Види підприємств, їх характеристика відповідно до чинного законодавства України

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Основи економічної теорії»

на тему:

«Види підприємств, їх характеристика відповідно

до чинного законодавства України»

ПЛАН

Вступ

1. Головні ознаки підприємства

2. Класифікація підприємств в Україні згідно чинного законодавства

3. Характеристика окремих видів підприємств

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Підприємство є виробником і забезпечує процес виробництва на основі
самооплатності та самостійності. Від успіху окремих підприємств залежить
обсяг створюваного валового національного продукту,
соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення
населення країни матеріальними і духовними благами.

Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри підприємства, які
забезпечують найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки
і техніки за мінімальних витрат виробництва, коли при цьому досягається
ефективне виробництво високоякісної продукції.

Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при якій
індивідуальний виробник і споживач взаємодіють за допомогою ринку з
метою вирішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого
робити.

Діяльність підприємства базується на підприємницькій діяльності та
опосередковує її. Підприємства, незалежно від організаційно-правової
форми своєї діяльності та форми власності, функціонують як юридичні
особи — суб’єкти цивільно-правових відносин.

Згідно з Цивільним кодексом (ЦК) України юридичними особами визнаються
організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені
набувати майнових прав та особистих немайнових прав і нести обов’язки,
бути позивачами й відповідачами в суді та господарському суді.

Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України підприємство —
самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом
державної влади, органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами
для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного
здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої
господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і
для некомерційної господарської діяльності.

Нормативне забезпечення діяльності юридичних осіб у підприємницькій
сфері, напрацьоване в Україні за останнє десятиліття, створює умови для
ефективної роботи підприємств.

1. Головні ознаки підприємства

Організаційна єдність. Статус юридичної особи підприємства насамперед
означає, що воно виступає у правових відносинах як одне ціле. Ця
організаційна єдність забезпечується тим, що вона закріплюється в
статуті підприємства. У ньому передбачаються мета й завдання, структура,
функції, компетенція, органи управління та інші умови, які необхідні для
того, щоб підприємство могло виступати у правовідносинах як єдиний,
самостійний суб’єкт права.

Наявність відокремленого майна. Щоб вважатися юридичною особою,
організація обов’язково повинна мати закріплене за нею майно, яке
відокремлене від майна її засновників, громадян, котрі перебувають з
цією організацією у трудових або інших відносинах, та держави в цілому.
В господарських товариствах, у кооперативних організаціях
відокремленість майна виявляється в тому, що воно належить колективним
юридичним особам на правах власності. У державних організаціях
відокремлене майно належить їм на правах оперативного управління, а в
державних підприємств — на правах повного господарського відання.

Виступ у цивільному обороті від свого імені. Організація, якщо вона є
юридичною особою, діє у цивільних правовідносинах від свого імені, а не
від імені засновників, держави чи організації, до складу якої вона
входить. Юридична особа завжди має своє найменування. Найменування
юридичної особи включає в себе, назву або номер організації, вказівку на
предмет її діяльності, систему, до якої вона входить, та ін. Це має
індивідуалізувати кожну організацію у правових відносинах.

Самостійна майнова відповідальність. Організація, якщо вона є юридичною
особою, несе самостійну майнову відповідальність за своїми
зобов’язаннями належним їй на правах власності (закріпленим за нею)
майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Ні засновники, ні
держава, ні організація, до складу якої входить юридична особа, не
відповідають за її зобов’язаннями, крім випадків, передбачених чинним
законодавством або установчими документами юридичної особи. Вказані
ознаки мають значення для визнання організації юридичною особою, а
наявність усіх цих ознак для визнання організації юридичною особою є
необхідним.

2. Класифікація підприємств в Україні

згідно чинного законодавства

Залежно від форм власності підприємства поділяються на певні види. За
цією ознакою розрізняються юридичні особи, які засновані на власності
окремої фізичної особи, на колективній власності, державній
(комунальній) власності і на змішаній формі власності.

До перших належать підприємства, засновані на власності окремої фізичної
особи; до других — підприємства, засновані на з’єднаному майні декількох
юридичних чи фізичних осіб; до третіх — засновані на загальнодержавній
чи комунальній власності; до четвертих — спільні підприємства,
засновані, наприклад, на базі об’єднаного майна суб’єктів цивільного
права України та інших держав.

Підприємства, що належать до юридичних осіб і є, таким чином, суб’єктами
підприємницької діяльності, тобто організаціями, які мають своєю
основною метою одержання прибутку, діють на свій ризик та покривають
свої витрати за рахунок власних доходів. Такими є всі підприємства,
засновані на приватній, колективній та змішаній формах власності. До їх
числа входять і державні (комунальні) підприємства, оскільки вони також
діють на засадах комерційного розрахунку.

Юридичні особи поділяються також на прості та складні, материнські та
дочірні. Простими юридичними особами є всі види підприємств, що
засновані на будь-яких формах власності. До складних юридичних осіб
входять концерни, асоціації, консорціуми та корпорації.

Чинне законодавство не заперечує можливості створення одним
підприємством, що є юридичною особою, іншого підприємства з правами
юридичної особи шляхом закріплення за ним частки свого майна і
встановлення з ним певних відносин. У такому разі перша юридична особа
буде материнським підприємством, а друга, утворена ним, — дочірнім. Але
необхідно наголосити, що підприємство не може мати в своєму складі інших
юридичних осіб. У фінансових правовідносинах, у договірних
взаємовідносинах підприємство, як зазначалося вище, виступає завжди як
єдиний і неподільний суб’єкт, котрий самостійно набуває права і несе
відповідальність за свої дії.

Усі юридичні особи можна поділити на організації, засновники яких
входять до складу цих організацій, та організації, засновники яких не
входять до їх складу. Так, до перших належать усі підприємства, що
засновані на об’єднаному майні декількох фізичних або юридичних осіб.
Другим видом юридичних осіб охоплюються всі державні підприємства, а
також підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи.

Згідно з чинним законодавством, усі юридичні особи можна класифікувати
також залежно від характеру прав засновників на майно. Так, до
підприємств, стосовно майна яких їхні засновники мають тільки
зобов’язальні права, належать підприємства, засновані на об’єднаному
майні декількох фізичних чи юридичних осіб, а також складні
підприємства. До підприємств, стосовно майна яких їхні засновники
зберігають належне їм право власності, слід зарахувати державні та
дочірні підприємства, а також ті, що створені громадськими й релігійними
організаціями. Засновники перших підприємств не мають права власності на
майно юридичної особи, але в разі виходу зі складу підприємств або їх
ліквідації вони мають право на повернення чи компенсацію їхнього
майнового внеску. Засновники других підприємств зберігають право
власності на передане майно, а ці підприємства володіють таким майном на
правах повного господарського відання.

Належність юридичних осіб до того чи іншого виду має важливе практичне
значення. По-перше, це дає змогу з достатньою повнотою розкрити
передбачений чинним законодавством правовий статус юридичної особи.
По-друге, для того щоб вважатися юридичною особою, організація
обов’язково повинна відповідати вимогам певної юридичної особи.
По-третє, належність підприємства до того чи іншого виду сприяє
впорядкуванню в цілому всієї системи юридичних осіб.

Статтею 63 Господарського кодексу України закріплено класифікацію
підприємств за формами власності, способом утворення, кількістю
працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції протягом
року [1].

Види підприємств залежно від форм власності:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи
суб’єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності, наприклад:
виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства
громадських та релігійних організацій та ін.;

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності
територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання
майна різних форм власності).

Якщо в статутному фонді підприємства іноземні інвестиції становлять не
менше як 10%, воно визнається підприємством з інозем-ними інвестиціями.
Підприємство, у статутному фонді якого іноземні інвестиції становлять
100%, вважається іноземним підприємством.

Види підприємств залежно від способу утворення (заснування) та
формування статутного фонду:

унітарні — створюються одним засновником (наприклад, державні,
комунальні підприємства, засновані на власності об’єднання громадян,
релігійної організації або на приватній власності засновника);

державні комерційні підприємства — діють на основі статуту на принципах
підприємництва і несуть відповідальність за наслідки своєї діяльності
усім належним їм на правах господарського відання майном;

державні казенні підприємства — створюються за рішенням Кабінету
Міністрів України у галузях народного господарства, в яких:

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним
підприємствам;

основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає
держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників
чи споживачів;

переважає (понад 50%) виробництво суспільно необхідної продукції (робіт,
послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним
задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена
законом;

комунальні комерційні підприємства — утворюються компетентним органом
місцевого самоврядування, майно закріплюється на праві господарського
відання;

комунальні некомерційні підприємства — майно закріплюється на праві
оперативного управління;

корпоративні — утворюються двома або більше засновниками, наприклад,
кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі
господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі
засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Види підприємств залежно від кількості працюючих та обсягу валового
доходу від реалізації продукції протягом року:

малі — середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік
не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу за цей період не перевищує
суми, еквівалентної 500 тис. евро;

великі—середньооблікова кількість працюючих перевищує 1000 осіб, а обсяг
валового доходу на рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн евро;

середні — усі інші підприємства.

3. Характеристика окремих видів підприємств

Розглянемо докладніше деякі види підприємств.

>

P

?

?

?Т???

&

&

&

являє собою організаційно-правову форму підприємства, що ґрунтується на
державній власності і поділяється на державне унітарне або комерційне
підприємство [1, ст.73, 74]. Таке підприємство має особливості правового
становища щодо недержавних підприємств. Ці особливості обумовлені
способом відчуження функцій власника від функцій керування майном у
державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс
є об’єктом права державної власності. Підприємству як суб’єкту права це
майно належить на праві повного господарського ведення. Щодо державних
підприємств, діє правовий режим майна державних підприємств [3, ст.37].
Він означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами,
що визначають створення їх майна при установі, цілі й предмет діяльності
(статути затверджують і контролюють уповноважені органи), керування
майном, розподіл прибутку тощо.

Колективне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства,
яка ґрунтується на одному або декількох видах колективної власності.

Це підприємство належить колективові співвласників (засновників,
учасників), що діють як один суб’єкт права колективної власності.
Правосуб’єкт-ність власника реалізується через юридичну особу —
підприємство, що володіє, користується і розпоряджається майном
відповідно до свого статуту. Право колективної власності в колективному
підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління, де вищим
органом управління є загальні збори і правління. Отже, колективне
підприємство, поки воно діє, — це об’єкт права власності відповідної
юридичної особи. Його засновники й учасники є власниками часток (паїв,
акцій, внесків) у майні підприємства.

Колективні підприємства можуть функціонувати у вигляді колективного
сільськогосподарського підприємства, акціонерного або іншого статутного
господарського товариства, виробничого кооперативу, підприємства
суспільної або релігійної організації, підприємства, створеного
господарським об’єднанням.

Специфічним видом колективного підприємства є орендне підприємство [3,
ст.22].

Згідно з договором держава може передавати на 10—15 років у оренду за
відповідну плату в тимчасове користування і володіння трудовому
колективові підприємства виробничі фонди й оборотні кошти. В орендному
підприємстві засновником його вважається трудовий колектив, що
реєструється як організація орендарів, тобто як самостійна юридична
особа.

В орендному підприємстві орендар має право самостійно розподіляти
господарський розрахунковий дохід, використовувати його на розвиток
виробництва, соціальні потреби й оплату праці на свій розсуд (оренда —
форма господарювання, а не вид власності). Оренда — це зафіксована
орендодавцем величина, встановлена орендарем плата на визначений період.

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства,
заснованого на приватній власності однією або кількома фізичними
особами.

Згідно із законодавством України власник цього підприємства є одночасно
і підприємцем, тобто власність і керування майном у приватному
підприємстві не відокремлюються.

Відповідно до суб’єктів права приватної власності, визначених Законом
«Про власність», можна виділити три види приватних підприємств:

• індивідуальне приватне підприємство, що ґрунтується на приватній
власності і роботі однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);

• сімейне приватне підприємство, яке ґрунтується на приватній власності
і роботі громадян, що проживають спільно як члени однієї родини
(наприклад, сімейним підприємством може бути селянське (фермерське)
господарство);

• приватне підприємство з правом наймання робочої сили, що ґрунтується
на приватній власності окремого громадянина України, який використовує
найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а декількох власників
(наприклад, сімейне), його майно є спільною власністю. Інша, тобто
частково спільна власність, повинна бути встановлена письмовою угодою
власників майна [3, ст.18].

Кожне підприємство для вирішення завдань, пов’язаних із виробництвом та
реалізацією товарів і наданням послуг, повинне бути укомплектоване
певною кількістю робочої сили, здатної виконувати ці роботи. Зайняті
суспільною працею на підприємстві працівники, інженери і службовці
утворюють трудові колективи цих підприємств. У політико-економіч-ному
розумінні трудовий колектив — це сукупний працівник підприємства й
одночасно суб’єкт економічних відносин, що здійснює загальну діяльність
у державних, колективних, кооперативних, приватних підприємствах,
спрямованих на задоволення як особистих, так і колективних, суспільних
потреб.

Трудовий колектив є складною організаційною і соціально-економічною
структурою, до якої входять працівники цехів, бригад, інших підрозділів
підприємства. Для координації, узгодженості між ними створюється
відповідна система керування.

В Україні у процесі роздержавлення найважливішою соціально-економічною
метою є передача значної частини державної власності трудовим
колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від власності
на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці,
керування виробництвом, від економічної влади тощо.

Спільне підприємство — це організаційна форма підприємства, заснованого
за законами України на базі об’єднання майна різних форм власності.
Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств,
тобто є суб’єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи, громадяни
України й інших держав.

Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої форми
власності, створене згідно із законодавством України, іноземна
інвестиція в статутному фонді якого складає не менше 10 відсотків.

Підприємство здобуває статус підприємства з іноземними інвестиціями з
дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства із
місцезнаходженням в Україні, створеного згідно з законодавством
іноземної держави, майно якого цілком є власністю іноземних громадян,
юридичних осіб або держави.

Визначення «іноземне» означає, що підприємство підкоряється різним
юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного
підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить, і
законодавство України не регулює ці відносини. Разом з тим умови
реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються
українським законодавством, тобто на іноземні підприємства поширюється
національний правовий режим господарської діяльності.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності
його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене
до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворені і діючі підприємства:

• у промисловості й будівництві — з чисельністю працівників до 200
чоловік;

• в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працівників до 50
чоловік;

• у науці й науковому обслуговуванні — з чисельністю працівників до 100
чоловік;

• у галузях невиробничої сфери — з чисельністю працівників до 25
чоловік;

• у роздрібній торгівлі — з чисельністю працівників до 25 чоловік.

Казенні підприємства створюються в галузях народного господарства, в
яких:

• законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним
підприємствам;

• основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт,
послуг) є держава;

• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція
товаровиробників чи споживачів;

• переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно
необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером
потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

• приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено
законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України.
У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і
характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери
управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і
ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог
Господарського кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить
створення цього підприємства.

Висновки

Отже, відповідно до Господарського кодексу України (ст. 63) у нашій
країні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян
чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство
колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності
територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі
об’єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція
становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з
іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна
інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
У залежності від способу утворення (заснування) та формування статутного
фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє
необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не
поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи,
безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує
підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового
найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Унітарними є державні, комунальні, а також підприємства, засновані на
власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній
власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше
засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі
об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності
засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі
корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства,
підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також
інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох
або більше осіб.

Список використаної літератури

Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної
Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 (зі змінами)

Цивільний Кодекс України 16 січня 2003 року N 435-IV.

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. N 697-XII (зі змінами
і доповненнями)

Закон України «Про підприємництво». – К.: Парламентське видавництво,
1998.

Башнянин Г.І. Політична економія. – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000.

Борисов Е.В. Экономическая теория. – М.: Юрайт, 2003.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
К.: Вища школа, 2004.

Грязнова А.Г. Экономическая теория национальной экономики и мирового
хозяйства. – М.: ЮНИТИ, 1998.

Гукасьян Г.М., Бородина Т.С. Экономическая теория. – М.: ИНФРА-М, 1999.
– 151 с.

Журавлева Г.П. Теоретическая экономика. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ,
2005.

Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для
студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 2002.

Зубко Н.М. Экономическая теория. – Минск: НТЦ АПИ, 2003.

Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории. – М.: ВЛАДОС, 2001.

Камаев В.Д. Экономическая теория. – М.: ИМПЭ, 2002.

Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – К.: Вища
школа, 2004.

Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Господарське право: Курс лекцій: Навч.
посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 2004.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 14

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *