Науково-освітні та кадрові аспекти муніципального і регіонального розвитку (реферат)

Науково-освітні та кадрові аспекти муніципального і регіонального
розвитку

У “Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року”,
затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 1001 від 21 липня
2006 року, значна увага приділяється науково-освітнім та кадровим
аспектам досягнення основної мети: “створення умов для підвищення
конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на
сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та
зайнятості населення”1.

На наш погляд, в першу чергу потребує вирішення демографічна проблема.
Якщо смертність населення і надалі буде перевищувати його народжуваність
у таких темпах і пропорціях, як сьогодні, то завтра навчати буде просто
нікого. Тобто, без відтворення людського потенціалу – основного
соціального і виробничого капіталу — ні про який розвиток регіонів не
може бути й мови. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне поставити перед
новим складом уряду і парламенту завдання розробки “Державної програми
подолання демографічної кризи в Україні”.

Наступна проблема – це розвиток мережі дошкільних і шкільних навчальних
закладів, їх матеріальної бази, комп’ютерного забезпечення, доступу в
Інтернет тощо. Особливо це стосується сільської місцевості, де нерідко в
одному приміщенні під керівництвом “педагога-універсала” навчаються діти
від першого до одинадцятого класу.

Ще одна нагальна проблема – це забезпечення високих стандартів навчання
та доступності самої освіти. Не секрет, що гаманець батьків тут часто
відіграє вирішальну роль, а не забезпечення на державному рівні рівних
умов і можливостей для розвитку і реалізації творчих здібностей дітей.

На нашу думку, в умовах сучасної тотальної депрофесіоналізації робочої
сили, особливо гострого дефіциту сучасних робочих професій, необхідно
реанімувати систему ПТУ. Слід також значну частину підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації цієї категорії робочої сили
здійснювати безпосередньо на виробництві – для потреб як самого
виробництва, так і регіону. В умовах сучасної реструктуризації економіки
регіонів, що визначено як одне з пріоритетних завдань вказаної
Стратегії, стає зрозумілим, що акцент у відтворенні робочої сили має
бути зміщений саме на перепідготовку кадрів. Існуючих обласних центрів
перепідготовки та підвищення кваліфікації, а також філіалів
(регіональних інститутів) Національної академії державного управління
при Президентові України явно недостатньо. В промислово розвинених
регіонах, але на старій технологічній базі, як і в значній частині
депресивних регіонів, де проблеми реструктуризації стоять найбільш
гостро, варто започаткувати саме регіональні програми, чи стратегії
регіонального рівня для вирішення питань місцевого та регіонального
розвитку.

Для вирішення цих завдань слід активізувати створення регіональних
наукових центрів і науково-виробничих об’єднань, які б у першу чергу
опікувались інтересами регіону, зокрема, здійснювали аудит місцевих
ресурсів, допомагали місцевим органам державної влади та місцевого
самоврядування визначати пріоритети, розробляти стратегії, програми і
плани заходів із розвитку територій, здійснювати моніторинг ходу реформ,
запроваджувати інноваційні методи і шляхи розвитку. На базі цих центрів
і об’єднань могли б створюватись відповідні банки даних, накопичуватись
відповідні інформаційно-аналітичні матеріали і розробки, узагальнюватись
кращі муніципальні управлінські практики, майстерні, здійснюватись обмін
досвідом, започатковуватись певні соціальні експерименти, наприклад,
щодо оптимальних саме для даного регіону варіантів реалізації
адміністративної чи адміністративно-територіальної реформ.

З метою підвищення ефективності управління місцевим і регіональним
розвитком та вирішення проблем “кадрового голоду” в регіонах вважаємо за
доцільне створення, принаймні в найбільш потужних областях та обласних
центрах, Інститутів регіонального управління, як це, наприклад, зроблено
у Франції після реформи 1982 року, чи обласних, районних (“земельних”)
шкіл (“вищих шкіл”) місцевого самоврядування, як це відбулося в
Німеччині. До речі, ці школи існують за рахунок місцевих бюджетів. На Х
муніципальних слуханнях вже піднімалось це питання і в підсумкових
документах навіть називалась необхідна цифра – 3% місцевих бюджетів – на
освітянські цілі, але законодавчо ця проблема не вирішена до цього часу.

Актуальними на сьогодні залишаються питання взаємодії наукових та
освітніх установ із суб’єктами виробництва і підприємництва, зокрема з
проблем узгодження ринку праці з ринком освітніх і наукових послуг,
залучення недержавних коштів та інвестицій в науково-освітню сферу тощо.

Вкрай гострою залишається проблема підтримки і залучення молоді до
вирішення питань місцевого та регіонального розвитку, закріплення її на
певній території, запобігання її зовнішньої або внутрішньої еміграції,
коли, наприклад, молода людина не може знайти роботу за фахом і
займається не своєю справою. Це одна з вагомих причин невдоволеності
своїм життям, асоціальних форм поведінки, пияцтва, наркоманії. Окрім
необхідних заходів з профорієнтації та профвідбору молоді, потрібно
просто добиватись повної зайнятості населення, насамперед, шляхом
створення нових робочих місць в державному, приватному чи громадському
секторах.

Окремо слід відзначити актуальність підготовки наукових і
науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, зокрема із
спеціальностей нової наукової галузі “державне управління” .

В Україні, вперше на теренах СНД вона була започаткована у 1997 році
Національною (тоді “Українською”) академією державного управління при
Президентові України. На сьогодні захищено 48 докторських і 216
кандидатських дисертацій, 20% з яких із спеціальності “місцеве
самоврядування”. У 2001 році ВАК України без обґрунтування мотивів своїм
наказом закрив існуючу до того спеціальність “регіональне управління”.
Усі запити про причини таких дій і необхідність збереження цієї
спеціальності у межах відповідної галузі наштовхувалась на глуху стіну.
У приватних бесідах з чиновниками ВАКу нерідко звучало застереження:
“Навіщо провокувати сепаратизм в Україні?”. З такою логікою не можна
погодитись. Навпаки, саме відсутність серйозних наукових розробок
проблем децентралізації державного управління та розвитку регіонального
управління може призвести до небажаних політичних наслідків.

Потребує, також реанімації така міждисциплінарна, комплексна галузь
знань як “регіоналістика”, яка була знищена ще колишнім більшовицьким
режимом.

Просимо підтримки муніципальної громадськості у вирішенні вказаних
питань.

Вкрай необхідним є також прийняття Концепції чи Програми державної
кадрової політики, складовою якої має бути регіональна кадрова політика.
Проект такої Концепції науковці Академії та інших установ і організацій
направили ще у квітні цього року в Секретаріат Президента України, але
“віз і нині там”. Ніякої реакції.

В галузі кадрового забезпечення адміністративної та
адміністративно-територіальної реформ актуальним залишається підвищення
якості підготовки кадрів. На перше місце мають вийти не політичні, а
професійні якості людини, в другу чергу – моральні, насамперед
порядність, у третю – патріотизм, у четверту – європейський рівень.
Окрім того, обов’язково має враховуватись регіональна специфіка
майбутньої роботи, а також особливості служби в органах місцевого
самоврядування. У нас, по суті, відсутня єдина, відносно самостійна
система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових
осіб місцевого самоврядування. Створення такої системи є вкрай
актуальним з огляду на процес децентралізації державного управління, що
відбувається сьогодні.

u

ue

gd–8e

gd–8e також започаткувати друкований бюлетень реформ, навіть веб-сайт в
Інтернеті для інформування, діалогу та залучення громадськості до участі
у здійсненні реформ.

Як відомо, на останніх виборах у Верховну Раду та до місцевих рад
відбувалося значне оновлення депутатського корпусу. Проте до цього часу
не вирішено питання про подолання їх правового та
державно-управлінського “лікбезу”, посилення елементарної культури
поведінки та професійної етики.

Популізм нових депутатів та керівників рад, і їхній деякий правовий
нігілізм значною мірою став наслідком недостатньої кваліфікації. Партії,
які висували їхні кандидатури, вчасно не потурбувалися про правову
просвіту та фахову підготовку своїх висуванців. В країні, на жаль,
відсутня політика щодо збереження фахівців в органах місцевого
самоврядування. Тому перед державою, перед освітніми організаціями,
перед неурядовими освітніми програмами, перед самими радами та їх
апаратами і виконавчими комітетами постало нагальне завдання
якнайшвидшого підвищення кваліфікації нових депутатів та посадовців. Ці
проблеми розглядалися, зокрема, на міжнародній конференції «Стратегія
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів місцевого
самоврядування», яка відбувалася в Києві 27-28 квітня 2006 року за
підтримки Секретаріату Президента України.

Йшлося, зокрема, про те, що за роки незалежності в Україні склалася
певна сукупність структур, які здійснюють підготовку, перепідготовку та
підвищення кваліфікації кадрів місцевого самоврядування. Сюди
відносяться Національна академія державного управління при Президентові
України та її регіональні інститути, ряд вищих навчальних закладів (їх
загальна кількість досягає 2-х десятків), центри підвищення кваліфікації
державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на
субнаціональному рівні, а також значна кількість недержавних структур та
установ, які на свій страх і ризик навчають працівників апарату органів
місцевого самоврядування, міських, селищних, сільських голів та
депутатів місцевих рад.

Слід зазначити, що система освіти муніципальних кадрів в Україні має
чітко виражений державний характер. Обов’язковими є державні програми
підготовки та перепідготовки службовців, схвалення цих програм державним
органом, наявність державного замовлення та державного контракту,
державний контроль за змістом навчання, затвердження та акредитація
програм Головдержслужбою України тощо. Іншими словами, більша частина
системи регулюється державою, визнається нею чи не визнається,
фінансується або ні.

Однак, поруч з цим державним компонентом існує паралельна недержавна
мережа різноманітних курсів, центрів, постійних семінарів та ін. Вони
фінансуються, як правило, за рахунок зарубіжних грантів і перебувають
щодо державної системи у стані мовчазного протистояння. Зауважимо, що
недержавні структури дають потрібні знання, але не завжди дають
необхідні документи про підвищення кваліфікації кадрів. І навпаки.

Цілком очевидно, що становлення демократичної, правової, соціальної
держави, розвиток громадянського суспільства, інтеграція України в
європейське співтовариство, проведення низки реформ вимагають, щоб у
діяльності органів місцевого самоврядування став провідним чинник знань
та інформації. Тому пріоритетним напрямом підвищення якості кадрового
потенціалу муніципальної служби повинно бути формування системи
безперервної освіти, яка є необхідною умовою створення кадрового резерву
та елементом тестування при проведенні конкурсів на заміщення посад
службовців і просуванні по службі.

Актуальність проблеми полягає також і в гострій необхідності плекати
нову генерацію політиків і муніципальних службовців, які будуть діяти в
принципово новій ситуації. Це пов’язано, насамперед, із зміною становища
територіальних громад, а також статусу районних і обласних рад, їх
виконавчих органів, що випливає з реформи місцевого самоврядування. Нові
повноваження органів місцевого самоврядування потребуватимуть і людей з
новими знаннями, вміннями і навичками. Окрім того, створення виконавчих
органів районних і обласних рад приведе до значного збільшення кількості
службовців в органах місцевого самоврядування. Хоча і кількість
державних службовців на місцях залишиться чималою.

Тому подальші успіхи розвитку самого місцевого самоврядування, його
трансформації відповідно до вимог часу значною мірою залежать від рівня
підготовки кадрів.

На жаль, рівень кадрів місцевого самоврядування не відповідає вимогам
часу. Звернемося до цифр. З майже 92 тисяч таких працівників повну вищу
освіту мають 61,5%. Торік, лише 11,6% осіб з усього корпусу службовців
місцевого самоврядування підвищили свою кваліфікацію. В той же час,
апарати органів місцевого самоврядування було оновлено на 12,4%. Якщо
зважати на вимоги законодавства щодо оновлення знань цієї категорії
посадовців, то підвищення кваліфікації не пройшли майже 17 тис. осіб,
або 18,4 % загальної кількості посадових осіб місцевого самоврядування.
Врахуємо ще й те, що близько 240 тис. депутатів місцевих рад не
отримують цільових освітніх послуг. Між тим, уже відомо, що на останніх
місцевих виборах понад 50% депутатів різних рівнів обрано вперше.

Головною проблемою подальшого розвитку системи підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів місцевого
самоврядування є майбутня структура інституцій та співвідношення в ній
державного і недержавного секторів.

Учасники конференції, про яку вже згадувалось, прийшли до компромісного
висновку про те, що оптимальним варіантом повинно стати створення
загальнонаціонального інформаційно-координаційного центру з питань
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів і одночасне
утворення мережі навчальних організацій для органів місцевого
самоврядування за принципом Європейської мережі навчальних організацій
органів місцевої та регіональної влади (ENTO).

Основними функціями цих структур мають стати: підготовка та
перепідготовка фахівців за освітніми рівнями “спеціаліст”, “магістр”;
організаційне та методичне забезпечення функціональної спеціалізації з
місцевого самоврядування; розробка та узгодження навчальних програм та
навчальних планів; моніторинг потреб органів місцевого самоврядування у
кадрах відповідної кваліфікації; підвищення кваліфікації та навчання
фахівців органів місцевого самоврядування; розробка навчальних програм
та навчання депутатів місцевих рад тощо.

Однак, навіть такі ліберальні і необов’язкові форми координації
діяльності різних структур на ринку освітніх послуг для кадрів місцевого
самоврядування викликали опір з боку представників недержавного сектору.
Набір аргументів тут досить простий. Здебільшого вони зводяться до тези
про неефективність державних установ та намагання з їх боку задушити
конкурентів.

Таким чином, система підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації кадрів вимагає істотних змін, які б дали можливість всім
посадовим особам місцевого самоврядування та депутатам місцевих рад
отримати належну підготовку у різних навчальних закладах, різних формах
освіти та за різними програмами.

Потребує вирішення актуальна проблема деполітизації державної служби та
служби місцевого самоврядування, забезпечення принципів їх політичної
нейтральності, професіоналізму, прозорості, відкритості, гласності,
конкурсності. Залишається невирішеною також проблема чіткого
розмежування політичних та адміністративних посад, як у системі
державного управління, так і в органах місцевого самоврядування.

Ці та інші питання потребують невідкладного вирішення для забезпечення
ефективного, стабільного, демократичного, місцевого та регіонального
розвитку, що відповідав би основним принципам Європейської хартії
місцевого самоврядування.

1 “Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період

до 2015 року”. Постанова Кабінету Міністрів від 21 липня 2006 року №
1001.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *