Роль законодавства про зовнішньоекономічну діяльність в державному управлінні економікою України (реферат)

Реферат на тему:

Роль законодавства про зовнішньоекономічну діяльність в державному
управлінні економікою України

Важлива роль як регулятору суспільних відносин, що виникають у процесі
управління економікою, належить праву. Оскільки управління
зовнішньоекономічною діяльністю це складова частина управління
економікою, то можна зробити висновок про те, що норми права, що
регулюють відносини в сфері зовнішньоекономічної діяльності регулюють
частину суспільних відносин, що виникають у процесі управління
економікою взагалі.

Для того, щоб здійснювати процес державного управління
зовнішньоекономічною діяльністю необхідно мати певну нормативно-правову
базу та систему органів, які здійснюють таке управління. Таким чином в
рамках процесу державного управління зовнішньоекономічною діяльністю
здійснюється правотворча та правозастосовча діяльність.

Правотворча діяльність держави в галузі державного управління
зовнішньоекономічною діяльністю полягає, насамперед, у розробці та
юридичному закріпленні у правовій формі вимог до реалізації процесу
зовнішньоекономічної діяльності. Однак при цьому недостатньо лише
закріпити в правовій формі такі вимоги. Для того, щоб забезпечити їх
виконання, держава створює систему правових норм, які передбачають
відповідальність за невиконання цих вимог. Юридична відповідальність за
порушення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлених
законодавством вимог міститься в нормах ряду галузей права:
адміністративного, цивільного, земельного, кримінального та ін.

Одним із найважливіших факторів, який сприяє розвитку
зовнішньоекономічної діяльності, є наявність ефективного, стабільного
законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. На сьогодні в Україні
продовжується процес формування нормативно-правової бази, яка покликана
регулювати зовнішньоекономічну діяльність.

Основним нормативним актом, який регулює зовнішньоекономічну діяльність
є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991
р.

Особливістю правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в
Україні є те, що, поряд із вищезгаданим законом, її суб’єкти повинні
враховувати також положення цілого ряду інших законів та підзаконних
нормативних актів. Зокрема, це Закони України “Про режим іноземного
інвестування”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про захист іноземних
інвестицій в Україні”, “Про загальні засади створення та функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про регулювання товарообмінних
(бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності”, “Про
застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”, «Про державне
регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», «Про міжнародний
комерційний арбітраж», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про Єдиний митний
тариф» та інші. Взагалі із положеннями статей Закону України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» кореспондують положення близько 350
законодавчих та підзаконних нормативних актів України різної галузевої
приналежності.

При дослідженні сутності та змісту законодавства про
зовнішньоекономічну діяльність, його місця у системі законодавства
України насамперед слід розглянути ряд теоретичних та практичних питань,
що стосуються ролі права у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності.
Це обумовлене тим, що право є важливим універсальним інструментом
регулювання суспільних відносин, що виникають в різних сферах життя, в
тому числі і в процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

З точки зору загальної теорії права для виділення окремих галузей права
в межах правової системи існує два критерії. По-перше, це предмет
регулювання — однорідні суспільно-необхідні відносини, які виникають в
різних сферах суспільного життя. Другим критерієм є метод регулювання
цих суспільних відносин — особливий спосіб впливу норм права на
однорідні суспільні відносини, які є предметом регулювання відповідних
галузей права, таких як конституційне право, адміністративне, трудове,
кримінальне, господарське, цивільне, сімейне, земельне право та ін.

Так, предметом адміністративного права є суспільні відносини
управлінського характеру, що виникають у процесі виконавчої та
розпорядчої діяльності по здійсненню функцій державного управління в
економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах.
Методом регулювання адміністративно-правових відносин є директивний
метод, метод підлеглості державному органу, посадовій особі, у процесі
виконання ними певних, наданих їм законом повноваженнь по виконанню
функцій державного управління.

Предметом цивільного права є відокремлені суспільні відносини, що
виникають з приводу майнових та особистих немайнових благ у процесі
цивільного обігу. Ці відносини регулюються методом рівності сторін.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у
процесі діяльності держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу
і витрачання централізованих і децентралізованих фондів державних
коштів. Фінансова діяльність є видом управлінської діяльності держави і
базується на тих же принципах, проте здійснюється специфічними методами
(засобами, прийомами, за допомогою яких уповноважені державою органи від
її імені мобілізують, розподіляють і використовують фонди державних
коштів).

Кримінальне право має своїм предметом суспільні відносини, що виникають
у процесі визначення суспільно-небезпечних діянь, що є злочинами та
встановлення заходів покарання до осіб, які здійснюють такі діяння і
т.д.

Оскільки вище ми відзначили те, що складовою частиною процесу
державного управління зовнішньоекономічною діяльністю є правозастосовча
діяльність, то це свідчить про те, що в механізмі держави є органи, до
компетенції яких входить здійснення функцій державного управління
зовнішньоекономічною діяльністю. Правотворча діяльність держави
проявляється, в цьому випадку, у тому, що вона встановлює повноваження
органів та посадових осіб по здійсненню управління зовнішньоекономічною
діяльністю і закріплює їх у відповідних нормативних актах (положеннях,
статутах, посадових інструкціях та ін.).

В системі норм права України, які використовуються у процесі
зовнішньоекономічної діяльності, є норми різних галузей права:
державного, адміністративного, цивільного, фінансового, земельного,
трудового, кримінального та інших галузей. Це пояснюється тим, що процес
зовнішньоекономічної діяльності є складним за своїм правовим характером,
її суб’єкти вступають в різного роду суспільні відносини. Такий предмет
правового регулювання як зовнішньоекономічна діяльність має міжгалузевий
характер.

При визначенні правового середовища зовнішньоекономічної діяльності в
Україні не потрібно забувати також про те, що крім внутрішнього
українського законодавства існує ряд міжнародних договорів України у
сфері зовнішньоекономічних відносин, що є одним із джерел правового
регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. В цих договорах,
так як і в законодавстві про зовнішньоекономічну діяльність, мають
знаходити своє відображення основні пріоритети державної політики
України щодо розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

Так, Закон України “Про дію міжнародних договорів на території
України” від 10 грудня 1991 року передбачає, що укладені і належним
чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід’ємною частиною
національного законодавства України і застосовуються у порядку,
передбаченому для норм національного законодавства.

Це положення знайшло своє закріплення і на конституційному рівні,
зокрема у статті 9 Конституції України. В цьому випадку міжнародний
договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її
національний закон. Тому Закон України “Про міжнародні договори України”
від 22 грудня 1993 року передбачає здійснення ратифікації міжнародних
договорів (тих, які потребують ратифікації згідно статті 7 цього Закону)
не у формі постанови Верховної Ради України, як це було до набуття
чинності зазначеним законом, а шляхом прийняття спеціального Закону про
ратифікацію.

Досліджуючи зміст законодавства України про зовнішньоекономічну
діяльність, слід з’ясувати ряд пов’язаних з ним питань теоретичного
характеру, які мають важливе практичне значення. Зокрема, це стосується
місця правових норм про зовнішньоекономічну діяльність в системі права
та системі законодавства. При цьому слід зазначити, що дослідженню
системи права та системи законодавства, їх окремих галузей та інститутів
просвячено багато праць в юридичній літературі.

З нашої точки зору, розглядаючи проблему сутності законодавства в сфері
зовнішньоекономічної діяльності та його місця в системі законодавства
України необхідно з’ясувати наступні питання: 1) загальнотеоретичні
основи законодавства про зовнішньоекономічну діяльність; 2)
законодавство про зовнішньоекономічну діяльність в системі українського
законодавства; 3) шляхи вдосконалення законодавства про
зовнішньоекономічну діяльність .

Відомо, що будь-яке законодавство — це сукупність законів та
підзаконних актів. Ці закони та підзаконні акти є формою вираження
правових норм. Саме в них, як в юридичних джерелах, закріплюються норми
права, які за предметом та методом правового регулювання об’єднуються
в рамках відповідних галузей права. Відмінність між галузями
законодавства та галузями права полягає в тому, що перші являють собою
сукупність законів та підзаконних актів, які є формою зовнішнього
вираження правових норм, а другі — це сукупність правових норм, що
регулюють певне коло суспільних відносин.

В літературі робиться вірний висновок про те, що структура права є
структурою змісту, а структура законодавства є структурою форм
права. Це, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, що система
законодавства має похідний характер від системи права. Проте завдяки
спільному елементу — правовим нормам, — існує тісний зв’язок між
системою права та системою законодавства. Іноді цей зв’язок настільки
тісний, що ці дві системи співпадають. Такий зв’язок спостерігається,
наприклад, між такими галузями права та законодавства як цивільна,
кримінальна, трудова.

Поряд з цим необхідно зазначити, що система законодавства, її окремі
галузі, не завжди співпадають із системою права та її галузями. Окремі
галузі законодавства можуть виражати лише окрему підгалузь, або декілька
правових інститутів галузі права, а в ряді випадків виражають групу
суміжних правових інститутів декількох галузей права.

Не завжди структура галузей права кореспондує галузям законодавства.
Існують комплексні нормативні масиви та галузі законодавства, що
охоплюють норми декількох галузей права. До такої галузі законодавства
можна віднести господарське законодавство. З приводу наявності
комплексних галузей права та законодавства в юридичній літературі немає
єдиної точки зору. Так, О.А. Красавчиков не визнає існування комплексних
галузей права та законодавства. Проте більшість авторів переконливо
доводять їх існування.

Як було зазначено раніше, норми права, що регулюють відносини в сфері
зовнішньоекономічної діяльності, закріплені в законодавстві різної
галузевої належності (конституційному, адміністративному, фінансовому,
цивільному, кримінальному та ін.). Таким чином, можна зробити висновок
про те, що назване законодавство має комплексний, міжгалузевий характер.

На нашу думку, при визначенні місця законодавства про
зовнішньоекономічну діяльність в горизонтальній структурі системи
українського законодавства, назване законодавство не може претендувати
на виділення в окрему галузь законодавства. Предмет регулювання в даному
випадку має міжгалузевий характер, як по відношенню до галузей права,
так і по відношенню до галузей законодавства, і суспільні відносини, що
виникають в процесі зовнішньоекономічної діяльності, регулюються
нормами, як уже зазначалося, різних галузей права. Виділення права
зовнішньоекономічної діяльності в окрему галузь права приведе до
штучного відриву елементів предметів інших галузей права і
об’єднання цих елементів в рамках предмету права зовнішньоекономічної
діяльності. На нашу думку, право зовнішньоекономічої діяльності та його
норми є комплексною підгалуззю права та законодавства України і є
складовою частиною такої комплексної галузі права і законодавства
України як господарське право.

Як відомо, підгалузь права є одним із елементів системи права, його
внутрішньої форми. Підгалузь права є частиною певної галузі права і
об’єднує правові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини,
що мають певне самостійне значення у межах їх відповідного типу.
Водночас ці норми та інститути мають стійкий взаємозв’язок з іншими
елементами даної галузі права. Наприклад, підгалузями цивільного права є
право власності та зобов’язальне право, фінансового права – податкове,
митне та валютне право.

Виділення в системі права, поряд з галузями та інститутами права,
підгалузей права зумовлене наступними чинниками:

складністю суспільних відносин, що регулюються правом;

багатоаспектністю предмета регулювання;

наявністю системи однотипних інститутів у межах окремої галузі права;

специфікою методів регулювання, які характеризують галузь, та
необхідністю ефективної організації структурних елементів права, що
становлять його систему.

Нагромадження нормативного матеріалу у зв’язку із розвитком, ускладенням
і зростанням значення суспільних відносин, які ним регламентуються,
спричиняє розширення меж окремих підгалузей. Ці процеси приводять до
утворення на їх основі нових самостійних галузей права. Так,
господарське право раніше розглядалося як підгалузь цивільного права. На
сьогодні воно є самостійною комплексною галуззю права України. Про це,
зокрема, свідчить прийняття Верховною Радою України наприкінці 2002 року
поряд з Цивільним кодексом також і Господарського кодексу.
Теоретико-практичний аналіз права зовнішньоекономічної діяльності
свідчить про те, що воно є однією із комплексних підгалузей
господарського права та законодавства України.

Як вже зазначалося, сукупність правових норм, що регулюють суспільні
відносини, які виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності,
включає в себе норми різних галузей права та законодавства. З
урахуванням того, що окремі галузеві правові норми знаходять своє
юридичне закріплення у відповідних нормативних актах, що складають певну
галузь законодавства, можна зробити висновок про те, що норми, що
регулюють суспільні відносини в сфері зовнішньоекономічної
діяльності, закріплюються в нормативних актах, об’єднаних в рамках
відповідних галузей законодавства. Тут не видно ні єдності в структурі
права, ні єдності в структурі законодавства, що підтверджує наш висновок
про неможливість виділення правових норм, що регулюють
зовнішньоекономічну діяльність, в окрему галузь права та законодавства.
Якщо розглядати в даному випадку норми права, що юридично закріплені та
оформлені в нормативних актах різних галузей законодавства, з точки зору
єдності предмету, то таким єдиним предметом, що дозволяє їх об’єднати, є
суспільні відносини в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Проте підгалузь законодавства про зовнішньоекономічну діяльність має
свою особливість. Як правило, підгалузі є підсистемою якої-небудь однієї
галузі законодавства (наприклад законодавство України про право
власності є інститутом цивільного законодавства України). Враховуючи
особливості підгалузі законодавства про зовнішньоекономічну діяльність,
її не можна вважати складовою частиною якої-небудь конкретної галузі
законодавства, оскільки законодавство про зовнішньоекономічну діяльність
включає в себе норми різних галузей законодавства. Тому законодавство
про зовнішньоекономічну діяльність можна було б назвати підсистемою не
якої-небудь окремої галузі законодавства, а законодавства в цілому. Але
цього не можна зробити, оскільки вище було доведено, що галузь
господарського права і законодавства, підгалуззю яких є право і
законодавство про зовнішньоекономічну діяльність, сама є комплексним,
міжгалузевим утворенням.

На початку вже було зазначено, що особливістю правового регулювання
діяльності іноземних суб’єктів господарювання на території України є те,
що положення статей Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”
кореспондують з положенням близько 350 нормативно-правових актів
України. Цей правовий масив потребує свого узгодження, ліквідації
недоліків та протиріч.

Ситуація, що склалася, ставить перед законодавцем проблему вибору
одного з двох різних, з точки зору юридичної техніки, підходів до
регулювання зовнішньоекономічної діяльності. В одному випадку — це шлях
прийняття єдиного законодавчого акту в сфері регулювання
зовнішньоекономічної діяльності, свого роду Кодексу законів (Основ
законодавства) про зовнішньоекономічну діяльність. В іншому випадку —
це регулювання зовнішньоекономічної діяльності багатьма правовими
актами, які регламентують різні аспекти діяльності її суб’єктів. На нашу
думку, в умовах, що склалися в економіці України, та в умовах
відсутності ефективної системи законодавства, хаосу в цій системі,
наявності багатьох нормативних актів, які протирічать один одному,
доцільніше піти по шляху утворення єдиного законодавчого акту.

Як відомо, основними видами систематизації законодавства є інкорпорація
та кодифікація.

У процесі інкорпорації нормативний матеріал об’єднується повністю чи
частково в різного роду збірники у певному порядку (хронологічному,
алфавітному, предметному, системно-предметному). При цьому нормативний
зміст актів не змінюється.

При здійсненні кодифікації не просто об’єднуються та систематизуються
наявні нормативні акти, але і перероблюється їх зміст для того, щоб дати
в одному акті системний, узгоджений виклад правових норм. У процесі
кодифікації піддаються критичній переоцінці діючі правові норми,
переглядаються нормативні акти, ліквідуються неузгодженості та
протиріччя між ними, заповнюються “білі плями” у праві, старі норми
замінюються новими.

На нашу думку, як уже зазначалося, необхідно створити в Україні єдиний
кодифікований законодавчий акт, передбачений для врегулювання суспільних
відносин в сфері зовнішньоекономічної діяльності. В рамках цього
законодавчого акту повинні міститися норми різних галузей законодавства,
що регулюють суспільні відносини в сфері зовнішньоекономічної
діяльності. В даному випадку мова йде про міжгалузеву та підгалузеву
(інституційну) кодифікацію, що відповідно розповсюджується на декілька
галузей, підгалузей чи інститутів. Результатом такої кодифікації є,
наприклад, Повітряний кодекс.

Як вже зазначалося, норми, що регулюють суспільні відносини в сфері
зовнішньоекономічної діяльності містяться в нормативних актах різних
галузей законодавства. Тому, при створенні єдиного нормативного акту в
цій сфері, можна піти двома шляхами. По-перше — відтворити вказані норми
в єдиному акті. По-друге — привести відсилочну норму до відповідних
галузевих нормативних актів.

Важливо відзначити те, що потребують гармонійного поєднання
законодавство України про зовнішньоекономічну діяльність та норми
міжнародного права про зовнішньоекономічні відносини. Особливо це
актуально на сучасному етапі інтеграції України до європейського та
світового економічного співтовариства.

У процесі формування єдиного політико-правового середовища для
діяльності іноземних суб’єктів господарювання в Україні потрібно
дотримуватися принципів додержання національних інтересів та економічної
безпеки України. Економічна безпека країни в умовах міжнародної
економічної взаємозалежності набуває нових вимірів. Її непросто
дотримуватися, здійснюючи інтеграційні економічні процеси на світовому
та регіональному рівнях. Для цього потрібно створити належну правову
базу.

Правовий режим здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні як
українськими, так і іноземними суб’єктами господарської діяльності є
складним. Самостійно вийшовши на міжнародну арену, Україна стала, поряд
з іншими країнами, одним із учасників конкурентної боротьби на світовому
економічному просторі. Маючи великі потенційні можливості у цьому
відношенні, Україна має ефективно використовувати всі наявні засоби,
зокрема правового характеру, для їх реалізації.

Література:

Закон України від 5 квітня 2001 р. «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України стосовно посилення відповідальності за
порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності” // ВВР України. –
2001. — №23. – Ст.117.

Бондаренко С. Захист авторського права і суміжних прав у національному
законодавстві // Інтелектуальна власність. 2001. — №9-10. – с.28-31.

Карпухина С.И. Защита интеллектуальной собственности и патентоведение.
М.: Центр экономики и маркетинга, 2002. – 352с.

Птушенко А. Правовая защита интеллектуальной собственности//
Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. 2002. —
№2. – с.44-54.

Івченко А.О. Тлумачний словник української мови. Х.: Фоліо, 2000. –
с.147.

Воеводин Л.В. Юридические гарантии конституционных прав и свобод
личности в социалистическом обществе: Учебник. М., 1987. – с.91.

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *