Гарантії правозастосовчої діяльності у протидії організованій злочинності (реферат)

Реферат

на тему:

Гарантії правозастосовчої діяльності у протидії організованій
злочинності

Розглядаючи гарантії правозастосування загалом та в організації
протидії організованій злочинності зокрема, варто підкреслити, що цьому
питанню в юридичній літературі приділено вкрай недостатньо уваги. У
зв’язку з цим хотілося б зупинитися на тих питаннях, що забезпечують
правомірну та обґрунтовану поведінку суб’єкта правозастосування і
суб’єкта протилежної сторони, а також – правового результату цієї форми
реалізації права. При розгляді даного питання важливе значення має
політико-моральна обстановка у державі, правовий режим, професіоналізм
кадрів і правова культура громадян.

На деяких факторах, що мають велике значення для забезпечення
правозастосування, необхідно зупинитися докладніше. Правозастосовча
діяльність, на нашу думку, значно пов’язана з правами і свободами
громадян, інтересами особистості, суспільства, держави. Для законного,
справедливого, обґрунтованого здійснення правових приписів в особливій
владній діяльності, якою є правозастосовча, необхідною стає належна
система гарантій. Ці питання достатньо та уважно були висвітлені в
літературі [1, с. 200].

Гарантії визначаються як правові умови і засоби забезпечення реалізації,
охорони і захисту прав і обов’язків громадян з метою їх правомірної
поведінки, які передбачені чинним законодавством [2, с. 89]. Вони є
засобом забезпечення реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків
громадян.

Гарантії представляють собою не просто визначений перелік юридичних
засобів, а таких взаємозалежних і взаємопов’язаних між собою, що
дозволяє охарактеризувати їх як систему. Склад елементів такої системи
описується по різному.

Так, П.О. Недбайло включав до переліку юридичних гарантій такі:

а) правові норми;

б) принципи права і систему законодавства;

в) активні дії організаційного характеру по забезпеченню правильного
застосування норм;

г) юридичну відповідальність [3, с. 44].

Н.І. Матузов відносить до юридичних гарантій:

а) прокурорський нагляд;

б) судовий захист;

в) правоохоронну діяльність органів державної влади і управління;

г) інститут скарг і заяв громадян [4, с. 127].

Існують й інші підходи, що виділяють у системі правових гарантій норми
права і правоохоронну діяльність, систему правових норм, правосвідомість
громадян і суспільства, а також систему юридичних відносин і зв’язків
[5, с. 157 – 158].

Однак, перераховані погляди відносяться до гарантій прав і обов’язків
громадян. Нас же цікавлять як раз гарантії правозастосовчої діяльності.

Говорячи про гарантії правозастосовчої діяльності, необхідно виділити
перш за все гарантії як умови і як спеціальні юридичні засоби.

До загальних умов, що забезпечують позитивний результат при реалізації
прав і обов’язків громадян, відносять законність і правопорядок, існуючу
правосвідомість і правову культуру громадян і посадових осіб, правову
систему і т. ін. Сюди ж можна віднести також і загальну культуру народу,
існуючі звичаї і традиції, що панують у суспільстві, моральні принципи,
які також активно позитивно – за їх наявності – та негативно – за
відсутності або пасивності – впливають на правозастосовчий процес та
створюють своєрідну обстановку у суспільстві, скажімо, прийняття чи
відсторонення від представників злочинного світу та субкультури таких
проявів організованої злочинності, як наркобізнес, торгівля людьми,
нелегальна міграція і т. ін., соціальне середовище і визначають вибір
прийомів і способів правового регулювання суспільних відносин, що
порушуються в результаті означених протиправних проявів.

До правових умов відносяться чіткість функціонування механізму правового
регулювання суспільних відносин, злагодженість, погодженість усієї
правової системи суспільства та її стабільність.

Вирішальними юридичними факторами, що впливають на правильне
застосування правових норм, варто вважати ефективність і адекватність
вимогам сьогодення національного законодавства, професіоналізм кадрів.

Варто більш чітко розрізняти загальні і юридичні умови, що забезпечують
можливість нормального здійснення правозастосовчих процесів, що
створюють передумови для цього виду правової діяльності. До гарантій
необхідно також віднести спеціальні правові засоби, що забезпечують
законний, обґрунтований, доцільний, справедливий правозастосовчий
процес.

Загальні і юридичні умови в їх єдності є передумовами правозастосовчої
діяльності, визначають її, впливають позитивно або негативно на процес
застосування права.

Гарантії ж мають бути: по-перше, законодавчо закріпленими; по-друге, –
реально можливими; по-третє, – спрямованими на забезпечення законності
правозастосовчого процесу; по-четверте, – виконувати роль спеціальних
“бар’єрів”, що захищають суб’єктів від свавілля правозастосовувача;
по-п’яте, – компенсувати нерівне правове становище суб’єктів-учасників
правозастосовчого процесу.

На нашу думку, умови правозастосовчого процесу повинні відповідати на
запитання: “що необхідно для застосування права”, а гарантії – на
запитання: “що необхідно, для того, щоб цей процес був законним,
справедливим, обґрунтованим і ефективним”.

Гарантії правозастосовчої діяльності – це сукупність установлених
законодавством і реально використовуваних правових засобів, що
забезпечують законне, справедливе, обґрунтоване й ефективне застосування
правових приписів державними органами і посадовими особами.

Варто розрізняти види гарантій правозастосовчої діяльності, призначених
для виконання забезпечувальних функцій. Ці функції закладені в самій
назві (гарантія – порука, забезпечення) [6, с. 140]. До видів гарантій
правозастосовчої діяльності, на нашу думку, необхідно віднести наступні:

а) правова процедура здійснення правозастосовчої діяльності;

б) судовий захист осіб, до яких застосовуються правові приписи;

в) прокурорський нагляд;

г) правоохоронна діяльність органів державної влади і управління.
Розглянемо кожен із перерахованих видів гарантій правозастосовчої
діяльності більш детально.

Правова процедура. В літературі відзначається, що досконала і належним
чином налагоджена процедурно-процесуальна форма забезпечує права і
свободи особи. При цьому варто погодитися з Н.Н. Вопленком, який вважає,
що вимоги процесуальної форми мають не самодостатнє значення (інакше
вони породжують формалізм), а спрямовані на досягнення юридичної
правильності, законності здійснення дій і операцій, з яких складається
правозастосовча діяльність [7, с. 96 – 97].

Крім того, необхідно зазначити, що недотримання процесуальних норм,
помилки під час здійснення різних слідчих дій у значній мірі впливають
на кінцевий результат усієї справи.

Часто проблеми недотримання процесуальної форми прямо пов’язані з
недосконалістю процесуальних норм та протиріччям їх нормам матеріального
права. Тому правова процедура та весь юридичний процес має важливе
значення для зміцнення законності в правозастосуванні. Варто також
визнати залежність процесуальних норм від норм матеріального права.

Судовий захист особи, до якої застосовуються правові приписи. Можливість
судового захисту прав і свобод людини і громадянина передбачена статтею
55 Конституції України [8]. В частині 2 згаданої статті зазначено, що
кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб. Кожен також має право звертатися за захистом
своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Захист від можливої некомпетентності або упередженості відповідних осіб
передбачений також і на рівні законів. Наприклад, у
цивільно-процесуальному законодавстві передбачено, що усяка
заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися
до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи охоронюваного
законом інтересу. Сторони в суді – позивач і відповідач – мають рівні
процесуальні права, незалежно від того, що позивачем може бути
громадянин, а відповідачем, припустимо, орган державної влади в особі
його представника [9, с. 139]. Рішення суду є обов’язковим до виконання.
За умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали,
постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню
передбачена кримінальна відповідальність за ст. 382 Кримінального
Кодексу України [10].

Прокурорський нагляд – одна з найважливіших гарантій обґрунтованого і
законного застосування правових норм відповідними державними органами і
посадовими особами. Працівники правоохоронних органів нерідко
перевищують свої повноваження, заподіюючи значних збитків підприємствам
та безпідставно обмежуючи права громадян, що створює значні проблеми для
прокурорів, які змушені розглядати скарги з цього приводу.

Здійснюючи нагляд за виконанням законів у певній галузі, прокурор
виконує як загальні завдання прокурорського нагляду, так і похідні від
них безпосередні завдання, що стоять перед даною галуззю нагляду. Так,
безпосереднім завданням прокурора в сфері нагляду за досудовим слідством
по кримінальних справах є забезпечення точного й однакового виконання
законів органами дізнання, досудового слідства, учасниками процесу.

Розгляд прокурорського нагляду в якості однієї з гарантій
правозастосування є можливим у зв’язку з тим, що, здійснюючи нагляд за
законністю правового регулювання, органи прокуратури контролюють
законність правозастосовчих процесів, слідкують за дотриманням прав і
свобод громадян та за відповідністю правозастосовчих актів чинному
законодавству.

Заходи прокурорського реагування здатні зупинити “роботу” механізму
правозастосування, підібрати для нього інший “режим”, що відповідає
принципам законності та обґрунтованості.

Органи державної влади і управління, здійснюючи правоохоронну
діяльність, певним чином беруть участь у захисті прав і свобод громадян,
тим самим гарантуючи справедливе та обґрунтоване застосування правових
приписів. Вбачається, що у згаданій сфері необхідно переглянути деякі
заходи юридичної відповідальності та ввести нові. Особливо, це
стосується випадків, коли прямо порушуються права та інтереси громадян,
підприємців, власників.

Підприємства та установи, органи виконавчої влади повинні бути взаємно
відповідальними за прийняті рішення і дії. Особливо це стосується
господарських відносин. Взаємна відповідальність спрощує шлях
суспільства до правової держави. Цей шлях повинен супроводжуватись
визнанням та фактичним втіленням в життя принципу рівності законодавчої,
виконавчої та судової влади.

Виконавча влада поступово звикає до відповідальності за свої дії і
рішення, у чому їй активно допомагає судова влада. Необхідно переймати
досвід інших держав, для того, щоб притягнення до відповідальності
владних структур та їх представників у випадку невиконання ними своїх
обов’язків стало буденним і звичним явищем, особливо у справах про
організовану злочинну діяльність.

Можливо доцільно було б передбачити також міри відповідальності
комерційних організацій і об’єднань за багатообіцяючі пропозиції, які є
свідомо нереальними і безпосередньо стосуються інтересів і прав громадян
нашої держави. Необхідно досягти того, щоб юридична відповідальність
стала однією з найбільш реальних гарантій правозастосування, що має
законний і обґрунтований характер.

Таким чином, до кола гарантій правозастосування необхідно віднести такі:
можливість судового захисту прав суб’єкта, до якого застосовуються
юридичні приписи; наявність прокурорського нагляду за правозастосовчою
діяльністю; правоохоронну діяльність органів державної влади і
управління; можливість притягнення до юридичної відповідальності
правозастосовувача у певних випадках; особливий процесуальний порядок
правозастосовчої діяльності (правову процедуру).

Такі гарантії, як правові норми, принципи права, правова система
потрібно, на нашу думку, віднести все ж таки до гарантій прав і свобод
громадян, а не до правозастосовчої діяльності як такої загалом.

Усі перераховані гарантії більш притаманні для осіб, до яких
застосовуються правові норми. Але, на нашу думку, необхідними є ще також
гарантії, які стосуються і правозастосовувачів. До них варто віднести
правову захищеність і незалежність під час прийняття рішень.

Враховуючи те, що під час застосування одних правових норм інші
дотримуються, виконуються, використовуються, необхідно відзначити
комплексність, взаємопов’язаність норм, які застосовуються, та норм, які
регламентують цей процес.

Нарешті, необхідно підкреслити, що тільки цілісна система взаємозалежних
та взаємопов’язаних гарантій здатна зробити процес правозастосування
законним, обґрунтованим і, головне, – ефективним.

 

Список використаних джерел

1. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в
социалистическом обществе. – М., 1979. – 230 с.

2. Синюкова Т.В. О системе юридических гарантий прав и обязанностей
советских граждан // Вопр. теории гос-ва и права. – Саратов, 1988. – С.
89 – 90.

3. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских
правовых норм // Правоведение, 197I. – № 3. – С. 44 – 45.

4. Матузов Н.И. Субъективные права граждан СССР. – Саратов, 1966. – 245
с.

5. Сокуренко Б.Г., Савицкая А.Н. Право, свобода, равенство.– Львов: Вищ.
шк., 1981.– 196 с.

6. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К., 1974. – 776
с.

7. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права.–
Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1983. – 184 с.

8. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №
30 – Cт. 141.

9. Коментар до Конституції України. – К., 1996. – 376 с.

10. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –
2001. – № 25 – 26. – Ст. 131.

В.І. Цимбалюк, В.В. Дума. Гарантії правозастосовчої діяльності у
протидії організованій злочинності. “Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 13’2006.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *