Центральні органи виконавчої влади (реферат)

Центральні органи виконавчої влади

До центральних органів виконавчої влади України відносяться такі групи
органів: міністерства, державні комітети, інші центральні органи
виконавчої влади, які мають різноманітні назви — агентства, комітети,
служби і т.ін. (часто вони узагальнено визначаються як «відомства»).

Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси всієї
держави, а не окремих територій, місць, їх компетенція поширюється з
відповідного кола питань на всю територію країни

За своїм призначенням центральні органи виконавчої в^ади (надалі —
центральні органи) забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в
життя державної політики у відповідних сферах управління, здійснюють
керівництво дорученими їм сферами і несуть відповідальність за стан їх
розвитку перед Президентом і Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються
Президентом України за поданням Прем’єр-міністра у межах коштів,
передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади
(пункт 15 ст. 106 Конституції»). Президент призначає за поданням
Прем’єр-міністра міністрів, голів державних комітетів, керівників інших
центральних органів та припиняв їхні повноваження на цих посадах (п. 10
згаданої статті).

Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція (п. 14 ст. 106)
передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів
Ан-тимонопольного комітету. Фонду державного майна, Державного комітету
телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад
Президент за згодою Верховної Ради України.

Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України.
Лише їх керівники — міністри — входять до складу Кабінету Міністрів і
безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні.

Нині (за станом на 1.08.1998 р.) в Україні нараховується 18 міністерств,
а саме:

Міністерство агропромислового комплексу;

Міністерство внутрішніх справ;

Міністерство вугільної промисловості;

Міністерство економіки;

Міністерство енергетики;

Міністерство закордонних справ;

Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі;

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

Міністерство культури і мистецтв;

Міністерство оборони;

Міністерство освіти;

Міністерство охорони здоров’я;

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної
безпеки;

Міністерство праці та соціальної політики;

Міністерство промислової політики;

Міністерство транспорту;

Міністерство фінансів;

Міністерство юстиції.

Державні комітети України створюються для керівництва окремими галузями
економіки (наприклад. Державний комітет будівництва, архітектури та
житлової політики) та соціального розвитку (Державний комітет
телебачення і радіомовлення), а також здійснення певної міжгалузевої
діяльності (Державний комітет статистики) або вирішення окремих
функціональних питань (Державний комітет у справах захисту прав
споживачів). Нині в Україні нараховується двадцять державних комітетів.

Серед інших центральних органів, яких всього нараховується нині близько
п’ятидесяти, найпоширенішими назвами є «комітет» (Антимонополь-ний
комітет. Комітет харчової промисловості та ін.), «агентство»
(Національне агентство з питань розвитку та Європейської інтеграції,
Національне космічне агентство тощо), «головне управління» (Головне
контрольно-ревізійне управління), «державний департамент» (Державний
департамент ветеринарної медицини).

Певне поширення мають й такі назви, як «комісія» (Вища атестаційна
комісія); «служба» (Державна митна служба); «фонд» (Фонд державного
майна); «адміністрація» (Державна податкова адміністрація); «палата»
(Ліцензійна палата).

До розглядуваної групи центральних органів входять також Державна
інспекція з нагляду за безпекою авіації, Державне казначейство.

Центральні органи в своїй більшості переважно є єдиноначальними
органами. Єдиноначальність органу означає, що владні повноваження цього
органу здійснюються одноособове його керівником — міністром, головою
державного комітету, іншим керівником центрального органу (надалі —
керівником). Він персонально несе всю повноту відповідальності за
результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом і
урядом.

Керівник здійснює керівництво центральним органом, спираючись в цьому на
своїх заступників, які призначаються і звільняються з посади
Кабі-нетом’Міністрів за поданням відповідного керівника. Кількість
заступників керівника в кожному центральному органі визначається
Кабінетом Міністрів. Заступники керівника виконують за його дорученням
окремі функції та повноваження і заміщують його у разі його відсутності.

Керівник центрального органу здійснює розподіл обов’язків між
заступниками, а також визначає ступінь відповідальності керівників
підрозділів апарату центрального органу. Він затверджує штатний розпис
працівників апарату центрального органу та його місцевих ланок (органів)
у межах граничної чисельності, фонду оплати праці працівників і розміру
асигнувань на їх утримання із Державного бюджету; затверджує положення
про структурні підрозділи апарату центрального органу та положення про
створені ним місцеві ланки, а також положення і статути підприємств,
установ, організацій, що належать до його сфери відання; здійснює в
установленому порядку призначення на посади та звільнення з посад
керівників місцевих ланок центрального органу, підприємств, установ і
організацій, що належать до його сфери відання; вносить на розгляд
Кабінету Міністрів проекти законодавчих та інших нормативних актів з
питань, що належать до компетенції центрального органу.

Рішення центрального органу набувають юридичної сили коли вони оформлені
як правові акти, що видані ним у межах своїх повноважень на основі та на
виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабінету
Міністрів. Переважна більшість актів центрального органу видається у
вигляді наказів його керівника. Вони є обов’язковими до виконання всіма
органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані
відповідному центральному органу. У випадках, передбачених
законодавством, акти центрального органу є обов’язковими для виконання
всіма центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями
незалежно від форм власності та громадянами.

У разі потреби центральний орган видає разом з іншими центральними та
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування
спільні акти.

Нормативно-правові акти центрального органу підлягають реєстрації в
порядку, встановленому законом. Нормативно-правові акти центральних
органів, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома
населення, є нечинними. Акти центральних органів у разі їх
невідповідності законодавству України або ж економічної чи соціальної
недоцільності можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів.

U

можуть брати участь представники місцевих державних адміністрацій та
органів місцевого самоврядування. Рішення колегії втілюються у життя
наказами керівника центрального органу. Членів колегії затверджує чи
звільняє від обов’язків Кабінет Міністрів України.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних
напрямків науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших
питань у центральному органі може утворюватися науково-технічна
(наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців. У центральному
органі з урахуванням специфіки його діяльності також можуть утворюватися
інші робочі та консультативні органи.

Суттєвою організаційно-структурною особливістю міністерств і державних
комітетів та деяких інших центральних органів є те, що вони мають у
своєму підпорядкуванні місцеві ланки (органи), які створюють разом з
апаратом центрального органу так звану систему відповідного
міністерства, державного комітету тощо.

За загальним правилом, на місцевому рівні органами міністерств,
державних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи
місцевих державних адміністрацій, хоч існують і деякі самостійні місцеві
органи, що не входять до складу місцевих державних адміністрацій.

Кожний центральний орган відповідно до його профілю:

бере безпосередню участь у реалізації державної політики з конкретних її
напрямів або щодо конкретних об’єктів державного управління і
регулювання; прогнозує перспективні напрямки і реалізує стратегічні цілі
та завдання розвитку відповідної сфери чи галузі;

бере участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм
економічного, науково-технічного, соціального,
національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього
середовища, Державного бюджету України;

здійснює політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції
для державних потреб та утворенні державних резервних фондів фінансових
і матеріально-технічних ресурсів, виступає державним замовником
зазначених робіт (послуг);

вживає заходів щодо вдосконалення механізму регулювання економіки, її
структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості,
соціального захисту населення, екологічної безпеки;

розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх
впровадження, затверджує галузеві стандарти;

формує державну промислову політику та забезпечує її проведення, готує
пропозиції щодо визначення пріоритетних галузей промисловості для
прискореного їх розвитку;

бере участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики,
виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

виробляє пропозиції щодо зміни умов оподаткування, ціноутворення,
визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в
окремих галузях;

сприяє розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури економіки;

бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики;

вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної
діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому
ринку;

бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає
міжнародні угоди міжвідомчого характеру.

Значне місце у змісті компетенції центральних органів посідає діяльність
щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової
економіки. Зокрема, відповідні центральні органи: видають у передбачених
законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення
окремих видів підприємницької діяльності; здійснюють у межах
повноважень, визначених законодавством, функції з управління об’єктами
державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у
реалізації програм приватизації.

Важливу увагу приділяють центральні органи виконанню певних
загальнодержавних функцій. Наприклад, вони забезпечують виконання
завдань мобілізаційної підготовки населення та мобілізаційної готовності
держави; беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення
обороноздатності держави.

Будь-який центральний орган організовує виконання актів законодавства,
здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику
застосування законодавства з питань, що належать до його відання,
розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому
порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів.

Для успішного здійснення покладених на них завдань і функцій центральним
органам також надані досить широкі повноваження щодо
внутріш-ньоорганізаційного забезпечення роботи. Зокрема, вони вправі:
одержувати від інших центральних та місцевих органів виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали,
статистичні дані для виконання покладених на них завдань; залучати
спеціалістів центральних та інших органів виконавчої влади, підприємств,
установ, організацій, за погодженням з їх керівниками, для розгляду
питань, що належать до їх відання; притягати до дисциплінарної
відповідальності керівників утворених ними місцевих органів, а також
підприємств, установ і організацій, що належать до їх сфери відання.

Центральні органи у межах своєї компетенції сприяють органам місцевого
самоврядування — радам та їх виконавчим комітетам у здійсненні ними
повноважень місцевого самоврядування. Виконавчі органи рад з питань
здійснення делегованих радам повноважень органів виконавчої влади
підконтрольні та підзвітні відповідним центральним органам.

В процесі своєї діяльності центральні органи можуть взаємодіяти з
професійними спілками та громадськими організаціями з питань
забезпечення прав і свобод громадян, задоволення їх
соціально-економічних, трудових, культурних та інших інтересів, сприяють
виконанню статутних завдань цих об’єднань. При цьому об’єднання громадян
у необхідних випадках вправі вносити на розгляд відповідного
центрального органу пропозиції з питань їхньої діяльності, що потребують
вирішення цього органу.

Література

Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание й управление. — М., 1981.
—С.19

Див. напр.: Аверьянов В. Б. Организация аппарата государственного
управленим (структурно-функциональньїй аспект). — К., 1985. — С. 68-78.
У колишній радянській літературі до проблеми суперечностей у державному
управлінні звертались лише окремі автори. Див., напр.: Герасимов А.П,
Противоречия й закономерности государственного управлення // Сов. госуд.
й право. — 1986. — X» 4.

У вітчизняній юридичній літературі цьому аспекту почали приділяти
цілеспрямовану увагу з середини 70-х років. Див.: Аверьянов В.Б.
Некоторьіе вопро-сьі гносеологической характеристики
социально-управленческих отношений // Пра-вовьіе проблеми управлення
народним хозяйством. — К., 1976. — 15с.; Социаль-ньіе й
государственно-правовие аспекти управлення в СССР. — К., 1978. — 426 с.

Див.: Козлов Ю.М. Административние правоотношения. — М., 1976. — С. 152.

Алексеев С.С. Право й управление в социалистическом обществе
(общетео-ретические вопросьі) // Сов. госуд. й право. — 1973. — № 6. —
С. 13.

Див.: Цветков В. В. К вопросу об зффективности й качестве управлення //
Сов. госуд. й право. — 1980. — № 6; Зффективность й качество
управленческой деятельности (государственно-правовой аспект). — К.,
1980.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *