Психопатії (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Психопатії

Розладу особистості й поводження (психопатії) по МКБ-10 — це важке
порушення характерологической конституції й поведінкових тенденцій
індивідуума, що завжди супроводжується особистісної й соціальної
дезадаптацией. Особистісні розлади звичайно виникають у дитячому або
підлітковому віці й продовжують проявлятися протягом всього життя. П.Б.
Ганнушкин особливе значення в діагностиці психопатій відводив клінічним
критеріям, які ввійшли в психіатрію як тріада Ганнушкина — тотальность,
стійкість характерологических порушень, зміна соціальної адаптації. У
судово-психіатричній практиці принципи діагностики психопатій,
визначення їхньої глибини й динаміки мають велике значення, тому що в
ряді випадків визначають експертне рішення.

Вчення про психопатії зложилося наприкінці минулого сторіччя. У більше
ранні роки поруч психіатрів описувалися порушення особистості в рамках
«морального божевілля», «душевноболезненного темпераменту»,
«вырождающихся» і т.д. У Росії із введенням гласності судочинства
найвідомішими психіатрами був зроблений ряд судово-психіатричних
експертиз, і після опублікування конкретних випадків увійшло в практику
лікарської діяльності поняття психопатія. У розумінні психопатій того
часу значно більше значення надавалося не стільки медичному аспекту
сутності розладів особистості, скільки соціальним факторам. Тому термін
«психопат» часто став з’являтися на сторінках газет стосовно до осіб з
нестандартним мисленням і різними не прийнятими в той час у суспільстві
формами поводження, нічого загального не мають із поняттям психопатія й
розладами особистості. Більше системні наукові дослідження патології
характеру ставляться до XX сторіччя, коли з’явилися спроби
систематизації розладів особистості й поводження. Разом з тим дотепер не
можна визнати ні одну з відомих класифікацій психопатій всеосяжної й
побудованої по єдиному принципі. Так, одні автори поділ форм психопатії
проводили за аналогією з більшими психозами й виділяли эпилептоидную,
шизоидную, циклоїдну, параноидную форми; інші проводили паралелі між
особистісними порушеннями й загальною конституцією людини — астенічні й
пикнические; треті розрізняли психопатії по фізіологічній ознаці й
говорили про збудливих і гальмувати^ся типах, що. Загальним недоліком
зазначених систематизації була та обставина, що в них, незважаючи на
основний принцип класифікацій, з’являлися такі форми, як брехуни й
шахраї, асоціальні, псевдобоги й т.д., виділювані в основному по
соціальним, а не клінічним ознакам.

У другій половині XX в. зложилося подання про багатофакторне походження
психопатій, коли, поряд з конституціональними формами, відзначалася
більша роль у формуванні аномальних типів поводження зовнішніх,
мікросоціальних вредностей. До них ставилися й асоціальні форми
поводження батьків, їхня алкоголізація, рання втрата батьків, неповна
родина, перебування у виправних колоніях підлітків і т.д. У таких
випадках поняття психопатії замінялося терміном «социопатия». Були
описані й клінічні форми даних особливостей у вигляді більше раннього
розвитку аномальних форм поводження, їхня відносна нестабільність,
перевага аффективно-возбудимых форм і ознак патологічної замкнутості із
сензитивностью й ранимостью. Отже, мова йшла про формування придбаних
протягом життя аномалій характеру. Віднесення таких форм розладів
поводження до психопатій оспаривается багатьма закордонними й
вітчизняними психіатрами.

Найбільш послідовна концепція багатофакторного походження психопатій
знайшла відбиття в роботах О.В. Кербекова (1906-1965) і його учнів, які
залежно від провідних механізмів розвитку аномалій характеру виділяли
конституціональні (ядерні) і крайові (придбані) форми. До останніх, крім
варіантів формування особистісних аномалій, що виникли в психогенних
умовах, ставилися й ті випадки, при яких мало місце рання органічна
поразка головного мозку (інфекції в матері в період вагітності, родові
травми голови, важкі інфекційні захворювання дитини в раннім дитинстві).
Ця група психопатій визначалася як органічні.

Таким чином, з’явилося вчення про три варіанти формування патології
особистості, які залежно від механізмів походження мають розходження як
у клінічному прояві, так і їхній динаміці.

У новій класифікації психічних розладів (МКБ-10) запропоновані наступні
діагностичні критерії патології особистості:

а) помітна дисгармонія в особистісних позиціях і поводженні, що утягує
кілька сфер функціонування, аффективность, збудливість, а також стиль
відносини з іншими людьми;

б) хронічний характер аномального стилю поводження;

в) аномальний стиль поводження є всеосяжним, що чітко порушує адаптацію
до широкого діапазону особистісних і соціальних ситуацій;

г) вищезгадані прояви завжди виникають із дитинства й продовжують своє
існування в період зрілості;

д) розлад приводить до значного особистісного дисстрессу, але це може
стати очевидним тільки на пізніх етапах перебігу часу;

е) розлад може супроводжуватися істотним погіршенням професійної й
соціальної продуктивності.

Щира поширеність у населенні психопатичних особистостей залишається в
цей час невідомої. У поле зору психіатричної служби звичайно попадають
лише важкі психопати або психопатичні особистості в стані декомпенсації.
дані, що приводяться Тому, про частоту аномалій характеру мають широкий
розкид. Так, у ФРН (1972) вони становлять 0,7:1000 населення, у США —
31,1:10000; за іншим даними, вони становлять від 5 до 15% дорослого
населення. Серед, що направляються на судово-психіатричну експертизу
психопатичні особистості представляють від 8% до 12%. Значно частіше
психопатії діагностуються в середовищі ув’язнених, і тому існує думка
про підвищений криминогенности особи з аномаліями особистості. Однак у
цьому випадку не враховуються особливості ситуації, у якій перебувають
засуджені. Відомо, що психогенні фактори сприяють виявленню
психопатичних рис і аномалій поводження. Тому ці показники не завжди
правильно порівнювати з даними в загальній популяції населення. По даним
ряду авторів чоловіка частіше, ніж жінки, мають розлади особистості й
поводження.

Відповідно до останнім класифікаціям найбільше поширення в населенні
мають істеричні й збудливі психопатії, найменше — паранойяльные
(параноидные розладу особистості по МКБ-10), інші форми представлені
приблизно рівномірно.

Збудливі (емоційно^-нестійкі) психопатії відрізняються постійною
емоційною напруженістю, дратівливістю, що доходить до нападів люті.

Як правило, афективне реагування не відповідає приводу й силі
подразника. Такі особистості після афективних розрядів шкодують про те,
що трапилося,, а потім при відповідних обставинах знову стають
гневливыми й дратівливими. Їм властива підвищена вимогливість до
поводження навколишніх, крайній егоїзм, себелюбність, уразливість і
підозрілість. Ці люди не тільки схильні до конфліктів і нелагідності,
але й властолюбні, уперті, причепливі по дріб’язках, вимагають
безапеляційного підпорядкування своїй думці, покірності, не терплять
заперечень. У них спостерігаються коливання настрою (дисфории) полярного
типу, які виникають спонтанно або по незначному приводі. У такі періоди
вони особливо гневливы й дратівливі, причепливі до навколишньої,
створюють конфліктні ситуації, а потім самі бурхливо реагують на події,
що відбуваються. У деяких випадках розладу настрої супроводжуються
позитивним емоційним тлом, але завжди з відтінком гневливости й
дратівливості. Мислення збудливих особистостей підлегло афекту, і
оскільки вони часто є завзятими сперечальниками, всупереч логіці
наполегливо обстоюють свою думку, у підлітковому віці тікають із
будинку, бродяжать. У силу своїх особистісних особливостей вони люблять
брати участь в азартних іграх, негативний досвід своїх учинків не
враховується ними в наступному поводженні. На висоті афекту вони стають
або агресивними, або наносять собі самоушкодження. Найчастіше це
неглибокі самопорізи, сліди від яких у них часто є на грудях, животі й
ліктьових згинах. Походження їх вони завжди пояснюють реально побутовими
ситуаціями. Дана форма психопатій звичайно проявляється досить рано (у
пізньому дитячому й підлітковому віці), у міру старіння такі особистості
стають скаредними, схильними до накопичення, у них з’являються риси
святенництва, злопамятности, зайва жорстокість і схильність до
правдошукацтва, до слізливості в сполученні зі злопамятностью.

Психопатії істеричного типу (істеричні розлади особистості). З безлічі
ознак, властивих істеричної психопатії, основним є егоцентризм,
прагнення здаватися у власних очах і очах навколишньою значною
особистістю, що об’єктивно не відповідає реальним даним. Бажання
залучити до себе увага проявляється в театральності, демонстративності,
позерстві. Вони постійно прагнуть бути в центрі уваги, тому емоційно
оживлені, здатні до наслідування, фантазуванню, псевдологии. У відповідь
на несприятливі ситуації вони дають бурхливі афективні реакції з
риданнями, виразною жестикуляцією, «розігруванням» певних сцен, які
закінчуються нерідко істеричними припадками, биттям посуду, погрозами
самогубства. Однак щирі суицидальные спроби в них рідкі й мають місце в
тих випадках, коли не повністю оцінюється реальна ситуація. Прояву
істеричних психопатій в одних випадках більше складні й характеризуються
яскравими поліморфними фантазіями, зміненим поданням про реальну
обстановку й своє місце в ній, появою яскраво пофарбованих бачень, у
яких відбита психогенна ситуація. В інших випадках істеричні розлади
більше елементарні й виражаються істеричними паралічами, парезами, що
зненацька з’являється почутті ядухи («грудка в горлі»), сліпоті,
глухоті, розладах ходи (астазия-абазия), істеричними припадками. Всі ці
порушення минущі, виникають у психотравмирующих ситуаціях і зникають по
миновании еї. Однак істеричні форми реагування на ситуацію згодом
закріплюються й надалі виступають у вигляді кліше, що визначає
особливості поводження.

Істеричні психопатії звичайно проявляються досить рано (4- 6 років) і на
ранніх етапах виступають у формі аномального поводження, що визначається
в значній мірі умовами виховання й оточення. Остаточне формування
психостений даного типу наступає до 20 років. На цьому етапі
відбувається стабілізація істеричних розладів, основні її особливості
проявляються комплексом характерологических особливостей у вигляді
незрілості психіки, емоційній лабільності, підвищеній сугестивності й
эмотивности, схильності до істеричних форм реагування. Більш чітко
істеричні розлади проявляються в період пубертата (полове дозрівання) і
инволюционном віці (полове зів’янення). В останніх випадках виразність
істеричних форм реагування може досягати такого рівня, що одержало назву
в психіатрії «инволюционная істерія». Прийнято вважати істеричну
психопатію жіночою патологією особистості. Однак дослідження показали,
що в чоловіків дані розлади особистості зустрічаються не рідше.

Психопатії шизоидного типу (шизоидное розлад особистості)
характеризуються замкнутістю, скритністю, зовнішньою холодністю,
відірваністю суджень від реального миру. Їм властиві відсутність
внутрішньої єдності й послідовності психічної діяльності в цілому,
примхливість і парадоксальність емоційного життя. Емоційна дисгармонія
проявляється сполученням підвищеної чутливості до одним сторін життя й
емоційною холодністю до інших. Шизоид патологічно замкнуть, відчужений
від людей, він живе у світі своїх фантазій і подань про реальне життя,
своїх власних умовиводів і теоретичних суджень. Тому зовні такі особи
виглядають чудакуватими, дивними, ексцентричними. Їхні афективні реакції
часто несподівані й зовні здаються неадекватними. У них немає
співпереживання чужим лихам і неприємностям. Разом з тим вони часто
виявляються інтелектуально обдарованими особистостями, схильними до
нестандартних умовиводів і логічних побудов, абстрактним і несподіваним
висновкам. Мир фантазій шизоидов також досить багатий, відвернений від
реального життя й повсякденних подій. Це мир мистецтва, парапсихології,
космічних проблем. Про шизоидных особистостей іноді говорять: «Це
будинок із закритими ставнями й багатими бенкетами усередині».

Увага й виборча емоційна окрашенность шизоидов спрямовані тільки на їхні
питання, що цікавлять, за межами яких вони неуважні й проявляють повну
відсутність інтересів. Сугестивність і легковір’я в них сполучаються з
упертістю й активністю в досягненні мети. Моторні функції шизоидных
особистостей бідні. Вони часто виявляються позбавленими елементарній
побутовій пристосовності й реалізації своїх потреб, відрізняються
підвищеною активністю й цілеспрямованістю у відстоюванні своїх цілей і
висновків. Розрізняють сенситивних і холодних шизоидов залежно від
емоційних форм реагування. Сенситивний шизоид — ранимо, недовірливий,
чутливий, схильний відносити події, що відбуваються в житті, на свій
рахунок. Холодний шизоид замкнуть, живе у світі фантазій, позбавлений
почуття співпереживання, боязкий, нетовариський, схильний до надцінних
побудов.

Астенічні й психастенічні типи психопатій (ананкастное,
обсессивно-компульсивное розлад особистості). Психопатичні особистості
астенічного кола характеризуються непевністю в собі й своїх учинках,
схильністю до постійного самоаналізу й самоконтролю, підвищеної
ранимостью, боязкістю й сензитивностью. Їхня непевність у собі часом
здобуває характер нав’язливих сумнівів і підозр. Вони постійно
перевіряють завершенность своїх дій; запертость дверей і шаф,
своєчасність виконаної роботи і її якість, випробовують тривогу не
спізнитися на роботу або на зустріч зі знайомими. Психостеник завжди й у
всім сумнівається, йому важко прийняти яке-небудь рішення, але якщо воно
прийнято, знову виникають тривожні побоювання в правильності його,
можливості перетворити це рішення в життя, тому він постійно зайнятий
міркуваннями про сформовану ситуацію, завжди незадоволений собою. Цим
особам постійно властив почуття тривоги, по найменшому соматичному
неблагополуччю виникають іпохондричні переживання з переоцінкою ознак
розладу здоров’я. Разом з тим при виконанні будь-якої роботи психостеник
надзвичайно ретельний, скрупульозний, обов’язковий і педантичний. Того ж
він жадає від близьких і товаришів по службі, чим викликає нерідко їхнє
негативне відношення до себе. Разом з тим психостеники истощаемы й у
силу наявності постійних сумнівів нездатні до тривалої напруги, не
завжди продуктивні у виробничій діяльності. Вони схильні до широкого
спілкування, присвячуючи знайомих у коло своїх сумнівів і побоювань.
Психостеники погано переносять нові ситуації, у яких у них наступає
ламання стереотипів поводження, підсилюються нав’язливі сумніви,
ранимость і сенситивность. Вони стають розгубленими, малопродуктивними в
роботі. У конфліктній ситуації такі особистості боязкі, соромливі,
нерішучі. Однак при індивідуально психотравмирующих обставинах вони
можуть давати виражені афективні реакції із гневливостью, агресивністю,
що виглядає як певний дисонанс із основними особистісними формами
поводження.

Паранойяльные психопатії (параноидные розладу особистості) ставляться до
складної форми особистісної патології. Становлення й формування цієї
форми психопатії відбувається досить пізно (25-28 років). Незважаючи на
дискуссионность багатьох положень відносно даної форми психопатій, вона
присутня у всіх класифікаціях аномалій особистості як у вітчизняної, так
і закордонної психіатрії. У міжнародній класифікації хвороб (МКБ-10)
вона трактується як параноидное розлад особистості.

Основною рисою параноїчних психопатів є схильність до утворення
надцінних ідей, що роблять вплив на їхнє поводження. Надцінні ідеї — це
комплекс афективно пофарбованих подань, що виникли внаслідок реальних
обставин, що здобувають у свідомості хворих домінуюче, не відповідному
щирому значенню, місце. Сформованій формі психопатії цього типу властива
наявність паранойяльного (надцінного) марення. Це марення монотематичен
(єдина тематика), логічно розроблена, зміст його звернений до зовнішніх
психогенних обставин, йому властива маревна інтерпретація реальних
подій, виражена емоційна окрашенность хворобливих переживань при
відсутності критичної оцінки свого стану й ситуації в цілому.

Надцінні ідеї на відміну від маревних тісно пов’язані з реальними
подіями й більше конкретні по змісту. Однак основна оцінка сформованої
ситуації підлегла афективній логіці, аналіз її суб’єктивний, судження
помилкові, корекції вони не піддаються.

Зміст паранойяльных синдромів на висоті їхнього розвитку визначаються
ідеями реформаторства, ревнощів, сутяжництва, переслідування,
іпохондричними, любовними.

Шляхи формування паранойяльной психопатії неоднозначні. Виділяють кілька
варіантів становлення паранойяльных розладів у психопатичних
особистостей з перевагою в пубертатному періоді астенічних, сензитивных,
істеричних і стенических чорт характеру.

У цих хворих ще задовго до виникнення паранойяльных розладів
відзначається особливий склад особистості. З дитинства їм властиві
афективні порушення, запальність, дратівливість, схильність подовгу
застрявати на негативних переживаннях, завзято фіксувати на них своя
увага. Багато хто з них характеризуються навколишніми як люди з
підвищеним почуттям справедливості, не позбавлені акуратності й
сумлінності, зайвій прямолінійності в судженнях; відрізняються вони
стеничностью, рішучістю, прагненням до незалежності, переоцінкою своїх
достоїнств.

Іншим особам крім афективних розладів, властиві пунктуальність,
педантичність, ранимость і легкість виникнення надцінних подань. В усіх
у них має місце схильність до афективної логіки й легкої побудови різних
концепцій у будь-який психотравмирующей ситуації.

Що стосується клінічної структури паранойяльных станів, то вони не є
застиглими психопатологічними утвореннями, Виникають вони не спонтанно,
а завжди під впливом додаткових екзогенних факторів. Найбільше часто
такими екзогенними факторами виявляються психогении, рідше — різні
соматичні захворювання.

При цьому завжди вдається встановити зв’язок клінічних проявів
паранойяльных синдромів з характером екзогенних впливів. Так, при
протрагированном (затяжному) впливі психогений паранойяльные стани
формуються повільно, поволі, з поступовим обважненням і ускладненням
синдрому з повільним виявленням психопатичних рис. І навпаки, при
гострому й несподіваному впливі психогенної ситуації паранойяльные стани
характеризуються відносною гостротою клінічних проявів, вираженою
психопатологічною насиченістю.

Крім способу впливу психогении, для виникнення паранойяльных станів
істотним є й індивідуальна патогенність змісту психогении для
особистості хворого.

У таких випадках завжди варто враховувати індивідуальну, особистісну
переробку психогении й у силу цього не розміряну по силі й не адекватну
по змісту для даної особистості відповідну реакцію.

Соматогенные фактори мають також складний механізм впливу. Легені,
минущі соматичні захворювання, тимчасово астенизируя особистість,
роблять її як би більше чутливої до впливу психогенних обставин або,
іншими словами, полегшують вплив психогений. Важкі, тривалі соматичні
захворювання, що тягнуть за собою каліцтво або инвалидизацию, не тільки
астенизируют організм, але й створюють додаткові психогении у вигляді
реакції на каліцтво, переживань, пов’язаних з одержанням інвалідності.

Формування паранойяльной психопатії відбувається поступово з наростанням
і поглибленням аномальних якостей особистості, з поступовим обважненням
особистісних структур і розвитком стійких систематизованих,
монотематических паранойяльных ідей різного змісту. Згодом психогенні
фактори перестають звучати в клінічній картині, а висловлення хворих
презнаходять характер сформованого світогляду.

Динаміка психопатій (розладів особистості) принципово відрізняється від
плину психічних захворювань, при яких зміни клінічної картини
визначаються стадіями й формами перебігу хвороби. При психопатіях
основним є чутливість особистості до зовнішніх психогенних і стресових
факторів, і також залежність проявів особистісних аномалій від вікових
кризів. Тому періодами підвищеного ризику загострення й більше яскравого
виявлення патологічних характерилогических особливостей є пубертатний і
клімактеричний періоди. У пубертатному віці, по суті, відбувається
виявлення й формування більшості форм аномалій особистості, в
инволюционном — спочатку заострение, а потім, у міру наростання
атеросклеротических змін психіки, нівелювання психопатичних структур
особистості. Разом з тим різні форми психопатій проявляють певні
закономірності у своєму формуванні. Найбільше рано (препубертатному й
пубертатному періодах) виявляються істеричні й збудливі психопатії,
структурування яких закінчується до 20 років. Патологічно замкнуті,
істеричні й шизоидные види психопатій на ранніх етапах проявляються
клінічно незавершеними формами й остаточно формуються до 20-22 років.
Найбільше пізно клінічно обкресленими синдромокомплексами формуються
паранойяльные розладу особистості (26-27 років). У дозрілих літах у ряду
осіб завдяки механізмам адаптації виробляються вторинні особистісні
особливості, які дозволяють компенсувати порушення поводження, і
наступає відносна стабільність розладів особистості. У силу цих обставин
має місце відносно рідка выяв-ляемость психопатій. Такі особистості
слывут в очах навколишніх як люди з «поганим, важким» характером. Однак
підвищена чутливість аномальних особистостей до психогенних ситуацій
проявляється протягом всього їхнього життя. Особливі форми реагування на
психогению проявляються у вигляді психопатичних реакцій і станів
декомпенсацій. Психопатичні реакції в одних випадках виражаються в
гострих афективних розрядах або реакціях мимо, коли афект розряджається
на випадкових осіб, що попадають у поле зору психопата. У структурі
таких реакцій часто виступає зв’язок форм реагування з аномальними
особистісними особливостями. Так, збудливі психопати схильні до злісних,
агресивних реакцій з нанесенням собі самоушкоджень, істеричні
особистості — театральними формами реагування з риданнями, відчуттями
спазмів у горлі, появою тимчасових моторних порушень. В особистостей
паранойяльных легко виникають надцінні ідеї різного змісту. Несподівані
брутальні форми реагування можливі в астенічних і психостенических
особистостей.

Стан декомпенсацій при психопатіях виникають звичайно в умовах
протрангированных психогений і виражаються в заострении особистісних
особливостей, коли відбувається поломка компенсаторних механізмів.
Вторинні (факультативні) риси відступають на другий план, і оголюється
первинна структура особистості. У клінічній картині декомпенсацій
нерідко мають місце й психогенні розлади у вигляді слізливості, порушень
сну, зниженого тла настрою або ажитації, метушливості, зниження
працездатності. Стану декомпенсації можуть мати різний ступінь
виразності. У такі періоди, як правило, більш чітко виступають явища
соціальної дезадаптации (часта зміна роботи, розпад родини,
алкоголізація, серія конфліктів із з’ясуванням відносин). Частота
психіатричних реакцій і декомпенсацій і їхню виразність визначають
загальну динаміку психостении й свідчать про глибину психопатій.
Наявність динамічних зрушень у структурі психопатій, їхнє клінічне
оформлення й глибина мають важливе значення при експертній оцінці стану
осіб з розладами особистості й поводження.

Судово-експертна оцінка психопатій. Психопатичні особистості досить
часто є предметом судово-психіатричної експертизи. Тому проблема
криміногенного значення психопатій неодноразово обговорюється на
сторінках юридичної й судово-психіатричної печатки. Точки зору
дослідників по цьому питанню діаметрально протилежні. Одні автори
вважають, що психотическим особистостям властиві правопорушення, нічим
не відрізняються від діянь осіб без особистісної патології, і
поширеність психопатій серед осіб, приваблюваних до кримінальної
відповідальності, відповідає їхній частоті в загальній популяції
населення. Інші відзначають певний тропізм психопатів до антигромадських
учинків і вказують на нагромадження осіб з порушеннями поводження у
виправних установах, де вони представляють певні труднощі в змісті.
Існує точка зору, що аномальні особистості схильні до повторних
протиправних діянь і поповнюють ряди рецидивістів.

Разом з тим практика й наукові дослідження останнього років свідчать про
те, що більшість осіб з порушеннями особистості й поводження роблять
протиправні діяння, не отличимые по частоті й мотивації дій від злочинів
осіб, що не виявляють аномалій особистості. Однак існує група
психопатій, у яких особливості патологічної особистості проявляються в
мотивації їх суспільно небезпечних діянь. Нерідко такі особливості
виявляють збудливі психопати, у яких відзначається схильність до
афективних деліктів; в істеричних осіб нерідко мають місце протиправні
діяння у вигляді шахрайства, здійснення крадіжок і інших діянь,
зв’язаних із прагненням до «гарного життя». Підвищену суспільну
небезпеку представляють, у ряді випадків, паранойяльные особистості,
коли вони, щоб привернути увагу до себе й здійснити реалізацію своїх
параноидных ідей, роблять убивства, замахи на вбивства або публічні акти
самоспалення. Тому, звертаючись до проблеми криміногенного поводження
психопатів, В.В. Гульдан установив, що в основі формування мотивів у
таких особистостей лежать порушення опосередкування потреб і їх
опредмечивание. Перша причина мотивів полягає в нездатності до
формування соціально-прийнятних способів реалізації потреб під впливом
яких-небудь факторів. До таких мотивів ставляться аффектогенные й
ситуаційно-імпульсивні, які лежать в основі афективних деліктів,
мотивації поводження істеричних і нерідко астенічних психопатів. Друга
група мотивації — це порушення опредмечивания мотивів, містить у собі
формування розладів полового потяга. Третя група мотивів — суггестивные
(викликані), що проявляється в групових правопорушеннях. Останні
властиві неповнолітніми. Аналіз мотивів поводження психопатів у
криміногенній ситуації в зіставленні із клінічними особливостями має
безпосереднє відношення до експертної оцінки.

Судово-психіатрична оцінка психопатій будується по загальних принципах,
однак має й свої особливості. Переважна більшість осіб з таким діагнозом
зізнаються осудними (92-93%), тому що в них рівень особистісних розладів
не виключає можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну
небезпеку своїх дій і керувати ними. Складності виникають в експертній
оцінці при констатації глибоких психопатій з несприятливими формами
динаміки. У цих випадках експертне рішення може бути неоднозначним. З
урахуванням переважного порушення вольових функцій в осіб з аномаліями
особистості, можливою блокадою інтелектуальних функцій в екстремальних
ситуаціях (відносне слабоумство психопатів), частих і тривалих станів
декомпенсацій і соціальної дезаптации вони можуть бути визнані
несамовитими. Глибина й клінічна виразність зазначених розладів свідчать
про неможливість таких осіб усвідомлювати фактичний характер і суспільну
небезпеку своїх дій і керувати ними. У таких випадках стан психопатів
підпадає під ознаку «іншого хворобливого стану» медичного критерію
неосудності. Правопорушення, зроблені в станах декомпенсацій або
психопатичних реакцій, можуть бути розцінені як діяння особи, що виявляє
ознаки «тимчасового розладу психічної діяльності».

Особи з паранойяльными розладами особистості часто зізнаються
несамовитими.

Введення в законодавство інституту обмеженої осудності (ст. 22 КК РФ)
дозволило індивідуально вирішувати експертні питання, відносно осудності
психопатичних особистостей. Під поняття обмеженої осудності підпадають
ті особи, у яких рівень психічних розладів не виключає осудність, однак
слабість вольових реакцій у сполученні із психопатичною мотивацією
виключає можливість повною мірою усвідомлювати фактичний характер своїх
дій і керувати ними. Під дію даної статті підпадають особи з
параноидными розладами особистості, переживання яких перебувають на
рівні надцінних ідей, без ознак соціальної дезадаптации, психопати
астенічного типу, а також шизоидные особистості.

Міри медичного характеру, що рекомендуються экскульпированным хворим,
призначаються по загальних принципах з обліком суспільно небезпечного
діяння й особливостей психічного стану. Особи, що підпадають під дію ст.
22 КК РФ, можуть бути спрямовані на амбулаторне примусове лікування, що
здійснюється в місцях позбавлення волі.

У цивільному процесі експертиза психопатій зустрічається вкрай рідко.
Такі особи, як правило, можуть правильно розуміти значення своїх дій і
керувати ними, і тому зізнаються дієздатними. Деякі складності виникають
відносно експертної оцінки паранойяльных психопатів. Навіть при
виражених формах маревної структури переживань вони здатні самостійно
вести свої справи. Визнання їх недієздатними з накладенням опіки тільки
утяжеляет їхній стан. Тому дане рішення варто виносити в рідких
випадках, при наявності певних показань.

Психопатичні особистості в місцях позбавлення волі нерідко дають стану
декомпенсації, які виникають на ранніх етапах висновку. У більше пізній
термін вони завжди пов’язані з додатковими психогенними травмами. У
таких випадках психопати підлягають напрямку на лікування в психіатричні
лікарні місць позбавлення волі з наступним, після лікування, поверненням
для відбування покарання. Застосування до них ст. 81 КК украй рідко й в
основному може стосуватися осіб з параноидными розладами особистості, що
досягає рівня патологічного розвитку з маревною структурою переживань.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *