Теорія фірми. Виробництво. Витрати. Прибуток.
План
Виробнича функція. Ізокванта. Карта ізоквант.
Гранична норма технологічного заміщення. Граничні продукти праці
капіталу.Закон спадної граничної продуктивності.
Ізокоста. Рівновага виробника.
Зміна масштабу виробництва.
Характеристика витрат і прибутку.
Витрати у короткостроковому періоді.
Витрати у довгостроковому періоді.
Типи ринкових структур.
1. Виробнича функція. Ізокванта. Карта Ізоквант.
У мікроекономіці процес виробництва розглядається як процес перетворення
факторів виробництва (праця – L, капітал – К, матеріальні ресурси – М) в
готову продукцію з використанням певної технології. Співвідношення між
будь-якою комбінацією факторів виробництва та максимально можливим
обсягом продукції, що виробляється з цих факторів, описується виробничою
функцією:
Q=f (L, K, M).
Виробнича функція будується для конкретної технології. Нові технології,
які збільшують максимальний обсяг випуску за будь-якої комбінації
факторів, описуються новою виробничою функцією.
Залежно від кількості факторів виробництва, виробнича функція
визначається як двофакторна, трифакторна, багатофакторна. Для графічного
зображення виробничої функції використовується двофакторна модель:
Q=f (L, K).
Мал. 35 Ізокванта
Виробнича функція кожного виду виробництва, яка описує конкретну
комбінацію факторів виробництва, виражається ізоквантою – лінією рівного
випуску. (мал. 35)
Ізокванта відображає різні комбінації витрат факторів виробництва (L,
K), які можуть бути використані для випуску певного обсягу продукції.
Ізокванта показує, що існує безліч варіантів для виробництва даного
обсягу продукції.
Високомеханізований спосіб визначено точкою А на мал. 35, виробництво
того ж обсягу продукції меншою кількістю машин й більшою кількістю
ручної праці, визначено точкою D на мал. 35.
Характеристика ізоквант
1. Негативний нахил ізокванти показує, що скорочення одного фактора (при
Q = const), завжди викликатиме збільшення іншого фактора.
2. Чим далі від початку координат знаходиться ізокванта, тим більший
обсяг випуску вона ілюструє.
3. Увігнутість ізоквант означає, що уздовж ізокванти скорочення
людино-годин праці вимагає збільшення машино-годин устаткування.
4. Кут нахилу ізокванти виражає граничну норму технологічного заміщення.
(MRTS).і
5. Ізокванти схожі з кривими байдужості. Так, як і криві байдужості вони
відображають альтернативні варіанти споживчого вибору благ, які
забезпечують певний рівень корисності, ізокванта відображає
альтернативні варіанти комбінацій витрат факторів для виробництва
певного обсягу продукції
6. Ізокванти можуть мати різну конфігурацію: лінійну, жорсткої
доповнюваності, повної заміщуваності.
Мал. 36а Лінійна ізокванта
Лінійна ізокванта – ізокванта, що виражає досконалу заміщуваність
факторів виробництва (MRTSLK= const) мал. 36.а. В реальному житті повна
заміщуваність факторів виробництва неможлива. Цю ситуацію можна
розглядати як теоретичну абстракцію.
Мал. 36б Жорстка ізокванта
Жорстка доповнюваність факторів виробництва представляє таку ситуацію,
за якої праця і капітал поєднуються в єдино можливому взаємному
співвідношенні (MRTSLK=0) мал. 36.б. Такі ізокванти характерні для
співвідношення комп’ютерів і операторів. Якщо кількість годин роботи
комп’ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості
операторів не призведе до збільшення обсягів виконаної роботи.
Мал. 36в Карта ізоквант
Карта ізоквант – це сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна
яких відповідає певному обсягу випуску продукції (мал. 36.в.). Карта
ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору
серед варіантів організації виробництва в короткостроковому періоді,
якщо капітал є постійним фактором, а праця змінним.
Ізокванти ілюструють гнучкість ухвалених фірмами рішень у виробництві. У
більшості випадків фірми можуть досягти певного випуску продукції,
використовуючи різні поєднання виробничих факторів. Керівник фірми
повинен розуміти природу такої гнучкості, оскільки це дозволить йому
вибирати такі поєднання виробничих факторів, які мінімізують витрати
виробництва і максимізують прибуток.
2. Гранична норма технологічного заміщення. Граничні продукти праці і
капіталу. Закон спадної граничної продуктивності.
Кількісною характеристикою здатності заміщення чинників виробництва є
гранична норма технологічного заміщення (MRTS).
При заміщенні капіталу працею, MRTSLKпоказує обсяг капіталу, який може
бути заміщений однією додатковою одиницею праці при збереженні
постійного обсягу випуску.
,
де MP L – граничний продукт праці;
MP K – граничний продукт капіталу.
Граничний продукт праці (MPL) показує, як змінюється обсяг випуску із
збільшенням використання праці на одну одиницю.
Граничний продукт капіталу (MPK) показує, як змінюється обсяг випуску з
збільшенням використання капіталу на одну одиницю.
При заміщенні праці капіталом MRTSKLпоказує обсяг праці, який може бути
заміщений однієї додатковою одиницею капіталу при збереженні постійного
обсягу випуску.
Зі збільшенням застосування капіталу, MP K скорочується, і це зменшує
чисельник рівняння, а MP L має тенденцію до зростання, що збільшує
знаменник рівняння. Обидва цих ефекти призводять до того, що
MRTSKLзменшується у міру заміщення праці капіталом.
Процес трансформації ресурсів (L, K, M) в готову продукцію
характеризується показниками сукупного і середнього продуктів.
Якщо фактори виробництва, крім одного (L) є постійними, то сукупний
продукт змінного чинника виробництва (TP L ) визначається як обсяг
випуску продукції при певному використанні праці (L) і постійних обсягах
решти факторів.
TP K – сукупний продукт капіталу.
Середній продукт змінного фактора виробництва (праці – AP L , капіталу –
AP K ) – це відношення сукупного продукту змінного фактора, обсягу
фактора, що забезпечує обсяг випуску.
Ці показники називаються також продуктивністю праці і продуктивністю
капіталу. Якщо побудувати графік реакції випуску продукції на зміну
одного змінного фактора – праці (L) то буде очевидно, що, починаючи з
певного моменту, збільшення кількості робочих не призводить до
збільшення випуску на одного додаткового робочого, оскільки інші фактори
– робочий простір, устаткування постійні.
Мал. 37 Реакція випуску продукції на зміну одного фактору (L)
Цей закон відомий як закон спадної граничної продуктивності чи спадної
дохідності. Відповідно до нього, у міру збільшення використання одного з
факторів виробництва (праці), за умови, що інші фактори залишатимуться
незмінними (земля, капітал), у певний момент буде досягнуто точки, після
якої граничний фізичний продукт праці почне зменшуатися. Це означає, що
збільшення обсягу випуску обмежене, якщо змінюється лише один фактор.
Точка, для якої гранична продуктивність зменшується – це межа
ви0користання змінного фактору, після якої граничний продукт починає
зменшуватися.
Прикладом дії закону спадної граничної продуктивності може бути
вирощування картоплі на присадибній ділянці. Якщо вдвічі збільшити
кількість годин роботи на ній, кількість врожаю картоплі зросте в меншій
пропорції. Якби такої залежності не існувало, то світовий урожай
картоплі можна було б виростити на цій присадибній ділянці. З’ясування
динаміки обсягів виробництва в залежності від динаміки змінного фактора
для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Воно
використовується, насамперед, для визначення меж, у яких доцільно
здійснювати виробництво з точки зору раціоналізації використання
факторів. Для короткострокового періоду можна виділити три стадії
виробництва:
перша стадія : від початку виробництва до досягнення середнім продуктом
максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу і
нестачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів і, як правило, до
збитків підприємства;
друга стадія: від максимального значення середнього продукту до
досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найбільш
приваблива для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість
факторів виробництва;
третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення.
На цій стадїї виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше
призводить до збитків виробника. Іншою сферою використання аналізованих
закономірностей може бути прийняття рішень щодо оптимізації структури
витрат виробництва.
Припустимо, що існує дві ділянки, які виробляють однакову продукцію. Як,
маневруючи перерозподілом, фіксованою кількістю праці, між ними, у
короткостроковому періоді досягти великих обсягів виробництва? Щоб
відповісти на це запитання, слід порівняти граничні продукти змінного
фактора на цих двох ділянках. Якщо при певному розподілі праці між
ділянками MP1> MP2 , то ресурси потрібно перерозподілити на користь
першої ділянки, якщо ж співвідношення протилежне MP 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
