Культура Київської держави княжої доби

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з історії української культури

на тему:

«Культура Київської держави княжої доби»

ПЛАН

Вступ

1. Матеріальна культура Київської Русі

2. Духовний світ та поширення християнства в Київській Русі

3. Інші прояви культури Київської держави

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Київська Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона
проіснувала з IX до середини XIIІ ст. То була одна з найбільших монархій
раннього Середньовіччя.

Культура Київської Русі – яскраве явище європейської середньовічної
культури.

Київська Русь підтримувала політичні, економічні й культурні відносини з
ближніми і далекими сусідами. Давньоруські купецькі човни і каравани
проклали шлях “з варяг у греки”, чималою мірою вплинула на культуру і
мистецтво сусідів.

Складність вивчення культури Київської Русі, особливо її ранніх етапів,
пояснюється браком писемних джерел. Основне писемне джерело — літопис
Нестора “Повість временних літ”. Спираючись на праці невідомих
попередників, на свідчення своїх сучасників, легендарні оповіді і
героїчний епос древніх русичів, знаменитий літописець розповів нам,
“звідки почалась Руська земля”. Українські і зарубіжні вчені визнають
вражаючу ерудицію і наукову сумлінність Нестора, його майстерність
літератора і пристрасність публіциста.

Цінні відомості дають нам археологія, лінгвістика, фольклористика,
етнографія. Археологія дозволяє робити висновок про рівень розвитку
продуктивних сил, уявляти вигляд поселень і жител полян та їх сусідів,
предметів праці та побуту, якими вони користувалися, прикрас, які вони
носили, зброї, якою захищали рідну землю. Дослідження при розкопках
культових споруд і предметів дозволяє робити висновки і про релігійні
переконання слов’ян.

Цінними джерелами для вивчення культури Київської Русі княжої доби
належать також фундаментальні праці видатного українського вченого
М.Грушевського “Історія України-Руси”, північнонімецького хроніста
другої половини ХІ ст. Адама Бременського (Гельмольда) “Хроніка
слов’ян”, відомі “Ізборники Святослава” та ін.

1. Матеріальна культура Київської Русі

Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна
традиція східнослов’янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що
до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов’ян
давно вже переважало землеробство — підсічно-вогневе в поліській зоні й
орне — у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українців
застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней.
До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля — одне поле
засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання,
рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення
Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами.

Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів
із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали.
Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. У
Київській Русі склався переказ про братів-ковалів, які перемогли в битві
жахливого дракона. Вони запрягли чудовисько у величезний плуг і проорали
ним борозну “змійових валів” — оборонних споруд навколо Києва (довжина
їх в Україні – понад 2000 км, датуються І тисячоліттям до н.е. – І
тисячоліттям н.е.). У Х ст. майстерність київських ковалів і ливарників
отримала визнання далеко за межами Русі. Персидський географ за сторіччя
до Нестора писав: “Там виготовляють дуже цінні клинки і мечі, які можна
зігнути навпіл, і вони знов розправляються самі”.

Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри,
різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов’янки ткали
чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і
вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в
усній народній творчості склалися оповіді про кожем’як — людей умілих,
сильних і відважних. Усього ж дослідники нараховують у названий час в
давньоруських містах від шістдесяти до ста різних ремісничих
спеціальностей. Спеціалізація при цьому йшла не за матеріалом, а за
готовим виробом: мечники, щитники, сідельники, ювеліри займали в містах
цілі вулиці. Щоб виготувати свій виріб від початку до кінця, кожний з
майстрів повинен був володіти принаймні декількома спеціальностями.

Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася,
спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами
та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Про це свідчать
скарби срібних римських, візантійських і арабських монет. До речі монети
візантійських імператорів Анастасія I (491-518 рр.) і Юстиніана I
(527-565 рр.), знайдені археологами на Замковій горі, послужили одним з
доказів дати виникнення Києва принаймні в кінці V ст.н.е. Деякі сучасні
вчені, спираючись на археологічні та писемні свідчення (в давніх
культурних шарах Києва віднайдені корінфські та римські монети V-II ст.
до н.е., грецький світильник ІV ст. до н.е., 6 тис. римських монет ІІ-ІV
ст. н.е.), а також неоднозначну ідентифікованість згадуваних в давніх
джерелах назв міста: Гелон, Куенугард, Кіенуборг, Гунагард тощо,
вважають Київ ще більш древнім містом.

Торгівля Русі здійснювалася не тільки з Візантією і країнами Сходу, але
і з Північною і Західною Європою, куди руські купці (рузарії, як їх
називали латинські хроніки) везли свої і східні товари. Відбувалося
швидке зростання міст.

2. Духовний світ та поширення християнства в Київській Русі

Древні слов’янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на
обожнюванні сил природи. Все життя слов’ян пронизувала віра у втручання
надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

Найбільше вражали слов’ян явища природи, пов’язані з виявом сили та
міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково
верховним божеством був Перун — бог блискавки і грому, який, як і всі
інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити
людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом,
переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і
вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від
нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог — бог вогню;
Стрибог — бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог — бог успіху,
який ототожнювався з сонцем; Хорс — бог сонця (іноді місяця); Симаргл —
бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в
образі крилатого пса та інш.

У пантеоні східнослов’янських божеств, на відміну від давньогрецького та
давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють
інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) — бога
багатства, худоби і торгівлі, Мокош (Мокошу) — богиню дощу і води, яка в
той же час протегувала ткацтву. а також Дану – богиню річок (згадка про
неї є у багатьох піснях) та різні берегині.

Відмітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало
схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні
зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю.
Унікальним пам’ятником культової скульптури є так званий Збручський
ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають,
що це ідол Святовита — чотириликого божества. Український філософ
М.Попович доводить, що таке пояснення суперечить суті язичницького
багатобожжя. На його думку, це чотири різних божества.

Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок і
т.д., такі місця називалися капищами. “Такі … погані мольбища їх: ліс, і
каміння, і ріки, і болота, джерела, і гори, і горби, сонце і місяць, і
зірки, і озера. І, простіше кажучи, всьому існуючому поклонялися вони
яко Богу, і шанували, і жертви приносили”, — осудливо писав пізніше один
з церковників про прихильників народної релігії.

Культи божеств – прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні
атрибути, слова молитов — відомі дуже мало. Шкоду, марноту, негативні
властивості втілювали в дохристиянських народних віруваннях злі духи:
лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця — дух літньої полуденної
спеки, крикси — духи крику і плачу тощо. Злі духи вважалися безпечними
для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон.

Світогляд східних слов’ян формувався відповідно до загальноєвропейських
тенденцій розвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у
пекло, небесну твердь, центр світу («світове дерево»), вирій (місце на
небі, куди відлітають душі померлих праведників). Життя людини підлегле
долі — «суду Божому». Правда, доля у східних слов’ян не була, очевидно,
такою ж невідворотною, як фатум у древніх греків, але головні події
людського життя вважалися визначеними наперед. Недаремно майже кожне
календарне свято включало обряди ворожби про майбутнє життя людини.

Релігія східних слов’ян, як і інші складники культури, які формувалися
на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності
неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні
процеси в Київській Русі відбулися вже після прийняття християнства.

У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про
християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира
Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення
княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації нашої
країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.

Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу
пристосувати його до потреб централізованої держави. Язичницькі боги на
чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і
страх, символізувати волю правителя, обов’язковість його наказів,
невідворотність покарання. Для цього на Старокиївській горі було
створено пантеон, де, судячи з мініатюр Радзивілівського літопису, боги
мали дійсно урочистий і грізний вигляд. Більш того, за переказами,
Володимир відродив забутий і, очевидно, не вельми популярний звичай
людських жертвоприношень, щоб надати новому культу трагічно пишного
характеру: «І приносив їм жертви, називаючи їх богами, — говориться в
«Повісті временних літ», — і поганилася кров’ю земля Руська і горб той».
Те ж саме робилося й у Новгороді.

,

,

.

:

< z ¤ a , : < Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії - на відміну від західноєвропейських країн - церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами. Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко і круто. Його не влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на той час, за якою новонавернений монарх ставав “сином” імператора, тобто васалом. Скориставшись з прохання імператора Василя II допомогти придушити повстання в одній з візантійських провінцій, князь поставив йому декілька умов: визнати Русь християнською державою, укласти союз і віддати йому в дружини сестру Анну. Імператор прийняв умови, але виконувати їх не поспішав, хоч Володимир свої зобов'язання виконав. Тоді київський князь захопив володіння Візантії в Криму, взяв місто Херсонес (Корсунь) і звідти продиктував імператору колишні вимоги. Гордий константинопольський монарх погодився стати шурином руського “варвара”, володаря гарему з майже тисячі дружин і наложниць. Київський князь повернув Херсонес Василеві II як віно (викуп, який має заплатити молодий батькам нареченої) за його сестру. Ясно, що при таких обставинах ні про який васалітет не могло бути й мови. Володимир хрестився сам (згідно з “Повістю временних літ” ще в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни. Поряд зі слов'янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів: на півдні – печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки; на північному заході – литва, ятвяги; на північному сході – чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та ін. угро-фінські народи. Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. “Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем”, - так говорили в той час про воєвод князя Володимира, які хрестили Новгород. Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило - зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскресіння Ісуса Христа і т.д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в “нижчі духи”. Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки. Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на "біле" і "чорне". При церквах мешкали численні служителі: крім священика, були т.зв. "церковні люди" - ігумен, диякон (“біле духовенство”), а також просфірниці, паломники, лікарі, задушні люди (невільники, подаровані церкві); сюди ж приймали інвалідів. Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності для “білого” духовенства, всі церковні люди могли мати сім'ї, члени яких також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив єпископ. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління. Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051 р.). Чернецтво, або “чорне” духовенство, найбільш повно і наочно втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу. Ченці, на відміну від церковних людей, жили передусім за рахунок власної праці, а не за рахунок подаянь від парафіян, давали обітницю безшлюбності. Життя перших київських ченців - Антонія, Феодосія Печерського та інш. - було винятково важким, наповненим виснажливою фізичною працею, самообмеженнями, молитвами. Пізніше з'являються справжні подвижники чернецтва - ченці-самітники, які здійснювали аскетичні подвиги: Даміан, Іван-Самітник, князь Святенник та інш. Систематичні пости стають нормою не тільки для ченців, але і для всіх віруючих. Їсти жирну їжу, наприклад, у Великий піст стало вважатися гріховним. У XIII ст. в Київській Русі було біля 50 монастирів, з них 17 - у самому Києві. Вищі посади в церковній ієрархії займає тільки "чорне" духовенство. Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Ілларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного. Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів - церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства. Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією - найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення. 3. Інші прояви культури Київської держави Високий освітній рівень києворусичів підтверджується великою кількістю писемних пам'яток і написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних грамотах, графіті у Софії Київській та Новгородській. За Володимира і Ярослава працювали школи. Народилася і утвердилася любов до книги, утворюються скрипторії, майстерні для переписування та оздоблення книги. Утворюються бібліотеки — перша з них була при Софійському соборі у Києві. Київські князі були високоосвіченими людьми — "книголюбцями". Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, "почитая часто в день й в нощи", був палким прихильником книги. На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських творів, але "Слово про Ігорів похід" серед них посідає чільне місце. Один із найвизначніших світських творів періоду Київської Русі — це "Поучение" дітям Володимира Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та подає ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна. Істотного розвитку дістала усна народна творчість, що відбиває специфіку мислення і мову народу. Найяскравіше це помітно у билинах: тут образи богатирів — це уособлення патріотизму і мужності, героїки і безмежної відданості Батьківщині. Із прийняттям християнства витісняється традиційна дерев'яна архітектура, на зміну їй приходить мурована, візантійського типу, яка частково увібрала в себе традиції будівничих Русі. Зводяться Десятинна церква. Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі Видубицький та Лаврський у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори та церква П'ятниці на торгу в Чернігові, а також собори у Новгороді, Пскові, Полоцьку та інших містах. Високого рівня розвитку досягло декоративно-прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво. Вироби майстрів Київської Русі були популярними не тільки на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби із золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні та ін. Культурі Київської Русі притаманні також спільні риси в різних галузях духовної і матеріальної культури — житті, одязі, речах побуту, декоративно-прикладному мистецтві, обрядовості, усній народній творчості, що на сьогодні являє для нас єдину спільність — культуру Київської Русі. Висновки Отже, у розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа - самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздробленістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності. Список використаної літератури Бокань В.А., Польовий Л.П. Історія культури України: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – С. 232. Воропай О. Звичаї українського народу. — К.:Оберіг, 1993. — 59 с. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. – К., 2000. Гріненко Г. В. Хрестоматія по історії світової культури. — М.: Юрайт, 1998. — 669 с. Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. — К.:Либідь, 1991. —398 с. Історія української культури / За загал. ред. I. Крип'якевича. — К.:Либідь, 1994. — 656 с. Історія української культури: у 5-ти т. – К., 2000. – Т.1. Ковальчук О. В. Українське народознавство. — К.:Освіта, 2003. Лекції з історії світової та вітчизняної культури / за ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. – Л., 2005. Наулко В. Культура і побут населення України / В.Наулко. – К., 1997. – Розд.1. Новиченко Л. Українська національна культура: минуле, сучасне, майбутнє / Л.Новиченко, В.Русанівський, П.Толочко. – К., 1990. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник / Горбач Н.Я., Гелей С.Д., Росінська З.П. та ін. – Львів: Каменяр. 1992 – С. 166. PAGE PAGE 13

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *