Вклад українських вчених у розвиток анатомії нервової системи

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Вклад українських вчених

у розвиток анатомії нервової системи»

ПЛАН

Вступ

1. Внесок В.О.Беца у розвиток анатомії нервової системи

2. Внесок В.П.Воробйова у розвиток анатомії нервової системи

Список використаної літератури

Вступ

Українська наука, зокрема анатомія, має чимало славетних імен, про які
знають далеко за межами України. Чималий вклад зробили вітчизняні вчені
у розвиток анатомії нервової системи. Серед славетних імен слід згадати
В.П.Воробйова, який у 1917 р. прийшов на кафедру анатомії медичного
факультету у Харкові. У 1908 р. під керівництвом А.К.Білоусова він
успішно захистив докторську дисертацію і протягом багатьох років
продовжував розвивати наукові традиції кафедри. Запропонований В. П.
Воробйовим метод макромікроскопічного дослідження започаткував
оригінальний розділ у морфології, дав змогу встановити нові
закономірності структурної організації нервової системи. В.П.Воробйов —
найталановитіший представник Харківської анатомічної школи, автор
підручників, унікальних анатомічних атласів, багатьох нових методів
дослідження.

З 1868 по 1890 р. кафедрою анатомії в Києві керував професор В. О. Бец —
блискучий учений, гордість Київської школи анатомів. Він багато зробив
для розвитку остеології, мікроскопічної анатомії, а найбільший внесок
справив у вивчення нервової системи, був фундатором цитоархітектоніки
кори головного мозку людини і тварин, досліджував мікроскопічну будову
півкуль мозку, описав дев’ять полів у корі півкуль людини, відмінних за
мікроскопічною будовою, відкрив гігантські пірамідні клітини, названі на
його честь клітинами Беца.

1. Внесок В.О.Беца у розвиток анатомії нервової системи

Бец Володимир Олексійович (26 квітня 1834, Татарівщина — 12 жовтня 1894)
— український видатний анатом і гістолог, педагог, громадський діяч,
професор Київського Університету, член багатьох наукових товариств. В.О.
Бец був усебічно освіченим вченим, умілим експериментатором, талановитим
дослідником, чудовим лектором і вимогливим викладачем, який пройшов
європейську школу наукової та педагогічної підготовки у вчених зі
світовим ім’ям: Келлікера, Бунзена, Гіртля, Людвіга, Брюкке, Кірхгофа і
Гельмгольця.

Завдяки ерудиції, здатності висувати нові оригінальні ідеї коло наукових
інтересів професора В.О. Беца було надзвичайно широким. Вагоме значення
мають здійснені Володимиром Олексійовичем наукові дослідження мозкової
речовини надниркових залоз (ним відкрита її хромафінна реакція),
дослідження морфології остеогенезу і, особливо, вивчення макро- і
мікроскопічної анатомії головного мозку.

Багатогранна діяльність В.О. Беца не перешкоджала, а допомагала головній
справі його життя — вивченню будови головного мозку. Загальновідомо, що
людський мозок — це, можливо, найбільш складна з живих структур у
Всесвіті. У зв’язку з цим нервова система завжди перебувала у центрі
уваги вчених-дослідників. Між тим вислів відомого італійського анатома
XVII століття Ф. Фонтани про мозок: «Оbscura textura, obscuriores morhi,
functiones obscurissime» (який можна перекласти як «Незрозумілої будови,
невідомих властивостей, найзагадковіших функцій») залишався актуальним
аж до кінця ХІХ століття.

У ХІХ столітті почалося цілеспрямоване об’єктивне вивчення функцій
нервової системи (більшою мірою головного та спинного мозку); причому
основні дані були отримані в результаті анатомічних та гістологічних
досліджень.

Вчення про функції кори великого мозку в цей час розвивалося у взаємодії
двох протилежних концепцій — антилокалізаціонізму, або
еквіпотенціалізму, та локалізаціонізму. До архітектонічних праць В.О.
Беца справжніх анатомічних доказів розчленування кори на окремі
структурні одиниці не було. Багато дослідників, встановлюючи факти
функціональної відмінності різних відділів кори великого мозку, не
пов’язували їх із певними морфологічними структурами і зазвичай
розглядали їх у дусі теорії евристичного паралелізму Мейнерта, що
визначала явища свідомості та матеріальні процеси як щось по суті зовсім
різне.

В іншій своїй роботі «Новый способ исследования центральной нервной
системы» (1870) В.О. Бец відзначив, що «…потребность точного знания
устройства мозга — такого знания, чтобы оно было доступно всякому врачу,
растет с каждым днем. Психиатр, толкуя об изменившейся плотности, цвете,
весе мозга и других различиях его, до тех пор не придет ни к каким
точным выводам, пока анатом не укажет пути, где ему чего искать и каким
образом».

Пов’язуючи структуру з функцією, В.О. Бец першим у світі почав вивчати
цитоархітектоніку кори великого мозку. Епохальною подією в історії
нейроанатомії ХІХ століття стало відкриття В.О. Бецом у 1874 році
гігантських пірамідних клітин у V шарі кори передцентральної звивини та
прецентральної часточки великого мозку. В.О. Бец не тільки описав ці
клітини (які з того часу у всьому світі називають клітинами Беца), але й
довів, що вони є морфологічним субстратом локалізації описаного Фрічем
та Гітцигом рухового центру, що регулює діяльність скелетних м’язів.
Отже, Володимир Олексійович став засновником вчення про морфологічні
основи динамічної локалізації функцій в корі півкуль великого мозку.
Слід зазначити, що своє відкриття В.О. Бец зробив тоді, коли його
сучасник відомий австрійський анатом Й. Гіртль у книзі «Руководство к
анатомии человеческого тела с указанием на физиологические основания и
практические применения ее» (1878) писав: «Анатомию же внутреннего
строения мозга, в настоящее и вероятно и в будущее время можно сравнить
с запечатанной семью печатями и притом еще иероглифами исписанной
книгою. Что касается учения об отправлениях мозга, то самые гордые
физиологи смиренно преклоняют главу свою, и признаются, что о душе
человеческой знают только, что она не имеет крыльев» (у цитаті залишена
орфографія оригіналу).

У статті «О подробностях строения мозговой корки человека» (1882) В.О.
Бец зазначив: «…по моим исследованиям корка передней центральной
извилины и парацентральной дольки содержит гигантские клетки,
расположенные группами в виде гнезд». Слід підкреслити, що в
нейроанатомії до цього часу точиться дискусія про те, хто першим
сформулював принцип колончастої будови рухової кори — Вернон Маунткасл у
1960 році чи Лоренто де Но у 1943 році. Є всі підстави вважати, що це
першим зробив Володимир Олексійович Бец.

Використавши для виготовлення гістологічних зрізів прилад Марші, В.О.
Бец дослідив вертикальні зв’язки між нейронами різних шарів кори і,
зокрема, у згаданій вище статті дав такий опис кіркових колонок:
«Передняя центральная извилина, начиная с верхней границы нижней трети
своего протяжения, представляет по направлению вверх следующие
особенности: сперва в ней сверху пятого слоя появляются одиночно и
парами большие клетки, находящиеся на значительном расстоянии пара от
пары. Далее, кверху эти клетки группируются по три и по четыре вместе
гнездами, и расстояния между гнездами уменьшаются. Еще более кверху эти
гнезда составляются уже из большого количества клеток, не менее 4, а то
бывает их 5 и даже 7 и из прежнего места, т.е. сверху пятого слоя, они
переходят уже в третий слой и в нем располагаются как бы связанным
слоем, заходя поодиночке во второй слой, а также в четвертый и сверху
пятого. К парацентральной дольке слой этот опять разделяется на гнезда,
а в самой дольке клетки эти располагаются то слоями друг над другом, то
гнездами, занимающими различные положения».

Нині у наукових виданнях та підручниках з неврології зазначено, що
вертикально орієнтовані колонки нейронів є елементарними функціональними
комірками рухової кори, але, на жаль, у жодному з них немає посилань на
науковий пріоритет В.О. Беца.

Слід також підкреслити, що Володимир Олексійович першим порушив
актуальне нині питання про будову сірої речовини важливої складової
лімбічної системи — аммонового рогу. Український морфолог встановив, що
пірамідні клітини аммонового рогу розташовані одна проти одної і
нагадують клубок, у зв’язку з чим В.О. Бец назвав їх «корковыми
клубочками, glomeruli corticales». З такою структурною особливістю
сучасні неврологи пов’язують те, що аммонів ріг є найбільш
епілептогенною частиною всього мозку. Крім того, пірамідним нейронам
аммонового рогу відводиться значна роль у забезпеченні пам’яті й у
генезі її порушень. Як не дивно, але дані В.О. Беца з цитоархітектоніки
аммонового рогу не наведені навіть у спеціальних сучасних оглядових
публікаціях з анатомії лімбічної системи.

Вивчення мікроскопічної будови кори головного мозку принесло київському
професору світову славу. Володимир Олексійович опрацював оригінальну
методику ущільнення мозку та забарвлення нервових клітин, що дозволило
йому зробити унікальні гістологічні препарати, систематизовано вивчити
рельєф півкуль великого мозку та встановити закономірності
цитоархітектоніки кори. Виготовлення препаратів мозку вимагало не лише
широких знань, але й великої праці, терпіння, наполегливості й
віртуозної техніки. Слід відмітити, що мова йде про техніку виготовлення
як макроскопічних, так і мікроскопічних препаратів. Застосувавши
розроблену методику, В.О. Бец виготовив гіпсові зліпки головного мозку з
натури, наніс на них лінії, які вказували не тільки напрямок зроблених
ним мікроскопічних зрізів, але й межі окремих цитоархітектонічних
ділянок. Це дозволило вченому точно визначити співвідношення
особливостей форми поверхні великого мозку з особливостями
мікроскопічної будови і розташування складових частин його окремих
ділянок.

Детальне вивчення сірої та білої речовини великого мозку, зв’язків між
ними, як це показав подальший розвиток нейроанатомії, також було
пов’язане з дослідженням серій послідовних зрізів через усю півкулю.
Рішення цих завдань уперше було визначено архітектонічним методом В.О.
Беца й реалізовано при вивченні гістологічних препаратів, про які сам
вчений писав, що «…препараты эти дают полную возможность проследить
послойное распределение серого и белого вещества одного полушария, что,
как известно, составляет весьма важную, но и весьма трудную часть
описательной анатомии — такого исследования почти никто не
предпринимал».

На з’їзді природознавців та лікарів у Лейпцигу в 1872 році професор К.
Людвіг, оглянувши колекцію В.О. Беца, запропонував надрукувати атлас
малюнків із його препаратів за рахунок Дрезденської академії наук. Але
український вчений відмовився, бо мріяв видати атлас на батьківщині. За
свої препарати В.О. Бец отримав медаль на Всеросійській мануфактурній
виставці у Петербурзі в 1870 році та медаль на Всесвітній виставці у
Відні в 1873 році, де колекція була оцінена у 7000 австрійських
гульденів. Як щирий патріот рідної землі, Володимир Олексійович відхилив
зроблену йому професором В. Бенедиктом пропозицію продати колекцію
гістологічних препаратів. Цю колекцію В.О. Бец подарував кафедрі
анатомії університету, де вона зберігається до цього часу. У наші дні
вивчення під мікроскопом гістологічних препаратів колекції В.О. Беца
викликає величезне захоплення і подив фахівців. Ці препарати начебто не
підвладні часу і після 140-річного зберігання справляють чудове враження
тільки-но забарвлених карміном зрізів мозку.

6

l

?

Відкриття В.О. Бецом гігантських пірамідних клітин кори великого мозку
викликало дискусію не тільки серед морфологів, але й серед фізіологів,
клініцистів, представників інших галузей біології й медицини. Тому
В.О.Бец вирішив узагальнити отримані результати, видати атлас мозку, що
був украй потрібен широкому колу науковців і клініцистів.

Результатом титанічної організаційної роботи В.О. Беца став вихід у світ
першого тому «Атласа человеческого мозга» (1890), сигнальний і, на жаль,
єдиний примірник якого зберігається на кафедрі анатомії людини
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. При цьому
звертає на себе увагу обставина, що В.О.Бец настільки успішно засвоїв
фотографування та друкування знімків, що вони не тільки привернули увагу
вітчизняних і закордонних вчених, але й були так високо оцінені, що В.О.
Бец одержав замовлення зробити кліше і надрукувати матеріали
археологічного з’їзду, який відбувався в м. Києві, а також книги для
професора В. Бенедикта, виданої у Відні (того професора В. Бенедикта,
який пропонував В.О. Бецу продати колекцію своїх препаратів на
Віденській виставці).

Багато поколінь київських анатомів дбайливо зберігали і нині зберігають
багату наукову спадщину В.О. Беца. У наш час у фундаментальному
анатомічному музеї кафедри анатомії людини Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця зберігаються такі експонати:

1. Унікальна колекція гістологічних зрізів різних ділянок головного й
спинного мозку людини.

2. Колекція гіпсових зліпків півкуль великого мозку людини, мавп і
деяких тварин. Ці анатомічні препарати (разом із гістологічними зрізами)
демонструвались на Всеросійській мануфактурній виставці у Петербурзі у
1870 році (за них В.О. Бецу була присуджена велика срібна медаль) і на
Всесвітній виставці у Відні у 1873 році, де йому була присуджена «Медаль
Преуспеяния».

3. Колекція черепів, виготовлених В.О. Бецом.

4. Ножі, сконструйовані В.О. Бецом, для виготовлення гістологічних
препаратів мозку.

5. Прилад Марші для утримання мозку під час різання ножем і дозування
товщини зрізів.

6. Кісткові препарати, виготовлені В.О. Бецом.

7. Книги, видані В.О. Бецом.

8. Диплом про нагородження В.О. Беца медалями на Всеросійській
мануфактурній виставці й на Всесвітній виставці у Відні, а також диплом
про обрання його членом-кореспондентом Паризького товариства
антропологів.

9. Примірник виданого В.О. Бецом за свої кошти «Атласа человеческого
мозга» (1890), у якому вміщені рисунки макроскопічних препаратів мозку
людини і різних видів тварин.

Багато чого зробленого Володимиром Олексійовичем Бецом увійшло в золотий
фонд скарбниці світової науки.

Учені-медики усього світу добре розуміють цінність наукової спадщини
В.О. Беца. Загальновизнано, що видатний представник української медицини
В.О. Бец розвивав національну науку, досяг визначних успіхів на
батьківщині та увійшов до світової наукової та освітянської еліти.

2. Внесок В.П.Воробйова у розвиток анатомії нервової системи

Історія вітчизняної анатомії нерозривно пов’язана з ім’ям видатного
вченого-анатома академіка В.П. Воробйова (15 липня 1876 року — 31 жовтня
1937 року).

В.П. Воробйов – один з найталановитіших представників Української школи
анатомів, якому вдалося в значній мірі оновити стародавню науку-анатомію
і розширити її горизонти завдяки запровадженню нових оригінальних
методів дослідження. Він вніс в анатомію багато нових ідей і не
розглядав анатомію лише як прикладну науку, що дає лікарю необхідні
теоретичні знання. В.П. Воробйов намагався спрямувати анатомічну науку
на вирішення питань практичної медицини з метою покращення
профілактичної роботи і лікування населення.

В.П. Воробйов – визнаний спеціаліст в галузі нормальної та порівняльної
анатомії, блискучий педагог і пропагандист наукових знань,
основоположник великої наукової шкоди і громадський діяч, який багато
зробив для розвитку вітчизняної і світової науки.

Професор В.П. Воробйов зумів підмітити необхідність вивчення анатомічних
структур, які знаходяться за межами неозброєного ока, і для вивчення
яких він запропонував макро-мікроскопічний метод дослідження при малих
збільшеннях лупи (2-4 разів).

Як і у перших мікроскопічних дослідженнях минулого (А. Левенгук,
Т.Шванн), розробка і застосування методу макро-мікроскопії В.П.
Воробйовим відкрило нову, невідому до тих пір “стихію” анатомічних
структур. Метод макро-мікроскопії дозволив об’єднати і поглибити
традиційні анатомічні дослідження нервової системи, одержати нові
результати. Розроблені В.П. Воробйовим і його учнями (Ф.А. Волинський,
Н.С. Кондратьєв, Р.Д. Синельников, А.Л. Шабадаш) методи стереоморфології
знайшли наступне впровадження у численних морфо-фізіологічних
дослідженнях.

Коло наукових інтересів В.П. Воробйова було надзвичайно широким і
багатогранним. Він не обмежувався однією якоюсь галуззю анатомії. Проте,
була у нього одна улюблена діяльність, до якої він постійно повертався –
це дослідження нервової системи. З анатомії нервової системи він виконав
кілька важливих робіт: до найменших подробиць вивчив іннервацію серця
людини, займався дослідженням іннервації шлунка, сухожиль та інших
органів, склав карту вегетативних вузлів і сплетень внутрішніх органів
тощо. Професор В.П. Воробйов був визначним спеціалістом в галузі
неврології, а його дослідження вегетативної нервової системи можна
вважати класичними.

Професор В.П. Воробйов був різностороннім і великим майстром
анатомічного препарування. Створюючи нові музеї, він розробив декілька
методів виготовлення анатомічних музейних та навчальних препаратів,
муляжів і досягнув в цьому великої майстерності. Одночасно він розробив
також нові ефективні способи бальзамування.

В.П. Воробйов є одним із основоположників динамічної анатомії. Він
розширив і зміцнив зв’язок нормальної анатомії із суміжними
дисциплінами, перебудував викладання анатомії, збагативши зміст предмету
фактами з біомеханіки, рентгенології, антропології, а також ряду інших
біологічних дисциплін (гістології, ембріології, фізіології), розробив
чітку теорію організації і використання навчальних музеїв, створив при
кафедрі взірцевий музей, призначений для навчального процесу і єдиний у
світі музей становлення людини.

Професор В.П. Воробйов – автор оригінальних широко відомих наукових
праць, підручників і посібників з анатомії, першого вітчизняного
5-томного «Атласу анатомії людини».

В.П. Воробйов вчився і майже все життя працював у Харкові і керував
кафедрами анатомії університету та Жіночого медичного інституту. Лише в
1919-1921 рр. проф. В.П. Воробйов тимчасово працював в Болгарії, створив
кафедру анатомії Медичної академії в Софії і керував нею, а потім до
кінця свого життя очолював кафедру анатомії Харківського медичного
інституту. Одночасно в 30-х роках був науковим керівником Українського
інституту експериментальної медицини.

У вересні 1903 року Воловимир Петрович Воробйов закінчив університет і
отримав диплом лікаря з відзнакою. Як цілком сформований анатом, що
оволодів технікою анатомічних досліджень, його залишають на кафедрі
спочатку помічником прозектора, а потім прозектором. З перших днів
роботи він починає реорганізовувати навчальний музей кафедри і приступає
до виконання першої капітальної наукової роботи, що була присвячена
нервовій системі і його майбутній дисертації на ступінь доктора медицини
–«Іннервація сухожиль людини».

В 1904 році Володимир Петрович обирається дійсним членом Харківської
медичного товариства і стає першим стипендіатом премії Грубера в
Харківському університеті, «як найздібніший із молодих людей, що
відзначені за спеціальні роботи з анатомії».

На початку 1907 року Володимир Петрович вирушає наукове закордонне
відрядження. З 3 травня по серпень 1907 він відвідав Австрію та Італію з
метою ознайомлення з методикою виготовлення і зберігання в музеях
препаратів. Під час відрядження він ознайомився не лише з музейною
справою в Європі але й збагатився новими оригінальними ідеями, які потім
реалізував при створені музеїв. Відрядження значно розширили кругозір
молодого вченого та збагатили його духовно.

В 1920 році на базі медичного факультет університету і Жіночого
медичного інституту була заснована Харківська медична академія, яка в
1921 р. була перейменована в медичний інститут.

Шляхом об’єднання кафедр цих навчальних закладів створюється одна велика
кафедра анатомії, яку очолив проф. В.П. Воробйов після повернення з
Болгарії.

В цей час особливо плідними були дослідження іннервації серця людини і
тварин та консервування трупного матеріалу і бальзамування.

За його пропозицією, в цей час, робота науковців кафедри була спрямована
на дослідження іннервації серця. Було достатньо вивченні симпатичні і
парасимпатичні нерви, які підходять до серця та провідну систему його,
що до цього часу було ще невідомо. Ці дослідження високо оцінені
науковцями на спеціальному засіданні Берлінського медичного товариства в
1925 р., на якому виступав з доповіддю професор В.П. Воробйов.

В цьому ж році В.П. Воробйов опублікував важливу працю «Методика
дослідження нервових елементів макро-і макро-мікроскопічної ділянки».
Тут автор описував до найменших подробиць нову техніку досліджень, з
допомогою якої він і його учні вивчили цілу ділянку малих структур без
порушення взаємозв’язку між ними і оточуючими тканинами. Були обстежені
залози шкіри, слизових покривів людини і тварин, нервові вузли та ін.

У своїй праці вчений переконливо довів одну із переваг нового методу –
можливість розглянути препарат в трьохмірному стереоскопічному вимірі.
Це стало основою у створенні нової галузі біології –стереоморфологія.

В 1927 р. за роботу в галузі анатомії В.П. Воробйова відзначено премією
ім. Леніна. Це найвища наукова нагорода того часу, яка призначалась для
заохочення наукової діяльності в напрямку тісного зв’язку науки з
життям.

В 1932 р. видається навчальний посібник «Анатомія людини». Ц велика
колективна праця, що видана під керівництвом В.П. Воробйова. Видання
його пов’язане з декількома причинами. Головною із них було усвідомлення
застарілості часто описової анатомії, усвідомлення віддаленості її від
інших дисциплін від практичних запитів та потреб.

В 1933 р. незабаром після видання посібника з Анатомії, В.П. Воробйов
мобілізує колектив кафедри на видання першого вітчизняного «Атласу
анатомії людини». В.П. Воробйов не дожив до його видання. Перший том
атласу вийшов в 1938 р., а останній – п’ятий аж 1942 р.

В 1934 р. було створено всеукраїнський інститут експериментальної
медицини. Одним із засновників нового інституту був В.П. Воробйов. Він
був призначеним науковим керівником його і завідувачем морфологічним
відділенням. Цей науковий заклад був покликаний на забезпечення
всебічного вивчення організму людини та наближення експериментальних
досліджень з клінічною практикою на покращення справи охорони здоров’я
населення.

Одним із перших досягнень морфологічного відділу В.П. Воробйова стало
вивчення периферійної нервової системи. В цей же час В.П. Воробйов
запропонував важливий винахід, що названий методом ушитих електродів, що
дуже важливий для хронічних фізіологічних досліджень.

Його праці відігравали провідну роль у вітчизняній анатомічній науці
першої половини XX ст.

Список використаної літератури

PAGE

PAGE 15

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *