Порядок формування суду присяжних в Україні за судовою реформою 1864 року (реферат)

Реферат на тему:

Порядок формування суду присяжних в Україні за судовою реформою 1864
року

Здійснення судово-правової реформи в Україні потребує детального
аналізу можливих наслідків від практичної реалізації окремих її заходів,
зокрема впровадження в судову діяльність суду присяжних. Історичний
досвід функціонування такого суду має Україна в результаті судової
реформи 1864 р. Однак він ще детально не вивчений. Висвітлення історії
суду присяжних в Україні сприятиме, на наш погляд, більш повному
розкриттю причинно-наслідкових зв’язків, що притаманні цій системі
судочинства, врахування їх у процесі реформування судових органів.

Формування суду присяжних – один з головних етапів функціонування цієї
системи. За судовою реформою 1864 року, суд присяжних формувався за
Судовими статутами. У першій редакції Статутів про присяжних засідателів
(1864) налічувалось двадцять дев’ять статей [1]. У другій редакції
(1887 р.) їх було двадцять чотири [2].

Статути регламентували такі головні питання процесу формування суду
присяжних: 1) вимоги до кандидатів у присяжні засідателі; 2)
періодичність та терміни формування суду присяжних; 3) порядок
формування загальних списків присяжних засідателів; 4) порядок
формування чергових списків; 5) порядок формування резервних списків; 6)
державний контроль за правилами формування списків; 7) громадський
контроль за правилами формування списків; 8) склад та діяльність комісій
з формування суду присяжних; 9) участь присяжних в окружних судах.
Розподіл статей Статутів редакцій 1864 та 1887 рр. стосовно названих
питань формування суду присяжних наведено в таблиці. Аналізуючи
кількість та зміст статей, які регламентували окремі питання процесу
формування суду присяжних, доходимо висновку, що найбільша їх кількість
торкається саме вимог до кандидатів та порядку формування загальних
списків.

Таблиця.

Розподіл статей Статутів про присяжних засідателів

за окремими регламентованими питаннями

№п/п Назва питань, що регламентувалися Статутами Номери статей за
редакцією Статутів 1864 р. Номери статей за редакцією Статутів 1887 р.
Примітки

Вимоги до кандидатів у присяжні засідателі 81, 82, 84, 85, 86, 87, 88
81, 82, 84, 85, 87, 88 86-скасовано

Періодичність, та терміни формування суду присяжних 91, 94, 95 91,106

Порядок формування загальних списків 83, 89, 90, 93, 94, 95, 96 83, 89,
90, 91, 97’ 94, 95, 96-скасовано

Порядок формування чергових списків 83, 98, 100 83,98,100

Порядок формування резервних списків 101, 102 101, 102

Державний контроль за правилами формування списків 94, 96 91, 99

Громадський контроль за правилами формування списків 91, 92 93, 106
92-скасовано

Склад та діяльність комісій з формування суду присяжних 89, 97, 99, 107
97, 97’, 99, 106

Участь присяжних в окружних судах 104, 105, 108, 109 104, 105, 107, 108,
109

Присяжними засідателями могли бути місцеві жителі всіх соціальних
станів, які мали російське підданство, віком не менш як двадцять п’ять і
не старше ніж сімдесят років та проживали не менш як два роки у тому
повіті, де відбувалися вибори в присяжні засідателі (ст. 81). Чітко було
регламентовано, які особи не могли бути присяжними засідателями, а саме:
ті що перебували під слідством або судом за злочини чи проступки, а
також ті, що за судовими вироками за протизаконні дії були ув’язнені або
ще більш суворо покарані; звільнені за рішенням суду зі служби або
духовного відомства, або ж із середовища товариств і дворянських зібрань
за вироками відповідних станів, до яких вони належали; оголошені
неплатоспроможними боржниками; ті що перебувають під опікою за
марнотратство; сліпі; глухі, німі та несповна розуму; домашня прислуга;
особи до краю збіднілі. Крім того, до претендента також висувалися
вимоги знання російської мови (ст. 82) (Статутами редакцій 1864 року
вимагалося лише знання російської мови, а Статутами редакцій 1887 року –
ще й вміння читати російською).

Для виборів присяжних засідателів складали три види списків – загальні,
чергові та резервні (ст. 83). Загальні списки формувалися на підставі
регламентування соціальних та майнових вимог до присяжних засідателів
(ст. 84). За Статутами 1864 року, чітко вказувався соціальний стан тих,
кого вносили до загальних списків – почесні мирові судді, всі державні
службовці цивільних установ, що обіймали посади не нижче п’ятого класу,
службовці місцевої служби з виборів дворянських і міських громад (крім
міських голів), сільська старшина, а також усі інші громадяни, що
володіли визначеним майновим цензом. За Статутами редакції 1887 року,
цією ж статтею в основу внесення до списків було покладено майновий
ценз, а також регламентувалася (як і за Статутами 1864 року)
необхідність внесення до загальних списків сільської старшини (ст. 84).

Окремою статтею (ст. 85) були перелічені професії, представники яких не
могли стати присяжними засідателями. До таких осіб належали: священики
та монахи; військові, що перебували на дійсній військовій службі;
цивільні чиновники, що працювали при військових закладах; вчителі
народних шкіл. Статутами редакції 1887 року цей перелік був уточнений.
Зокрема, вказувалось, що до списку також не мали права вносити: осіб
державної служби, що обіймали посади перших чотирьох класів; членів
судових місць, крім почесних мирових суддів, і штатних чинів канцелярій
цих місць, а також судових приставів та нотаріусів; осіб прокурорського
нагляду та штатних чинів при їхніх канцеляріях; віце-губернаторів;
казначеїв, касирів державних банків та їхніх помічників; наглядачів
будівель урядових установ; лісників державних лісів; чини акцизного
відомства; повітових поштмейстерів, начальників залізничних і
телеграфних станцій, які не мали помічників; чиновників поліції,
військових, різного роду цивільних чиновників, що перебували при
військових установах; учителів церковно-приходських шкіл і початкових
міських училищ; членів карантинних закладів (ст. 85).

Регламентувався також, виходячи з майнового становища, порядок внесення
до загальних списків окремих членів сімей (ст. 87, 88).

Загальні списки формувалися окремо для кожного повіту. За Статутами 1864
року, щороку до 1 вересня із загальних списків вилучали померлих, а
також тих, що втратили право бути присяжними засідателями, та
заповнювали особами, які набули це право в поточному році. Після
укладення загальних списків до їхнього розгляду допускали всіх бажаючих
(ст. 91). Упродовж місяця, з моменту допущення до розгляду загальних
списків, кожен мав право заявляти та обов’язково аргументувати своє
заперечення щодо невнесення будь кого до списків. На підставі цих заяв
списки корегувалися (ст. 93).

Важливим чинником у процесі формування загальних списків присяжних
засідателів був державний контроль за правильністю їхнього складання. За
Статутами 1864 року, загальні списки до 1 жовтня подавалися губернатору,
котрий перевіряв дотримання законних вимог під час їх складання,
вирішував правомірність відхилення укладачами списків, заяв громадян
щодо вилучення із списків осіб, занесених з порушенням закону. Водночас
губернатор обов’язково вказував стосовно кожної вилученої ним із списку
особи причини її вилучення. До 1 листопада губернатор був зобов’язаний
завершити розгляд списків, після чого вони публікувалися в місцевих
відомостях (ст. 94).

hAE

hAE

hAE

hAE

ytAE

gdAE

gdAE

Cy7J

gdAE

Cy7J

Cy7J

ytAE

gdAE

Cy7J

gdAE

Cy7J

gdAE

Cy7J

Cy7J

ytAE

3 Незгідні з рішенням губернатора особи, впродовж місяця після
опублікування списків мали право звертатися із скаргами і поясненнями до
першого департаменту урядового сенату, де остаточно вирішувалися спірні
питання (ст. 95).

За Статутами редакції 1887 року, порядок формування загальних списків
було змінено. Зміни стосувалися регламентування структури списків, які
мали складатися в алфавітному порядку, із зазначенням прізвища, імені,
по батькові, звання, віри, освіти та місця проживання внесених до них
осіб, а також вказувався порядок опублікування списків у місцевих
відомостях. Правильність формування списків перевіряв голова місцевої
комісії, і за його розпорядженням вони публікувалися. У Київській,
Волинській і Подільській губерніях голова повітової комісії був
зобов’язаний до 1 серпня подати списки на перегляд губернатору, який мав
право вилучити з них осіб, котрі, на його думку, були нездатними
виконувати функції присяжних засідателів. Перегляд списків губернатором
мав бути завершений до 1 вересня, після чого до 1 жовтня списки мали
бути опублікованими в місцевих відомствах. Кожен громадянин мав право
заявляти комісії, яка формувала списки, про неправильні внесення або
невнесення будь-кого у ці списки з обов’язковим поданням відповідного
обгрунтування, що становило основу громадського контролю за правильністю
формування списків. Обгрунтовані заяви комісія враховувала під час
формування чергових списків, які складалися на підставі загальних
списків.

До чергових списків вносили тільки тих осіб, які у поточному році
повинні були залучатися до участі у судових засіданнях. Кількість осіб
чергових списків регламентувалася щодо повітів з кількістю населення
більше та менше як 100 тис. (за Статутами 1864 року). Для повітів з
кількістю населення понад 100 тис. – мало обиратися 400 осіб, а для
повітів з населенням менше як 100 тис. –200 осіб (ст. 100). За Статутами
редакції 1887 року, для кожного окремого повіту кількість осіб, яких
вносили до чергових списків, визначалася за критерієм планової кількості
періодів засідань окружного суду у поточному році за участю присяжних
засідателів. Якщо у поточному році в повіті планувалося не більше як
чотири періоди засідань окружного суду за участю присяжних засідателів,
то до чергових списків вносили по 60 осіб на кожний такий період. Якщо ж
у поточному році планувалося понад чотири періоди засідань, то на перші
чотири періоди вносили до списків по 60 осіб і на наступні періоди – по
40 (ст. 100).

Обирали та формували чергові списки з осіб, внесених до загальних
списків. За Статутами редакції 1864 року, скарги на рішення комісії з
цього приводу не розглядалися (ст. 99).

Водночас з формуванням чергових списків присяжних засідателів створювали
ще й списки резервних засідателів. До цих списків вносили осіб, що
проживали в тих містах, де в певні терміни відбувалися засідання судів
за участю присяжних засідателів. До списків резервних засідателів для
міст України вносили по 60 осіб (за Статутами 1864 р.). За Статутами
редакції 1887 року, до таких списків вносили по 6 осіб на кожний
майбутній період засідань окружного суду за участю присяжних засідателів
(ст. 101).

Списки присяжних засідателів формували за Статутами 1864 року тимчасові
комісії. Ці комісії створювали із осіб, які призначалися щорічними
повітовими земськими зборами, а в містах – щорічними спільними
засіданнями загальних міських дум і місцевих повітових земських зборів
(ст. 89). Для складання чергових списків комісія збиралася під
головуванням повітових предводителів дворянства і за участю одного із
мирових суддів повітового міста (ст. 97). Окрім формування списків
присяжних засідателів, тимчасова комісія розподіляла занесених до
чергових і резервних списків осіб рівномірно по кварталах року. У перших
числах грудня, за розпорядженням комісії чергові і резервні списки
присяжних засідателів публікували у місцевих відомствах, а також через
місцеву поліцію вибрані особи повідомлялись, в які місяці вони мають
бути готові з’явитися для виконання функцій присяжних засідателів у
суді. Комісія також була зобов’язана подати голові місцевого окружного
суду списки присяжних засідателів із зазначенням кварталу їхньої участі
в суді. (ст. 107).

За Статутами редакції 1887 року, списки присяжних засідателів
формувалися також комісією, яка вже не називалася тимчасовою. Склад
комісії для формування чергових списків був чітко регламентований
(ст. 97). Головою так само мав бути повітовий предводитель дворянства.
Для отримання потрібних відомостей голова комісії міг запросити на
засідання місцевих судових слідчих і податкових інспекторів, які мали
право брати участь в обговореннях та постановах комісії так само як і
постійні її члени. Після складання чергових і резервних списків, комісія
також розподіляла внесених до них осіб відповідно до періодів майбутніх
засідань окружного суду за участю присяжних засідателів у поточному
році. Отже, для кожного присяжного засідателя було визначено місяць,
коли він повинен бути готовим з’явитися на засідання суду. У випадку,
якщо в одному місяці мало відбутися два і більше періодів засідань суду,
то склад присяжних засідателів призначався незмінним (ст. 107).

Щодо участі присяжних засідателів у засіданнях окружного суду, то, за
Статутами, ніхто не міг залучатися до виконання обов’язків присяжного
засідателя більше як один раз на рік. Якщо ж таке траплялося, то ці
особи мали право відмовитися від виконання обов’язків присяжного
засідателя у наступному році (ст. 104).

За Статутами редакції 1864 року, передбачалося, що скарги стосовно
порушень правил участі присяжних засідателів у засіданнях окружних судів
мали подаватися першому департаменту урядового сенату (ст. 106). За
Статутами редакції 1887 року, скарги осіб, занесених до чергових або
резервних списків, треба було подавати місцевому окружному суду в
двотижневий термін з моменту отримання повідомлень про занесення їх до
списків (ст. 106).

Крім того, Статутами передбачалася можливість перенесення участі
присяжного засідателя з одного періоду на інший. Це вже виконував голова
окружного суду (ст. 108).

Порядок залучення присяжних засідателів до участі в розгляді
кримінальних справ регламентувався Статутами кримінального судочинства.

Отже, виділення питань, що регламентували формування суду присяжних за
Статутами редакцій 1864 та 1887 років, дало змогу аналізувати зміст
окремих статей Статутів стосовно цих питань. Суд присяжних в Україні
формувався на підставі чітко сформульованих статей. Однак ці статті не
були достатньо структурованими відносно окремих питань, що
регламентувалися Статутами. Нерідко окремими статтями одночасно
регламентувалися різні за своєю сутністю питання. Процедура формування
списків присяжних для того періоду розвитку суспільства була достатньо
складною. Вона характеризувалася широкою гласністю, громадським та
державним контролем. Статутами недостатньо, на наш погляд, була
визначена процедура формування чергових та резервних списків.

Література

Свод судебных уставов, утвержденных 20 ноября 1864г. – М.:
Университетская типография (Катков и Ко), 1865.

Свод законов Российской империи. – Изд. 1892 года с продолж. 1893 года,
– Спб.,1893. – Т.16. – Ч. 1. Судебные уставы Александра ІІ.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *