри милосердя. Понтифік відслужив традиційну для таких випадків месу, виголосив формулу беатифікації, після чого з портрета матері Терези, встановленому на фасаді собору святого Петра, зняли простирадло.
Відтепер у церковному календарі з’явився день матері Терези, котра померла порівняно недавно у віці 87 років, і, схоже, у рекордні терміни буде визнана святою. Випадок її канонізації – виняток у церковних правилах. Папа Римський Іван Павло Другий особисто доклав зусилля, щоб прискорити тривалий процес.
“Я ніколи не переймаюся тлумами, а лише однією людиною. Якби я дивилася на тлуми, то ніколи не почала б своєї справи. ” Так говорила Мати Тереза. Її слова як джерело Євангелія – чисте й кришталеве. Про себе вона казала: те, що я роблю, – це тільки “краплина води в океані бідності”.
Але ця краплина води має величезну силу – вона змінює океан. Як же вона мусила страждати, відчуваючи себе тільки краплиною, коли в її грудях билося серце величезне, як світ! Страждала до такої міри, що її, маленьку жінку, наділену неймовірною волею, жінку, яка палала, мов вогонь, любов’ю до жебраків, приречених помирати на вулицях, часом брала така втома! “Є хвилини, – бідкалася вона, – коли я відчуваю себе порожнім начинням, предметом без вмісту.
В такі хвилини я почуваюся такою самотньою, такою бідною!” Це траплялося нечасто й тривало недовго. Як вірна наречена Христа, вона променіла радістю, хоч була цілковито занурена в найбільшу біду. Ця радість била з її єства, як потужне джерело.
Перший урок – радість
Тому перший урок, що його залишила нам ця велика свята, – це урок радості. Чи можна бути справжнім християнином без радості Христа, якої “ніхто… від вас не відбере” (Йн 16, 22)? Що на це казала Мати Тереза? “Радість – це молитва. Вона – і сила, і любов. Вона – рибальський невід, яким ловлять душі. Серце, яке палає любов’ю, – радісне серце. ” Вона порівнювала глибоку радість з компасом, який вказує напрямок життю: “Треба їй віддатися, навіть якщо ми йдемо дорогою, встеленою перешкодами”. Євангеліє – це компас християнського життя. Євангеліє, а не якась філософська теорія чи політична ідеологія. Християнин з компасом-Євангелієм не може не закидати невід, щоб спіймати душі для Ісуса. Христос кличе всіх нас бути рибалками людей, а радість використовувати як “наживку”. Понурий християнин ніколи нікого не наверне.
Другий урок – правда
Другий урок апостолки з Калькутти, – це правда. Відважно говорити правду, інколи всупереч усім. Наприкінці минулого століття країни, назвімо їх розвиненими, запровадили у своїй “культурі смерті”, за висловом Папи Івана Павла ІІ, цілу низку табу, навмисного замовчування. Вбивання ненароджених дітей – одне з табу, безперечно, найсильніше. Мати Тереза не вагалася його порушувати.
Зробила це, зокрема, під час Національного молитовного сніданку в США, де була почесним гостем. Перед президентом США, конгресменами та представниками еліти країни вона висловила прямо, що таке переривання вагітності: це не зручна, позбавлена ризику операція, а вбивство невинної істоти у лоні власної матері. “Убивають мільйони дітей, які мають народитися.
А ми нічого не кажемо… ніхто не говорить про мільйони малих істот, зачатих, котрі мають таке саме життя, як ви і я, життя Боже. А ми нічого не кажемо… Розвинуті країни – це найбідніші країни. Вони бояться дітей, бояться дитини, яка має народитися, тому ця дитина мусить померти. Бо вони не хочуть годувати ще одну дитину, не хочуть виховати ще одну дитину, тому дитина мусить померти…”.
Сказати правду перед усіма і проти всіх. Якщо учні Христа, Божого Сина, вже не насмілюються проповідувати й поширювати правду, то хто ж це зробить? Матері Терезі треба подякувати за відважне виконання обов’язку милосердя, яким є проповідування правди.
Третій урок – активна любов
Третій, найбільший урок Матері Терези, – це урок активної любові. Любові не тільки на словах, не тільки зітканої з добрих намірів… Активна любов – це слово Христа перетворене на золото милосердя.
Мати Тереза піднялася на вершини, яких мало хто досяг. “Коли я торкаюся сморідного людського тіла, – казала вона, – знаю, що торкаюся Тіла Христа, яким я приймаю Його у Святому Причасті під виглядом хліба. Звідси я беру силу й відвагу. Напевно, я б цього не робила, якби не була переконана, що, опікуючись прокаженим людським тілом, я опікуюся Ісусом”. Отак вона дійшла до серця Євангелія, до безцінного ядра Доброї Новини Ісуса Христа, до життєвого центру таємниці Бога-Людини. Нехай вогонь любові Матері Терези пропече до кості наше мляве тіло.
Нехай пече доти, доки наша любов не перетвориться на справжнє милосердя. “Щоб любов була справжня, вона мусить завдавати біль… Пам’ятайте, що ми повинні любити бідних аж до болі”, – говорила свята з Калькутти. Господь поклав на нас обов’язок ділитися дібрами з убогими, нещасними, жебраками.
Якщо ми цього не робимо, то чи ми вправі ходити до храму і приймати Тіло Христа? Якою мірою слід ділитися? Десятиною, десятою частиною наших прибутків, хоч які б вони були. Це тільки мінімум… Церква повинна як молотом бити в серця вірних оцією дуже старою біблійною традицією десятини. І не забуваймо, що коли ми даємо, то Господь повертає нам у стократ більше.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
