Інформаційно-психологічні операції США проти Іраку в 2002 – 2003 роках (реферат)

Реферат на тему:

Інформаційно-психологічні операції США проти Іраку в 2002 – 2003 роках

При вивченні особливостей інформаційної боротьби в збройних конфліктах
доцільно зупинитися на проведенні інформаційно-психологічної операції
(ІПО) США проти Іраку у 2002 – 2003 роках. Це обумовлюється, зокрема,
важливістю для світової спільноти, в тім числі й для України, непростих
проблем мирного розв’язання конфліктів. У процесі аналізу
використовуватимемо класифікацію та характеристики офіційного керівного
документа з цієї проблематики в США – польового статуту збройних сил РМ
33-1 „Психологічні операції”, наведенні в книзі О. Литвиненка
„Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії” [1].

Аналізуючи хід подій, зміст і кількість інформаційних повідомлень
Держдепартаменту США (приблизно 311 документів) [2], а також матеріалів
засобів масової інформації щодо подій в Іраку з травня 2002 по січень
2003 року, можна простежити досить чітку і, підкреслимо, вже майже
класичну схему проведення ІПО з особливостями, продиктованими
геополітичною ситуацією, яка склалася після 11 вересня 2001 року і на
сьогодні є визначальною в оцінках дій урядів багатьох держав світу.
„Основна мета спеціальних психологічних операцій полягає в забезпеченні
зміни поведінки союзників і противників США в сприятливому для країни
напрямі” – це положення польового статуту ЗС США РМ 33-1 „Психологічні
операції” може бути критерієм ефективності будь-якої діяльності в цьому
напрямку.

Відповідно до класифікації, встановленої статутом (за метою операцій), і
висловлювань президента Дж. Буша з нагоди дій стосовно Іраку (наприклад:
„Наш уряд заявив, що проводитиме політику, спрямовану на зміну режиму,
чого поки що не відбулося. Ми будемо використовувати всі наявні у нас
засоби для досягнення цієї мети”), зазначену ІПО можна вважати
стратегічною. Її мета – зміна політичного курсу Іраку, забезпечення
національних інтересів США на Близькому Сході. В ході ІПО системно
застосовуються можливості не лише збройних сил, а й інших державних і
недержавних установ, апарату Білого Дому, Конгресу, Сенату і президента.
Її складовими можуть бути інші види ІПО (оперативні, тактичні) – залежно
від визначення нових завдань. До них, зокрема, можна зарахувати
інформаційний вплив на Україну, Білорусь (інформаційна зачіпка – „продаж
заборонених товарів Іракові”), Францію та Німеччину (засудження позиції,
консервативність поглядів, нерозуміння сучасних пріоритетів Європи).

Розглядаючи поетапно схему здійснення ІПО США проти Іраку в контексті
загальносвітових процесів, сучасного балансу сил та інтересів на
міжнародній арені, зможемо простежити динаміку дій та їх відповідність
задекларованій меті, зміщення акцентів з основних причин конфлікту на
другорядні, введення додаткових інформаційних подій для підсилення
„інформаційного приводу”, а також визначити пропагандистські прийоми, за
допомогою яких інформаційні повідомлення працюють на досягнення
поставленої (справжньої) мети.

Матеріали Держдепартаменту [2] окреслюють офіційну позицію США щодо
Іраку. Саме в них закладено принципи інтерпретації фактів для світової
громадської думки. Аби наблизити американську позицію до потрібної
аудиторії, матеріали подаються не тільки англійською, а й арабською і
російською мовами та пропонуються для необмеженого використання без
редагування (матеріали у електронному вигляді захищені).

Метою діяльності на підготовчому етапі є планування операції, визначення
форм і способів її проведення, цілей, завдань, сил і засобів, цільової
аудиторії, прийомів і методів впливу. Як правило, заходи етапу
проводяться приховано. У даному випадку позиція США щодо Іраку давно
відома – ще з часів війни в Перській затоці 1990 – 1991 років. А з 1998
року в США діє закон про визволення Іраку (Публічний закон 105-338), що
вимагає усунення режиму С. Хусейна.

Отже, мета операції – зміна режиму С. Хусейна і приведення до влади
демократичного представницького уряду в Багдаді, який зможе „налагодити
мирні стосунки з сусідніми державами, поведе Ірак курсом, який дозволить
йому посісти законне місце в співтоваристві націй” (з виступу офіційного
представника США на засіданні Ради Безпеки ООН 6 травня 2002 року).
Теза, яка, попри основне інформаційне повідомлення, буде проголошуватися
в парі з тезою про застосування сили проти Іраку [3]. Основне завдання:
досягнення мети з найменшими для США втратами й у найкоротший термін.
Сили і засоби: найвищі посадовці, уся система органів державної влади
США, спецслужб, недержавних організацій та авторитетних осіб, збройні
сили і закріплені за ними зони відповідальності (цільові аудиторії).

Щодо прийомів та методів впливу, то в зазначеній операції, вірогідно,
заплановано використання усього їх арсеналу як у соціальній, так і
кіберплощині. Сили психологічних операцій США, враховуючи досвід війни
1990 – 1991 років, здійснюватимуть тотальний вплив на визначені об’єкти.

Для простішого розуміння виникнення етапів, передумов, проведення і
можливих результатів ІПО спробуємо зобразити її схематично в контексті
сучасної геополітичної ситуації у світі.

Підготовчим етапом ІПО США проти Іраку, на нашу думку, можна вважати
визначення завдань і планування операції після терористичного акту 11
вересня 2001 року. З початком антитерористичної кампанії в Афганістані і
після виголошення заяв про безпосередню причетність Іраку до підтримки
„Аль-Каїди”, Усами бен Ладена і світового тероризму [4] США широко
пропагували свою позицію щодо силових, збройних методів боротьби проти
міжнародного тероризму у будь-якій частині світу. Об’єднавши чимало
держав у антитерористичну коаліцію, США проголосили гасло „Хто не з
нами, той проти нас”. Дж. Буш у посланні „Про становище країни” в січні
2002 року зарахував іракський режим до „вісі зла” разом з Іраном і
Північною Кореєю.

Отримавши міжнародну підтримку своєї концепції, США очолюють
антитерористичну коаліцію, відчуваючи відповідальність за стан справ у
кризових регіонах світу, до яких належить і Ірак. Одинадцятирічний
збройний конфлікт, регулярні ракетно-бомбові удари по іракській
території, економічні санкції, запроваджені згідно з резолюцією Ради
Безпеки ООН, не дають бажаного ефекту, не дають змоги остаточно вирішити
проблему конфлікту. Основним і майже єдиним джерелом, яке живить режим
С. Хусейна протягом усіх 12 років дії міжнародних санкцій, є нафта.

Аналізуючи зміст перших інформаційних повідомлень Держдепартаменту США,
починаючи з 6 травня 2002 року [4], можна помітити, що проблема Іраку
актуалізується через повернення Ради Безпеки ООН (з ініціативи США) до
питання санкцій у досить миролюбній площині: необхідно внести зміни до
програми „Нафта в обмін на продовольство”.

Раніше, 14 березня 2002 року, Рада Безпеки одностайно проголосувала за
прийняття „переглянутого переліку товарів” з тим, щоб забезпечити швидке
і безперешкодне надходження необхідних населенню Іраку товарів
цивільного призначення при збереженні контролю над постачанням в цю
країну товарів, що можуть бути використані у військовій сфері.
Обговорення проекту цього рішення тривало близько двох місяців на різних
рівнях, порівнювались фінансові механізми старого і нового підходів –
доти, доки 14 травня 2002 року міністр оборони США Д. Рамсфелд,
виступаючи перед представниками ЗМІ в Пентагоні разом з італійським
колегою А. Мартіно, заявив (подаючи факт „сприяння Іраку” у потрібній
інтерпретації), що „розумні санкції” не зупинять С. Хусейна: „Ірак має
довгі прозорі кордони, тому навряд чи вдасться перекрити їх так, щоб
запобігти контрабандного постачання товарів, які дозволять йому
нарощувати військовий потенціал”. Д. Рамсфелд також відзначив:
„Загальновідомо, що Ірак має величезний апетит на зброю масового
знищення та військовий потенціал”. І далі, об’єднуючи теми Іраку,
Афганістану і світового тероризму, він заявив, що американські і
коаліційні війська продовжуватимуть вистежувати терористів „Аль-Каїди” і
„Талібану”, знищувати чи захоплювати їх і намагатися створювати в країні
„сприятливу обстановку”. Простежується плавний перехід до основного
інформаційного повідомлення стосовно наявності в Іраку зброї масового
знищення і, відповідно, до другого етапу ІПО – „інформаційного приводу”
[5].

Але наступний блок матеріалів (за часом їх розміщення на веб-сайті),
який працює на розвиток ІПО, складається з повідомлень щодо
співробітництва США з іракською опозицією. Використання потенціалу
опозиційних сил традиційне для сценаріїв масових стратегічних ІПО.
Формування так званої „п’ятої колони” є фактором дестабілізації у мирний
час, свідченням порушення прав людини і підставою для їх захисту навіть
шляхом збройного втручання (югославський конфлікт), джерелом формування
„потрібного” уряду під час етапу „виходу з операції”. Загальний масив
інформаційних повідомлень на цю тему складає 12 % від загальної
кількості і має свою динаміку. Потік інформації зростає на початку ІПО з
квітня по серпень 2002 року, потім спостерігається стабілізація
інформаційних повідомлень (вересень – жовтень), під час якої вводяться
нові чинники, і знову відбувається посилення інформаційного впливу з
піком у листопаді – паралельно з активізацією інформаційного впливу на
ООН. Така динаміка є важливою складовою усіх етапів ІПО.

Інформаційно висвітлюється спочатку діяльність шести опозиційних
Хусйнові груп, якими є Рух за конституційну монархію, Іракська
національна згода, Верховна рада Ісламської революції в Іраку,
Демократична партія Курдистану, Іракський національний конгрес,
Патріотичний союз Курдистану. США підтримують їх офіційно. Але оскільки
ці групи утворені на основі релігійних або національних принципів, то
неминуче мають певні розбіжності у поглядах на методи боротьби і
перспективи країни. Відтак американська підтримка їх усіх має, з одного
боку, засвідчувати демократичність підходів, а з іншого – дає можливість
використовувати їх протиріччя на свою користь.

У жовтні з’являється інформація про діяльність опозиційної групи
іракських жінок, в основі аргументації якої лежать не ідеологічні, а
зрозумілі всім (і на Заході, і на Сході) родинні цінності, які грубо
зневажаються режимом С. Хусейна. Це продовжує формувати образ ворога в
потрібному напрямку. Виступи опозиціонерів – колишніх іракських
генералів та офіцерів щодо призначення армії захищати не режим, а
країну, свідчать не тільки про злочині наміри диктатора, але й про
ненадійність найбільш відданої С. Хусейнові касти. Ці матеріали можуть
ефективно використовуватися під час воєнного етапу ІПО для впливу на
особовий склад збройних сил Іраку.

Пропагандистські потоки США спрямовуються у двох напрямах: перший – на
забезпечення повсякденної діяльності опозиції, другий – на перспективу
діяльності в „демократичному Іраку” (на заключному етапі ІПО). Форми
роботи з опозицією – семінари, колективні зустрічі, засідання робочих
груп, на яких спільними зусиллями, за участю європейських,
американських, американських іракського походження та іракських
представників, розглядаються перспективи демократичних змін в Іраку
після повалення режиму С. Хусейна, питання державного устрою, політики,
економіки, сільського господарства, видобування нафти, а також свободи
слова та релігії, прав людини тощо. Наводяться приклади позитивних
перемін у житті північного „вільного Іраку”, свідченням чого є заміна
старих ціннісних орієнтирів на нові: на півночі країни справжнім скарбом
стає вважатися земля, а не золото. Традиційно курди й араби говорили:
„Якщо ми маємо зайві гроші, то купуємо золото для наших дружин”. Тепер
же люди переймаються тим, щоб прикупити більше землі.

Руйнування старих стійких стереотипів є ознакою готовності сприйняти
нові. Значну увагу США приділяють фінансовій підтримці опозиції. Такий
аспект є обов’язковою складовою всіх попередніх ІПО. Так, Іракському
національному конгресу виділено додатково 8 мільйонів доларів у рамках
нової угоди про співробітництво. Про це на брифінгу в Держдепартаменті
14 серпня 2002 року повідомив один з чільних співробітників цього
відомства Ф. Рікер: „Ми хочемо продовжувати підтримувати Іракський
національний конгрес, його газету, телестанцію, його регіональні
відділення, бюро гуманітарної допомоги. Бо вважаємо, що вони зможуть
продовжувати відігравати дуже продуктивну й корисну роль завдяки діям,
передбаченим цією новою угодою” [6].

Наступний сплеск активності впливу на опозицію спостерігається у
листопаді 2002 – січні 2003 року. Дж. Буш визначив додатково ще п’ять
демократичних опозиційних організацій, з якими США матиме справу в
подальшому. У списку, опублікованому Білим Домом 9 грудня 2002 року,
названо Ассірійський демократичний рух, Іракський рух вільних офіцерів і
громадян, Іракський національний фронт, Іракський національний рух,
Іракський туркменський фронт та Ісламська угода Іраку. Ці групи також
одержали право на допомогу від уряду США. Президентським рішенням 99-13
в рамках закону 1998 року про звільнення Іраку обумовлено надання їм
воєнної допомоги на суму 92 мільйони доларів шляхом передачі через
міністерство оборони відповідного оснащення, надання послуг та сприяння
у військовій підготовці. Цим, по суті, було профінансовано діяльність
міністерства оборони на потрібному напрямку.

Рішення опозиції все частіше мають не риторичний, а прикладний характер
(створення органів державного управління, управління нафтогазовим
комплексом), за якими простежується майбутнє практичне втілення влади в
Іраку без С. Хусейна. В інформаційних матеріалах, присвячених діяльності
опозиції, завжди домінує твердження, що майбутнє Іраку – це справа самих
іракців, а США тільки сприятиме їм.

Активність опозиції в ІПО має важливе значення для усіх етапів операції
– це засвідчують, зокрема, й адресовані їй значні фінансові асигнування.
„Через опозицію” розглядаються усі проблемні питання, повідомляється про
наміри активної сторони. „Через опозицію” розглядається, на нашу думку,
і закамуфльована проблема використання іракської нафти (1 %
інформаційного масиву) – фінансової основи майбутніх реформ і відбудови
країни.

Водночас опозиція є об’єктом і суб’єктом інформаційно-психологічного
впливу. Але в умовах тоталітарного режиму С. Хусейна ефективне її
використання скоріше є важливою складовою останнього етапу – виходу із
операції. Саме цього періоду стосується ідея, висловлена сенатором Дж.
Байденом, головою сенатського комітету з міжнародних відносин, під час
слухань іракського питання: „Було б трагедією, якби ми скинули тирана в
Іраку і отримали хаос після цього. Стражденний іракський народ повинен
зрозуміти, що зміна режиму піде йому на користь. Це повинні розуміти і
сусідні з Іраком країни… У нас немає іншого вибору, ми повинні зробити
це і зробити правильно. Ірак має провідне значення для захисту інтересів
США в регіоні, тому не можна допустити, щоб він і надалі животів в
умовах середньовіччя” [7].

Систему поглядів на майбутнє Іраку в самих США сформовано. Тому
наступним етапом ІПО є „інформаційний привід”. Він повинен мати
глобальний характер і сприйматися всіма безпосередніми і
опосередкованими учасниками конфлікту. Таким „приводом” стало твердження
про наявність в Іраку зброї масового знищення, а також порушення ним
санкцій ООН щодо розробки такої зброї та ліквідації її запасів. З червня
2002 року цей „інформаційний аргумент з потрібною інтерпретацією”
поступово став домінуючим у виступах найвищих посадовців США. Подібний
аргумент широко використовувався в ІПО США ще за часів Дж. Буша-старшого
під час війни 1990 – 1991 років.

Так, міністр оборони Д. Рамсфелд 10 червня 2002 року в бесіді з
журналістами в Кувейті заявив, що США розглядають режим С. Хусейна як
„дестабілізуючий фактор у регіоні”. На заперечення Іраку щодо наявності
в нього зброї масового знищення Д. Рамсфелд жорстко відповів: „Вони
брешуть. Вони її мають, продовжують її розробляти і взяли на озброєння
хімічну зброю. Ми знаємо це. Вони виконують програму розробки ядерної
зброї. Ясно також, що вони активно розробляють біологічну зброю” [1].

Потім ця фраза в тій чи іншій інтерпретації, підсилена висловами щодо
хімічних атак проти сусідів та власного народу, повторювалась сотні
разів. Інформаційні образи зброї масового знищення і режиму С. Хусейна з
цього часу поєднуються і використовуються вкупі. Тому вимоги ліквідувати
цю зброю лунають як вимога усунути від влади С. Хусейна і навпаки.

У згаданій бесіді з журналістами Д. Рамсфельд заявив, що, на думку уряду
США, виходом для Іраку повинна бути зміна режиму. „Думаю, що більшість
людей у регіоні й світі усвідомлює, що світ став би кращим без цього
режиму. Цей режим систематично загрожує своїм сусідам; він внесений до
світового списку терористів”.

Санкціонований виступ силового міністра окреслив радикальну позицію США
на всіх етапах операції. Аналогічну позицію, тільки у ще жорсткішій
формі, висловили 18 липня сенатори А. Спектер (республіканець) і Т.
Харкин (демократ). Вони подали до Сенату проект резолюції з вимогою
провести голосування щодо застосування сили проти Іраку ще до того, як
проти багдадського режиму буде ропочато силові дії. Спільна резолюція
Сенату за номером 41 (СРС 41) у той же день була передана на розгляд у
сенатський комітет з міжнародних відносин.

Це був перший крок до легітимації застосування сили. Резолюція мала
вплинути на американську громадську думку. Адже саме вона формує
рейтинги популярності комунікаторів.

Розпочинається етап „розкручування” (одночасно з етапом легітимації
застосування сили) за двома основними напрямками. Один спрямований
всередину США, інший – назовні. Це найпотужніший, найважливіший і
найбільш інформаційно насичений етап (69 % від загального інформаційного
масиву), від якого залежить швидкість і ефективність досягнення мети
операції. У цей період використовується весь арсенал пропагандистських
методик.

Важливою складовою цього етапу ІПО, в залежності від завдань, стає
„легітимація застосування сили”. Ефективна його побудова є запорукою
визнання міжнародною та американською громадськістю правомірності і
справедливості застосування сили. Наявність в Іраку зброї масового
знищення і загроза, яку вона становить для США, сприймаються на
державному рівні майже одностайно (за винятком окремих представників
демократичної партії).

Вимога застосовувати жорсткі дії щодо Іраку лунає давно і досить часто
(публічний закон 1998 року про звільнення Іраку) у стінах Палати
представників, Сенату, Конгресу.

Європу і світ необхідно поступово підготувати до запланованого розвитку
подій, не порушуючи усталеного протоколу і демократичних традицій.

Європейський парламент ще 26 квітня 2002 року підготував грунтовну
доповідь про ситуацію в Іраку через одинадцять років після війни в
Перській затоці. У ній узагальнюється жахлива ситуація з правами людини
в країні та міститься заклик заснувати карний трибунал для притягнення
до відповідальності С. Хусейна і його підручних за злочини, вчинені
режимом.

Як бачимо, Європа пропонує юридичний шлях: дії – докази – санкції. Тому
у виступах на міжнародній арені, перед журналістами президент Дж. Буш
постійно наголошував: „На моєму робочому столі немає воєнних планів”
щодо протидії загрозі, створюваної Іраком з його зброєю масового
знищення. Але „ми повинні використовувати всі наявні в нашому
розпорядженні засоби для того, щоб упоратися із Саддамом Хусейном”
(прес-конференція в Берліні 23 травня 2002 року). З червня 2002 року
вирішуються проблеми відновлення роботи інспекторів ООН з озброєння в
Іраку, але за новою програмою.

Помічник Державного секретаря США з питань нерозповсюдження ядерної
зброї Дж. Вульф, виступаючи перед журналістами в інформаційній програмі
„Глобальний обмін” на супутниковому телеканалі „Уорлднет”, зазначив, що
„якби ООН, позбавлена доступу в Ірак протягом усіх цих чотирьох років,
змогла відновити здійснення своїх функцій з інспектування і перевірки,
то це було б рівнозначне запускові нової програми інспекційних
перевірок, а не просто поверненню на старі військові об’єкти”. Чи
погодиться Ірак на такий розвиток подій?

США і Велика Британія починають розробляти проект нової жорсткої
резолюції ООН щодо перевірок в Іраку. Ця робота проводилася на тлі
заперечення її доцільності через порушення С. Хусейном усіх попередніх
16 резолюцій ООН. Надалі негативні дії все більше персоніфікуються з
ім’ям С. Хусейна. Але співробітництво з Радою Безпеки ООН щодо виконання
Іраком вимог ООН з роззброєння і прийняття нової резолюції є, з одного
боку, дотриманням міжнародних норм з цих питань, а з іншого – юридичним
фактом в очах світової спільноти: легітимації застосування сили у разі
невиконання вимог Іраком, або навіть недієздатності ООН.

Інший, морально-психологічний аспект легітимації застосування сили як
визнаної справедливості, лежить у площині пропагандистських методик.
Вона буде справедливою з огляду на те, хто переконливіше розповість про
це суспільству. Це, на нашу думку, є основним завданням і результатом
етапу „розкручування”.

Арсенал сил і засобів, інформаційних і пропагандистських методик у США
надзвичайно розмаїтий. В Іраку, скоріш, навпаки – тільки певні дії в
руслі виконання вимог резолюції Ради Безпеки ООН 1441, які фіксуються і
офіційно висвітлюються, можуть бути інформативними для світової
громадськості. Про це свідчить реакція США. І це досить помітно
інформаційно: згода Іраку допустити інспекторів ООН „на умовах
необмеженого доступу” подавалась громадськості як „підступність і
хитрість С. Хусейна”.

До ефективних інформаційно-психологічних методик цього етапу ІПО можна
віднести не тільки демонстрацію потенціалу можливого застосування сили
(передислокація військ, військові навчання на кордонах з Іраком), а й
систематичне нанесення повітряних ударів (під прикриттям виконання
резолюції ООН щодо повітряного патрулювання військами США і коаліції
безпілотних зон на півдні і півночі Іраку) по станціях РЛС у відповідь
на „можливу загрозу”, як зазначено в матеріалах повідомлення, літакам
США, і класифікується, як фізичне знищення об’єктів спостереження та
опрацювання інформації, до яких належать РЛС. Тільки протягом серпня
2002 року США двічі завдавали таких ударів.

Інформаційними подіями на цей час стали виступ Дж. Буша 12 вересня 2002
року на Генеральній Асамблеї ООН у зв’язку з річницею терористичного
акту в США, резолюція Конгресу США щодо застосування сили проти Іраку,
затвердження 8 листопада 2002 року Радою Безпеки ООН нової резолюції
1441 щодо Іраку, початок роботи інспекторів ООН 27 листопада 2002 року,
подання Іраком 8 грудня 2002 року звіту про наявність і розробку зброї
масового знищеня та ядерних програм, звіт 27 січня 2003 року Х. Блікса і
М. ель-Барадеї щодо наявності зброї масового знищеня, виступ Дж. Буша 28
січня 2003 року з „Посланням про становище країни”, виступ К. Пауела 5
лютого 2003 року в Раді Безпеки ООН про наявність в Іраку зброї масового
знищеня.

Призначення цих інформаційних матеріалів – сформувати потрібне ставлення
до конкретної події, незалежно від її результатів. Так, 27 січня 2003
року звіт Х. Блікса та М. ель-Барадеї про те, що в Іраку не виявлено
зброї масового знищеня та програми розробки ядерної зброї заздалегідь
був „спростований” у виступах Т. Блера, а потім Дж. Буша і силами всього
адмінресурсу США про перешкоджання Іраком роботі інспекторів, надійність
схованок зброї масового знищеня та непереконливість висновків
інспекторів ООН. У більшості інформаційних матеріалів тема зброї
масового знищеня замінюється на тему С. Хусейна. Майбутня війна
ставиться в пряму залежність від наявності в Іраку його режиму. Ця тема
пропонується як об’єднуюча для країн-однодумців США.

Зразком пропагандистських матеріалів, які явно відображають суть
призначення зусиль США на етапі „розкручування”, є виступи Дж. Буша
перед особовим складом Збройних Сил США. Вони межували з постановкою
бойових завдань і напучуванням воїнів перед боєм, а відтак спричиняли
ажіотаж в ЗМІ.

Аналізуючи зміст пропагандистських матеріалів етапу „розкручування”, їх
різноспрямованість та авторство, можна помітити їх відповідність
основним правилам пропагандистських технологій. Регулярне повторювання
всіма учасниками ІПО тези, що „режим С. Хусейна є загрозою для його
власного народу, для його сусідів, для всього регіону і фактично для
всього світу”, є яскравим пропагандистським гаслом про право і
покликання США ліквідувати цю загрозу. А характеристика „учня Гітлера з
Багдада” (матеріал розміщено 16 жовтня 2002 року [2]) працює як
історичний прецедент і не потребує додаткових роз’яснень.

Схожі висловлювання широко використовувались під час війни з Іраком у
1990 – 1991 роках за часів президентства Дж. Буша-батька. Вплив на
емоції, а не на розум, постійний тиск на реципієнта, сугестивні
технології та орієнтація на цільову аудиторію, робота із засобами
масової інформації (в ЗМІ оприлюднено інформацію про підготовку на
військових базах групи із 120 журналістів, які в першому ешелоні військ
увійдуть в Ірак для „об’єктивного висвітлення подій”) дають свої
результати. На цьому етапі ними можна вважати широку підтримку позиції
США у світі стосовно засудження тоталітарного режиму С. Хусейна і
часткову легітимацію застосування сили проти Іраку (23 країни
сприятимуть організаційно, 8 нададуть військові контингенти).

Небезпечним результатом стало загострення протиріч між противниками і
прихильниками збройного методу розв’язання конфлікту. Маємо на увазі
позицію впливових держав Європи та Азії (наприклад, Франції, Німеччини,
Китаю), американських та міжнародних антивоєнних рухів. Це послужило
сигналом для США щодо внесення певних коректив у проведення ІПО,
названих етапом „інтенсивної дипломатичної активності”.

Пропозиція С. Хусейнові добровільно залишити Ірак, яка заздалегідь
вважалась неприйнятною (приклад С. Мілошевича), є, з одного боку,
демонстрацією бажання уникнути війни, з іншого – неважливості особи
„диктатора – злочинця” та його роззброєння для досягнення мети ІПО.

В досить значній кількості інформаційних матеріалів, розміщених на
веб-сайті, розкривається тема кінцевого результату „будівництва нового
життя в Іраку”, а, отже, перемоги США (правило пропаганди: „Переможцем є
той, хто перший заявив про свою перемогу”).

Література:

1. Литвиненко О. В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські
кампанії. Автореф. дис. д-ра політ, наук. — С. 34 – 46.

2. Сайт Держдепартаменту США // www.state.gov

3. Жуков В. Взгляды военного руководства США на ведение информационной
войны // Зарубежное военное обозрение.- №1.-2001.-С. 2 – 9.

4. Почепцов Г. Г. Логіка агітпропу, створення віртуальних об’єктів і
маніпулювання ними в афганській війні — „Киевский телеграфъ”, №44, 2003.

5. Клименко А. Ф. К вопросу о теории военних конфликтов // Военная
мысль.- 1992.- №10,- С. 24 – 35.

6. Крутських А. В. Інформаційний виклик безпеці на межі XXI сторіччя //
Міжнародне життя. 1999. № 2. — С. 82 – 89.

7. Коротченко Е. Г. Інформаційно-психологічне протиборство в сучасних
умовах // Воєнна думка. 1996. № 1. — С. 22 – 28.

Шевченко О. Інформаційно-психологічні операції США проти Іраку в 2002 —
2003 роках // Соціальна психологія. — 2004. — № 4 (6). — C.139-148

www.politik.org.ua

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *