Практика призначення покарання за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане з вбивством (реферат)

Реферат

на тему:

Практика призначення покарання за зґвалтування та насильницьке
задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане з
вбивством

Зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті
неприродним способом є одними з найнебезпечніших злочинів проти особи,
оскільки принижується гідність потерпілої особи, часто завдається
істотна шкоди її здоров’ю, травмується психіка, а в ряді випадків –
поєднана з іншими тяжкими злочинами, такими як вбивство. Тому розгляд
справ цієї категорії вимагає від судів найуважнішого ставлення.

Як свідчить судова практика, питома вага цих злочинів є незначною. Але
доки вони мають місце, правоохоронні органи повинні вести з ними активну
боротьбу. Органи досудового слідства та суди розслідують і вирішують
справи про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним
способом згідно з чинним законодавством та роз’ясненнями Пленумів
Верховного Суду України. І все ж, вони нерідко допускають істотні
помилки, які негативно позначаються на стані боротьби як з цими
злочинами зокрема, так і зі злочинністю взагалі.

З аналізу кримінальних справ видно, що в ряді випадків розслідування
проводиться неповно, не з’ясовуються всі обставини вчинення злочину.
Деякі суди виносять вироки, ґрунтуючись на неповно зібраних і достатньо
не перевірених доказах, через неповне й необ’єктивне проведення
досудового та судового слідства в касаційному порядку та в порядку
нагляду.

Однією з причин винесення необґрунтованих і незаконних вироків є те, що
деякі суди при розгляді цих справ виявляють квапливість, поверховість і
навіть недбалість. Так, вироком Прилуцького райсуду Чернігівської
області Л. засуджений за ч. 2 ст. 153 КК України, хоча йому
пред’являлось обвинувачення за ст. 15 та ч. 2 ст. 153 КК України [1].

У судовій практиці неоднаково вирішується питання про те, чи необхідна
скарга неповнолітньої потерпілої особи, у зв’язку з цим справа
порушується за ч. 2 ст. 153 КК України без її скарги, а під час
розслідування чи розгляду справи в суді з’ясовується, що злочин слід
кваліфікувати за ч. 1 ст. 153 КК України, оскільки винний вважав, що
потерпіла повнолітня. Правильною є точка зору тих судів, які вважають
скаргу потерпілої в даному випадку непотрібною, бо вона є
неповнолітньою, а зміна кваліфікації вчиненого не означає усунення
підстав для порушення справи органами досудового слідства з власної
ініціативи [2].

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від
27.03.1992 р., (далі – постанова) “Про судову практику в справах про
зґвалтування та інші статеві злочини” зґвалтування, поєднане з
насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом або
замах на нього, які супроводжувались заподіянням потерпілій особі тяжких
тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації лише за стст. 152, 153 КК
України, оскільки застосування насильства та заподіяння шкоди здоров’ю
охоплюються диспозицією закону про відповідальність за ці злочини.
Пленум Верховного Суду України у п. 12 постанови роз’яснив, що в разі
вчинення кількох злочинів, кожне з яких містить ознаки ч. 1 ст. 153 КК
України, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів
[3].

Зґвалтування потерпілої особи без обтяжуючих ознак цього злочину, а
потім повторне зґвалтування за наявністю ознак ч. 3 чи ч. 4 ст. 152 КК
України, повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.
1 ст. 152 КК України та відповідно ч. 3 чи ч. 4 цієї статті. В таких
випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 цієї статті не потрібна [4].

Київський апеляційний суд засудив Щ. за ст. 15, ч. 2 ст. 152 та ч. 1 ст.
153 КК України за намагання зґвалтувати потерпілу, але він не зробив
цього з не залежних від нього причин, задовольнив статеву пристрасть
неприродним способом. Проте задоволення статевої пристрасті неприродним
способом після зґвалтування (а отже, і замаху на нього) слід
кваліфікувати за сукупністю злочинів [1].

На практиці помилково кваліфікується як повторне неодноразове
насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом однієї
й тієї ж потерпілої в один і той же час фактично без розриву злочинних
дій. Проте такі дії є одним продовжуваним злочином і саме так їх
належить кваліфікувати [2].

У п. 10 постанови роз’яснено, що кваліфікація зґвалтування чи
насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом,
вчиненого групою осіб, може мати місце в разі узгодженості дій його
учасників, і коли хоча б один з них вчинив насильницький статевий акт
[3]. Попередня ж змова співучасників зґвалтування не обов’язкова [2].

І все ж деякі суди допускають при кваліфікації таких дій істотні
помилки. Так, апеляційний суд Херсонської області обґрунтував засудження
Л. і С., які з метою зґвалтування потерпілої особи виламали двері і
вдершись до хати, по черзі зґвалтували потерпілу Н., за ч.3 ст. 152 КК
України тим, що кожен вчинив статевий акт самостійно і вони не
допомагали один одному при зґвалтуванні. Між тим, у справі встановлено,
що вони діяли узгоджено не тільки з метою проникнути до хати, а й для
вчинення зґвалтування потерпілої особи [1].

Хоча аналізований злочин вважається закінченим з моменту початку
вчинення статевого акту, в ряді випадків такі злочини кваліфікуються
судами як замах на зґвалтування, а як закінчений злочин нерідко
розцінюються дії, які є лише замахом на його вчинення [2].

Так, за свідченнями засудженого П., та потерпілої особи, насильницький
статевий акт було розпочато. Але Запорізький апеляційний суд
кваліфікував дії П. як замах на зґвалтування [1].

?????¤?¤?$????их про початок статевого акту в матеріалах справи не було
[1].

У п. 15 постанови роз’яснено, що вбивство, вчинене в процесі
зґвалтування або зразу після нього, слід кваліфікувати, крім ст. 115 КК
України, і за ч. 4 ст. 152 КК України як зґвалтування, що спричинило
особливо тяжкі наслідки [3].

Як свідчить вивчення справ, суди в основному правильно призначають
покарання винним у зґвалтуванні і насильницькому задоволенні статевої
пристрасті неприродним способом з урахуванням даних про особу та інших
обставин, які повинні братися до уваги, але деякі суди ще допускають
помилки. Так, вироком Запорізького апеляційного суду Ч., К. та Г.,
засуджено за ч. 3 ст. 152 КК України до п’яти років позбавлення волі,
незважаючи на те, що вони виконували неоднакові дії при вчиненні
злочинів, а отже, ступінь їх вини неоднаковий [1].

Це свідчить про те, що в деяких справах обвинувальні висновки й інші
процесуальні документи, складені органами слідства, містять зайву
деталізацію обставин вчинення злочинів.

Мають місце і випадки недооцінки тих обставин, що справи про ці злочини
торкаються інтимних почуттів громадян. Так, Бузький райсуд Львівської
області, повертаючи на додаткове розслідування справу за обвинуваченням
К. за ч. 1 ст. 153 КК України, зобов’язав органи досудового слідства
провести відтворення обстановки та обставин події, хоча це неминуче
образило б потерпілу, принизило б її гідність [1].

Усунення зазначених недоліків органами досудового слідства та судами
значною мірою сприятиме підвищенню ефективності боротьби з цими тяжкими
та ганебними злочинами.

З початку застосування викладених вище положень кримінального закону
виникли питання, пов’язані й з застосуванням процесуального
законодавства, тому зупинимося на питаннях, пов’язаних зі справами про
зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним
способом, щодо неповнолітніх і малолітніх, а також – вчинених групою
осіб за підсудністю.

Такі справи у відповідності до ст. 40 КПК України апеляційні суди мають
повноваження прийняти до свого провадження і розглянути, власне кажучи,
за першою інстанцією. Разом з тим, суддя чи суд у розпорядному засіданні
у відповідності до ст. 41 КПК України має право винести відповідну
постанову про направлення справи для розгляду за підсудністю [5].
Необхідно мати на увазі, що обласний і відповідний йому суд у
розпорядницькому засіданні не повинні вирішувати ніяких інших питань,
крім питання про підсудність [6].

Виникає запитання, який суд апеляційний чи районний – повинен розглядати
справу щодо особи, яка вчинила злочин згідно зі ст.ст. 152, 153 КК
України? Зважаючи на особливий характер, малочисельність справ про
злочини щодо малолітніх їх варто розглядати у першій інстанції в
апеляційних судах [6].

Наступну групу питань відносимо до кваліфікації дій осіб, які вчинили
вказані злочини щодо неповнолітньої особи, або брали участь у такому
злочині, вчиненому групою осіб, до вступу в дію нового КК України. Варто
звернутися до положень ст. 4 КК України про чинність закону про
кримінальну відповідальність у часі. Згідно з ч. 2 цієї статті
злочинність і караність діяння визначаються законом, який був чинний під
час вчинення діяння, а згідно з ч. 1 ст. 5 КК України передбачено, що
закон, який усуває караність діяння чи пом’якшує покарання, має зворотну
силу, тобто поширюється також на діяння, вчинені до його прийняття [4].

Положення цієї статті майже повністю відтворює сформульоване у ст. 58
Конституції України визначення, відповідно до якого, закони та інші
нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків,
коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи [7].

Принцип ретроактивності є абсолютно правовим і традиційним в
міжнародному праві, якщо після вчинення злочину законом встановлюється
більш м’яке покарання, дія цього закону поширюється на цю особу. Санкція
ч. 3 ст. 152 КК України передбачає позбавлення волі на термін від 7 до
12 років, а за раніше діючим законом мінімальний термін позбавлення волі
сягав 5 років. Ті ж умови стосуються кваліфікації злочину згідно з ч. 2
ст. 153 КК України, де верхня межа покарання за цей злочин зменшена з 10
до 7 років позбавлення волі [4].

 

Список використаних джерел

1. Практика судів України у кримінальних справах // Бюл. законодавства і
юрид. практики України: Юрінком. – 1996. – № 3.

2. Цвіліховський Л. Деякі питання застосування законодавства про
відповідальність про зґвалтування // Радянське право. – 1987. – № 2.

3. Збірник постанов пленуму Верховного суду України (1963–1997) //
Сімферополь: Таврія. – 1998.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5
квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Канон. –
2001. – 1104 с.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Офіц. видання Мінюсту
України. – 1993. – 443 с.

6. Шубин В. Дифференциация ответственности за изнасилование при
отягчающих обстоятельствах // Советская юст. – 1980. – № 16.

7. Конституція України: Прийнята ВР України 28 червня 1996р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Ю.І. Шевчук. Практика призначення покарання за зґвалтування та
насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом,
поєднане з вбивством. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією
(теорія і практика)” 14’2006.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *