Виникнення центральних емісійних банків. Задачі та функції центрального банку. Національний банк України — центральний банк держави
Виникнення центральних емісійних банків
В сучасних умовах ринкової економіки в кожній країні, як правило, функціонує центральний емісійний банк. Він виконує функції, що відрізняють його від інших ланок грошово-кредитної системи, і відіграє особливу роль в економіці. Центральний банк — це орган координування і регулювання грошово-кредитної системи країни.
Виникли центральні емісійні банки порівняно нещодавно. До XIX ст. між банками не існувало розподілу функцій. Одні й ті самі банки займались як кредитно-розрахунковим обслуговуванням економічних суб’єктів, так і емісією своїх векселів (банкнот). У спеціальних емісійних банках не було потреби, тому що банкноти у грошовому обігу займали відносно незначне місце. Швидкий розвиток кредитної системи у XIX ст. супроводжувався ростом банкнотної емісії.
Це зростання об’єктивно вимагав централізації і державної монополізації емісії банкнот. У ході розвитку грошово-кредитної системи монопольне право на емісію банкнот поступово було закріплено за одним банком країни. Спочатку такий банк називався емісійним, а потім став називатися центральним, що відповідає його провідному положенню в грошово-кредитній системі.
Шляхи створення центральних банків:
- еволюційний — на базі найбільш крупних банків країни (Банк Англії, Банк Франції);
- створення центрального банку державою — система центрального банку в США, Німецький федеральний банк.
Організаційно-правові основи центральних банків провідних країн світу неоднорідні. Центральні банки за характером власності поділяються на:
- державні, капітал яких належить державі (Банк Англії, Банк Франції, Німецький федеральний банк);
- змішані, коли капітал банку частково належить державі, а частково приватним акціонерам (Банк Японії, Австрійський національний банк);
- акціонерні (у США — 100% капіталу федеральних резервних банків знаходяться у власності банків членів ФРС).
Центральний банк може функціонувати як єдиний банк з регіональними управліннями або ж бути побудованим за федеративним принципом. Наприклад, Німецький федеральний банк (Бундесбанк) — це єдиний банк з регіональними управліннями (центральними банками земель) і розгалуженою мережею відділень.
Система центрального банку США складається із таких ланок:
- Рада керуючих ФРС;
- 12 федеральних резервних банків;
- Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку;
- Федеральна консультативна рада.
До складу майбутньої Європейської системи центральних банків входитимуть Європейський центральний банк і центральні банки країн — учасниць Європейського союзу (ЄС).
Задачі та функції центрального банку
Основою діяльності центрального банку в кожній країні є чітке визначення у законодавчому порядку задач і функцій цього важливого органу державного регулювання економіки. У більшості розвинутих країн діяльність центрального банку спрямована на розв’язання трьох основних задач:
- забезпечення сталості національної грошової одиниці;
- забезпечення надійності грошово-кредитної системи країни;
- забезпечення ефективного функціонування платіжної системи країни.
Важливим фактором досягнення монетарної стабільності є незалежність центрального банку від уряду в проведенні грошово-кредитної політики, з одного боку, і узгодженість дій цих органів державного управління, — з другого.
Критерії незалежності ЦБ:
- Підзвітність ЦБ.
- Самостійність ЦБ.
- Взаємовідносини з урядом.
- Визначення в Законі функцій.
- Порядок назначення Голови.
Питання незалежності центрального банку набуває останнім часом важливого політичного звучання. Країни — члени ЄС прийняли рішення, згідно з яким країна, що не забезпечила на законодавчому рівні і в реальності високого ступеня незалежності свого центрального банку, не може бути членом Об’єднаної Європи.
Функції центрального банку:
- Емісія грошей. Центральному банку країни, як правило, належить монопольне право емісії (створення) готівки (банкнот і монет). Що стосується депозитних грошей, їх емітують (випускають) як центральний банк, так і комерційні банки. Центральний банк випускає депозитні гроші шляхом рефінансування комерційних банків, кредитування уряду, проведення операцій на відкритому і на валютному ринку.
- Регулювання грошового ринку шляхом використання інструментів грошово-кредитної політики. У сучасних умовах це — найважливіша функція центрального банку. Він займається розробкою і реалізацією грошово-кредитної політики з метою забезпечення в кінцевому підсумку стійкого розвитку економіки через цінову стабільність.
- 2’. Моніторинг реального сектора економіки (мікроекономічний підхід).
- Банк банків. Центральний банк здійснює кредитно-розрахункове і касове обслуговування комерційних банків. Він виступає для банків кредитором останньої інстанції, забезпечує надійне та ефективне функціонування платіжної системи.
- Регулювання банківської діяльності та нагляд. Ця функція тісно пов’язана з попередньою. Останнім часом спостерігається тенденція розширення регулятивної, а в деяких країнах і наглядової функції центрального банку, що зумовлено глобалізацією банківської справи, підвищенням рівня ризику банківської діяльності.
- Банк уряду. Виконуючи цю функцію, центральний банк здійснює кредитно-розрахункове обслуговування центральних органів влади, виступає в ролі платіжного агента уряду по обслуговуванню державного боргу, а також у ролі його фінансового радника й консультанта.
- Формування та управління золотовалютними резервами. Центральний банк використовує резерви для покриття дефіциту платіжного балансу країни, підтримки обмінного курсу національної валюти.
- Центральний банк — це інформаційно-аналітичний та статистичний центр грошово-кредитної системи. Він розробляє правила і положення, що регламентують здійснення банківських операцій, визначає порядок ведення бухгалтерського обліку в банках, складання і надання фінансової та статистичної звітності у банківській системі. Центральний банк займається аналізом і прогнозуванням економічної ситуації в країні (на макрорівні), моніторингом реального сектора економіки, складанням банківської та монетарної статистики.
- Представницька функція. Центральний банк представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними банками і валютно-фінансовими організаціями.
Функції центрального банку знаходять відображення у статтях його балансу.
Національний банк України — центральний банк держави
Банківська система України до проголошення незалежності держави була складовою частиною банківської системи СРСР. В цій системі емісійна банківська діяльність не була організаційно й функціонально відокремлена від банківської діяльності по кредитно-розрахунковому обслуговуванню економічних суб’єктів господарювання. У березні 1991 р.
Верховна Рада прийняла Закон “Про банки і банківську діяльність”, згідно з яким в Україні було засновано Центральний емісійний банк, що отримав назву Національного банку України (НБУ). Восени 1997 р. Верховна Рада у першому читанні схвалила законопроект “Про Національний банк України”. Інституціональні основи діяльності НБУ.
НБУ — державний банк. Статутний капітал є загальнодержавною власністю.
Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило, за рахунок власних доходів, якщо мають місце збитки, то вони відшкодовуються урядом у формі ОВДП.
Одержання прибутку не є метою діяльності Банку.
Законопроект чітко визначає функції, операції Національного банку і його взаємовідносини з органами законодавчої і виконавчої влади. Основною функцією Банку є забезпечення сталості грошової одиниці України та цінової стабільності. Національний банк, підзвітний Верховній Раді України, підгримує економічну політику уряду, доки вона не суперечить забезпеченню сталості грошової одиниці України,
Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.
До системи НБУ входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати. Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу. Державна скарбниця України, Центральне сховище та, інші підрозділи. Територіальні управління НБУ не мають статусу юридичної особи, вони діють від імені НБУ в межах отриманих від нього повноважень.
Функціональна побудова центрального апарату НБУ визначається його статусом центрального банку. Основні структурні підрозділи центрального апарату — департаменти, управління.
Керівним органом НБУ є Правління. У його складі Голова Правління, його заступники і члени Правління. Голова Правління призначається Верховною Радою строком на 4 роки.
Законопроект передбачає дворівневу побудову керівних органів НБУ у складі Ради Банку і Ради директорів Банку. Рада Банку розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Члени Ради Банку призначаються: одна половина — Верховною Радою України, друга половина — Президентом України. Раду Банку очолює Голова НБУ.
Рада директорів Банку забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, здійснює управління діяльністю Банку. Очолює Раду директорів Голова НБУ. До складу Ради Банку входять заступники Голови Банку та директори департаментів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
