Метод цивільного права (реферат)

Метод цивільного права

Загальноприйнято, що метод правового регулювання — система специфічних
способів, засобів, прийомів через які право як регулятор суспільних
відносин впливає на його суб’єктів і заставляє їх учиняти юридично
значимі дії таким чином, що вони вписуються у диспозицію норм права є
зрозумілими і стикуються з іншими правовими інститутами. Ці засоби,
способи, методи та форми впливають на суб’єктів через норми права, де
встановлюється ідеальна і бажана модель правила поведінки учасників
конкретних правовідносин, що наділені певними суб’єктивними правами і
юридичними обв’язками.

Одна справа використовувати засоби впливу на суб’єктів у відносинах
публічного права де одна сторона наділена компетенцією і має переваги
перед іншою стороною і панує владно-розпорядча ідеологія, то інша справа
коли учасники приватних правовідносин є рівними. Тут метод
влади-підкорення не спрацьовує.

Цивільно-правовий метод – спосіб впливу на формування і розвиток
суспільних відносин заснований на постулаті, дозволене все те, що не
заборонене законом. Тож загальнодозвільний порядок визначення виду, міри
і засобів реалізації своєї юридично значимої поведінки у цивільному
праві заснований на засадах юридичної рівності, диспозитивності та
ініціативності. Учасники цих відносин наділяються певними правовими
якостями для правомочностей і можливістю самостійно обирати правові
засоби для задоволення своїх потреб і інтересів. Уже в ст. 1 ЦКУ
зазначено, що цивільні відносини визнаються такими постільки, поскільки
вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій
самостійності їх учасників.

Як стосовно предмета так і щодо методу регулювання цивільно-правових
відносин в літературі склалось ряд точок зору. Більшість цивілістів
виходить з того, що цивільному праву не властивий один і чітко
визначений метод. Навпроти інші виходять з запровадженого Й.О.
Покровським методу юридичного децентралізму і вважають, що цивільному
праву властива не множинність методів, а єдиний метод, що
характеризується рядом ознак В.Ф.Яковлєв, О.А. Пушкін, С.С.Алексеєв.
Навпроти М.Єгоров висловився за те, такий підхід відображає лише зміст
цивільно-правової форми, а характерним для цивільного права повинен бути
лише один метод – рівність сторін.

Не менш цікавим є дискусія стосовно метода правового регулювання
взагалі. Більшість виходять з того, що галузеву приналежність норм
визначає як предмет так і метод. Другі слушно звертаються до класичних
(незаіделогізованих) робіт і відзначають, що предмет правового
регулювання може бути тотожнім для багатьох галузей права. Так, майнові
відносини як прояв базисних безпосередньо або опосередковано регулюються
майже всіма галузями права. Так Б.Б. Черепахін відстоював думку, що лише
метод формування поведінки їх суб’єктів надає можливість визначити
галузеву приналежність в межах:

а) права взагалі (примус для публічного, диспозитивність – для
приватного);

б) супергалузі права. Так диспозитивність приватного права має свої
допоміжні засоби впливу на поведінку учасників правовідносин. Серед них
звертається увага на рівність сторін;

в) підгалузі права.

Заслуговує уваги пропозиція розглядати метод правового регулювання через
характер правового становища учасників регульованих відносин,
особливості виникнення правових відносин між ними, специфіку вирішення
конфліктів між учасниками правовідносин, особливості засобів примусу до
правопорушників.

Але рівність сторін у цивільних правовідносинах не що інше як певна
абстракція. Здебільшого у цивільних відносинах сторони мають не рівні
права і обов’язки, а взаємокореспондовані суб’єктивні права і юридичні
обов’язки. В іншому разі потреби і у рівних правах і обов’язках не
виникало. Єдине виключення з цього правила є відносини колективістського
характеру, спільна власність, корпоративні відносини, договір про
спільну діяльність. В них дійсно учасники таких правовідносин мають
рівні суб’єктивні права і юридичні обов’язки. У всіх інших випадках вони
є взаємокореспондованими: носій суб’єктивного права має вимогу до носія
юридичного обов’язку.

Можна погодитися і з тим, що рівність учасників цивільних правовідносин
полягає у визнанні рівних правових можливостей їх учасників у
забезпеченні своїх прав і законних інтересів. Але за таких обставин
можна говорити про вміле маніпулювання правовою матерією. Рівність і
дійсно рівність проявляється до моменту вступу у цивільні
правовідносини, як оціночна категорія для визначення можливої вигоди чи
втрат від вступу у відносини і виборі інструментарію забезпечення своїх
інтересів. Так при намірі придбати потриманий автомобіль крім звичайного
тягаря власності і пов’язаних з тим ризиків слід враховувати збільшення
витрат на його утримання, неотримання належного комфорту, можливість
бути обманутим в його якості (купити вміло відреставрований автомобіль,
що побував у агресивному середовищі (морській воді), помилитись у
дійсній вартості тощо. Цивільне право враховує ці особливості через
інститут позовної давності.

Імпонує підхід до визначення особливостей цивільно-правового методу
регулювання відносин через ознаки що впливають на:

характер правового становища учасників цивільних правовідносин;

особливості підстав виникнення правовідносин;

специфіку вирішення правових конфліктів;

особливість засобів примусу до правопорушників.

@цивільних правовідносин визначається характером цих відносин та їх
предметом. Домінування майнових відносин між рівними їх товарно-вартісні
засади зумовлюють майнову самостійність. Особиста свобода та майнова
самостійність є запорукою рівності при вступі у цивільні правовідносини.
Визнання необхідності безперешкодного здійснення природних і
суб’єктивних цивільних прав потребує адекватного правової охорони і
захисту прав і законних інтересів в разі їх порушення. Ст. 16 ЦКУ вказує
на способи захисту цивільних прав, які можуть застосовуватися залежно
від об’єктів і характеру порушення права. Цивільна відповідальність
здебільше має майновий характер і спрямована на компенсацію збитків чи
шкоди на основі принципу повного відшкодування. Навіть при захисті
немайнових прав застосовуються компенсаторні засади — через сплату
грошей для того щоб ними як би “загладити” моральну шкоду.

Як і предмет цивільно-правового метод слід поділити на дві групи:
легальні і доктринальні риси методу цивільного права. До перших згідно
ст.1 ЦКУ відноситься юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова
самостійність учасників цивільних правовідносин. У тому порядку ми й їх
розглянемо.

Юридична рівність проявляється в рівних підставах виникнення, зміни та
припинення правового зв’язку між учасниками незалежно від їх
матеріального й соціального становища, інших правових зв’язків,
можливостях захищати порушені суб’єктивні права і охоронювані законом
інтереси, підставах притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Крім цього у відносинах особистого немайнового характеру, рівносторонніх
відносинах корпоративного характеру, спільній власності там дійсно
проявляється рівність учасників цивільних правовідносин.

Вільне волевиявлення засноване на автономії волі і диспозитивності
проявляється у здатності самостійно та вільно формувати (моделювати)
свою волю і виражати волевиявлення. Ця воля відображає нормальні
розумові процеси, які можуть бути виражені у діях чи бездіяльності і
адекватно сприйматися іншими учасниками цивільних правовідносин. Так
звані девіантні акти поведінки не є нормальними.

Волевиявлення здебільшого детерміноване потребами учасника цивільних
правовідносин, стандартизованими юридичними фактами і формалізовані у
диспозиції норми права.

Примус до волевиявлення не допускається, за винятком передбачених
законом випадків.

Майнова самостійність зумовлена здебільше майновим характером більшості
цивільних правовідносин, компенсаторними засадами цивільно-правової
відповідальності. Майнова самостійність учасників цивільних
правовідносин є гарантом належного виконання їх обов’язків.

Доктринальними рисами цивільно-правового метода є:

взаємокореспондованість суб’єктивних прав і юридичних обов’язків
учасників правовідносин;

ініціативність більшості цивільно-правових зв’язків передбачає вміння
їх моделювати з користю для себе, обирати найбільш сприятливий момент їх
виникнення, засоби забезпечення, строк існування тощо;

судовий змагальний порядок захисту порушених прав проявляється в
матеріальному і процесуальному праві. Здебільше при порушенні
суб’єктивного права особа має право звернутися в суд, самостійно чи з
допомогою професіонала сформувати свої вимоги, задіяти механізми їх
забезпечення (вимагати накласти арешт на майно відповідача), пред’явити
необхідні докази правомірності своїх вимог;

компенсаторність цивільно-правових санкцій проявляється в тому, що
цивільно-правова відповідальність переслідує мету відновити майновий
стан потерпілої від правопорушення особи. У зв’язку з тим конфіскаційні
за своєю суттю санкції (одностороння реституція допущення реституції)
винесено за межі цивільного права.

Не застосовується у цивільному праві і кумулятивна відповідальність
(кратна щодо розміру завданого збитку).

Література:

Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права /Вісник Академії правових
наук.-№14.—С.50,

Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права / Вісник Академії
правових наук. -№16.-С.143,

Бірюков І. Предмет і метод приватного права //Право України. — 2002.
–№3. –С. 34-36,

Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963, .,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як
методологічна проблема вітчизняного правознавства /Вісник Академії
правових наук -№31,-С.77,

Свердлик Г.Д. Принципы советского гражданского права. Красноярск.1985,

Шишка Р.Б. Предмет цивільного права /Вісник університету внутрішніх
справ 6’1999, — С.22-27,

Див.: Покровський И.А. Основные проблемы гражданского права. М.:
Статут. 1998. -С.40

Див. більш детально Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн.
/О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери,
Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002, –С.20-21

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002, — С. 34

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *