Конституційний процес в Україні у 1990—1996 рр. (реферат)

Реферат на тему:

Конституційний процес в Україні у 1990—1996 рр.

Як вiдомо, пiсля прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 р.
Декларацiї про державний суверенiтет України та схвалення 24 серпня
1991 р. Акта проголошення незалежностi України наша держава стала
суверенною i незалежною. За роки, що минули пiсля цих вікопомних подій,
вона пройшла непростий шлях. Розбудовувати державу за складних
соцiально-економiчних умов при постiйнiй нестабiльностi
політико-економічної ситуації, значних протиріччях мiж законодавчою i
виконавчою владами, вiдсутностi нової Конституцiї та деяких iнших
негативних факторах — справа не з легких. I до цього часу
соцiально-економiчне i полiтичне становище у державному i суспiльному
життi України має неоднозначний, суперечливий характер. Проте, як би там
не було, Українська держава i суспiльство живуть за новою Конституцiєю,
яку було прийнято 28 червня 1996 р. Цей день назавжди став для сучасної
iсторiї нашого народу та українського державотворення видатною подiєю,
значущiсть якої з часом вiдчує кожний громадянин України. Адже тепер, за
новим Основним Законом, забезпечення прав i свобод людини та їх гарантiї
визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави.

Прийняття Конституцiї завершило тривалу велику роботу конституційної
комісії, народних депутатів України ІІ скликання, вчених, Верховної Ради
України, працiвникiв її апарату та iнших державних структур. Таким чином
завершився конституційний процес — система дій зазначених суб’єктів,
спрямованих на розробку проекту, його розгляд та прийняття Конституцій
України.

Зауважимо, що ця робота розпочалася вiдразу пiсля прийняття Декларацiї
про державний суверенiтет України. Отже, складний i довгий
конституцiйний процес має свою iсторiю i її теж, хоча б у загальних
рисах, необхiдно знати. Уже 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла
постанову «Про Комiсiю по розробцi нової Конституцiї Української РСР»,
за якою цiй Комiсiї було доручено створити робочi групи з пiдготовки
окремих роздiлiв проекту Конституцiї, залучивши до них провiдних учених
i фахiвцiв вiдповiдних галузей знань. Перед Президiєю Верховної Ради
було поставлено завдання внести на розгляд сесiї Верховної Ради в груднi
1990 р. Концепцiю нової Конституцiї.

1 листопада 1990 р. на першому засiданнi Комiсiї з розробки нової
Конституцiї, яке вiв Голова Верховної Ради Л.М. Кравчук, що потiм став
першим Президентом України, наголошувалось, що новий Основний Закон на
конституцiйному рiвнi закрiпить основнi положення Декларацiї про
державний суверенiтет України, стане надiйним фундаментом розбудови
суверенної, правової держави.

Для оперативного вирiшення питань, пов’язаних з розробкою нової
Конституцiї i пiдготовкою її загальної Концепцiї, на засiданнi було
створено i затверджено робочу групу. До її складу ввiйшли народнi
депутати України, провiднi вченi. Перед робочою групою було поставлено
завдання вiдобразити в Концепцiї нової Конституцiї вузловi питання щодо
майбутнього державного устрою республiки, її назви, полiтичної,
економiчної та виборчої систем, громадянства, системи прав, свобод та
обов’язкiв людини i громадянина, державної i нацiональної символiки,
територiального устрою тощо. Також було затверджено план роботи
Конституцiйної комiсiї, в якому визначено строки пiдготовки Концепцiї
нової Конституцiї та її розгляду комiсiєю, Президiєю Верховної Ради i
самою Верховною Радою на її сесії.

4 грудня 1990 р. вiдбулося чергове засiдання Конституцiйної комiсiї
Верховної Ради, на якому розглядався проект Концепцiї нової Конституцiї
України, розроблений робочою групою зазначеної Комiсiї. Вiдповiдно до
Концепцiї Конституцiя мала ґрунтуватися на Декларацiї про державний
суверенiтет України, розвивати i конкретизувати її положення. Україна,
зокрема, визначалася як суверенна держава, в якiй народ є єдиним
джерелом влади. Повновладдя народу мало здiйснюватися на основi
Конституцiї як безпосередньо, так i через народних депутатiв України,
обраних до Верховної Ради України, а також через ради мiсцевого
самоврядування.

Основним об’єктом конституцiйного регулювання захисту Основного Закону
визнавалися людина, її права i свободи. Так, передбачалося проголошення
прав громадян, якi ранiше не встановлювались у вітчизняній Конституцiї:
право на особисту недоторканнiсть; право на свободу думки i слова, на
вільне вираження своїх поглядів і переконань; право на одержання та
поширення iнформацiї; право на компенсацiю матерiальної та моральної
шкоди, завданої незаконними дiями держави, державних органiв i посадових
осiб; право на матерiальну компенсацiю в разi незаконного затримання,
арешту, засудження, помiщення у психiатричну установу; право на свободу
пересування та вибiр мiсця проживання; право залишати країну та
повертатися до неї тощо. Передбачалося також створити при Верховнiй Радi
iнститут парламентського уповноваженого з питань захисту прав людини.
Забiгаючи наперед, зауважимо, що всi цi новели закрiплено новим Основним
Законом.

З Концепцiї також випливало, що Конституцiя покликана пiдтвердити волю i
рiшучiсть народу України забезпечити гiднi людини умови життя, утвердити
справедливе, демократичне суспiльство, вiльну, суверенну, миролюбну
правову державу, вiдкриту для мiжнародного спiвробiтництва. В цiлому
Концепцiєю передбачалося створити мiцну державу з сильними законодавчою,
виконавчою i судовою гiлками влади, покликаними забезпечити i захистити
права людини i громадянина.

Наступне засiдання Конституцiйної комiсiї вiдбулось у лютому 1991 р., на
якому обговорювався проект Концепцiї нової Конституцiї з урахуванням
зауважень i пропозицiй, висловлених у порядку попереднього ознайомлення
з ним народними депутатами України, вченими-юристами та iншими
фахiвцями. Голова цiєї комiсiї Л. М. Кравчук у виступi зазначив, що час
надзвичайно складний, полiтична обстановка в СРСР i республiцi
загострена i постiйно змiнюється. Нещодавно було прийнято закон про
вiдновлення Кримської АРСР, активно йде робота з пiдготовки Союзного
договору, на полiтичнiй аренi з’являються новi партiї. Всi цi чинники
тiєю чи iншою мiрою стримують прийняття нової Конституцiї України. Та й
будь-яка поспiшнiсть у такiй серйознiй справi, на думку Л. М. Кравчука,
була б недоречною. Проте багато народних депутатiв України, якi
виступили на засiданнi, не погодилися з такою оцiнкою ситуацiї i
закликали прискорити роботу з розробки проекту Конституцiї та її
прийняття. Пiдкреслювалося також, що у новій Конституцiї слід чiтко
вiдобразити вiдданiсть України загальнолюдським цiнностям, нормам
мiжнародного права. Червоною ниткою крiзь Основний Закон мали пройти
iдеали гуманної, демократичної, правової держави i громадянського
суспiльства, опорою якого покликана стати триєднiсть законодавчої,
виконавчої та судової влад.

Варто зазначити, що у ходi обговорення Концепцiї виявилися рiзнi пiдходи
до окремих її положень. Зокрема, активно дебатувалися питання щодо назви
нашої держави («Україна», «Республiка Україна», «Українська Радянська
Республiка»), форми державного правлiння (президентська або
парламентська), структури Верховної Ради (одно- чи двопалатна), мiсця i
призначення прокуратури, Рад народних депутатiв у системi органiв
державної влади, необхiдності вiдмови вiд iмперативних депутатських
мандатiв i переходу до вiльних тощо.

З метою широкої i всебiчної апробацiї розробленого проекту Концепцiї
нової Конституцiї Президiя Верховної Ради Української РСР 18 березня
1991 р. прийняла постанову «Про проведення республiканської конференцiї
на тему «Концепцiя i принципи нової Конституцiї Української РСР».
Конференцiя, яка вiдбулася 18—20 квiтня 1991 р., виробила ряд цiкавих i
конкретних рекомендацiй.

c

¤

???????????? ?туцiйного регулювання повинні стати вiдносини мiж
громадянином, державою i суспiльством. Регулювання Конституцiєю цих та
iнших вiдносин спрямовувалося на забезпечення умов життя, гiдних людини,
формування громадянського суспiльства. Третiй — Конституцiя має
визначити прiоритет загальнолюдських цiнностей, закрiпити принципи
соцiальної справедливостi, утвердити демократичний i гуманiстичний вибiр
народу України, чiтко відобразити прихильнiсть нашої держави
загальновизнаним нормам мiжнародного права. Четвертий — норми нової
Конституцiї повиннi бути нормами прямої дiї. Встано-

влювалося, що неприпустимо вiдмовлятися вiд їх застосування внаслiдок
вiдсутностi конкретизуючих законiв або iнших нормативно-правових актiв.
П’ятий — нова Конституцiя має бути стабiльною. Для цього передбачався
жорсткий механiзм її змiн. I нарештi, шостий — для забезпечення сталості
та ефективностi Конституцiї необхідно запровадити iнститут
конституцiйних законiв, посилання на якi будуть у текстi самої
Конституцiї.

Характеризуючи структуру проекту Конституцiї України, слiд зазначити, що
вона складалася з преамбули i дев’яти роздiлiв з такими назвами: І —
«Засади конституцiйного ладу», ІІ — «Права людини i громадянина», ІІІ —
«Громадянське суспiльство i держава», IV — «Територiальний устрiй», V —
«Державний лад», VI — «Кримська Автономна Радянська Соцiалiстична
Республiка», VII — «Нацiональна безпека», VIII — «Охорона Конституцiї»,
IX — «Порядок змiн i доповнень Конституцiї i конституцiйних законiв».
Передбачалося, що в цих роздiлах будуть закрiпленi норми 26 глав.

Вiдповiдно до схваленої Концепцiї 1 липня 1992 р. Верховною Радою
України був розглянутий проект нової Конституцiї нашої держави. Прийнято
рiшення винести його на всенародне обговорення. За кiлька мiсяцiв до
комiсiї надiйшло майже 50 тис. зауважень i пропозицiй.

8 жовтня 1993 р. Верховна Рада прийняла постанову, згiдно з якою проект
нової Конституцiї мав бути доопрацьований за результатами всенародного
обговорення та обговорення у Верховнiй Радi. Остаточний варiант проекту
нової Конституцiї України, доопрацьований Конституцiйною комiсiєю, був
датований 26 жовтня 1993 р. Таким чином, саме в цей день практично
завершився перший етап конституцiйного процесу в Українi.

Пiсля цього згаданий процес загальмувався, якщо не сказати зупинився.
Далася взнаки полiтична ситуацiя, що склалася на той час у нашiй
державi. Загострилися вiдносини мiж законодавчою i виконавчою владами.
Розпочалася пiдготовка дострокових виборiв до Верховної Ради i виборiв
Президента. Як вiдомо, вибори до Верховної Ради вiдбулися у березнi, а
вибори Президента — у червнi 1994 р. Були й iншi причини призупинення
конституцiйного процесу. Він вiдновився, а точнiше, вступив у свiй
другий етап лише 20 вересня 1994 р., коли Верховна Рада своєю постановою
визначила чисельний склад Комiсiї з опрацювання проекту нової
Конституцiї України (40 осiб). Очолили комiсiю на правах спiвголiв
Голова Верховної Ради України О. О. Мороз i Президент України
Л. Д. Кучма. До складу комiсiї Верховна Рада i Президент делегували по
15 членiв, Верховна Рада Автономної Республiки Крим — 1, судовi установи
i Генеральна прокуратура України — 7. Слiд зауважити, що члени
Конституцiйної комiсiї вiд Верховної Ради призначалися депутатськими
групами та фракцiями за пропорцiйним принципом. Таким чином, склад
Конституцiйної комiсiї вiддзеркалював рiзнi гiлки державної влади.
Верховна Рада 10 листопада 1994 р. затвердила повний склад
Конституцiйної комiсiї, яким i був пiдготовлений проект нової
Конституцiї України.

Цiлком зрозумiло, що затримка з розробкою та прийняттям нової
Конституцiї України негативно позначалася на становищi в суспiльствi i
державi, гальмувала економiчнi, полiтичнi i державно-правовi реформи.
Продовжувався економiчний спад, знижувався рiвень життя, загострювалася
полiтична ситуацiя, зростала

злочиннiсть, виникло чимало складних проблем у вiдносинах законодавчої i
виконавчої влад тощо. Цi та iншi фактори зумовили розробку та укладення
Конституцiйного Договору мiж Верховною Радою України та Президентом
України «Про основнi засади органiзацiї та функцiонування державної
влади i мiсцевого самоврядування в Українi на перiод до прийняття нової
Конституцiї України», який було пiдписано 8 червня 1995 р. В його
вступнiй частинi однiєю з причин укладення Договору було названо
вiдсутнiсть нової демократичної Конституцiї України, що стало гальмiвним
чинником на шляху здiйснення економiчних, полiтичних i державно-правових
реформ у державі.

Структура Договору дає загальне уявлення про його змiст. Вiн складався,
крiм вступної, з чотирьох частин. Найсуттєвiші положення були викладенi
у ч. 1, яка, в свою чергу, мiстила вiсiм роздiлiв: І — «Загальнi
положення» (ст. 1—5), ІІ — «Верховна Рада України» (ст. 6—18), ІІІ —
«Президент України» (ст. 19—28), IV — «Уряд України — Кабiнет Мiнiстрiв
України» (ст. 29—35), V — «Суди України» (ст. 36—42), VI — «Прокуратура
України» (ст. 43—45), VII — «Мiсцевi органи державної виконавчої влади
та мiсцеве самоврядування в Українi» (ст. 46—59), VIII — «Заключнi
положення» (ст. 60, 61). Рiзнi оцiнки висловлювались щодо змiсту
Конституцiйного Договору i самого факту його прийняття. Не всi норми
його були досконалi i вiдповiдним чином узгодженi, нерiдко навіть
суперечили одна однiй. Але, безумовно, вiн сприяв певнiй стабiлiзацiї
ситуації у державi i суспiльствi, активiзував хiд конституцiйного
процесу тощо.

У той же час необхiдно було продовжувати роботу над проектом нової
Конституцiї. Україна залишалася єдиною з держав колишнього Союзу РСР, в
якiй не була прийнята Конституцiя як головний юридичний атрибут
державностi, своєрiдний «паспорт держави».

З метою прискорення процесу доопрацювання наявних матерiалiв, вивчення
та узагальнення пiдготовлених альтернативних проектiв нової Конституцiї
(а їх було близько 10) розпорядженням вищезазначених спiвголiв
Конституцiйної комiсiї — Президента України Л. Д. Кучми i Голови
Верховної Ради України О. О. Мороза — 19 червня 1995 р. було створено її
робочу групу. В результатi опрацювання матерiалiв, переданих до неї,
було пiдготовлено проект Конституцiї України. 11 березня 1996 р. вiн був
схвалений Конституцiйною комiсiєю, а 20 березня внесений на розгляд
Верховної Ради. Практично вiдбувся публiчний акт передачi розробленого i
схваленого проекту нової Конституцiї у Верховну Раду разом iз
зауваженнями i доповненнями членiв Конституцiйної комiсiї для подальшої
роботи над ним. Пiсля розгляду цих матерiалiв i з метою подальшого
доопрацювання проекту Конституцiї постановою Верховної Ради України вiд
5 травня 1996 р. було сформовано Тимчасову спецiальну комiсiю, до складу
якої ввiйшли за пропорцiйним принципом представники депутатських груп i
фракцiй. Цiй комiсiї було надано статус головної. Комiсiя провела значну
роботу. Про це свiдчить хоча б те, що нею було розглянуто i враховано
понад 2 тис. пропозицiй і зауважень, якi були вiдображені в остаточно
доопрацьованому проектi Конституцiї України. 4 червня Верховна Рада
України його розглянула i прийняла в першому читаннi: лiва частина
парламенту не погоджувалась з окремими положеннями проекту Основного
Закону, особливо щодо приватної власностi, Президента як глави держави
та деяких iнших. Звичайно, свої позицiї вони вiдстоювали як на
засiданнях Тимчасової спецiальної комiсiї, так i в процесi голосування
за проект у сесiйному залi, що певною мiрою негативно позначилось на
процедурi прийняття Конституцiї. 26 червня 1996 р. Президент України
Л. Д. Кучма видав Указ про проведення всеукраїнського референдуму
стосовно проекту Конституцiї, який було схвалено Конституцiйною комiсiєю
11 березня 1996 р. Таке нетрадицiйне «стимулювання» Верховної Ради
України з боку Президента змусило її працювати цiлодобово з 27 по
28 червня. Результатом цiєї роботи стало те, що 28 червня 1996 р. нова
Конституцiя України голосами 315 народних депутатiв України була
прийнята, а Президент України свiй Указ визнав таким, що втратив
чинність.

Прийняття Основного Закону нашої держави — визначна подiя в iсторiї
України, життi її народу. Завершився тривалий i надзвичайно складний
конституцiйний процес, а у розвитку суспiльства i держави розпочався
якiсно новий етап.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *