Професійна культура юриста, правнича етика, психологычны особливості юридичної діяльності (реферат)

Реферат на тему:

Професійна культура юриста, правнича етика, психологычны особливості
юридичної діяльності.

План

1. Поняття «професійна культура юриста».

2. Психологічні особливості юридичної діяльності.

3. Джерела юридичної етики.

4. Поняття «правнича етика»

5. Обов’язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних
посягань.

1. Поняття професійної культури тісно пов’язане з поняттям культура
праці. Однак вони не ідентичні. Коли йдеться про будь-яку працю, у тому
числі некваліфіковану, повсякденну, де не потрібні спеціальні знання, то
тут доцільно вживати термін «культура праці». Але це поняття може
означати і кваліфіковану працю, пов’язану зі спеціалізацією,
професіоналізмом, виробничою діяльністю. Це означає, що культура праці
вміщує і професійну культуру, тобто перше поняття ширше, ніж друге.

Професійна культура невіддільна від культури особи, яку характеризує
насамперед праця, діяльність, виконання службових обов’язків. Тільки
працею, її якістю людина перетворює світ і матеріалізує свої сили та
здібності. Крім цього, культура особи — це філософська категорія, що
відображає рівень соціалізації людини, її придатність до того чи іншого
виду професійної діяльності.

Стосовно юридичної праці зазначимо, що вона ґрунтується на теоретичних
юридичних знаннях, практичних навичках, духовно-моральних засадах, котрі
становлять основу професійної діяльності.

Професійну діяльність юриста характеризують такі категорії: професійна
орієнтація, професійне самоутвердження, професійна майстерність, талант,
соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна діяльність та ін.

Так, професійне самоутвердження юриста невіддільне від культурного й
морального стану суспільства.

Професійна майстерність юриста визначається передусім високим рівнем
теоретичної підготовленості, продуктивною діяльністю, талантом, високими
моральними якостями, розвиненими соціальними почуттями. Провідну роль
відіграють талант та соціальні почуття.

2. Юридична діяльність відноситься до професій, що передбачають
виконання службових обов’язків у напружених, екстремальних, стресогенних
умовах. Тому їй притаманні всі особливості, характерні для інших
«критичних» видів діяльності: 1) дефіцит часу; 2) вплив на особистість
особливо сильних подразників та домінування негативних емоцій при
нестачі позитивних; 3) підвищена відповідальність прийняття рішень та
необхідність невідкладного вжиття заходів. Усі вони набувають особистої
значимості та призводять (як кожен окремо, так і в сукупності) до
виникнення стану психологічної напруженості.

3. Юридична етика як галузь філософського вчення, постійно розвивається
і підживлюється з численних міжнародних, офіційних і інших джерел.

На цей час існує більше десятка міжнародних документів, присвячених
етичним аспектам правової сфери. Деякі з них визнані ще радянською
державою, а до більшості Україна приєдналася після здобуття власної
незалежності. Це Загальна декларація прав людини, 50-річчя якої
відзначалося в 1999 році, Деонтологічний кодекс, прийнятий на пленарному
засіданні дванадцяти делегацій Європейського співтовариства в жовтні
1988 р. у Страсбурзі, та багато інших.

Найважливішим вітчизняним офіційним джерелом юридичної етики є
Конституція України, статтею 62 якої закріплена презумпція
невинуватості, як найважливішого принципу судочинства, безсумнівно є
великим морально-етичним досягненням. У цьому ряду стоїть і положення
про звільнення від відповідальності особи за відмову від дачі показань
щодо себе, членів своєї родини і близьких родичів, що знайшло своє
закріплення в ст. 63.

До офіційних джерел юридичної етики варто віднести деякі Закони України
(Закон України «Про адвокатуру», прийнятий 19 грудня 1992 p.), Укази
Президента (Указ Президента від ЗО вересня 1999 р. «Про деякі міри щодо
підвищення рівня роботи адвокатури», що затвердив Положення про
кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), Постанови Кабінету
Міністрів (Постанова КМУ від 14 травня 1999 р. № 821 «Про твердження
порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомоги в
кримінальних справах за рахунок держави»).

До офіційних джерел юридичної етики варто також віднести рішення
Конституційного Суду України. Зокрема, рішення від 16 жовтня 2000 р. за
N 13-рп/2000, що розширив коло осіб, які допускаються до виконання
функцій із захисту прав громадян у кримінальних справах. Будучи чисто
правовим по своїй суті, рішення торкається маси етичних питань, що
потребують регулювання.

Корпоративні деонтологічні документи. Сюди слід віднести рішення
Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з результатів розгляду скарг на
місцеві КДК. Нарешті, дисциплінарна практика місцевих
кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.

4. Предметом дослідження правничої етики є мораль — реальне явище, що
виправдовує своє призначення тоді, коли чогось вимагає від людини, дає
певний ідеальний взірець, у чомусь навіть перевершує реальний стан
людської поведінки. Тобто мораль не пасивна, а існує як певні вимоги.
Маємо на увазі органічну єдність загальнолюдських і національних
морально-етичних цінностей.

???????$??$??????міркою належного. Звичай характеризується локальністю,
етнічною обмеженістю, а мораль є загальнолюдським явищем. Хоча з
останнім твердженням не можна повністю погодитися. Справа у тому, що
людська творчість завжди має національний відтінок, хоч у ній присутнє
загальнолюдське. Іншими словами, мораль відзначається широкою
локальністю, хоча при цьому і пов’язується із загальнолюдськими нормами.
З огляду на правничу етику найбільший інтерес становить професійна
мораль юриста, основою якої є правова мораль. Право прийнято розглядати
як знання, що забезпечує життєвий успіх у системі світогляду, створюючи
тим самим формальне право як зовнішній (видимий) бік права, не
пов’язаний з первісними джерелами. Існує три групи джерел правової
моралі:

1) аксіологічного, ціннісного змісту (звичаї, міфи, релігія), які
формують протомораль, а отже, протоправо чи передправо, що поступово
перетворювалось у природне право — у правову мораль;

2) гносеологічні пізнання (аналіз правових систем, правових феноменів:
позитивне і живе право, антропологія);

3) праксіологія — практика (соціально-культурні і соціально-економічні
процеси) [48, с. 27-28].

Юрист, використовуючи правову мораль, її джерела, здійснює правову
діяльність, приймаючи правові рішення, активно включається у процес
розробки нових правових завдань, дотримуючись певної мети та методики.

Негативний вплив на діяльність юриста може чинити абсолютизація
раціонального підходу. Юрист, керуючись раціональною правовою дією,
здатний грубо втручатися у закономірні, синергетичні процеси суспільного
розвитку. Внаслідок цього професійна діяльність юриста набуває
небажаного характеру, а дія виявляється у зворотному напрямі. Ось чому
виникає потреба генерувати вчинки психологічно красиві, професійно
гармонійні. Це означає, що юрист повинен постійно керуватись
благородними почуттями.

5. У будь-якому суспільстві серйозну проблему становить боротьба зі
злочинністю. Тому обов’язок юриста полягає не тільки у наданні юридичних
послуг громадянам, а й у підготовці їх до самозахисту під злочинних дій.
У цьому зв’язку важливого значення набуває просвітницька діяльність.
Йдеться про висвітлення серед населення фактів кримінальної практики
юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту. Громадяни
здебільшого недостатньо обізнані з особливістю поведінки злочинця, його
психологією, звичками, причинами вчинення злочинів тощо.

Просвітницька діяльність юриста має спрямовуватися на ознайомлення
громадян із загальними проблемами злочинності, із особою злочинця,
причинами та мотивами вчинення злочинів, віктимологічним аспектом
самозахисту тощо.

Громадяни здебільшого не усвідомлюють змісту правопорушення, не
відрізняють злочину від проступку. Чимало непорозумінь виникає у
практикуванні понять організованої злочинності, корупції, рекету та ін.
На побутовому рівні ці поняття часто неправильно трактуються, що
призводить до дезінформації про діяльність правоохоронних органів. Юрист
повинен вносити ясність у ці питання на підставі закону. За своїми
службовими обов’язками він має проводити відповідну роз’яснювальну
роботу серед населення. Саме юрист може також вичерпно й достовірно
охарактеризувати ті чи інші порушення закону, дії злочинця, його
особисті риси.

Не кожний правопорушник є злочинною особистістю. Останніх значно менше,
на більшість правопорушників суспільство має вплив. Особливо небезпечні
«злочинці-професіонали». Громадяни повинні бути поінформовані, що
суспільна небезпека з боку таких осіб виникає задовго до вчинення ними
злочинних дій. Вона полягає у різноманітних порушеннях норм поведінки,
яку часто називають відхиленою поведінкою, фактично це сигнал про те, що
починає «формуватися» майбутній злочинець.

Часто трапляється, що не всі громадяни розуміють обставини, які
впливають на формування злочину. Насамперед йдеться про роль сім’ї, у
якій зростає і виховується особа. Характерно, що освітній рівень,
становище у суспільстві батьків або відсутність одного із них істотно не
впливають на виховання дитини. Практика свідчить, що головне у сім’ї —
здоровий мікроклімат. Оскільки відсутність задоволення духовних потреб
дитини часто-густо призводить до утворення певного духовного вакууму. І
заповнюється він здебільшого негативним «матеріалом», який існує в
оточуючому середовищі. Йдеться про коло знайомих, друзів дитини. Тому
батьки повинні цікавитися поведінкою дитини, її інтересами за межами
сім’ї. Не всі батьки мають достовірні дані про поведінку своєї дитини у
навчальних закладах чи трудових колективах. Це здебільшого негативно
позначається на вихованні особистості.

Нині через моральне зубожіння суспільства почали більшою мірою
виявлятися негативні риси окремих осіб, які с одним із чинників
формування свідомості правопорушників. До таких рис можна віднести
невміння контролювати власні вчинки, звичку до вживання алкоголю і
наркотичних речовин, жадібність, корисливість, неповагу до оточуючих,
байдужість до долі інших людей чи своєї власної безвольність, сліпе
наслідування, відсутність чіткої життєво мети, убогість духовних
запитів, лінивство, озлобленість моральну розпусту, індивідуалізм тощо.
Тут виявляються широкі можливості для виховної діяльності правників
серед різних верств населення, зокрема молоді. Потрібно висвітлювати й
аналізувати мотивацію діяльності правопорушника, його зв’язки, давати
оцінку рівня моральності культурного розвитку, духовного стану.

Література

Юридична етика Г.В. Гребеньков.

Юридична деонтологія. С.Сливка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *