Аутогенний тренінг як засіб самовиховання
Аутогенне тренування спочатку використовувалось у медичних кабінетах,
згодом стало застосовуватись не тільки в лікувальних цілях. Усе більш
активно воно проникає нині у сферу педагогіки
Слово «аутогенний» складається із двох грецьких слів: ауто – сам, генний
– такий, що породжує, виробляє, тобто тренування, що самопороджує, або
тренування, вироблене самою людиною.
Джерелом аутогенного тренування вважають європейську систему
самонавіювання, найдавнішу індійську систему йогів і навчання про
гіпноз. Початок цілеспрямованого використання цього методу відноситься
до 1932 р., коли вийшла книга німецького психотерапевта Й. Шульца
«Аутогенне тренування», незабаром перекладена на багато мов, і витримала
велику кількість видань. Й. Шульц рекомендував аутогенне тренування як
засіб лікування та профілактики неврозів.
Аутогенне тренування, за Шульцом, складається із двох ступенів: нижчого
й вищого. Перший ступінь складається із шести вправ, які одержали назву
стандартних. На цьому ступені освоюються формули, за допомогою яких,
натренувавши себе, можна навчитись керувати судинами, сонячним
сплетінням, печінкою, серцем і т. д. Другий ступінь – оволодіння
аутогенною медитацією (самоспогляданням), у результаті чого людина може
навчитись керувати своїми почуттями, уявленнями та думками, викликаючи в
себе ті чи інші образи й відчуття.
За останні роки теоретичні та практичні знання про аутотренінг значно
збагатились. Створено та протягом ряду років працює «Інтернаціональний
координаційний комітет для клінічного застосування й навчання аутогенної
терапії», скликаються міжнародні конгреси із цієї проблеми.
У нашій країні аутогенне тренування стало систематично вивчатись і
застосовуватися з кінця 50-х років – спочатку для лікування та
профілактики розладів нервової системи. Піонерами в лікувальному
застосуванні аутогенного тренування в нашій країні стали О. Свядощ і Г.
Бєляєв.
Застосування аутогенного тренування у клініках нервових хвороб показало
його можливість використання не тільки у психіатрії. Оволодіння власними
емоціями, тренування волі, пам’яті, концентрація уваги, створення
гнучкої, рухливої та стійкої вищої нервової діяльності, звички до
самоспостереження й самозвіту – це вироблювані аутогенним тренуванням
якості нервової системи, яких потребує кожна людина. Слідом за
клініцистами цей метод узяли на озброєння спортивні медики для регуляції
фізичного й емоційного стану спортсменів, зокрема для їх мобілізації
перед змаганнями, для ліквідації «передстартової лихоманки» та
«передстартової апатії», а також психологічних наслідків
перетренованості.
Сьогодні аутогенне тренування застосовується також для зняття втоми та
профілактики професійних захворювань, поліпшення психологічної атмосфери
на виробництві, для зниження почуття страху й занепокоєння в космонавтів
під час космічних польотів, для підвищення працездатності наукових
працівників, для оптимізації навчального процесу при одночасному
досягненні оздоровчого ефекту, для прискорення навчання іноземній мові.
Аутогенне тренування дозволяє впливати на мимовільні функції організму
шляхом використання уявлень, з якими раніше в людини були пов’язані ті
чи інші емоційні стани. Відомо, що всі наші емоції проявляються у
визначеній зміні діяльності внутрішніх органів, м’язового тонусу.
Характерно, що розслаблення м’язів завжди є показником позитивних
емоцій, стану спокою, радості, урівноваженості. Глибоке м’язове
розслаблення здатне послабити або навіть зняти негативні емоції і разом
з ними – зміни у внутрішніх органах, які їх супроводжують. Вічна нестача
часу, напружена робота, відсутність ритму в діяльності, необхідність
стримувати зовнішній прояв емоцій створюють у людини передумови до
втрати навички довільного розслаблення, до появи стійкого гіпертонусу
м’язів. Дослідження показують, що у школярів, студентів, викладачів ВНЗ
навичка довільного розслаблення знаходиться на низькому рівні, унаслідок
чого різко проявляються занепокоєння, тривога, гнів та інші негативні
емоції. Це перешкоджає створенню почуття спокою, задоволеності.
Аутогенне тренування припускає м’язове розслаблення й самонавіювання. За
допомогою спеціальних вправ досягається стан розслаблення – релаксація.
У цьому стані стає можливою саморегуляція тих функцій організму, що у
звичайних умовах не піддаються управлінню. У стані фізичного та
психічного розслаблення шляхом вселяння й самонавіювання можна створити
установки, що поліпшать поведінку школяра. Цінність аутогенного
тренування складається також у тому, що воно сприяє зменшенню емоційної
напруги, що особливо важливо при виході зі стресових ситуацій.
Особливість релаксації, що досягається за допомогою аутогенного
тренування, полягає в тому, «що це своєрідний гіпноїдний стан, для якого
характерні довільне розслаблення мускулатури та вегетативного апарату, а
також певне звуження свідомості. Деякі педагоги вважають неприпустимим
такий вплив на дитину. Але сучасна медицина характеризує аутогенне
тренування як таке, що робить позитивний вплив на психічний стан і
здоров’я людини.
0
2
E 2
розуміло, не гіпноз. У гіпнозі людина пасивна, вона цілком підкоряється
гіпнотизеру. Релаксація досягається активним впливом людини на власний
організм. У цьому одне з його достоїнств у порівнянні з гіпнозом. Сеанс
релаксації проводить викладач. Але це аж ніяк не означає, що школяр
залишається пасивним. У ході сеансу учень сам за допомогою спеціальних
уявних словесних формул та образів вводить себе у відповідний стан.
Одночасно діють самонавіювання та вселяння ззовні.
В умовах релаксації (при фізичному та психічному розслабленні) значно
підвищується сила вселяння й самонавіювання. Крім того, виникає ефект,
названий Г. Лозановим гіпермнезією (надзапам’ятовуванням).
Застосування аутотренінгу з використанням спеціальних уселянь впливає на
деякі психічні відхилення.
Досвіди, проведені з різними віковими групами учнів, показали, що
колективною релаксацією під керівництвом педагога можуть займатися
школярі, починаючи з 12-ти років. Однак легше організувати планомірні
заняття аутогенним тренуванням зі школярами 14-15-ти років. Це пов’язано
зі стійким прагненням старшокласників займатися самовихованням. У більш
ранньому віці інтереси дітей швидко міняються, і провести систематичний
курс складніше. Але і у старших підлітків заняття аутотренінгом не
завжди викликають інтерес. Адже у групу доводиться часто збирати
«важких» дітей, які зазвичай проявляють негативізм до всякого роду
занять, якщо не бачать у них реального сенсу. Далеко не завжди ми
зустрічаємося з бажанням школярів займатись аутогенним тренуванням. Тому
одна з першочергових задач педагога полягає в тому, щоб зацікавити дітей
технікою психічної саморегуляції, показати їм можливості, які відкриває
перед людиною цей вид роботи над собою.
Із чого почати? Першу зустріч із дітьми доцільно починати з демонстрації
досвідів, щоб розбудити у школярів інтерес до аутотренінгу. Як уже на
першому занятті розкрити підліткам сутність психорегулюючого тренування,
які дати відомості про психічну саморегуляцію? На це запитання докладно
відповідає Й. Шварц. У своїх роботах він наводить орієнтовний зміст
першої бесіди зі старшокласниками.
«Усі ви вмієте свідомо керувати своєї поведінкою. Це першооснова всієї
нашої діяльності. Ви на уроці слухаєте вчителя та прагнете зрозуміти й
запам’ятати те, що він розповідає; ви керуєте своєю поведінкою,
спілкуючись із товаришами; ви приймаєте рішення, коли перед вами вибір –
піти в кіно чи сісти робити уроки. Однак внутрішній стан людини не
підвладний свідомому управлінню. Ми не можемо собі наказати не
червоніти, якщо збентежені чи схвильовані. Ми не можемо наказати собі
вмить змінити смутний настрій на веселий, ми не у змозі свідомо
підвищити чи понизити температуру тіла – усе це відбувається мимоволі.
Більше того, ми нерідко червоніємо, бентежимось, хвилюємося всупереч
нашому бажанню, на шкоду тій діяльності, якою займаємось.»
Учитель викликав учня до дошки для відповіді. Матеріал школяр знає не
дуже глибоко і думає про себе: «Тільки б не почервоніти». І відразу кров
приливає до обличчя. Учитель каже:
– Заспокойтесь, Петров, не червонійте.
– А я й не червонію.
Сказав і ще більше зніяковів, став пунцево-червоним.
Такі чи подібні картини ви часто спостерігаєте в житті. Зайве хвилювання
заважає спортсмену у відповідальних змаганнях, відчуття скутості робить
нас замкнутими, незграбними саме там, де хочеться бути товариським,
спритним.
Чи можна знайти спосіб, за допомогою якого людина сама могла б надійно
керувати своїм внутрішнім станом? Такий спосіб є. Для того щоби ви
зрозуміли, на чому він заснований, проведемо досвід. Подивіться мені в
очі! Дуже добре. Уявіть собі лимон. Відрізаємо скибочку лимона.
Посипаємо його цукром. Чітко, яскраво уявляйте собі, як ми це робимо.
Вологу від соку скибочку лимона кладемо на язик. У роті кисло.
Відчуваємо кислоту. Уявили чітко: лимон у роті, відчуваємо кислоту,
кисло…
Ось тепер у нас почалося сильне слиновиділення. Під впливом словесного
вселяння рот зволожився. Прямого шляху для цього немає. Якщо ми скажемо
самі собі: «Рот зволожився» – результату не буде, а ось шляхом уселяння,
через яскраві уявлення ми досягли мети. На цьому принципі заснована
методика аутогенного тренування – своєрідної психічної гімнастики, що
допомагає керувати своїм внутрішнім станом.
Суть аутогенного тренування полягає в тому, що ми шляхом розслаблення
м’язів, а також спеціально підібраних словесних формулювань і образних
уявлень, пов’язаних із ними, досягаємо бажаних фізіологічних чи
психічних станів. Наприклад, подумки уявляючи собі тепло в кисті правої
руки, можна домогтись розширення судин і посилення припливу крові у
правій руці. Рука стає теплішою на кілька десятих градуса.
Техніка психічної саморегуляції вимагає серйозної, систематичної роботи.
Ви повинні навчитися занурюватись у фізичний і психічний спокій,
відчувати вагу й тепло руки. Стан цей дуже корисний, його можна
використовувати як відпочинок після важкої роботи.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
