Реферат на тему:
Роль реконструкції у завершенні громадянської війни в США між північчю і
півднем
В історії США ціла епоха пройшла під знаком революційного перевороту,
викликаного громадянською війною.
Протиріччя між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю в перші
три десятиліття існування США стали швидко наростати з посиленням
економічної могутності рабовласницьких штатів.
Величезні прибутки, які приносила рабська праця на плантаціях, де
вирощували бавовну, цукрову тростину і тютюн, викликали потребу нових
територій та рабів.
Важливу роль у боротьбі між Півднем і Північчю відіграв
аболіціоністський рух, за скасування рабства. Зокрема, вже в 1833 р.
було створено Американське товариство боротьби з рабством, що
об’єднувало всі найвпливовіші організації аболіціоністів.
Створена у 1848 р. партія фрісайлерів, виступала за “вільні землі” (free
soil).
Отже, рабовласництво зазнавало комбінованих та спланованих ударів з
фронту і з тилу. Зовнішній фронт боротьби – це аболіціоністський рух,
який розвивався головно у північних штатах. Внутрішнім
антирабовласницьким фронтом були пройняті практично усі штати, в ньому
брали участь переважно раби і вільні негри. Розвиток рабовласницької
системи наближався до своєї кульмінації.
Найважливішою революційною подією у 1859 р. було повстання Джона Брауна,
яке дало сильний поштовх антирабовласницькому рухові. І хоча озброєні
сили рабовласників це повстання придушили, а сам Браун був захоплений в
полон і повішаний, воно показало, що боротьба проти рабства стала
головним змістом революційної ситуації.
У 1860 р. почалася виборча кампанія. Під значним тиском фермерів і
робітників республіканська партія висунула кандидатом у президенти
популярного серед народу Авраама Лінкольна.
Апелюючи до Декларації незалежності, виборча платформа з’їзду
республіканської партії, який зібрався 16 травня 1860 р. в Чикаго,
констатувала, що ні конгрес США, ні законодавчі органи штатів, які
ввійшли до складу Союзу, не вправі оголосити рабство законним на
будь-якій території США.
Наступна перемога Лінкольна на виборах стала сигналом до сецесії –
виходу рабовласницьких штатів із складу США. 20 грудня 1860 р. Південна
Кароліна оголосила про свій вихід із Союзу. Слідом за Південною
Кароліною із складу Союзу вийшли й інші південні штати. 6 лютого 1861 р.
представники від’єднаних штатів Південної Кароліни, Алабами, Джорджії,
Луїзіани, Місісіпі, Техасу і Флоріди оголосили про створення
Конфедерації рабовласницьких штатів, сформували уряд і прийняли
Конституцію. Президентом рабовласницької республіки проголосили
Джеферсона Девіса. З часом до складу Конфедерації ввійшли ще чотири
штати – Арканзас, Вірджінія, Тенесі і Північна Кароліна [4, с. 4].
Конституція Конфедерації проголошувала рабство основою економічного і
політичного устрою нової держави. В ній зазначалося, що рабство буде
поширюватися на всі нові території, які приєднаються до Конфедерації.
Усі ці події призвели до початку Громадянської війни.
Північ мав значну перевагу перед Півднем в економічній, воєнній і
морально-політичній ділянках, що відігравало вирішальну роль у затяжній
війні.
Федеральний уряд бачив своє основне завдання в розгромі бунтівників і
відновлення єдності Союзу. Тому у виступах Лінкольна та інших керівників
федерального уряду відзначалось, що Північ не ставить перед собою
завдання домогтися знищення рабства. Передбачалось, що після закінчення
війни буде встановлено довоєнний статус-кво: рабство збережеться на
Півдні, проте поширювати його на нові території буде заборонено. Однак
згодом, з розгортанням воєнних дій Лінкольн поступово почав вживати
заходів, які підготували проголошення найважливішого акту громадянської
війни – Прокламації про визволення рабів.
Виданий 13 березня 1862 р. закон заборонив використовувати федеральні
війська для виловлювання і повернення рабовласниками рабів-утікачів.
Звільняючи рабів найперше у столиці, Лінкольн підкреслював, що
скасування рабства в масштабах країни є тільки питанням часу.
Дуже важливим актом періоду Громадянської війни був прийнятий 20 травня
1862 р. закону про гомстеди. Згідно з цим законом кожен громадянин США,
який воював на стороні Півночі, мав право отримати земельну ділянку в
160 акрів за рахунок неосвоєних земель Заходу. У вересні 1862 р.
Лінкольн опублікував свою історичну Попередню Прокламацію про знищення з
1 січня 1863 р. рабства на всій території бунтівних штатів. Прокламація
була одним із найголовніших документів Громадянської війни. Вона
вирішила головну проблему, що привела до виникнення Громадянської війни.
Війна дала потужний поштовх для розвитку виробничих сил країни. Фронт
вимагав великої кількості зброї, боєприпасів, одягу, продовольства. На
вигідних військових поставках зростали капітали великих монополістичних
об’єднань. Військові поставки здійснювалися за цінами, які вдвічі
перевищували звичайну вартість товарів, що поставлялися.
Велику роль у розгромі рабовласників відігравало посилення
антирабовласницького руху у бунтівних штатах. Зокрема, після
опублікування Прокламації про звільнення рабів різко збільшилась
кількість повстань і заколотів на Півдні, посилився партизанських рух,
відбувалася масова втеча рабів на Північ, значно посилився страйковий
рух робітників у бунтівних штатах.
8 листопада 1864 р. на наступних виборах Президента Лінкольн одержав
чергову перемогу.
Важливу роль у остаточному розгромі армії Півдня відіграли легендарні
генерали американської армії Півночі Грант і Шерман.
Зокрема, в кінці 1864 р. армія генерала, захопивши Атланту, з тяжкими
боями спромоглася дістатися до моря, а в грудні 1864 р. вирушити на
Центральний фронт, щоб допомогти Гранту захопити столицю Конфедерації.
Фактично війна вже була програна, проте рабовласники і далі чинили опір.
3 квітня 1865 р., остаточно зламавши опір бунтівників, Грант штурмом
взяв місто Річмонд. 14 квітня 186 р. над зруйнованими бастіонами форту
Самтер був піднятий прапор Сполучених Штатів, Громадянська війна
завершилася повною перемогою армії Півночі.
Громадянська війна (1861-1865) після боротьби за незалежність, залишила
в США найпомітніший слід. Саме в ході цієї війни остаточно сформувалася
американська нація як єдиний цілісний народ і були вирішенні важливі
соціально-економічна та політичні питання.
Плантатори Півдня мали намір фактично відновити рабство шляхом введення
так званих “чорних кодексів” – законодавчих актів, які всебічно
намагалися регламентувати становище негрів. Вищі суди, муніципалітети,
поліцейські управління та інші державні органи видавали різноманітні
розпорядження, метою яких було обмеження прав негрів.
Особливе значення в “чорних кодексах” мали закони про бродяжництво та
навчання, які створювали систему примусової праці для негрів.
Законодавчі збори штатів – легістратури, намагалися будь-що зберегти
стару систему відносин. Тому чорні раби залишалися рабами без рабства як
безземельні селяни.
Після закінчення Громадянської війни південні штати опинилися у досить
важкому становищі, оскільки саме на цих територіях відбувалися найбільші
бойові дії.
Плантаційне господарство, яке до того було основою економіки південних
штатів, переживало глибоку кризу. Воєнний розгром
плантаторів-рабовласників та звільнення рабів означали тільки закінчення
першої фази Громадянської війни. Потрібно також було конфіскувати землі
у плантаторів, розподілити їх між неграми та безземельним білим
населенням, надати звільненим рабам рівних з білими економічних,
політичних і цивільних прав, позбавити контрреволюційних плантаторів
політичної влади, а також зорієнтувати економіку південних штатів на
буржуазний лад.
Однак ці вимоги викликали опір не тільки серед плантаторів, але і уряду
США, політика якого в аграрному питанні знайшла повне відображення в
законі від 3 березня 1865 року про створення бюро звільнених
[3, с. 95-98].
???????¤?$????a? активних учасників бунту. Землю передавали в оренду
строком на 3 роки з виплатою за кожен рік користування 6% її вартості в
1860 році, тобто, коли ціна на землю була найвищою. Таке рішення
федерального уряду фактично позбавляло негрів землі, оскільки в своєму
розпорядженні дуже мало, і більшу частину земель було передано
спекулянтам і підприємцям. Тому однією з перших вимог звільнених рабів
була вимога землі.
Боротьба за здійснення цих та інших вимог тривала з 1865 по 1877 рік.
Цей період дістав назву Реконструкції Півдня.
Програма радикальної реконструкції найбільшої підтримки одержала в тих
районах Півдня, які служили базою плантаторського господарства і де
негри становили більшість населення [5, с. 489].
Початком цього процесу послужив закон “Про реконструкцію Півдня”,
прийнятий 2 березня 1867 року.
З метою подолання опору рабовласників усі представники південних штатів
були виключені з конгресу, а Південь поділено на п’ять воєнних округів,
які очолювали генерали федеральної армії.
Важливою подією в історії Реконструкції були вибори 1867 р. до
Конституційних конвентів південних штатів. У цей час неграм надали право
голосу. Зокрема, більше ніж 1 млн негрів, 75% з яких не вміли ні читати,
на писати, здобули право формувати державну владу [5, с. 489-490].
Негри брали активну участь у виборчій кампанії 1867 р. У 10 південних
штатах 700 тис. негрів і 600 тис. білих були зареєстровані як виборці. В
той же час 200 тис. колишніх бунтівників позбавили права голосу.
До середини 1868 р. у восьми південних штатах із одинадцяти були вибрані
законодавчі збори і утворилися нові уряди штатів. Найбільший опір
колишніх рабовласників простежувався у таких штатах, як Техас,
Міссісіпі, Вірджинія, відтак нові уряди тут утворилися тільки на початку
1870 р. [1, с. 474].
Забезпечивши своїми голосами скликання конвентів, негри не спромоглися
досягнути належного представництва в цих органах. Головне завдання
конвентів, створених у першій половині 1868 р., полягало у вироблені
нових конституцій південних штатів. Незважаючи на опір деяких реакційних
делегатів, конституційні конвенти успішно завершили свою роботу, і для
10 штатів були створені нові конституції, які підлягали ратифікації
виборцями. Активну участь у голосуванні брали негри і за допомогою білих
представників республіканської партії домоглися ратифікації конституцій.
У березні 1870 р. усі десять штатів були прийняті в федеративний Союз.
Після прийняття південних штатів у Союз до конгресу було прийнято ще
12 сенаторів і 32 члени палати представників. Більшість з них належали
до республіканської партії [5, с. 491], проте серед вибраних до конгресу
не було жодного негра.
Однак на рівні керівництва окремих штатів неграм вдалося домогтися
значних успіхів. І саме завдяки їм вдалося провести низку демократичних
реформ. У цей час відкрилося багато негритянських шкіл, де грамоті
навчались як діти, так і дорослі [7, с. 593].
Нові конституції велику увагу приділяли й аграрним проблемам, оскільки
для соціальної структури південних штатів вирішення аграрного питання
мало виняткове значення для ефективного перетворення в життя програми
буржуазно-демократичної перебудови Півдня. Американські дослідники також
вказують на те, що першою вимогою звільнених рабів була вимога землі
[2, с. 14].
Низка заходів урядів Реконструкції сприяли перерозподілу земельної
власності на Півдні. Однак усі ці заходи мали обмежений характер і тому
аграрне питання на Півдні остаточно не було вирішене, а плантаторська
система господарства збереглася.
Важливу роль у Реконструкції відіграло створення міліцейських загонів,
які переважно складалися з негритянського населення. Діяльність цих
загонів мала забезпечувати проведення в життя заходів, які передбачали
нові уряди [5, с. 491]. Вони також були надійним захистом від
терористичної діяльності Ку-клус-клану.
Важливе місце в роботі урядів Реконструкції відведено питанню народної
освіти. У цей час були прийняті рішення про створення змішаних шкіл для
усіх дітей незалежно від кольору шкіри. Багато було зроблено і для
розвитку вищої освіти серед негрів, зокрема саме в цей час вперше
засновано негритянські університети.
В 60-70-х роках ХІХ ст. великих успіхів досягла машинобудівна
промисловість, залізничне будівництво, розвивалась протекціоністська
політика з метою зміцнення національного ринку. Це дало змогу США
активно розвивати міжнародні економічні відносини.
У найбільших промислових районах США постійно зростала кількість
висококваліфікованих робітників з числа іммігрантів з Європи. Це
посилювало робітничі організації, які в цей час були створені в США.
Завдяки їхній діяльності у багатьох штатах були прийняті відповідні
закони: запровадження 8-годинного робочого дня та щодо соціального
захисту робітників. 20 серпня 1866 р. у м. Балтімор розпочав свою роботу
перший в історії американського робітничого руху загальнонаціональний
конгрес робітників, де вирішувались різноманітні питання, які торкалися
різних сфер суспільного життя. Головуючим Національного робітничого
союзу був обраний один з найвидатніших діячів робітничого руху в США –
Сільвіс. Саме він залучив до профспілкового руху широкі верстви
робітників і вживав рішучих заходів, щоб закріпити цей рух організаційно
і матеріально [8, с. 426].
У період Реконструкції на Півночі також активізувався фермерський рух.
Різкий протест фермерів викликала тарифна політика залізничних компаній,
які за перевезення невеликих вантажів окремих фермерів стягали велику
плату. Важкий удар фермерам був завданий падінням цін на
сільськогосподарську продукцію та збільшенням цін на промислові товари.
Економічна криза 1873 року привела до активного фермерського руху, який
вплинув на законодавчу практику законодавчих зборів багатьох штатів
[6, с. 86]. Там протягом 70-х років були прийняті так звані
грейнджерські закони(. Ці законодавчі акти значно обмежували діяльність
залізничних компаній, яка суперечила інтересам фермерів. Грейнджери мали
на меті домогтися “справедливої” частки доходів від реалізації
сільськогосподарської продукції. До 1874 р. Ліга грейнджерів налічувала
1,5 млн членів, які входили в 21967 місцевих організацій. Головною
опорою грейнджерів були штати на заході і півдні США.
У роки Реконструкції значно розвинулась фермерська кооперація, яка
забезпечувала всі потреби щодо ведення господарства та реалізації
сільськогосподарських товарів.
Однак революційні перетворення, які розпочались у південних штатах під
час Реконструкції, не набули остаточного завершення. Представники
буржуазії нерідко протистояли рішучій боротьбі з плантаторами, оскільки
бачили в них своїх союзників у виступах проти робітничих рухів, свободи
індіанського населення та негрів.
Незважаючи на це, період Реконструкції всеж-таки відіграв величезну роль
в остаточній ліквідації рабства у південних штатах, заклав основу для
єдності федерації, розв’язав багато проблем соціально-економічного
характеру, які накопичилися в американському суспільстві, що сприяло
перетворенню США у високо розвинуту індустріальну державу.
Період Реконструкції також помітно вплинув на розвиток робітничого руху
в Європі та загалом у світі, окресливши найоптимальніші політичні та
економічні шляхи суспільного розвитку.
Література
Всемирная история. – М., 1958. – Т.VІ.
Вудвард С. Эмансипация и реконструкция. // Международный конгресс
исторических наук. – М., 1970. – Кн. ХІІІ.
Іванов Р.Ф. Борьба негров за землю и свободу на Юге США (1865-1867 гг.).
– М., 1958.
Іванов Р.Ф. 100-летию гражданской войны в США. – М., 1961.
История США. – М.: Наука, 1983. – Т.1 (1607-1877).
Куропятник Г.П. Фермерское движение в США от грейджеров и Народной
партии (1867-1896). – М., 1971.
Новая история. – М.: Высшая шк., 1972.
( Грейнджери – учасники фермерського руху у США у 60-70-х роках., які
виступали за поліпшення становища американських фермерів шляхом
законодавчих реформ.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
