Поняття та сутність права (курсова)

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

на тему:

«Поняття та сутність права.»

Виконав:

курсант 103-го взводу

IV — факультету НАВСУ

рядовий міліції

Костенко С. О.

Науковий керівник:

викладач кафедри теорії

держави та права

кандидат юридичних наук

доцент Карпов О. М.

Зміст.

TOC \o «1-3» Вступ. PAGEREF _Toc473634397 \h 3

Основні ознаки права. PAGEREF _Toc473634398 \h 3

Принципи права. PAGEREF _Toc473634399 \h 6

Функції права. PAGEREF _Toc473634400 \h 9

Право і суспільство. PAGEREF _Toc473634401 \h 10

Право і матеріально-суспільні відносини. PAGEREF _Toc473634402 \h 11

Висновок. PAGEREF _Toc473634403 \h 14

Право і демократія. PAGEREF _Toc473634404 \h 14

Використана література: PAGEREF _Toc473634405 \h 16

Вступ.

Основні ознаки права.

Право завжди пов’язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і
основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби —
джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує
загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей,
установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний
обов’язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове
регулювання — це проголошення державою вимог до людини в формі правових
приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових
обов’язків) — з другого.

Право — це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність
правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною
владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості
громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і
власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого
правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може
існувати без права.

Право, на відміну від інших соціальних норм — норм моралі, норм
громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої
особливості.

Держава встановлює чи санкціонує право, яке виражає загальнолюдські
інтереси, потреби, певні соціальні стремління і бажання більшості
населення, закріплює права та свободи громадян. Особливістю права є те,
що воно не лише виражає та закріплює, а й охороняє та захищає
загальнолюдські цінності (це не стосується держав, де панує
диктаторський, тоталітарний режим, як це було при комуністичному режимі
в СРСР).

Виконання проголошеного державною владою права забезпечується силою
державного примусу, який існує незалежно від того, виконуються
установлені правом правила суспільної поведінки добровільно чи
примусово. Поза правом, виконанням його приписів у державі не може
залишатися ніхто. Приписи права є обов’язковими для всіх людей, що
проживають на території держави. Для забезпечення цього й необхідна сила
державного примусу, що входить до складу правової норми вже від моменту
її проголошення, а проявляє себе тоді, коли правова норма порушена.

Для права, на відміну від інших соціальних норм, характерні чіткість
визначення прав і обов’язків, їх належне розмежування. Моральні норми,
наприклад, не завжди відрізняють права від обов’язків. Наприклад,
моральний принцип «допоможи ближньому» може бути як правом особи, що
діятиме на свій власний розсуд, так і в деяких випадках, зокрема, для
лікаря, її обов’язком.

Право об’єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються
однаковим вимогам права, між ними встановлюються відповідні правові
відносини.

Право не має регулятивного впливу ні на мрії, ні на помисли, ні на
почуття, ні на ставлення до релігії, а тільки на суспільну поведінку
людей, на вчинки — активні чи пасивні. Суспільні відносини — це
відносини людини з іншими людьми, з різноманітними суспільними
об’єднаннями людей, державними установами, службовими особами держави
тощо. До суспільних відносин, що регулюються правом, належать також і
відносини, що складаються в сім’ї, в колективі за місцем праці, в інших
постійних чи тимчасових об’єднаннях людей.

Коли мова йде про право, то мається на увазі єдина система правових
норм. В такій системній єдності правові норми діють у взаємозв’язку,
взаємно доповнюючи одна одну своїми приписами правил поведінки. Отже,
право є система норм, в цьому його особливість.

Право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов’язків, зміст яких
є формально визначеним, тобто вираженим у відповідній правовій формі
(правовому акті), властивій Для певної державної влади. Формальна або
юридична визначеність правил поведінки полягає ще й в тому, що вони
прийняті державою відповідно до існуючих правил, опубліковані, час їх
вступу в законну силу конкретно визначений, названа територія, на якій
вони будуть діяти, та коло осіб, на які розповсюджується їх дія.

Право завжди має визначену форму: закон, указ, декрет, постанова,
розпорядження тощо.

Право можливе лише як національна система норм, тому право може бути
німецьке, польське, французьке, українське тощо. Змішаних за
національною ознакою правових систем не існує. Кожна правова система
відображає історичні традиції та національні звички, психологічні
особливості нації, її потреби та інтереси, умови та можливості її життя.
Наприклад, українська національна правова система успадкувала традиції,
закладені в історичній правовій пам’ятці — «Руській правді», правовій
системі, що діяла в Київській Русі. В «Руській правді» і на сьогодні
зберігається важливий для нас правотворчий дух українського народу.

Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від інших соціальних
норм, треба звернути увагу на винятково важливе значення правових
обов’язків. У співвідношенні між правами та обов’язками (з прав та
обов’язків головно складається право) провідне місце посідають
обов’язки, оскільки від рівня виконання обов’язків залежить рівень прав.
Адже права однієї особи залежать від виконання обов’язків іншою особою.
Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою
свого обов’язку щодо організації освіти в країні: будівництва шкіл,
підготовки вчителів, забезпечення навчання в школах підручниками,
обладнанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не
виконає свого юридичного обов’язку перед народом, то право громадян на
освіту не буде ними реалізоване.

Особливості права полягають ще й в тому, що змінити його приписи або
відмінити їх дію може лише та державна влада, яка його встановила чи
санкціонувала, або вища в порядку підлеглості державна влада. Тому,
наприклад, правові акти, встановлені Президентом України, відмінити,
крім самого Президента, ніхто не може. Лише Конституційний суд може
зафіксувати (якщо це буде мати місце) невідповідність правового акта
Президента Конституції України. В такому разі акт втрачає свою
загальнообов’язкову силу.

Право у взаємодії з іншими соціальними нормами виконує своє завдання
щодо регулювання суспільних відносин. Важливе значення для права має
єдність і взаємодія з нормами моралі в галузі регулювання суспільних
відносин.

Особливою є роль права в правовій державі — роль пануючої над державою і
над суспільством системи правил поведінки. Його зверхність у правовій
державі є гарантом прав і свобод громадян, захисту їх власності.
Зверхність права забезпечується чітким розподілом влади в державі на
законодавчу, виконавчу та судову, а також незмінністю їх самостійності в
процесі функціонування, взаємодією між ними та взаємним контролем за
діяльністю у формах і методах, передбачених Конституцією.

Принципи права.

В теорії права існує два терміни «принципи права» і «правові принципи».
Вони відрізняються один від одного тим, що правові принципи виникають як
правило задовго до виникнення системи права і законодавства. Правові
принципи, які закріплені в системі права і законодавства, переходять в
принципи права.

Правові принципи — це головні ідеї, які виражають основні вимоги до
системи права тієї чи іншої держави. Правові принципи — це перш за все
категорії суспільної правосвідомості і вони далеко не завжди виражені в
системі права і в правових нормах. Іноді правові принципи називають
головні засади, основи, начала, на підставі яких будується система
права. По суті без них неможливо свідомо створити нову систему права.
Ігнорування їх в процесі правотворчості може привести до протиріч в
системі права, що буде негативно впливати на реалізацію права.

Правових принципів і принципів права надзвичайно багато. Найбільш повну
класифікацію принципів права дав Л.С. Явіч. Існує ціла ієрархія
принципів права, в якій існує певна система і субординація. Правові
принципи і принципи права постійно знаходяться в діалектичному розвитку
і формуванні. Наприклад, принципи правової держави виникли задовго до
побудови правової держави і лише в процесі створення нового
законодавства в Україні знайшли своє відображення.

Всі принципи права можна поділити на загальносоціальні і
спеціально-юридичні. До перших відносяться: економічні, політичні,
соціальні, ідеологічні, етичні або моральні. Існують основні принципи
права, які мають загальний характер і конкретизуються в принципах кожної
галузі права і законодавства. Крім того, спеціально-юридичні принципи
поділяються на галузеві і міжгалузеві. Окремо виділяють принципи
правотворчі, правосуддя, правосвідомості, які тісно пов’язані із
основними принципами права і підлягають самостійному аналізу.

Нині ми відмовляємося від загальносоціальних принципів, характерних для
авторитарної системи держави і права: від класового підходу до права,
від пріоритету і верховенства Держави над особою, від верховенства
класових цінностей над загальнолюдськими, від верховенства держави над
громадянським суспільством. І навпаки, переходимо до нових принципів:
пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, верховенства
громадянського суспільства над державою, верховенства правових законів
над політичною і фізичною силою держави, різноманітність і
рівноправність різних форм власності; свободи підприємницької
діяльності, пріоритету прав і свобод людини над правами держави, а ще
точніше паритету прав і обов’язків держави і особи. Загальна теорія
права вивчає основні (головні) принципи права. До них можна віднести:

1) повновладдя народу;

2) принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

3) відповідальність держави перед людиною і суспільством. і навпаки,
людини перед державою;

4) верховенство права і Конституції над всіма законами і підзаконними
нормативними актами;

5) принцип законності;

6) принцип демократизму;

7) принцип справедливості;

8) принцип гуманізму;

9) громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що не
заборонено законом», а держава за принципом: «дозволено лише те, що
визначене законом».

Серед основних принципів права виділяють правові презумпції і аксіоми.
Правові аксіоми — це такі ідеї, положення, які сприймаються без
доведення. Правові презумпції — це такі ідеї, які припускають їх
істинність без доведення, іншими словами — це припущення. Аксіоми і
презумпції дуже важко відрізнити. Серед них можна виділити такі:

— право існує в трьох формах: нормативні акти, правовідносини і
правосвідомість;

— всяка діяльність, яка не заборонена законом, дозволена;

— закон зворотної сили не має, якщо інше не встановлено законом;

— закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність,
зворотної сили не має;

— незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності;

— презумпція невинності: ніхто не може бути визнаним винним в здійсненні
злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності інакше, як
за вироком суду;

— ніхто не зобов’язаний сам себе звинувачувати;

— тягар, обов’язок доведення по кримінальних справах лежить на державі,
а по цивільних справах — на позивачеві;

— ніхто не може бути суддею в своїй справі;

— не може бути два покарання за одне й те ж правопорушення;

— закон хоч і суворий, але закон;

— немає прав без обов’язків, як і обов’язків без прав;

— як ми відносимося до природи, так і вона до нас;

— хай буде вислухана й інша сторона при здійсненні правосуддя.

Знання основних і галузевих принципів права, аксіом і презумпцій
дозволяє юристам і всім громадянам краще орієнтуватись в діючому
законодавстві і вирішувати справи, особливо коли потрібно застосовувати
аналогію права.

Функції права.

Суть права конкретизується і проявляється через його Функції, функції
права — це основні напрямки його впливу на людину і суспільство. Через
функції права можна визначити, яку роль відіграє право в суспільстві, як
держава використовує своє законодавство, з якою метою. Всі функції права
можна поділити на загальносоціальні і спеціально-юридичні.

Залежно від сфери впливу на суспільні відносини, завдання і цілі права
можна виділити такі функції: економічна, політична, соціальна,
екологічна, ідеологічна, гуманістична, організаторська, управлінська,
орієнтаційна та інші.

До спеціально-юридичних функцій відносяться: регулююча (статична і
динамічна), охоронна. Регулююча функція права має своїм завданням
регулювати суспільні відносини. Наприклад, норми трудового права
регулюють питання укладання, розірвання трудового договору, переведення
на іншу роботу, час роботи і час відпочинку, дисципліну тощо.

Регулююча функція поділяється на статичну і динамічну. При допомозі
статичної функції держава закріплює ті чи інші суспільні відносини.
Наприклад, Конституція України закріплює основи державного і суспільного
ладу, систему державних органів тощо. Динамічна функція, регулюючи
суспільні відносини, разом із тим стимулює розвиток тих чи інших
відносин. Наприклад, норми цивільного права не тільки закріплюють форми
власності, але і стимулюють розвиток економічних відносин. Охоронна
функція права зводиться до того, що при допомозі права держава охороняє
всі соціальні цінності суспільства.

Право і суспільство.

Право відіграє дуже важливу роль в суспільному житті для особи, держави
і суспільства. Якби не існувало права, то в суспільстві була б анархія,
безладдя, або стосунки між людьми вирішувались би з позиції сили. Мораль
і інші соціальні норми поки не можуть замінити нормативно-правові акти,
які видаються державою.

При допомозі права держава і суспільство юридичне закріплюють рівність і
рівноправ’я громадян. Право регламентує свободу діяльності і поведінки
особи й інших суб’єктів суспільних відносин. Право регламентує всю
систему юридичних прав, свобод і обов’язків особи, які можна
класифікувати на 5 груп: фізичні (життєві), особистісні, культурні
(гуманітарні), економічні і політичні. При допомозі права
регламентується організація і діяльність суб’єктів економічних відносин
— підприємств, кооперативів, фермерських господарств тощо. Воно
регламентує також організацію і функціонування політичних партій,
громадських організацій, трудових колективів і т.п.

Право в формі правових звичаїв як природне право з’явилось задовго до
виникнення держави. Разом із тим, право як юридичне явище виникає
одночасно із державою на відміну від природного права. З моменту
виникнення держава почала пристосовувати правові звичаї до нових
економічних і політичних відносин і видавати законодавчі акти для
регулювання нових суспільних відносин.

В своєму походженні, стабільності, недоторканості, в розвитку,
удосконаленні, зміні, авторитетності і престижі право залежить від
держави, оскільки державна влада є основним творцем права.

Держава також залежить від права: у своїй організації, побудові,
структурі, вдосконаленні і розвитку. Держава виконує свої завдання і
функції, опираючись на систему права і законодавства, так як закони
регламентують діяльність держави, її органів і посадових осіб. Держава
безпосередньо зв’язана з правом і залежить від нього, і навпаки, система
права і законодавства залежить від держави. Цей зв’язок проявляється в
правотворчій, правоохоронній і правореалізаційній функціях.

Право і матеріально-суспільні відносини.

Право надзвичайно тісно пов’язано з економікою. З однієї сторони
економічні (виборчі) відносини визначають систему права і законодавства,
з іншої сторони система права і законодавства визначає економічні
відносини. При переході до ринкової економіки необхідна нова система
права і законодавства. Економіка обумовлює право опосередковано через
потреби і інтереси особи, соціальних груп, класів. Право визначає
систему економічних відносин тоді, коли відбувається перехід від однієї
економічної системи до іншої, як це відбувається в багатьох республіках
колишнього Радянського Союзу. Крім того, право може стимулювати,
гальмувати економічний розвиток, а також нейтрально відноситись до
розвитку економічних відносин.

Поділ права на об’єктивне і суб’єктивне має не лише теоретичне, а й
важливе практичне значення. Воно проявляється в виникненні та реалізації
правових відносин.

Правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані правом і
виражені у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права, якими можуть
бути як громадяни (фізичні особи), так і організації чи установи
(юридичні особи).

Правові відносини завжди виступають як відносини між конкретними людьми
і характеризуються суворою визначеністю взаємної поведінки його
учасників, тобто взаємних прав та обов’язків. Відповідним правам одного
суб’єкта правовідносин повинні строго відповідати обов’язки іншого
суб’єкта цих відносин.

Правовідносини завжди виникають на основі об’єктивного права між
суб’єктами права, тобто між фізичними чи юридичними особами, що
підлягають одній правовій системі, що діє в певній державі.

Правовідносини мають вольовий характер. Це ідеологічний вид відносин між
людьми. Правовідносини безпосередньо пов’язані з волею конкретної особи,
котра вступає в конкретне правове відношення з іншими суб’єктами або
групою людей.

Правовідносини складаються із: суб’єктів права, тобто учасників
правовідношення; об’єкта правовідношення, тобто конкретної речі чи
предмета або якогось блага, відносно якого суб’єкти вступають у правове
відношення між собою: прав та обов’язків; юридичних фактів. Суб’єктом
правовідносин може бути особа правоздатна, тобто носій прав і
обов’язків, та дієздатна, тобто здатна своїми діями здійснювати свої
права та обов’язки. Правоздатність і дієздатність учасників правових
відносин визначаються законом.

Юридичні факти — це передбачені законом обставини, з настанням яких
виникає, припиняється або змінюється правовідношення. Такі обставини
поділяються на дві групи: дії (обставини), що залежать від волі людини,
та події (обставини), що виникають незалежно від волі людини. Чинне в
державі право пов’язане із правосвідомістю. Норми права створюються
людьми, в них люди вкладають свої знання, розум і свідомість, тобто
уявлення про мету і завдання права, наслідки його регулятивної
діяльності та про способи і методи регулювання правом відносин між
людьми в суспільстві. Апелюють норми права теж до свідомості людей.
Отже, правосвідомість — свідомість у галузі права, обов’язковий елемент
його виникнення, розвитку і функціонування.

Правосвідомість можна визначити як сукупність правових поглядів, що
виражають відношення людей до чинного права, його мети, завдань,
способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норми та
уявлення про майбутню правову систему та окремі її норми.,

Правосвідомість впливає на процес державотворення, на реалізацію права
та виконання його приписів адресатами. Правосвідомість, що містить у
собі усвідомлення ролі і значення права в суспільстві, значною мірою
впливає на формування правової держави та створення цивілізованого
правопорядку в країні.

Право як система норм — неподільне. Є два самостійні терміни, які
вживаються на позначення права як системи: правова система і система
права. Перший з них — правова система — більш загальний і виражає
єдність всіх правових форм, охоплює всі правові норми, правові
відношення, правову діяльність по виданню нормативних актів та їх
застосуванню, судову практику, правомірну поведінку особи, а також
правосвідомість, правове почуття, правову культуру, правовий порядок
тощо. Отже, до правової системи входять суспільні явища, які
характеризуються правовими властивостями, мають правове походження та
значення. Виникають вони на основі права його мети і завдань, пов’язаних
з життям і розвитком права.

Ще римські юристи довели практичну доцільність поділу права на право
приватне і право публічне. Цей поділ існує і виконує свої регулятивні
функції у всіх цивілізованих країнах світу, до нього повернулися і ми.
Покликаний він до життя потребою правового регулювання процесу
приватизації, утвердження приватної власності в Україні.

Приватне право призначене регулювати сфери індивідуальної ініціативи
особи у всіх галузях суспільного життя. Держава, наприклад, зобов’язана
обмежувати свою діяльність, якщо це перешкоджає реалізації законних
приватних інтересів особи. На сторожі цього стоїть приватне право. До
приватного права входять норми цивільного права (вони є визначальними у
приватно-правовій галузі), сімейне право, торговельне, кооперативне
право тощо.

Публічне право має своїм призначенням регулювання владно-управлінських
відношень, що виходять від державних властей, та між ними. Публічне
право виражає інтереси всього суспільства у певних сферах прояву
державної влади. До публічного права належать державне, адміністративне,
кримінальне, фінансове право тощо.

Така система права, поділ його норм на приватне і публічне, забезпечує
зручність користування правом. Структурна уніфікація правових систем
різних країн сприяє налагодженню міждержавних зв’язків у юридичній
галузі щодо захисту прав, свобод, власності громадян.

Висновок.

Право і демократія.

Право надзвичайно тісно пов’язане з політикою. Право залежить від
політики класів, соціальних груп і їх політичних партій. В праві
виражається політика класів, партій і всього народу залежно від того,
кому належить державна влада. Право, закон — це концентрований вираз не
тільки економіки, але і політики держави і суспільства. Законодавство
офіційно закріплює цю політику. Політика оформляється в праві у вигляді
юридичних прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин. Політика, в
свою чергу, залежить від права, оскільки воно є засобом вираження,
декларування політики: здійснення реалізації політики; захисту,
гарантування політики; переконання, пропаганди на користь певної
політики.

Право будь-якої держави являє собою не просто сукупність правил
поведінки, але і певну систему норм, які зв’язані внутрішньою єдністю.
Ця внутрішня єдність обумовлена суттю права, його принципами, політичною
і економічною системами. В сучасній державі право повинно не тільки
відповідати загальному економічному стану, не тільки бути його
вираженням, але також бути внутрішньо погодженим вираженням, яке не
спростовувало б само себе в силу внутрішніх протиріч. Єдність права
обумовлена не тільки суттю, але змістом і функціями права, які
об’єктивно визначаються єдністю суспільних відносин, формами власності,
конкуренцією між індивідами і різними організаціями. Всі ці відносини
відображаються в системі права і обумовлені різними інтересами. В
будь-якому суспільстві існують загальнонаціональні (загальнонародні)
інтереси і приватні інтереси, з яких логічно витікає поділ права на
приватне і публічне.

Система права кожної країни відносно стабільна і динамічна, в залежності
від зміни суспільних відносин, з появою нових сфер людської діяльності,
яка потребує правового регулювання. В Україні нині здійснюється перехід
від однієї системи права до іншої, яка відповідає основним принципам
правової держави і громадянського суспільства. По суті відбувається
повне оновлення системи права і законодавства.

Використана література:

Котюк В. Теорія права. — К., 1996 р.

Правознавство. — Львів, 1994 р.

Сучасні проблеми держави і права. — К., 1998 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *