Розвиток мотивації учнів до позакласних форм занять фізичними вправами (курсова робота)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Розвиток мотивації учнів до позакласних форм занять фізичними вправами»

ПЛАН

Вступ

1. Поняття та роль позакласної роботи з фізичного виховання школярів

2. Сутність методів стимулювання у навчальному та виховному процесі

3. Загальні підходи у мотивації школярів до занять фізичною культурою та
спортом

4. Фактори, які впливають на мотивацію учнів щодо занять фізичною
культурою і спортом

5. Мотиви та інтереси учнів до занять фізичною культурою у позакласній
формі залежно від особливостей темпераменту

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перспективи гуманізації суспільства можна визначити за допомогою
законодавчих документів, які приймаються державою, щодо фізичного
виховання населення. Пріоритети особистості в суспільстві декларуються
не тільки її правами, але й конкретними державними реформами,
спрямованими на задоволення потреб та інтересів людини. Індикатором
прогресивних гуманістичних зрушень вважають цільову комплексну програму
«Фізичне виховання-здоров’я нації», яка підписана Президентом України.
На відміну від попередніх програм, головною метою реформ системи
фізичного виховання має бути покращення здоров’я людини з урахуванням її
потреб, мотивів діяльності, інтересів.

Для реалізації державних заходів необхідно визначити фактори, які
впливають на формування цих мотивів, причини, які заважають їх
реалізувати, та стимули, які сприяють підвищенню мотивації до занять
фізичною культурою.

Специфіка фізичного виховання полягає в тому, що усвідомлена інформація
стає мотивованим спонуканням до виконання фізичних вправ, використання
природних факторів і формування такого способу життя, який сприяв би
досягненню як особистих, так і суспільних цілей. Критерієм ефективності
цього процесу має бути рівень здоров’я школярів та школярів та молоді.

Програма фізичного виховання в навчальному закладі передбачає форми
організації занять, в тому числі і позакласних форм, які можуть певною
мірою компенсувати дефіцит рухової активності учнів, що виникає в умовах
насиченого загальноосвітнього процесу. Однак в реальних умовах
функціонує тільки одна форма — урок фізкультури. Доповненням є
самостійні заняття фізичними вправами, які здійснюються стихійно у
вигляді рухових і спортивних ігор. Організованими формами занять в ДЮСШ
та фізкультурно-оздоровчих центрах за даними дослідників охоплено
близько 35% учнів.

Покращення фізичного стану учнів, а отже і їхнього здоров’я, можливе
лише при систематичних цілеспрямованих заняттях фізичними вправами, які
мають тренуючий режим і носять розвивальний характер. Такими формами у
навчальному закладі є уроки фізкультури, секційні заняття і самостійні
домашні завдання. За даними опитування учнів домашні завдання з
фізкультури виконують близько 7%. Результати досліджень показали, що
виконання домашніх завдань може стати дієвою формою, яка сприятиме
розвитку фізичної підготовленості тільки за умов зацікавленості учнів
(В.В. Добринський, 1999; Т.Ю. Круцевич, 1999).

Дослідження (С.Ю. Балбенко, 1982; С.В. Затока, 1997; Т.Ю. Круцевич,
1999; В.В.Петровського, 1997) свідчать, що потреби, мотиви та інтереси в
галузі фізичного виховання мають свої вікові особливості і пов’язані з
психологічним розвитком, соціальним формуванням особистості,
темпераментом, соціально-економічними умовами життя конкретної сім’ї.

В даній роботі планується дослідити розвиток мотивації учнів до
позакласних форм занять фізичними вправами.

Об’єкт дослідження: мотивація учнів до позакласних форм занять
фізичними вправами.

Предмет дослідження: розвиток мотивації, особливості позакласних форм
занять фізичними правами та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яку складають 5 розділів, висновків та списку використаної літератури.

Методи дослідження: літературний метод, методи аналізу, синтезу,
типології та узагальнення тощо.

Загальний обсяг роботи — 40 сторінок.

1. Поняття та роль позакласної роботи

з фізичного виховання школярів

Фізкультурно-оздоровчі заходи можуть проводиться в режимі навчального і
продовженого дня, а також у формі позакласної роботи. До першого
відносяться, безпосередньо, урок фізкультури, гімнастика донавчальних
занять, фізкультхвилинки під час уроків, фізичні вправи і рухливі ігри
на великій зміні, продовжений день.

У комплексній програмі фізичного виховання учнів 1-11 класів
загальноосвітньої школи включені позакласні форми занять фізкультурою і
спортом. У ній визначається зміст занять у шкільних секціях популярних
видів спорту і кружках по фізкультурі. Це значить, що позакласна робота
є обов’язкової і вимагає виконання учителями фізкультури і педагогами
додаткового утворення програмних вимог, а учнями здачі нормативів по
підвищенню спортивної майстерності в обраному виді спорту.

У розділи інших шкільних програм не входить позакласна робота з учнями,
але практично всі школи мають функціонуючі у своїх рядах різні секції,
кружки, групи, клуби [6, с.9].

Головна мета позакласної роботи – організація дозвілля школярів, що несе
оздоровчий ефект.

Заняття в спортивних секціях, кружках проходять, в основному, по
визначеному типі, тобто вони мають освітньо-виховну спрямованість,
зміст, час і місце; ведучою фігурою виступає педагог-фахівець, що
доцільно, виходячи з педагогічних принципів, організує заняття, навчає,
виховує що займаються, направляє їхню діяльність відповідно логіці
рішення намічених задач; контингент тих, хто займається постійний і
відносно однорідний. Однак такі заняття характеризуються і визначаються
особливостями , що випливають у першу чергу з того, що вибір предмета
занять, установки на досягнення, а також витрати часу і сил прямо
залежить від індивідуальних схильностей, інтересів, здібностей що
займаються, а також від особливостей регулювання бюджету особистого
вільного часу, витрата якого далеко не завжди піддається уніфікованої
регламентації. Проте й у такій ситуації кращими формами організації
процесу фізичного виховання найчастіше є визначені форми, особливо, коли
необхідно забезпечити чітко упорядковане формування знань, умінь,
навичок і строго направлено впливати на розвиток рухових і зв’язаних з
ними здібностями. Визначені форми занять, як випливає зі сказаного,
представляють для цього найбільш сприятливі можливості.

Заняття, що організовуються в умовах добровільного фізкультурного руху
визначеного типу більш варіативні. Вони видозмінюються в залежності від
профілювання змісту в напрямку, обираються добровільно займаються
відповідно їхнім індивідуальним устремлінням (спортивне
удосконалювання, або пролонгована ОФП, або фізкультурно-кондиційне
тренування, або заняття, спрямовані на реалізацію приватних задач), а
також у залежності від ряду перемінних обставин (зміна в режимі життя що
займається, конкретні можливості виділення часу для занять, умови
їхнього оснащення і т.д.) Це обумовлює своєрідність використовуваних
форм визначених занять. У різних ситуаціях вони значно розрізняються,
зокрема, по співвідношенню структурних елементів, способам організації
активності що займаються, рівню і динаміці пропонованих навантажень,
обсягу і характеру розподілу витрат часу. У деяких випадках, коли є
відповідні умови, визначені заняття організуються і по типі
індивідуальних уроків, що нерідко буває, наприклад, у роботі тренера зі
спортсменом високого класу. Однак ця найбільш індивідуалізована форма
визначених занять по зрозумілих причинах не може бути основний у масовій
практиці.

До позакласній роботі з фізичної культури відносяться: спортивні секції
по різних видах спорту (футбол, баскетбол, волейбол, гандбол, легка
атлетика, лижні гонки, художня гімнастика, хореографія, бальні танці,
шейпінг, різні види єдиноборств і ін.), спортивні кружки, групи ОФП,
спортивні клуби, команди і т.п. [7, c.19]

2. Сутність методів стимулювання у навчальному та виховному процесі

Стимулювати (від лат. stimulo — збуджую, заохочую) — означає спонукати
до дії, давати поштовх, заохочувати.

Заохочення — метод вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і
діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія
заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно
вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність.
Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія,
нагорода, важливе доручення.

Схвалення — найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може
висловити жестом, мімікою, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня,
колективу, довір’ям у вигляді доручення, схваленням перед класом,
учителями, батьками. Довір’я, повага вселяють впевненість у своїх силах,
почуття власної гідності. Заохоченням більш високого рівня є вдячність,
нагородження тощо, які викликають і підтримують стійкі позитивні емоції,
дають вихованцям чи колективу довгочасні стимули, бо вінчають тривалу і
наполегливу працю [25, c.33].

Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і
відомої обережності:

— заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих,
хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим,
хоча й не домігся високих результатів;

— обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця; непомірна
хвала спричиняє зазнайство;

— заохочення потребує особистого підходу; важливо

своєчасно підтримати невпевненого, відстаючого;

— головним у сучасному шкільному вихованні є дотри

мання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід

радитися з вихованцями.

Змагання — це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й
пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей.

Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки,
розвивають фізичні, моральні, естетичні якості. З-поміж важливих вимог і
умов організації змагання виділимо такі:

1. Продумана організація змагання. Необхідно визначити мету і завдання
змагання, скласти програму, розробити критерії оцінок, створити умови
для проведення змагання, підведення підсумків і нагороди переможців.
Змагання повинно бути досить важким, захоплюючим; пункти змагання —
конкретними, щоб результати їх виконання можна було оцінити і порівняти;
критерії оцінок — простими і зрозумілими для всіх учасників.

2. Необхідно встановити спрямованість і зміст змагання. Класичним видом
змагань у навчальних школах було змагання за звання першого учня школи,
класу, кращого знавця предмета. У наших школах протягом останніх
десятиліть змагання за конкретним показником успішності не проводилося
[25, c.36].

Сьогодні з’явилися можливості відродити такі змагання між школярами.
Звикати до активної боротьби за своє майбутнє людина повинна з дитинства
і в реальних умовах. Усе, що є в житті, повинно бути в школі.

Ефективність змагання значно підвищується, якщо його цілі і завдання,
умови проведення визначають самі учні. Вони ж підводять підсумки і
визначають переможців. Педагог підтримує, спрямовує ініціативу
вихованців, надає конкретну допомогу.

Метод покарання є найбільш відомим. У сучасній педагогіці ставлення до
цього методу досить суперечливе і неоднозначне. Існують полярні погляди
— від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни.

Покарання — це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати
небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та
іншими людьми. Відомі види покарань, пов’язані з накладанням додаткових
обов’язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням
морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються
різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана,
попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та
ін.

З-поміж педагогічних умов, які визначають ефективність методу покарання,
виділяються такі:

1. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або
підтримується ним.

2. Не рекомендується застосовувати групові покарання.

3. Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як
справедливе.

4. Використовуючи покарання, не можна ображати вихованця; формула
«провина — покарання» повинна дотримуватися неухильно.

5. Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у
справедливості та користі покарання.

6. Не можна перетворювати покарання у зброю помсти.

7. Якщо педагог приймає особистісний підхід, то покарання, як і
заохочення, диференціюються.

8. Покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології і
розуміння того, що одними покараннями справі не допоможеш. Тому
покарання застосовується лише в комплексі з іншими методами [23,
c.15-16].

Якщо мова йде про позакласні форми занять фізичними вправами, то метод
покарання в жодному разі не можна застосовувати, інакше мотивації до
участі в такій формі фізичного вдосконалення просто не буде.

3. Загальні підходи у мотивації школярів до занять фізичною культурою
та спортом

В сучасних умовах, коли зниження духовного потенціалу та здоров’я
школярів та молоді, особливо підлітків, стає відчутною реальністю,
необхідність орієнтованості на формування духовних потреб, здорових
навичок, фізичного загартування, в цілому здорового способу життя є
одним із пріоритетних напрямі у вихованні дітей і школярів та молоді в
школі.

Як зазначає І.Д. Бех [4, с.225], застосування на уроках фізичної
культури підходів щодо формування в учнів морально-ціннісного ставлення
до свого здоров’я і здорового способу життя, зміцнення здоров’я
дозволяють визначити найкращі шляхи впливу на мотиваційну – потребнісну
– сферу учнів з метою активного впровадження здорового способу життя як
важливої соціальної умови організації життєдіяльності.

Орієнтація на здоровий спосіб життя, систематичні заняття фізичною
культурою і спортом, формуються значною мірою в дитячому та підлітковому
віці. Можливість вибору спортивної спеціалізації на основі особистої
зацікавленості підлітків, конкуренція і змагання на заняттях можуть бути
тими чинниками, які підвищують інтерес до фізичної культури, а також
сприяють формуванню цілеспрямованості до занять фізичною культурою і
спортом [15, с.51].

Будь-яка діяльність, у яку включається людина, виникає і відбувається
під впливом зовнішніх факторів, що її стимулюють. Під зовнішніми
факторами розуміється будь-яка зовнішня причина, яка викликає ту чи іншу
діяльність. Для виникнення активної та ефективної діяльності різні
стимули повинні викликати мотиви.

Мотив – це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяльності.
Мотиви перебувають в залежності від зовнішніх спонук, які сприяють або
не сприяють здійсненню активної діяльності. Спонуками до діяльності
можуть бути матеріальні, духовні та культурні потреби, які в свою чергу
породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об’єкти з
метою пізнати їх, оволодіти ними [13, с.12].

Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане і найближчим часом)
та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час).
Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Бувають яскраво й чітко
усвідомлювані мотиви, але в багатьох випадках діють неусвідомлені
спонуки. Проте незалежно від міри усвідомлення мотив є вирішальним
чинником у досягненні мети [23, с.15].

Мета – це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що вона
бореться, чого хоче досягти у своїй діяльності.

Мета кожної людини залежить від суспільного життя, від умов в яких вона
живе, від різноманітності відносин (виробничих, навчальних, ігрових і
ін.), а також від індивідуальних особливостей особистості.

Між метою та мотивами діяльності людини є певний зв’язок. З одного боку,
мета та мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її
зміст та способи виконання, з іншого, вони формуються в процесі
діяльності під впливом умов, за яких вона відбувається.

Діяльність людини і взагалі суспільне життя визначається не випадковими,
а стійкими мотивами. Спрямованість особистості характеризується не одним
мотивом, а їх системою, в якій кожен мотив відіграє свою роль і
перебуває у співвідношенні з іншими мотивами [24, с.23].

За даними Л.І.Божович, основу особистісної спрямованості складає стійка
ієрархічна система домінуючих мотивів поведінки і діяльності людини, де
головними є мотиви, які визначають ставлення людини до себе та інших [5,
с.333].

Серед усіх різноманітних властивостей особистості мотиви займають
особливе місце, оскільки тільки вони в першу чергу обумовлюють суспільно
значиму поведінку в діяльності людини. У цьому зв’язку можна сказати, що
в науці проблема мотивів є важливою тому, що ядро особистості, її суть
складають глибоко усвідомлені людиною збудження у вигляді мотивів та
інтересів.

Вивчення мотивів, які активізують прагнення підлітків до систематичних
занять фізичною культурою і спортом є однією з важливих педагогічних
проблем у фізичному вихованні, оскільки мотиви мають вирішальне значення
в поведінці й стимуляції активної діяльності.

Є. П. Ільїн серед мотивів занять спортом виділяє загальні і конкретні.
До перших відносяться бажання дитини займатись будь-яким видом спорту
або фізичними вправами, до других відносяться бажання займатись тільки
улюбленим видом спорту. На його думку, мотиви можуть бути спрямовані на
процес діяльності (потреба в руховій активності, отримання вражень від
спортивної діяльності) і на результат (прагнення до самовдосконаленя,
самоствердження, самовираженя) [13, с.15].

Про ставлення школярів до фізичного виховання і спорту можна
опосередковано судити з їхнього ставлення до уроків фізичної культури в
школі. Якісні ознаки такого ставлення ґрунтуються а самозадовільних,
самосвідомих, самопотребних особистісно-значущих судженнях: емоції,
пізнання, інтерес, задоволення тощо. Це складові елементи, які так чи
інакше входять в ієрархічну систематику, що становить загальне поняття
мотивації. Від того, як людина ставиться до фізичної культури, спорту,
залежить її успіх не тільки в спорті, а й в навчанні і праці [5, с.15;
23, с.33].

Виходячи з результатів досліджень І.Д.Беха, вчителям необхідно
враховувати, що на уроках фізичної культури умовно розрізняють чотири
типи учнів.

Перший тип – активнодіяльнісний, що характеризується високим рівнем
мотивації щодо поліпшення здоров’я і здорового способу життя. Із такими
дітьми робота повинна бути спрямована на вибір із наявних цінностей
найбільш соціально й морально значущих із метою їх удосконалення, а
також практична допомога у підтримці цих цінностей.

Другий тип – раціонально-орієнтований, якому притаманний невисокий
рівень мотивації на поліпшення здоров’я і здорового способу життя. Тут
робота повинна спрямовуватись на допомогу в удосконаленні та розвитку
наявних знань і умінь щодо зміцнення здоров’я та здорового способу
життя.

Третій – індиферентний тип, що відзначається низькою мотивацією і тому
основною спрямованістю є орієнтація на формування інтересу до занять
фізичними вправами в процесі навчання на основі використання нових
емоційно привабливих засобів.

Четвертий – пасивний тип учнів, який характеризується відсутністю
мотивації до поліпшення здоров’я і здорового способу життя. До цих учнів
застосовуються індивідуальний і диференційований підхід в залученні їх
до фізкультурно-оздоровчої діяльності [4, с.223].

4. Фактори, які впливають на мотивацію учнів щодо занять фізичною
культурою і спортом

Для з’ясування мотивації учнів у сфері фізичного виховання і визначення
шляхів її формування необхідно установити ті спонукання, якими керується
учнівську молодь своїх учинках, бажаннях у процесі навчальної і
позакласної діяльності. Мотиваційна сфера завжди складається з ряду
спонукань: ідеалів і ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів, цілей,
інтересів та ін. Ці спонукання виконують різну роль у загальній картині
мотивації, на різних етапах вікового розвитку здобувають то більше, то
менше значення, тому знання їх доможуть викладачу диференційовано
впливати на мотивацію учнів до фізичного самовдосконалення.

Будь-яка діяльність починається з потреб, усі вони, навіть біологічні за
походженням, формуються при взаємодії дитини з навколишнім середовищем і
залежать від ряду факторів. Потреба — це спрямованість активності
людини, психічний стан, що створює передумову діяльності. Однак сама по
собі потреба; не визначає характеру діяльності, тому що може бути
задоволена різними предметами і способами. Предмет задоволення
визначається тоді, коли людина поминає діяти.

Низька мотивація діяльності учнів пов’язана з певними факторами, що в
різному співвідношенні можуть виступати відповідно до умов проживання
школярів та молоді, навколишнього середовища, сімейного виховання.

Існують певні розходження у структурі зовнішніх і внутрішніх факторів,
які впливають на мотивацію до систематичного виконання фізичних вправ як
засобу самовдосконалення у учнів.

У учнів відносно рівноцінними щодо впливу є такі зовнішні фактори, як
поради батьків, поради викладача далі йдуть відвідування змагань, поради
друзів, телепередачі і преса.

Внутрішніми факторами, які впливають на інтенсивність мотивації, можна
вважати знання, переконання, бажання і пошук причин, що заважають
реалізувати мету. У вищих навчальних закладах учні, особливо дівчат,
впевненість у користі занять фізичними вправами більша.

До об’єктивних зовнішніх причин, які утруднюють реалізацію мети, можна
віднести відсутність груп за інтересами і спроможність оплачувати
заняття, до внутрішніх причин, які відбивають нестійкість мотивів та
інтересів і низьку мотивацію, належить брак часу.

В учнів простежується однаковий рейтинг факторів і у хлопців, і у
дівчат. Такий збіг за ступенем впливу різних факторів спостерігається в
міру зменшення території. Умань — невеликий районний центр, хоч і
відрізняється від сільської місцевості умовами, властивими місту, але
спосіб життя учнів обумовлений здебільшого сімейним вихованням і
невеликою різноманітністю. У зв’язку з цим і захоплення у вільний час у
них переважно збігаються.

Сімейне виховання

Сімейне виховання відіграє велику роль у формуванні
фізкультурно-спортивних інтересів школярів та молоді. Сімейні традиції
передаються з покоління в покоління. Залучаючи дитину до спорту з
раннього дитинства, батьки заздалегідь піклуються про здорове майбутнє
свого «чада». Доведено, що діти, які займаються фізичною культурою і
спортом, менш схильні до таких шкідливих звичок, як алкоголізм, паління,
наркоманія, токсикоманія і т.п. Під впливом фізичних вправ у них
виробляється стійкий імунітет до різних видів захворювань. Хтось з
«великих» сказав: «Коли людина не діє, вона псується», вкладаючи у
значення слова «псується» те, що людина легко підпадає під вплив
«дурної» компанії, переймає шкідливі звички й у підсумку гине як
особистість. Дуже часто діти неблагополучних родин попадають під такий
вплив, так і не усвідомивши того, що є інший бік життя. Тому дуже
важливо, щоб кожний з батьків приділяв якнайбільше уваги вихованню своєї
дитини, враховуючи її уподобання та інтереси.

Вплив родини на формування інтересу до занять фізичною культурою і
спортом становить 21,6% у хлопців і 19,7% у дівчат. З віком на цей
фактор указує менша кількість підлітків — у 6-х класах це відзначили
34,5% хлопців і 32,9% дівчат, а в 9-х класах тільки 17,2% хлопців і
20,6% дівчат.

Виявлено низьку мотивацію учнів до систематичних занять фізичною
культурою і спортом (60-70% не займаються ФК і С). Однак учнівську
молодь вказує на факт таких занять у своїх анкетах, це ж і підтверджують
їхні батьки. Дослідження показали невідповідність між відповідями учнів
про заняття ФК і С і фактичним станом. Звідси випливає омана більшої
частини батьків про зайнятість своїх учнів. Більшість батьків не могла
відповісти на запитання про кількість занять ФК і С на тиждень їхніх
дітей. у 9-х класах.

Батьки більше Інформовані про інтереси дівчат до художніх фільмів (30%
необізнаних), ніж зі спорту (67% необізнаних). Батьки хлопців також
краще інформовані про художні інтереси дітей (46% необізнаних), ніж про
спортивні інтереси (100% необізнаних).

Про заняття учнів у вільний час більш інформовані батьки хлопців (26%
необізнаних), ніж дівчат (60% необізнаних).

Батьки дівчат краще інформовані про те, як проводять вільний час дівчата
(60%). Великий відсоток розбіжностей між відповідями учнів і батьків
свідчить про низьку контактність їх, про те, що в родині рідко
обговорюється корисна інформація, батьки не намагаються з’ясувати
інтереси своїх дітей і висунути стимули для їхнього розвитку і
формування потреби в самовдосконаленні організму засобами рухової
активності. Батьки учнів переконані в дії свого авторитету і слухняності
учнів і тому не контролюють їх заняття, що призводить до появи шкідливих
звичок у 65-70% хлопців і 57% дівчат 5-6-х класів, недотримання режиму
дня в 70%, правильного харчування 65-80% учнів. Ці звички вкорінюються і
навіть пильна увага і контроль з боку батьків уже не можуть змінити
ситуацію.

Виявлені факти вимагають широкої просвітницької роботи з батьками через
телебачення, пресу, шкільні батьківські комітети, які повинні сприяти
підвищенню ролі сімейного виховання, відновлення контакту між батьками і
дітьми, що сприятиме і підвищенню самосвідомості школярів та молоді не
тільки мати бажання бути здоровим, але і реалізувати його.

Природно, що відсутність спілкування з своїми дітьми, незнання їхніх
інтересів і безконтрольність призводить до послаблення впливу сімейного
виховання, до переміщення сфери впливу на «вулицю», тобто в
мікросередовище, що, на жаль, має частіше негативний вплив. Це і
виявляється в появі згубних звичок.

Батькам необхідно враховувати психологію школярів та молоді, їхнє раннє
дорослішання і прагнення мати власну думку щодо заборонних дій.

Вплив телебачення

Вплив телебачення на формування мотивів й інтересів тгідянІ«в зумовлений
щоденним переглядом телепередач, причому вікові коливання незначні. У
будний день діти дивляться телепередачі протягом 2-3 годин, а у вихідні
більше 4-х годин. На першому місці як у хлопців, так і у дівчат канал 1
+1, на другому — СТБ і на третьому – ГРТ.

Досить чітко прослідковується структура інтересів школярів та молоді до
телепередач. Біля 50% учнів приваблюють закордонні кінофільми. У хлопців
великий інтерес викликають бойовики, у дівчат — комедії і мелодрами. Із
розважальних передач великою популярністю користується КВК.

Хлопців більше, ніж дівчат, приваблюють передачі про змагання переважно
з футболу і баскетболу, вони люблять дивитися змагання і передачі про
бодібілдінг, однак їх показують дуже рідко. Дівчата цікавляться
передачами про фітнес й аеробіку.

Отже, структура інтересів школярів та молоді за тими телепередачами,
якими вони цікавляться, досить прозора. Інтереси хлопців спрямовані
здебільшого до бойовиків, сюжети яких пов’язані з протиборством, що
виявляється в різних видах фізичного насильства, стрілянині з різних
видів зброї, спортивних і неспортивних видах боротьби, боксу. Ідеалом
хлопців є тип супермена, уособлений зірками Голівуду. Однак, крім
негативних моментів, є і позитивні, тому що «ідеал» має красиву фігуру,
сталеві м’язи, володіє видами бойових мистецтв, фізично сильний,
спритний і витривалий, тобто ці якості цілком досяжні при спеціальних
заняттях. Тому хлопці ставлять за мету, займаючись фізичними вправами,
стати сильним, витривалим і мати красиву фігуру. Звідси в них й інтерес
до передач про бодібілдінг, вони хочуть довідатися як досягти цього,
займаючись самостійно.

У дівчат виникає інший ідеал, вони складають з мелодрам образ красивої,
стрункої, романтичної героїні. Звідси в них і виникає бажання схуднути і
мати красиву фігуру. Необхідно констатувати, що ідеали школярів та
молоді змінилися. Якщо раніше вони хотіли бути схожими на відомих
спортсменів, то тепер вони навіть не знають їхніх прізвищ. Такі ідеали
можуть формувати тільки мету, але не підвищувати активність для її
досягнення. Для підвищення мотивації необхідні діючі спонукання і
стимули.

Знаючи телеканали і передачі, які дивляться учні, необхідно включати
рекламні ролики про здоровий спосіб життя, рухову активність, що можуть
служити сюжетом для реклами безалкогольних напоїв, тренажерних
пристроїв, фітнес-центрів і т.п. Ці сюжети і сценарії повинні
розроблятися разом із психологами й охоплювати широку вікову аудиторію.
Необхідно повернути на телеканали передачі про масові змагання типу
«Папа, мама, я — спортивна сім’я», «Роби як ми, роби краще нас» та інші
спортивно-розважальні передачі, які мають як пізнавальний, так і
рекламний характер.

Телебачення володіє широкою глядацькою аудиторією учнів і тому може
стати діючою силою залучення їх до систематичних занять фізичною
культурою і спортом, що буде сприяти їхньому самовдосконаленню,
зміцненню здоров’я і використанню своїх фізичних здібностей на благо
суспільства, а не проти нього.

Роль преси

Одним з комунікативних факторів, що несе інформацію, є преса. Нас
цікавило питання: Чи читають учні спортивну пресу? З’ясувалося, що
читають пресу 55,9 ± 2,02% хлопців і 38,1 ± 1,96% дівчат. Практично в
усі вікові періоди, крім 5-го і 10-го класу, інтерес до преси у хлопців
вищий, ніж у дівчат, у 2 рази.

Яка ж інформація цікавить учнівську молодь? Хлопців більше цікавлять
результати змагань (71,3 ± 6,65%), інформація про корекцію фігури — 21,4
± 2,4%, зміст самостійних занять — 16,6 ± 2,17%, небагатьох цікавлять
дієти — 4,2 ± 1%, системи загартовування — 3,9 ± 1,2% й оздоровчі
програми занять —2,1 ±0,81%.

Дівчат більше цікавить інформація про корекцію фігури — 57 ± 3,12%, про
змагання — 41,3 ± 3,11%, оздоровчі програми занять — 25,2 ± 2,75%, дієти
— 17,8 ± 2,39%, зміст самостійних занять — 10,7 ± 1,9% і система
загартовування — 4,9 ± 1,38%.

Отже, відповіді на це питання підтвердили відповіді на питання про
мотиви занять ФК і С учнів, тому що 48,8 ± 2,86% хлопців шукають
інформацію, яка стосується оздоровлення, корекції фігури, дієти,
загартовування, самостійних занять, тобто того, що пов’язано із
самовдосконаленням і зміцненням здоров’я.

У дівчат більшою мірою, ніж у хлопців, виявляється інтерес до інформації
про самовдосконалення (у сумі виявилося 115,6%). Це означає, що дівчата
відзначили не один вид інформації, а декілька. Дівчат більше цікавить
інформація про корекцію фігури, про змагання, оздоровчі програми занять,
дієту, зміст самостійних занять, систему загартовування. Ці відповіді ще
раз_ підтверджують, що у учнів присутній мотив самовдосконалення для
поліпшення здоров’я, фігури. Вони шукають інформацію, яка сприяла б
досягненню мети, і такої інформації у пресі повинно бути більше, вона
повинна бути доступною, зрозумілою й підготовленою кваліфікованими
фахівцями.

Вивчення інтересу до рубрик підтвердило висновок про те, що у більшості
хлопців і дівчат мотиви занять ФК і С більшою мірою пов’язані з
самовдосконаленням організму й оздоровленням.

Вплив учнівського виховання

Навчальний заклад в особі викладача фізкультури перестала бути діючим
фактором, який впливав би на виховання мотивації до систематичних занять
фізичними вправами у позаурочний час.

Причини цього залежать не тільки від особистості викладача фізкультури,
але і від постановки процесу фізичного виховання у визначений час. Один
з напрямків сучасної „ Концепції фізичного виховання» направлений на те,
щоб домогтися більш високих результатів фізичної підготовленості на
основі реалізації принципово нових підходів, засобів, технологій, де
головним є не процедура натаскування на руховий результат, а складна і
кропітка робота з формування щиро зацікавленого відношення до процесу
самовдосконалення, створення умов для оволодіння способами
удосконалювання своєї особистості. Завдання полягає в тому, щоб зробити
активну рухову діяльність більш осмисленою, цілеспрямованою, найбільшою
мірою відповідною індивідуальним особливостям кожного, хто займається.

Необхідно акцентувати увагу на елементах, які покликані сприяти
ефективному формуванню у учнів грамотного відношення до себе, свого
тіла, сприяти формуванню потребно-мотиваційної сфери, усвідомленню
необхідності зміцнення здоров’я, ведення здорового способу життя,
фізичного удосконалення (В.А.Антікова, А.О.Єфімов, 1992; С.Ю.Балбенко,
1982; В.К.Бальшевич, 1987).

Великий інтерес представляє трактування проблеми навчальної освіти в
роботі академіка С. Гончаренка (1997). Вчений описує людино-центристську
модель, яка в центр освітньої мети ставить здібності, інтереси людини як
основні рушійні сили її розвитку, надання можливості кожному учню
рухатися власною освітньою траєкторією, з максимальною ефективністю і
повнотою реалізовувати власні інтереси, розвивати у кожної дитини
здібності для створення суспільних й особистих цінностей.

Одним зі шляхів підвищення ефективності системи фізкультурної освіти,
фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів є формування повноцінної
мотивації до занять (А.Склад, 1980).

Загальноприйнятими проблемами мотивації є положення про те, що мотивація
(у широкому змісті) включає усі види спонукань: мотиви, потреби,
інтереси, прагнення, мету, нахил, «як усвідомлене чи малоусвідомлене
спонукання до діяльності».

j

U

j

L

Z

U

† ° u ue L

N

Z

?Т?Т?Z

???????¤?¤?$???????z? (В.Г.Хромін, 2000).

Мотиваційна сфера мінлива і має вікові і змістово-значеннєві
особливості, зумовлені деякими природними і соціальними факторами.

Серед мотивів, які лежать в основі процесу навчання виділяють: внутрішні
мотиви, які спонукаються процесом занять, способами дії, прийомами
аналізу матеріалу, самим предметом навчання і зовнішніми мотивами, які
залежать від факторів, що знаходяться за межами навчальної і
фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів.

Активність людини здебільшого визначається метою її діяльності.
Специфіка людської мотивованої діяльності полягає в тому, що вона завжди
цілеспрямована. Мотиваційна сфера учнів їхнє відношення до різних видів
діяльності і прояв загальної активності в заняттях в основному
визначається як їхніми потребами, так і відповідними цілями
(О.К.Ізвєкова, 1980; Т.К.Капровський, 1979; B.C.Крюченко, 1990;
П.М.Левитськкй, В.СЯзловецький, 1969; Н.С.Солопчук, 1991; Н.М.Хоменко,
1992).

Мотиви навчання часто розглядаються останнім часом у плані тих факторів,
які випливають із приналежності учнів до певного колективу, в якому він
здійснює свою діяльність. У багатьох дослідженнях підкреслюються такі
фактори мотивації. як усвідомлення приналежності до колективу і
пов’язане з цим прагнення домогтися успіху і т.д. (І.Ф.Кононов,
ГЛ.Куцекко, 1982; Є.А.Сидоров, 1989; С.Сигнаєвський, 2001). Урок
фізичної культури є колективною дією, яка спрямована на фізичне
вдосконалення учнів, і для багатьох є майже єдиною формою занять
фізичними вправами двічі на тиждень. Тому важливим є питання: Як
відносяться учнівську молодь до уроків фізкультури?

Хлопці і дівчата майже регулярно відвідують уроки фізкультури, однак з
віком їх кількість змінюється .

У цілому 50%-школярж не відчувають стійкого інтересу до уроків
фізкультури.

Причинами цього є неадекватність фізичних навантажень фізичним
можливостям учнів (завищений або занижений рівень),

незадоволеність методикою проведення занять програмного змісту та самою
організацією навчального процесу .

Отже, більшість учнів свідомо ставиться до уроків фізкультури і може
досить виразно вказати на їхні недоліки. Незадоволення організацією
процесу фізичного виховання у навчальному закладі призводить як до
нерегулярного відвідування уроків фізкультури, так і до зниження
мотивації до спортивних занять у позаурочний час.

Для підвищення ефективності процесу фізичного виховання викладачам
фізичної культури рекомендовано враховувати зауваження, що висловлені
учнями:

— недостатньо реалізується диференційований підхід на уроках ФК, що
призводить до неадекватності фізичних навантажень на заняттях (25%);

— не враховуються інтереси учнів гази виборі фізичних вправ, які
включені у програму ФК у навчальному закладі (22-32%), що вимагає
перегляду програми з ФК, відвести більше годин варіативного компоненту й
адаптувати до інтересів учнів конкретного навчального закладу;

— при проведенні занять, особливо в підготовчій частині, необхідно
використовувати музичний супровід, що робить заняття фізичними вправами
більш емоційними і привабливими як для дівчат, так і для хлопців;

— використання змагального методу на уроці ФК найбільш ефективно на І–ІV
курсах бажання змагатися знижується, особливо в дівчат. У зв’язку з цим
необхідно розробити ряд стимулів, які сприяли б підвищенню мотивації
досягнення результату і проведення змагань під девізом «Перемагай себе».

Виявлені вікові особливості відношення учнів до процесу фізичного
виховання у навчальному закладі свідчать про необхідність доопрацювання
програм з фізичної культури адекватно віково-статевим потребам, мотивам
й інтересам учнів, що буде сприяти підвищенню їх мотивації до занять
фізичними вправами як в системі урочних, так і позаурочних форм.

Вагомими причинами є відсутність інтересу до самостійних занять
фізичними вправами учнів; недосконалість системи педагогічного контролю
фізичного стану у процесі фізичного виховання, яка має в своєму арсеналі
тільки рухові тести, результати яких залежать від кумулятивного ефекту,
і їх зміни починають виявлятися на 3-4 тижні занять, крім того, їх
неможливо виконати в домашніх умовах.

Отже, можна дійти висновку, що:

— більшість учнів позитивно ставляться до фізичного виховання і
розуміють значимість теоретичних знань для самостійних занять фізичними
вправами;

— у навчальному процесі з фізичного виховання у навчальному закладі
відсутні теоретичні заняття з фізичної культури. У зв’язку з відсутністю
часу на уроках ФК, теоретичні знання про самооцінку ФР і ФП, вплив
фізичного навантаження на організм людини можна ввести в такі
дисципліни, як біологія, анатомія, валеологія. Уроки ФК обов’язково
повинні включати теоретичну частину, яка вміщувала б матеріал про
дозування фізичних навантажень, критерії ефективності занять фізичними
вправами, структуру і зміст індивідуальних програм ФОЗ;

— домашні завдання з ФК повинні включати складання індивідуальної
програми, яку викладачі ФК перевіряє і коректує її виконання. Критерієм
ефективності повинен бути приріст власних результатів відповідно до
вихідного рівня;

— інтенсивність мотивації до самовдосконалення знаходиться на низькому
рівні, що вимагає розробки комплексу стимулів як у системі шкільного,
так і сімейного виховання.

Фактори здорового способу життя

Дослідження показало, що учні мають загальне уявлення про фактори
здорового способу життя і досить об’єктивно намагалися відповісти на
запитання: «Яких факторів здорового способу життя ви дотримуєтесь?»
Анкетування було анонімним, тому вони не боялися засудження за відверті
відповіді.

Дивно, що такий загальноприйнятий фактор як гігієна, яка включає
умивання, чищення зубів, миття рук і прийняття душу, чистий одяг, чисте
житлове приміщення і місце навчання, виділило всього 34 ± 1,93% хлопців
і 61,9 ± 1,99% дівчат. Дівчат, які дотримуються гігієни, майже у 2 рази
більше, ніж хлопців. Під час бесіди школярів та молоді вказували на
причини недотримання гігієни, однією з яких є тривале перебування у
навчальному закладі відсутність можливості помити руки з милом, а також
неможливість прийняти душ після занять фізкультурою, перебування у
класній кімнаті в тому ж одязі, у якому інтенсивно бігав і стрибав.
Викладачі відзначають стійкий запах поту від учнів-після уроків
фізкультури протягом усього дня, тому що уроки фізкультури в сітці
навчальних занять розподіляються від першого до останнього. Несерйозна
проблема, яка істотно впливає на стан здоров’я учнів і вимагає
кардинальних заходів для її вирішення.

Режим дня пов’язаний також із правильним харчуванням. Дотримування 3-4
разового харчування, вживання збалансованого раціону удається тільки
22,4% хлопців і 21,1% дівчат. Чим пояснюють учні недотримування цього
фактору? Багато учнів вказують на те, що їм не вдається пообідати у
навчальному закладі вони обмежуються булочкою чи пиріжком, а потім
пізній обід чи вечеря одночасно вдома. Деякі юнаки скаржилися на
одноманітність їжі вдома (картопля, вермішель, каша) через нестачу
грошей у батьків. Це пов’язано з матеріальним станом родини, з кількістю
працюючих членів родини, кількістю дітей у родині. Те, що харчування
погіршилося, підтверджують об’єктивні дані, а саме наявність до 10-15%
дітей, які мають недостатню масу тіла; збільшується відсоток школярів та
молоді, які мають захворювання шлунково-кишкового тракту. Правильне
харчування учнів залежить більшою мірою від його організації у
навчальному закладі та родині, і меншою мірою від самого юнака.

Мало звертається уваги на процедури, які загартовують, це відзначили
всього 9% хлопців і 5,8% дівчат. Ігнорування такого доступного чинника,
як підвищення неспецифічної резистентності організму загартовуючи* ми
процедурами, часто призводить до гострих респіраторних захворювань
(більше 90% учнів). Це більшою мірою залежить від просвітницької роботи
в цій галузі, родини, телебачення, преси, які є значним резервом
підвищення опірності організму несприятливим факторам навколишнього
середовища, підвищення рівня здоров’я дітей і самовдосконалення
організму.

Шкідливі звички включають паління, вживання алкоголю, наркотичних
засобів. Про вживання їх підліткам не ставилось прямого запитання, тому
що навіть при анонімному анкетуванні важко очікувати щирої відповіді,
адже всі учні інформовані, що це шкідливо для здоров’я і карно як у
моральному, так і правовому аспекті. Тому варіантом відповіді була
«відсутність шкідливих звичок». У зв’язку з цим школярі свідомо
пропускали цю відповідь, якщо знали, що якась з названих негативних
звичок (їм пояснили, що це кількаразове вживання) у них є.

Наявність спеціально організованої рухової активності у структурі свого
способу життя відзначали 40,7 ± 2% хлопців і 32,7 ± 1,9% дівчат. Це є ще
одним підтвердженням того, що 60-70%) підлітків не займається
систематично певним видом рухової активності і має низький рівень
мотивації до такого виду діяльності.

Отже, з усіх доступних чинників здорового способу життя найчастіше у
хлопців на першому місці — рухова активність -40,7 2%, на другому —
відсутність шкідливих звичок — 36,3 ± 1,95%, на третьому — гігієна — 34
± 1,93%, на четвертому — правильне харчування — 22,4 ± 1,7%, на п’ятому
— режим дня — 20,9 ± 1,64% і на шостому — процедури, які загартовують —
9 ± 1,17%>.

У дівчат на І місці чинник гігієни — 61,9 ± 1,99%, на II — відсутність
шкідливих звичок — 44,7 ± 2,02%, на III — рухова активність — 32,7 ±
1,9%, і менше дотримуються правильного харчування -21,1 ±1,67%, режим
дня — 18,1 ± 1,55% і процедур, які загартовують — $,8 ± 0,89%.

Більшість учнів (63,7 ± 1,9% хлопців і 55,3 ± 2,03% дівчат) мають
шкідливі звички, що є наслідком зниження протиборства в родині,
навчальному закладу і підвищенням впливу мікросередовища (друзів,
знайомих). Цей тривожний факт вимагає вживання кардинальних заходів
виховного характеру, допомоги з боку засобів масової інформації,
підвищення мотивації до здорового способу життя школярів та молоді як
засобу порятунку генофонду нації від деградації.

Самооцінка стану здоров’я учнів

Учням властива завищена самооцінка, однак аналіз» відповідей про те, як
вони оцінюють свій стан здоров’я, викликає тривогу. Об’єктивні цифри,
які характеризують стан захворюваності дитячого контингенту, рівень
їхньої фізичної підготовленості, знайдено в документальних матеріалах.
Мінздраву України й у відповідній літературі. Однак у юнацькому віці
відчуття здоров’я і нездоров’я з погляду самих учнів завищене у бік
першого. Тому їхні відповіді можна оцінювати як самовідчуття фізичного
стану щодо норми.

Існують розходження в оцінці здоров’я і фізичної підготовленості міської
і сільської місцевості учнів. Найбільші проблеми зі здоров’ям мають
школярі м. Києва, що уже відзначалося багатьма дослідниками за оцінкою
об’єктивних показників фізичного стану в містах, суб’єктивна оцінка
здоров’я дівчат нижча, ніж хлопців.

5. Мотиви та інтереси учнів до занять фізичною культурою у позакласній
формі залежно від особливостей темпераменту

До внутрішніх факторів, які впливають на прояв мотивації до видів
діяльності відносяться властивості нервової системи підлітка. Для
їхнього визначення використано методику Т.Ю. Круцевич, засновану на
спостереженні поведінкових реакцій учнів у різних ситуаціях. Дослідження
проводилося в м. Умані з комплексу проявів різних поведінкових реакцій
на невдачі, стійкості уваги, мови, визначалася перевага чи порушення
гальмування у поведінці, працездатності, оцінці своїх сил, виконанні
фізичних вправ. Ця методика дає можливість одержати інформацію про
фенотипові ознаки темпераменту учнів і доступна в масових дослідженнях.
Було визначено чотири типологічних групи за характерними проявах їхніх
реакцій у житті.

«Сильний урівноважений» тип характеризується наступними зовнішніми
проявами:

— швидко схвачує суть важкого завдання, однотипність і великі зусилля
переносить погано. Фізичні вправи виконує легко, координовано;

— об’єктивно оцінює свої сили;

— працює довгостроково, змінюючи вид діяльності;

— говорить швидко, плавно, спокійно, голос середній чи вищий за
середній. Вимова чітка, правильна. Легко засвоює іноземні мови;

— відсутність різких спадів діяльності після помилки, особливо, якщо за
це дорікали навколишні. Оптиміст;

— увага сконцентрована, стійка. Легко переключається з одного предмета
на інший.

«Сильний збудливий» тип характеризується наступними проявами:

— недостатньою координацією особливо на перших етапах

оволодіння певними рухами, не може якісно виконувати до кінця
одноманітні рухи; — перебільшує свої сили;

— працездатність висока, якщо діяльність захоплює. Одно-і:. манітні дії
виконує погано, з частими перервами і видимим

роздратуванням;

— говорить голосно, уривчасто, напружено, нерідко розмашисте
жестикулюючи, часто зупиняється, шукаючи потрібне слово чи
словосполучення;

— намагається в агресивній формі заперечувати рішення викладача.
Тривалість переживань незначна;

— увага не така стійка як в інших. Поле уваги звужене, сконцентрувати
увагу може при виникненні інтересу до предмета.

«Сильний гальмовий» тип характеризується:

— неквапливими погодженими і висококоординованими рухами. Якісно виконує
одноманітні вправи до кінця. У тих видах, де потрібна швидкість, виявляє
себе гірше;

— при оцінці своїх сил уникає відповіді (сумнівається);

— може працювати довгостроково, без перерви, не знижуючи результатів при
одноманітній діяльності;

— небагатослівний, говорить граматично правильно, важкувато
жестикулюючи. Міміка майже відсутня. Голос середній, іноді тихий.
Письмова мова краща;

— реакція на невдачі зовні спокійна, не намагається виправдатися чи
викликати співчуття в навколишніх. Небагатослівний. Не любить робити
прогнози про підсумок виступу на змаганнях;

— увага стійка, але потрібно тривалий час на включення. Погано
переключається з одного предмета на іншій.

«Слабкий не врівноважений» тип характеризується:

— найгіршою руховою діяльністю, скутістю рухів, непевністю в собі,
поганою координацією;

— схильний применшувати свої можливості;

— працездатність невисока, з різким коливанням підйомів і спадів;

— мова тиха, часто мовчить. Письмова мова краща усної;

— при невдачах прагне викликати співчуття в навколишніх, посилається на
об’єктивні труднощі чи перешкоди, хвороблива реакція на зауваження
старших (тремтіння губ, сльози і т.д.);

— довго не може зосередити увагу, відволікається на сторонні подразники.
Увага, хитлива.

Виділені групи учнів, об’єднані характерними ознаками життєвих проявів
окремих властивостей вищої нервової діяльності, умовно позначені як тип
ВИД.

Спостереження застосовувалося для визначення життєвих властивостей
нервової системи учнів і здійснювалося за зовнішніми проявами характеру
учня, його рухів, мови, товариськості, працездатності, поведінки в
несподіваних ситуаціях, реакції на невдачі і т.п. Зіставляючи дані
спостереження з розробленою системою оцінок, отримано інформацію про
ступінь прояву тих чи інших властивостей нервової системи учня.

Аналіз прояву мотивів занять фізичною культурою і спортом у підлітків
при константній ознаці, якою був «тип ВИД», показав, що незалежно від
контрольної перемінної «стать» виявляються загальні тенденції.

У «сильних» типів більшою мірою виражений мотив «досягнення високого
спортивного результату», тобто спортивний мотив занять, ніж у «слабкого»
типу. У «сильних» типів більш широкий спектр мотивів занять фізичними
вправами, вони вказують, як правило, на два мотиви, а «слабкі» — на
один.

Результати дослідження дозволяють зробити узагальнення, характерні для
представників різних типів ВНД, незалежно від статі випробуваних.

Учні з «сильним урівноваженим» типом нервової системи мають досить
широкий спектр спортивних інтересів, до якого входять як ігрові види,
так і види спорту, що вимагають витривалості та виконання досить
одноманітної роботи (плавання, лижі). Як хлопців, так і дівчат
приваблюють заняття, які проводяться під музику (аеробіка, шейпінг).

Учнів з «сильним збудливим» типом нервової системи більше приваблюють
ситуаційні види спорту — баскетбол, футбол, вправи, які виконуються під
музику.

Дівчата зі «збудливим» типом, на відміну від «урівноважених» і
«гальмових», у деяких випадках вибирають чоловічі види спорту, зокрема
боротьбу, футбол, бодібіддінг. Не приваблюють їх види спорту, пов’язані
з одноманітним середовищем (плавання), і відсутність гострої змагальної
боротьби (фітнес, шейпінг, аквафітнес, туризм).

«Сильні гальмові» типи не захоплюються тими видами спорту, які
користуються найбільшою популярністю, однак і хлопців, і дівчат
приваблює плавання, зимові види спорту, а з ігрових — баскетбол і
волейбол. У хлопців переважає інтерес до силових видів — боротьби і
бодібілдінгу, що відповідає їхньому соматотипу.

Учні з «сильним» типом нервової системи мають власну думку про користь
занять фізичними вправами, і вони вважають, що на них меншою мірою
впливають зовнішні фактори. Залежно від урівноваженості нервових
процесів, для «збудливих» типів має значення мікросередовище, у якому
вони знаходяться. Для «урівноважених» має значення сімейне виховання і
поради батьків, «гальмові» повною мірою визначають авторитет учителя
фізкультури і на них не впливають телепередачі, однак вони єдині з
типологічних груп, які читають газети і визнають значення преси.
Очевидно, це пов’язано з їхніми типологічними особливостями, тому що в
них краще розвинена письмова мова, ніж усна, і вони краще сприймають
написану інформацію, ніж усну. У них немає посилань на те, що для них
мають значення поради друзів.

Учні зі «слабким неврівноваженим» типом нервової системи більше за інших
підпадають під вплив як дорослих, так і однолітків, вони не покладаються
на власні знання і досвід. Вони більш сучасні, тому для них має значення
думка інших.

Отже, можна відзначити деякі особливості інтересу учнів, що доповнюють
характеристику їхньої поведінки залежно від переваги тієї чи іншої
властивості нервової системи. Так, підлітки з «сильною урівноваженою»
нервовою системою відчувають переважно достатність фізичного
навантаження на уроках фізкультури. Вони бажають брати участь у
змаганнях і відзначають недостатність моментів змагання на заняттях з
фізкультури, їх не задовольняє відсутність музичного супроводу і
відсутність видів вправ, які їм подобаються.

Для учнів із «збудливим» типом нервової системи характерна наявність
представників, для яких фізичне навантаження є завищеним і для яких воно
є заниженим, їм потрібна постійна зміна відчуттів, тому їх не
задовольняє кількість ігор, моментів змагання. Емоційну насиченість
уроку вони бачать у виконанні вправ під музику. Вони не задоволені
процесом фізичного виховання і через відсутність тих видів вправ, які їм
подобаються.

Учні з «гальмовим» типом не вказують на недостатнє фізичне навантаження,
для основної маси воно адекватне. Для посилення процесу збудження їм
необхідна емоційна насиченість заняття, тому вони відзначають недолік
ігор і музичного супроводу, однак у них не виникає бажання збільшити
моменти змагання, їх задовольняє та кількість, яка існує на уроках
фізкультури. Вони більш гостро відчувають відсутність видів вправ на
уроках, які їм подобаються.

Для «слабкого неврівноваженого» типу нервової системи фізичне
навантаження на уроках фізкультури більшою мірою завищене, імовірно,
через «слабкість» нервових процесів і чутливість, тому що в них навіть
на невеликий за силою подразник може бути бурхлива реакція. Вони не
люблять змагань і більш комфортно почувають себе в колективній грі, вони
намагаються уникати гострих конфліктних ситуацій і намагаються не
виділятися з загальної маси. Підлітки з цим типом нервової системи також
висловлюють незадоволеність відсутністю улюблених видів вправ на уроках
фізкультури. Дівчата люблять виконувати вправи з музичним супроводом.

Аналіз причин незадоволеності формами фізичного виховання у підлітків з
різними типами нервової системи дає можливість визначити стимули, що
сприяють збільшенню активності учнів. У їхніх відповідях виявляється
потреба у фізичному навантаженні, рухливих іграх, присутності улюблених
видів вправ на уроці, музичному супроводі, змаганнях.

Потреба — це недостаток чогось для організму й особистості. Урок
фізкультури повинен мати не тільки освітню спрямованість, але і
задовольняти потреби в руховій активності. Висловлення незадоволення
свідчить про наявність певної потреби в людини. Враховуючи це, складено
модель задоволення потреб підлітків з різними типами ВНД у руховій
активності на уроках фізкультури, складовими якої є: потреба у фізичній
культурі; потреба у рухливих і спортивних іграх; потреба у змаганнях;
потреба в музичному супроводі; потреба у виконанні вправ, які
подобаються. Задоволення кожної зі складових приймається за 100%,
кількість учнів, які вказали на незадоволення певної потреби,
віднімається від 100%. Дані співвідношення можна представити у вигляді
моделей, де очевидне незадоволення організацією і методикою проведення
уроків фізкультури, що знижує мотивацію до прояву рухової активності
учнів. Усунення розходжень між тим, що повинно бути на уроках
фізкультури і тим, що є, насправді і буде стимулом до занять фізичними
вправами не тільки під час уроків, але і в позаурочний час.

Самооцінка стану здоров’я є суб’єктивним показником, але почасти
ґрунтується на об’єктивних показниках захворюваності і встановленого
діагнозу, який знають учні. У роботі не зіставлено це з фактичними
даними, тому що це буде завданням наших подальших досліджень. Дані
свідчать, що серед «сильних урівноважених» типів нервової системи
відсутні учнівську молодь, які оцінюють свій стан здоров’я як «поганий».
Серед «урівноважених» хлопців і дівчат найбільша кількість з «добрим»
станом здоров’я (відповідно 83,9% і 81,1%). Очевидно, це пов’язано з
властивим їм великим оптимізмом.

Серед учнів з «сильним збудливим» типом нервової системи переважають ті,
які почувають себе вже «не зовсім добре». Так, на це вказує 24,3%
хлопців і 58%) дівчат.

«Сильний гальмовий» тип має у своєму складі підлітків, які оцінюють своє
здоров’я як «погане». Це 4,8% хлопців і 2,7% дівчат, тільки 25,3% дівчат
оцінюють своє здоров’я як «добре», а 72%) як «не зовсім добре».

Серед представників «слабкого неврівноваженого» типу нервової системи
20% хлопців і 17,4% дівчат вказують на “погане” здоров’я. «Добрим»
вважають своє здоров’я тільки 8,7% дівчат, а 73,9% «не зовсім добрим».

У літературі є дані про зв’язок імунологічної реактивності організму і
типу нервової системи (О.П.Митчик, 2002). Він доводить, що індивідуальні
розходження в імунологічній реактивності на клітинному рівні знаходяться
в залежності від ступеня чутливості (подразливості) клітинного субстрату
до антигенних впливів, що корелює, у свою чергу, із силою основних
нервових процесів даного організму.

У роботі не досліджувалися фізіологічні прояви властивостей нервової
системи, а представлені тільки зовнішні спостереження поведінкових
реакцій, але, імовірно, вони мають у своїй основі значну частку
психофізіологічних проявів генотипу школярів та молоді.

Кожен студент схильний до прояву захоплень, однак у цих проявах
прослідковується певна тенденція.

Учні, у яких переважають риси «сильного урівноваженого» типу нервової
системи, мають широкий діапазон захоплень, називаючи, як правило, не
менш трьох видів. Вони люблять читати, дивитися телевізор, спілкуватися
з друзями, займатися ФК і С, грати в комп’ютерні ігри. Захоплюються вони
ще й іноземними мовами та музикою. Батькам допомагають більше дівчата,
ніж хлопці.

«Сильні збудливі» учні мають свої особливості, які проявляються у
необхідності зміни вражень, тому їх меншою мірою приваблюють одноманітні
види діяльності, які вимагають посидючості, зокрема вивчення іноземних
мов, заняття музикою і т.п. Вони люблять спілкуватися з друзями, грати в
комп’ютерні ігри, але не дуже прагнуть витрачати вільний час на перегляд
телепередач, у цей час вони можуть відвідувати дискотеки, займатися
різними видами спорту. Схвалюють вони читання книг і допомогу батькам,
однак це для них є не захоплюючим заняттям, а сприймається як
неминучість.

Учні з «сильним гальмовим» типом нервової системи більш схильні до
спокійних, навіть монотонних видів занять. Вони не люблять відвідувати
дискотеки, а більш, ніж інші типи нервової системи, указують на перегляд
телепередач і читання книг. У вільний час спілкуються з друзями,
займаються ФК і С, допомагають батькам, що майже в два рази більше, ніж
«урівноважені» і «збудливі» типи. Крім цього, хлопці відзначають, що
люблять майструвати і лагодити техніку, а дівчата -шити.

Представники «слабкого неврівноваженого» типу більш консервативні у
виборі видів діяльності у вільний час. Вони відрізняються від інших
типів схильністю до заняття творчими видами, зокрема, музикою, співами,
малюванням. Імовірно, це пов’язано з більшою чутливістю нервової
системи. Вони також люблять спілкуватися з друзями, дивитися телевізор,
читати, більше, ніж інші типи, допомагають батькам. Не схильні до
вивчення іноземних мов, заняття спортом, відвідування дискотек і
комп’ютерних ігор. У першому випадку, очевидно, це пов’язано з
необхідністю запам’ятовування і монотонністю, що; невластиво їхній силі
нервових процесів, в інших випадках це пов’язано з проявом рухливості
нервових процесів і швидкістю прийняття рішень, що знов-таки неадекватно
їхнім типам реакцій.

Практичне значення отриманих результатів.

Виявлена вікова структура мотивів й інтересів учнів у галузі фізичного
виховання і спорту, а також фактори і мотиви, які сприяють формуванню
мотивації підлітків до фізичного самовдосконалення, та розроблені
рекомендації дозволяють внести зміни до програми з фізичного виховання у
навчальному закладі; методики організації урочних та позаурочних форм
занять, систему диференційованого підходу до учнів з різними
типологічними особливостями ВНД, змісту спортивних телевізійних програм
для школярів та молоді, публікацій у пресі, що позитивно вплине на
формування здорового способу життя учнів і виховання культури фізичного
здоров’я.

Методичні рекомендації можна використовувати для удосконалення
відповідних навчальних дисциплін, підготовки викладачів фізичної
культури і дитячих спортивних тренерів у вищих навчальних закладах.

Висновки

Отже, з вище сказаного можна зробити наступні висновки:

Мотив — це побудник до дії, учинку, діяльності. Будучи спонукальною
причиною, він додає поведінці людини певний напрямок і змушує діяти —
саме так, а не інакше.

З проблемою мотиву людина постійно зіштовхується в повсякденному житті,
хоча не завжди усвідомлює це. Мотив не тільки визначає її поведінку, але
великою мірою обумовлює кінцевий результат діяльності. Мотиваційна
людина більш ефективно реалізує свою справу, а головне вона здатна на
максимальну віддач) своїх духовних і фізичних сил, якщо цього вимагає
досягнення поставленої мети. Намагаючись пояснити те, що детермінує
поведінку людей, ми дуже часто піддаємося спокусі звести все до явищ,
які лежать на поверхні. Бажання чи небажання, яке переживає людина,
автоматично ототожнюються з мотивом.)

Мотив є одним зі складових мотиваційної сфери школярів, це спрямованість
активності на предмет, внутрішній психічний стан прямо зв’язаний з
об’єктивними характеристиками предмета, на який спрямована активність.
Якщо потреба характеризує готовність до діяльності, то наявність мотиву
додає активності новий, більш дійсний характер.

Результати дослідження вікової динаміки мотивів до позакласних занять
фізичними вправами показали, що перше місце як у хлопців, так і у
дівчат, займає мотив удосконалення форми тіла, однак розвиток цього
мотиву має свої особливості. У хлопців цей мотив йде паралельно зі
спортивним мотивом, простежується позитивний взаємозв’язок, тобто
заняття спортом асоціюються з гарною фігурою і здоров’ям. А відбувається
чіткий поділ мотивів — мотив удосконалення форми тіла домінує, а
спортивний мотив знижується. Дівчата починають звертати увагу на свою
фігуру раніше, ніж хлопці. У них у 3 рази вищий мотив боротьби із зайвою
вагою, ніж у хлопців. Досить стабільний в усі вікові періоди мотив
зміцнення здоров’я. Мотивами рекреаційного характеру є: «спілкування з
друзями» та «активний відпочинок», які притаманні і хлопцям, і дівчатам.

Проведені дослідження мотивів до заняття фізичною культурою і спортом
школярів, які проживають у різних регіонах України, підтвердили ряд
особливостей, виявлених при аналізі з використанням вікових констант, що
може трактуватися як закономірність.

Пріоритетними мотивами заняття фізичною культурою і спортом учнів є
зміцнення здоров’я, удосконалення форми тіла, досягнення високого
спортивного результату, спілкування з друзями й активний відпочинок.

Отже, формування умотивованого прагнення розвивати свої фізичні та
духовні сили і можливості є важливим завданням фізичного виховання в
школі; прагнення людини до здорового способу життя слід розглядати як
складову загальної культури особистості.

Правильне розуміння мотивів, достатньо високий рівень активності на
заняттях, успіх в оволодінні окремими видами вправ, формують активний
пізнавальний інтерес школярів до різних видів спортивної діяльності, що
виступає як діючий мотив.

Методично правильна постановка навчальної і виховної роботи як на уроках
фізичної культури, так і в спортивних секціях, сприяє виникненню
активного пізнавального інтересу до спортивної діяльності та її
результатів, формує позитивні особистісні мотиви.

Список використаної літератури

Андреева Е.В. Мотивационные факторы учебной деятельности школьников //
Фізичне вих., спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: 36.
Наук. пр. -Луцьк, 1999. -С.771-774.

Антікова В.А., Єфімов А.О. Виховання у учнів інтересу до занять з
фізичної культури // Роль ФК у здоровому способі життя: Матер. І
наук.-практ. конф. — Львів. 1992. — С. 17!-172.

Аросьев Д.А. Как увлечь физической культурой //Физическая культура в
школе. 1987. — №4,5. — С.8-12.

Бех І.Д. Виховання особистості. – К.: Либідь, 2003. – Т.2. – С. 215-225.

Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М, 1968. –
333 с.

Балбенко С.Ю. Виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою //
Фізичне виховання дітей і молоді. — К.: Здоров’я, 1982.-Вип. 9.-С. 7-9.

Васильєва В.Е. и Каптелин А.Ф. О физическом развитии детей и подростков.
М.: Знание, 1969. — 120с.

Ведмеденко Б.Ф. Виховання в учнів звички займатися фізкультурою та
спортом // Педагогіка і психологія. — 1995. -№1.-С.109-113.

Ведмеденко Б.Ф. Опьіт формирования привычки у школьников к занятиям
физической культурой //Советская педагогика. -1980. -№9. -С. 39-42.

Винник В.А., Захарова Н.А. Исследование отношения школьников к
физкультурно-оздоровительным занятиям / Сб. научн. — метод, сил. — М.,
1985. — С.50.

Власюк Г.І. Мотивація фізкультурно-оздоровчих занять старшокласниць //
Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 40-річчю
факультету фізичного виховання ТДШ «Оптимізація процесу фізичного
виховання в системі освіти». — Київ-Тернопіль, 1997. — С. 34-36.

Занюк С.С. Психологія мотивації та емоції. — Луцьк:. Волин. держ. ун-ту
ім. Лесі Українки, 1997. — 180с.

Ильин Е. П. Психология физического воспитания. – М.: Просвещение, 1990.
– С. 13-21.

Извекова Е.К. Спортивные интересы школьников 5-10 классов // Вопросы
физического воспитания. — Алма — Ата, 1980. -С.38-42.

Козак Э.М. Формування мотиваційно-ціннісного ставлення до фізичного
виховання // Фізичне виховання в школі. – 2002. – № 4. – С. 51-52.

Козленко О. Формування мотивів фізичного вдосконалення в молодших
школярів // Фізичне виховання в школі. – 1999. – № 4. – С. 29-32.

Козленко М.П. Виховання у учнів інтересу до фізкультури і спорту .-К.:
Знання, 1982. — 48с.

Кондрашова Н.М. Мотивы занятий спортом и факторы, формирующие спортивные
интересы // Научные труды ВНИИФК за 1990 год.-Т.1.-М., 1992.-С.114-П5.

Кононов И.Ф. й Куценко Г.И. Подросток и физическая культура. — М.:
Знание, 1982. — 40с.

Круцевич Т., Безверхняя Г. Формирование мотивации к занятиям физической
культурой и спортом в школьном возрасте // Олімпійський спорт і спорт
для всіх: проблеми здоровья, рекреації, спортивної медицини та
реабілітації: IV Міжнародний науковий конгрес. — К. 2000. — 385с.

Круцевич Т.Ю. Приоритетные мотивы подростков к занятиям физической
культурой и спортом. / 36. наукові записки Тернопільского державного
педагогічного університету. Педагогіка. №7. — 2000р. — С. 96-103.

М(6)Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К.: МАУП,
2000. – С. 70-72.

Матвеев Л.П., Новиков А.Д. Теория и методика физического воспитания. –
М.: ФиС, 1976. – С. 15-18.

Петровский А.В. Общая психология. – М.: Просвещение, 1976. – С. 97-100.

Сінгаєвський С. Формування позитивного ставлення школярів до фізичного
виховання // Фізичне виховання в школі. – 2001. – № 1. – С. 33-37.

Хоменко Н.М. Формирование потребности в физическом совершенствовании у
младших школьников. — К.:НИИ пед. Украины, 1992.- 24с.

PAGE

PAGE 40

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *