Пропозиція в умовах олігополії
План
Прояв олігопольного взаємозв’язку.
Цінові війни.
Угоди (картелі, таємні змови).
Теорії олігополії.
Модель Бертрана.
Модель Курно.
Ламана крива попиту.
Реклама при олігополії.
1. Прояв олігопольного взаємозв’язку.
Олігополія – це ринкова структура, в якій у реалізації якого-небудь
товару домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок
ускладнене чи неможливе. Товар, реалізований олігопольними фірмами, може
бути і диференційованим і стандартизованим. Прикладом олігополії, при
якій продукт є стандартизованим, служить ринок алюмінію. На цьому ринку
в продажах у США домінують “Alcoa”, “Reynolds” і “Kaiser”. Автомобілі,
нафтопереробка, сигарети і пиво є прикладами диференційованих товарів,
що виробляються олігополіями. Звичайно на олігополістичних ринках панує
від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних
продажів продукту. Фірми усвідомлюють загальну взаємозалежність:
приймаючи рішення, вони вимушені зважати на реакцію своїх конкурентів.
Реакція, яку очікує фірма з боку суперників у відповідь на зміну
встановлених цін, обсягів випуску продукції або маркетингової
діяльності, впливає на рівновагу олігополістичного ринку. У багатьох
випадках олігополії захищені бар’єрами для входу на ринок, схожими на
бар’єри для монопольних фірм. Природна олігополія існує, коли декілька
фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких
довгострокових середніх витратах, ніж вони були б у багатьох фірмах.
Головні труднощі в аналізі олігополії складаються у визначенні того, з
якими обмеженнями стикаються фірми на ринку, де існують кілька
конкуруючих компаній. Фірми при олігополії, так само як при досконалій
конкуренції і на монополізованих ринках, стикаються з обмеженнями
витратної кривої й умов попиту. Але, крім того, вони стикаються ще з
одним обмеженням: діями конкуруючих фірм . Зміна прибутку, що фірма може
одержати за рахунок зміни цін, обсягів випуску, якісних характеристик
продукту, залежить не тільки від реакції споживачів (як при інших
ринкових структурах), але також від того, як на це відреагують інші
фірми-учасниці даного ринку.
Залежність поводження кожної фірми від реакції конкурентів називається
олігополістичним взаємозв’язком.
Зміст олігополістичного взаємозв’язку полягає в тому що, будь-яка модель
олігополії повинна містити, насамперед, схему дій фірми у вiдповiдь на
реакцію конкурентів, викликану зміною положення на ринку.
Олігополістичний взаємозв’язок виявляється:
у цінових війнах;
таємній чи явній змові.
8.1.1 Цінова війна
– це цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку
фірмами-суперниками. Вона є одним з багатьох можливих наслідків
олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для
споживачів, але негативними для прибутків продавців.
Припустимо, що на місцевому ринку існує кілька продавців реалізуючих
такий стандартизований товар, як цегла. Цінова політика будь-якої даної
фірми на ринку залежить від ринкового попиту на цеглу і від того, як
уявляє собі фірма реакцію конкурентів на її цінову політику. Припустимо,
що кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток. Допустимо, що
кожна фірма припускає, що її конкуренти виберуть ціну і будуть твердо
дотримуватися свого рішення. Таким чином, будь-який даний виробник цегли
зробить припущення, що якщо він знизить свої ціни, то його суперники, у
відповідь на такий крок, не будуть знижувати свої ціни. Вони можуть
почати цінову війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не буде
реагувати на його зниження цін, тому в кожного з них виникає спокуса
збільшити щомісячні продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче ціни
свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок і тим самим
збільшити прибуток.
Цінова війна продовжується доти, доки ціна не падає до рівня середніх
витрат. У рівновазі обидва продавці призначають ту саму ціну, а
економічні прибутки дорівнюють нулю. Загальний ринковий випуск такий
самий, який був би при досконалій конкуренції.
Р = АТС = МС
Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може одержувати вигоди
від зниження ціни. Зниження ціни нижче цього рівня приведе до збитків.
Оскільки кожна фірма допускає, що інші не будуть змінювати свою ціну, то
в неї немає стимулу збільшувати ціну.
Загалом, рівновага на олігополістичному ринку залежить від припущень, що
роблять фірми про реакцію своїх суперників. Іноді на олігополістичних
ринках дійсно спостерігаються цінові війни. Час від часу таку тактику
застосовують автомобільні заправки в якому-небудь районі. Банки, що
обслуговують невеликі ринки, також іноді займаються ціновою війною,
пропонуючи низькопроцентні позики чи ведення поточних рахунків за
невелику плату, меншу за звичайну. Кожний намагається зробити свій товар
більш привабливим для споживачів, призначаючи набагато меншу ціну, ніж
суперники, а суперники відповідають ще більшим зниженням цін.
Цінові війни звичайно недовготривалі. Олігополістичні фірми вступають
між собою в співробітництво для встановлення ціни і розподілу ринків
таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн і їхніх несприятливих
впливів на прибуток.
8.1.2. Угоди (картелі, таємні змови).
Олігополістичний взаємозв’язок може призвести не тільки до запеклого
протиборства, але і до угоди, що має місце тоді, коли фірми –
олігополісти бачать можливості спільного збільшення своїх доходів шляхом
підвищення цін і укладають угоду про поділ ринку. Якщо угода є
відкритою, то вона може і втягнути всіх чи велику частину виробників на
ринку, його результатом є утворення картелю.
Картель – це об’єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та
обсяг випуску продукції так, ніби вони були єдиною монополією. У
Сполучених Штатах Америки картелі заборонені законом. Фірми, які
обвинувачуються у змові заради спільного встановлення ціни і контролю
над обсягами випуску продукції, піддаються штрафам.
Розглянемо на простому прикладі, як працюють картелі. Уявимо собі
галузь, утворену 100 малими фірмами. Припустимо, що граничні витрати
виробництва усіх фірм складають 1 гривню на одиницю продукції незалежно
від обсягу випуску. Через те, що граничні витрати однакові при
будь-якому обсязі випуску, крива граничних витрат буде одночасною із
кривою довгострокових середніх витрат, а також довгостроковою кривою
пропозиції в галузі. Ця абсолютна еластична крива довгострокової
галузевої пропозиції показана на мал. 56 разом із кривою попиту.
Мал.56. Максимізація прибутку: картель.
Де:
Р – ціна в доларах за одиницю;
Q – в одиницях щомісяця;
Ек – точка рівноваги для картелю;
Е – точка рівноваги в умовах досконалої конкуренції.
На графіку показана галузь, утворена 100 фірмами, кожна з яких має
постійні довгострокові середні і граничні витрати. В умовах досконалої
конкуренції рівновага в галузі наступить у точці перетину кривих попиту
і граничних витрат. Однак, якщо фірми утворять картель, вони зможуть
спільно отримувати прибуток, скоротивши випуск продукції до положення
рівності граничних витрат граничному доходу і піднявши ціни з 1 гривні
до 2.
Рівноважна ціна й обсяг випуску залежать від того, як організован ринок.
Припустимо спочатку, що усі фірми діють в умовах досконалої конкуренції.
Це приведе до рівноваги, при якій ринкова ціна складе 1 гривню за
одиницю продукції (і буде дорівнювати довгостроковим середнім витратам і
довгостроковим граничним витратам), і буде вироблятися 400000 одиниць
продукції на місяць. При такій рівновазі фірми не одержують економічного
прибутку.
Утворення картелю . Тепер уявіть, що один раз керівники 100 фірм
зустрілися для організації картелю. Вони сподіваються, що всім їм буде
вигідно замінити конкуренцію співробітництвом, за допомогою якого вони
зможуть максимізувати загальні доходи галузі і чесно поділити їх між
учасниками угоди.
Менеджер картелю стикається з такою ж проблемою максимізації прибутку,
яка була перед монополістом. Доходи галузі максимальні при такому обсязі
випуску, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам — 200 000
одиниць продукції на місяць. Якщо обсяг випуску скоротити до цієї
величини, то ціна може бути підвищена до 2 гривень за одиницю, що
принесе галузі 200 000 гривень чистого прибутку на місяць. Щоб поділити
цей дохід між усіма членами картелю, менеджер надасть кожній фірмі квоту
випуску — 2 000 одиниць на місяць, тобто половину тієї кількості, що
кожна фірма зробила би до утворення картелю. Таким чином, фірми, що
беруть участь у картелі, одержують переваги чистої монополії, незважаючи
на свій маленький розмір і велике число фірм.
Проблема стабільності картелі .Незважаючи на те, що картелі вигідні для
їхніх членів, вони далеко не такі позитивні для споживачів. Для них
картелі означають зменшення пропозиції товарів і підвищення цін. Однак ,
у картелів є і внутрішні проблеми, які ускладнюють їхнє утворення і
роблять їх нестабільними:
????????????? продукції, що картель може продати за ціною, яка
максимізує прибуток. Велика кількість фірм означає, що загальні доходи
будуть розділені на менші частини. Отже, будь-який картель повинен
знайти засоби контролю над входом у ринок.
• Друга (внутрішня) проблема — це встановлення квот випуску продукції. У
кожного члена картелю існують стимули і можливості робити більше
продукції, ніж дозволяє квота. Візьміть картель на мал. 56 . Додаткові 2
000 одиниць продукції на місяць вплинуть на ринкову ціну, тому що це
складе лише 1% збільшення обсягу випуску галузі. Зробивши 4 000 одиниць
продукції, порушник подвоїть свій місячний дохід і буде одержувати його
в таких розмірах доти, доки інші фірми галузі не порушать угоду.
Але якщо 99 фірм порушили угоду і збільшили свій випуск до 4000 одиниць
на місяць, і тільки 1 фірма дотрималася слова? Через те, що місячний
обсяг випуску в галузі зросте до 398 000 одиниць, ціна упаде до
конкурентного рівня – 1 гривня за одиницю. Фірма, що не збільшила обсяг,
нічого за це не одержить.
Таким чином, у кожного члена картелю є стимул обдурити своїх колег, якщо
він впевнений, що усі грають чесно.
Існує багато відомих міжнародних картелів. Вірогідно, що найвідоміший –
це картель Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). ОПЕК прагне
регулювати випуск сирої нафти його членами з метою контролю ціни, щоб
максимізувати групові прибутки. Центральна організація по продажах
компанії “De Beers” фактично теж діє як картель. Вона діє так,
виступаючи у формі синдикату, через який основні виробники необроблених
алмазів можуть продавати свої продукти.
Формальні картелі не є невідомими, але зустрічаються рідко, через свою
внутрішню нестабільність. Існують і неформальні картелі – таємні змови ,
що полегшують координацію між компаніями по формуванню цін і обсягів
випуску.
8.2. Теорії олігополії
8.2.1. Модель Бертрана
У моделі Бертрана розглядається проблема олігополістичного взаємозв’язку
– необхідність кожній фірмі взяти до уваги поведінку конкурентів при
визначенні своєї ринкової стратегії . Щоб зрозуміти поведінку
конкуруючих фірм, потрібно зробити просте припущення щодо реакції кожної
фірми на діі конкурентів.
Згідно «цінової» варіації моделі Бертрана , кожна фірма встановлює ціну
так, начебто вона очікує, що інші фірми галузі залишать свої ціни
незмінними . На мал.57 зображено, як цінова теорія Бертрана може
працювати в галузі, що складається тільки з двох фірм. Кожна фірма
визначає ціну, яка максимізує прибуток при будь-якій ціні, що може
установити конкурент. Ці ціни зображені у вигляді т.зв. кривої реакції .
Мал. 57. Теорія олігополії Бертрана.
Де:
R1 – крива реакції 1-й фірми;
R2 – крива реакції 2-й фірми.
Відповідні криві описують найкращі ціни для кожної з двох фірм при
заданій ціні іншої фірми. Наприклад, якщо фірма 1 буде монополістом,
вона установить ціну 150 гривень. Якщо потім на ринку з’явиться фірма 2,
то вона почне цінову війну, пересуваючи галузь крок за кроком у точки А,
В, С, D і, нарешті, Е. У точці Е встановлюється стабільна рівновага.
У крайньому випадку, фірма 2 може встановити таку високу ціну, що ця
ціна виведе її з ринку, залишивши першій фірмі чисту монополію. У цьому
випадку фірма 1 максимізує прибуток, установивши ціну 150 гривень, що
показує пунктирна лінія, називається «монопольна ціна фірми 1».
Монопольна ціна фірми 2 показана в такий же спосіб. Ці дві криві реакції
можуть визначатися кривими витрат двох фірм і кривими попиту.
Теорія Бертрана приводить до стабільної рівноваги. При цінах вищих за
точку перетину двох відповідних кривих, кожна фірма має стимул знижувати
ціну, встановлену конкурентом. При цінах нижчих за точку перетину, кожна
фірма має стимул встановити ціну більшу, ніж її конкурент.
Таким чином, при цьому припущенні існує тільки одна ціна, яку може
встановити ринок. Однак, оскільки ця теорія поширюється на ринки не
тільки з двома фірмами, можна довести, що рівноважна ціна рухається
поступово від монопольної ціни до ціни, рівної граничним витратам. Отже,
рівновага Бертрана в галузі, де існує тільки одна фірма, досягається при
монопольній ціні; у галузі з великим числом фірм — при конкурентній
ціні; а в олігополії розбіжності розмірів — коливається в цих межах.
8.2.2 Модель Курно
Модель Курно заснована на конкуренції за обсягами випуску. Ціна
визначається сукупним обсягом випуску фірм відповідно до лінійної кривої
попиту.
Модель Курно заснована на припущенні, що кожна фірма визначає свій обсяг
випуску, виходячи з незмінності обсягів випуску конкурента.
Для цієї моделі можна побудувати криві реагування для двох фірм, що
визначають оптимальний обсяг випуску однієї з них при заданому обсязі
іншої ( Мал.58 ).
Мал.58 Рівновага Курно.
Якщо на ринок виходить тільки фірма 1, то, як монополіст вона вибирає
обсяг випуску Qm=240. Фірма 2, вийшовши на ринок, у своїй стратегії буде
виходити з фіксованого обсягу пропозиції 240, і виходячи зі своєї кривої
реагування R2 , визначить обсяг Q=120. Тоді фірма 1, виходячи з цього
обсягу і своєї кривої реагування R1, визначить обсяг Q=180. Фірма 2
відповідає обсягу Q=150. Цей процес продовжується доти, доки фірми не
зійдуться на обсязі Q 1 =Q 2 =160 (точка Е).
Якщо порівняти цей обсяг з обсягом конкурентної рівноваги (QК=480), то
ми бачимо, що кожна фірма в стані рівноваги Курно (точка E Курно мал.58.
) забезпечує тільки третину ефективного конкурентного обсягу , а галузь,
при дуополії Курно випускає 2/3 конкурентного обсягу , чиста монополія
забезпечує тільки 1/2 цього обсягу. Таким чином, конкуренція за обсягами
у моделі Курно не призводить ринок до стану конкурентної рівноваги (на
відмінну від моделі Бертрана).
8.2.3. Ламана крива попиту.
Припустимо, що фірма в умовах олігополії перебуває в положенні рівноваги
Е(PE, QE). Теорія « ламаної кривої попиту» починається з простого
припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами. При
зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити
своїх клієнтів, тому попит D1 на продукцію фірми в цьому випадку
низькоеластичний. При підвищенні ціни на свою продукцію конкуренти
залишать власні ціни без змін, тому що фірма різко почне втрачати своїх
покупців – попит D2 у цьому випадку високоеластичний ( мал. 59. ).
Мал. 59. Ламана крива попиту.
Об’єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з
двох відрізків ВЕ і EF ( мал. 59 ). Об’єднана лінія граничного доходу MR
теж складається з двох відрізків BA і KC , що утворюються з двох ліній
граничного доходу, MR1 (при Q>QE ) і MR 2(при Q
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
