Характеристика ядерної зброї (лекція)

Лекція

Характеристика ядерної зброї

Вивчення трагічного досвіду Хіросіми та Нагасакі, експериментальних
ядерних вибухів на острові Бікіні та в Тоцьких таборах під Оренбургом
(Росія) необхідне людям і сьогодні. Наслідки застосування ядерної зброї
наклали відбиток на долю багатьох людей, продовжують забирати і
сьогодні їх життя і здоров’я.

6 серпня 1945 року о 8 годині 15 хвилин над центром японського міста
Хіросіма з американського бомбардувальника В-29 була скинута атомна
бомба “Малюк”, яка містила 45 кг урану-235. Вибух відбувся на висоті 576
м. В центрі вибуху виникла вогненна куля діаметром 300 м, а температура
перевищила 3 000 000° С. Хмара білого та чорного диму, яка мала
грибовидну форму, піднялась на висоту до 18 км, а світлова куля навіть
на відстані понад 30 км здавалась яскравішою, ніж сонце. Внаслідок
вибуху 7 000 будинків в місті Хіросіма було зруйновано, 55 000 згоріло.
Загинули 136 000 чоловік, що складало 53,3 % мешканців міста. Ті, що
залишилися живими, потребували термінової медичної допомоги.

Біля 11 години 9 серпня 1945 року з американського літака з висоти
9 000 м була скинута друга атомна бомба над японським містом Нагасакі.
Бомба була на 15 % потужніша, ніж в Хіросімі, але, внаслідок
особливостей рельєфу і забудови, руйнування та кількість жертв були
іншими. В результаті вибуху в Нагасакі потерпіли 640 000 чоловік, що
складає 36,8 % мешканців.

В 1949 році атомна бомба була випробувана в СРСР, що припинило монополію
США на володіння ядерною зброєю. В 1953 році в Радянському Союзі була
сконструйована термоядерна зброя, яка тоді ж була випробувана в
присутності військ в Тоцьких таборах.

1 березня 1954 року в районі острова Бікіні в південній частині Тихого
океану американцями був проведений експериментальний вибух термоядерної
бомби. Японське риболовне судно “5-й Фукюрю-мару” з екіпажем в 23
чоловіки знаходилось на відстані понад 200 км від центру вибуху. Моряки
о 3 годині побачили далеко за горизонтом неяскраве червоне світло, через
7-8 хвилин почули досить чіткий гуркіт, подібний на вибух. Приблизно
через 3 години на палубу корабля почав сипатися білий попіл, який
інтенсивно випадав із хмари, що розпростерлася над ним. Екіпаж судна
піддався дії радіоактивного попелу і виявився ураженим в результаті
зовнішнього та внутрішнього опромінення. В результаті цього всі рибалки
перенесли важкі форми ГПХ, а один з них помер.

Це були перші випадки застосування ядерної зброї, які привели до
масових людських жертв. Вони стали відправним пунктом багаторічної гонки
атомних озброєнь, результатом якої стало накопичення в багатьох країнах
таких запасів ядерної зброї, потужність яких здатна багато разів стерти
з лиця Землі все живе. Серед сучасних засобів ведення війни ядерна зброя
має найбільшу руйнівну дію. Так, вибух ядерного боєприпасу силою 10 Мт
призводить до руйнування міських будівель в радіусі 24 км та
радіоактивного забруднення місцевості на площі біля 55 тис. км2. Сучасні
засоби доставки та застосування ядерних боєприпасів дозволяють широко
використовувати їх для нанесення ударів по цілях, які розташовані, як
у глибині території противника, так і безпосередньо на полі бою.

1. Поняття про ядерну зброю.

Ядерною зброєю називається зброя, уражаюча дія якої зумовлена
внутрішньоядерною енергією, що виділяється в результаті вибухових
процесів поділу або синтезу ядер хімічних елементів.

Прилади, призначені для здійснення вибухового процесу звільнення
внутрішньоядерної енергії, називаються ядерними зарядами.

Основними елементами ядерного заряду є речовина, яка ділиться, відбивач
нейтронів, заряд звичайної вибухової речовини (тротилу), вибуховий
пристрій та штучне джерело нейтронів, необхідне для забезпечення
своєчасного початку і більш швидкого розвитку ланцюгової реакції

За характером вибухових реакцій та способом отримання ядерної енергії
відомо три основних види ядерних зарядів: ядерний (атомний, однофазний),
термоядерний (двохфазний) і комбінований (трьохфазний).

В ядерних однофазних зарядах використовується реакція поділу ядер важких
елементів — урану-235 і плутонію-239 — у вигляді ланцюгової реакції, в
процесі якої звільняється велика кількість енергії за дуже короткий,
миттєвий відрізок часу — тобто вибухово.

В ядерних зарядах гарматного типу ядерна речовина до моменту вибуху
розділена на кілька частин, маса кожної з яких менша критичної. Під час
вибуху звичайної вибухової речовини ці частини з’єднуються в єдине ціле
і їх маса стає надкритичною. В результаті цього в заряді виникає
ланцюгова реакція поділу.

Імплозивний тип ядерного заряду оснований на принципі сильного стискання
речовини, що ділиться, яка має сферичну форму і масу меншу від
критичної. Навколо неї розташовані заряди звичайної вибухової речовини,
при одночасному вибуху яких подільна речовина сильно стискується і її
щільність різко збільшується. Внаслідок цього маса речовини стає
критичною і виникають умови для перебігу ланцюгової реакції.

В термоядерних (двохфазних) боєприпасах основними елементами є атомний
заряд — ініціатор реакції синтезу та термоядерне паливо. Спочатку
відбувається вибух атомного заряду, в основі якого лежить реакція
поділу. Він викликає нагрівання термоядерного палива і запускакає
реакцію з’єднання ядер атомів дейтерію і тритію, що супроводжується
виділенням величезної кількості енергії. В результаті цих перетворень
утворюються ядра атому гелію і вільні нейтрони. Тобто в термоядерному
заряді використана реакція типу “поділ-синтез”.

В комбінованих (трьохфазних) термоядерних зарядах використовуються
нейтрони, які утворилися при реакціях синтезу в двохфазних термоядерних
зарядах. Вони мають дуже велику енергію і викликають поділ ядер
урану-238. Тобто реакція перебігає в три фази —
“поділ-синтез-поділ”:

— вибухає ядерний заряд урану або плутонію (ланцюгова реакція поділу
ядер) з утворенням температури в кілька мільйонів градусів;

— під впливом цієї високої температури відбуваються термоядерні реакції
синтезу ядер гелію з дейтерію, тритію та літію з виділенням дуже швидких
нейтронів з енергією 10-20 Мев;

— швидкі нейтрони, бомбардуючи ядра урану-238, викликають їх поділ з
додатковим виділенням величезної кількості енергії.

Для звичайних термоядерних зарядів розподіл енергії вибуху між
уражаючими факторами близький до її розподілу при вибусі атомних
зарядів. Для досягнення спеціальних цілей ядерного бомбардування
використовуються спеціалізовані термоядерні заряди, до яких відносяться
нейтронні, “чисті” та ін. Найбільшого поширення серед них набули
нейтронні термоядерні заряди.

Нейтронна зброя є термоядерною зброєю надмалої потужності (найчастіше
використовуються двохфазні термоядерні заряди), уражаюча дія якої в
основному визначається впливом потоку швидких нейтронів та
гама-променів. Призначається для знищення живої сили противника при
максимальному збереженні матеріальних цінностей.

Перші випробування нейтронної зброї були проведені США в 1963 році.

Потужність нейтронної зброї в тротиловому еквіваленті складає приблизно
1 кт. Для отримання такої енергії в реакцію термоядерного синтезу
повинно вступити 4,8 г дейтерію та 7,2 г тритію. Для ініціювання
термоядерних реакцій застосовується заряд із плутонію-239, який, як уже
було відзначено, має меншу ніж уран-235 критичну масу, що дозволяє
знизити масу нейтронного боєзапасу. При його вибусі розвиваються високі
тиск і температура, які створюють умови, необхідні для перебігу
термоядерних реакцій синтезу ядер тритію та плутонію.

Нейтронна зброя характеризується тим, що вихід нейтронів на одиницю
потужності вибуху в 10 разів вищий, ніж у ядерних боєприпасів, що
розглядалися раніше. При вибусі такого боєприпасу потужністю 1 кт поза
межами радіуса в 500 м основним уражаючим фактором є проникаюча
радіація. В радіусі до 1 км люди будуть гинути від дії потоку нейтронів
і гама-променів практично відразу, а в радіусі до 2 км — отримувати
важку форму променевої хвороби, в результаті якої більша частина
уражених також загине протягом кількох тиижнів.

Для “чистих” зарядів характерним є різко знижений вихід радіоактивних
продуктів із зони вибуху, внаслідок чого знижується кількість енергії,
яка йде на радіоактивне зараження місцевості.

До ядерних боєприпасів відносяться споряджені ядерними зарядами бойові
(головні) частини ракет різного типу і призначення, авіаційні бомби,
торпеди, артилерійські снаряди, міни, фугаси.

Потужність ядерного боєприпасу визначається кількістю енергії, яка
виділяється при вибусі. Вона виражається в тротиловому еквіваленті —
кількості звичайної вибухівки тротилу, при вибусі якої виділяється
така ж кількість енергії.

Сучасні ядерні боєприпаси можуть мати потужність вибуху від кількох
десятків до десятків мільйонів тон в тротиловому еквіваленті.

За потужністю ядерні боєприпаси поділяють на п’ять калібрів:

— надмалий — потужністю до 1 тисячі тон (до 1 кілотони);

— малий — від 1 до 10 тисяч тон (від 1 до 10 кілотон);

— середній — від 10 тисяч до 100 тисяч тон (від 10 до 100 кілотон);

— крупний — від 100 тисяч до 1 мільйона тон (від 100 кілотон до
1 мегатони);

— надкрупний — понад 1 мільйон тон (понад 1 мегатону).

В сучасних умовах засобами доставки та носіями ядерних боєприпасів є
балістичні та крилаті ракети, літаки-носії, зенітні керовані ракети,
артилерія, підводні човни та надводні кораблі, озброєні ракетами і
торпедами з ядерним зарядом, ядерні фугаси.

Застосування тих чи інших засобів доставки або носіїв ядерної зброї
визначається місцем розташування і характером цілі, потужністю ядерних
боєприпасів та рядом інших факторів.

В залежності від властивостей оточуючого зону вибуху середовища, виду та
розташування об’єктів, по яких плануються ядерні удари, розрізняють
наступні види ядерних вибухів.

Висотним (космічним) називається вибух вище межі тропосфери. Найменшою
його висотою умовно приймається 10 км. Застосовується для ураження
повітряних і космічних об’єктів.

Повітряним називається вибух у повітрі на такій висоті, коли його
світлова куля не доторкується поверхні землі. Повітряні вибухи
застосовуються, головним чином, для знищення наземних (надводних)
об’єктів.

Наземним (надводним) називається вибух, якщо світлова куля доторкується
до поверхні землі (води). Застосовується для знищення великих споруд і
військ, що знаходяться в міцних укриттях, якщо за умовами бойової
обстановки є бажаним сильне радіоактивне зараження місцевості. Надводний
вибух застосовується для ураження надводних кораблів і гідротехнічних
споруд. Характерною особливістю є сильне радіоактивне зараження
побережжя та акваторії.

Підземним (підводним) називається вибух, проведений під землею (водою).
Підземний вибух застосовується з метою створення загороджень для
противника та руйнування його підземних споруд, підводний — для
знищення підводних кораблів, гідротехнічних споруд, протичовнових
загороджень.

Точка на поверхні землі (води), на яку проектується центр ядерного
вибуху, називається його епіцентром.

2. Уражаючі фактори ядерного вибуху

Енергія ядерного вибуху проявляється в різних формах.

Розпечені гази, пари в зоні вибуху утворюють яскраву сферичну світну
область, яку іноді називають вогненною кулею. Вона швидко підіймається
вверх, продовжуючи випускати в простір потужний потік світлового
випромінювання, яке складається з променів видимої частини спектру, а
також із невидимих інфрачервоних і ультрафіолетових променів.

Уже на початку ядерної реакції розпечені гази світної області,
роз-ширюючись з великою швидкістю, стискують і приводять в рух оточуючі
шари повітря. Стиснення і пересування повітря поширюється з
понадзвуковою швидкістю від одного шару до іншого в усіх напрямках від
центру вибуху. Так виникає ударна хвиля ядерного вибуху, яка має
надзвичайно велику руйнівну здатність.

При повітряних, наземних і підземних ядерних вибухах в грунті виникають
сейсмовибухові хвилі, які є механічними коливаннями грунту внаслідок дії
на нього зони сильного тиску. Поширюючись в усі боки від центру вибуху,
сейсмічні хвилі призводять до руйнування і пошкодження підземних
об’єктів, а також до колихання поверхневих шарів землі, що нагадує
землетрус. Руйнування споруд супроводжується виникненням додаткових
механічних травм у особового складу військ та населення.

Одночасно із світловим випромінюванням і ударною хвилею із зони ядерного
вибуху поширюється потік іонізуючого випромінювання, яке за високу
проникаючу здатність в матеріальні субстрати прийнято називати
проникаючою радіацією.

На місці остигаючої світної області дуже швидко формується хмара, яка
містить всі продукти ядерного вибуху і конденсовані пари води. Її
щільність спочатку менша щільності повітря, тому вона продовжує
підніматися вгору на досить значну висоту, захоплюючи за собою
величезний стовп пороху з поверхні землі. В результаті в районі вибуху
утворюється грибоподібна хмара, яка здатна зберігати свою форму більше
20 хвилин.

При ядерному вибусі утворюється також велика кількість радіоактивних
продуктів (частки поділу ядер, ядра атомів пального, що не встигло
прореагувати та ін.). Iз хмари вибуху вони під впливом сили тяжіння
поступово випадають на поверхню землі, створюючи при цьому радіоактивне
зараження місцевості.

Внаслідок ядерного вибуху, як уже вказувалось, частина нейтронів і
гама-квантів покидає зону реакції і потрапляє в оточуюче середовище,
взаємодіючи з атомами його складових елементів. В результаті цього
виникають короткочасні електричні та магнітні поля , що і є
електромагнітним імпульсом ядерного вибуху (ЕМI).

Необхідно відмітити, що ядерний вибух сам по собі є величезним
травматизуючим фактором для людської психіки, здатним приводити до
різ-номанітних за силою і тривалістю порушень діяльності вищої нервової
системи. Тому треба враховувати наявність психотравматизуючого
уражаючого фактора ядерної зброї.

Отже, уражаючими факторами ядерного вибуху є ударна хвиля, світлове
випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне забруднення
місцевості, електромагнітний імпульс і психотравматизуюча дія.

2.1.Ударна хвиля

Ударна хвиля — це зона сильно стиснутого і нагрітого повітря, яке має
надмірний (набагато вищий від атмосферного) тиск і поширюється
радіально від місця вибуху з надзвуковою швидкістю. Слідом за нею
утворюється зона розрідження, в якій, навпаки, тиск нижчий від
атмосферного.

На утворення цих хвиль витрачається близько 50 % енергії ядерного
вибуху. Для більшості видів ядерної зброї вона є основним уражаючим
фактором. Так, за даними Sears (1966) 60 % смертельних випадків в
містах Хіросіма та Нагасакі було викликано ударною хвилею.

В залежності від виду вибуху ударна хвиля може поширюватись в різних
середовищах (повітрі, воді, грунті).

Передня межа повітряної ударної хвилі називається фронтом ударної хвилі.
Він характеризується найбільшим ущільненням повітряних мас і має різко
окреслений край. Тиск у фронті може значно перевищувати нормальний
атмосферний тиск, а їх різниця називається надлишковим тиском.

В момент досягнення поверхні землі ударна хвиля відбивається від неї.
Відбита ударна хвиля настільки ж небезпечна, як і пряма. На деякій
відстані від епіцентру ядерного вибуху біля поверхні землі фронти прямої
та відбитої ударних хвиль зливаються і виникає так званий ефект (хвиля)
Маха. За рахунок цього у фронті такої хвилі надлишковий тиск
збільшується майже у два рази.

Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі зумовлює сильну уражаючу та
руйнівну дію. По мірі віддалення від центру вибуху він знижується і
відповідно зменшується руйнівна та уражаюча дія хвилі (див. табл.
2.1.).

Таблиця 2.1.

Величина надлишкового тиску у фронті ударної хвилі в залежності від
віддалі до епіцентру та потужності повітряного ядерного вибуху

Потужність вибуху (кт) Надлишковий тиск (кг/см2)

0,1 0,3 1,0

На відстані від епіцентра (км)

1

10

100

1 000

10 000 1,6

3,2

8,0

16,0

32,0 0,8

1,6

3,2

8,0

16,0 0,3

0,8

1,6

3,0

8,0

За зоною стиснення переміщається зона розрідження. Тиск в ній поступово
знижується і опускається нижче тиску оточуючої атмосфери.

Одиницею вимірювання тиску у фронті ударної хвилі є кілопаскаль (кПа)
або кілограм сили на 1 см2.

Швидкість руху повітря в ударній хвилі на порівнянно близьких відстанях
від центру вибуху досягає кілька сотень метрів за секунду. В середньому
вона проходить перший кілометр за 2 сек., другий — за 3 сек. і т.д. Такі
сильні потоки повітряних мас здатні викликати руйнування будівель,
захоплювати неміцно закріплені на земній поверхні об’єкти, надавати їм
великої швидкості, формуючи так звані “вторинні снаряди”.

Ураження людей від ударної хвилі можуть бути в результаті:

— безпосередньої прямої її дії (надмірного тиску, швидкісного напору,
високої температури повітря);

— опосередкованої дії (вторинні снаряди, відкидування людини і удар її
об землю або оточуючі предмети).

Ударна хвиля, досягаючи тіла людини, викликає в ньому миттєву
деформацію, зону стиснення, яка поширюється в тканинах, як і в
оточуючому середовищі. Миттєво обтікаючи все тіло, призводить до
сильного його стискання. Внаслідок цього виникає компресійна травма,
проявом якої є пошкодження порожнистих органів грудної клітки та живота
(легенів, шлунку, кишечника, нирок, сечового міхура та інші).

Швидкісний тиск повітря в момент підходу ударної хвилі створює дуже
сильний фронтальний удар, який відчувається людиною як удар твердим
предметом. Під впливом цього удару в тілі людини виникає гідродинамічна
хвиля, яка призводить до розривів судин і порожнистих органів.

Впливаючи в організмі на тканини і органи різної міцності, ударна хвиля
здатна викликати в них розриви, переломи, множинні і обширні крововиливи
та інші зміни. Переважно потерпають органи грудної клітки, черевної
порожнини та хребет. В результаті відкидування людини частіше виникають
ушкодження опорно-рухового апарату, черепно-мозкові травми, забійні
рани, гематоми та інші ураження.

Руйнуючи військові та цивільні інженерні споруди, ударна хвиля стає
причиною важких травм іншого характеру, наприклад травматичного
токсикозу (так званого синдрому тривалого стискування), який може бути
порівняно частим явищем у вогнищах ядерних вибухів, особливо в
забудованих кварталах населених пунктів. Різноманітні травми можуть бути
нанесені людині також за рахунок “кидальної дії” ударної хвилі
(“вторинними снарядами”). Це спостерігається переважно на місцевості,
багатій невеликими окремими предметами, уламками зруйнованих будівель і
т.п.

Повітряні маси, які рухаються з величезною швидкістю, можуть відкидати
людину на значні відстані, зіштовхувати її з різними об’єктами
оточуючого середовища, викликаючи травми непередбачуваного характеру.

На параметри уражаючої дії ударної хвилі можуть впливати рельєф,
характер забудови місцевості, наявність захисних споруд, метеорологічні
умови.

Таким чином, в результаті дії ударної хвилі може виникати дуже
різноманітна за характером і важкістю структура людських втрат у вогнищі
ядерного вибуху.

Умовно вогнище ядерного вибуху за уражаючою дією надлишкового тиску
ударної хвилі можна поділити на три зони:

а) перша (внутрішня) — з тиском ударної хвилі понад 1 кПа; вона
простягається від епіцентра вибуху і характеризується смертельною
травмою людей, які знаходяться на відкритій місцевості і вкрай важкою
для людей, розташованих в укриттях;

б) друга (середня) — з надлишковим тиском від 1 до 0,3 кПа; вона
характеризується важкими ураженнями людей, розташованих відкрито або
середньої важкості — в укриттях;

в) третя (периферійна) — з тиском ударної хвилі від 0,3 до 0,1 кПа. В
ній частіше зустрічаються легкі ураження людей, розташованих в момент
вибуху на відкритій місцевості.

Засобом захисту від ударної хвилі є різного роду сховища та укриття, а
також складки місцевості, які можуть знизити втрати в десятки разів.

2.2. Світлове випромінювання

Світлове випромінювання — це електромагнітне випромінювання, основним
джерелом якого є світна область вибуху (вогненна куля), що складається з
розпечених продуктів вибуху і повітря. Температура в ній сягає від 6
тисяч до 1 мільйона градусів за С. Тривалість світіння залежить від
потужності ядерного заряду: при вибусі малого калібра — 1-2 сек.,
середнього — 2-4 сек, крупного та надкрупного — 10 і більше сек.

На світлове випромінювання припадає приблизно 30 % всієї енергії
ядерного вибуху. Воно складається з ультрафіолетових, інфрачервоних і
видимих променів. Основна кількість енергії світлового випромінювання
(85%) виділяється в перші секунди з моменту вибуху.

Кількість енергії світлового випромінювання, яке падає на 1 см2
поверхні, перпендикулярної напрямку його поширення, за весь час
світіння, називається світловим імпульсом. Його величина вимірюється в
калоріях на квадратний сантиметр (кал/см2).

Уражаюча дія світлового випромінювання вимірюється, головним чином,
величиною світлового імпульсу і часом дії. Чим більша величина
світлового імпульсу, що випромінюється за менший час, тим сильніший
уражаючий ефект, який пропорційний поглинутій кількості енергії.
Остання перетворюється в тепло і здатна викликати опіки та приводити до
спалахування різних предметів.

Поверхня людського тіла поглинає приблизно дві третини всієї падаючої на
неї енергії світлового випромінювання. Чим коротший проміжок часу,
протягом якого поглинається певна кількість енергії, тим важчі опіки, і
навпаки. Величина світлового імпульсу, уражаючого незахищену шкіру,
збільшується із збільшенням потужності ядерного вибуху. Так, при вибусі
в 1 кт вона дорівнює 3,2 кал/см2, 100 кт — 4,8 кал/см2, а при вибусі
потужністю в 1 мгт — 5,6 кал/см2.

Ураження людини можливе, як в результаті безпосередньої дії світлового
випромінювання на шкірні покриви — світлові (первинні) опіки, так і в
результаті спалахування одягу і  навколишніх предметів — опосередковані
(вторинні) опіки.

Опіки від безпосередньої дії світлового випромінювання за своїм
характером мало чим відрізняються від звичайних термічних. Ступінь
важкості опіків може бути різним:

— при світловому імпульсі в 2-4 кал/см2 переважно виникають опіки I
ступеню;

— при дії світлового випромінювання потужністю 4-10 кал/см2 — II
ступеню;

— при світловому імпульсі 10-15 кал/см2 — III ступеню;

— при імпульсі більше 15 кал/см2 — IV ступеню (наступає обвуглювання).

Важкість опіків залежить не тільки від ступеню, але і від їх площі.
Поверхневі опіки займають площу 15-20 %, а глибокі — більше 10 %
поверхні тіла і переважно супроводжуються опіковим шоком.

Ступінь важкості залежить також від віддалі, на якій знаходився уражений
в момент ядерного вибуху від його епіцентру (див. табл. 2.2.)

Таблиця 2.2.

Можливий радіус ураження (в км) світловим випромінюванням відкритих
ділянок шкіри в залежності від потужності повітряного вибуху

Потужність вибуху (кт) Ступінь важкості опіків

І ІІ ІІІ

1

10

100

1 000

10 000 1,1

3,0

8,5

22,4

48,0 1,0

2,6

6,4

17,5

38,4 0,8

2,1

5,5

13,0

30,0

Опіки від ядерного вибуху мають ряд особливостей: профільний характер
(розташування на стороні, повернутій в напрямку вибуху), обширність
уражених площ тіла, різноманітність за важкістю.

Крім опіків шкіри, безпосередній вплив світлового випромінювання може
викликати опіки переднього відділу ока та його додатків, сітківки і
тимчасову сліпоту. Тимчасове засліплення розвивається в людей, які
знаходяться на достатній відстані від епіцентру ядерного вибуху або
перебувають в укриттях і не дивляться прямо на вогненну кулю. Причиною є
розкладання зорового пурпуру (родопсину) під впливом видимої частини
спектра світлового випромінювання. Зір ураженого поступово відновлюється
без будь-якого лікування.

Особливо небезпечним світлове випромінювання є вночі, навіть на великій
відстані від місця вибуху, так як чутливість ока в темноті в 2 000 разів
більша, ніж на світлі, а діаметр зіниці більший приблизно в чотири рази.
Мигальний рефлекс не забезпечує захисту очей від світлових променів, так
як змикання повік триває в межах 0,1-0,15 сек., а світло за цей час
проходить відстань до 30 000 км. В іноземній літературі описані випадки
опіків сітківки при випробуваннях ядерної зброї потужністю в 20 кт на
відстані 16 км від епіцентру вибуху. Кожна непрозора перешкода на шляху
поширення світлового випромінювання є надійним захистом від нього для
органа зору.

Опіки від прямої дії світлового випромінювання складуть біля 90 % усіх
термічних ушкоджень, серед них приблизно 70-80 % складуть опіки важкого
та середнього ступенів і 20-30 % — легкі.

Таким чином, в структурі санітарних втрат від безпосередньої дії
світлового випромінювання ядерного вибуху є підстави очікувати
засліплення та різного ступеня і важкості опіки шкіри, очей. Крім
того, можливі вторинні опіки полум’ям одягу та інших оточуючих
людину предметів, які спалахнули, а також розпеченим повітрям.

Як приклад впливу світлового випоромінювання на організм людини можна
навести наступне. При атомному бомбардуванні Хіросіми багато людей, які
знаходились в момент вибуху поблизу епіцентру, в прямому розумінні
випарувались, від них залишились лише тіні на стінах будинків.
Смертельні опіки III-IV ступенів важкості з розпадом тканин
спостерігались в радіусі 2,5 км. Незахищені люди отримали опіки різного
ступеню важкості на відстані до 4 км від епіцентру (переважно
профільного характеру), причому одяг тільки частково виконував захисну
роль. У людей, які знаходились в бетонних приміщеннях, опіки верхніх
дихальних шляхів виникали від вдихання гарячого повітря, а вторинні
опіки склали біля 5 %.

2.3. Проникаюча радіація.

Однією з характерних особливостей ядерного вибуху є те, що він
супроводжується виділенням потоку іонізуючого випромінювання, яке
складається з гама-променів, нейтронів, бета-частинок і невеликої
кількості альфа- частинок. Уражаюча дія цього випромінювання зумовлена
переважно гама-променями і нейтронами, так як довжина шляху вільного
пробігу альфа- і бета-частинок порівняно невелика.

При вибусі ядерного боєприпасу середнього калібру час уражаючої дії
гама-променів складає приблизно 10 сек. Гама-промені та потік нейтронів,
які виділяються протягом першої хвилини з моменту вибуху, в іноземній
літературі називають початковим ядерним випромінюванням.

На долю проникаючої радіації припадає до 5 % енергії ядерного вибуху.

При ядерних вибухах дози проникаючої радіації можуть досягати тисяч
рентгенів. Це залежить від потужності і виду вибуху, а також відстані
до епіцентру вибуху (див. табл. 2.3.)

Співвідношення радіусу дії проникаючої радіації, дози опромінювання та
їх впливу на організм людини при повітряному вибусі бомби потужністю в
20 кілотон приблизно виражається наступними цифрами:

— до 800 м — 100 % смертність (доза до 10 000 Р);

— від 800 м до 1 200 м — 75 % смертність (доза до 1 000 Р);

— від 1200 м до 2000 м — променева хвороба I-II ступеню (доза 50-100Р).

Таблиця 2.3.

Залежність дози проникаючої радіації від потужності ядерного вибуху та
відстані до його епіцентру

Потужність вибуху (кт) Дози проникаючої радіації (рентген)

1 000 300 30

На відстані від центра вибуху (метри)

1 440 720 1 300

10 990 1 260 1 800

100 1 600 1 800 2 425

1 000 2 135 2 520 3 200

10 000 3 160 3 425 3 960

При вибухах термоядерних мегатонних боєприпасів смертельні ураження
можуть бути в радіусі 3-4 км.

Дози гама- та нейтронного випромінювання при повітряному і наземному
ядерних вибухах на однакових відстанях від центра вибуху практично
однакові, поряд з тим вони значно залежать від щільності повітря, яка
літом і на рівнині значно менша, ніж зимою і в горах. Співвідношення між
ними також залежить від цих параметрів. Для великих доз і для вибухів
надмалого та малого калібрів доза, зумовлена нейтронами, більша, ніж
гама-випромінюванням; для середніх величин доз, а також для вибухів
потужністю понад 10 тис. т. вірним є зворотнє твердження

Гама-випромінювання і нейтрони ядерного вибуху діють на будь-який об’єкт
практично однаково і одночасно. Тому уражаюча дія проникаючої радіації
визначається її сумарною дозою.

2.4. Радіоактивне зараження.

Серед уражаючих факторів радіоактивне зараження займає особливе місце і
є специфічним фактором ядерного вибуху. Найважливішими особливостями є
наступні.

Радіоактивному зараженню піддається не тільки район, що прилягає до
місця вибуху, але і територія, віддалена від нього на багато десятків, а
то і сотень кілометрів. Площа, яку воно охоплює, значно перевищує площу
зон ураження іншими факторами ядерного вибуху.

Якщо основна частина енергії ядерного вибуху, у вигляді ударної хвилі,
світлового випромінювання та проникаючої радіації, виділяється в момент
вибуху та в перші десятки секунд після нього, то радіоактивне зараження
довго зберігається на місцевості та об’єктах, а його уражаюча дія може
тривати протягом годин, діб і навіть місяців.

Процес утворення радіоактивного зараження місцевості при ядерних вибухах
відбувається в результаті дії кількох основних факторів.

Основним джерелом радіоактивного зараження при ядерних вибухах є
радіоактивні продукти ядерної реакції — уламки поділу ядер урану або
плутонію. При вибусі відбувається поділ ядер цих елементів на дві
частини. Він може проходити різними способоми, тому спочатку утворюється
біля 60 ізотопів 34 різних хімічних елементів. Найбільш поширеними
серед них є ізотопи ітрію, теллуру, молібдену, йоду, ксенону, барію,
лантану, стронцію, цирконію та ін. Більша частина з них є нестійкими і в
подальшому розпадаються ще приблизно по три рази. Тому загальна
кількість радіоактивних ізотопів в продуктах поділу сягає майже 200.
Продукти поділу є складною і безперервно змінною за складом сумішшю РР,
розпад яких супроводжується виділенням бета- і гама-випромінювання.
Періоди піврозпаду різних ізотопів коливаються в дуже широких межах —
від долей секунди до багатьох років.

У зв’язку з тим, що коефіцієнт ефективного використання ядерного заряду
порівняно невисокий (в залежності від конструктивних особливостей бомби
— до 10%), основна маса ядерної речовини не встигає вступити в реакцію
і розпилюється силою вибуху у вигляді найдрібніших частинок, які мають
радіоактивні властивості вихідних ізотопів.

Радіоактивне зараження може доповнюватись РР, які утворилися в
навколишньому середовищі в районі центру (епіцентру) ядерного вибуху в
результаті захоплення нейтронів ядрами атомів хімічних елементів, що
входять в склад навколишнього середовища (наведена активність). Їх
розпад супроводжується переважно гама-випромінюванням.

Утворення РР при вибусі термоядерних боєприпасів має деякі особливості.
В цьому випадку виникає дуже потужний потік нейтронів, під впливом якого
синтезується велика кількість штучних радіоактивних ізотопів в тих
матеріалах і середовищах, через які він проходить.

Характер і масштаби радіоактивного зараження визначаються не тільки
потужністю ядерного заряду, але і цілим рядом інших факторів,
насамперед, видом вибуху.

В перший момент після вибуху радіоактивні продукти містяться в
світловій кулі в газоподібному стані. В процесі охолодження вони
конденсуються і у вигляді дрібних твердих частинок входять до складу
потужної хмари ядерного вибуху. Ця хмара за 8-10 хвилин піднімається
на висоту понад 12-20 км.

При наземному ядерному вибусі значна кількість радіоактивних продуктів
змішується з розплавленим грунтом, утворюючи кірку радіоактивного
шлаку. Частина розплавленого та подрібненого грунту із кратера вибуху
втягується висхідними потоками повітря вверх, утворюючи потужний пилевий
стовп, який із самого початку з’єднується з хмарою, внаслідок чого
вона набуває форму гігантського гриба, “шапочку” якого складає вогненна
куля розпечених газів, а “ніжку” — втягнені з поверхні землі порох,
грунт та ін. В ній утворюється велика кількість дрібнодисперсних
високоактивних частинок кулеподібної форми з об’ємним вмістом в них
ізотопів радіоактивного поділу. По мірі охолодження швидкість її
підйому зменшується, і частинки під дією сили тяжіння починають
випадати, утворюючи під нею заражений прошарок атмосфери (так званий
шлейф хмари). Тривалість випадання основної маси РР коливається від
кількох годин до кількох діб. Якщо при цьому врахувати, що радіоактивна
хмара під впливом вітрів безперервно мігрує, то за цей перід вона може
пройти кілька сотень кілометрів. В результаті вся територія на шляху
проходження хмари виявиться зараженою. Це так званий слід радіоактивної
хмари, який утворює на поверхні землі зону радіоактивного зараження
(забруднення) місцевості.

Основними параметрами радіоактивного зараження є доза і рівень радіації,
кількість і концентрація РР, а також ступінь зараження поверхонь
об’єктів.

Доза радіації — це кількість опромінення, яку отримує людина,
перебуваючи на радіоактивно зараженій території. Переважно цю дозу
визначають за певний період часу, який називаєтьтся часом опромінення
(час перебування підрозділу на місцевості, час подолання зараженої
ділянки і т.д.) і обчислюють в рентгенах.

Рівень радіації характеризує інтенсивність випромінювання РР на
зараженій місцевості. Під рівнем радіації розуміють дозу випромінювання
за одиницю часу і вимірюють в рентгенах за годину (р/год).

Кількість РР, які потрапили всередину організму, або випали на
місцевість в межах визначеної площі, прийнято оцінювати за їх
активністю, яка вимірюється кількістю розпадів, що відбуваються в даній
речовині за одиницю часу.

Концентрацію РР в повітрі, воді, продуктах вимірюють в кюрі на літр
(кюрі/л), або кількістю бета-розпадів за хвилину в грамі речовини
(розп/хв•г).

Ступінь зараження (зараженість) поверхні техніки, обмундирування, тіла
людини та інших об’єктів вимірюється кількістю розпадів за 1 хвилину на
площі в 1 см2 (розп / хв • см2) або в мілірентгенах за годину (мр/год).
Для характеристики ступеню радіоактивного зараження місцевості
застосовується доза, що розраховується з моменту випадання радіоактивних
речовин на місцевість до їх повного розпаду, тобто доза радіації за час
повного розпаду радіоактивних речовин.

За ступенем зараження і можливим наслідком опромінення особового складу
військ на зараженій місцевості (як в районі ядерного вибуху так і на
сліді хмари) прийнято виділяти зони помірного (зона А), сильного (зона
Б), небезпечного (зона В), і надзвичайно небезпечного (зона Г)
радіоактивного зараження (див. табл. 2.5.).

Масштаби і ступінь радіоактивного зараження місцевості в районі вибуху і
по шляху руху зараженої хмари залежать, в основному, від потужності і
виду вибуху, часу, минулого з моменту застосування ядерної зброї, і
швидкості так званого середнього вітру (вітру, який вважається умовно
постійним за швидкістю та напрямком для всіх шарів атмосфери в межах
від поверхні землі до висоти підйому хмари вибуху).

Iз збільшенням потужності ядерного вибуху збільшуються масштаби та
ступінь радіоактивного зараження місцевості. Найсильніше зараження
відбувається при наземних вибухах. Повітряні вибухи здебільшого істотної
небезпеки не несуть.

Таблиця 2.5.

Характеристика зон радіоактивного зараження місцевості

при ядерному вибуху

Зона зараження Доза опромінення до повного розпаду радіоактивних
продуктів Дія радіоактивного зараження

На зовнішній по відношенню до центру (епіцентру) вибуху межі зони В
середині зони На внутрішній по відношенню до центру (епіцентру) вибуху
межі зони

А 40 125 400 Особовий склад військ, який знаходився в зоні протягом
першої доби після її утворення:

– при відкритому розташуванні може отримати дози опромінення, які
приведуть до втрати боєздатності;

– в автомобілях, бронетранспортерах, фортифікацій-них спорудах,
будинках, як правило, не отримає доз опромінення, які приводять до
втрати боєздатності;

Б 400 700 1 200 Особовий склад військ, який знаходився в зоні при
відкритому розташуванні а також в автомобілях, бронетранспортерах
протягом першої доби після її уиворення може отримати дози опромінення,
які приведуть до втрати боєздатності. Екіпажі танків за цей же час не
отримують доз, які приводять до втрати боєздатності;

В 1 200 2 200 4 000 Можливі тяжкі радіаційні ураження відкрито
розташованого особового складу військ навіть при короткочасному
перебуванні в зоні, особливо в першу добу після її утворення. Особовий
склад військ, який знаходився в бліндажах і укриттях при строгому
дотриманні регламенту дій на забрудненій місцевості радіаційних уражень
не отримують.

Г 4 000 7 000 Понад 10 000 Отримують тяжкі ураження навіть екіпажі
танків, які діють в зоні протягом перших гшодин рпісля її утворення.
Короткочасне перебування в зоні особового складу можливе лише через
тиждень після вибуху

Ступінь радіоактивного зараження місцевості з часом зменшується, що
зумовлюється розпадом РР.

Необхідно пам’ятати, що під дією вітру, при пересуванні великої
кількості військ, техніки у повітря піднімається радіоактивна пилюка,
яка може стати джерелом вторинного радіоактивного зараження місцевості,
озброєння, обмундирування та ін.

Надзвичайно актуальні проблеми впливу проникаючої радіації та
радіоактвного зараження місцевості на організм людини розглянуті в
окремому розділі посібника.

2.5. Електрогмагнітний імпульс

Електрогмагнітним імпульсом (ЕМI) називаються електричні та магнітні
поля, які супроводжують ядерні вибухи і виникають в результаті впливу
гама-випромінювання на атоми оточуючого середовища з утворенням потоку
електронів і позитивно заряджених іонів. Ступінь ураження ЕМI залежить
від виду і потужності ядерного вибуху.

ЕМI може привести до пошкодження чутливих електронних і електричних
елементів, напівпровідникових приладів, а також до серйозних порушень
роботи цифрової, контрольної та електронно-обчислювальної апаратури.
Таким чином, вплив ЕМI може дезорганізувати або вивести з ладу апаратуру
зв’язку, системи оргтехнічних засобів, що в умовах війни буде негативно
впливати на роботу військових штабів, органів управління і служб, в тому
числі і медичної.

Безпосередньо на людей ЕМI вираженої уражаючої дії не має. Проте існує
багато науково-обгрунтованих даних про негативний вплив
електромагнітного поля на здоров’я людини. Так, за результатами
епідеміологічних досліджень перебування населення в електромагнітних
полях з рівнями, що перевищують гігієнічні нормативи, розглядається як
фактор ризику для здоров’я. Відомо, що елекромагнітні поля різних
діапазонів у рівнях, що перевищують гранично допустимі, спричинюють
підвищення загальної захворюваності, поширеність гострої та хронічної
патології у дітей.

Існують свідчення, що елекромагнітні поля радіочастотного та
мікрохвильового діапазонів при збільшенні їх рівнів в два рази,
порівняно з нормативними, збільшують питому вагу дітей, що мають
відхилення функціонального стану системи кровообігу майже на третину.

Відомо про підвищену чутливість до даного фактору дітей дошкільного і
шкільного віку, що проявляється не тільки зміною характеру
захворюваності, порушенням фукціональго стану центральної нервової та
серцево-судинної систем організму дітей, а також зміною гармонійності
фізичного розвитку та відставанням в статевому дозріванні. Дослідження
стану здоров’я великих контингентів дитячого населення і обробка
отриманих даних за допомогою математичного моделювання дозволили виявити
особливості впливу елекромагнітного випромінення на зміну характеру і
важкості перебігу патологічного процесу. В цілому ряді випадків
електромагнітні хвилі, не впливаючи на рівень поширеності патології,
змінюють характер її перебігу.

Доведено, що між величиною реального навантаження електромагнітним
випроміненням і станом здоров’я дорослого населення існує кореляційна
залежність, яка виявляється в зниженні імунологічної реактивності
організму, збільшені загальної захворюваності, поширеності хвороб
органів дихання, інфекційних і алергічних захворювань шкіри і підшкірної
клітковини.

2.6. Сейсмовибухові хвилі в грунті

Сейсмовибухові хвилі в грунті (СВХ) можуть бути істотним уражаючим
фактором для людей, які в момент вибуху знаходились в підземних,
шахтних, котлованних спорудах.

Розрізняють СВХ трьох основних типів:

— повздовжні (частинки грунту рухаються за напрямком розповсюдження
СВХ);

— поперечні (перпендикулярно напрямку руху хвиль);

— поверхневі (частинки грунту рухаються по еліптичних орбітах).

При повітряному вибуху джерелом СВХ є повітряна ударна хвиля, яка
ударяється об поверхню землі.

При наземному ядерному вибусі розрізняють дві хвилі:

— перша, яка виникає внаслідок дії ударної повітряної хвилі, що
поширюється вздовж поверхні землі ( так звана хвиля стискування);

— друга, яка поширюється в товщі грунту від центру вибуху, за рахунок
безпосередньої передачі йому вибухової енергії (епіцентральна хвиля).

Особовий склад військ і цивільне населення отримуватиме ураження від СВХ
внаслідок безпосередньої дії на них перевантажень і акустичних хвиль,
які викликаються коливальними рухами грунту та підземних споруд і
опосередкованої, внаслідок руйнування споруд, завалів, механічних
травм.

2.7. Психотична дія ядерної зброї.

Iстотне місце в структурі санітарних втрат від ядерної зброї займуть
уражені з різними формами порушень психічної діяльності. Безпосередній
вплив іонізуючого випромінювання на головний мозок, черепно-мозкові
травми, опіки можуть викликати різноманітні форми психічних порушень.

Z‚\‚?‚yyyoyyyyyyyyyyoyyyyyyyoooae

‚‚‚‚‚‚‚‚‚‚‚‚‚‚

???t?~?†???–? ???????A?I?Oe?ooooooooooo

‚‚‚‚

a

:

< >

@

TDDDD7

істю, раптовістю, а також індивідуальними та колективними властивостями
конкретного військовослужбовця чи військового підрозділу, які потерпіли
від впливу уражаючих факторів ядерної зброї.

Реактивні стани. Хворобливі психогенні реакції (реактивні стани,
психози) можуть розвиватись як в умовах загрози ядерного нападу,
так і при нанесенні удару.

Частоту таких порушень важко прогнозувати. Але на підставі аналізу
надзвичайних ситуацій природнього та антропогенного походження можна
передбачити, що в умовах застосування ядерної зброї патологічні реакції
психіки будуть спостерігатись у 10-20 % військовослужбовців та цивільних
людей. Не виключена також можливість розвитку “масових істерій”.

Окремої уваги заслуговує той факт, що психічні та невротичні порушення
реєструються в 10% уражених проникаючою радіацією.

В клініці реактивних станів, що виникають в умовах застосування ядерної
зброї, не слід очікувати появи яких-небудь істотних відмінностей від
відомих клінічних форм.

Найчастіше виникатимуть психогенні психічні порушення. До них в першу
чергу відносяться афективно-шокові психогенні реакції, які викликаються
сильним афектом, страхом, пов’язаним із загрозою для життя. Вони можуть
перебігати у вигляді гіпокінетичної (реактивний психогенний ступор) чи
гіперкінетичної (реактивне психогенне збудження) форм. Дещо рідше
відмічаються депресивні психогенні реакції, різні форми реактивних
психогенних маячливих психозів.

Гострі ефектогенні реакції (“емоційний шок”) розвиваються в ситуаціях
безпосередньої загрози для життя, яка виникла раптово. В умовах
застосування ядерної зброї передбачається підвищення частоти цих
реакцій до 50 % від загальної кількості психогеній.

Гострі ефектогенні реакції проявляються в двох основних варіантах.
Фугіформні (гіперкінетичний варіант) характеризуються раптовим розвитком
рухового збудження з порушеннями свідомості. Поведінка ураженого не
корегується навколишньою обстановкою. Бурхливе рухове збудження триває
від 5 до 30 хвилин і змінюється станом астенізації, емоційною слабістю,
плачем. Психогенний ступор (гіпокінетичний варіант) також розвивається
раптово. Спостерігається повна нерухомість, заціпеніння. Хворий не
реагує на зміни навколишньої обстановки. Ступор може тривати кілька
годин і навіть днів. Вихід з цього стану характеризується поступовим
ослабленням порушень.

Iз затяжних реактивних психозів найбільше значення мають психогенні
сутінкові стани свідомості і реактивна депресія.

Психогенні сутінкові стани свідомості розвиваються на висоті емоційної
напруги, пов’язаної з переживанням загрозливої ситуації. Велике значення
при цьому мають індивідуально-особистісний фактор, а також попереднє
фізичне та психологічне ослаблення — перевтома, безсоння, напружене
очікування бою та ін.

Клінічно психогенні сутінкові стани і реактивна депресія проявляються в
одних випадках грубими порушеннями поведінки (розгубленість, рухове
збудження, відчуття страху, демонстративність), в інших —
псевдодеменції, зниження розумових здібностей, пуерилізм.

Дещо рідше відмічаються депресивні психогенні реакції, різні форми
реактивних психогенних маячливих психозів.

Психотична дія ядерної зброї проявляється також у вигляді різноманітних
неврозів. На відміну від психопатій вони чітко пов’язуються з фактом
застосування противником ядерної зброї. Реєструються всі класичні форми
неврозів — неврастенії, істерії, неврози нав’язливих станів та змішані.
Розвиток невротичних станів, їх характер та форма тісно пов’язані з
індивідуальними схильністю та особливостями особи ураженого.

Таким чином, при безпосередній загрозі застосування ядерної зброї, в
момент нанесення удару чи після нього треба очікувати виникнення масових
психічних порушень у людей, які знаходитимуться в небезпечній зоні.
Найістотнішу роль при цьому відіграватимуть реактивні стани.

2.8. Комбінований вплив кількох уражаючих факторів ядерної зброї.

Ураження, які викликаються одночасною або послідовною дією
на організм людини кількох уражаючих факторів ядерного вибуху
називаються комбінованими. Найчастіше зустрічаються комбінації уражень
радіацією з іншими факторами — комбіновані радіаційні ураження (КРУ).
Так, в містах Хіросіма та Нагасакі на 20 день після бомбардувань
один вид уражень мали 57,9 тис. людей, і біля 39,1 тис. —
комбіновані. Тобто співвідношення ізольованих та комбінованих
уражень складає приблизно 3:2.

Поєднання двох видів уражень спостерігалось в Хіросімі в 34,5%, а
в Нагасакі — у 37,7% потерпілих. Ураження одночасно трьома факторами
вибуху відбувались рідше — в 5% в Хіросімі і 5,2 % потерпілих в
Нагасакі.

Аналіз уражень від застосування ядерної зброї в японських містах показав
наступне. В епіцентрі вибухів всі люди загинули. На відстані до 1 км,
коли смертність складала 90 %, частка КРУ була 68 %, а на відстані до 2
км — біля 48 %. В зоні з радіусом 4-5 км на перший план виступали
ураження ударною хвилею та світловим випромінюванням.

Таким чином, уражаючі фактори ядерної зброї здатні впливати на організм
людини як ізольовано, так і поєднано, викликаючи масові санітарні
втрати. При цьому найпоширенішими будуть комбіновані радіаційні
ураження.

3. Соціально-гігієнічні наслідки застосування ядерної зброї.

Оцінюючи можливі наслідки ядерної війни для здоров’я населення нашої
планети, слід константувати, що вони є досить різноманітними і
надзвичайно серйозними. Це зумовлено величезною руйнівною силою ядерної
зброї, а також такими її уражаючими властивостями, які проявляються не
тільки в момент застосування ядерних засобів, але і впливають на
здоров’я майбутніх поколінь.

Аналіз наслідків застосування ядерної зброї базується на:

— вивченні даних, отриманих в результаті атомних бомбардувань Хіросіми
та Нагасакі в роки Другої світової війни ;

— оцінці результатів експериментальних вибухів ядерних зарядів;

— аналізі наслідків радіаційно-ядерних аварій;

— вивченні радіаційних уражень, отриманих людьми внаслідок нещасних
випадків;

— аналізі даних, отриманих шляхом експериментів на тваринах;

— гіпотетичних розрахунках, які грунтуються на узагальненні даних,
виявлених під час випробовування ядерної зброї і отриманих методом
побудови математичної моделі ядерного вибуху.

Аналіз та узагальнення вищезазначених даних дозволяє достатньо чітко
судити про соціально-гігієнічні наслідки ядерної війни. Їх можна
розглядати наступним чином:

1) безпосередній результат дії уражаючих факторів ядерного вибуху на
людей;

2) найближчі наслідки для здоров’я людей бойового застосування ядерної
зброї чи її випробувань;

3) віддалені наслідки застосування ядерної зброї;

4) опосередкований вплив ядерного вибуху на здоров’я людей.

Розглянемо ці групи наслідків.

3.1. Безпосередній результат дії уражаючих факторів

ядерного вибуху.

Вибух ядерного заряду веде до масових втрат серед людей, які опинились в
зоні ураження. В результаті впливу уражаючих факторів ядерної зброї у
них виникають різноманітні травматичні, термічні та радіаційні
ушкодження. Кількість людських втрат і важкість уражень залежать від
потужності ядерного заряду, характеру вибуху, щільності заселення
території та інших факторів.

Так, незважаючи на те, що потужність атомних бомб, скинутих на японські
міста, була порівняно невеликою, їх вибухи привели до таких величезних
втрат, які важко порівняти з втратами від звичайної зброї. У зв’язку з
неможливістю провести точний підрахунок через катастрофічність події,
опубліковані в різних літературних джерелах дані про кількість
потерпілих досить суперечливі. Офіційні дані, опубліковані Kusano
(1953), приведені в табл 5.1.

Таблиця 5.1.

Втрати населення внаслідок атомних бомбардувань хіросіми та Нагасакі

Види уражень Абсолютні цифри втрат

Хіросіма Нагасакі

Вбито

Пропало бехвісти

Поранено

Потерпіло від опіків та інших причин 78 150

13 983

37 424

235 656 23 753

1 924

23 345

89 025

Всього 365 213 138 047

У звіті медичної комісії США загальна кількість жертв визначена для
Хіросіми в 136 000 і для Нагасакі в 64 000 чоловік.

За даними звіту медичної комісії, створеної військовим командуванням
США для вивчення наслідків атомних вибухів в японських містах, загальна
кількість уражених в перший день після атомних вибухів була в Хіросімі
91000 і в Нагасакі 42000 людей (Е. Отерсон, Ш. Уоррен, 1980). З часом
кількість загиблих збільшувалась внаслідок смерті захворілих важкими
формами ГПХ. Узагальнені дані про кількість потерпілих жителів Хіросіми
та Нагасакі безпосередньо в момент ядерного вибуху і протягом першого
дня після нього, а також померлих в наступні 4 місяці наведені в табл.
5.2.

Таблиця 5.2.

Загальна кількість потерпілих внаслідок застосування ядерної зброї

в Хіросімі та Нагасакі (в абсолютних числах)

(А.С.Георгієвський, О.С.Гаврилов, 1975)

Види уражень Хіросіма Нагасакі

Отримали ураження

Загинуло в момент вибуху і протягом першого дня після нього

Померли в наступні 4 місяці

Загальна кількість загиблих

Відсоток загиблих від кількості потерпілих 136 000

45 000

19 000

64 000

47 64 000

22 000

17 000

39 000

69,9

За даними, узагальненими експертами-консультантами і включеними в
доповідь Генерального Секретаря ООН на 22 сесії Генеральної Асамблеї,
в Хіросімі загинуло 78 000 чоловік і отримали ураження 84 000, а в
Нагасакі їх число склало відповідно 27 000 і 41 000 людей. Причому в
Хіросімі біля 60% (45 000 чоловік) загинули в перший день після вибуху,
а решта (біля 20 000) померли в наступні 4 місяці від травматичних,
термічних і променевих уражень.

В наш час на озброєнні багатьох армій світу знаходяться термоядерні
заряди, потужність яких в тисячі разів перевищує атомні, а руйнування,
що виникають внаслідок їх застосування, охоплюють площу в десятки разів
більшу. Це означає, що радіус зони сильних руйнувань, який при вибусі
атомної бомби дорівнює 3 км, збільшиться до 9 км, а світлового
імпульсу — в 30 разів.

За даними американських авторів (Х. Харт, У. Тан та ін.,1968), вибух
ядерного заряду потужністю в 20 мегатон повністю зруйнує всі будівлі на
площі 200 км2 і частково — на території в 2 580 км2. Стає очевидним, що
цього достатньо, щоб повністю зруйнувати найкрупніші центри людської
цивілізації, культури і промисловості (площа Парижа трохи більша 105
км2, Лондона — 300 км2, Чікаго— 550 км2).

Експертами-консультантами ООН було проведено математичне моделювання
ядерного удару. Вони наводять гіпотетичні розрахунки втрат населення
великого сучасного міста в результаті застосування термоядерного заряду.
Як об’єкт умовного ядерного удару було взято місто площею біля 150 км2
з населенням 1 160 000 чоловік. Було припущено, що в центрі міста стався
вибух термоядерної бомби потужністю 1 мегатона. Розрахунки втрат
населення в результаті такого вибуху показали, що 270 000 загинуть від
впливу ударної хвилі і світлового випромінювання, 90 000 — від
проникаючої радіації, ще 90 000 отримають різної важкості травматичні та
термічні ушкодження (з них, крім того, 15 000 отримають КРУ).
Непотерпілими залишаться 710 000 тис чоловік, з яких 115 000 опиняться в
районі радіоактивного зараження місцевості і будуть уражені більшими чи
меншими дозами іонізуючого випромінювання. Отже, більше третини
населення цього міста загине від механічних, термічних чи радіаційних
ушкоджень. Практично всі жителі центрального району міста на площі біля
50 км2 були б убиті, в основному, в результаті вибуху та пожеж, а інші —
померли б внаслідок ураження проникаючою радіацією.

При вибусі більш потужних ядерних пристроїв жертви серед населення
будуть набагато більші. В тій же доповіді експертів-консультантів ООН
вказується, що внаслідок повітряного вибуху 20-мегатонної бомби світлове
випромінювання може викликати пожежі на відстані до 30 км від епіцентру,
а загроза для людей виникне в районі з радіусом біля 60 км. Якщо б
подібний вибуховий пристрій був застосований над центром Нью-Йорка, то
ймовірною була б загибель 6 млн населення міста і, крім того, 1 млн за
його межами.

Ще більш катастрофічний характер для людства мали б наслідки серії
ядерних ударів, нанесених по адміністративних та промислових центрах
країни, яка буде піддана ядерному нападу.

На прикладі Швеції показано, що ядерні удари біля 200 боєприпасів
потужністю від 20 до 200 кт кожен приведуть до загибелі 2-3 млн людей,
тобто приблизно 30 % всього населення країни. Одночасно буде зруйновано
від 30 % до 70 % шведської промисловості.

В одному з офіційних документів Конгресу США наведені дані, отримані при
математичному моделюванні початку ядерної війни. Зроблено розхрахунки
наслідків 263 ядерних ударів із середньою потужністю 5 Мт кожен, які
можуть бути нанесені по найважливіших об’єктах країни. Вони показали,
що в результаті будуть зруйновані 132 крупних воєнних об’єкти, багато
важливих промислових підприємств і 71 місто. Загальна площа
радіоактивного забруднення займе майже половину території країни, а
кількість уражених досягне 50 % населення США.

А за даними американських дослідників Martin i Latham (1963) можливі
втрати населення США в результаті ядерних ударів по 302 містах і воєнних
об’єктах будуть складати понад 100 млн чоловік тільки від ударної
хвилі та світлового випромінювання..

За даними L. Poling (1985) “… протягом 60 днів з моменту нанесення
ударів понад половину населення США загине в результаті ушкоджень,
отриманих в перші 24 години війни. Дія додаткового опромінення після
першої доби буде такою, що загинуть нові мільйони або десятки мільйонів
людей”. Якщо врахувати і ті райони планети, по яких у випадку тотальної
ракетно-ядерної війни можуть бути нанесені удари воюючих держав, то, за
думкою L. Poling, протягом 60 днів може загинути від 500 до 750 млн
людей.

Як видно з наведених прикладів, безпосередні результати застосування
ядерної зброї є катастрофічними для життя та здоров’я людей нашої
планети.

Санітарні втрати від ядерної зброї.

В сучасній війні при використанні воюючими сторонами новітніх видів
озброєння, зокрема ядерної зброї, розміри та структура санітарних втрат
будуть докорінно іншими, ніж в другу світову війну. Сучасні бойові
ураження та захворювання надзвичайно різноманітні за їх причинами,
характером, локалізацією, перебігом та результатами.

На величину санітарних втрат впливають численні елементи обстановки,
найважливішими з яких є:

— завдання військ і характер бойових дій;

— співвідношення сил і засобів воюючих сторін;

— властивості застосованих видів зброї і масштаби їх використання;

— ефективність і своєчасність використання засобів і способів захисту
особового складу від уражаючої дії зброї;

— моральний стан військ;

— характер місцевості, ступінь її інженерно-технічного обладнання та ін.

На величину та структуру санітарних втрат вирішальний вплив має
застосування противником зброї масового ураження.

Величина санітарних втрат серед військовослужбовців від ядерної зброї
залежить від багатьох факторів, серед яких найбільше значення мають:

— кількість застосованих противником ядерних боєприпасів;

— їх потужність;

— вид проведених вибухів;

— побудова бойових порядків і щільність військ;

— характер і ступінь захисту особового складу та інші.

В залежності від вказаних факторів і місця загальновійськового з’єднання
в оперативній побудові армійського об’єднання його санітарні втрати від
ядерної зброї за день бою можуть коливатись в значних межах і скласти в
наступі від 10 до 36 %, в обороні —від 4 до 25 % чисельності особового
складу.

Особливу групу складають можливі санітарні втрати серед особового
складу, який вестиме бойові дії на місцевості, РР. Ця група уражених
включає не тільки осіб, що отримали достатнє для виходу із строю
радіоактивне опромінення протягом доби, але і критичні дози в результаті
їх накопичення за попередні дні. Вказані санітарні втрати в наступі, в
залежності від бойових завдань і місця з’єднання в оперативній побудові,
можуть складати 0,1-2,7 % (в середньому 1,4 %) чисельності особового
складу за добу.

Начальники медичної служби частин і підрозділів не завжди зможуть
наперед мати готові вихідні дані, необхідні для визначення величини
санітарних втрат в наступному бою (кількість і потужність ядерних
боєприпасів, які може застосувати противник, види вибухів, щільність
бойових порядків своїх військ в момент застосування ЗМУ та ін.). Тому
необхідний попередній розрахунок імовірних санітарних втрат із
застосуванням методик прискорених обчислень. З цією метою
використовуються різноманітні спеціальні планшети, графіки за допомогою
яких можна швидко вирахувати середньоочікувані величини санітарних втрат
в залежності від потужності ядерних вибухів і характеру бойових дій
військ.

Структура санітарних втрат серед військовослужбовців при окремих ядерних
вибухах може значно коливатись, в залежності від потужності, висоти
вибуху і характеру об’єкту, який уражається. При вибухах нейтронних
боєприпасів і ядерних боєприпасів надмалої потужності переважна
більшість уражень (в зоні санітарних втрат) буде зумовлена впливом
проникаючої радіації. При повітряному вибусі малої потужності
приєднаються опіки (21% — в обороні і 27 % — в наступі) і травми
(0,5%, а при наземних вибухах — до 1 %); при повітряному вибуху ядерних
боєприпасів середньої потужності частка опіків зростає до 77 %, а травм
— до 4,5%. Вплив висоти вибуху добре простежується шляхом співставлення
структури уражень при повітряному і наземному вибухах ядерних
боєприпасів середньої потужності: при першому домінують опіки (до 77 %),
а при другому — радіаційні ураження.

Структура санітарних втрат не від окремих вибухів, а від ядерної зброї
за наступальну операцію фронту в цілому може бути приблизно наступною:

— комбіновані ураження (подвійні і потрійні поєднання травм, опіків і
радіаційних уражень) – 44-47 %,

— ізольовані опіки – 26-30 %,

— ізольовані травми – 5-6 %,

— ураження проникаючою радіацією (ГПХ) – 17-23 %.

Iз загальної кількості уражених ядерною зброєю понад 50 % можуть мати
тяжкі і вкрай тяжкі ураження.

Величина та структура санітарних втрат серед цивільного населення в
осередках ядерного ураження. За даними іноземних авторів, при раптовому
ядерному нападі санітарні втрати серед населення можуть складати
приблизно одну третину чисельності мешканців міста. При відсутності
раптовості втрати будуть в кілька разів нижчими. Основні санітарні
втрати виникнуть в районах крупних житлових масивів. Серед них
важкоуражені становитимуть приблизно 44%, середньої важкості — 34%,
легкоуражені — 22%.

Основна маса уражених безпосередньо у вогнищі будуть хірургічного
профілю (75 %) у вигляді комбінованих та ізольованих форм травм і
опіків, в тому числі 5 % — з опіками очей і до 20 % — з травматичним
токсикозом, як це мало місце, за даними J. Perves серед жертв атомного
бомбардування Хіросіми. Iнші втрати будуть представлені патологією
терапевтичного профілю (реактивні стани, контузії, отруєння токсичними
продуктами горіння, променева хвороба та ін.). Гострі психогенні стани
за даними W. Storm складуть 10-25 %.

Приблизна структура санітарних втрат серед населення від ядерної зброї,
за даними С. Ошерова та I. Заостровцева наведена в табл. 5.3.

Таблиця 5.3.

Можлива структура санітарних втрат серед населення від ядерної зброї

Характер ураження %

Механічні ураження

Термічні ураження

Радіаційні ураження

Комбіновані ураження 15-20

15-25

15

45-55

При розташуванні основної маси населення в укриттях характер санітарних
втрат має свої особливості. Наприклад, в їх структурі різко знижується
частка уражених з опіками за рахунок екранування світлового
випромінювання, а зростає кількість закритої механічної травми,
травматичної асфіксії і синдрому тривалого стискування. Тому попереднє
визначення величини і структури санітарних втрат у вогнищі досить
орієнтовне.

При вибухах ядерних боєприпасів у районах підприємств, які
використовують у виробничому циклі хімічні продукти, можуть створюватись
вторинні вогнища зараження СДОР.

Виходячи із співвідношення імовірних розмірів території зон сліду
радіоактивної хмари, є підстави вважати коливання розмірів санітарних
втрат в діапазоні від 15 до 50 % чисельності населення, в залежності від
ступеня його захищеності.

Розрахунки показують, що при використанні захисту за перші три доби
ймовірна наступна структура санітарних втрат серед населення від впливу
зовнішнього гама-опромінення: ГПХ I ступеня — 20%, II ступеня— 20%,
III ступеня — 30% і IV ступеня — 30%. Контингент потребуючих
обов’язкової госпіталізації досягне 50 % всіх захворілих ГПХ. Серед
радіаційних уражень на сліді хмари будуть переважати чисті форми
променевої хвороби.

Прогнозування втрат можливе при всесторонньому вивченні ймовірних умов
ядерного вибуху чи аварій на радіаційно-небезпечному об’єкті та знань
основ дії їх уражаючих факторів.

3.1.2. Найближчі наслідки для здоров’я людей бойового

застосування ядерної зброї

Застосування ядерної зброї веде до втрат серед особового складу військ і
цивільного населення, які виникають не тільки безпосередньо в момент
вибуху. Найближчими його наслідками є ураження, які викликаються
радіоактивним зараженням місцевості. Необхідно вказати, що перебування в
зоні радіоактивного зараження місцевості небезпечне ще і тим, що навіть
у випадку, коли сумарна доза радіації, отримана людиною, не перевищує
гранично допустимої і не викликає ПХ, вона сприяє виникненню різних
ускладнень і погіршує перебіг основного ураження та його прогноз.

Найбільша кількість РР утворюється при низьких або наземних вибухах
термоядерних бомб. Наприклад, при наземному вибуху американського
ядерного пристрою потужністю 5 Мт в листопаді 1952 року (атол Еніветок)
утворилась вирва діаметром понад 1,5 км і глибиною 51 м. В результаті
цього у вогненну кулю ядерного вибуху діаметром понад 5 км було втягнено
біля 50 млн. т землі.

При вибухах ядерних боєприпасів малої та середньої потужності основна
маса РР викидується на висоту 8-15 км, тобто залишається в межах
тропосфери, де вони разом з водяними парами утворюють радіоактивну
хмару. При вибухах ядерних зарядів великої потужності частина РР
піднімається ще вище, попадаючи в стратосферу.

Осідання їх на землю відбувається по різному, залежно від кількості,
величини частинок, а також висоти, на яку вони були підняті вибухом.
Крупні частинки випадають найшвидше і утворюють так звані локальні
опади, які формують зону зараження, прилягаючу до місця ядерного вибуху.
Частинки меншого діметру (до 10 мкм), які потрапили в тропосферу,
повітряними масами відносяться на далеку відстань від епіцентру вибуху і
утворюють тропосферні радіоактивні опади. Найповільніше відбувається
осідання стратосферних опадів, які можуть випадати на поверхню землі
протягом кількох років практично в любому місці планети.

За рівнем небезпеки, яку спричиняє випадіння радіоактивних опадів,
найбільш шкідливими є локальні. Вони викликають безпосереднє ураження
людей, ступінь якого залежить від потужності дози на тій чи іншій
ділянці місцевості. Особливо демонстративним прикладом, який показує всю
серйозність загрози локальних радіоактивних опадів, є випадок ураження
японських рибалок після вибуху термоядерного заряду на атолі Бікіні.

Вплив тропосферних і, особливо, стратосферних опадів на здоров’я людей
не проявляється так безпосередньо. Проте ці опади змінюють природній
радіоактивний фон планети і, вступаючи в кругообіг речовин в природі,
накопичуються в організмі людей, зумовлюють ті чи інші патологічні
зміни, викликаючи ураження “малими дозами” радіації.

Про небезпеку опромiнення “малими дозами” радіації говорилось в
попередніх розділах посібника.

Необхідно пам’ятати, що радіактивне забруднення грунту, рослин, джерел
водопостачання і наступне вживання заражених продуктів у їжу, примножує
безпосередні людські втрати, які виникли внаслідок ядерного удару. За
підрахунками Martin i Latham, до 100 млн втрат населення США в зоні
ураження ядерних вибухів необхідно додати ще біля 80 млн людей, які
загинуть пізніше внаслідок дії радіоактивного зараження місцевості.
Тобто, майже все населення країни може стати жертвою тотальної
ракетно-ядерної війни.

До найближчих наслідків застосування ядерної зброї слід також віднести
різноманітні інфекційні ускладнення, які виникатимуть в уражених
внаслідок зниження опірності організму та розвитку інфекційного
синдрому. Найбільш частими ускладненнями радіаційних уражень є
пневмонії, ангіни, ентерити, абсцеси, бактериемія. Iнфекційний синдром є
вкрай небезпечним і, в більшості випадків, стає безпосередньою причиною
смерті при різних формах радіаційних уражень.

Особливо небезпечним є виникнення спалахів гострозаразних, особливо
небезпечних епідемічних захворювань. Зниження опірності організму
опромінених людей сприятиме швидкому розростанню епідемічних вогнищ.

3.1.3. Віддалені наслідки застосування ядерної зброї.

Минуло понад півстоліття з тих пір, як прогриміли вибухи над Хіросімою
та Нагасакі і появились перші жертви цього нового виду зброї. Проте
різноманітні віддалені наслідки ядерного бомбардування продовжують
проявлятись і до нашого часу. Їх можна звести до двох основних груп:

— різноманітні захворювання, пов’язані з впливом на організм уражаючих
доз іонізуючого випромінювання;

— генетичні наслідки радіоактивного опромінювання.

3.1.3.1. Захворювання, пов’язані з впливом на організм

уражаючих доз іонізуючого випромінювання

До цього часу накопичений величезний матеріал, який базується на
всебічному науковому вивченні наслідків уражень, викликаних ядрними
вибухами в Хиросімі та Нагасакі.

У переважної більшості в уражених ядерною зброєю, що залишилися живими,
одужання не було повним. Ці люди зовнішньо здорові. Але навіть через 10
років у декого з них відмічались підвищена втомлюваність, в’ялість,
порушення пам’яті. У них спостерігались кровотечі із ясен,
шлунково-кишкові розлади, проноси. Крім того, у багатьох визначались
такі патологічні стани, як порушення лейкопоезу, морофологічні та
функціональні зміни судинних стінок. За даними японських лікарів Macuda
i Hayasi, біля 10% мешканців Хіросіми і Нагасаки, які пережили атомний
вибух, потребують постійного клінічного лікування, решта потерпають від
постійної слабості, запаморочення, серцебиття, рубців від опіків. Тому
японські лікарі говорять про “хворобу Хіросіми”, “синдром хронічного
атомного ураження”, “постатомний невроз”, який перебігає на фоні
хронічного малокрів’я.

Крім загальних соматичних і функціональних порушень стану здоров’я
уражених, як віддалені наслідки дії ядерної зброї виникає ряд змін,
специфічних для цього виду воєнної патології. В них найбільш чітко
проявляється взаємозв’язок між ураженням ядерною зброєю і захворюваннями
кровотворних органів, злоякісними новоутвореннями і, так званою,
променевою або радіаційною катарактою. Слід також згадати і про такий
специфічний наслідок термічних уражень, викликаних світловим
випромінюванням ядерного вибуху, як розростання келоїду на місці
опікових рубців.

Хвороби кровотворних органів.

Найбільш важким віддаленим наслідком перенесеного опромінення є
лейкемія. Починаючи з 1948 року захворювання на лейкемію у опроміненних,
особливо у тих, хто перехворів на ПХ хворобу, стали виявлятися частіше,
ніж в інших мешканців Японії. До 1950-1952 рр. кількість захворілих на
лейкемію досягла максимальних цифр (див. табл. 5.4.).

Таблиця 5.4.

Смертність серед захворілих на лейкемію в Хіросімі, Хіросімській

області (1950 р.) і в цілому по Японії (1949)

Група населення Загальна кількість Кількість померлих від лейемії
Смертність на 100 000 населення

Особи, що потрапили під вплив радіації у Хіросімі 98 265 8 8,14

Ті, що не потрапили під вплив радіації у Хіросімі 187 449 5 2,67

Населення Хіросімської області 2 081 865 34 1,65

В цілому по Японії 82 200 000 1 120 1,36

Частота захворювань лейкемією в Хіросімській області приблизно в 4 рази
більша серед населення, яке потрапило під вплив радіаційного
випромінювання (39,15 на 100 000), тоді як серед мешканців, що не
переносили впливу проникаючої радіації цей показник дорівнює 10,14 на
100000.

За даними Murakata (1965) через 20 років після бомбардування було
виявлено 194 випадки захворювання лейкемією серед мешканців Хіросіми,
які знаходилися в радіусі до 5 км від епіцентру вибуху. Серед
мешканців, які знаходилися на відстані 5-10 км від епіцентру, виявлено
всього 8 хворих.

За даними Hirose (1966), який досліджував лейкемію серед мешканців
Нагасакі, що пережили атомне бомбардування, захворюваність на 100 000
населення складає 53,66, в той час, як серед мешканців, що не потерпіли
від цього впливу – 13,62.

Згідно доповіді експертів-консультантів ООН, кількість захворювань
лейкемією серед уражених в Хіросімі і Нагасакі, які знаходились в межах
1 км від епіцентру вибуху, в 50 разів переважала захворюваність тих, хто
знаходився дальше. Захворюваність лекемією серед осіб, які знаходились
на відстані від 1 до 1,5 км була в 10 разів вища, ніж серед осіб, що
перебували на відстані від 2 до 10 км від епіцентру.

З приведених даних можна зробити висновок, що лейкемія є одним із
специфічних віддалених наслідків ураження ядерною зброєю. При цьому
можливість даного захворювання зростає відповідно до дози радіоактивного
опромінення, отриманої ураженим під час ядерного вибуху.

Polling пише, що якби ядерні випробування тривали в існуючих до 1963 р.
масштабах, в світі щорічно помирало б від лейкемії 8 000  осіб.
О.І.Лайпунський на підставі зроблених ним обчислень, вважає, що в
результаті вибуху тільки однієї термоядерної бомби потужністю 10 Мт може
виникнути до 15 000 захворювань лейкозом. Згідно з розрахунками
А.М.Кузіна, загальна кількість можливих захворювань лейкемією в
результаті впливу стронцію-90 може сягнути (якщо випробування
випробування ядерної зброї не будуть припинені) понад 200 000 випадків
щорічно.

Злоякісні новоутворення.

Одним із найчастіших проявів тривалого впливу іонізуючого випромінювання
є злоякісне переродження тканини, яке приводить до появи
швидкоперебігаючої злоякісної пухлини – раку або саркоми.

Відомості про виявлені за післявоєнні роки в Японії злоякісні
новоутворення вказують на відчутне збільшення випадків раку серед людей,
що потерпіли від радіоактивного опромінення. Із матеріалів доповіді
експертів-консультантів ООН видно, що постійне спостереженя за особами,
які пережили атомні вибухи в Японії вказує на збільшення серед них
випадків злоякісних новоутворень, особливо раку щитоподібної залози.

Науковий комітет з радіації ООН, розглянувши сучасні дані про виникнення
остеосаркоми під впливом радіації, встановив, що будь-яке підвищення
радіоактивного фону в результаті зростання забрудненості навколоземного
простору і поверхні землі стронцієм-90 буде збільшувати вірогідність
захворювання саркомою. При цьому загрозою для здоров’я людей є навіть
вибухи поодиноких ядерних пристроїв, оскільки вони ведуть до збільшення
вмісту стронцію-90 в навколоземному просторі. Так, наприклад, за даними
Nahmias (1969), вибух атомної бомби, здійснений у КНР 16 жовтня 1964 р.,
збільшив вміст стронцію-90 в атмосфері на 0, 38 %, тобто на 14 500 Кі.

Виходячи з масштабів, яких сягнули випробування ядерної зброї, Polling
прийшов до висновку, що у випадку такої ж інтенсивності їх проведення,
кількість осіб, які загинуть від остеносаркоми щорічно сягатиме 2 000.
Відповідно до розрахунків А.М.Кузіна на початок двадцять першого
століття близько 40 000 осіб захворіли б остеосаркомою, якщо б
випробуванн ядерної зброї проходили в тому ж темпі, як в 1954-1975 р.р.

За даними Наукового комітету по дії атомної радіації ООН (1994)
сумарна оцінка пожиттєвого ризику фатального раку в населення, яке
потерпіло від аварії на ЧАЕС склала 12 % в розрахунку на 1 Зв.

Променева катаракта.

До віддалених наслідків атомного вибуху відноситься виникнення катаракти
кришталика ока, яка отримала назву променевої або радіаційної. Перші
випадки катаракти в уражених в Нагасакі були виявлені японськими
лікарями в 1949 р. У деяких хворих катаракта була виявлена через 10 міс.
після вибуху.

З 1958 р. до лютого 1965 р. в офтальмологічному відділенні лікарні
Червоного Хреста були обтежені 520 уражених; у 26,6% з них виявлена
катаракта. Залежність частоти виникнення катаракти від віддалі до
епіцентру вибуху, виявлена у дослідженнях японських лікарів, подана в
табл.5.5.

Таблиця 5.5.

Залежність частоти виникнення променевої катаракти від віддалі

ураженого до епіцентру ядерного вибуху

Відстань, км Кількість обстежених уражених Кількість виявленої катаркти
Відсоток до кількості уражених

Менше 2 208 101 48,5

2-3 151 32 21,1

3-4 32 5 15,6

Понад 4 29 2 —

Таким чином, найчастіше катаракта виникала в уражених, що знаходились
під час вибуху на відстані до 2 км від епіцентру. Катаракта частіше
спотерігалась у дітей, ніж у дорослих. В уражених, які перенесли
променеву хворобу, що супроводжувалась епіляцією, катаракта також
зустрічалася частіше.

Розростання рубцевої тканини після опіків.

За даними японських лікарів майже у всіх випадках термічних уражень, як
первинних, викликаних світловим випромінюванням, так і вторинних
опіків, спричинених полум’ям, через кілька місяців після атомного
бомбардування у Хіросімі та Нагасакі спостерігалася тенденція до
потовщення рубців. Через рік гіпертрофія рубців і утворення келоїдів
досягали найвищого ступеня розвитку, що було характерним для 70-80 %
опікових рубців. У обпечених, що знаходилися на момент вибуху на
відстані 1,6-2,1 км від епіцентру, виникнення келоїдів відмічалося у 90
% випадків. Починаючи з другого року після виникнення в 60 % випадків
починався зворотній розвиток гіперпластичних рубців і келоїдів, які
через 4 роки іноді самостійно зникали. Проте у 10 % обпечених схильність
до утворення келоїдів, в тому числі після пластичних операцій та
операцій по висіканню гіперплазованих рубців, зберігалася навіть після
ядерного вибуху.

3.1.3.2. Генетичні наслідки радіоактивного опромінення.

Чисельними дослідженнями генетиків встановлено, що іонізуюче
випромінювання може викликати мутаційні процеси в генах і аномалії в
хромосомах зародкових клітин рослин, тварин і людей. При цьому
експерименти показують, що кількість виникаючих генних мутацій прямо
пропорційна дозі радіоактивного опромінення. Ці зміни призводять до
більших або менших порушень циклу ембріонального розвитку зародка, що в
кінцевому результаті веде до його загибелі або до виникнення різних вад
і дефектів розвитку нового організму.

На даний момент існують різні думки відносно несприятливого впливу
радіоактивного опромінювання мешканців Хіросіми і Нагасаки на перебіг в
них ембріогенезу та їх потомство.

Як непрямий доказ впливу іонізуючого випромінювання на перебіг
ембріогенезу людини можна навести наступний. В 1951 р. в Японії
кількість дітей з важкими вродженими вадами склало 0,01234 % до
загальної кількості народжених. У Хіросімі вроджені вади спостерігались
у 0,042% народжених. Таким чином, у Хіросімі, де зараз мешкають ті, що
пережили атомний вибух і поселились в місті після нього, частота
вроджених вад майже у 4 рази більша, ніж серед населення всієї Японії.

Різнобічні дослідження патологічного впливу вибуху атомної бомби на
розвиток плоду провів в Нагасакі Hayashi. Вони грунтуються на матеріалі
патологоанатомічних розтинів 884 плодів і новонароджених, які зібрав
автор за період з вересня 1949 р. по грудень 1953 р. Дослідник
встановив, що частота аномалій виявляється вищою серед потомства тих
мешканців Нагасакі, які під час вибуху атомної бомби були уражені
радіоактивним випромінюванням. Аномалії розвитку плоду частіше
зустрічались у батьків, які знаходились на відстані менше 5 км від
епіцентру. Дослідження дозволило виявити обернену залежність між
частотою вроджених вад і відстанню до епіцентру вибуху.

У 25 % мешканок Хіросіми та Нагасакі, які перенесли важку форму
променевої хвороби, вагітність закінчувалася викиднем. В інших 25 % діти
померли протягом першого року життя; ще в 25 % уражених жінок діти,
які досягли 4-5 років мали розумову відсталість і мікроцефалію.

Японські лікарі виявили дію іонізуючого випромінювання на дітей, які
народилися від жінок, опромінених під час вагітності. Із 98 обстежених
жінок 30 перенесли типову форму ПХ, інші хворіли нею в меншій мірі чи
незначно. Остання група була контрольною. Виявилось, що 43 % дітей,
які народилися від опромінених матерів померли. З тих, хто народився від
матерів, які не мали явних ознак променевого ураження, померли 9 %, а у
контрольної групи жінок – 6 %.

Ще більш тривожні дані про генетичні наслідки приводить генетик
Н.П. Дубінін. За його даними, підвищення фону радіоактивності на планеті
Земля на 1 Р приведе до появи в кожному поколінні населення земної кулі
біля 10 млн людей з ускладненою спадковістю.

Таким чином, навіть при різному підході до оцінки генетичних наслідків
застосування ядерної зброї вчені признають негативний генетичний вплив
радіоактивного випромінювання. Тому є всі підстави вважати, що при
масованому застосуванні ядерної зброї або крупних аваріях на атомних
електростанціях важкі генетичні наслідки будуть невідворотними для
майбутніх поколінь людей.

3.1.4. Опосередкований вплив ядерного вибуху на

здоров’я людей.

Оцінка руйнівної сили та уражаючої дії ядерної зброї дозволяє виявити
ряд опосередкованих соціально-гігієнічних наслідків її застосування.

Вони пов’язані, насамперед, з різким погіршенням умов життя населення в
районах, підданих ракетно-ядерним ударам. Руйнування житлового фонду,
інфраструктури комунально-побутового обслуговування та різке погіршення
постачання населення продуктами харчування і предметами першої
необхідності приведе до зміни способу проживання людей, які залишились
живими після ядерного нападу. Особливо це буде відчутним у великих
містах, крупних індустріальних та адміністративних центрах.

Необхідно враховувати також вплив такого уражаючого фактора, як
психотична дія зброї масового ураження, про яку вже велась мова.

Застосування противником ядерної зброї приведе до різкого погіршення у
ВЯУ санітарно-гігєнічного стану. Це негативно впливатиме на стан
здоров’я людей і ускладнюватиме проведення робіт по ліквідації наслідків
ядерного вибуху.

Внаслідок впливу уражаючих факторів буде порушена система
життєзабезпечення міст. Значні руйнування будівель та споруд виведуть з
ладу каналізаційну та водопостачальну мережі. Вода та продукти
харчування стануть непридатними до вживання внаслідок забруднення
радіоактивними речовинами.

На території ВЯУ буде знаходитись багато трупів людей і тварин, а ті, що
залишилися живими в бомбосховищах і укриттях, під завалами, певний
період часу будуть змушені знаходитись в антисанітарних умовах великого
скупчення, часто без достатніх харчування, водопостачання і медичної
допомоги.

Вплив іонізуючого випромінювання буде знижувати захисні імунобіологічні
властивості та стійкість організму до інфекційних захворювань та іншіх
несприятливих факторів навколишнього середовища. Крім того, великі
контингенти цивільних людей буде евакуйовано, відірвано від звичних
умов життєдіяльності. Вони будуть тимчасово розташовані в таборах, де
вимушено проживатимуть в пристосованих приміщеннях, часто в умовах
надмірного скупчення. Все це теж негативно відіб’ється на захисних
властивостях організму.

Необхідно мати на увазі, що більшість закладів міністерства охорони
здоров’я, медичних працівників будуть виведені з ладу, порушиться
організаційна система надання медичної допомоги і підтримання
задовільного в санітарно-гігієнічному та протиепідемічному відношенні
стану території та об’єктів.

В такій складній обстановці медичні заходи по захисту особового складу
військ та цивільного населення набуває особливо важливого значення .

Крім того, необхідно мати на увазі явну диспропорцію між наслідками
ядерного нападу і силами та засобами, які необхідні для їх ліквідації.
Цей фактор приведе до скорочення обсягу заходів необхідної медичної
допомоги і відстрочення часу її надання. З цього приводу дослідники
так описують рятувальні роботи, що проводились в Хіросімі:”…Тисячі
поранених, які потім померли, без сумніву, могли бути врятовані, якщо б
їм був забезпечений відповідний догляд; рятувальні роботи для такої
катастрофи не були передбачені, так як все місто було знищено одним
ударом, все, що було підготовлено для рятувальних робіт, виявилось
знищеним… В госпіталях і на пунктах першої допомоги померло від однієї
третини до половини поранених… Бракувало всього: лікарів, санітарів,
перев’язочного матеріалу, ліків”.

Розглянуті нами соціально-гігієнічні наслідки ядерної війни є
катастрофічними для здоров’я населення Землі. На думку
експертно-консультативної комісії ООН, в разі застосування ядерних
боєприпасів, які є в армійських арсеналах, загинуть сотні мільйонів
людей, і в більшості країн світу неминуче наступить кінець цивілізації.
Населення країн, які безпосередньо не будуть втягнуті в ракетно-ядерний
конфлікт, потерпатиме внаслідок опромінення від поширеного
радіоактивного зараження місцевості, що приведе до серйозних
патологічних змін в генетичному апараті людей і виродження наступних
поколінь.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *