1. Місце і роль у системі соціальних норм. 2. Конституційний суд України. Завдання і функції. 3. Склад злочину. Стадії чинення злочину. Обставини які

Контрольна робота

з правознавства

План

Місце і роль у системі соціальних норм.

Конституційний суд України. Завдання і функції.

Склад злочину. Стадії чинення злочину. Обставини які виключають
кримінальну відповідальність.

1. Місце і роль у системі соціальних норм.

Соціальні норми — це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що
зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомої,
вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і
забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціальні норми
класифікують на юридичні, моральні, корпоративні (громадських
організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян), звичаї чи
традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх
поділяють на економічні, політичні, сімейні, релігійні, етики та
естетики, організаційні, соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми — це загальнообов’язкові, формально визначені
правила, поведінки, встановлені (санкціоновані) державою, охороняються,
захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми — це правила поведінки, що базуються на моральних
поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе,
гуманне й негуманне, а забезпечуються, насамперед, внутрішньою
переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми — це правила поведінки, що встановлюються й
забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та
іншими об’єднаннями людей.

Звичаї чи традиції— це правила поведінки, що історично склались і
увійшли (перетворились) у звичку людей.

Звичаї і традиції відрізняються одне від одного ступенем загальності
правила поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами, ніж
звичаї. Наприклад, святкування традиційних свят або звичай проводжати на
службу у Збройні Сили.

Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти
ознаки правових та інших соціальних норм. — Так, правові норми, що у
своїй сукупності утворюють право:

• виникають разом із виникненням держави;

• встановлюються чи санкціонуються державою;

• виражають волю керівної частини суспільства;

• утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права);

• існують у суспільстві як, одна система норм;

• формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов’язків;

• є правилами поведінки, формально визначеними за змістом;

• мають певні форми зовнішнього виразу;

• маючи точно визначені межі дії;

• забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання:

— існують у будь-якому суспільстві;

— встановлюються чи санкціонуються іншими суб’єктами;

— виражають волю різноманітних частин населення;

— можуть існувати й безсистемне, не будучи внутрішньо узгодженими;

— існують здебільшого у вигляді кількох відносно самостійних систем
нормативного регулювання;

— виражаються не тільки через права та обов’язки, а й через загальні
принципи, цілі, гасла тощо;

— зазвичай позбавлені формальної визначеності;

— можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих формах;

— не завжди мають точно визначені межі дії;

— забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним,
громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Отже, право як, особливий вид соціальних норм відрізняється від інших
соціальних норм взаємозв’язком із державою, напрямками впливу на
суспільні відносини.

2. Конституційний суд України. Завдання і функції.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в
Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших
правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції
України та законів України.

Статус Конституційного Суду України визначається статтями 147-153
Конституції України та Законом України «Про Конституційний Суд України»
від 16 жовтня 1996 р.

Завдання Конституційного Суду України полягають у гарантуванні
верховенства Конституції України як основного закону держави на всій
території України.

Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах
верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів,
гласності, повного, і всебічного розгляду справ та обґрунтованості
винесених ним рішень.

Виключно до компетенції Конституційного Суду України відносять такі
питання:

• конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради
України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України,
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих
міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для
надання згоди на їхню обов’язковість;

• додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи
про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах,
визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

• офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Рішення та висновки Конституційного Суду України стосовно зазначених
питань є обов’язковими до виконання на території України, остаточними та
такими, що не можуть бути оскаржені.

Суб’єктами звернення до Конституційного Суду України є:

— Президент України;

не менш як 45 народних депутатів України;

Верховний Суд України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Верxoвнa Рада Автономної Республіки Крим.

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України
визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не
відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену
Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення чи набрання ними
чинності.

Від дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про
неконституційність законів, інших правових актів або їхніх положень вони
втрачають чинність.

Конституційний Суд України не має повноважень розглядати питання щодо
законності актів органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші
питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, яких призначають по
шість Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який
на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і
стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом
останніх 20 років і володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду
України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на
повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному
пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів
Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний
строк.

Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.
визначає:

1) статус суддів Конституційного Суду України та гарантії їхньої
діяльності;

2) порядок організації та діяльності Конституційного Суду;

3) процедуру конституційного провадження (подання звернень, розгляд
справ, постановлення рішень і висновків);

4) особливості провадження в окремих категоріях справ;

5) час набирання цим Законом чинності, уточнення щодо юрисдикції
Конституційного Суду України, питання організаційного та матеріального
забезпечення його діяльності.

3. Склад злочину, стадії чинення злочину. Обставини які виключають
кримінальну відповідальність.

Склад злочину являє собою логічне поняття про злочини певного виду
(склад крадіжки, вбивства, зґвалтування, грабежу і т. ін.). Наприклад,
крадіжки, вчинені різними особами, мають свої особливості й
відрізняються одна від одної, але склади злочину — крадіжки — тотожні,
однакові.

Склад злочину є ширшим за кожний конкретний злочин, оскільки він
відбиває ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всіх злочинів
даного виду (типу).

Отже, враховуючи викладене, можна сформулювати:

1) склад злочину являє собою певну сукупність об’єктивних і суб’єктивних
ознак, що визначають конкретне суспільне небезпечне діяння як злочинне;

2) сукупність зазначених ознак наводиться тільки в кримінальному законі;

3) перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним;

4) склад злочину трансформується у відповідальність за вчинений злочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України «підставою кримінальної
відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке
містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом». У цій нормі
визначається найважливіше значення злочину для законності й
обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх
передбачених законом ознак складу (і ніякі інші обставини) може бути
підставою кримінальної відповідальності.

Кожному конкретному складу злочину притаманні певні елементи.
Охарактеризуймо всі елементи.

Об’єкт злочину відображає те, на що завжди посягає злочин, чому або кому
він заподіює певної шкоди. Об’єкт злочину визначається тими суспільними
відносинами, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння. Вона виражається у дії
чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння
шкоди об’єкту злочину.

Ознаки об’єктивної сторони: діяння (дія чи бездіяльність), суспільне
небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільне
небезпечними наслідками. У злочинах з так званим матеріальним складом
має бути встановлений причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) та
суспільне небезпечним наслідком, що настав. Наприклад, при розголошенні
комерційної таємниці (ст. 232 КК) обов’язкове встановлення причинного
зв’язку між фактом такого розголошення та завданням суб’єкту
господарської діяльності істотної шкоди. У злочинах з формальним складом
причинний зв’язок між дією та суспільне небезпечним наслідком не є
обов’язковим. Наприклад, при зґвалтуванні (ч. 1 ст. 152) факт статевих
зносин пов’язується лише із застосуванням фізичного насильства, і не
залежить від того, доведено статеві зносини до закінчення полового акту
чи ні, або від інших наслідків.

Суб’єкт злочину — це фізична особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст.
18, суб’єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з
якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна
відповідальність.

Юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії,
громадські організації і т. ін.) не можуть бути суб’єктами злочинів.

Суб’єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час злочину
усвідомлювала свої дії (бездіяльність) і керувала ними (ст. 19). Тому
особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння не могла
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок
хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу, психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, тобто
перебувала у стані неосудності (ч. 2 ст. І9), не підлягає кримінальній
відповідальності.

Кримінальна відповідальність, за загальним правилом, настає з 16 років
(ч. І ст. 22), а за окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений у
ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування),
відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні
процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками
суб’єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Обов’язковою ознакою
суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Вина — це
психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності,
передбаченої Кримінальним кодексом України, та наслідків вчинку,
виражене у формі умислу чи необережності (ст. 23). У разі відсутності
вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті дії
(бездіяльності) настають суспільне небезпечні наслідки.

КК України передбачає умисел і два його види — прямий і непрямий (ст.
24). При прямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер
свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно
небезпечні наслідки і бажає їх настанню. При непрямому умислі особа
усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи
бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки. Вона не
бажає, але допускає настання цих наслідків.

У КК України сформульовано зміст необережності (ст. 25 КК). Розрізняють
два її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість полягає у такому ставленні суб’єкта злочину, як
передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків діяння. При
цьому вона легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість має місце тоді, коли особа взагалі не передбачає
навіть можливості настання суспільно небезпечних наслідків, але вона в
силу певних обставин повинна була їх передбачити.

Кожний елемент складу злочину має певний набір ознак. Ці ознаки залежно
від ролі, яку їм надає законодавство, можуть бути або обов’язковими, або
факультативними (необов’язковими), без наявності обов’язкових ознак
взагалі немає складу злочину в діях людини. Отже, її не можна притягати
до відповідальності. Факультативні ознаки можуть мати різне значення при
кримінальній відповідальності. Наприклад, відкритий спосіб викрадення
майна при грабежі (ч. 1, ст. 186) — це обов’язкова ознака цього складу,
а особлива жорстокість є особливою ознакою складу злочину, передбаченого
п. 4 ст. 115 КК України.

Стадії злочину

Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно
різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером
діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення.

Кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме суспільно
небезпечне діяння. Не е стадіями вчинення злочину той або інший факт
виявлення свідомості особи (її думки та наміри). Це ще не є діянням, в
якому об’єктивується умисел.

Стадії вчинення злочинів є різновидом цілеспрямованої діяльності, що
охоплює етапи реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети.

У КК України визнаються злочинними і караними три стадії вчинення
злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять
незакінчений злочин;

3) закінчений злочин.

Практично ці стадії розрізняють умовно. Так, А. придбав необхідне
знаряддя для проникнення в житло (набір відмичок, інші пристрої) і був
затриманий до моменту проникнення. А. не зміг проникнути у приміщення,
оскільки сусіди почули лай собаки у приміщенні і затримали крадія. У цих
і подібних випадках і постає запитання про відповідальність за злочинні
дії на певних стадіях злочину. Або, наприклад, людина проникає в
автомобіль з метою його привласнення, але вона не в змозі завести двигун
і її у цю мить затримують. У таких випадках мова йде про готування або
замах на злочин. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом
діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення
злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України,
якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали
від її волі (ст. 15). Замах на злочин має місце тоді, коли:

1) вчинено діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення певного злочину;

2) злочин не доведений до кінця;

3) причини закінчення злочину не залежать від волі винного.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *